Постановления БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по передаче физлицу земельного участка для создания фермерского хозяйства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 376/331/16-ц

Провадження N 14-79цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на постанову Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2018 року у складі колегії суддів Сушко Л.П., Кашперської Т.Ц., Кулішенка Ю.М. у цивільній справі за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_3, третя особа - Реєстраційна служба Сквирського районного управління юстиції Київської області, про визнання недійсними наказу та договору оренди земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_3 про визнання недійсними: наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 08 вересня 2014 року N 10-5171/14-14 СГ про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки загальною площею 58,4217 га, розташованої на території Пищиківської сільської ради Сквирського району Київської області; наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 09 жовтня 2014 року N 108095/15-14 СГ про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки загальною площею 17,2167 га, (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Пищиківської сільської ради; договору оренди земельної ділянки, укладеного між в. о. начальника відділу Держземагентства у Сквирському районі Київської області та ОСОБА_3 від 24 жовтня 2014 року. Крім того просив зобов'язати ОСОБА_3 повернути Головному управлінню Держземагентства у Київській області земельну ділянку загальною площею 17,2167 га з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану на території Пищиківської сільської ради Сквирського району Київської області.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що наказ Головного управління Держземагентства від 08 вересня 2014 року про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду суперечить вимогам статей 34, 36, 116, 123-125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та вимогам Закону України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон N 973-IV), оскільки в поданому ОСОБА_3 клопотанні про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не було обґрунтовано розміру земельної ділянки, не було зазначено перспектив діяльності фермерського господарства та кількості його членів, наявності у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, не було надано документів на підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві.

На момент прийняття Головним управлінням Держземагентства в Київській області оспорюваних наказів Фермерське господарство "Ященко А.М. " (далі - ФГ "Ященко А.М. "), головою якого є відповідач ОСОБА_3, вже набуло статусу юридичної особи, а відтак відповідач не мав права на отримання додаткової земельної ділянки як громадянин з метою створення фермерського господарства. Фермерське господарство після одержання державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки лише за результатами земельних торгів, порядок яких визначено статтею 135 ЗК України.

Крім того, спірна земельна ділянка знаходиться біля урізу води, в прибережній смузі і є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не зазначив, чиї права та інтереси порушені оскаржуваним наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 08 вересня 2014 року, не навів жодної невідповідності оскаржуваного наказу актам чинного цивільного законодавства, не вказав, яким законодавчим актам суперечить оспорюваний договір оренди землі та не довів порушення відповідачами інтересів держави.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2018 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У серпні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалену у справі постанову суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_3 звертався до Головного управління Держземагентства у Київській області та отримав в оренду спірні земельні ділянки як фізична особа, а друге Фермерське господарство "Ященко Агро" (далі - ФГ "Ященко Агро") було ним зареєстроване після звернення прокурора до суду з позовом та відкриття провадження у справі, а отже, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3, посилаючись на законність постанови апеляційного суду, просить залишити її без змін. Зазначає, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

31 березня 2016 року ОСОБА_3 прийняв рішення про створення ФГ "Ященко Агро", яке 04 квітня 2016 року зареєстрував як юридичну особу. До складу земель цього господарства увійшла і спірна земельна ділянка. За таких обставин спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою судді Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 30 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Під час розгляду справи суди встановили, що 23 жовтня 2014 року на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області між цим управлінням та ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення (пасовище) площею 17,2167 га, яка знаходиться в межах Пищиківської сільської ради Сквирського району Київської області.

Відповідно до пункту 6 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок становить 21 тис. 330 грн 50 коп.

Пунктом 10 договору оренди сторони встановили плату у грошовій формі в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а саме 14 тис. 689 грн 63 коп.

За умовами пункту 15 зазначеного договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Приймання та передачу земельної ділянки за цим договором оренди оформлено відповідним актом визначення меж земельної ділянки та приймання-передачі об'єкта оренди.

24 листопада 2014 року договір зареєстровано Реєстраційною службою Сквирського РУЮ у Київській області.

Згідно з довідкою АБ N 246029 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданої 28 січня 2009 року ОСОБА_3 є засновником ФГ "Ященко А.М. " (т. 1, а. с. 79-80).

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Статтею 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб'єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, наказом Головного управління Держземагентства у Київській області N 10-8095/15-14-СГ від 09 жовтня 2014 року ОСОБА_3 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 17,2167 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована на території Пищиківської сільської ради Сквирського району Київської області, для ведення фермерського господарства строком на 21 рік.

На виконання зазначеного наказу між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_3 23 жовтня 2014 року укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 жовтня 2014 року за N 7446474.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону N 973-IV земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону N 973-IV).

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців" та громадських формувань (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону N 973-IV.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону N 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Разом з тим ФГ "Ященко А.М. " є самостійною юридичною особою, не пов'язане зі спірною земельною ділянкою, із заявою про її надання не зверталось, ділянка йому в установленому порядку не передавалась.

