Постановление БП-ВС порядке определения юрисдикции при оспаривании регистрационных действий и надлежащем ответчике, а также аргументации отхода от правовых позиций ВС

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

5 грудня 2018 року

м. Київ

Справа N 757/1660/17-ц

Провадження N 14-396 цс 18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Каховка Пром-Агро" (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець Валентини Юріївни (далі також - нотаріус), Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Компанія "Ретт Інтер Ес. Ей" (далі також - третя особа), про визнання дій незаконними та відновлення становища, яке існувало до порушення,

за касаційною скаргою позивача на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року, постановлену суддею Цокол Л.І., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Пікуль А.А., Борисової О.В. і Ратнікової В.М.

Учасники справи:

позивач: ТзОВ "Каховка Пром-Агро" (представник - адвокат Мойсук Людмила Анатоліївна);

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левінець В.Ю., Міністерство юстиції України;

третя особа: Компанія "Ретт Інтер Ес. Ей".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 30 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

1.1. Визнати незаконними дії нотаріуса щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на 92/100 цілісного майнового комплексу, розташованого в Херсонській області за адресою: м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, 19 (далі - 92/100 майнового комплексу);

1.2. Визнати незаконними дії нотаріуса щодо державної реєстрації за третьою особою права власності на 92/100 майнового комплексу;

1.3. Відновити становище позивача, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України відновити у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно запис про право власності позивача на 92/100 майнового комплексу.

2. Мотивував позов такими обставинами:

2.1. 7 квітня 2016 року приватний нотаріус Івченко А.В. на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі N 910/16594/15 зареєстрував за позивачем право власності на 92/100 майнового комплексу. На примірнику цього рішення, який прошитий, пронумерований і скріплений печаткою, станом на 6 квітня 2016 року було зазначено, що воно набрало законної сили 12 березня 2016 року.

2.2. 18 квітня 2016 року Київський апеляційний господарський суд ухвалою порушив апеляційне провадження у справі N 910/16594/15.

2.3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі N 910/16594/15 було чинним протягом певного періоду (з 12 березня до 18 квітня 2016 року), зокрема, і на момент здійснення державної реєстрації права власності за позивачем, а тому позивач вважав себе законним власником 92/100 майнового комплексу.

2.4. 18 травня 2016 року нотаріус:

2.4.1. Прийняла рішення, індексний номер 29645187, та внесла запис про скасування державної реєстрації права власності позивача на 92/100 майнового комплексу;

2.4.2. Прийняла рішення, індексний номер 29648122, та внесла запис про державну реєстрацію права власності третьої особи на 92/100 майнового комплексу.

2.5. Станом на 18 травня 2016 року у нотаріуса не було підстав для скасування запису про державну реєстрацію права власності позивача, оскільки:

2.5.1. Порушення апеляційного провадження у справі N 910/16594/15 не свідчило про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року;

2.5.2. Нотаріус встановив наявність суперечностей між заявленим третьою особою речовим правом і вже зареєстрованим правом власності на майновий комплекс за позивачем, однак не відмовив третій особі у державній реєстрації;

2.5.3. Третя особа набула право власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2015 року, який посвідчував інший нотаріус (Сергеєв О.О.);

2.5.4. Третя особа подала ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право вже було зареєстроване у Державному реєстрі прав;

2.5.5. На момент вчинення нотаріусом оспорюваних дій було зареєстроване обтяження (арешт) на 92/100 майнового комплексу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 29 травня 2017 року Печерський районний суд м. Києва ухвалою відмовив у відкритті провадження.

