Постановление БП-ВС после ЕСПЧ об отмене решений апелляции и кассации в связи с необоснованным возобновлением сроков ПФУ на апелляцию

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року

м. Київ

Справа N 2-16552/10

Провадження N 11-1072зва18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд за виключними обставинами постанови Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2011 року (у складі колегії суддів Песоцької Л.І., Кочегарової Л.М., Гаврилової Г.Л.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2012 року (у складі колегії суддів Загороднього А.Ф., Білуги С.В., Гаманка О.І.) у справі за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області (далі - Управління ПФУ) про перерахунок пенсії з підстави, визначеної п. 3 ч. 5 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Жовтневого районного суду м. Маріуполя в Донецькій області з позовом, у якому просила визнати неправомірними дії Управління ПФУ з проведення перерахунку її пенсії і зобов'язати провести перерахунок пенсії відповідно до п. 4 ст. 42 Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV).

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що Управління ПФУ протиправно здійснило перерахунок її пенсії всупереч вимогам ст. 42 Закону N 1058-IV, застосувавши показник середньої заробітної плати за 2007 рік замість показника, який передує року здійснення перерахунку, чим обмежило її право на пенсійне забезпечення в повному обсязі.

Жовтневий районний суд м. Маріуполя в Донецькій області рішенням від 29 вересня 2010 року позов ОСОБА_3 задовольнив. Визнав протиправними дії Управління ПФУ щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії за 2010 рік з урахуванням страхового стажу, набутого після призначення пенсії, і зобов'язав здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2009 рік починаючи з 01 липня 2010 року, згідно з вимогами ст. 40, 42 Закону N 1058-IV.

24 листопада 2010 року Управління ПФУ звернулося до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначило, що не змогло своєчасно отримати копію рішення суду першої інстанції.

За наслідками розгляду зазначеного клопотання Апеляційний суд Донецької області ухвалами від 26 серпня 2011 року поновив Управлінню ПФУ строк (1 місяць і 24 дні) на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції і відкрив апеляційне провадження у цій справі.

Постановою від 26 жовтня 2011 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя в Донецькій області від 29 вересня 2010 року та відмовив у задоволенні позову.

Справа у суді апеляційної інстанції розглядалася у відкритому судовому засіданні за відсутності позивачки та представника відповідача, які були належним чином повідомлені про розгляд справи, однак заявили клопотання про розгляд справи без їх участі.

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2011 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя в Донецькій області від 29 вересня 2010 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 жовтня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_3 подала до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву N 19306/13 проти України, у якій скаржилася на порушення своїх прав за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (далі - Конвенція), а саме, що національний суд, поновивши Управлінню ПФУ процесуальний строк на апеляційне оскарження без належного обґрунтування і скасувавши рішення першої інстанції про задоволення позову, яке набрало законної сили, порушив принцип юридичної визначеності.

28 червня 2018 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Осовська та інші проти України" (далі - Рішення), зокрема, за заявою ОСОБА_3 N 19306/13, яким оголосив прийнятними скарги про відновлення проваджень і скасування постанов, які набрали законної сили та підлягали виконанню, й постановив Рішення про порушення Україною п. 1 ст. 6 Конвенції, а саме принципу юридичної визначеності.

У зв'язку із прийнятим ЄСПЛ Рішенням, 04 вересня 2018 року ОСОБА_3 подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2011 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2012 року на підставі п. 3 ч. 5 ст. 361 КАС України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - КАС України; Закон N 2147-VIII) і просила скасувати зазначені рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заяву мотивовано тим, що рішення апеляційної та касаційної інстанцій не ґрунтуються на принципі верховенства права та вимогах закону, прийняті без дотримання вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, про що зазначено в рішенні ЄСПЛ.

Міністерство юстиції України надало копію Рішення ЄСПЛ разом з його автентичним перекладом українською мовою.

Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явилися.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві про перегляд за виключними обставинами судових рішень доводи заявниці, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 361 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

У Рішенні ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо всіх заявниць у зв'язку з недотриманням принципу юридичної визначеності.

Приймаючи це рішення, ЄСПЛ звернув увагу, що у справах заявниць рішення судів першої інстанції, якими було підтверджено їх право на збільшення пенсій, набрали законної сили та підлягали обов'язковому виконанню, а в деяких справах вже було відкрите виконавче провадження. Ці рішення були скасовані в апеляційному порядку, а у деяких справах - після спливу значного періоду часу, внаслідок чого пенсії заявниць були зменшені (п. 25 Рішення).

Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії") (п. 26 Рішення).

ЄСПЛ зазначив, що хоча, перш за все, саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов'язані навести підстави і у кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Устименко проти України").

Однак, під час розгляду справ заявниць, національні суди на обґрунтування поновлення строку або посилались на "поважні підстави", без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення для такого рішення будь-яких підстав та обґрунтувань.

Крім того, у більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі (управління ПФУ) у своїх заявах про поновлення строку, було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак матеріали справ не містять доказів (таких, як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень. Також немає жодних ознак того, що такі докази були надані національним судам (п. 29 Рішення ЄСПЛ).

На підставі цього ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не навели підстав, які б продемонстрували існування особливих обставин непереборної сили, які б виправдовували повторне відкриття проваджень у справах заявниць, і указав на порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з порушенням принципу юридичної визначеності (п. 32 Рішення).

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.

Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України).

За ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Принципи адміністративного судочинства визначені в ст. 7 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції).

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедливим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства.

Згідно зі ст. 254 КАС України (в цьому випадку й далі - в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 13 КАС України).

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Статтею 102 КАС України передбачено, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання. Ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі.

При цьому, відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін про прийняті рішення в їх справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" та у справі "Трух проти України).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України").

Таким чином, як установлено в Рішенні ЄСПЛ та підтверджується матеріалами справи, Управління ПФУ, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, зазначило, що не змогло своєчасно отримати копію рішення суду першої інстанції, а це призвело до неможливості своєчасно реалізувати право на апеляційне оскарження. Однак, поважних причин, підтверджених доказами, які б свідчили про добросовісну реалізацію відповідачем своїх процесуальних прав та належного виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, суду надано не було.

При цьому, суд апеляційної інстанції в рішенні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції взагалі не навів обставин, які б заважали відповідачу вчасно звернутись до суду з апеляційною скаргою, та на підставі чого дійшов такого висновку.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм під час прийняття судового рішення про поновлення Управлінню ПФУ строку на апеляційне оскарження, чим зумовив негативні наслідки для заявниці та порушив принцип юридичної визначеності.

Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в ст. 1 розділу І Конвенції.

За змістом ст. 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону N 3477-ІV виконання рішення ЄСПЛ передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Статтею 10 Закону N 3477-ІV передбачено, що з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

З огляду на протиправний характер (зміст) дій (рішення) суду апеляційної інстанції під час вирішення справи за позовом ОСОБА_3, конкретний прояв яких було встановлено в Рішенні ЄСПЛ, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що було порушено принцип юридичної визначеності.

Оскільки судом касаційної інстанції зазначене порушення також усунуто не було, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій в контексті обставин цієї справи належить визнати такими, що постановлені з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що з моменту розгляду цієї справи у суді першої інстанції минув значний проміжок часу, а направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції потягне за собою ще більш надмірну тривалість судового розгляду.

Отже, керуючись принципом верховенства права та з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави на достатній життєвий рівень, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що права ОСОБА_3 у цій справі підлягають захисту шляхом скасування постанови Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2011 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2012 року й залишення в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя в Донецькій області від 29 вересня 2010 року. Зазначене в свою чергу буде відповідати змісту Рішення ЄСПЛ у справі "Осовська та інші проти України".

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 345, 356, 359, 361, 368, 369 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2011 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2012 року скасувати.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя в Донецькій області від 29 вересня 2010 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата приняла довольно интересное постановление в котором отменив решения апелляционной и кассационной инстанции оставила в силе решение первой инстанции удовлетворившей иск о пересчете пенсии. При этом суд не стал отправлять на новое рассмотрение исходя из решения ЕСПЧ, которым было признано нарушения права на справедливый суд в этом деле.

В постановлении указано, что суд апелляционной инстанции в решении о восстановлении срока на апелляционное обжалование решения суда первой инстанции вообще не привел обстоятельств, которые бы мешали ответчику вовремя обратиться в суд с апелляционной жалобой, и на основании чего пришел к такому выводу. Учитывая приведенное, суд констатирует, что суд апелляционной инстанции обнаружил чрезмерный формализм при принятии судебного решения о восстановлении Управлению ПФУ срока на апелляционное обжалование, чем обусловил негативные последствия для заявителя и нарушил принцип юридической определенности.