Постановление БП-ВС по пересмотру о применении сроков исковой давности при оспаривании права собственности на землю

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа N 440/1468/14-ц
провадження N 14-113цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Ткачука О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом релігійної громади парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви до ОСОБА_4, треті особи: Управління Держземагенства у Буському районі Львівської області, Красненська селищна рада Буського району Львівської області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку за заявою релігійної громади парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 листопада 2017 року (у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Євтушенко О.І., Кадєтової О.В., Мазур Л.М.) з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року релігійна громада парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: Управління Держземагенства у Буському районі Львівської області, Красненська селищна рада Буського району Львівської області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням виконавчого комітету Красненської селищної ради народних депутатів Буського району Львівської області від 22 травня 1991 року N 92 позивачу виділено земельну ділянку площею 0,5 га під будівництво культової споруди (церкви) Української автокефальної православної церкви Святого Володимира на АДРЕСА_2

Крім цього, іншим рішенням виконавчого комітету Красненської селищної ради Буського району від 15 березня 1994 року N 53 позивачу виділено земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва плебанії Української автокефальної православної церкви Святого Володимира на АДРЕСА_2.

Також ухвалою Красненської селищної ради народних депутатів Буського району Львівської області від 22 грудня 1993 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,12 га на АДРЕСА_1 Зазначені земельні ділянки позивача межують із земельною ділянкою відповідача.

У 1995 році ОСОБА_4 оформила на свою земельну ділянку спірний державний акт серії НОМЕР_1 від 08 червня 1995 року. Проте цей акт видано помилково, оскільки частина земельної ділянки площею 0,0441 га накладається на земельну ділянку, землекористувачем якої є позивач.

При цьому спірний державний акт видано на земельну ділянку площею 0,16 га, тобто всупереч ухвалі Красненської селищної ради від 22 грудня 1993 року, яка є його правовою підставою і передбачає право ОСОБА_4 лише на землю площею 0,12 га, а також суперечить вимогам земельного законодавства.

Водночас спірний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за N 18, однак це число з невідомих причин є виправленим.

Позивач є власником церкви релігійної громади Української автокефальної православної церкви в смт Красному, що підтверджується свідоцтвом про право власності на церкву.

Крім того, акт погодження меж під час приватизації відповідачем спірної земельної ділянки від 04 травня 1995 року не було підписано головою церковного комітету Думою А., як представником землекористувача. Голова церковного комітету також не мав повноважень учиняти такі дії.

При цьому позивач вважав, що строк позовної давності він не пропустив, оскільки про порушення своїх прав довідався лише у 2014 році, коли розпочав установлення межових знаків у натурі, на що ОСОБА_4 заборонила їх встановлювати на частину спірної земельної ділянки площею 0,0441 га, повідомивши позивача про наявність у неї спірного державного акта.

Отже, позивач стверджував, що ОСОБА_4 порушує його законні права на безперешкодне використання земельної ділянки, а саме протиправно зайнятої відповідачем площі 0,0441 га в АДРЕСА_1, перешкоджає реалізовувати право позивача на безоплатне отримання частини вказаної земельної ділянки у власність.

Ураховуючи наведене, релігійна громада парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви просила визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Красненської селищної ради від 22 грудня 1993 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за НОМЕР_2

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Красненської селищної ради від 22 грудня 1993 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за НОМЕР_2 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржуваний державний акт виданий ОСОБА_4 з порушенням вимог ст. 67 Земельного кодексу УРСР у редакції 1990 року, яка була чинною на момент його видачі, і належна відповідачу земельна ділянка накладається на земельну ділянку релігійної громади парафії святого рівноапостольного Князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви, яка є її землекористувачем.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2017 року рішення Буського районного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року скасовано та увалено нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, керувався тим, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відхилено касаційні скарги релігійної громади парафії святого рівноапостольного Князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви та Красненської селищної ради Буського району Львівської області, а рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

13 грудня 2017 року релігійна громада парафії святого рівноапостольного Князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви поштовим засобом зв'язку звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 листопада 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час звернення із заявою.