4. Мотивував тим, що спори, які виникають у сфері оскарження дій нотаріуса як державного реєстратора, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 4 жовтня 2017 Апеляційний суд міста Києва ухвалою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, дійшовши висновку, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції вважав, що:

5.1. Висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є правильними, оскільки позивач оскаржує дії нотаріуса, який як державний реєстратор здійснює владні управлінські функції, тобто є суб'єктом владних повноважень;

5.2. Необґрунтованими є доводи позивача про те, що якщо спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав, зумовлених невиконанням умов цивільно-правової угоди, та через подальшу реєстрацію права власності державним реєстратором на підставі такої угоди, то така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, і суд мав застосувати висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 20 жовтня 2017 року позивачзвернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

7. 21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8. Мотивував тим, що позивачоскаржує ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту відповідає пунктам 4 і 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими способами захисту цивільних прав й інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

10. Стверджує, що апеляційний суд неналежно дослідив доводи апеляційної скарги щодо сформульованого у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 висновку Верховного Суду України про те, що спір про оскарження дій державного реєстратора не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

(2) Позиції інших учасників справи

11. Відповідачі та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції спору

12. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

13. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

14. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України у вказаній редакції суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

15. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

16. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

17. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

18. Предметом спору у цій справі є визнання незаконними дій нотаріуса щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на частину майнового комплексу, здійснення державної реєстрації такого права за третьою особою, а також відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його права власності.

19. Підставою для звернення з цим позовом став факт вибуття майна з володіння позивача шляхом оформлення прав на нього за третьою особою. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що незаконними рішеннями нотаріус порушила права й інтереси позивача як власника майна.

20. Позивач вказав, що у господарській справі N 910/16594/15 за його позовом до Міністерства юстиції України, третьої особи, ТзОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" та ПАТ "Комерційний банк "Надра" про визнання недійсними торгів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на майно, витребування його та зобов'язання вчинити дії він просив, зокрема, визнати недійсним договір від 25 червня 2015 року купівлі-продажу нерухомого майна - 92/100 майнового комплексу виробництва з переробки сої, укладеного ТзОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" з третьою особою.

21. Обґрунтовуючи заявлені у вказаній справі вимоги, позивач стверджував, що вказаний договір купівлі-продажу став підставою для прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності за третьою особою.

22. Станом на час звернення з позовом у справі N 757/1660/17-ц апеляційний розгляд у господарській справі N 910/1659415 не завершився. Отже, спір про право між позивачем та третьою особою станом на час розгляду справи у суді першої інстанції вирішений не був.

23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

24. За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п'ятої статті 3 зазначеного Закону).

25. Тобто, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

26. Отже, якби не заява третьої особи про реєстрацію права власності на 92/100 майнового комплексу, який третя особа вважала своїм, нотаріус не вніс би запис про скасування державної реєстрації права власності позивача на це майно та не зареєстрував би його за третьою особою.

27. Спірні правовідносини у справі N 757/1660/17-ц виникли між суб'єктами господарювання, які в різний період часу вважали себе власниками одного й того ж майна: третя особа - на підставі оспореного у господарській справі N 910/16594/15 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2015 року, а позивач - на підставі судового рішення у господарській справі N 910/16594/15, яке набрало законної сили, з огляду на що, на думку позивача, третя особа набула право власності на 92/100 майнового комплексу без достатньої правової підстави.

28. Тобто, у спірних правовідносинах нотаріус, маючи повноваження на вчинення реєстраційних дій, лише реалізовував волю третьої особи, яка вважала себе власником майнового комплексу.

29. Звертаючись до нотаріуса із заявою про скасування державної реєстрації прав позивача на 92/100 майнового комплексу, третя особа намагалася у такий спосіб повернути це майно собі. Те саме намагався зробити позивач, звернувшись з позовом у справі N 757/1660/17-ц. Тому наслідки вирішення цієї справи безпосередньо впливають на зміст і стан речового права позивача та третьої особи.

30. Відтак, незважаючи на те, що позивач доводить неправомірність дій нотаріуса, питання встановлення дійсного власника 92/100 майнового комплексу та правомірності підстави проведення державної реєстрації речового права, обов'язково постане перед судом, який вирішуватиме цей спір.

31. Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підприємства мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

32. Позивачами є, зокрема, підприємства, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є, зокрема, юридичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у вказаній редакції).

33. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає (пункт 6 частини першої статті 20), що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

34. З огляду на вказаний припис, а також на висновки, яких вище дійшлаВелика Палата Верховного Суду, цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. Вирішення питання правомірності набуття третьою особою права власності на 92/100 майнового комплексу виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.

35. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16,якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.

36. Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову ВеликоїПалати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17).

37. У справі N 757/1660/17-ц нотаріус, який зазначений відповідачем і діяв як державний реєстратор, не є суб'єктом, законодавчо уповноваженим владно керувати поведінкою позивача.

38. Крім того, позивач не звертався до нотаріуса із заявою про вчинення реєстраційних дій щодо 92/100 майнового комплексу, а предмет позову стосується дій, вчинених нотаріусом в інтересах третьої особи. Тобто, позивач оспорив право власності третьої особи на 92/100 майнового комплексу, що, на думку позивача, незаконно вибула з його володіння після того, як у судовому порядку вже був вирішений спір про право між цими юридичними особами, і судове рішення набрало законної сили.

39. Вирішення господарським судом справи N 910/16594/15 за позовом позивача до третьої особи не змінює господарської юрисдикції справи N 757/1660/17-ц. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що у позивача з третьою особою виник новий спір про право, але з іншої підстави, а саме через стверджуване позивачем заволодіння третьою особою його майном шляхом реєстрації прав на нього на підставі ухвали апеляційного суду про порушення апеляційного провадження у господарській справі N 910/16594/15.

40. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний (пункт 36).

41. ВеликаПалата Верховного Суду також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про наявність підстав для застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15 (N 21-41а16). У вказаній справі позивачем була фізична особа-іпотекодавець. Вимоги мотивувала незаконністю дій державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок виконання кредитного договору за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладення якого було передбачене кредитним договором. Верховний Суд України дійшов висновку про те, що такий спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Отже, обставини справи N 826/4858/15 суттєво відрізняються від обставин справи N 757/1660/17-ц.

(1.2) Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах

42. З огляду на викладені вище висновки щодо юрисдикції Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постановах від 14 березня 2018 року у справі N 619/2019/17, від 10 квітня 2018 року у справі N 808/8972/15 та від 5 червня 2018 року у справі N 804/20728/14 вона дійшла протилежного висновку: оскільки станом на час розгляду цих справ спір про право на нерухоме майно чи про його обтяження вже був вирішений або розглядався в іншій - цивільній чи господарській - справі, Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є приватноправовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинстваокремий спір з державним реєстратором про оскарження його рішення або запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій.

42.1. У справі N 619/2019/17 позивач вказував на те, що на підставі чинного рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення це його право було зареєстроване. Однак реєстраційну дію щодо переходу права власності державний реєстратор скасував на підставі рішення того ж суду, який за нововиявленими обставинами скасував своє рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності. Позивач стверджував, що дії державного реєстратора зі скасування реєстрації права власності позивача незаконні, оскільки відповідне рішення суду, що стало підставою для такого скасування не набрало законної сили. У постанові від 14 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вирішила, щотака справа належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки спір про право власності на нежитлові приміщення вже був вирішений судами господарської юрисдикції та не міг стати підставою для закриття провадження в адміністративній справі, а позивач не порушував перед адміністративним судом питання про визнання права на предмет іпотеки і вимоги до державного реєстратора цими обставинами не обґрунтовував.

42.2. У справі N 808/8972/15фізична особа просила визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора та зобов'язати поновити запис про обтяження (арешт) квартири, здійснений на підставі іншого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.Вважала, що оскаржене рішення державний реєстратор прийняв з порушенням вимог закону, залишивши поза увагою те, що заяву про реєстрацію припинення обтяження щодо квартири подала неналежна особа на підставі неіснуючого судового рішення.Суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини у цій справі пов'язані із забезпеченням позову щодо права власності на майно, яке виникло на підставі договірних правовідносин, забезпечених судовим рішенням у цивільній справі, а тому такий спір не є публічно-правовим. Натомість, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року дійшла висновку про те, що у цій справі спір про право відсутній, а досліджуватися мають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.

