Постановления БП-ВС о возможности до 15.12.2017 рассматривать в одном производстве споры к юридическому и физическому лицу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 755/13532/15-ц

Провадження N 14-319цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"),

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватне підприємство "Армін" (далі - ПП "Армін"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Мультіпак" (далі - ТОВ "Торговий дім "Мультіпак"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк"

на постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року в складі колегії суддів Українець Л.Д., Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.

у цивільній справі за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" про стягнення заборгованості за кредитним договором та

УСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 27 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11084665000.

27 вересня 2010 року між ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір N 11421112000 про переведення боргу за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000.

На дату укладення договору про переведення боргу заборгованість первісного боржника за кредитним договором становила 163 492 долари США, за використання кредитних коштів встановлена відсоткова ставка у розмірі 10,8 % річних.

На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором укладені наступні договори поруки:

? від 27 вересня 2010 року N 243971 між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4;

? від 27 вересня 2010 року N 243972 між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Армін";

? від 27 вересня 2010 року N 243973 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак".

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору станом на 24 червня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 141 957,85 доларів США, з якої: 126 411,10 доларів США - кредитна заборгованість, у тому числі прострочена заборгованість з липня 2014 року - 10 113 доларів США; 15 546,75 доларів США - заборгованість за процентами; заборгованість зі сплати пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 110 538, 03 грн. з якої: 45 991,85 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 64 546,18 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

ПАТ "УкрСиббанк" просило стягнути солідарно: з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кредитну заборгованість, проценти за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 (від 27 вересня 2010 року N 11421112000) у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. з ОСОБА_3 та ПП "Армін"? кредитну заборгованість, проценти за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 (від 27 вересня 2010 року N 11421112000) у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. з ОСОБА_3 та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак"? кредитну заборгованість, проценти за користування кредитними коштами за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 (від 27 вересня 2010 року N 11421112000) у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ПП "Армін" на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту N 11084665000 від 27 листопада 2006 року у розмірі 141 957,85 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 110 538,03 грн. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" на користь ПАТ "УкрСиббанк" по 913,50 грн сплаченого судового збору з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі порушили зобов'язання своєчасно повертати суми отриманого кредиту та сплачувати нараховані за користування кредитними коштами відсотки, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість, яка має бути солідарно стягнута з позичальника та поручителів.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року в задоволенні заяви ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року відмовлено.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" задоволено частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року в частині позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" до ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року в частині розподілу судових витрат скасовано. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" по 1 827 грн сплаченого судового збору з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" 4 019,40 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог банку до ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" та закриваючи провадження у справі у цій частині, апеляційний суд керувався тим, що розгляд спору між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

У березні 2018 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року та залишити в силі заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що системний аналіз статей 541, 543 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) свідчить про те, що у боржника за основним зобов'язанням та у солідарних боржників (поручителів - юридичних осіб) існує один і той самий обов'язок, що виникає із основного зобов'язання - кредитного договору, тому вимоги банку до позичальника та поручителів є взаємопов'язаними і повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства. Крім того, спір між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Армін", ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" не пов'язаний зі здійсненням господарської діяльності поручителів, тому апеляційний суд помилково застосував статтю 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 27 червня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що 27 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11084665000, згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого останньому надано кредит у розмірі 200 000 доларів США, що за курсом Національного банку України на день укладення договору еквівалентно 1 010 000 грн. на строк не пізніше 27 листопада 2026 року. Згідно з підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів з дати видачі кредиту процентна ставка була встановлена у 10,80 % річних; по закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягала перегляду відповідно до пункту 9.2 цього договору (т. 1, а. с. 5?18).

27 вересня 2010 року між ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір N 11421112000 про переведення боргу за договором про надання споживчого кредиту від 27 листопада 2006 року N 11084665000 та додаткова угода до кредитного договору (т. 1, а. с. 19?26).

На дату укладення договору про переведення боргу заборгованість первісного боржника за кредитним договором становила 163 492 долари США. За користування кредитними коштами встановлена відсоткова ставка у розмірі 10,8 % річних (пункт 3 договору про переведення боргу).

На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором укладені наступні договори поруки:

? від 27 вересня 2010 року N 243971 між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 27?29);

? від 27 вересня 2010 року N 243972 між ПАТ "УкрСиббанк" та ПП "Армін" (т. 1, а. с. 30?32);

? від 27 вересня 2010 року N 243973 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" (т. 1, а. с. 33?35).

23 лютого 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" направляло на адресу позичальника ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_4, ПП "Армін" та ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" письмові вимоги про усунення порушень кредитного договору від 27 листопада 2006 року N 11084665000 протягом 31 календарного дня з дати отримання повідомлення, а саме погасити прострочену заборгованість у розмірі 6 742 доларів США (прострочена заборгованість за кредитом) та 9 470,42 доларів США (прострочена заборгованість за процентами) (т. 1, а. с. 36?43, 50).

