ANTIRAID

Постановление БП-ВС в образцовом деле о возможности перехода с пенсии по инвалидности на пенсию по инвалидности госслужащего

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа N 822/524/18 (Пз/9901/23/18)

Провадження N 11-555заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю.,

представника позивачки - ОСОБА_3,

особи, яка приєдналася до апеляційної скарги - ОСОБА_4,

представника осіб, які приєднались до апеляційної скарги - ОСОБА_5,

представників Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - Сумнєвич Н.О., Охріменко О.В., Петручені І.В.,

представника Пенсійного фонду України - Охріменко О.В., Петручені І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_9 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Кравчук В.М., судді: Гімон М.М., Гриців М.І., Коваленко Н.В., Стародуб О.П.) від 04 квітня 2018 року у зразковій справі N 822/524/18 (Пз/9901/23/18) за позовом ОСОБА_9 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області), третя особа - Пенсійний фонд України, про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_9 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницькоїобласті, у якому з урахуванням уточнень просила: визнати протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті здійснити переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця; зобов'язати відповідача призначити та здійснювати нарахування й виплату їй з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон N 3723-XII) у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року.

Хмельницький окружний адміністративний суд звернувся до Верховного Суду з поданням про розгляд цієї справи як зразкової.

На обґрунтування подання суд зазначив, що справа за позовом ОСОБА_9 та надані матеріали інших справ у розумінні п. 21 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідають ознакам типових, оскільки відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальні органи ПФУ), спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (через відмову територіальних органів ПФУ у переведенні осіб з пенсії по інвалідності, призначеної на загальних умовах, на пенсію по інвалідності державного службовця).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв справу до свого провадження, а рішенням від 04 квітня 2018 року відмовив ОСОБА_9 у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив із того, що після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Закону України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон N 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положень" Закону N 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону N 3723-XII вік і страховий стаж. Особи із числа державних службовців, яким установлено інвалідність, з 01 травня 2016 року втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону N 3723-XII, проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV) у встановлених ст. 33 цього Закону розмірах.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, 03 травня 2018 року ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи наведені в апеляційній скарзі вимоги, ОСОБА_9 зазначає, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивачка зазначила, що має необхідний стаж роботи на державній службі. Відповідно до акту огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 06 жовтня 2015 року їй довічно встановлено II групу інвалідності, а тому дотримані всі умови, з якими розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII пов'язує наявність у фізичних осіб права на призначення пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII.

29, 30 травня та 01, 15, 19, 23 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви про приєднання до цієї апеляційної скарги таких осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19

15 червня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду від ГУ ПФУ в Хмельницькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому управління підтримує правову позицію суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до акта огляду МСЕК від 06 жовтня 2015 року є інвалідом II групи (загальне захворювання) й отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону N 1058-IV, починаючи з жовтня 2015 року.

Наказом Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті від 30 січня 2018 року ОСОБА_9 звільнена з посади головного спеціаліста. Відповідно до довідки Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті від 31 січня 2018 року стаж державного службовця ОСОБА_9 станом на 01 травня 2016 року становить 22 роки 04 місяці 09 днів.

31 січня 2018 року позивачка звернулася до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницькоїобласті із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону N 1058-IV, на пенсію по інвалідності державного службовця згідно із Законом N 3723-XII.

Проте Кам'янець-Подільське об'єднане управління ПФУ в Хмельницькій області листом від 31 січня 2018 року відмовило ОСОБА_9 у призначенні пенсії по інвалідності державного службовця і повідомило, що з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон N 889-VIII, у відповідності до п. 10, 12 "Прикінцеві положення" якого пенсія державного службовця згідно ст. 37 Закону N 3723-XII призначається: державним службовцям, які на день набрання чинності Закону N 889-VIII обіймали посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону N 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України; особам, які на день набуття чинності Закону N 889-VIII мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону N 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України.

Крім того, відповідач у своєму листі зазначив, що ОСОБА_9 набуде право на призначення пенсії відповідно до Закону N 889-VIII після досягнення нею 60-річного віку.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_9 до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ГУ ПФУ в Хмельницькій області та ПФУ, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).

Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

Відмовляючи у задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 цієї статті і п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби, а тому ОСОБА_9, хоч і мала станом на 01 травня 2016 року стаж державного службовця 22 роки 04 місяці 09 днів, але не має права на призначення пенсії, оскільки на час звернення до відповідача з відповідною заявою не досягла 60-річного віку. При цьому суд першої інстанції зазначив про відсутність звуження обсягу існуючого права позивачки на призначення пенсії по інвалідності, оскільки таке право збереглося в неї відповідно до Закону N 1058-IV.

Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_9 зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII. Жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII не встановлено.

Крім того, скаржниця стверджує, що суд першої інстанції помилково послався на ч. 1 ст. 37 Закону N 3723-XII і дійшов висновку, що ОСОБА_9 набуде права на пенсію державного службовця лише після досягнення нею пенсійного віку (60 років), оскільки дана норма поширюється виключно на працездатних державних службовців, а не інвалідів І та II груп.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими доводами позивачки та звертає увагу на слідуюче.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом N 889-VIII.

Відповідно до п. 2 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон N 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону N 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону N 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37Закону N 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону N 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону N 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону N 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону N 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (…).

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону N 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону N 3723-XII).

Судом установлено, що трудовий стаж позивачки на державній службі становить 22 роки 04 місяці 09 днів, вона є інвалідом II групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія АВ N 002707, виданої 06 жовтня 2015 року.

Таким чином, оскільки ОСОБА_9 є інвалідом II групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону N 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону N 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності II групи відповідно до Закону N 3723-XII.

Стосовно аргументів ГУ ПФУ у Хмельницькій області, які підтримані й судом першої інстанції, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положень" Закону N 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону N 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 60 років), стаж державного службовця і страховий стаж.

Велика Палата Верховного Суду вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що існують підстави для скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 квітня 2018 року.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що відмова Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницької області щодо переведення ОСОБА_9 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця не порушує її існуючого права, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 22 Основного Закону України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_9 про визнання протиправними дій Кам'янець-Подільського об'єднаного управління ПФУ Хмельницької області щодо відмови у переведенні позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов'язати відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату ОСОБА_9 з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового - про задоволення позову.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Таким чином, ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність;

б) відповідач - територіальний орган Пенсійного фонду України;

в) предмет спору - вимога зобов'язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723.

Висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону N 3723.

На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати відмінності в обставинах справи, зокрема щодо стажу позивача.

Керуючись ст. 241-243, 250, 290, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 та осіб, які приєднались до цієї апеляційної скарги: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 задовольнити.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області здійснити переведення ОСОБА_9 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_9 з 31 січня 2018 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 31 січня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Удивительное прозрение и уважение к нормам Конституции изложено в данном постановлении Большой палаты, которое может являться основанием для признания всех размеров пенсий недопустимыми.

Большая палата указала, что поскольку истица является инвалидом II группы, имеет стаж на должности государственной службы более 20 лет, перед обращением за назначением пенсии работала в должности, отнесенной к должностям государственных служащих, истица имеет право на назначение пенсии по инвалидности в соответствии ст. 37 Закона N 3723-XII, а поэтому имеются правовые основания для перевода истца с пенсии по инвалидности, назначенной ей в соответствии с Законом N 1058-IV, на пенсию государственного служащего по инвалидности II группы в соответствии с Законом N 3723-XII.

Закон не связывает начисления пенсии по инвалидности с таким условием, как достижение определенного возраста. При этом орган пенсионного фонда, как субъект властных полномочий, трактует нормы Закона по своему усмотрению, и предпочитает наименее благоприятном для истца толкованию законодательства Украины.

Также суд указал, что недопустимо установление такого правового регулирования, по которому размер пенсий, других социальных выплат и помощи будет ниже уровня, определенного в ч. 3 ст. 46 Конституции Украины, и не позволит обеспечивать надлежащие условия жизни человека в обществе и сохранять его человеческое достоинство, что противоречит ст. 22 Основного Закона Украины.

Признаками этого типичного дела являются:

а) истец - лицо, занимающее (или занимала) должность госслужбы и которой установлена инвалидность;

б) ответчик - территориальный орган Пенсионного фонда Украины;

в) предмет спора - требование обязать ответчика назначить пенсию по инвалидности государственного служащего в соответствии со ст. 37 Закона N 3723.

