Постановление БП-ВС о направлении дела на новое рассмотрение о признании недействительным купли-продажи ипотеки банком третьему лицу в связи с неполным выяснением обстоятельств

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 369/382/17

Провадження N 14-389цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Савченка С.І., Верланова С.М., Сліпченка О.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (далі - ТОВ "Естейт Селлінг"), Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Позивачі зазначали, що за умовами кредитного договору від 29 травня 2006 року, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, останній отримав кредитні кошти в сумі 27 тис. доларів США на умовах, визначених договором, строком на 4 роки. Виконання зобов'язань за кредитним договором було забезпечено договором іпотеки, укладеного того ж дня між банком та ОСОБА_4, за умовами якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1.

Позивачі вказували, що квартира є спільним майном подружжя, а позивач ОСОБА_3, яка зареєстрована в ній, згоди на укладення договору іпотеки не надавала.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами державних дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У решті позовних вимог відмовлено.

На виконання судового рішення 31 серпня 2016 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ПАТ "КБ "ПриватБанк" передав у власність покупцю ТОВ "Естейт Селлінг" вказану квартиру, а покупець прийняв у власність нерухоме майно та сплатив продавцю кошти у розмірі 654 тис. 29 грн.

Позивачі зазначали, що вказаний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки його укладено з порушенням вимог Закону України N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", (далі - Закон України N 1304-VII), яким було тимчасово заборонено відчужувати без згоди власника нерухоме майно, яке є предметом іпотеки і виступає як забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом, який був наданий в іноземній валюті.

Крім того, в порушення вимог статті 38 Закону України N 898-IV "Про іпотеку" іпотекодержатель не повідомив іпотекодавця про продаж предмета іпотеки, чим порушив його переважне право придбати предмет іпотеки.

На підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України N 1304-VII, позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу іпотечного майна, укладений 31 серпня 2016 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг".

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідно до вимог статті першої Закону України N 1304-VII протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України N 898-IV "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Разом з тим, позивачами не доведено, що вони використовують спірну квартиру як місце свого постійного проживання, а також що у позичальника ОСОБА_4 у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу іпотечного майна, а саме квартири АДРЕСА_2, укладений 31 серпня 2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг"; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги на підставі частини першої статті 203, статті 215 ЦК України апеляційний суд виходив з того, що продаж предмета іпотеки відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2012 року вчинено банком 31 серпня 2016 року, тобто в період дії Закону України N 1304-VII, за наявності всіх умов, передбачених статтею 1 цього Закону, за яких майно не може бути примусово відчужене.

Апеляційний суд також дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу квартири з підстав недотримання банком положень статті 38 Закону України N 898-IV "Про іпотеку", оскільки позивач ОСОБА_4 не надав доказів порушення його прав, а саме, що він мав намір придбати спірну квартиру і вжив для цього заходів, а також, що він мав необхідний обсяг коштів для погашення боргу.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року, ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що кредитор правомірно задовольнив кредиторські вимоги шляхом укладення оспорюваного договору на основі іпотечного застереження, оскільки норми Закону України N 1304-VII не містять прямої заборони на позасудове врегулювання встановлене статтею 36 Закону України N 898-IV "Про іпотеку". Письмове застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, засвідчує згоду власника та свідчить про його волевиявлення на реалізацію предмета іпотеки.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що суд не звернув увагу на юрисдикцію даного спору та визнав недійсною угоду, укладену між двома юридичними особами.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та роз'яснено учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу до 22 червня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 15 серпня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 вересня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, що була чинною на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, у редакції Закону України N 2147-VIII, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналогічна норма міститься й у статті 19 діючого ЦПК України.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Оскільки до суду з позовом звернулися позивачі фізичні особи, які ставили питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між двома юридичними особами, і які хоч і не були стороною цього договору, проте є заінтересованими особами, оскільки вважали, що укладеним договором порушено їх права та законні інтереси.

Отже, виходячи з вищезазначених положень норм ЦПК України та ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, спір, що виник між сторонами, де позивачами є фізичні особи, а відповідачами - юридичні особи, щодо недійсності договору купівлі-продажу, за суб'єктним складом є цивільно-правовим, а юрисдикція щодо його розгляду належить суду загальної юрисдикції.

В частині решти доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.

Скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення можливе за наявності підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України.

Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При цьому, як зазначено в частині другій статті 376 ЦПК України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Проте рішення апеляційного суду будь-яких висновків щодо цього узагалі не містить.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи спір, виходили з положень статті 1 Закону України N 1304-VII, іншого тлумачення цим нормам апеляційний суд не дав.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставами для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України). Зокрема, порушення вимог статей 76-79 ЦПК України щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (стаття 81 ЦПК України), порушення вимог статті 265 ЦПК України щодо змісту рішення суду, тощо.

Посилання на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.

У разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими статтями 263, 265 та 367 ЦПК України.

Проте рішення апеляційним судом прийнято з порушенням вищезазначених вимог закону.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов своїх висновків.

Зокрема, позивачами не надано жодного доказу використання спірної квартири як місця свого проживання, а встановлення цієї обставини судом апеляційної інстанції на підставі отримання позивачами судових повісток за адресою спірної квартири спростовується наявними у матеріалах справи конвертами, які протягом всього часу розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді поверталися на адресу судів без їх вручення позивачам за закінченням терміну зберігання.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачами не надано жодних доказів, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підтвердження відсутності в них іншого нерухомого житлового майна.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відповідність предмета іпотеки у вигляді спірної квартири вимогам статті першої Закону України N 1304-VII та необхідність його застосування у спірних правовідносинах є передчасними.

Крім того, посилаючись в своєму рішенні як на підставу реалізації іпотечного майна на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки та маючи докази про його оскарження (а. с. 71-75) апеляційний суд навіть не з'ясував, чи є воно чинним.

Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи, не перевірив доводів апеляційної скарги, законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні.

За викладених обставин постанова Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала на неполное выяснение апелляционным судом обстоятельств дела по признанию недействительным договора купли-продажи Приватбанком ипотечной квартиры, на которое он обратил взыскание противоправным образом.

Суд указал на необходимость выяснения обстоятельств возможности применения закона о моратории, а также результатов оспаривания заочного решения об обращении взыскания на предмет ипотеки не предусмотренным законодательством образом.