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість за кредитним договором станом на 24 червня 2015 року склала 141 957,85 доларів США, з якої: 126 411,10 доларів США - кредитна заборгованість, у тому числі прострочена заборгованість з липня 2014 року - 10 113 доларів США; 15 546,75 доларів США - заборгованість за процентами; заборгованість зі сплати пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 110 538, 03 грн. з якої: 45 991,85 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 64 546,18 грн - пеня за прострочення сплати процентів (т. 1, а. с. 55?68).

Перевіряючи законність закриття апеляційним судом провадження у справі у частині вимог до поручителів - юридичних осіб, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) було передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Позивачем заявлено вимоги до чотирьох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ОСОБА_3, поручителя ОСОБА_4 та поручителів - юридичних осіб ПП "Армін" і ТОВ "Торговий дім "Мультіпак".

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання. Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати само по собі.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У даному випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів у даному випадку співпадає з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, слідує, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.

У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім спорів: 1) про приватизацію державного житлового фонду; 2) що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; 3) про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; 4) що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; 5) інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року, тобто чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Так, згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.

ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у суді першої інстанції) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі у частині позовних вимог до поручителів, які є юридичними особами, а також вважає за необхідне відступити від правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постановах від 17 лютого 2016 року у справі N 6-1965цс15, від 24 лютого 2016 року у справі N 6-1009цс15, від 02 березня 2016 року у справі N 6-2307цс15, від 06 квітня 2016 року у справі N 6-77цс16, від 27 квітня 2016 року у справі N 6-2974цс15, від 18 травня 2016 року у справі N 6-2578цс15, від 06 липня 2016 року у справі N 6-1047цс16.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Така правова позиція вже висловлена неодноразово Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 14-40цс18, від 21 березня 2018 року у справі N 14-41цс18, від 25 квітня 2018 рокуу справі N 14-74цс18, а також від 20 червня 2018 року у справі N 14-224цс18, у яких Велика Палата Верховного Суду зазначила про відступлення від висновків Верховного Суду України, висловлених у постанові від 01 березня 2017 року у справі N 6-923цс16. Підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий судом першої інстанції на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителів, які є юридичними особами.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не врахував особливості правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначився з юрисдикцією вказаного спору та неправильно застосував норми процесуального права, оскільки підстави для закриття провадження у справі в частині вимог до поручителів - юридичних осіб - відсутні.

У рішенні від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджинастасиу проти Греції" (заява N 12945/87) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

У рішенні від 11 січня 2007 року у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" ЄСПЛ зазначив, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї вбачається, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Залишаючи без змін заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у частині задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_3, ОСОБА_4, апеляційний суд свої висновки належним чином не обґрунтував, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги ТОВ "Торговий дім "Мультіпак" про неправильний розрахунок банком заборгованості за кредитним договором та про припинення поруки за договорами поруки, не надав їм належної правової оцінки, чим порушив вимоги частини третьої статті 382 ЦПК України та статті 6 Конвенції в частині доступу до правосуддя.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки виправити помилки апеляційного суду на стадії касаційного перегляду справи неможливо, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 січня 2018 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата отошла от десятка ранее принятых позиций ВСУ и сослалось на принятые уже ей позиции и указала, что исковые требования к нескольким ответчикам, среди которых есть хотя бы одно физическое лицо, заявленные до 15 декабря 2017 года, должны рассматриваться в одном производстве, если такие требования однородны, неразрывно связанные между собой и от решения одной из них зависит решение других требований.

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 524/4770/15-ц

Провадження N 14-309цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" (далі - ПАТ "Дельта банк"),

відповідачі: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" (далі - ТОВ "МЖК Житлобуд")

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Дельта банк"

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року в складі судді Середи А.В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року в складі колегії суддів Бондаревської С.М., Омельченко Л.М., Триголова В.М.

у цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_3, ТОВ "МЖК Житлобуд" про стягнення заборгованості за кредитним договором та

УСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року ПАТ "Дельта банк" звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 19 грудня 2008 року між Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 31/35/08-НПБ, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 286 509 грн зі сплатою 27,5 % річних за користування кредитом строком до 18 червня 2023 року.

07 травня 2009 року на забезпечення позичальником виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ПАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "МЖК Житлобуд" укладено договір поруки N 31/35/П01/08-НПБ.

26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 19 грудня 2008 року N 31/35/08-НПБ.

Позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 846 575,24 грн. з якої: заборгованість за кредитом - 284 862,40 грн. заборгованість за відсотками - 277 800,64 грн. пеня - 283 912,20 грн.

Позивач просив стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта банк" до ТОВ "МЖК Житлобуд" відмовлено. У частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду. Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 лютого 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ТОВ "МЖК Житлобуд" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Провадження у справі у цій частині позовних вимог закрито. В іншій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "МЖК Житлобуд", апеляційний суд керувався тим, що спір виник між юридичними особами, тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про закриття провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_3, апеляційний суд зазначив, що кредитор (ПАТ "Кредитпромбанк") вже реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому, серед іншого, просив стягнути повністю суму заборгованості за кредитом у розмірі 284 862,40 грн. прострочену заборгованість за відсотками - 129 067,39 грн. пеню в розмірі - 135 046,74 грн. та позовні вимоги якого заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2011 року задоволено в повному обсязі.