Выводы Большой Палаты в этом образцовом деле следует применять по административным делам по обращению лиц в суд с исками к территориальным органам Пенсионного фонда Украины с требованиями назначить пенсию по инвалидности государственного служащего в соответствии со ст. 37 Закона N 3723. На другое применение норм материального права, чем в образцовой деле, могут влиять различия в обстоятельствах дела, в частности относительно стажа истца.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 916/1423/17
      Провадження № 12-208гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.
      та представника Одеської місцевої прокуратури № 2 та Прокуратури Одеської області —Гудзя О.М.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Українсько-болгарського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Вітінформ» (товариство з обмеженою відповідальністю) (далі – СП «Вітінформ»)
      на рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, ухвалене суддею Усатенко І.В.,
      та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Андрієнка В.В., Буравльова С.І., Власова Ю.Л.,
      у справі за позовом СП «Вітінформ»
      до відповідачів:
      1. Одеської місцевої прокуратури № 2
      2. Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі – слідчого управління ГУНП в Одеській області),
      3. Малиновського відділу поліції у місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі – Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області),
      4. Державної казначейської служби України
      5. Прокуратури Одеської області,
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
      1. Департаменту комунальної власності Одеської міської ради,
      2. Комунального підприємства «Одесміськтранскомплекс»,
      3. Комунального міського ремонтно-будівельного підприємства «Одесрембуд»,
      про стягнення 1 582 027,447 грн.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. СП «Вітінформ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Одеської місцевої прокуратури № 2, слідчого управління ГУНП в Одеській області, Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області, Державної казначейської служби України (далі – Казначейство), Прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди у сумі 60 500 доларів США (що в еквіваленті складало 1 582 027,447 грн), заподіяної бездіяльністю посадових осіб відповідачів при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012170470000484, шляхом стягнення цих коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
      2. На думку позивача, відповідачі більше 6 років розшукують викрадене майно СП «Вітінформ» і своєю бездіяльністю – непроведенням досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні завдали йому матеріальної шкоди.
      3. Як на нормативно-правове обґрунтування позовних вимог СП «Вітінформ» послалося на статтю 26 Закону України «Про режим іноземного інвестування», статті 123, 124 Господарського процесуального кодексу у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, статтю 397 Господарського кодексу України (далі – ГК України) і статтю 1173 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4. 02 січня 2002 року між СП «Вітінформ» як орендарем та Комунальним міським ремонтно-будівельним підприємством «Одесрембуд» (далі – КП «Одесрембуд») як орендодавцем укладено договір, на підставі якого позивачу надано в оренду нежитлові приміщення загальною площею 278,5 кв. м, розташовані у будівлі на вул. Промисловій, 27 у м. Одесі, строком до 11 січня 2012 року.
      5. 07 грудня 2004 року між СП «Вітінформ» та КП «Одесрембуд» укладена додаткова угода до цього договору оренди, якою строк оренди продовжено до 07 грудня 2019 року.
      6. 11 травня 2011 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради на підставі рішення Одеської міської ради від 28 квітня 2011 року № 192 передав за актом приймання-передачі приміщення нежитлового фонду на вул. Промисловій, 27 у м. Одесі загальною площею 1109,9 кв.м разом із приміщеннями, орендованими позивачем, у господарське відання Комунальному підприємству «Одесміськтранскомплекс» (далі – КП «Одесміськтранскомплекс»).
      7. 04 грудня 2012 року СП «Вітінформ» звернулося до СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з заявою про те, що посадові особи КП «Одесміськтранскомплекс» заволоділи орендованим позивачем приміщенням, зламали замки на вхідних дверях та викрали його матеріальні цінності на суму 60 500 доларів США. Цю заяву зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05 грудня 2012 року за реєстраційним № 12012170470000484 та розпочато у звʼязку з цим досудове розслідування.
      8. Позивач зазначив, що в орендованому ним приміщенні знаходилось майно, яке перебувало на його балансі як іноземна інвестиція, в тому числі обладнання вартістю 60 500 доларів США (автомат пакувально-фасувальний вартістю 51 000 доларів США та установка для кондиціювання вартістю 9 500 доларів США).
      9. Цивільний позов СП «Вітінформ» до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та КП «Одесміськтранскомплекс» Одеської міської ради прийнятий слідчим 19 квітня 2013 року. У цьому позові СП «Вітінформ» вказало підозрюваних у вчиненні злочину – Виконавчий комітет Одеської міської ради і Департамент комунальної власності Одеської міської ради, які, як вважає позивач, спочатку привласнили чуже майно шляхом зловживання службовим становищем, а потім передали його КП «Одесміськтранскомплекс» в особі директора Стрия А.Г., тобто здійснили крадіжку (стаття 185 Кримінального кодексу України (далі – КК України)). СП «Вітінформ» просило стягнути солідарно з указаних осіб завдану їхніми діями матеріальну шкоду в розмірі 826 020,56 грн.
      10. За скаргами представника потерпілого СП «Вітінформ» в кримінальному провадженні Воскобойникова В. О. на бездіяльність слідчого СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області слідчим суддею Малиновського районного суду міста Одеси 19 грудня 2013 року та 24 лютого 2014 року винесено ухвали у справах № 521/20224/13-к, 521/1938/14-к відповідно, якими визнано бездіяльність слідчого та начальника СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, зобов'язано слідчого СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 12012170470000484, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, розглянути протягом 24 годин клопотання представника потерпілого – Воскобойникова В. О. та сповістити його про результати розгляду. Також позивач неодноразово звертався із заявами та листами щодо цього кримінального провадження до СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Одеської місцевої прокуратури № 2.
      11. У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 17 липня 2017 року зазначено, що за період з 05 грудня 2012 року по 17 липня 2017 року в даному кримінальному провадженні № 12012170470000484 змінилося понад 11 слідчих та 7 прокурорів – процесуальних керівників, на теперішній час прийняти остаточне та законне рішення в указаному провадженні не видається можливим у зв'язку із частою зміною слідчих та невиконанням останніми всіх запланованих заходів, досудове розслідування триває.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
      13. Судові рішення обґрунтовані недоведенням позивачем складу цивільного правопорушення як необхідної умови для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      14. У березні 2018 року СП «Вітінформ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення – про задоволення позову.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      15. СП «Вітінформ», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права й ухвалення рішень без дослідження всіх фактичних обставин справи, зазначило, що йому завдано шкоди державою Україною у зв'язку з бездіяльністю відповідачів, оскільки 6 років триває кримінальне провадження, а винні особи не притягнуті до відповідальності, а також у зв’язку з порушенням гарантій, наданих іноземним інвесторам законами України «Про режим іноземного інвестування» та «Про зовнішньоекономічну діяльність», статтею 397 ГК України і статтями 1173 і 1174 ЦК України. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій установили факти бездіяльності відповідачів та завдання позивачу шкоди, але безпідставно відмовили в задоволенні позову.
      Доводи інших учасників справи
      16. У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Одеської області заперечила проти доводів скаржника у зв’язку з недоведенням бездіяльності її посадових осіб при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні. При цьому наголосила на відсутності у господарського суду повноважень вирішувати питання про визнання бездіяльності прокурора при проведенні досудового розслідування, адже представником потерпілого – Воскобойниковим В. О. оскаржено лише бездіяльність слідчого і начальника СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області. Прокурор зазначив, що позивачем не оскаржувалась бездіяльність Прокуратури Одеської області, на яку позивач посилається як на підставу завдання йому шкоди. Адже для виникнення зобов’язання з відшкодування шкоди на підставі статей 1166 і 1176 ЦК України необхідно довести наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинно-наслідкового зв’язку між його діями та шкодою, що підлягає доказуванню на загальних підставах та є обов’язком позивача. Крім того, прокурор указав на правильність висновку судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не є спором між іноземним інвестором і державою, адже позивач є підприємством з іноземною інвестицією, а не іноземним інвестором, позивач також не є іноземним суб’єктом господарювання, чим спростовуються його посилання на необхідність застосування до цих правовідносин законів України «Про режим іноземного інвестування» і «Про зовнішньоекономічну діяльність» та статті 397 ГК України.
      17. Наведені у відзиві Одеської місцевої прокуратури № 2 доводи є тотожними доводам Прокуратури Одеської області. При цьому Одеська місцева прокуратура № 2 наголошувала на безпідставності позовних вимог унаслідок відсутності доказів, що підтверджують бездіяльність посадових осіб Одеської місцевої прокуратури № 2, слідчого управління ГУНП в Одеській області та Прокуратури Одеської області при здійсненні досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні, а за відсутності цих доказів позовні вимоги не підлягають задоволенню.
      18. У поясненні до відзиву на касаційну скаргу Одеської місцевої прокуратури № 2 позивач наполягав на відшкодуванні йому шкоди та достатності доказів, що підтверджують бездіяльність посадових осіб цієї прокуратури.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 квітня 2018 року відкрила касаційне провадження та на підставі частини п’ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) ухвалою від 19 липня 2018 року передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому вказала на наявність виключної правової проблеми, розв'язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема щодо можливості за відсутності відповідного закону, який не приймається більше 14 років, комплексного застосування частини шостої статті 1176 і статті 1177 ЦК України та стягнення з держави майнової шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення як майну фізичної особи (що є правовою проблемою для судів цивільної юрисдикції), так і майну юридичної особи (що є правовою проблемою для судів господарської юрисдикції), якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
      20. Представник скаржника у судове засідання не з’явився. Представник прокуратури підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо відповідальності держави за шкоду, завдану бездіяльністю відповідачів
      21. Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з держави матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, які протягом тривалого часу не завершили розслідування у кримінальному провадженні щодо розшуку викраденого майна позивача, чим завдали йому майнової шкоди у вигляді вартості цього майна.
      22. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
      23. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
      24. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
      25. За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
      26. Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      27. Згідно з положеннями статті 1176 ЦК України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
      28. Оскільки у цій справі йдеться про шкоду, спричинену юридичній особі бездіяльністю посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування, та прокуратури, то відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.
      29. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.
      30. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
      31. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
      32. Застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
      33. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у цій справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю. Суди дійшли висновку про недоведеність, необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову, зокрема:
      - недоведеність позивачем незаконності дій/бездіяльності посадових осіб всіх відповідачів, крім Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області;
      - недоведеність позивачем факту нанесення йому шкоди саме посадовими особами відповідачів;
      - відсутність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб відповідачів та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов (втрати внаслідок крадіжки майна вартістю 1 582 027,447 грн, за оцінкою позивача).
      34. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими судами, з таких підстав.
      35. Позивач довів, що при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012170470000484 начальником СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та слідчим СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в провадженні якого перебувало кримінальне провадження № 12012170470000484, була допущена бездіяльність у частині нездійснення ними процесуальних дій, які слідчий зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк, що встановлено в ухвалах слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2013 року у справі № 521/20224/13-К та від 24 грудня 2014 року у справі № 521/1938/14-к.
      36. Так, звертаючись зі скаргами до Малиновського районного суду м. Одеси, Воскобойников В.О. указував на те, що кримінальна справа не розглядалася з 10 червня 2011 року. 04 грудня 2012 року ним повторно подавалася заява про те ж саме кримінальне правопорушення. Однак на багаточисельні звернення на адресу прокуратури, слідчого у відношенні пошуку осіб, які скоїли кримінальне правопорушення, обгрунтованої відповіді він не отримав. Крім того, слідчим не задоволено клопотання про арешт майна для забезпечення цивільного позову у порядку статей 170–173 КПК України та не розглянуто цивільного позову у кримінальному провадженні. Також залишились невиконаними зроблені у порядку статті 39 КПК України вказівки заступника начальника ГУ МВС – начальника слідчого управління Сакал В.М. СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 21 серпня 2013 року. Ухвалами слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2013 року у справі № 521/20224/13-К та від 24 грудня 2014 року у справі № 521/1938/14-к слідчий СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в провадженні якого перебувало кримінальне провадження № 12012170470000484, був зобов’язаний розглянути клопотання представника потерпілого протягом 24 годин та сповістити його про результати розгляду.
      37. Бездіяльність посадових осіб інших відповідачів доведена не була. Суди попередніх інстанцій установили, що протягом багатьох років органами досудового розслідування вчинялися певні слідчі дії, перелік яких зазначено у довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 17 липня 2017 року (а.с. 19, т. 2). Ці дії або бездіяльність не були оскаржені відповідачем у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
      38. Позовні вимоги мотивовані тим, що без викраденого інвестиційного обладнання, яке розшукується відповідачами більше ніж 6 років, підприємство не може працювати у повну силу і його доведеться закривати. У звʼязку із цим позивач просить суд за рахунок Державного бюджету України відшкодувати йому суму інвестицій, даних інвестором підприємству, вартість яких складає (на момент їх внесення) 60 500 доларів США, що на 14 червня 2017 року становило 1 582 027,447 грн за курсом Національного банку України. Тобто по суті позивач просить суд відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України вартість викраденого в нього майна. Позивач вважає, що бездіяльністю відповідачів йому завдано шкоди в розмірі вартості викраденого майна. Аргументуючи розмір завданої шкоди, позивач посилається на те, що у 1993 році до статутного капіталу СП «Вітінформ» внесені іноземні інвестиції вартістю 60 500 доларів США. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з 1993 по 2012 роки пройшло 19 років. Як зазначили суди попередніх інстанцій, відповідно до наданих позивачем документів (а.с. 254, т. 1) балансова вартість майна станом на 01 лютого 2010 року становила: автомат пакувально-фасувальний – 31 691,84 грн та витяжна вентиляція – 18 013,41 грн, що у загальному розмірі складало 49 705, 25 грн, натомість позивач заявив шкоду в розмірі 1 582 027,447 грн відповідно до вартості обладнання на момент внесення до статутного фонду СП «Вітінформ» у 1993 році. Крім того, рганами досудового розслідування так і не був установлений факт викрадення майна.
      39. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).
      40. Також частиною першою статті 74 цього ж Кодексу на кожну сторону покладено обовʼязок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
      41. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 77 та частина перша статті 86 ГПК України).
