Постановления БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по взысканию ущерба причиненного органами досудебного следствия после закрытия уголовного производства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 686/1049/18

Провадження N 14-654цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: прокуратура Хмельницької області (далі - Прокуратура), Державна казначейська служба України (далі - ДКСУ),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року у складі судді Бондарчука В.В. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів Янчук Т.О., Купельського А.В., Спірідонової Т.В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури, ДКСУ про визнання протиправною та скасування постанови, відшкодування шкоди, та

УСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 січня 2010 року порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння службовими особами, у тому числі Приватного підприємства "Дизайн Буд Сервіс Поділля" (далі - ПП "Дизайн Буд Сервіс Поділля", Підприємство), директором якого він є, чужим майном та легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. 10 лютого 2010 року при проведенні обшуку за місцем його роботи вилучено оригінали бухгалтерських, юридичних та банківських документів, комп'ютерну техніку, заарештовано рахунки підприємства, чим фактично зупинено роботу ПП "Дизайн Буд Сервіс Поділля". 18 листопада 2010 року стосовно позивача як директора цього Підприємства порушено кримінальну справу за частиною другою статті 212 та частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Постановами слідчого від 22, 23 листопада 2010 року та 28 березня 2011 року накладено арешт на майно позивача. 10 березня 2011 року порушено кримінальну справу стосовно позивача за частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною третьою статті 358 КК України. Його у той же день було затримано, а постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 березня 2011 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2013 року ОСОБА_3 виправдано за відсутністю складу злочину за частиною третьою статті 27, частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною другою статті 366 КК України (по епізоду підробки та використання накладної N 214); за частиною другою статті 366 КК України (по епізоду підробки та передачі документів товариств до тендерного комітету) виправдано за недоведеністю участі у вчиненні цього злочину та засуджено за частиною першою статті 366 КК України зі звільненням від покарання на підставі частини п'ятої статті 74 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 28 січня 2014 року вирок у частині визнання його винним за частиною першою статті 366 КК України скасовано, справу в цій частині направлено на додаткове розслідування прокурору Хмельницької області.

16 травня 2014 року прокурор своєю постановою закрив кримінальне провадження N 32014240000000028 у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 212 та частиною другою статті 266 КК України, та вичерпанням можливостей їх отримати.

Загальний строк перебування позивача під слідством та судом становить 5 років 1 місяць 11 днів, з яких 9 місяців та 16 днів - під вартою.

Постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Хмельницької області від 08 листопада 2017 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

На думку позивача, ця постанова є незаконною, оскільки прокурор зобов'язаний виконати вимоги статті 12 Закону України від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР) та прийняти постанову, визначивши розмір шкоди.

Позивач зазначав, що у зв'язку з накладенням арешту на земельну ділянку та автомобіль Jeep Compass, державний номерний знак НОМЕР_1, вартість зазначеного майна істотно знизилася, збитки, завдані знеціненням автомобіля, становлять 147 258,00 грн. знеціненням земельної ділянки - 409 050,00 грн.

Позивач втратив заробіток у період досудового і судового слідства на суму 2 954 081,75 грн. не отримав дохід від оренди трансформатора в сумі 4 129 197,58 грн та у зв'язку з наданням правової допомоги в кримінальному провадженні за послуги адвоката сплатив 28 000,00 грн.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_3 просив визнати протиправною (незаконною) та скасувати постанову прокурора від 08 листопада 2017 року про відмову у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку ДКСУ на його користь 2 954 081,75 грн втраченого заробітку, 4 129 197,58 грн втраченого доходу, 28 000,00 грн витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Балюка В.О. від 08 листопада 2017 року, якою відмовлено у відшкодуванні ОСОБА_3 шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що прокурор при прийнятті оскаржуваної постанови не дотримався вимог статей 3, 12 Закону N 266/94-ВР, тому визнав неправомірною та скасував зазначену постанову. При цьому суд вважав, що в такому випадку позивач не позбавлений можливості отримати відшкодування завданої шкоди у спосіб, визначений цим Законом, і розгляд його заяви має відбутися спочатку.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Прокуратури задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки питання відшкодування шкоди згідно із Законом N 266/94-ВР віднесено до компетенції інших державних органів, а не суду.

У вересні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні його позову та постанову апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова апеляційного суду ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, частиною другою статті 12 Закону N 266/94-ВР прямо передбачено, що у разі незгоди з постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду. Отже, твердження апеляційного суду, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства не відповідає вимогам закону.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону N 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно зі статтею 2 Закону N 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Частиною другою статті 2 Закону N 266/94-ВРпередбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно зі статтею 3 Закону N 266/94-ВРу наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону N 266/94-ВР).

Статтею 11 Закону N 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Частинами першою та другою статті 12 Закону N 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 04 березня 1996 року N 6/5/3/41 (далі - Положення), пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Пунктами 11, 12 Положення встановлено, що у разі ухвалення виправдувального вироку або закриття справи судом першої інстанції, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону N 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону N 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали.

У разі незгоди з постановленою ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, і цей порядок залишився поза увагою апеляційного суду.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)).