У заяві релігійна громада парафії святого рівноапостольного Князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 листопада 2017 року з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст. ст. 257, 261, 267, 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав заявник посилається на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 487/10132/14-ц за заявою про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки; постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі N 6-658цс15 за позовом про визнання незаконним і скасування рішень сільської ради, недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування їх реєстрації та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; постанову Вищого господарського суду України від 30 березня 2009 року у справі N 12/62 за позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів; постанову Вищого господарського суду України від 11 грудня 2014 року у справі N 916/3039/13 за позовом про скасування реєстрації права власності; ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 березня 2015 року у справі за позовом про поділ спільного сумісного майна; ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 травня 2017 року у справі N 495/3345/15-ц за позовом про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна та за зустрічним позовом про визнання договору дарування недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 360? ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.

Згідно з п. п. 2 п. 1 розд. XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року &quon;Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів&q?но;, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

21 березня 2018 року Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду згідно з підп. 2 п. 1 розділу XIII вищезазначених Перехідних положень ЦПК України передав справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

30 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві релігійної громади парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до підп. 1, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на церкву, виданим обласним комунальним підприємством "Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 08 вересня 1999 року, релігійна громада парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви є власником церкви Святого Володимира в цілому з приналежними до неї будівлями та спорудами, що розташовані в смт Красному на вул. Грушевського, 10а.

Рішенням виконавчого комітету Красненської селищної ради народних депутатів Буського району Львівської області від 22 травня 1991 року N 92 позивачу виділено земельну ділянку площею 0,5 га під будівництво культової споруди (церкви) Української автокефальної православної церкви Святого Володимира на АДРЕСА_2

Рішенням Красненської селищної ради Буського району від 15 березня 1994 року N 53 позивачу виділено земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва плембанії Української автокефальної православної церкви Святого Володимира на АДРЕСА_2.

Ухвалою Красненської селищної ради народних депутатів Буського району Львівської області від 22 грудня 1993 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,12 га на АДРЕСА_1

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 08 червня 1995 року ОСОБА_4 є одноосібним власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,16 га на АДРЕСА_1

Зазначені земельні ділянки позивача межують із земельною ділянкою відповідача, тобто є суміжними, що визнається сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Рішенням Красненської селищної ради Буського району Львівської області від 13 вересня 2013 року N 573 здійснено розроблення детального плану території в смт Красному на вул. Грушевського, 10а з метою впорядкування території та визначення необхідної площі земельної ділянки для будівництва та обслуговування приміщення храму Святого Володимира, плембанії та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Звертаючись в жовтні 2014 року з даним позовом до суду, релігійна громада парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви як на поважність причини пропуску строку звернення до суду вказувала, що про порушення своїх прав дізналася лише в 2013 році після ухвалення рішення органом місцевого самоврядування.

У постановах Вищого господарського суду України від 30 березня 2009 року та від 11 грудня 2014 року, а також в ухвалах колегій суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року та від 17 травня 2017 року, на які як на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права посилається заявник, предмети та підстави позову є відмінним від тих, щодо яких вирішено спір в оскаржуваному рішенні. Правовий режим земельної ділянки, яка знаходилася в суміжному земельному користуванні позивача, відповідача та відповідних спірних відносин, відрізняється від предметів позовних вимог і спірних відносин, щодо яких постановлено додані позивачем судові рішення, тому ці постанови не можуть бути прикладом підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального й процесуального права.

Разом із тим надані заявником постанови Верховного Суду України від 18 травня та 16 листопада 2016 року не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вони не є судовими рішеннями суду касаційної інстанції, а позивач не звертається з вимогою переглянути судове рішення з підстав його невідповідності висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України (п. 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України в редакції від 03 серпня 2017 року)

Крім того, посилання релігійної громади парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви на невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 листопада 2017 року практиці Європейського суду з прав люди не є предметом перегляду за правилами ст. 355 ЦК України, оскільки наведеною нормою передбачено виключний перелік підстав перегляду судових рішень, при цьому до вказаного переліку не входить наведена заявником підстава.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення заяви релігійної громади парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відсутні.

Керуючись ч. 2 ст. 360? ЦПК України, підп. 2 п. 1 розд. XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, ст. 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви релігійної громади парафії святого рівноапостольного князя Володимира Великого Української автокефальної православної церкви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відмовити.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук
Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д.А. Гудима Л.І. Рогач
В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
О.С. Золотніков О.М. Ситнік
О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата не нашла неодинакового применения норм права в деле где отменяя решение суда первой инстанции и принимая новое решение об отказе в удовлетворении исковых требований, суд апелляционной инстанции, с выводом которого согласился и Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, руководствовался тем, что истцом пропущен срок исковой давности обращения в суд.