      42. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      43. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують завдану шкоду та її розмір, з урахуванням зносу основних засобів.
      44. Суди дійшли правильних висновків, що за приписами статті 1166 ЦК України шкода, завдана злочином, відшкодовується особою, яка її завдала, а не відповідачами.
      45. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом. Частина перша статті 128 цього Кодексу передбачає, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
      46. Як зазначалося вище, позивач у межах кримінального провадження звернувся з цивільним позовом до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та юридичних осіб (КП «Одесрембуд» та КП «Одесміськтранскомплекс»), які були колишніми орендодавцями приміщення. Саме цих осіб він вважає винними у заподіянні збитків у розмірі 60 500 доларів США через викрадення належного йому майна.
      47. Отже, звертаючись із позовом про відшкодування вартості викраденого майна у справі №916/1423/17, позивач намагається отримати відшкодування за ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом, заявленим у кримінальному провадженні.
      48. Установлений судами факт бездіяльності слідчого та начальника слідчого відділу у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденого майна.
      49. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю відповідачів і шкодою, завданою викраденням майна, про яке заявляє позивач.
      Щодо відповідальності держави України за шкоду, спричинену злочином (вирішення виключної правової проблеми)
      50. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стверджує про наявність виключної правової проблеми, розв'язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної та справедливої правозастосовчої практики, зокрема щодо можливості за відсутності відповідного закону, який не приймається вже більше 14 років, комплексного застосування частини шостої статті 1176 і статті 1177 ЦК України та стягнення з держави майнової шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення як майну фізичної особи (що є правовою проблемою для судів цивільної юрисдикції), так і майну юридичної особи (що є правовою проблемою для судів господарської юрисдикції), якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
      51. Позивач обґрунтовував свої вимоги не тільки окремими фактами бездіяльності в ході розслідування, а його неефективністю в цілому, оскільки протягом більш як 6 років після початку кримінального провадження, винні у вчинення кримінального порушення особи не знайдені і не притягнуті до кримінальної відповідальності. На думку позивача, саме внаслідок такої ситуації він не має можливості повернути своє майно чи стягнути з винної особи вартість збитків, спричинених злочином і тому хоче отримати таке відшкодування з єдиного казначейськог рахунку Державного бюджету України.
      52. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
      53. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
      54. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі.
      55. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року (не була ратифікована). Втім, ця Конвенція передбачає обов’язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам – жертвам насильницьких злочинів.
      56. Отже, держава Україна зобов’язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов’язку не має.
      57. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими – фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
      58. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не вважає можливим комплексне застосування частини шостої статті 1176 та статті 1177 ЦК України у справах про відшкодування державою шкоди, завданої юридичній особі внаслідок кримінального правопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
      Щодо ефективного способу захисту прав позивача
      59. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      60. Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
      61. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов’язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов’язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов’язків є самостійною підставою відповідальності держави.
      62. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      63. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
      64. Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (див. mutatis mutandis $. 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. the UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; $. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв’язку з порушенням.
      65. ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції(див. mutatis mutandis § 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01) . Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
      66. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pélissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
      67. Суди попередніх інстанцій встановили певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, двічі ухвалами слідчих суддів була констатована бездіяльність органу досудового розслідування. У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 17 липня 2017 року зазначено, що за період з 05 грудня 2012 року по 17 липня 2017 року в даному кримінальному провадженні № 12012170470000484 змінилося понад 11 слідчих та 7 прокурорів – процесуальних керівників, на теперішній час прийняти остаточне та законне рішення в указаному провадженні не надається можливим у зв'язку із частою зміною слідчих та невиконанням останніми всіх запланованих заходів, досудове розслідування триває.
      68. Ураховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося на території з обмеженим доступом, майно є доволі великим за розміром). Розслідування тривало з 05 грудня 2012 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2017 році становило майже 5 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
      69. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
      70. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір.
      71. Позивач мав право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом цієї справи по суті (частина четверта статті 22 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), однак таким правом не скористався. Тому позивач може захистити свої права та законні інтереси, звернувшись до суду із новим позовом до держави Україна.
      Щодо застосування норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»
      72. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суди попередніх інстанцій правильно спростували посилання позивача на норми цього Закону як на підставу відшкодування шкоди. Закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб.
      Щодо застосування норм законодавства стосовно гарантій іноземним інвесторам та підприємствам з іноземними інвестиціями
      73. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до публічної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань на момент відкриття кримінального провадження (04 грудня 2012 року) і до дати звернення до суду з позовом у складі учасників СП «Вітінформ» вже не було іноземних інвесторів, його учасниками були лише громадяни України, а саме: Шульте Наталя Віталіївна, що мешкає за адресою: індекс 65039, Одеська обл., місто Одеса, Приморський район, вулиця Середньофонтанська, будинок 32, квартира 41, розмір внеску до статутного фонду становив 600,00 грн, Воскобойнікова Світлана Леонідівна, що мешкає за адресою: індекс 65012, Одеська обл., місто Одеса, Приморський район, вулиця Мала Арнаутська, будинок 43, квартира 10, розмір внеску до статутного фонду становив 600,00 грн. Повне найменування позивача протягом зазначеного періоду було не Українсько-болгарське спільне підприємство з іноземними інвестиціями «Вітінформ», а Товариство з обмеженою відповідністю «Вітінформ». За даними Реєстру відповідні зміни до установчих документів юридичної особи (зміна повного та скороченого найменування, зміна статутного або складеного капіталу, зміна видів діяльності, зміна складу або інформації про засновників) були зареєстровані 16 лютого 2012 року за номером 15561050009009866, тобто до початку кримінального провадження за заявою СП «Вітінформ».
      74. Оскільки підставою позову у цій справі є бездіяльність органів досудового розслідування саме в указаному кримінальному провадженні, то Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи скаржника про наявність іноземного інвестора у складі учасників СП «Вітінформ» у період, коли, за твердженням позивача, було вчинено злочин з викрадення майна.
      75. Крім того, позивачем не надано судам попередніх інстанцій доказів здійснення ним зовнішньоекономічної діяльності протягом 2012 – 2017 років.
      76. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме незастосування положень щодо гарантій держави іноземним інвесторам та суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, закріплених у Законі України «Про режим іноземного інвестування» та статтях 34, 39 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      77. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу – без задоволення.
      78. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
      79. Оскільки місцевим й апеляційним господарськими судами повно і всебічно досліджено фактичні обставини справи та правильно застосовано законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу СП «Вітінформ» залишити без задоволення, а судові рішення – без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      80. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      81. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 – 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Українсько-болгарського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Вітінформ» (товариство з обмеженою відповідальністю) залишити без задоволення.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року у справі № 916/1423/17 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
      Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко
      С. В. Бакуліна В. В. Пророк
      В. В. Британчук Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич 
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87527961
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 752/10984/14-ц
      Провадження № 14-351 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (далі - ПрАТ «Індар»), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору (далі разом - треті особи): Публічне акціонерне товариство «Укрмедпром» (далі - ПАТ «Укрмедпром»), Міністерство охорони здоров'я України, Кабінет Міністрів України, компанія «Mindar Holdings Limited», про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради і рішень загальних зборів акціонерів, скасування записів і зобов'язання вчинити дії
      за касаційними скаргами ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, ухвалене суддею Мирошниченко О. В., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 9 липня 2014 року позивачка звернулася з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 8 лютого 2016 року (поданої 22 лютого 2016 року вх. № 8768), заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 6 квітня 2017 року, заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 13 квітня 2017 року просила:
      1.1. Визнати незаконними та скасувати всі рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлені протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14.
      1.2. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      1.3. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2.
      1.4. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3.
      1.5. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      1.6. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.
      1.7. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      1.8. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      2. Мотивувала позов такими обставинами:
      2.1. 20 квітня 2012 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення, оформлене протоколом № 1/12, про обрання позивачки головою правління ПрАТ «Індар».
      2.2. 21 квітня 2012 року позивачка приступила до виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» відповідно до наказу № 52/К.
      2.3. 23 квітня 2012 року між ПрАТ «Індар» в особі голови наглядової ради Політко Д. В. і позивачкою був укладений трудовий договір.
      2.4. 10 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2. Підставою для відсторонення стало невиконання позивачкою доручення наглядової ради ПрАТ «Індар» від 27 березня 2014 року (протокол № 13) щодо підготовки загальних зборів акціонерів.
      2.5. 28 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 16, про внесення змін до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15, щодо призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління товариства та призначила особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління ПрАТ «Індар», заступника голови правління товариства з питань якості ОСОБА_3.
      2.6. 2 липня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 17, про відсторонення позивачки від здійснення повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначила тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.
      2.7. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27 травня 2014 року та 7 липня 2014 року були внесені записи щодо включення відомостей про ОСОБА_3. і ОСОБА_4. як про керівників.
      2.8. 21 липня 2014 року акціонери ПрАТ «Індар» провели позачергові загальні збори, на яких прийняли рішення, оформлене протоколом № 2/14, про припинення позивачкою повноважень голови ПрАТ «Індар» і обрання головою правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_5 (далі - рішення загальних зборів № 2/14).
      2.9. Відсторонення позивачки від роботи не відповідає приписам статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      2.10. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла з порушенням його статуту, оскільки прийняття рішення про відсторонення голови правління товариства належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
      2.11. Наглядова рада ПрАТ «Індар» також порушила умови пунктів 6.3 і 7.1 трудового договору, оскільки припинила його до закінчення строку дії.
      2.12. Оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» є незаконними. Разом з ними слід скасувати відповідні записи щодо керівника юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 20 квітня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.
      4. Суд мотивував рішення так :
      4.1. У матеріалах справи відсутні докази, які би підтверджували аргументованість підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому оскаржені рішення є необґрунтованими.
      4.2. Рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15, № 16 і № 17, прийняв неуповноважений на це орган усупереч статті 46 КЗпП України та підпункту 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар», затвердженого 12 квітня 2013 року оформленим протоколом № 1/13 рішенням загальних зборів акціонерів цього товариства (далі - статут ПрАТ «Індар»).
      4.3. Рішення загальних зборів № 2/14 є незаконним, оскільки прийняте за відсутності реєстрації та голосування акціонерів ПрАТ «Індар» з питань порядку денного.
      4.4. Суд не встановив, а відповідачі та треті особи не надали належних і допустимих доказів того, що завдання представникам держави на прийняття рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів щодо припинення повноважень/відкликання позивачки були погодженні Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 15 червня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року.
      6. Мотивував ухвалу тим, що цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на характер правовідносин і висновки Господарського суду міста Києва про юрисдикцію суду, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року. Тому доводи ПАТ «Укрмедпром» в апеляційній скарзі про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та доводи Міністерства охорони здоров'я України про те, що спірні правовідносини не є трудовим спором, суд апеляційної інстанції відхилив.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 5 липня 2017 року ПАТ «Укрмедпром» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, а справу направити на новий розгляд. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      8. 6 липня 2017 року Міністерство охорони здоров'я України подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Обґрунтував ухвалу тим що Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» оскаржують рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. ПАТ «Укрмедпром» мотивує касаційну скаргу так :
      11.1. Позивачка просила поновити її на роботі, однак після уточнення позовних вимог за заявою від 6 квітня 2017 року оспорює лише рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар». Отже, з моменту уточнення позовних вимог спір набув ознак корпоративного, який треба розглядати за правилами господарського судочинства.
      11.2. Порушення процедури прийняття рішень не змінює юрисдикцію суду.
      11.3. Позивачка не є уповноваженою особою для оскаржень рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оскільки не має статусу учасника цього товариства. Тому вона обрала неналежний спосіб захисту її прав та інтересів.
      11.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки у цій частині спір є публічно-правовим.
      11.5. Головне управління юстиції у місті Києві є неналежним відповідачем у справі, оскільки реєстраційні дії щодо ПрАТ «Індар» відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» повинні здійснювати виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб'єкти. Тому суд у задоволенні позову до Головного управління юстиції у місті Києві мав відмовити.
