Постановление БП-ВС об отмене перерегистрации предмета ипотеки на Укргазбанк и порядке проведения внесудебного взыскания

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 306/2053/16-ц

Провадження N 14-22цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"), ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Людмила Дмитрівна (далі - приватний нотаріус),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк"

на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року у складі судді Ганчак Л.Ф. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів Собослой Г.Г., Фазикош Г.В., Готра Т.Ю.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_4, приватного нотаріуса про скасування реєстрації речового права, права власності на іпотечне майно, та

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати реєстрацію речового права, права власності на готельний комплекс - об'єкт житлової нерухомості, розташований на АДРЕСА_1, за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року за N 3270, вчинену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом, рішення від 10 вересня 2016 року, індексний номер 31325918, а також на земельну ділянку площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за вказаною адресою, за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року за N 3270, вчинену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом, рішення від 10 вересня 2016 року, індексний номер 31325920.

Вимоги мотивував тим, що на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27 травня 2008 року N 43/08МК, укладеним між ним та ПАТ АБ "Укргазбанк", 27 травня 2008 року між банком і ОСОБА_4 укладено договір іпотеки N 48/08МК-01, предметом якого є: готельний комплекс (двоповерховий з мансардою), літ. "А", загальною площею 1550,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1; земельна ділянка, на якій знаходиться готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, надана для підприємницької діяльності (обслуговування готельного комплексу) за вказаною адресою.

У жовтні 2016 року йому стало відомо, що 10 вересня 2016 року приватний нотаріус здійснив державну реєстрацію речових прав, права власності на іпотечне майно.

Вважав, що перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя відбувся з порушенням порядку, закріпленого пунктом 6.4 договору іпотеки N 48/08МК-01, оскільки між сторонами існує спір про розмір заборгованості; порядок та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки має бути вирішений Свалявським районним судом Закарпатської області у справі N 306/513/16-ц за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Жодних вимог від іпотекодержателя про передачу права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання він не отримував, тобто не був належним чином повідомлений про виникнення іпотечного випадку, як і не отримував рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього, а також інформації про вартість майна за якою відбувалося зарахування вимог.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року позов задоволено. Скасовано реєстрацію речового права, права власності на готельний комплекс - об'єкт житлової нерухомості, розташований на АДРЕСА_1, за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року за N 3270, вчинену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом, рішення від 10 вересня 2016 року, індексний номер 31325918, а також на земельну ділянку площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за вказаною адресою, за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року за N 3270, вчинену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом, рішення від 10 вересня 2016 року, індексний номер 31325920. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при переході права власності на предмет іпотеки порушено вимоги статей 33, 35 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), статей 88, 89 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII). Представником банку не повідомлено приватного нотаріуса про існування спору між сторонами з приводу розміру заборгованості, а дії з переходу права власності можуть вчинятися нотаріусом лише у разі відсутності спору про розмір заборгованості. На розгляді Свалявського районного суду Закарпатської області перебуває позов ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Станом на 10 вересня 2016 року оцінка предмета іпотеки не проводилась. ПАТ АБ "Укргазбанк" недобросовісно використало своє право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2017 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що при вчиненні реєстраційних дій не враховано розбіжностей у площі об'єкта нерухомості, яка у встановленому порядку не була введена в експлуатацію.

Крім того, згідно з частиною сьомою статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) у редакції, яка діяла на момент проведення реєстраційної дії, не передбачено проведення реєстраційної дії з нерухомим майном поза його місцезнаходженням.

У вересні 2017 року ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір між сторонами є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки підставами позову є посилання на незаконні дії та рішення приватного нотаріуса, вчинені та прийняті ним як державним реєстратором прав на нерухоме майно, тобто при реалізації нотаріусом функції публічної влади.

