Постановление БП-ВС о юрисдикции спора по взысканию задолженности по договору поставки

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

5 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 522/7909/16-ц

Провадження N 14-150 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі також - позивач) до ОСОБА_4 (далі також - відповідач), третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_5 (далі також - третя особа), про стягнення заборгованості за договором поставки

за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2017 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2017 року, постановлені суддею Тарасовим А.В., й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Учасники справи:

- позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (представник - ОСОБА_9),

- відповідач: ОСОБА_4,

- третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_5.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 27 квітня 2016 року позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки від 1 серпня 2014 року N 02/08 (далі - договір поставки) у розмірі 2 115 710,25 грн. що складається з суми основного боргу - 1 319 103,29 грн. трьох процентів річних - 56 590,02 грн та інфляційних втрат - 740 016,94 грн.

2. Позовна заява мотивована такими обставинами:

2.1. 1 серпня 2014 року позивач та відповідач уклали договір поставки. Відповідності до пункту 3.2 цього договору кінцевий розрахунок здійснюється до 5 жовтня 2014 року.

2.2. Всупереч умовам договору поставки відповідач оплатив вартість товару частково. Його заборгованість за поставлений товар становить 1 319 103,29 грн.

2.3. Позивач вважав, що окрім цієї суми, має право стягнути з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України три проценти річних та інфляційні втрати.

3. 8 лютого 2017 року відповідач звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (у редакції, чинній на час розгляду справи), оскільки спір щодо виконання умов договору поставки належить до компетенції господарського суду та не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції

4. 10 серпня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви про закриття провадження. Мотивував тим, що договір укладений відповідачем як фізичною особою, позов пред'явлений саме до фізичної особи, а отже, справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

5. 10 серпня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси також ухвалив рішення, яким задовольнив позов і стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за договором поставки у розмірі 2 115 710,25 грн.

6. Рішення мотивоване тим, що відповідач не заперечує факту укладення договору та виконання позивачем обов'язків з поставки товару, однак зазначає, що вартість поставленого товару ним повністю сплачена шляхом передання коштів через третю особу. Докази перебування позивача у трудових відносинах з третьою особою та факт видання на її ім'я довіреності на отримання коштів суду надані не були. Також суд вказав, що відсутні докази передання коштів саме на оплату товару за договором поставки, а також докази підтвердження факту повного виконання відповідачем обов'язку з оплати товару.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. 28 листопада 2017 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою ухвалу та рішення суду першої інстанції залишив без змін.

8. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Стосовно суб'єктної юрисдикції, виходячи з аналізу договору поставки, додатково вказав, що правовідносини виникли між суб'єктом господарювання та фізичною особою, що виключає розгляд справи за правилами господарського судочинства. Та обставина, що відповідач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, немає правового значення, оскільки, укладаючи договір поставки, він діяв як фізична особа. Суд апеляційної інстанції також вказав, що, зважаючи на чинне процесуальне законодавство, господарський суд не уповноважений відкрити провадження у такій справі, навіть якщо у відповідному договорі поставки зазначено, що спір має бути вирішений у господарському суді.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. 18 грудня 2017 року відповідач подав касаційну скаргу. Стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

10. За змістом касаційної скарги відповідач просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції за підсудністю.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

11. 12 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

12. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що відповідач оскаржує ухвалу та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Відповідач зазначає, що обов'язок зі сплати ним 30 % суми за договором поставки не виник, оскільки відповідач не отримав від позивача рахунок на оплату, а саме з наданням такого рахунку договір поставки пов'язував виникнення зазначеного обов'язку. Відтак, на думку відповідача, у суду не було підстав для стягнення всієї заявленої заборгованості, а також нарахованих на неї процентів річних та інфляційних втрат. Крім того, відповідач вказує, що всю заборгованість за поставлені товари погасив. Зазначає, що суди неправильно застосували приписи статей 530 і 625 ЦК України.

14. Вважає, що спір виник стосовно виконання договору поставки, який був укладений і виконаний у межах господарських відносин, а тому такий договір є господарським відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами). Юрисдикція щодо розгляду спору між сторонами, на думку відповідача, визначена у договорі поставки, відповідно до пункту 9.2 якого, якщо сторони не можуть дійти згоди, то спір передається на розгляд і остаточне вирішення у відповідний господарський суд України. Відповідач вважає, що оскільки цей пункт договору не визнаний недійсним і не встановлена його нікчемність, він є обов'язковим до виконання.

(2) Позиції інших учасників справи

15. 16 березня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Зазначає, що оскаржені судові рішення є законними, обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що відповідач не довів факт повного погашення заборгованості за поставлені товари, а сплата ним 30 % суми за договором поставки мала бути здійснена до 5 жовтня 2014 року.