      11.6. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень (далі - Закон України «Про акціонерні товариства») до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про відсторонення голови або члена виконавчого органу від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу. Тому необґрунтованим є висновок судів щодо відсутності у наглядової ради ПрАТ «Індар» відповідних повноважень для прийняття оскаржених рішень.
      12. Міністерство охорони здоров'я України мотивує касаційну скаргу так :
      12.1. Спірні правовідносини щодо скасування рішень органів управління товариства є корпоративними, на які не поширюються норми трудового законодавства.
      12.2. Суди необґрунтовано залишили поза увагою те, що немає вимоги про поновлення позивачки на посаді, а тому норми трудового законодавства до спірних правовідносин не можна застосувати.
      12.3. Керуючись рішенням Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-рп/2010, уповноважений орган товариства на підставі статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу від виконання обов'язків члена виконавчого органу товариства. Зазначене усунення не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми цивільного законодавства.
      12.4. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла в межах її повноважень відповідно до частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства».
      12.5. Безпідставною є вказівка судів першої й апеляційної інстанцій на судові рішення господарського суду у справі № 910/6863/14. У вимогах, які розглянули суди попередніх інстанцій у справі № 752/10984/14-ц позивачка не просила поновити її на роботі, а саме через пов'язаність вимог у справі № 910/6863/14 зі звільненням позивачки з посади господарські суди припинили провадження у тій справі.
      12.6. У позивачки немає права звертатись із позовом про оскарження рішень органів управління товариством, оскільки таке право мають лише акціонери, які були учасниками товариства на дату прийняття відповідних рішень.
      (2) Доводи позивачки
      13. 24 жовтня 2017 року позивачка подала заперечення на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром».
      14. Мотивує заперечення так :
      14.1. Спори, пов'язані з оскарженням рішень виконавчих органів товариства про звільнення з посади їх членів, які мають укладений з товариством трудовий договір, слід розглядати за правилами цивільного судочинства як трудові спори згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, наданим у постанові від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
      14.2. Цивільний характер спору підтверджує також вирішення зустрічного позову позивачки до ПрАТ «Індар» у справі № 755/16199/15-ц щодо права безстроково працювати на посаді голови правління цього товариства за трудовим договором, продовженим на невизначений строк, а також щодо права здійснювати адміністративно-господарські, організаційно-розпорядчі та інші повноваження голови правління ПрАТ «Індар».
      14.3. За правилами цивільного судочинства також слід розглядати вимогу про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки вказаний спосіб захисту передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України. Крім того, ця вимога є похідною від вимог про захист трудових прав.
      14.4. Спір не належить до юрисдикції господарського суду, оскільки пов'язаний зі звільненням позивачки з посади голови правління товариства, з яким укладений трудовий договір. Повторне звернення до господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Провадження у цій справі не можна закрити, оскільки позивачка буде позбавлена можливості захистити її порушене право.
      14.5. Позивачка не відмовлялась від частини позовних вимог, а просила залишити їх без розгляду, що тягне інші, ніж відмова, правові наслідки.
      14.6. Позивачка володіє правом самостійно обрати спосіб захисту її права; вона звернулась до суду як найманий працівник, а не як акціонер. Тому приписи статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у цій справі застосувати не можна.
      14.7. Повноваження вирішувати питання про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» належало загальним зборам акціонерів цього товариства, про що вказує підпункт 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар». Отже, приписи статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» не можна застосувати.
      14.8. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар», скликані на 18 липня 2014 року, не відбулись оскільки порушений порядок їх скликання та проведення.
      14.9. Позивачка обґрунтовано вказала відповідачем Головне управління юстиції у місті Києві, оскільки на час її звернення до суду уповноваженими на здійснення реєстраційних дій були територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з урахуванням змін, чинних на час звернення до суду з позовом.
      Доводи ПрАТ «Індар»
      15. 25 жовтня 2017 року ПрАТ «Індар» подало письмові пояснення щодо касаційних скарг Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром». Вказані пояснення обґрунтувало так:
      15.1. Позивачка на підставі статті 55 Конституції України має право звернутися до суду за захистом порушеного права. Тому необґрунтованим є аргумент Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» у касаційних скаргах щодо обмеження права на такий захист за правилами цивільного судочинства.
      15.2. Позивачка не володіє корпоративними правами у ПрАТ «Індар», а тому спір не можна розглядати за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
      15.3. Спірні правовідносини мають трудовий, а не корпоративний характер.
      15.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є похідною від вимог про захист трудових прав позивачки та належним способом їх захисту.
      15.5. Суди у цій справі дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог і про визнання незаконним відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар», оскільки відповідні дії наглядова рада та загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» вчинили з порушенням трудового законодавства, Закону України «Про акціонерні товариства», статуту ПрАТ «Індар» та умов трудового договору, укладеного з позивачкою.
      (3) Позиція інших учасників процесу
      16. Інші учасники процесу відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      17. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      18. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      19. На час звернення до суду підвідомчість господарських справ була встановлена статтею 12 ГПК України у відповідній редакції, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      20. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу).
      21. Отже, правильне визначення юрисдикції суду щодо розгляду цього спору залежить, насамперед, від характеру правовідносин сторін спору.
      22. Позивачка з урахуванням заяв, зазначених у пункті 1 цієї постанови, оскаржує рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», рішення його наглядової ради про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління товариства та призначення тимчасово виконуючого обов'язки голови правління.
      23. Суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі визнав необґрунтованими доводи ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та вказав, що спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду як на характер правовідносин, так і на висновки Господарського суду міста Києва щодо юрисдикції, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року.
      24. У касаційних скаргах Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» стверджують, що оскаржені рішення органів управління ПрАТ «Індар» стосуються, насамперед, відсторонення голови виконавчого органу цього товариства на підставі частини третьої статті 99 ЦК України. А тому відповідні вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства.
      25. Суди вказали, що рішення наглядової ради прийняті усупереч статті 46 КЗпП України без аргументованих підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому дійшли висновку, що оскаржені рішення є незаконними.
      26. Суд першої інстанції зазначив, що наглядова рада ПрАТ «Індар» 10 квітня 2014 року прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання посадових обов'язків голови правління цього товариства. Мотиви такого рішення були пов'язані з тим, що позивачка не виконувала доручень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо підготовки та проведення загальних зборів акціонерів. Приймаючи зазначене рішення, наглядова рада ПрАТ «Індар» керувалась приписами статей 52 і 61 Закону України «Про акціонерні товариства». А 21 липня 2014 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення про припинення повноважень позивачки як керівника підприємства.
      27. Міністерство охорони здоров'я України у касаційній скарзі вказує, що наглядова рада ПрАТ «Індар», приймаючи рішення про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар», керувалася частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства».
      28. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України).
      29. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; 2) утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради; 3) затвердження річного звіту товариства; 4) рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань (частина друга статті 159 ЦК України).
      30. За змістом частини першої статті 160 ЦК України наглядова рада акціонерного товариства у разі її створення здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства (частина друга цієї статті).
      31. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (частина перша статті 161 ЦК України).
      32. Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України (абзац перший пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      33. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, чинній до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. З 1 червня 2014 року вказана частина була викладена у новій, термінологічно узгодженій з частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» редакції, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      34. У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень. До вирішення загальними зборами питання про припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) наглядова рада зобов'язана призначити особу, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), та скликати позачергові загальні збори (частина друга статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»).
      35. Згідно з абзацом третім пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства») за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      36. У зв'язку з цим «усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п'ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      37. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      38. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      39. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      40. Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.
      41. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що застосування частини третьої статті 99 ЦК України щодо керівника або іншого члена виконавчого органу товариства не обов'язково впливає на трудові права відповідної особи. Так, застосування інституту припинення повноважень керівника товариства, який є членом виконавчого органу, зумовлює втрату повноважень у відповідному виконавчому органі товариства, без яких ця особа не може здійснювати керівництво товариством і виконувати інші функції члена його виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України). Проте за згодою працівника його також може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України). Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення (див. пункти 4.15-4.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
      42. Натомість, відносини сторін трудового договору щодо оплати праці відстороненої посадової особи-члена виконавчого органу чи особи, повноваження якої як члена виконавчого органу припинені, переведення таких осіб на іншу роботу (у тому числі тимчасового) чи звільнення регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими, а тому їх слід розглядати за правилами цивільного судочинства (див. пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
      43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      44. За обставинами, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, органи управління (загальні збори акціонерів та наглядова рада) ПрАТ «Індар» вживали заходи оперативного реагування шляхом відсторонення позивачки як члена виконавчого органу цього товариства від виконання посадових обов'язків. Проте рішення загальних зборів № 2/14 стосується не тільки припинення повноважень позивачки, але й інших питань, як-от: обрання голови загальних зборів; затвердження порядку голосування на загальних зборах; обрання членів лічильної комісії загальних зборів; обрання секретаря загальних зборів; затвердження регламенту загальних зборів); затвердження річного звіту товариства за 2013 рік; розподіл збитків і прибутку товариства за 2013 рік; прийняття рішення за наслідками розгляду звіту правління, звіту наглядової ради, звіту ревізійної комісії товариства за 2013 рік; про обрання голови та членів правління товариства; про відкликання голови та членів ревізійної комісії товариства; про обрання голови та членів правління ревізійної комісії товариства; про внесення змін до статуту товариства шляхом викладення його в новій редакції; про внесення змін та затвердження в новій редакції положень про загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління та ревізійну комісію товариства.
      45. З огляду на те, що позивачка оскаржує рішення органів управління ПрАТ «Індар» (загальних зборів і наглядової ради), пов'язані з його діяльністю і управлінням цим товариством, розгляд таких вимог вимагає оцінювання законності дій зазначених органів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства (ЦК України, Закону України «Про акціонерні товариства» тощо). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи позивачки у запереченні на касаційні скарги стосовно порушення норм трудового законодавства й умов її трудового договору під час відсторонення від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      46. Оскільки позовні вимоги про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» є тісно пов'язаними з вимогами про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради цього товариства, розгляд вимог про скасування відповідних записів і вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачкою способу захисту у частині таких вимог, належить до юрисдикції господарського суду.
      47. Отже, враховуючи наведені приписи законодавства України та зміст правовідносин сторін спору, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18). А тому суди попередніх інстанцій, зробивши помилкові висновки стосовно змісту спірних правовідносин, необґрунтовано відхилили доводи Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» щодо необхідності розгляду цього спору за правилами господарського судочинства.
      48. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивачка у запереченні на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України й ПАТ «Укрмедпром» вказує на можливість виникнення юрисдикційного конфлікту та порушення права на судовий захист у випадку визначення господарської юрисдикції суду для вирішення цього спору.
      49. Суд апеляційної інстанції, відхиляючи аргумент ПАТ «Укрмедпром» щодо юрисдикції, зважав на ухвалу Господарського суду міста Києва про припинення провадження у справі № 910/6863/14.
      50. У вказаній господарській справі ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою з вимогами, зокрема, до ПрАТ «Індар»:
      50.1. Визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 13 від 27 березня 2014 року, про проведення 30 квітня 2014 року загальних зборів акціонерів цього товариства.
      50.2. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 1 «Про відсторонення від виконання повноважень голови правління Товариства», яким відсторонено позивачку від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар».
      50.3. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 2 «Про призначення особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства», яким призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2.
      50.4. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 3 «Про проведення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», визначення дати, часу та місця проведення позачергових загальних зборів», яким вирішено провести позачергові загальні збори акціонерів товариства 30 квітня 2014 року о 15 год. 00 хв. за адресою: Україна, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7.
      50.5. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 4 «Про затвердження порядку денного позачергових загальних зборів ПрАТ «Індар», яким затверджено перелік питань, що виносяться на голосування (порядок денний) загальних зборів ПрАТ «Індар».
      50.6. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 5 «Про затвердження переліку документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з порядку денного позачергових загальних зборів, визначення порядку та місця ознайомлення акціонерів з документами та матеріалами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного позачергових загальних зборів, визначення особи, уповноваженої забезпечити ознайомлення акціонерів з документами та здійснювати таке», яким затверджений перелік документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів ПрАТ «Індар», доручено тимчасово виконуючому обов'язки голови правління (ОСОБА_2) у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складення фінансової звітності товариства за 2013 рік, аудиторського висновку щодо фінансової звітності товариства за 2013 рік, звіту правління товариства; голові ревізійної комісії товариства у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складення звіту ревізійної комісії; визначено місце ознайомлення акціонерів з документами; визначено особу, відповідальну за ознайомлення акціонерів з документами (ОСОБА_2.); визначено порядок ознайомлення з документами.
