Постановления БП-ВС об административной юрисдикции спора об утверждении реестра вкладчиков и невозможности оспаривания приказа о ничтожности договора

ANTIRAID · December 1, 2018

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 820/382/16

Провадження N 11-816апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудима Д.А. Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,Семененка Я.В.) у справі N 820/382/16 за їх позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

(далі - уповноважена особа Фонду; АТ "Дельта Банк" відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 звернулися до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просили:

- визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи про визнання нікчемними договорів банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях від 27 лютого 2015 року, а саме: N 004-20555-270215; N 006-20555-270215; N 008-20555-270215;

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивачів до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вищевказаними вкладами за рахунок коштів Фонду;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) інформацію щодо позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2016 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 жовтня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, у листопаді 2016 року позивачі звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, позивачі вказали, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, а тому у спірних правовідносинах функції Фонду пов'язані зі здійсненням ним владних управлінських функцій. Тобто за своїм характером спір між позивачами і відповідачем є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасники справи оскаржують судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2015 року між позивачами та АТ "Дельта Банк" були укладені договори банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях, а саме: N 004-20555-270215,

N 006-20555-270215, N 008-20555-270215 та додаткові угоди до них. На підставі цих договорів відкрито відповідні поточні рахунки: N НОМЕР_1, N НОМЕР_2, N НОМЕР_3, на які цього ж дня зараховано грошові кошти по 200 тис. грн на кожний рахунок.

Ці грошові кошти були перераховані на депозитні рахунки позивачів платіжними дорученнями від 27 лютого 2015 року N 46593389, N 46593218, N 46593081 від ОСОБА_16

30 жовтня 2014 року Національним банком України винесено постанову N 692/БТ "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою, крім іншого, заборонено проведення будь-яких операцій за чинними договорами, в результаті яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб.

Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року N 150 віднесло АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року N 51 в АТ "Дельта Банк" запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк".

02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

Комісією з перевірки вкладів фізичних осіб АТ "Дельта Банк" та Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" встановлено, що грошові кошти на рахунок позивачів надійшли з рахунку іншої фізичної особи - ОСОБА_18, який мав договори банківського вкладу в АТ "Дельта Банк".

Відповідно до наказу N 813 від 16 вересня 2015 року Тимчасовою адміністрацією були вжиті заходи, пов'язані із наслідками виявлення нікчемності правочинів (договорів) за вкладними операціями.

Позивачі 21 жовтня 2015 року звернулися до уповноваженої особи Фонду із заявами про внесення їх до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування,, однак відповідач так і не включив їх до цього переліку.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивачів до суду з адміністративним позовом про захист порушених, на їх думку, прав та інтересів.

Позивачі вважають дії та бездіяльність відповідача протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 тис. грн.) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Позивачі оскаржують судове рішення апеляційної інстанції, оскільки спір стосовно невключення їх до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим спором.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачами, уповноваженою особою Фонду та Фондом, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами ст. 27 Закону N 4452-VІвстановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, згідно з яким:

уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстави для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства відсутні.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справах N 813/6392/15 та від 20 червня 2018 року у справі N 813/5250/15.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати Фонду інформацію про позивачів, як вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення), є помилковим.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договорами банківського вкладу (депозиту)

N 004-20555-270215, N 006-20555-270215, N 008-20555-270215 від 27 лютого 2015 року, укладеного між АТ "Дельта Банк" та позивачами, з огляду на таке.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону

(ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів АТ "Дельта Банк" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивачів в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вимога про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочинів за договорами банківського вкладу (депозиту), укладеного між АТ "Дельта Банк" та позивачами, не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених мотивів.

Згідно з п. 2 ч 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати інформацію стосовно позивачів, як вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами у АТ "Дельта банк" за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу (депозиту), а також невключення їх до повного переліку вкладників АТ "Дельта Банк", ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права, а тому в цій частині ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 20016 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Водночас, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту) укладеного між АТ "Дельта Банк" та позивачами слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про позивачів, як вкладників, що мають право на відшкодування коштів за договорами банківського вкладу (депозиту) N 004-20555-270215, N 006-20555-270215, N 008-20555-270215 від 27 лютого 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту)- змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті судове рішення в цій частині позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В. С Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич

ANTIRAID · December 1, 2018

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 802/351/16-а

Провадження N 11-886апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду; АТ "Дельта Банк" відповідно на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року (суддя Чернюк А.Ю.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року (у складі колегії суддів Боровицького О.А., Матохнюка Д.Б., Сапальової Т.В.) у справі за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду, у якому просив:

- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 17 січня 2015 року N 003-01652-170115;

- зобов'язати відповідача включити ОСОБА_4 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 17 січня 2015 року N 003-01652-170115.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 17 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу N 003-01652-170115 від 17 січня 2015 року та зобов'язав подати до Фонду інформацію про ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у відповідача не було законодавчо обґрунтованих підстав не подавати до Фонду інформацію про позивача, як вкладника АТ "Дельта Банк", який має право на повернення гарантованих державою коштів.

Не погодившись із такими рішеннями судів, 17 серпня 2016 року уповноважена особа Фонду звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року й прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки серед іншого відповідач вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 червня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення судів з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що 17 січня 2015 року між ОСОБА_4 й АТ "Дельта Банк" укладено договір

N 003-01652-170115 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США. На підставі цього договору відкрито поточний рахунок N НОМЕР_1, на який цього ж дня зараховано грошові кошти у сумі 8 тис. доларів США.

Ці грошові кошти були перераховані з рахунку ОСОБА_6 на депозитний рахунок позивача платіжним дорученням N 44472025 від 17 січня 2015 року.

Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року N 150 віднесло АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року N 51 в АТ "Дельта Банк" запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк".

02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".

З 08 жовтня 2015 року Фонд розпочав виплату вкладникам АТ "Дельта Банк" коштів за депозитними вкладами за рахунок бюджетних коштів.

Наказом тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" від 29 травня 2015 року N 408 призначено здійснення перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року

N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).

Тимчасова адміністрація АТ "Дельта Банк" листом N 8821/2713 від 23 вересня 2015 року повідомила ОСОБА_4 про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) N 003-01652-170115 від 17 січня 2015 року згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI.

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_4 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів.

ОСОБА_4 вважає дії та бездіяльність відповідачів протиправними й такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (200 тис. грн.) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, і підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) у відповідача не існує.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду з посиланням на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зазначила, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішень судів першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень

(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.