У цій справі спірна земельна ділянка площею 17,2167 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована на території Пищиківської сільської ради Сквирського району Київської області, надана в оренду ОСОБА_3 як громадянину України на підставі договору оренди землі від 23 жовтня 2015 року, укладеним між ним та ГУ Держгеокадастру в Київській області.

Із заявою про надання цієї земельної ділянки ОСОБА_3 звернувся як фізична особа з метою безкоштовного отримання земельної ділянки, а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства "Ященко А.М. " в цих правовідносинах є неправильним.

ФГ "Ященко Агро" на момент пред'явлення позову створене не було.

З огляду на викладене й на суб'єктний склад сторін у цих правовідносинах спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Київського апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Прочитав это решение я очень расстроился. Большая палата описывая факты самого дела не приняла во внимание прямое противоречие самой себе. Кроме того отменяя решения суд вообще не дал оценки возможности прокурора обратится с таким иском. Такие решения свидетельствуют о полном провале судебной реформы, а кроме того наводят на неприятные подозрения о заангажированности суда и принятии заведомо неправосудного решения.

В самом иске прокуратура указывает, что на момент принятия Главным управлением Госземагентства в Киевской области оспариваемых приказов Фермерское хозяйство "Ященко А.М." (далее - ФГ "Ященко А.М."), председателем которого является ответчик ОСОБА_3 уже получило статус юридического лица, а поэтому ответчик не имел права на получение дополнительного земельного участка как гражданин с целью создания фермерского хозяйства. Фермерское хозяйство после получения государственной регистрации имеет право на получение дополнительного земельного участка только по результатам земельных торгов, порядок которых определен статьей 135 ЗК Украины.

Однако суд определяя гражданскую подведомственность дела указывает в решении, что с заявлением о предоставлении этого земельного участка ЛИЦО_3 обратился как физическое лицо с целью бесплатного получения земельного участка, а потому отождествление физического лица и фермерского хозяйства "Ященко А.М." в этих правоотношениях является неправильным. ФГ "Ященко Агро" на момент предъявления иска создано не было. Учитывая изложенное и на субъектный состав сторон в этих правоотношениях спор подлежит рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства, суд апелляционной инстанции пришел к ошибочному выводу о прекращении производства по этому делу по основанию, предусмотренному пунктом 1 части первой статьи 255 ГПК Украины.

При этом в отличии от других подобных решений с фермерскими хозяйствами и частными предпринимателями, тут Большая палата уже не совмещает их и фактически разделяет их обязанности и ответственность.

Как теперь определять подведомственность таких споров не понятно. Кроме того, сама Большая палата поддерживает увольнение судей за нарушение присяги при аналогичных обстоятельствах и нарушениях прав граждан. Все это очень печально наблюдать.

[ANTIRAID]

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 619/1680/17-ц

Провадження N 14-83цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2017 року (суддя Якименко Л.О.) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року (судді Бурлака І.В., Карімова Л.В., Яцина В.Б.)

у цивільній справі за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, треті особи: Фермерське господарство "Веселе", Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області N 124-СГ від 22 січня 2015 року про надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_3; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19 січня 2015 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3; скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки; зобов'язати ОСОБА_3 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 71,6083 га (кадастровий номер НОМЕР_1), розташовану за межами населених пунктів Слатинської селищної ради на території Дергачівського району Харківської області; судові витрати стягнути з відповідачів.

Позовну заяву мотивовано тим, що під час вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Дергачівського району, Дергачівська місцева прокуратура встановила, що наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області N 124-СГ від 22 січня 2015 року ОСОБА_3 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 71,6083 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за межами населених пунктів Слатинської селищної ради на території Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Позивач вважає, що вказаний наказ прийнято з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство". Зазначає, що ОСОБА_3 є засновником ФГ "Веселе" та ТОВ "Ніка-агро 2", і їй уже виділялися земельні ділянки за рахунок земель державної власності для ведення фермерського господарства. Зокрема, рішенням IX сесії XXIII скликання від 12 квітня 2000 року надано земельну ділянку для створення фермерського господарства загальною площею 17,82 га, на підставі якого остання отримала державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_2. Тому позивач вважає, що ОСОБА_3 фактично отримала земельну ділянку не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності.

На виконання зазначеного наказу між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та відповідачем 19 серпня 2015 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки (далі - Договір оренди) для ведення фермерського господарства строком на 49 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 вересня 2015 року за N 11111293 приватним нотаріусом Дергачівського нотаріального округу Харківської області Смоляною В.В. Договір оренди на порушення вимог статті 13 Закону України "Про оцінку землі" укладено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є обов'язковою при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було дотримано встановленого законом порядку визначення орендної плати за спірну земельну ділянку. Позивач вважає, що земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_3 з порушенням статей 122, 123, 134 ЗК України, тому наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області N 124-С від 22 січня 2015 року необхідно визнати незаконним та скасувати, договір оренди - визнати недійсним.