      50.7. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 6 «Про встановлення дати складання переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про позачергові загальні збори акціонерів, а також визначення дати, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах, визначення осіб, відповідальних за складання таких переліків акціонерів», яким визначено: 15 квітня 2014 року - датою складання переліку акціонерів товариства для здійснення повідомлення про проведення позачергових загальних зборів; 24 квітня 2014 року - датою, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах; тимчасово виконуючого обов'язки голови правління товариства (ОСОБА_2.) - особою, відповідальною за складання вищезазначених переліків.
      50.8. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 7 «Про обрання реєстраційної комісії загальних зборів акціонерів», яким обрано реєстраційну комісію позачергових загальних зборів акціонерів товариства, призначених на 30 квітня 2014 року, у складі ОСОБА_4 та ОСОБА_16.
      50.9. Визнати недійсним оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», яким внесені зміни до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, щодо призначення ОСОБА_3. особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства.
      50.10. Визнати недійсним оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», яким затверджений порядок денний засідання наглядової ради, призначене на той самий день.
      51. Господарський суд міста Києва, припиняючи провадження у справі у справі № 910/6863/14, вважав, що спір за вказаними вимогами не належить до юрисдикції господарських судів України, а за суб'єктним складом його слід розглянути у загальному суді. З таким висновком погодився Київський апеляційний господарський суд у постанові від 9 вересня 2014 року.
      52. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина третя статті 231 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      53. Оскільки Господарський суд міста Києва 10 червня 2014 року припинив провадження у справі № 910/6863/14 за позовом позивачки до ПрАТ «Індар» про визнання недійсними рішень наглядової ради, оформлених протоколами від 27 березня 2014 року та № 15 від 10 квітня 2014 року, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою у тому, що з огляду на припис частини третьої статті 231 ГПК України вона не зможе реалізувати її право на доступ до суду за правилами господарського судочинства у частині заявлених у справі № 752/10984/14-ц вимог про:
      53.1. Визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2.
      53.2. Визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3.
      54. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      55. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      56. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      57. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі закриття провадження у справі № 752/10984/14-ц стосовно позовних вимог про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2., а також про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління зазначеного товариства ОСОБА_3. сутність гарантованого Конвенцією права позивачки на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту буде поставлене під загрозу з огляду на припинення господарським судом провадження за аналогічними вимогами у справі № 910/6863/14. А тому з метою недопущення порушень Конвенції розгляд спору за означеними вимогами слід завершити за правилами цивільного судочинства, тоді як для розгляду у господарському суді решти позовних вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, перешкод немає.
      58. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що необґрунтованими є доводи позивачки, висловлені у запереченні на касаційні скарги, про те, що цивільний характер спору у справі № 752/10984/14-ц підтверджує розгляд за правилами цивільного судочинства справи № 755/16199/15-ц за іншим позовом позивачки. Наявність спору з іншими предметом і підставами позову на розгляді загального суду не може бути підтвердженням необхідності розгляду вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, також за правилами цивільного судочинства.
      59. Визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикції належного суду є підставою для поновлення строку на звернення з позовом до такого суду (аналогічний висновок щодо підстави для поновлення строку див. у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 205/8482/15-ц, від 4 вересня 2019 року у справі № 752/2422/17).
      (1.2) Щодо суті спору
      60. З урахуванням наведеного висновку про можливий конфлікт юрисдикцій за частиною позовних вимог і з метою недопущення порушення права позивачки на судовий захист Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення у цій справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішень наглядової ради ПрАТ «Індар» про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., а також оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_3.
      61. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 70,7016 % акцій ПрАТ «Індар» належать ПАТ «Укрмедпром» (100 % акцій якого належать державі в особі Міністерства охорони здоров'я України).
      62. Суд першої інстанції вказав, що 19 вересня 2011 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 50/380, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року, в якому визнав право власності на 11 437 581 акцій ПрАТ «Індар», що становить 70,7 % статутного капіталу цього товариства, за державою в особі ДАК «Укрмедпром».
      63. Об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій; державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг; державне майно, передане та/або створене (збудоване) на підставі договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (у тому числі концесійного договору); державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду (частина перша статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
      64. Відповідно до статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.
      65. Члени наглядової ради, що представляють інтереси держави, голосують на наглядових радах відповідно до наданих Фондом державного майна України або уповноваженим органом управління завдань щодо голосування (частина чотирнадцята статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
      66. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 12.4 Статуту ПрАТ «Індар» представник акціонера - члена наглядової ради - юридичної особи - здійснює свої повноваження на підставі довіреності відповідно до вказівок акціонера, інтереси якого він представляє у наглядовій раді та вказав про те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління корпоративними правами держави» від 29 березня 2010 року № 297, чинною на час прийняття оскаржених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар», завдання на голосування представникам держави на загальних зборах і засіданнях наглядової ради господарських товариств, у статутному капіталі яких державна частка становить понад 50 відсотків, погоджуються Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України за умови попереднього розгляду віце-прем'єр-міністром згідно з розподілом функціональних повноважень.
      67. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» повноваження для голосування на засіданні цієї ради щодо відсторонення позивачки було надане представникам ДАК «Укрмедпром» «дорученням Міністерства охорони здоров'я України від 08.04.2014 року».
      68. Суди першої й апеляційної інстанції вказали, що 27 червня 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/5583/14, якою визнав протиправним і скасував надане Міністерством охорони здоров'я України «доручення від 08.04.2014 року». Учасниками справи № 826/5583/14 були: ОСОБА_1 як позивачка, Міністерство охорони здоров'я України як відповідач і ПрАТ «Індар», ДАК «Укрмедпром», Кабінет Міністрів України як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Вказане рішення у справі № 826/5583/14 щодо «доручення від 08.04.2014 року», як зазначив суд першої інстанції у справі № 752/10984/14-ц, підтримали суди апеляційної та касаційної інстанцій.
      69. Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 27 червня 2014 року у справі № 826/5583/14, врахувавши, що, оформлюючи розпорядчий документ - завдання на голосування, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, визнав протиправним і скасував рішення Міністерства охорони здоров'я України від 8 квітня 2014 року №14.01-06/58/1322 про надання представникам ДАК «Укрмедпром» завдань щодо голосування на засіданні наглядової ради ПрАТ «Індар». Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 18 вересня 2014 року залишив зазначену постанову у резолютивній частині без змін, підтримавши висновки щодо протиправності розпорядчого акта Міністерства охорони здоров'я. Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 березня 2015 року постанови судів нижчих інстанцій залишив без змін, вказавши, зокрема, що, приймаючи оскаржене рішення, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, що, врешті, потягло прийняття загальними зборами ПрАТ «Індар» рішення з кадрових питань та порушення прав позивачки.
      70. Ні у справі № 826/5583/14, ні у справі № 752/10984/14-ц суди не встановили наявність у представників ДАК «Укрмедпром» належно оформлених завдань для голосування на засіданнях наглядової ради ПрАТ «Індар» 10 і 28 квітня та 2 липня 2014 року як щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства, так і для призначення тимчасово виконуючим обов'язки його голови правління, а також на голосування на позачергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Індар» 21 липня 2014 року, зокрема про припинення позивачкою повноважень голови правління й обрання іншої особи на цю посаду.
      71. Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій у справі № 752/10984/14-ц, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині четвертій статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      72. З огляду на вказане, враховуючи те, що 10 квітня 2014 року представники ПАТ «Укрмедпром» під час голосування на засіданні наглядової ради акціонерів ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2. не мали завдання на голосування, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства України, що встановили суди першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року зазначених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар».
      73. Зазначений висновок впливає і на оцінку рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, згідно з яким (враховуючи те, що позивачка була відсторонена від виконання обов'язків голови правління цього товариства за рішенням наглядової ради, оформленим протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року) були внесені зміни до відповідного рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, та призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління заступника голови правління ПрАТ «Індар» з питань якості ОСОБА_3.
      74. Оскільки суд дійшов висновку про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., незаконним і таким, що підлягає скасуванню, є рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3.
      75. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15 від 10 квітня 2014 року і № 16 від 28 квітня 2014 року, слід визнати незаконними та скасувати. Інші аргументи касаційних скарг на цей висновок Великої Палати Верховного Суду не впливають.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      76. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункти 1 і 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      77. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      78. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтею 19 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 414 ЦПК України).
      79. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року в частині вимог про визнання незаконними та скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., а також оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_3., слід залишити без змін; у частині вирішення інших позовних вимог - скасувати, а провадження у справі закрити. Повідомити позивачці відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України про її право на звернення до суду з вимогами, щодо яких Велика Палата Верховного Суду закрила провадження, у порядку, передбаченому ГПК України.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      80. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя статті 99 ЦК України).
      81. Повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради з одночасним прийняттям рішення про призначення голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів (абзац перший частини першої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»). У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень (частина друга вказаної статті).
      82. Правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      83. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      84. Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України, статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» належать до юрисдикції господарського суду.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтею 400, пунктом 1 і 5 частини першої статті 409, статтею 410, частиною першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.
      2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року скасувати та закрити провадження у справі в частині позовних вимог про:
      - визнання незаконним і скасування всіх рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлених протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 2 липня 2014 року № 17, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 2 липня 2014 року № 17, в частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.;
      - скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар»;
      - скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      3. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року залишити без змін у частині вирішення спору за вимогами про:
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 28 квітня 2014 року № 16, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      О. С. Золотніков
      О. М. Ситнік
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 87527949
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      4 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 826/10228/17
      Провадження № 11-1405апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційні скарги Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) та Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» (далі - КАРС «Київська служба порятунку») на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року (суддя Кузьменко В. А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (судді Аліменко В. О., Кучма А. Ю., Лічевецький І. О.) у справі № 826/10228/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» (далі - ТОВ «Київ Інвест Груп», ТОВ відповідно) до Департаменту, КАРС «Київська служба порятунку», Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київблагоустрій» (далі - КП «Київблагоустрій», КП відповідно) про визнання дій протиправними, визнання протиправним і скасування доручення, зобов`язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У серпні 2017 року ТОВ «Київ Інвест Груп» звернулося до суду з позовом до Департаменту, КАРС «Київська служба порятунку» та КП «Київблагоустрій», у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило:
      - визнати протиправними дії Департаменту, КП «Київблагоустрій» щодо включення до переліку елементів благоустрою, щодо яких слід вжити заходів демонтажу встановлених з порушенням автомобільних газозаправних пунктів (далі - АГЗП) та елементів благоустрою, які викладені в дорученні від 10 серпня 2017 року № 064-8334;
      - визнати протиправним і скасувати доручення Департаменту від 10 серпня 2017 року № 064-8334;
      - зобов`язати КАРС «Київська служба порятунку» на безоплатній основі повернути ТОВ «Київ Інвест Груп» вилучені 16 серпня 2017 року ємності для зберігання газу скрапленого вуглеводневого № 517, раму під ємність, колонку для заправлення автомобілів скрапленим газом № 493/16 та газ скраплений вуглеводневий у кількості 2657 л;
      - зобов`язати КП «Київблагоустрій» повернути ТОВ «Київ Інвест Груп» демонтоване обладнання: металеву огорожу, ролет чорний, білий запірний пристрій, металеву круглу трубу.
      2. На обґрунтування позову ТОВ «Київ Інвест Груп» зазначило, що дорученням Департаменту від 10 серпня 2017 року № 064-8634, наданим КП «Київблагоустрій» та КАРС «Київська служба порятунку» на підставі протоколу постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 березня 2017 року № 10, зобов`язано: вжити заходів демонтажу (переміщення) об`єктів та елементів благоустрою, встановлених з порушенням Правил благоустрою м. Києва (далі - Правила),які прийняті рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, відповідно до таблиці; вжити заходів із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та мінімізації їх наслідків під час проведення зливно-наливних операцій та вжиття необхідних заходів реагування щодо самовільно розміщених (установлених) АГЗП відповідно до таблиці, а саме: приміщення для перебування охорони та працівників за адресою: вул. Драгоманова, 1-К, м. Київ, АГЗП за адресою: вул. Драгоманова, 1н (приписи від 03 серпня 2017 року № 1716848 та № 1716847); АГЗП за адресою: вул. Чорнобильська, ріг вул. Академіка Єфремова, м. Київ (припис від 07 серпня 2017 року № 1716739).
