Постановление БП-ВС о юрисдикции споров по отмене горсоветом решения по регистрации права собственности по поддельному решению

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

Справа N 817/3394/15
Провадження N 11-440апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Рівненської міської ради (далі - Міськрада) до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Данилевич Ірини Євгеніївни (далі - Держреєстратор), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - управління забезпечення надання адміністративних послуг Міськради (далі - Управління), ОСОБА_1, про скасування рішення

за касаційною скаргою Міськради на ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року (суддя Гломб Ю.О.) та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року (головуючий Іваненко Т.В., судді Кузьменко Л.В., Франовська К.С.),

УСТАНОВИЛА:

Міськрада звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, треті особи: Управління, ОСОБА_1., про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 9 листопада 2015 року N 25953645 щодо земельної ділянки площею 0,09 га з цільовим призначенням "для індивідуального садівництва", що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Міськрада стверджує, що свідоцтво про право власності та реєстрація права власності здійснена відповідачем на підставі рішення Міськради від 6 жовтня 2015 року N 5916 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки на вул. Ярослава Гашека", яке містить ознаки підробки. За таких обставин Міськрада вважає, що оскаржуване рішення Держреєстратора підлягає скасуванню.

Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 31 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року, провадження у справі закрив, оскільки заявлені позовні вимоги мають вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

Суди встановили, що 9 листопада 2015 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень N 25953645 та видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно N 47182372.

На підставі цього свідоцтва про право власності на нерухоме майно Держреєстратор провів державну реєстрацію права власності за громадянином Дубічем А.М. на земельну ділянку площею 0,09 га за цільовим призначенням "для індивідуального садівництва", що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

У червні 2017 року Міськрада подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Позивач вважає, що суди помилково дійшли висновку, що розгляд справи не належить до юрисдикції адміністративного суду. Наводить доводи про те, що державна реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку здійснена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки проведена на підставі сфальшованого рішення Міськради.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою Міськради.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

11 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 КАС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки Міськрада оскаржує ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга Міськради не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення судами оскаржуваних рішень; далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у справі стосується права власності Дубіча А.М. на земельну ділянку, тому оспорювання правомірності набуття ним спірного нерухомого майна має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким небезпідставно погодився й суд апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір у ній не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, а отже наведені у касаційній скарзі доводи про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення.

2. Ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено й підписано 29 травня 2017 року.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Существование административных судов с каждым таким решением становится под большим вопросом. Большая Палата согласилась с выводами судов предыдущих инстанций о том, что спор по делу касается права собственности на земельный участок, поэтому оспаривание правомерности приобретения спорного недвижимого имущества должно решаться в порядке гражданской юрисдикции, поскольку возникает спор о праве гражданском.