Ухвалами Дергачівського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року залучено до участі в справі третіх осіб: ФГ "Веселе" та Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

У судовому засіданні 31 жовтня 2017 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заявив клопотання про залишення позовної заяви керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області без розгляду та про закриття провадження у справі.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2017 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про залишення позовної заяви керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області без розгляду відмовлено. Провадження у справі закрито.

Роз'яснено сторонам на підставі частини другої статті 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) про необхідність звернення із цим позовом до господарського суду.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що за своєю правовою природою, з урахуванням цільового призначення земельних ділянок (для ведення фермерського господарства), оскаржуваний договір оренди землі містить усі ознаки господарського договору, кінцевою метою якого є отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності, тому цей спір не підвідомчий суду загальної юрисдикції, а провадження у справі підлягає закриттю.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що спір з приводу земельної ділянки, яка видана фізичній особі для ведення фермерського господарства і в подальшому використовується нею у господарській діяльності фермерського господарства підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, заступник прокурора Харківської області, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що учасником спірних правовідносин є ОСОБА_3, саме їй як фізичній особі, а не заснованому нею в 2001 році ФГ "Веселе", як юридичній особі, надавалась спірна земельна ділянка. ФГ "Веселе" як юридична особа могло отримати додаткову земельну ділянку лише за результатами проведення земельних торгів, тому спір у цій справі підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

02 травня 2018 року надійшов відзив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 грудня 2018 року призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Касаційний цивільний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 10 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заступник прокурора Харківської області оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, на підставі яких постановлено зазначену ухвалу Верховного Суду, обґрунтованими та ухвалою від 25 лютого 2019 року прийняла справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції ЗаконуУкраїни від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій)господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Статтею 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб'єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області N 124-СГ від 22 січня 2015 року ОСОБА_3 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 71,6083 га із кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за межами населених пунктів Слатинської селищної ради на території Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

На виконання зазначеного наказу між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_3 19 серпня 2015 року укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки площею 71,6083 га (рілля) з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за межами населених пунктів Слатинської селищної ради на території Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 49 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 вересня 2015 року за N 11111293.

На підставі рішення Дергачівської районної ради народних депутатів Харківської області від 12 квітня 2000 року ОСОБА_3 отримала в постійне користування земельну ділянку площею 17,82 га для ведення фермерського господарства.

Згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 05 липня 2001 року здійснено державну реєстрацію ФГ "Веселе", засновником якого є ОСОБА_3, також вона є засновником ТОВ "НІКА-АГРО 2010" (державну реєстрацію здійснено - 23 вересня 2010 року).

Відповідно до частини другої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону N 973-IV земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону N 973-IV).

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону N 973-IV.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону N 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства, в порядку визначеному законом, на конкурентних основах.

Спори, фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Разом з тим ФГ "Веселе" не пов'язане зі спірною земельною ділянкою, є самостійною юридичною особою, для створення якого ОСОБА_3 одержала земельну ділянку площею 17,82 га ще в 2000 році.

З заявою про надання спірної земельної ділянки ФГ "Веселе" не зверталось, йому вона не виділялась та в установленому порядку не передавалась.

У цій справі, спірна земельна ділянка площею 71,6083 га (рілля) з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована за межами населених пунктів Слатинської селищної ради на території Дергачівського району Харківської області, надана в оренду ОСОБА_3, як громадянці України, на підставі договору оренди землі від 19 серпня 2015 року, між нею та ГУ Держгеокадастру.

З заявою про надання цієї земельної ділянки ОСОБА_3 звернулась як фізична особа з метою безкоштовного отримання земельної ділянки, а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в даних правовідносинах є неправильним.

З огляду на викладене, враховуючи суб'єктний склад сторін у даних правовідносинах, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі, залишена без змін ухвалою апеляційного суду, перешкоджає провадженню у справі, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суду необхідно перевірити законність повторного надання ОСОБА_3 в користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України (у редакціїЗакону N 2147-VIII) передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2017 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2019 року

м. Київ

Справа N 621/2501/18

Провадження N 14-109цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 1 жовтня 2018 року (суддя Овдієнко В.В.) та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року (судді Маміна О.В., Кругова С.С., Пилипчук Н.П.) у справі за позовом заступника прокурора Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_3, Селянського фермерського господарства "Дельта", третя особа - відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Зміївської районної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_3, Селянського фермерського господарства "Дельта" (далі - СФГ "Дельта") про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 22 січня 2016 року N 411-СГ, 412-СГ, 413-СГ ОСОБА_3 надано в оренду три земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 54,3 га (з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3), які розташовані за межами населеного пункту на території Скрипаївської сільської ради Зміївського району Харківської області, строком на 49 років.