      3. На підставі вказаного доручення згідно з актом виконання аварійно-попереджувальних робіт другим аварійно-рятувальним взводом КАРС «Київська служба порятунку» від 16 серпня 2017 року виконано роботи із забезпечення безпеки під час зливно-наливних операцій та демонтажу газового обладнання незаконно встановлених АГЗС, у ході яких у ТОВ «Київ Інвест Груп» вилучено: ємність для зберігання СГ (ДП) № 517, 2012 року випуску; колонку для заправлення автомобілів СГ (ДП) № 493/16 у кількості 1 одиниця, в тому числі рукав у кількості 2 одиниці, заправний пістолет - 2 одиниці; рама під ємність - 1 одиниця; скраплений газ (СГ) у кількості 2657 л. Відповідно до акта проведення демонтажу (переміщення) від 16 серпня 2017 року здійснено демонтаж огорожі металевої, ролета чорного, запірного пристрою, металевої труби, розміщених за адресою вул. Академіка Єфремова (Командарма Уборевича), 26, на підставі приписів від 13 та 14 квітня 2017 року № 1709717, 1709716, 1709718 та доручення Департаменту від 28 квітня 2017 року № 204/04-17.
      4. На думку позивача, газове обладнання розташоване ним на об`єктах благоустрою законно, за наявності необхідних дозволів та погоджень та на підставі договорів; натомість під час прийняття оскаржуваного доручення та вчинення дій з вилучення майна відбулись процедурні порушення, а отже, такі дії відповідачів є протиправними, суперечать вимогам чинного законодавства.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      5. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 27 грудня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Департаменту щодо включення до переліку елементів благоустрою, щодо яких слід вжити заходів шляхом демонтажу встановлених з порушенням АГЗП та елементів благоустрою, які викладені в дорученні від 10 серпня 2017 року № 064-8334; визнав протиправним та скасував доручення Департаменту від 10 серпня 2017 року № 064-8334; зобов`язав КАРС «Київська служба порятунку»на безоплатній основі повернути ТОВ «Київ Інвест Груп»вилучені 16 серпня 2017 року ємності для зберігання газу скрапленого вуглеводневого № 517, раму під ємність, колонку для заправлення автомобілів скрапленим газом № 493/16 та газ скраплений вуглеводневий у кількості 2657 л; зобов`язав КП «Київблагоустрій» повернути позивачу демонтоване обладнання: металеву огорожу, ролет чорний, білий запірний пристрій, металеву круглу трубу. У задоволенні інших вимог до КП «Київблагоустрій»суд відмовив.
      6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
      - припис від 6 квітня 2017 року з вимогою усунути порушення, у зв`язку з невиконанням якого було видано оскаржуване доручення, складений з порушенням чинного законодавства, адже не містить інформації з приводу того, вимоги якого саме нормативного акта порушено та в чому полягає порушення (який документ не надано тощо); відповідачі не надали доказів уповноваження працівника «КП «Київблагоустрій» на складання припису з вимогою усунення порушень, як вимагається пунктом 19.2.1 Правил;
      - оскаржуване доручення є протиправним, адже матеріалами справи підтверджується факт відсутності порушення, яке стало підставою для його видачі; також протиправними є дії Департаменту щодо включення до переліку елементів благоустрою, щодо яких слід вжити заходів демонтажу встановлених з порушенням АГЗП та елементів благоустрою;
      - при цьому дії КП «Київблагоустрій» не можуть бути визнані протиправними, адже саме Департамент вчинив дії з включення до переліку елементів благоустрою;
      - визнання протиправними дій та доручення має наслідком задоволення вимоги про зобов`язання КАРС «Київська служба порятунку»на безоплатній основі повернути позивачу вилучене 16 серпня 2017 року майно.
      7. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 червня 2018 року залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року, зазначивши при цьому таке:
      - наявні в матеріалах справи приписи КП «Київблагоустрій» не містять вимоги демонтувати АГЗП самостійно, з установленням строку такого демонтажу, натомість саме ці приписи були підставою вчинення оскаржуваних дій;
      - позивач на виконання вимог припису надав пояснення щодо підстав використання земельної ділянки, як і необхідну дозвільну та погоджувальну документацію, що, однак, не було взято до уваги до винесення оскаржуваного доручення, як і не враховано відсутності правового регулювання вказаного виду господарської діяльності;
      - визначення протиправними дій Департаменту не є необхідним, оскільки їх оцінка охоплюється позовною вимогою про скасування доручення, у зв`язку із чим у цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню;
      - перед тим, як розпочати господарську діяльність з експлуатації АГЗП, позивач та третя особа зверталися до органів державної влади та органів місцевого самоврядування у м. Києві щодо ведення вказаної діяльності та отримання дозвільних документів, проте жоден із цих органів не повідомив позивача про неможливість ведення такої діяльності, тоді як у подальшому органи місцевого самоврядування в особі Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованих їм підприємств і організацій фактично визнали провадження позивачем господарської діяльності незаконним, тобто допустили непослідовне ставлення до позивача. З огляду на відсутність належного правового регулювання вказаної господарської діяльності позивач мав підстави покладатися на поведінку державних органів та органів місцевого самоврядування, які своїми діями з видачі дозвільних документів та погодження діяльності позивача дали йому підстави для висновку про дотримання ним усіх необхідних вимог законодавства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційних скаргах вимог
      8. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Департамент у касаційній скарзі зазначив, що судові рішення є необґрунтованими та незаконними.
      9. На думку Департаменту, суди помилково визнали встановленими та належно доведеними обставини, що мають значення для справи, а саме:
      -не взяли до уваги, що позивач усупереч вимогам законодавства не надав паспорт прив`язки, дозвільні документи для розміщення тимчасових споруд, як то передбачено Правилами, Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок № 244), затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, як і доказів надання йому укладеними договорами права з надання послуг за спірною адресою з реалізації скрапленого газу та продажу супутніх товарів, у тому числі підакцизних, за адресою: місто Київ, Святошинський район, вул. Академіка Єфремова (Командарма Уборевича), 26;
      - не врахували доводів скаржника щодо чинності пункту 15.1.1 Правил та необхідності надання позивачем передбачених цим пунктом документів, як і документів, зазначених у пункті 15.3.26 Правил, а саме: розпорядження районної у м. Києві державної адміністрації; договору оренди земельної ділянки; висновку Головного управління екологічної безпеки; генплану або схеми розміщення; ліцензії підрядної організації; чинного договору про сплату пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, виданого Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
      10. Суди неправильно застосували нормативно-правові акти у сфері регулювання земельних відносин, залишивши поза увагою те, що на порушення норм статті 24 Закону України «Про оренду землі» та рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» позивач використовував земельні ділянки не за цільовим призначенням, без доказів володіння земельними ділянками в розумінні статті 125 Земельного кодексу України.
      11. Департамент вважав, що суди порушили вимоги статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адже не залучили як третю особу ТОВ «Де-Люкс», чиї дозволи на проведення господарської діяльності з реалізації скрапленого газу перевірялися при визначенні правомірності дій ТОВ «Київ Інвест Груп».
      12. Суди не врахували, що спірне доручення було надано і є похідним від приписів від 3 та 7 серпня 2017 року № 1716847 та № 1716739 відповідно, які позивач не оскаржив, тож доручення видано відповідно до вимог законодавства.
      13. На думку скаржника, спір з повернення майна позивачу від КП «Київблагоустрій» та КАРС «Київська служба порятунку» необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.
      14. КАРС «Київська служба порятунку» у касаційній скарзі зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
      15. На думку скаржника, суди не врахували, що в матеріалах справи відсутні всі необхідні документи на розміщення АГЗП, які мав отримати позивач. Наявні документи (висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 5 лютого 2016 року № 05.03.02-07/3167; декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки (листи від 23 квітня 2016 року № 26-5829/261 та від 9 вересня 2016 року № 26-13214/261); дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 25 серпня 2016 року № 2268.16.32 на експлуатацію технологічного устаткування згідно з переліком для експлуатації АГЗП, розташованого, у тому числі, на вул. Командарма Уборевича, 26; листи Департаменту від 17 лютого 2016 року № 2570/0/02-16 та від 02 березня 2016 року № 3257/0/02-16 щодо погодження розміщення АГЗП модульного типу на території паркувального майданчика за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 та вул. Драгоманова, 1-н; концепція на розміщення АГЗП модульного типу на території асфальтованого майданчика за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н, з урахуванням чинних державних будівельних та санітарних норм та вимог безпеки, розробленої ПАТ «УкрНДІінжпроект» (лист від 5 квітня 2016 року № 7/17-3742)) надавались ТОВ «Де-Люкс», а не позивачу - ТОВ «Київ Інвест Груп».
      16. Скаржник також зазначив, що суди: не встановили, на землях якої категорії розміщувались АГЗП; не взяли до уваги, що відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про охорону праці» саме ТОВ «Київ Інвест Груп» мало отримати дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області на експлуатацію технологічного устаткування для експлуатації АГЗП, розташованого на вул. Командарма Уборевича, 26 у м. Києві.
      17. Приймаючи рішення у справі, суд вирішив питання щодо прав та інтересів ТОВ «Де-Люкс», яке не було залучено до розгляду справи.
      18. У зв`язку з викладеним скаржники просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
      Позиція інших учасників справи
      19. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Київ Інвест Груп» зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому просило залишити касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанції - без змін.
      20. ТОВ «Київ Інвест Груп» також указало, що перш ніж розпочати господарську діяльність з експлуатації АГЗП, позивач звертався до органів державної влади та органів місцевого самоврядування у м. Києві з питанням ведення вказаної діяльності та отримання дозвільних документів, але жоден із цих органів не повідомив позивача про неможливість ведення такої діяльності, тоді як у подальшому органи місцевого самоврядування в особі КП «Київблагоустрій», Департаменту та підпорядкованих йому підприємств і організацій фактично визнали провадження позивачем господарської діяльності незаконним, тобто допустили непослідовне ставлення до позивача.
      21. На думку позивача, незалучення до участі у цій справі ТОВ «Де-Люкс» не є підставою для скасування ухвалених судових рішень.
      Рух касаційних скарг
      22. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалами від 6 та 24 липня 2018 року відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.
      23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 листопада 2018 року справу передав до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      24. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      25. Рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» визначено перелік адрес паркувальних майданчиків, які закріплені за КП «Київтранспарксервіс».
      26. Паркувальний майданчик на 33 місця для паркування транспортних засобів у м. Києві на перетині вул. Уборевича та вул. Чорнобильської входить до цього переліку.
      27. 31 грудня 2014 року КП «Київтранспарксервіс» і ТОВ «Сістем кепітал груп» уклали договір № ДНП-2015-01/11 про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування на паркувальному майданчику, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Уборевича/вул. Чорнобильська. ТОВ «Сістем кепітал груп» отримало право на організацію та експлуатацію 30 місць для платного паркування на вул. Уборевича/вул. Чорнобильській.
      28. У подальшому ТОВ «Сістем кепітал груп» і ТОВ «Де-Люкс» уклали договір № 10-15/02 від 1 жовтня 2015 року, за яким ТОВ «Де-Люкс» прийняло від ТОВ «Сістем кепітал груп» у платне строкове користування та експлуатацію 5 місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: вул. Уборевича/вул. Чорнобильська (вул. Командарма Уборевича, 26, біля будівлі на вул. Командарма Уборевича, 19-д, літ. «А»).
      29. Листом від 19 лютого 2016 року № 2450/0/16-2/27-16 Департамент містобудування та архітектури повідомив, що принципово не заперечує щодо розміщення АГЗП модульного типу та операторної на території паркувального майданчика за адресою: вул. Командарма Уборевича, 26, м. Київ.
      30. Крім цього, ТОВ «Де-Люкс» прийняло у тимчасове платне користування територію площею 250 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н для експлуатації АГЗП модульного типу за договором від 1 лютого 2016 року № Д1Н/О/1, укладеним з ТОВ «Євротехнології Плюс».
      31. У листі від 3 березня 2016 року № 3037/0/16-2/27-16 Департамент містобудування та архітектури повідомив ТОВ «Де-Люкс», що принципово не заперечує щодо розміщення АГЗП модульного типу та операторної на асфальтованому майданчику за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н.
      32. 23 травня 2016 року ТОВ «Де-Люкс» і ТОВ «Київ Інвест Груп» уклали договір господарського відання № 01-В/У-26, на підставі якого ТОВ «Київ Інвест Груп» прийняло у господарське відання та експлуатацію АГЗП модульного типу, його складові, які призначені для реалізації скрапленого газу та продажу супутніх товарів, у тому числі й підакцизних, що знаходяться за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Командарма Уборевича, 26.
      33. Також за договором господарського відання від 28 листопада 2016 року № 01-ДЛ-КІГ-Д/1Н, укладеним із ТОВ «Де-Люкс», ТОВ «Київ Інвест Груп» прийняло у господарське відання та експлуатацію АГЗП модульного типу, його складові, які призначені для реалізації скрапленого газу та продажу супутніх товарів, у тому числі й підакцизних, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н.
      34. Після прийняття в господарське відання вказаного майна позивач розпочав діяльність з експлуатації АГЗП.
      35. Крім наведених вище договорів щодо використання земельної ділянки та обладнання, вказана діяльність здійснюється на підставі таких документів, як:
      - концепція на розміщення АГЗП модульного типу на території автостоянки (паркувального майданчика) за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 (біля будівлі на вул. Командарма Уборевича, 19-д, літ. «А») з урахуванням чинних державних будівельних і санітарних норм та вимог безпеки, розробленої ПАТ «УкрНДІінжпроект», затверджена Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (лист від 11 листопада 2015 року № 7/17-13301 щодо погодження ТОВ «Де-Люкс»);
      - витяг з протоколу від 6 листопада 2015 року № 7 засідання секції житлового будівництва, промислової та інженерно-транспортної забудови, будівельних матеріалів і виробів Науково-технічної ради Мінрегіону, відповідно до якого розміщення виконано з урахуванням чинних державних норм щодо виконання, розміщення та експлуатації подібних об`єктів як на території України, так і в державах Європи. За рахунок використання для виготовлення модуля АГЗП сучасного високотехнологічного обладнання і застосування останніх досягнень в галузі телекомунікацій, зв`язку та управління технологічними процесами досягнуто високого ступеня автономності та безпеки експлуатації; модуль АЗГП є заводським виробом і виготовлений відповідно до технічних умов ТУ У 28.1-39681088-001:2015 та за технічною документацією, що погоджена і затверджена в установленому порядку, його розміщення не має ознак будівництва;
      - висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 05 лютого 2016 року № 05.03.02-07/3167 Державної санітарно-епідеміологічної служби України, згідно з яким АГЗП ТОВ «Де-Люкс» за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 відповідає встановленим медичним критеріям безпеки;
      - протокол державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 5 лютого 2016 року № 3-793, згідно з яким АГЗП ТОВ «Де-Люкс» за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 відповідає вимогам чинного санітарного законодавства України за умови дотримання вимог і може використовуватись у заявленій сфері застосування (оптова та роздрібна торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом);
      - декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки на територію та приміщення АГЗП стаціонарного типу за адресами згідно з переліком, зареєстрована Державною службою України з надзвичайних ситуацій (лист від 23 квітня 2016 року № 26-5829/261);
      - концепція на розміщення АГЗП модульного типу на території асфальтованого майданчика за адресою: вул. Драгоманова, 1-н, м. Київ з урахуванням чинних державних будівельних і санітарних норм та вимог безпеки, яка розроблена ПАТ «УкрНДІінжпроект», затверджена Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (лист від 5 квітня 2016 року № 7/17-3742 щодо погодження ТОВ «Де-Люкс»);
