Постановление БП-ВС по пересмотру об отсутствии неодинакового применения при истребовании прокурором земель лесного фонда при защите общественных интересов

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 369/1777/13-ц

Провадження N 14-188цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивачі - заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство"),

відповідачі: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Азімут" (далі - ТОВ "НВФ "Азімут"),

розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року

у цивільній справі за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3, треті особи: управління Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області, ТОВ "НВФ "Азімут", про визнання недійсним і скасування розпорядження, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП "Київське лісове господарство" звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23 грудня 2009 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 04 березня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі якого видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,8500 га.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області з перевищенням повноважень і з порушенням вимог статей 80, 84, 149, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 7, 8, 17, 23, 28, пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (далі -ЛК України), оскільки на час її відчуження вона перебувала в державній власності та належала до земель лісового фонду, позивач просив: визнати незаконним і скасувати розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 04 березня 2010 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на зазначену земельну ділянку площею 0,8500 га та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ДП "Київське лісове господарство".

Суди переглядали справу неодноразово.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, у задоволенні позову заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської областівідмовлено.

Постановою Судової палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 24 січня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до касаційного суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області задоволено. Визнано незаконним і скасовано розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 04 березня 2010 року N 1528 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,8500 га у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та передання йому у власність цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,8500 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ДП "Київське лісове господарство" земельну ділянку площею 0,8500 га, що розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 березня 2016 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено, скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 21 березня 2016 року та залишено в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року.

06 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року у справі N 673/1217/14-ц та від 30 серпня 2017 року у справі N 357/13718/16-ц, постанови Вищого господарського суду України від 05 вересня 2017 року у справі N 922/336/17 та від 19 вересня 2017 року у справі N 911/2923/16, постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776цс16 та від 12 липня 2017 року у справі 6-2458цс16, у яких, на його думку, по-іншому застосовано норму матеріального права, а саме статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Ухвалою судді Верховного Суду України від 13 листопада 2017 року відкрито провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

11 січня 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 рокудо Верховного Суду.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 подав заяву про перегляд з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної і господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).

Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень

Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:

- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року у справі N 673/1217/14-ц;

- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року у справі N 357/13718/16-ц;

- постанову Вищого господарського суду України від 05 вересня 2017 року у справі N 922/336/17;

- постанову Вищого господарського суду України від 19 вересня 2017 року у справі N 911/2923/16.

Також заявник указує на невідповідність оскаржуваних рішень судів першої й касаційної інстанцій викладеним у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776цс16 та від 12 липня 2017 року у справі N 6-2458цс16 висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23 грудня 2009 року N 2277 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 04 березня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі якого ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,8500 га.

Згідно з даними лісовпорядкування 2014 року на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за ДП "Київське лісове господарство" Васильківське лісництво закріплено 30,4 га земель лісогосподарського призначення (кв. 2), що підтверджується листом від 03 червня 2015 року за підписом генерального директора Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання "Укрдержліспроект" (далі - ВО "Укрдержліспроект").

З копій картографічних матеріалів на ортофотопланах, доданих до вказаного листа, вбачається, що спірна земельна ділянка накладається на землі ДП "Київське лісове господарство", що підтверджується й планово-картографічними матеріалами, копії яких містяться в матеріалах справи.

У листі ВО "Укрдержліспроект" від 10 червня 2015 року зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 надана за рахунок укритих лісовою рослинністю лісових ділянок Васильківського лісництва ДП "Київське лісове господарство" у кварталі 2 виділу 6. Згідно з матеріалами лісовпорядкування станом на 01 січня 2008 року вищевказана земельна ділянка відносилась до вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок. Цільове призначення - землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до листа управлінням Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області N 01-21/11/1/283 надана ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,85 га, кадастровий номер НОМЕР_2, у межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області належить до земель лісогосподарського призначення та знаходиться у кварталі 2 виділу 6 Васильківського лісництва на підставі матеріалів лісовпорядкування ДП "Київське лісове господарство" 1993 та 2004 років.

За змістом листа ВО "Укрдержліспроект" від 21 жовтня 2014 року" N 342 картографічні матеріали базового лісовпорядкування 1983 року кварталу 2 виділу 3,6 Васильківського лісництва ДП "Київський лісгосп" погоджувались зі службою землевпорядкування, про що свідчить підпис та печатка головного інженера-землевпорядника.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову прокурора, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі, що переглядається, керувався пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, згідно з яким до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

З урахуванням вимог зазначеного пункту та копій картографічних матеріалів суд установив, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває в постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство" і жодних погоджень на її вилучення останнє не надавало.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Суд зробив висновок, що підставою звернення заступника прокурора Київської області до суду з вимогою витребувати спірної земельну ділянку з володіння ОСОБА_3 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів з державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю, ліси - національне багатство України та ліси як джерело задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності (зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі N 6-2510цс15).