42.3. У справі N 804/20728/14 фізична особа звернулася з позовом до державного реєстратора, який на підставі чинного рішення суду, ухваленого у цивільній справі, зареєстрував право власності на нерухоме майно позивача за юридичною особою. Проте вказане судове рішення надалі було скасоване судом касаційної інстанції, після чого інший державний реєстратор відмовив позивачеві у реєстрації за ним права власності на те саме майно, мотивуючи тим, що таке право вже зареєстроване за юридичною особою. У постанові від 5 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір не має ознак приватноправового, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки позивач не порушує перед судом питання правомірності/неправомірності набуття права власності на нерухоме майно, а предметом перевірки у цій справі є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб'єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

42.4. Тобто, у зазначених справах Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є приватноправовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинстваокремий спір з державним реєстратором про оскарження його рішення або запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, якщо станом на час розгляду справи спір про право на нерухоме майно вже був вирішений або розглядався в іншій - цивільній чи господарській - справі.

43. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави.

44. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі N 823/378/16).

45. У пункті 49 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

46. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду вже відступила від висновку, сформульованого в її постановах від 10 квітня 2018 року у справі N 808/8972/15 та від 5 червня 2018 року у справі N 804/20728/14, зокрема, на тій підставі, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тому такі спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстроване право чи обтяження, мають вирішуватися залежно від суб'єктного складу їх сторін судами господарської або цивільної юрисдикції.

47. Для забезпечення узгодженості з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, судової практики щодо юрисдикції суду у всіх спорах про скасування рішення державного реєстратора чи запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно чи їх обтяжень в інтересах особи, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій, Велика Палата Верховного Суду відступає також від її висновку, викладеного у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 619/2019/17.

48. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може відмовитися від такого висновку на користь іншого.

49. Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

50. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

51. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

52. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

53. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

54. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

55. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми процесуального права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальні частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвали Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

(2.2) Щодо судових витрат

56. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

57. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

58. Позивач у касаційній скарзі не ставив питання про повернення судового збору через відмову у відкритті провадження у справі, наполягаючи на скасуванні ухвал судів першої й апеляційної інстанцій і на переданні справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

59. Отже, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання про повернення позивачеві суми сплаченого судового збору.

(3) Висновки щодо застосування норм права

60. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (близький за змістом припис був закріплений у частині першій статті 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (абзац 2 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (близький за змістом припис був закріплений у пункті 1 частини першої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

62. Розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.

63. Належним відповідачем у таких справах є особа, зареєстроване право на майно якої чи зареєстроване обтяження права, встановленого в інтересах якої оспорюється; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Каховка Пром-Агро" задовольнити частково.

2. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Это решение Большой палаты должно стать основой для всех споров касающихся регистрации имущества. Также в постановлении приведено довольно универсальное обоснование для отхода для отхода от правовых позиций Верховного суда Украины и Большой палаты Верховного Суда.

Касательно самого спора, Большая палата указала, что рассмотрение одного спора о праве на недвижимое имущество или о его обременения или решения этого спора по правилам гражданского или хозяйственного судопроизводства не является основанием считать публично-правовым и рассматривать по правилам административного судопроизводства другой спор - об отмене решения или записи о государственной регистрации вещного права на недвижимое имущество или его обременения, принятого государственным регистратором или внесенного им в соответствующий государственный реестр в пользу одного из участников гражданской или хозяйственной дела во время его рассмотрения или после его решения. Эти споры в зависимости от субъектного состава тоже должны рассматриваться по правилам гражданского или хозяйственного судопроизводства.

Надлежащим ответчиком по таким делам является лицо, зарегистрированное право на имущество которого или зарегистрированное обременение права, установленного в интересах которого оспаривается; участие в деле государственного регистратора в качестве соответчика (если истец считает его виновным в нарушении прав) не изменяет характера этого спора административный.