16. Стосовно оскарження судових рішень з підстав недотримання правил юрисдикції позивач зазначає, що за договором поставки відповідач є покупцем саме як фізична особа, а не як суб'єкт господарювання. Тому суд правильно застосував статтю 109 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи). Посилання відповідача на пункт 9.2 договору поставки, на думку позивача, є безпідставним, оскільки цей договір укладений на основі "стандартного договору", а сторони під час заповнення відповідного бланку через необачність не змінили вказаний пункт. Відтак, висновок апеляційного суду стосовно непідсудності спору господарському суду відповідає вимогам чинного законодавства.

17. Третя особа позицію щодо касаційної скарги не висловила.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

18. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

20. За змістом статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

21. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів (пункт 1частини першої статті 12).

22. Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб'єкта господарської діяльності.

23. Згідно зі статтею 21 ГПК України у зазначеній редакції сторонами в судовому процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

24. За змістом статті 1 ГПК України у вказаній редакції право звертатися до господарського суду мали підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

25. Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором поставки. Суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи відповідача про підсудність цієї справи господарському суду, вважали, що, оскільки відповідач уклав договір поставки саме як фізична особа, спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

26. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини перша та друга статті 712 ЦК України).

27. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

28. Отже, суб'єктом підприємницької діяльності за договором поставки має бути продавець (постачальник). Вимоги наявності такого статусу для покупця немає. Покупець має право використовувати товар, отриманий за договором поставки, у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.

29. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

30. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

31. Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.

32. Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

33. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 2-7615/10).

34. Суди першої й апеляційної інстанцій на підставі договору поставки, специфікації до нього, видаткових накладних і прибуткових касових ордерів, наявних у матеріалах справи, встановили, що договір поставки укладений, а товар - частково оплачений відповідачем як фізичною особою, а не як суб'єктом підприємницької діяльності. Аргументи відповідача щодо використання поставлених товарів на будівництво об'єкта за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 25, Національний університет "Одеська юридична академія", були відхилені судами, оскільки не знайшли підтвердження.

35. Крім того, суди відхилили доводи відповідача про визначення сторонами у пункті 9.2 договору поставки підсудності справи господарським судам.

36. Законодавство, чинне на момент подання позову, а також розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, не передбачало можливості сторін договору визначати юрисдикцію суду, який розглядатиме справу. Не передбачають такої можливості і процесуальні кодекси, чинні на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

37. Відтак, Велика Палата Верховного суду вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність розгляду спору за правилами господарського судочинства та погоджується з висновками щодо юрисдикції судів першої й апеляційної інстанцій.

(1.2) Щодо заборгованості за договором поставки

38. Відповідач у касаційній скарзі вказує, що у суду не було підстав для стягнення всієї заявленої заборгованості, а також нарахованих на неї процентів річних та інфляційних втрат. Стверджує, що всю заборгованість за поставлені товари погасив. Зазначає про неправильне застосування судами приписів статей 530 та 625 ЦК України.

39. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

40. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

41. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

42. За змістом статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

43. Суди встановили, що відповідно до пункту 3.2 договору поставки першу частину оплати (передоплату) за поставлений товар у розмірі 30 % від загальної вартості товару покупець (відповідач) мав сплатити продавцю (позивачеві) протягом 1 банківського дня з моменту надання продавцем (позивачем) рахунку на оплату, а другу частину оплати (передоплату) у розмірі 70 % від загальної вартості товару покупець (відповідач) мав оплатити продавцю (позивачеві) до 5 жовтня 2014 року.

44. Суди погодилися з доводами позивача, що за змістом вказаного пункту договору кінцевий розрахунок мав бути здійснений до 5 жовтня 2014 року. Суди також встановили, що відповідач не заперечував факт повного виконання позивачем обов'язків за договором поставки, а також факт укладення між сторонами низки інших договорів поставки, зобов'язання за якими як щодо поставки товару, так і стосовно оплати були виконані сторонами належним чином.

45. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим відхилення судами доводів відповідача щодо відсутності у нього обов'язку зі сплати 30 % вартості товару через відсутність доказів виставлення йому рахунку відповідно до пункту 3.2 договору поставки.

46. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17).

47. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

48. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що сума заборгованості відповідача за поставлені товари становить 1 319 103,29 грн. і що відповідач прострочив виконання відповідного грошового зобов'язання.

49. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних - 56 590, 02 грн та інфляційних втрат - 740 016,94 грн на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

50. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

51. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

52. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2017 року й ухвала Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року є правильними по суті рішеннями і залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

(2.2) Щодо судових витрат

53. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 26 червня 2018 року.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что законодательство, действующее на момент подачи иска, а также рассмотрения дела судами первой и апелляционной инстанций, не предусматривало возможности сторон договора определять юрисдикцию суда, который будет рассматривать дело. Не предусматривают такой возможности и процессуальные кодексы, действующие на момент рассмотрения дела Большой Палатой Верховного Суда.