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року у справі N 673/1217/14-ц, яка надана заявником для порівняння, предметом судового розгляду у справі були позовні вимоги прокурора про визнання недійсним розпорядження та державного акта на земельну ділянку з посиланням на те, що районною державною адміністрацією всупереч вимогам закону було прийнято рішення про передачу земельної ділянки площею понад норму, встановлену законом щодо безоплатної передачі земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові у зв'язку з тим, що матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що відповідач просив виділити йому земельну ділянку в більшому розмірі, ніж та, на яку він мав право, чи вчинив будь-які інші дії для цього, а тому він мав право очікувати того, що земельна ділянка буде передана йому з дотриманням вимог закону, у тому числі щодо її розміру, передбаченого частиною першою статті 121 ЗК України. Установлення після спливу строку позовної давності порушень вимог зазначеної статті щодо законодавчо встановленої норми безоплатної передачі у власність земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства, допущених районною державної адміністрацією при передачі у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства відповідачу, не може бути підставою для позбавлення його права на спірну земельну ділянку.

Також суд зазначив, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Разом з тим з аналізу зазначеної ухвали не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається.

З ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року у справі N 357/13718/16-ц, наданої заявником для порівняння, вбачається, що предметом судового розгляду були позовні вимоги про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Заступник керівника місцевої прокуратури в позові зазначав, що на порушення частини дев'ятої статті 118 ЗК України Головне управління Держгеокадастру у Київській області прийняло накази про затвердження проекту із землеустрою 72 громадянам без проходження обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації, крім того, проекти землеустрою подані на затвердження без відповідної кількості примірників, а також за відсутності даних про перенесення в натурі (на місцевості) 72 земельних ділянок.

Скасовуючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції керувався тим, що форма 6-зем відповідно до наказу Державної служби статистики України від 19 серпня 2015 року N 190 "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету статистики України від 05 листопада 1998 року N 377 "Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми N N 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем)" з 01 січня 2016 року скасована, а тому довідка, на яку посилався позивач, не може вважатися належним доказом віднесення відповідних земельних ділянок до категорії особливо цінних земель, які мають проходити обов'язкову державну земельну експертизу.

Також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що, відхиляючи доводи відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області про додержання порядку оформлення спірних земельних ділянок у приватну власність, суди попередніх інстанцій не врахували висновок Державного підприємства "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" щодо ґрунтового обстеження земельних ділянок, наявного у копії проекту землеустрою, оскільки як його оцінка, так і оцінка в цілому проекту землеустрою має суттєве значення для вирішення спору цієї категорії з урахуванням вимог діючого законодавства.

Зауважив касаційний суд і на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема на рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України", у яких указано на необхідність додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Оскільки позов про витребування земельної ділянки на користь державного підприємства у зв'язку з її належністю до земель лісового фонду та позов про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння з підстави затвердження проекту із землеустрою без проходження обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації не можна вважати подібними, обставини справи - аналогічними, то Велика Палата Верховного Суду не може взяти до уваги ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року.

У наданій заявником для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 05 вересня 2017 року у справі N 922/336/17 позов Харківської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки заявлено з тих підстав, що перевіркою встановлено, що на земельній ділянці, окрім нежитлових будівель, право власності на які зареєстровано за відповідачем, розташовані також спірні нежитлові будівлі, інформація про реєстрацію прав на які у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, а земельну ділянку відповідач використовує без жодних підстав, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування. Позивач посилався на статтю 7 Конституції України, статті 2, 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 125, 126, 152, 212 ЗК України, статтю 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Погодившись із постановою суду апеляційної інстанції про відмову в позові, Вищий господарський суд України указав на те, що відповідач отримав земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування та рішення центрального органу виконавчої влади, які є чинними, оскільки не скасовані та не визнані недійсними.

Крім того рішеннями, які суд апеляційної інстанції визнав преюдиціальними на підставі статті 35 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що дії ПП "АРАКС" з використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів не є противоправними (не є деліктними), оскільки ці дії вчинені без порушення жодних правових норм.

Послався суд і на статтю 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка передбачає, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. З урахуванням того, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, суд визнав недоведеним суспільний інтерес громади міста Харкова щодо предмета позовних вимог, недотримання позивачем у цьому випадку принципу "належного урядування", а також недоведення Харківською міською радою вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо врегулювання спірних правовідносин.

З аналізу зазначеного рішення також не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними з обставинами справи, рішення у якій переглядається.

З наданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 19 вересня 2017 року у справі N 911/2923/16 вбачається, що позов про визнання недійсними договору купівлі-продажу, рішень сесії та зобов'язання повернути нежитлове приміщення заявлено прокурором з підстави незаконної, на думку позивача, приватизації, а саме що при прийнятті та укладенні спірних рішення і договору порушено вимоги щодо заборони перепрофілювання та приватизації об'єктів, які використовуються для цілей, пов'язаних з навчально-виховним процесом, зокрема дошкільною освітою. Посилався прокурор на вимоги статей 16, 63 Закону України "Про дошкільну освіту" та частину другу статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Відмовляючи в позові, суди застосували наслідки спливу позовної давності (статті 257, 261, 267 ЦК України), оскільки прокурор подав позов тільки 07 вересня 2016 року, хоч і мав можливість довідатися про прийняття радою рішення не пізніше серпня 2007 року.

Також суд касаційної інстанції в постанові від 19 вересня 2017 року зазначив, що, пославшись при зверненні з позовом на необхідність захисту суспільного інтересу щодо повернення з приватної власності до комунальної приміщення об'єкта освіти, прокурор не обґрунтував та не довів, що вказані заходи втручання в право особи на мирне володіння майном є сумісними з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, у наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 19 вересня 2017 року вбачаються інші підстави для звернення з позовом до суду, оскільки питання приватизації об'єктів, які використовуються для цілей, пов'язаних з навчально-виховним процесом, та застосування наслідків спливу позовної давності за своїм змістом не є подібним зі спором про належність земельної ділянки до земель лісового фонду, що було предметом розгляду у справі, яка переглядається.

Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовим рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з побідними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

На підтвердження своїх доводів про те, що судові рішення у справі не відповідають викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776цс16 та від 12 липня 2017 року у справі N 6-2458цс16.

Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776цс16 зробив висновок, що втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави, загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Стала практика ЄСПЛ свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Верховний Суд України встановив, що спірне нежиле приміщення вибуло з комунальної власності Львівської міської ради на підставі рішення суду - ухвали про визнання мирової угоди, яка в подальшому була скасована. Таким чином, суд неправильно застосував положення статті 388 ЦК України, помилково вважаючи, що за правилами цієї статті приміщення неможливо витребувати у відповідача як у добросовісного набувача.

Оскільки у справі, що переглядається, висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися на тому, що належними у справі доказами, а саме планово-картографічними матеріалами, підтверджено належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та що постійним землекористувачем є саме державне господарство, а також зазначено про те, що ліси є національним багатством України, джерелом задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, то цей висновок не суперечить висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776цс16, адже обставини у вказаних справах різні.

Щодо висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі N 6-2458цс16, то він теж не суперечить висновку суду касаційної інстанції у справі, що переглядається, оскільки стосується з'ясування обставин, без яких неможливо встановити, коли почався перебіг позовної давності, а зауваження Верховного Суду України щодо необхідності врахувати судами попередніх інстанцій висновки ЄСПЛ у рішенні від 20 листопада 2011 року у справі "Рисовський проти України" не вказує на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником постанові Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, адже правовідносини не є подібними.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 рокуу відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено і підписано 19 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
 

[ANTIRAID]

Большая палата не нашла неодинакового применения в деле, где оставляя в силе решение суда первой инстанции об удовлетворении иска прокурора, ВССУ руководствовался пунктом 5 раздела VIII "Заключительные положения" ЛК Украины, согласно которому до получения в установленном порядке государственными лесохозяйственными предприятиями государственных актов на право постоянного пользования земельными лесными участками, документами, подтверждающими это право на ранее предоставленные земли, является планово-картографические материалы лесоустройства.

Кроме того, суд сделал вывод, что основанием обращения заместителя прокурора Киевской области в суд с требованием вытребовать спорный земельный участок из владения ответчика является удовлетворение общественной потребности в восстановлении законности при решении общественно важного и социально значимого вопроса - передачи в собственность гражданам земельных участков и лесов из государственной и коммунальной собственности, а также защита общественных интересов в общем, права собственности на землю, леса - национальное богатство Украины и леса как источник удовлетворения потребностей общества в лесных ресурсах. "Общественный", "публичный" интерес заключается в восстановлении правового порядка в части определения границ компетенции органов государственной власти и местного самоуправления, восстановлении положения, существовавшего до нарушения права собственности на землю и леса, защита такого права путем возвращения в государственную собственность земли и лесов незаконно выбывших из такой собственности.

С таким обоснование теперь просто можно писать - именем революции "достоинства" и принимать любые решения. Хотя с данным решением я согласен, но вот с тем как к нему пришли - нет.

[logoped]

Только обращаясь в суды за истребование земель, прокуратура совсем забывает о своих сотрудниках и чиновниках других учреждений захвативших земли аналогичным образом. Причем те, кто подписывает иски об истребовании участков, сами являются соседями по участку)).