Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по отмене регистрационных действий в отношении имущества при наличии ареста на нем

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 815/4618/16
Провадження N 11-452апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Домусчі С.Д., Димерлія О.О., Коваля М.П.) у справі N 815/4618/16 за позовами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, юридичного департаменту Одеської міської ради, державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича, треті особи: ОСОБА_6, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання протиправними дій і скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Одеського окружного адміністративного судуз позовами до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, юридичного департаменту Одеської міської ради, державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича (далі - державний реєстратор), треті особи: ОСОБА_6, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, у яких з урахуванням уточнених позовних вимог просили:

- визнати протиправними дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 від 29 квітня 2016 року N 29485005 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора від 29 квітня 2016 року N 29485005 про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи вимоги позовних заяв, позивачі зазначали, що вони та ОСОБА_6 є співвласниками об'єкта нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_6 здійснив самочинне будівництво на вказаному об'єкті нерухомого майна. Судовими рішеннями, що набрали законної сили, ОСОБА_6 було зобов'язано власними силами й за рахунок власних коштів привести в попередній стан триповерховий житловий будинок загальною площею 248,50 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (частка ОСОБА_6 в домоволодінні становить 2/6 частини та належить йому на праві власності) згідно із технічним паспортом Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 11 вересня 2008 року N 299587.95 шляхом здійснення відповідної перебудови. Також судовими рішеннями між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 установлено порядок користування земельною ділянкою загальною площею 868,5 кв. м, розташованою за вказаною адресою. Це рішення суду ОСОБА_6 не виконує.

У подальшому позивачі дізнались, що державний реєстратор протиправно і всупереч встановленому судовим рішенням (ухвала Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2010 року у справі N 2-2101/2010) обтяженню (арешт 2/6 частини домоволодіння ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1) та відсутності підстав для проведення реєстрації права власності здійснив державну реєстрацію права спільної часткової власності ОСОБА_6 на 2/6 частини домоволодіння загальною площею 460,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. Прийняте державним реєстратором рішення, на думку позивачів, порушує їх права, є протиправним та підлягає скасуванню.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 06 березня 2017 року позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора від 29 квітня 2016 року N 29485005 про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, оскільки оскаржуване рішення прийнято за наявності обтяжень речових прав на нерухоме майно. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 вересня 2017 року закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2016 року й направити справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивачка зазначає, що позовні вимоги в цій справі стосуються виключно протиправності дій та рішення державного реєстратора, як суб'єкта, наділеного владними функціями, у зв'язку з недотриманням ним вимог Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), зокрема, здійснення відповідних реєстраційних дій за відсутності достатніх для цього підстав та документів. Тобто спір про право у цій справі відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 квітня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є співвласниками об'єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 19 березня 2002 року N 1400 набув у власність 2/6 частини домоволодіння із житловою площею 131,8 кв. м, розташованого на земельній ділянці розміром 1813 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

У 2009 році ОСОБА_6 самочинно здійснив будівельні роботи з реконструкції 2/6 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, шляхом збільшення площі забудови, що встановлено рішенням Київського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2013 року у цивільній справі N 1512/2-830/11, яке набрало законної сили 17 грудня 2014 року. Цим рішенням ОСОБА_6 зобов'язано власними силами й за рахунок власних коштів привести в попередній стан триповерховий житловий будинок загальною площею 248,50 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (частка ОСОБА_6 в домоволодінні становить 2/6 частини та належить йому на праві власності) згідно із технічним паспортом Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 11 вересня 2008 року N 299587.95 шляхом здійснення відповідної перебудови.

29 квітня 2016 року державний реєстратор на підставі заяви ОСОБА_6 прийняв рішення N 29485005 про реєстрацію за ним права спільної часткової власності на 2/6 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, при тому, що Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 28 квітня 2010 року у справі N 2-2101/2010 наклав арешт на це домоволодіння.

Ці відомості підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 26 серпня 2016 року N 66700880.

Вважаючи рішення державного реєстратора протиправним і таким, що прийнято з порушенням вимог Закону N 1952-IV (у цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), здійснення реєстрації права власності на домоволодіння за наявності запису про державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно, позивачі просять його скасувати, у зв'язку із чим звернулись до суду із цим адміністративним позовом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом N 1952-IV.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом N 1952-IV (ст. 3 цього Закону).

Правовий статус і компетенція державного реєстратора передбачені в ст. 10 Закону N 1952-IV. За приписами п. 1, 2 ч. 3 цієї статті державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з яким закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 18 Закону N 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку, зокрема: формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права речові та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (ч. 4 ст. 18 Закону N 1952-IV).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Підстави для внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них встановлено ст. 26 Закону N 1952-IV, у ч. 1 якої визначено, що подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, з наведених вище норм можна дійти висновку про важливість дотримання і неухильного виконання процедури державної реєстрації виключно на підставі вимог закону, оскільки невиконання суб'єктом влади вимог законодавства зводить нанівець законність всієї процедури державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судового рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Закриваючи провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що заявлені позивачами вимоги спрямовані на захист їх цивільних прав, як землекористувачів та співвласників об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з метою належного виконання судових рішень у цивільній справі.

З таким висновком суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду не погоджується, оскільки виконання чи невиконання судового рішення в цивільній справі ОСОБА_6 не є безпосередньою підставою звернення до адміністративного суду із цим позовом та предметом перевірки в цій справі.

Предметом спору в цій справі є правомірність вчинення реєстраційних дій з державної реєстрації речового права, за наявності в Державному реєстрі прав запису про державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно.

Позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора, як суб'єкта, наділеного Законом N 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності в особи, яка звернулася за державною реєстрацією, обтяження речових прав на її нерухоме майно.

Тобто в цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який, на думку позивачів, вийшов за межі своїх владних повноважень, прийнявши рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на домоволодіння під час дії обтяження, встановленого судовим рішенням.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Апеляційний суд належним чином не визначив характеру спору, суб'єктного складу правовідносин, предмета та підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є, зокрема, порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року скасувати.

Справу за позовами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, юридичного департаменту Одеської міської ради, державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Іскрова Олега Вікторовича, треті особи: ОСОБА_6, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання протиправними дій і скасування рішення - направити для продовження розгляду до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук В.І. Данішевська Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

И еще одно решение, подтверждающее отсутствие единой позиции по юрисдикции споров, и определения ее без каких-либо четких правил, создающее громадную проблему с правовой определенностью.

Предметом спора в этом деле является правомерность совершения регистрационных действий по государственной регистрации вещного права, при наличии в Государственном реестре прав записи о государственной регистрации обременения в виде ареста на недвижимое имущество. Исковые требования основаны на противоправности действий государственного регистратора, как субъекта, наделенного Законом N 1952-IV властными функциями принимать решения о государственной регистрации прав и их обременений, в связи с невыполнением им обязанности по проверке представленных для этого документов и наличия у лица, обратившегося за регистрацией, обременения прав на ее недвижимость.

То есть в этом деле спор о праве отсутствует, а исследованию подлежат только властные управленческие решения и действия государственного регистратора, который, по мнению истцов, вышел за пределы своих властных полномочий, приняв решение о регистрации права собственности на домовладения во время действия обременения, установленного судебным решением. Таким образом, такое дело подведомственно административным судам.