      - витяг з протоколу від 1 квітня 2016 року № 13 засідання секції житлового будівництва, промислової та інженерно-транспортної забудови, будівельних матеріалів і виробів Науково-технічної ради Мінрегіону, відповідно до якого розміщення виконано з урахуванням чинних державних норм щодо виконання, розміщення та експлуатації подібних об`єктів як на території України, так і в державах Європи. За рахунок використання для виготовлення модуля АГЗП сучасного високотехнологічного обладнання і застосування останніх досягнень в галузі телекомунікацій, зв`язку та управління технологічними процесами досягнуто високого ступеня автономності та безпеки експлуатації; модуль АЗГП є заводським виробом і виготовлений відповідно до технічних умов ТУ У 28.1-39681088-001:2015 та за технічною документацією, що погоджена і затверджена в установленому порядку, його розміщення не має ознак будівництва;
      - декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки на територію та приміщення АГЗП стаціонарного типу за адресами згідно з переліком, зареєстрована Державною службою України з надзвичайних ситуацій (лист від 9 вересня 2016 року № 26-13214/261);
      - дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 25 серпня 2016 року № 2268.16.32, згідно з яким ТОВ «Де-Люкс» має право експлуатувати технологічне устаткування згідно з переліком для експлуатації АГЗП, розташованого, в тому числі, на вул. Командарма Уборевича, 26 у м. Києві;
      - дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 15 березня 2017 року № 702.17.32, згідно з яким ТОВ «Київ Інвест Груп» має право на виконання газонебезпечних робіт;
      - дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 19 квітня 2017 року № 1078.17.32, згідно з яким ТОВ «Київ Інвест Груп» може експлуатувати АГЗП, у тому числі за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н;
      - дозвіл Головного управління Держпраці у Київській області від 3 травня 2017 року № 1228.17.32, згідно з яким ТОВ «Київ Інвест Груп» може виконувати газонебезпечні роботи та роботи у вибухопожежонебезпечних зонах і зберігати ємності зі зрідженим, вибухонебезпечним газом, їх заповнювати (в т. ч. балонів автомобілів), спорудження, зокрема, за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н;
      - листи Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 лютого та 2 березня 2016 року № 2570/0/02-16 та № 3257/0/02-16 відповідно, згідно з якими ТОВ «Де-Люкс» погоджено розміщення АГЗП модульного типу на території паркувального майданчика за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 26 (біля будівлі на вул. Командарма Уборевича, 19-д, літ. «А») та за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-н. При цьому Департамент повідомив, що розміщення та експлуатація АГЗП модульного типу потребує оформлення паспорта прив`язки об`єкта до місцевості, виконаного відповідно до вимог наказу Мінрегіону від 21 жовтня 2011 року № 244, виконання вимог та отримання погоджень, передбачених ДБН В.1.2.-7-2008 «Основні вимоги до будівель і споруд. Пожежна безпека» та концепцією щодо розміщення наведеного АГЗП модульного типу. Разом з тим на час складання листа Київська міська рада не затвердила Порядку розміщення АГЗП модульного типу, а Департамент містобудування та архітектури не оформлює паспортів прив`язки цих об`єктів до місцевості. Департамент принципово не заперечує щодо розміщення АГЗП модульного типу та операторної на території вказаного паркувального майданчика;
      - договір від 1 січня 2017 року № ОПП/ОА/04 на постійне та обов`язкове обслуговування об`єкта КАРС «Київська служба порятунку» та Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві, укладений позивачем, КАРС «Київська служба порятунку» та Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві, згідно з яким останні організовують цілодобове функціонування своїх структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, забезпечують і виконують аварійно-рятувальні роботи та заходи, спрямовані на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, в тому числі на об`єктах на вул. Командарма Уборевича, 26 та вул. Драгоманова, 1-н у м. Києві.
      36. 28 липня, 3 та 7 серпня 2017 року ТОВ «Київ Інвест Груп» отримало приписи № 1716733, 1716847, 1716848 та № 1716739, складені інспектором І категорії КП «Київблагоустрій», згідно з якими встановлено порушення пунктів 15.3.26 та 13.3.1 Правил на об`єктах за адресою: вул. Академіка Єфремова, 13, вул. Драгоманова, 1-н, вул. Драгоманова, 1-к та вул. Чорнобильська /ріг вул. Єфремова, м. Київ та запропоновано позивачу надати проектно-дозвільну документацію на встановлення АГЗП та ТС (приміщення для охорони).
      37. Листами від 28 липня, 4 та 8 серпня 2017 року № 132-КІГ, 138-КІГ, 139-КІГ позивач повідомив КП «Київблагоустрій» про вищезазначені договори, листи Мінрегіонбуду України від 11 листопада 2015 року № 7/17-13301 та від 5 квітня 2016 року № 7/17-3742 щодо погодження концепції розміщення об`єкта, листи Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 лютого та від 3 березня 2016 року № 2465/0/16-2/27-16, 3097/0/16-2/27-16, а також інші документи, що за відсутності Порядку розміщення АГЗП є достатніми і свідчать про відсутність порушень Правил.
      38. 10 серпня 2017 року Департамент надав доручення № 064-8634 КП «Київблагоустрій» та КАРС «Київська служба порятунку» на підставі протоколу засідання постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вжити заходів демонтажу (переміщення) об`єктів та елементів благоустрою, встановлених з порушенням Правил, відповідно до таблиці; вжити заходів із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та мінімізації їх наслідків під час проведення зливно-наливних операцій та вжиття необхідних заходів реагування щодо самовільно розміщених (установлених) АГЗП відповідно до таблиці, а саме приміщення для перебування охорони та працівників, АГЗП за адресами: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-к, вул. Драгоманова, 1-н (приписи від 3 серпня 2017 року № 1716848, 1716847); вул. Чорнобильська/ріг вул. Єфремова (припис від 07 серпня 2017 року № 1716739).
      39. На підставі цього доручення згідно з актом виконання аварійно-попереджувальних робіт другим аварійно-рятувальним взводом КАРС «Київська служба порятунку» від 16 серпня 2017 року виконано роботи із забезпечення безпеки під час зливно-наливних операцій та демонтажу газового обладнання незаконно встановлених АГЗС, у ході яких у ТОВ «Київ Інвест Груп» вилучено: ємність для зберігання СГ (ДП) № 517, 2012 року випуску; колонку для заправлення автомобілів СГ (ДП) № 493/16 у кількості 1 одиниця, в тому числі рукав - 2 одиниці, заправний пістолет - 2 одиниці, рама під ємність - 1 одиниця; скраплений газ (СГ) у кількості 2657 л.
      40. Відповідно до акта проведення демонтажу (переміщення) від 16 серпня 2017 року проведено демонтаж огорожі металевої, ролета чорного, запірного пристрою, металевої труби, розміщених за адресою вул. Академіка Єфремова (Командарма Уборевича), 26 на підставі приписів від 13 та 14 квітня 2017 року № 1709717, 1709716, 1709718 та доручення Департаменту міського благоустрою Київської міської ради від 28 квітня 2017 року № 204/04-17.
      41. Не погодившись із такими діями відповідачів, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      42. Обставини справи її учасниками під сумнів не ставляться.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
      Щодо юрисдикції спору
      43. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      44. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      45. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      46. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      48. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      49. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Київ Інвест Груп» звернулося до суду з позовом до Департаменту, КАРС «Київська служба порятунку» та КП «Київблагоустрій» про: визнання протиправними дій Департаменту, КП «Київблагоустрій» щодо включення до переліку елементів благоустрою, щодо яких слід вжити заходів демонтажу встановлених з порушенням АГЗП та елементів благоустрою, які викладені в дорученні від 10 серпня 2017 року № 064-8334; визнання протиправним і скасування доручення Департаменту від 10 серпня 2017 року № 064-8334; зобов`язання КАРС «Київська служба порятунку» на безоплатній основі повернути ТОВ «Київ Інвест Груп» вилучені 16 серпня 2017 року ємності для зберігання газу скрапленого вуглеводневого № 517, раму під ємність, колонку для заправлення автомобілів скрапленим газом № 493/16 та газ скраплений вуглеводневий у кількості 2657 л; зобов`язання КП «Київблагоустрій» повернути ТОВ «Київ Інвест Груп» демонтоване обладнання: металеву огорожу, ролет чорний, білий запірний пристрій, металеву круглу трубу.
      50. Положеннями Закону України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV) визначено, що дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою).
      51. Відповідно до пунктів 13.3.1 та 13.3.2 Правил демонтаж, перевезення, зберігання самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд, власники яких ухиляються від демонтажу або власники яких невідомі, відновлення благоустрою на місці самовільного встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованими йому організаціями за кошти міського бюджету. Рішення про демонтаж самовільно встановлених (розміщених) малих архітектурних форм та тимчасових споруд приймається Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з урахуванням пропозицій органів, що виявили самовільне розміщення малих архітектурних форм і тимчасових споруд.
      52. Згідно з Положенням про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Положення), затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 27 січня 2011 року № 94, Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підпорядкований Київській міській раді, з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам державної виконавчої влади.
      53. Пунктом 6 Положення визначено, що Департамент має право, зокрема, здійснювати в установленому порядку заходи з демонтажу та очищення території міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених (встановлених) тимчасових споруд, малих архітектурних форм, елементів благоустрою, рекламних носіїв, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів у місті Києві тощо та давати доручення на їх демонтаж (пункт 6.7); давати в межах повноважень профільним структурним підрозділам районних у місті Києві державних адміністрацій з питань благоустрою, цивільного захисту, охорони праці та підпорядкованим комунальним підприємствам обов`язкові для виконання доручення та контролювати їх виконання (пункт 6.25).
      54. Таким чином, Департамент наділений контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи з демонтажу елементів благоустрою.
      55. На підставі Статуту КП «Київблагоустрій», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21 лютого 2007 року № 167 (далі - Статут), метою діяльності КП «Київблагоустрій», зокрема, є здійснення заходів, які забезпечують дотримання юридичними та фізичними особами Правил, у тому числі шляхом внесення приписів та складання протоколів про адміністративні правопорушення.
      56. КП «Київблагоустрій» підпорядковане Департаменту з питань, визначених чинним законодавством та цим Статутом (пункт 2.2 Статуту).
      57. При цьому повноваження КП «Київблагоустрій» у частині забезпечення благоустрою міста Києва передбачені Положенням та делеговані КП «Київблагоустрій», які були реалізовані ним у цій справі як владні управлінські функції при виконанні рішення зазначеного Департаменту.
      58. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
      59. Згідно із частиною четвертою статті 22 Цивільного кодексу України на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
      60. Оскільки між сторонами немає спору щодо права на тимчасову споруду, відповідачем не оскаржує та не заперечує право власності позивача на це майно, тож вимоги щодо повернення майна в цьому випадку є заходами відновлення його прав, порушених відповідачем у процесі владно-управлінської діяльності, і охоплюються поняттям restitutio in integrum, тобто спір у цій частині є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами КАС України.
      61. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/10330/17 (провадження № 11-1264апп18).
      Щодо розгляду справи по суті
      62. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору по суті, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      63. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначені Законом № 2807-IV, за змістом статті 13 якого до об`єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, зокрема: майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; інші території загального користування; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
      64. Частиною другою статті 10 Закону № 2807-IV визначено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою; визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою; видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
      65. На підставі частини першої статті 34 Закону № 2807-IV, згідно з якою вимоги щодо благоустрою території населеного пункту установлюються правилами благоустрою території населеного пункту, рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 були прийняті Правила, які визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
      66. За наведеним у пункті 1 Правил визначенням, тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту, тощо.
      67. Згідно з пунктом 13.1.1 Правил (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності проводиться відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону № 2807-IV, Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1330/20068, інших нормативно-правових актів, а також рішень Київської міської ради та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
      68. Відповідно до пункту 13.2.3 Правил самовільно встановлені (розміщені) малі архітектурні форми та тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив`язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, підлягають демонтажу власником об`єкта (особою, яка здійснила встановлення (розміщення) об`єкта) за власні кошти у строки, визначені в приписі Департаменту. У разі якщо власник малої архітектурної форми або тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (особа, яка здійснила встановлення (розміщення) об`єкта) не провів демонтажу відповідно до абзацу першого цього пункту, демонтаж об`єкта здійснюється в порядку, встановленому пунктом 13.3 цих Правил.
      69. Згідно з пунктом 13.3.1 Правил протягом зазначеного у приписі строку власник (користувач або особа, яка здійснила розміщення (встановлення)) зобов`язаний за власний рахунок здійснити демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, демонтаж (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі та провести відновлення порушеного благоустрою на місці їх розміщення (встановлення). У разі невиконання припису уповноважена особа, яка внесла припис, у триденний строк складає протокол про адміністративне правопорушення за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
      70. У разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж у строки, зазначені в приписі, Департамент, районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (пункт 13.3.2 Правил).
      71. За змістом пункту 13.3.3 Правил рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом, районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі). Рішення про демонтаж (переміщення) самовільно розміщеного (встановленого) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва.
      72. Для проведення демонтажу малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі створюється комісія у складі представників Департаменту та/або структурного підрозділу з питань контролю за благоустроєм районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва (у разі демонтажу об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі), підприємства, яке здійснює демонтаж, перевезення, зберігання малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, представника міліції, власника (користувача або особи, яка здійснила розміщення (встановлення)) (у разі його присутності). За результатами проведеної роботи комісії складають акти демонтажу (переміщення) у двох примірниках.
      73. Відповідно до пункту 13.3.4 Правил після складання акта демонтажу (переміщення) мала архітектурна форма, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкт сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засіб пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі опечатується (окрім об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі) та перевозиться на майданчик тимчасового зберігання, де передається відповідальній особі під розписку в акті демонтажу (переміщення). Працівники Департаменту, структурного підрозділу з питань контролю за благоустроєм районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва, працівники підприємства (що здійснює демонтаж тощо), які брали участь у проведенні демонтажу (переміщення), перевезенні малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, не несуть відповідальність за цілісність, неушкодженість та зберігання майна, що знаходиться в середині малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі.
      74. Демонтовані малі архітектурні форми, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкти сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі повертаються власнику (користувачу) на підставі акта приймання-передачі після відновлення благоустрою на місці їх самовільного розміщення (встановлення) та відшкодування витрат з їх демонтажу, перевезення, розвантаження та зберігання в установленому порядку (пункт 13.3.5 Правил).
      75. В свою чергу пунктом 19.1.1 Правил передбачено, що контроль за станом благоустрою міста, а також контроль за дотриманням та здійсненням заходів, спрямованих на виконання вимог Закону № 2807-IV, цих Правил здійснює Департамент, який виконує функції інспекції з питань благоустрою в м. Києві, та управління (відділи) контролю за благоустроєм виконавчих органів районних у м. Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій), а також Головне управління МВС України в м. Києві, інші структурні підрозділи виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в межах наданих повноважень, комунальні підприємства, установи та організації, які несуть відповідальність за належне утримання об`єктів благоустрою.
      76. Як уже вказано вище, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, виходили, зокрема, з установлених ними обставин порушення Департаментом порядку складання документів на підтвердження порушення Правил, що, на їх думку, спростовує факт наявності порушення позивачем правил розміщення та діяльності з експлуатації АГЗП як і виключає настання наслідків у вигляді його демонтажу.
      77. Однак такі висновки є помилковими, адже формальні недоліки складеного Департаментом припису стосуються порядку доведення до позивача змісту вчиненого порушення. Самі по собі такі недоліки (навіть у разі їх наявності) не спростовують самого факту порушення правил розміщення та діяльності з експлуатації АГЗП як підстави для дій з демонтажу.
      78. Тож для правильного вирішення спору передусім слід з`ясувати, чи мав позивач законне право розташовувати та здійснювати експлуатацію АГЗП на відповідних об`єктах благоустрою.
      79. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем документи свідчать про здійснення ним діяльності з експлуатації АГЗП та розміщення таких пунктів відповідно до укладених ним договорів щодо використання земельної ділянки та обладнання.
      80. Так, суди виходили з того, що ТОВ «Київ Інвест Груп» прийняло у господарське відання АГЗП модульного типу, що знаходяться за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Командарма Уборевича 26 від ТОВ «Де-Люкс», яке прийняло у платне строкове користування та експлуатацію 5 місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: вул. Уборевича/вул. Чорнобильська за договором з ТОВ «Сістем кепітал груп», яке у свою чергу отримало право на експлуатацію фіксованих місць для паркування на паркувальному майданчику, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Уборевича/вул. Чорнобильська, за договором з КП «Київтранспарксервіс».
      81. Однак за статтею 14 Закону № 2807-IV об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
      82. Підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані: утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; утримувати в належному стані закріплені за ними на умовах договору з балансоутримувачем об`єкти благоустрою (їх частини) (частина друга статті 18 Закону № 2807-IV).
      83. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2807-IV, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху складає собою вулично-дорожню мережу, складовою частиною утримання якої в належному стані власниками та балансоутримувачами є використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту.
      84. Розділом XVII Правил є Правила паркування транспортних засобів у місті Києві, що розроблені відповідно до чинного законодавства та з метою впровадження у системі платного паркування населених пунктів єдиної політики з питань нормативного регулювання, організації, функціонування, ціноутворення, координації і контролю.
      85. За змістом пункту 17.2. Правил комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є оператором (уповноваженою організацією), що визначений органом місцевого самоврядування для здійснення організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів згідно з чинним порядком.
      86. За пунктом 17.3.1. Правил платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.
      87. Особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають у розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими в оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів, що не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку, визначеному цими Правилами. Допускається відсутність дорожньої розмітки залежно від погодних умов, бруду тощо при наявності установлених відповідних за змістом дорожніх знаків, що позначають межі та спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку (пункт 17.3.2 Правил).
      88. Отже, за правилами паркування в місті Києві, обов`язок забезпечення організації та експлуатації місць для паркування транспортних засобів покладено на оператора (КП «Київтранспарксервіс») або підприємства, з якими оператор уклав відповідний договір, а здійснення будь-якої діяльності, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць з відповідною метою, не допускається.
      89. Однак, наведеним обставинам суди не надали оцінки, не зважаючи на те, що відповідачі упродовж розгляду спору зазначали про відсутність у позивача необхідних для розміщення АГЗП документів, що передбачені пунктом 15.3.26 Правил, зокрема і щодо оренди (чи іншого права користування) земельними ділянками для відповідних цілей.
      90. Суди не перевірили, чи передбачають наявні в матеріалах справи договори про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування КП «Київтранспарксервіс» дозвіл на передачу права на експлуатацію «фіксованих місць для паркування» або права на здійснення діяльності з паркування транспортних засобів третім особам, не з`ясували особу, відповідальну за здійснення таких повноважень.
      91. За частиною третьою статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      92. З урахуванням наведеного не можуть вважатись обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправними дій відповідачів за відсутності порушень з боку позивача, позаяк обставини, що входять до предмета дослідження у цій справі, належним чином не встановлені, як і не надана належна оцінка аргументам відповідачів.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      93. За частиною першою статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      94. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      95. За таких підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди встановили такі обсавини без дослідження належних доказів, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційні скарги Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Золотніков
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      В. С. Князєв
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформила суддя Рогач Л. І.
      Джерело: ЄДРСР 87541523
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      30 січня 2020 року
      м . Київ
      Справа № 401/500/17
      Провадження № 11-824апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Світловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (далі - Світловодське УПФУ) на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року (суддя Баранець А. М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року (судді Чумак С. Ю., Гімон М. М., Юрко І. В.) у справі № 401/500/17 за позовом Світловодського УПФУ до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів та
      ВСТАНОВИЛА :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У лютому 2017 року Світловодське УПФУ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів.
      2. Позов мотивовано тим, що 14 березня 2016 року позивач здійснив перевірку пенсійної справи ОСОБА_1 , за результатами якої виявив подвоєння сум заробітної плати за період з 01 січня по 30 червня 2002 року, внаслідок чого виникла переплата пенсії в розмірі 10 тис. 333 грн. На думку позивача, вказана сума має бути стягнута з відповідача.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалою від 27 березня 2017 року закрив провадження у справі на підставі статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 квітня 2017 року ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року залишив без змін.
      5. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що спір має приватноправовий, а не публічно-правовий характер, відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Світловодське УПФУ в касаційній скарзі зазначило, що суди неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, та порушили норми матеріального й процесуального права.
      7. На думку скаржника, аналіз суб`єктного складу сторін та характер спірних правовідносин свідчить про те, що справа про стягнення переплати пенсії підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      8. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до адміністративного суду першої інстанції.
      Позиція інших учасників справи
      9. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
      Рух касаційної скарги
      10. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 23 травня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
      12. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. У березні 2018 року касаційну скаргу Світловодського УПФУ передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України, а саме з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також зважаючи на характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.
      Обставини справи, установлені матеріалами справи
      16. 14 березня 2016 року Світловодське УПФУ здійснило перевірку пенсійної справи ОСОБА_1 , за результатами якої виявило подвоєння сум заробітної плати за період з 01 січня по 30 червня 2002 року, внаслідок чого виникла переплата пенсії в розмірі 10 тис. 333 грн.
      17. Вважаючи, що вказана сума переплати повинна бути стягнута з відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      18. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      19. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      20. Частиною другою цієї ж статті визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      21. Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав і свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов`язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи місцевого самоврядування. Тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
      22. Частиною четвертою статті 50 КАС України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
      23. Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
      24. Однак і в цих випадках водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб`єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб`єктів владних повноважень.
      25. Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, яка б надавала право для розширеного тлумачення права суб`єкта владних повноважень на адміністративний позов.
      26. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, сторони.
      27. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      28. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      29. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      30. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      31. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      32. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      33. Оскільки спірні правовідносини стосуються права ОСОБА_1 на грошові кошти, отримані ним внаслідок виплати пенсії, тобто цивільного права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
      34. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 819/1324/15 (провадження № 11-602апп18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 802/461/17-а (провадження № 11-1408апп18).
      35. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      36. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір є правильними.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      37. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      38. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      39. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      40. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято судами першої та апеляційної інстанцій з додержанням норм процесуального права, а правових висновків цих судів скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Світловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. С. Золотніков
      Судді : Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв О. Г. Яновська
      Л. М. Лобойко
      Джерело: ЄДРСР 87485406
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      30 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 806/352/16
      Провадження № 11-768апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Чуднівської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Чуднівська РДА) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року (судді Шидловський В. Б., Євпак В. В., Капустинський М. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2016 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
      - визнати протиправними дії Чуднівської РДА щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 5 жовтня 2015 року;
      - скасувати рішення засідання комісії Чуднівської РДА від 4 листопада 2015 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 29,74 га на території Молочківської сільської ради Чуднівського району Житомирської області (далі - Сільрада);
      - зобов`язати Чуднівську РДА повторно розглянути та задовольнити заяву ОСОБА_1 від 5 жовтня 2015 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 29,74 га, на території Сільради.
      Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року позовні вимоги задоволено.
      Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Цей суд, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14), від 9 грудня 2014 року (справа № 21-308а14), від 24 лютого 2015 року (справа
      № 21-34а15), від 17 лютого 2015 року (справа № 21-551а14),дійшов висновку, що спір у справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та роз`яснив сторонам, що такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити у силі.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 липня 2016 року відкрив касаційне провадження у справі.
      На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАСвикладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 липня 2019 року постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Згідно із частиною першою статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційних скаргах та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Житомирська обласна державна адміністрація, розглянувши заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 29,74 га на території Сільради, листом від 28 вересня 2015 року № 4458/41/2-15 запропонувала Чуднівській РДА, надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, відповідно до частини третьої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК).
      5 жовтня 2015 року ОСОБА_1 , посилаючись на лист Житомирської обласної державної адміністрації від 28 вересня 2015 року № 4458/41/2-15, звернувся із заявою до Чуднівської РДА про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду, до якої додав необхідні документи.
      Чуднівська РДА, розглянувши указану заяву, листом від 6 листопада 2015 року № 15/1799 повідомила ОСОБА_1 , що відповідно до протоколу комісії від 4 листопада 2015 року № 4 йому відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з тим, що відповідно до вимог статті 122 ЗК повноваження щодо надання водних об`єктів у користування на умовах оренди у межах населеного пункту належить сільській раді.
      Не погодившись із цим рішенням, позивач звернувся до суду з указаним позовом.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскількиу відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб`єкта щодо надання йому у власність земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснює владних управлінських функцій.
      Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС у цій же редакції справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За змістом положень статті 13 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
      Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства.
      Відповідно до пункту «а» частини першої статті 17 ЗК у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
      Відповідно до частини першої статті 116 ЗК у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
      Відповідно до частини першої статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
      За правилами статті 123 ЗК надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється, зокрема, органами виконавчої влади на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органами виконавчої влади, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.
      Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК).
      Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК).
      Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
      Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК).
      Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
      Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
      Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
      Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
      Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок у справі, що розглядається, предметом якої є рішення засідання комісії Чуднівської РДА від 4 листопада 2015 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду на території Сільради, про те, що відповідач при його винесенні не здійснював владні управлінські функції, ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
      Окрім того слід зазначити, що надання чи відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не тягне за собою юридичних наслідків для позивача, а є лише певним етапом у процесі передачі земельної ділянки у користування, реалізація якого може бути здійснена лише після затвердження розробленої документації із землеустрою.
      За викладених обставин, враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у справі має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, тому постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду для продовження апеляційного розгляду.
      Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року скасувати.
      3. Справу № 806/352/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Чуднівської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії направити для продовження розгляду до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 87454068