У червні 2016 року ПАТ "Дельта банк" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. У випадку солідарного обов'язку відповідачів фізичних осіб та юридичної особи, позов може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства як виняток зі статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду), оскільки частиною першою статті 543 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кредитора вимагати виконання обов'язку від усіх боржників разом. У зв'язку з тим, що вирішення цієї справи впливає на вирішення справи за позовом банку до ТОВ "МЖК Житлобуд", тому спір може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства.

Також позивач зазначав, що підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 у суду першої інстанції не було, оскільки заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2011 року скасовано цим же судом 08 листопада 2012 року, ухвалою від 24 грудня 2012 року позов ПАТ "Кредитпромбанк" залишено без розгляду на підставі заяви.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

20 та 26 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із запереченнями, у яких просив касаційну скаргу ПАТ "Дельта банк" відхилити, ухвали судів попередніх інстанцій залишити без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

26 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 09 липня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 19 грудня 2008 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 31/35/08-НПБ, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 286 509 грн зі сплатою 27,5 % річних за користування кредитом строком до 18 червня 2023 року (т. 1, а. с. 5?12).

07 травня 2009 року на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим кредитним договором між ПАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "МЖК Житлобуд" укладено договір поруки N 31/35/П01/08-НПБ (т. 1, а. с. 16?19).

26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 19 грудня 2008 року N 31/35/08-НПБ (т. 1, а. с. 28?33).

Позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 20 травня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 846 575,24 грн. з якої: заборгованість за кредитом - 284 862,40 грн. заборгованість за відсотками - 277 800,64 грн. пеня - 283 912,20 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що у березні 2011 року ПАТ "Кредитпромбанк" вже звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2008 року N 31/35/08-НПБ, яка станом на 25 березня 2011 року склала 548 976,53 грн. з якої: заборгованість за кредитом - 284 862,40 грн. заборгованість за відсотками - 129 067,39 грн. пеня - 135 046,74 грн.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2011 року цей позов ПАТ "Кредитпромбанк" задоволено (т. 1, а. с. 68?71).

Посилаючись на набрання зазначеним заочним рішенням законної сили, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив висновок пронаявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Дельта банк" до ОСОБА_3 згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Разом з тим суди не врахували доводи ПАТ "Дельта банк" про те, що заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 червня 2011 року скасовано ухвалою цього ж суду від 08 листопада 2012 року, а ухвалою від 24 грудня 2012 року позов ПАТ "Кредитпромбанк" залишено без розгляду згідно з вимогами пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали) на підставі заяви позивача.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

Водночас частина друга зазначеної статті передбачає, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про неможливість розгляду позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2008 року N 31/35/08-НПБ є передчасним, таким, що не відповідає нормам цивільного процесуального права і порушує право кредитора на стягнення кредитної заборгованості.

Перевіряючи законність постановленої апеляційним судом ухвали про закриття провадження у справі в частині вимог до поручителя - юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) у статті 19 визначив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Позивачем заявлено вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ОСОБА_3, та поручителя, яким виступила юридична особа - ТОВ "МЖК Житлобуд".

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.

Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати самостійно.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У даному випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя у цьому випадку співпадає з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції, суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.

У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Правовою підставою для постановлення ухвали апеляційний суд вважав приписи статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Так, згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.

ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично - значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Така правова позиція вже неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, від 21 березня 2018 року N 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, а також від 20 червня 2018 року N 14-224цс18, і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий місцевим судом на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд не врахував особливостей правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначився з юрисдикцією вказаного спору, та неправильно застосував норми процесуального права, оскільки підстави для закриття провадження у справі в частині вимог до поручителя - юридичної особи відсутні.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України передбачено, що права направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Тому судові рішення у частині позовних вимог банку до позичальника ОСОБА_3 підлягають скасуванню з направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а у частині позовних вимог до поручителя ТОВ "МЖК Житлобуд" скасуванню підлягає тільки ухвала суду апеляційної інстанції з направленням для продовження розгляду до апеляційного суду, оскільки порушенням норм процесуального закону допущено тільки цим судом.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу необхідно спочатку направити до суду першої інстанції для розгляду позовних вимог банку до ОСОБА_3, оскільки після закриття судом першої інстанції провадження у справі розгляд цих вимог по суті не відбувся, що унеможливило і апеляційний перегляд у повному обсязі по суті позовних вимог.

Після ухвалення судом першої інстанції рішення у частині позовних вимог до ОСОБА_3 справу належить направити до суду апеляційної інстанції для розгляду у оскаржуваній частині, оскільки закриття апеляційним судом провадження у справі у цій частині унеможливлює перегляд по суті судового рішення у частині цих позовних вимог судом касаційної інстанції.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року у частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2016 року у частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу у цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.