Постановление БП-ВС о юрисдикции споров об отмене решения горсовета в отказе выделения земельного участка в собственность

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/5737/16
Провадження N 11-475апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (у складі колегії суддів Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.) у справі N 826/5737/16 за його позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада) про визнання протиправним і скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва суду з позовом до Міськради, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 березня 2016 року N 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25 листопада 2016 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Міськради від 10 березня 2016 року N 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" і, вийшовши за межі позовних вимог, зобов'язав відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 30 листопада 2015 року з урахуванням висновків цієї постанови.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 березня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції, адже вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 квітня 2018 року передав указану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Міськради з клопотанням про надання згоди на розробку проекту землеустрою земельної ділянки N 1 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 72:528 згідно з містобудівним кадастром м. Києва), орієнтованим розміром до 0,10 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

До клопотання позивач додав копії: графічних матеріалів; паспорта та ідентифікаційного номера платника податків; довіреності.

За результатами розгляду клопотання ОСОБА_3 Міськрада прийняла рішення від 10 березня 2016 року N 212/212 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у мікрорайоні Жуляни в Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) немає згоди землекористувачів, а також наявна вимога органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" м. Києва від 04 січня 2016 року N 1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими вони користуються, іншим громадянам.

Вважаючи рішення Міськради протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

За нормами п. "б" ст. 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За правилами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із ч. 7 цієї статті ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 10 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів з клопотанням на отримання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду якого встановлені ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (у цьому випадку і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскарженібудь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 згаданої статті).

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а стосується права на земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку в межах норм безоплатної приватизації.

З таким висновком суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду не погоджується, виходячи з наступного.

Предметом спору в цій справі є рішення Міськради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Питання, пов'язаного з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю його прийняття.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Міськрада під час прийняття спірного рішення про відмову ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила 21 березня 2018 року у справі N 536/233/16-ц.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є помилковим.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та/або постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення направити для продовження розгляду до Київського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Очередное решение демонстрирующее отсутствие единой позиции в определении юрисдикции. Большая палата пришла к выводу, что Горсовет при принятии спорного решения об отказе истцу в предоставлении разрешения на разработку проекта землеустройства по отводу земельного участка в собственность осуществлял властные управленческие функции, поскольку в этих правоотношениях орган местного самоуправления реализовывал свои контрольные функции в сфере управления деятельности, подпадающей под юрисдикцию административного суда.

Хотя здесь также речь идет о праве собственности, но по неведанным причинам суд поставил в основу не предмет спора как это делает обычно, а субъект. Таким образом юрисдикция админсудов практически не определена единой практикой.