ПАТ АБ "Укргазбанк" зауважило, що Закон N 1952-IV не містить такого способу захисту прав учасників правовідносин щодо державної реєстрації, як скасування реєстрації речового права, права власності на нерухоме майно, а тому позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав. Також суди безпідставно не взяли до уваги, що 21 липня 2016 року на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у порядку вимог статті 35 Закону N 898-IV направлено вимоги про усунення порушень, які останні отримали 26 липня 2016 року, а 29 вересня 2016 року - повідомлення про реалізацію банком права іпотекодержателя за договором іпотеки відповідно до іпотечного застереження, яке, крім іншого, містило відомості про проведення на замовлення банку незалежної оцінки готельного комплексу та земельної ділянки та їх вартість, та отримані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 07 жовтня 2016 року. На думку заявника, державний реєстратор не мав підстав відмовити у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ АБ "Укргазбанк".

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що 27 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Украгзбанк"), правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір N 43/8МК.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 травня 2008 року між ВАТ АБ "Украгзбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки N 48/08МК-01, за умовами якого останній передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: готельний комплекс (двоповерховий з мансардою), літ. "А", загальною площею 1550,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку, на якій знаходиться готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що надана для підприємницької діяльності (обслуговування готельного комплексу) за вказаною адресою.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору, ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на зазначені готельний комплекс та земельну ділянку.

10 вересня 2016 року приватним нотаріусом прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності на готельний комплекс загальною площею 1550,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, індексний номер 31325918; земельну ділянку, на якій знаходиться готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за вказаною адресою, індексний номер 31325820 (т. 2, а. с. 86?89).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 жовтня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором 10 вересня 2016 року здійснено державну реєстрацію права власності на зазначене іпотечне майно за ПАТ АБ "Укргазбанк" (записи про право власності N 16321244 та N 16321170).

Підставами виникнення права власності вказано договір іпотеки від 27 травня 2008 року, а внесення запису - рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 вересня 2016 року.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Як вже зазначалося, необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій ПАТ АБ "Укргазбанк" і приватного нотаріуса з реєстрації такого права за банком на підставі договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ АБ "Укргазбанк".

Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивача і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, маєприватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та з належним виконанням умов цивільного договору (договору іпотеки), ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Позовні вимоги мають розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав є похідними від спору щодо права на майно, як передбачено у частині першій статті 19 ЦПК України.

Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цього майна. Такий спір має приватноправовий характер.

Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 817/1048/16 (провадження N 11-202апп18), від 18 квітня 2018 року у справі N 804/1001/16 (провадження N 11-289апп18), і підстав для відступу не вбачається.

ВеликаПалата Верховного Суду враховує, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону N 1952-IV).

Отже, внесення нотаріусом до реєстру запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 910/73/17 (провадження N 12-67гс18).

Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані з реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивача та відповідача ПАТ АБ "Укргазбанк".

Щодо вирішення судами спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27 травня 2008 року між сторонами у справі укладено договір іпотеки N 48/08МК-01, згідно з умовами якого позивач передав в іпотеку ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: готельний комплекс (двоповерховий з мансардою), літ. "А", загальною площею 1550,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку, на якій знаходиться готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, надана для підприємницької діяльності (обслуговування готельного комплексу) за вказаною адресою.

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону N 898-IV.

Зокрема, частиною першою статті 35 Закону N 898-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За змістом статті 36 Закону N 898-IV встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною третьою статті 37 Закону N 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Пунктом 4.3 договору іпотеки визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання кредитного договору, а в разі невиконання кредитного договору - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 3.1.5 договору іпотеки у випадку, якщо в момент настання терміну виконання позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором (сплата процентів та/або повернення кредиту), зобов'язання іпотекодавцем в повному обсязі або в частині виконано не буде, іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами або залишити у своїй власності предмет іпотеки шляхом погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок власних коштів у відповідності з цим договором.

Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у наступних випадках:

- якщо у момент настання строку виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу за кредитом) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлені кредитним договором строки;

- якщо у дводенний строк після загибелі, пошкодження чи втрати предмета іпотеки іпотекодавець не здійснить його заміну у відповідності до пункту 3.3.3 цього договору;

- порушення іпотекодавцем та/або позичальником обов'язків за цим та/або кредитним договором та невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором;

- якщо інша, ніж іпотекодержатель, особа набула право на стягнення на предмет іпотеки.

У випадку порушення іпотекодавцем та/або позичальником обов'язків за цим та/або кредитним договором іпотекодеражетль надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмове повідомлення про порушення обов'язків за цим та/або кредитним договором, в якому зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 6.2 договору іпотеки).

Пунктами 6.3-6.4.1 договору іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін. За рішенням іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватись у наступному порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом укладення довіреності на реалізацію предмету іпотеки: відповідно до пункту 3.1.5 дійсного договору іпотекодавець на вимогу іпотекодержателя повинен передати іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Також пунктом 2.2 договору іпотеки визначено, що ринкова вартість готельного комплексу становить 11 785 927,40 грн. земельної ділянки - 180 072,60 грн. а згідно з витягом з технічної документації, наданого відділом земельних ресурсів в Свалявському районі Закарпатської області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 304 290,62 грн.

Сторонами договору узгоджено вартість готельного комплексу та земельної ділянки - 11 966 000,00 грн (пункт 2.3 договору іпотеки).

У позасудовому порядку право власності на предмет іпотеки набувається за наявності таких обставин (пункти 6.2, 6.4.1 договору іпотеки):

- надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю письмового повідомлення про: порушення обов'язків; вимога про виконання порушеного зобов'язання у тридцятиденний строк; попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки;

- сплив тридцятиденного строку;

- залишення іпотекодавцем протягом цього строку зобов'язань, передбачених у повідомленні, невиконаними;

- іпотекодержателем направлено вимогу про передачу предмета іпотеки іпотекодавцю;

- іпотекодавець передає іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Тобто передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки є умовою звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Якщо у законі і договорі по різному урегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не протирічать закону чи не заборонені законом. У даному випадку однією із умов переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю була добровільна передача іпотекодавцем предмета іпотеки.

Частиною першою статті 2 Закону 1952-IV передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Частиною першої статті 10 Закону N 1952-ІVвизначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону N 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 18 Закону N 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону N 1952-IV та статті 37 Закону N 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

У пункті 7.2 договору іпотеки сторони погодили, що необхідним та достатнім доказом надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю та позичальнику письмового повідомлення щодо виникнення обставин та наслідків, передбачених розділом "Порядок внесення змін (доповнень) та розірвання договору в односторонньому порядку" кредитного договору, є поштова квитанція (касовий/фінансовий чек) поштового відділення про прийняття від іпотекодержателя поштових відправлень - рекомендованих листів з описом на адресу іпотекодавця та позичальника, зазначені у розділі "Адреси та банківські реквізити сторін".

21 липня 2016 року ПАТ АБ "Укргазбанк" надіслано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вимогу про усунення порушення основного зобов'язання, в якому банк зазначив про те, що якщо боржник - ОСОБА_4 у тридцятиденний строк з моменту одержання даної вимоги не сплатить банку загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 321 821,00 дол. США, 35 195 928, 85 грн. банк розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки шляхом позасудового врегулювання (т. 1, а. с. 236-238, т. 2, а. с. 71?74).

При цьому суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому питання нового розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" залишити без задоволення.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что суды сделали обоснованный вывод, что в материалах дела отсутствуют сведения о получении истцом письменного требования от ипотекодержателя об обращении взыскания на предмет ипотеки путем приобретения на него права собственности, информации о стоимости имущества, по которой произошло зачет требований, поскольку цена приобретения права собственности на предмет ипотеки является существенным обстоятельством и должна согласовываться с собственником имущества. Кроме того, правильно установлено, что оценка имущества предмета ипотеки на момент перехода права собственности (по состоянию на 10 сентября 2016 года) не проводилась.