На підставі зазначених наказів 1 лютого 2016 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3 укладено три договори оренди вищевказаних земельних ділянок, запис про речове право на які було зроблено 19 лютого 2016 року Реєстраційною службою Зміївського районного управління юстиції Харківської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами 13436361, 13438979, 13437914.

У подальшому 11 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо надання згоди на передачу в суборенду вищевказаних земельних ділянок та за наслідками розгляду вказаної заяви 17 березня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийнято наказ N 1799-СГ про надання згоди на передачу спірних земельних ділянок в суборенду, про що ОСОБА_3 повідомлено листом від 18 березня 2016 року.

30 березня 2016 року між ОСОБА_3 та СФГ "Дельта" укладено договір суборенди зазначених земельних ділянок, запис про речове право на які було зроблено 30 березня 2016 року Реєстраційною службою Зміївського районного управління юстиції Харківської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто через два місяці після укладення первинних договорів оренди землі від 1 лютого 2016 року.

Позивач указує на те, що ОСОБА_3 є одноособовим засновником СФГ "Дельта", яке створено (зареєстровано) ним ще 24 травня 1999 року та має в користуванні значну площу земельних ділянок на території Зміївського району.

Нове фермерське господарство для обробітку отриманих земель площею 54,3 га ОСОБА_3 так і не створив, що є порушенням вимог Закону України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон N 973-IV).

Зазначені обставини лише підтверджують той факт, що спірні земельні ділянки ОСОБА_3 отримав як громадянин з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються СФГ "Дельта" у своїй діяльності, засновником якого він є.

З урахуванням викладеного позивач просив суд: визнати незаконними накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 22 січня 2016 року N 411-СГ, 412-СГ, 413-СГ; визнати недійсними три договори оренди земельних ділянок, укладені 1 лютого 2016 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3; визнати не дійсним договір суборенди, укладений 30 березня 2016 року між ОСОБА_3 та СФГ "Дельта"; зобов'язати ОСОБА_3 та СФГ "Дельта" повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки загальною площею 54,3 га.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 1 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій умотивовано тим, що оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори між ним та іншою юридичною особою, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

У грудні 2018 року заступник прокурора Харківської області подав касаційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати їх та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що учасником спірних правовідносин є ОСОБА_3 як фізична особа, якій надавалися земельні ділянки для створення фермерського господарства, спір щодо надання цих земельних ділянок відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Прокурор зазначив, що стороною оспорюваних правочинів виступає саме ОСОБА_3 як фізична особа, а не СФГ "Дельта", а тому в разі визнання судом цих правочинів недійсними у фермерського господарства не виникне зобов'язання повернути спірні земельні ділянки, оскільки за актами прийому-передачі вони були передані фізичній особі ОСОБА_3 для створення нового фермерського господарства, а не для СФГ "Дельта".

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2019 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки висновки судів узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 13 березня 2018 року у справі N 348/992/16-ц.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб'єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону N 973-IV земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону N 973-IV).

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону N 973-IV.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону N 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Таким чином, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не було зареєстрованим, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 606/2032/16-ц (провадження N 14-262цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі N 272/1652/14-ц (провадження N 14-282цс18).

У цій справі ОСОБА_3 звернувся 17 червня 2015 року до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання йому в оренду спірних земельних ділянок для подальшого їх використання новоствореним ним фермерським господарством, оскільки отримання земельних ділянок у користування діючим фермерськими господарствами передбачена інша процедура з проведення земельних торгів (аукціону) та з відповідною заявою про надання земельних ділянок у користування має звернутись безпосередньо фермерське господарство, а не фізична особа (його засновник).

Крім того, у своїй заяві ОСОБА_3 указував, що право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства він не використав.

Але після отримання зазначених земельних ділянок у користування ОСОБА_3 нового фермерського господарства так і не створив, а передав їх в суборенду вже діючому СФГ "Дельта" (яке зареєстроване ним ще в 1999 році), що свідчить про недобросовісність його дій при отриманні спірних земельних ділянок з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються СФГ "Дельта", а не для створення нового фермерського господарства, яке він так і не створив.

Із заявою про надання спірних земельних ділянок СФГ "Дельта" не зверталось, йому вони не виділялись та в установленому порядку не передавались.

У цій справі спірні земельні ділянки надані в оренду ОСОБА_3 як громадянину України на підставі договорів оренди землі від 1 лютого 2016 року, укладених між ним та ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Таким чином, з огляду на суб'єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку пройого відвідомчість судам адміністративної юрисдикції.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 619/1680/17-ц.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, залишена без змін постановою апеляційного суду, перешкоджає провадженню у справі, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі.

Суду необхідно перевірити законність повторного надання ОСОБА_3 в користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 1 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська