Постановление БП-ВС о хозяйственной юрисдикции спора по включению кредиторских требований КУА в ликвидируемом банке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/328/17

Провадження N 11-913апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Л.М. Лобойка , Н.П. Лященко , Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія з управління активами адміністратор пенсійного фонду "Брокбізнесінвест" (далі - ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест") на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2017 року (суддя Аблов Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року (судді Земляна Г.В., Лічевецький І.О., Сорочко Є.О.) у справі N 826/328/17 за позовом ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - уповноважена особа; ПАТ "КБ "Хрещатик" відповідно) про зобов'язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про зобов'язання відповідачів визнати кредиторські вимоги ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" за договорами про розміщення банківського вкладу, укладеними між позивачем в інтересах Непідприємницького товариства "Відкритий недержавний пенсійний фонд "Український пенсійний капітал" (далі - НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал") та ПАТ "КБ "Хрещатик" у межах Генеральної угоди від 10 грудня 2012 року N 76/ДЮГ/2012-ГУ про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що здійснюючи управління активами НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" на підставі договору від 20 вересня 2005 року N 1-05/КУА, позивач уклав із ПАТ "КБ "Хрещатик" Генеральну угоду від 10 грудня 2012 року N 76/ДЮГ/2012-ГУ про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку та в подальшому розмістив на вкладних (депозитних) рахунках банку грошові кошти НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" згідно відповідних договорів. З огляду на початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", позивач звернувся до уповноваженої особи з кредиторськими вимогами від 30 червня 2016 року, якими просив повернути належні до сплати НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" кошти в порядку черговості у відповідності до вимог Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Однак уповноважена особа відмовила позивачу у розгляді кредиторських вимог, мотивувавши це тим, що з такими вимогами має право звернутися безпосередньо власник коштів - НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал". Позивач вважає, що уповноважена особа безпідставно відмовила у включенні кредиторських вимог НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" до реєстру вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик".

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 24 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київськогоапеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що на підставі положень КАС України та Закону N 4452-VI Фонд та уповноважена особа є суб'єктами владних повноважень, а тому спори, пов'язані з оскарженням їх дій або бездіяльності, у тому числі у межах процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, відносяться до публічно-правових та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з викладеним позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 23 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 липня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Фонд та уповноважена особа відзивів на касаційну скаргу не подали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як убачається з матеріалів справи, 20 вересня 2005 року між НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" та позивачем укладено договір N 1-05/КУА про управління активами Пенсійного фонду.

На підставі цього договору 10 грудня 2012 року позивач уклав із ПАТ "КБ "Хрещатик" Генеральну угоду N 76/ДЮГ/2012-ГУ (далі - Генеральна угода) про розміщення коштів юридичних осіб на депозит банку.

У межах Генеральної угоди позивач розмістив на вкладних (депозитних) рахунках, відкритих у ПАТ "КБ "Хрещатик", грошові кошти НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" згідно з договорами: від 28 січня 2016 року N 33-С (сума депозиту 440 тис. грн); від 09 лютого 2016 року N 34-С (сума депозиту 152 тис. грн); від 17 лютого 2016 року N 35-С (сума депозиту 200 тис. грн); від 17 лютого 2016 року N 36-С (сума депозиту 500 тис. грн); від 26 лютого 2016 року N 37-С (сума депозиту 130 тис. грн); від 04 березня 2016 року N 38-С (сума депозиту 33 тис. грн).

У зв'язку з прийняттям 03 червня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду рішення N 913 про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик", позивач звернувся до уповноваженої особи з кредиторськими вимогами від 30 червня 2016 року N N 148-153 про повернення коштів, які підлягають виплаті НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал".

Листом від 08 вересня 2016 року за N 41/3-12/8356 уповноважена особа відмовила ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" у розгляді кредиторських вимог, мотивувавши це тим, що позивач не має повноважень на звернення із такими вимогами, оскільки звернутися з кредиторськими вимогами має право безпосередньо власник коштів -НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал".

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, Окружний адміністративний суд міста Києва, з висновком якого погодився й Київський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що у спірних правовідносинах відповідачем не здійснюються владні управлінські функції на основі законодавства, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України є необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень, на відміну від дій уповноваженої особи щодо відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок Фонду, що є делегованими повноваженнями держави. Враховуючи суть спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду адміністративним судом, а має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про зобов'язання визнати кредиторські вимоги НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" за договорами про розміщення банківського вкладу, які укладені між ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" в інтересах НТ ВНПФ "Український пенсійний капітал" та ПАТ "КБ "Хрещатик" у межах Генеральної угоди.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків; організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку; продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - ПАТ "КБ "Хрещатик", що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону N 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені ПрАТ "КУА АПФ "Брокбізнесінвест" вимоги випливають із зобов'язань банку за укладеними між ними договорами, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів, та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про визнання кредиторських вимог не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 109 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), а також про підвідомчість цього спору судам господарської юрисдикції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 22 серпня 2018 року у справах N 826/7532/16 та N 809/654/16 відповідно.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Компанія з управління активами адміністратор пенсійного фонду "Брокбізнесінвест" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська І.В. Саприкіна

О.Р. Кібенко О.М. Ситнік

В.С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что спор о признании кредиторских требований не является публично-правовым и не относится к юрисдикции административных судов, а потому выводы судов первой и апелляционной инстанций об отказе в открытии производства по административному делу по основанию, предусмотренному пунктом 1 части первой статьи 109 КАС Украины (в редакции, действующей на момент принятия обжалуемых судебных решений), а также о подведомственности этого спора судам хозяйственной юрисдикции основываются на правильном применении норм материального и процессуального права.