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Надання особі статусу виправданого зумовлює появу у такої особи певних прав. Ні в КПК України 1960 року, ні в чинному КПК України немає окремої статті, яка б безпосередньо була присвячена правам виправданого.

Проте частина третя статті 43 КПК України передбачає, що виправданий має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для захисту на відповідній стадії судового провадження.

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.

У КПК України 1960 року у статті 53-1 передбачалося лише те, що у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів для відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу.

Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою "Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов", згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

На сьогодні єдиним таким законом є Закон N 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі на виправданих, та яким передбачено компетентні органи, які приймають рішення про відшкодування шкоди та порядок розгляду заяви.

Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону N 266/94-ВР.

Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Законом установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу.

Із аналізу статті 12 Закону N 266/94-ВР убачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви N 6778/05 у справі "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції").

Тобто позовні вимоги про відшкодування шкоди, заявлені до суду, мають бути розглянуті по суті.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 вересня 2018 року у справі N 686/23731/15-ц (провадження N 14-298цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі N 146/1091/17 (провадження N 14-457цс18).

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что предоставление лицу статуса оправданного приводит к появлению у такого лица определенных прав. Ни в УПК Украины 1960 года, ни в действующем УПК Украины нет отдельной статьи, которая непосредственно была посвящена правам оправданного.

Несмотря на это, в результате незаконного осуждения, принятия судом оправдательного приговора, истец имеет право на возмещение имущественного и морального вреда, и право на такое возмещение возникает в силу прямого указания закона, а именно: статьи 1176 ГК Украины, Закона N 266/94-ВР. Обязанность разъяснить лицу порядок восстановления его нарушенных прав или свобод и возмещения причиненного вреда в случае принятия оправдательного приговора возлагается на суд, который должен осуществить это путем направления гражданину сообщение одновременно с копией оправдательного приговора, вступившего в законную силу.

При этом в сообщении должно быть указано, куда и в течение какого срока можно обратиться за возмещением вреда и возобновлением нарушенных прав. Отсутствие такого разъяснения (сообщение) не лишает лицо права на возмещение, установленного законом.

Законом установлено, что определение размера возмещения вреда, который потерпел гражданин в результате незаконных действий, в случае принятия оправдательного приговора осуществляет суд, о чем выносит соответствующее постановление. Из анализа статьи 12 Закона N 266/94-ВР усматривается, что именно суд, который вынес оправдательный приговор, определяет размер заработка и других денежных доходов, которые гражданин потерял вследствие незаконных действий и подлежащих взысканию в его пользу, и такое судебное решение может быть обжаловано в суд высшей инстанции в соответствии с положениями гражданского процессуального законодательства.

[ANTIRAID]

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 161/15362/16-ц

Провадження N 14-592цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Державна казначейська служба України (далі - ДКС України), Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГПУ на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року у складі судді Олексюка А.В. та рішення Апеляційного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року у складі колегії суддів Карпук А.К., Бовчалюк З.А., Стрільчука В.А.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ДКС України, ГПУ про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ДКС України 238 489,49 грн на відшкодування втраченого заробітку за період із серпня 2014 року по жовтень 2016 року включно та 67 933,33 грн на відшкодування понесених витрат на правову допомогу у кримінальних провадженнях.

Вимоги мотивував тим, що 06 серпня 2014 року його затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року ОСОБА_3 відсторонено від посади начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - ПнРУ ДПС України) строком на два місяці до 04 жовтня 2014 року; застосовано щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави у межах 40 розмірів мінімальних заробітних плат, що становить 48 720,00 грн.

Наказом голови ДПС України від 11 серпня 2014 року N 664-ос позивача звільнено з посади начальника Луцького прикордонного загону ПнРУ ДПС України згідно з підпунктом 6 пункту 127 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого указом Президента України від 29 грудня 2009 року N 1115/2009 (далі - Положення N 1115/2009) та зараховано у розпорядження начальника ПнРУ ДПС України.

Крім того, 25 вересня 2014 року відносно нього зареєстровано ще одне кримінальне провадження за частиною другою статті 410 КК України, а 31 жовтня 2014 року його повідомлено про підозру у вчиненні цього злочину. По закінченню досудових розслідувань у вказаних кримінальних провадженнях складено обвинувальні акти та направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області, які ухвалою суду об'єднані в одне провадження.

Зазначав, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2016 року його, обвинуваченого у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень, виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.

Вважав, що незаконною діяльністю органів досудового слідства йому спричинено майнову шкоду.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через ДКС України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 238 489,49 грн на відшкодування втраченого ним заробітку (грошового забезпечення) за період із серпня 2014 року по жовтень 2016 року включно, 67 933,33 грн на відшкодування понесених витрат на правову допомогу у кримінальних провадженнях.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 органами, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратурою та судом не було роз'яснено порядку поновлення його порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди відповідно до норм Закону України від 01 грудня 1994 року N 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон N 266/94-ВР), тому позивач правомірно звернувся з такими вимогами в судовому порядку. Згідно з довідками ДПС України - військової частини 9971 позивач внаслідок відсторонення від посади недоотримав належну йому заробітну плату, та за надання правової допомоги під час досудового слідства і здійснення судового розгляду вказаних кримінальних проваджень поніс відповідні витрати, які підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року змінено. Стягнуто з Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_3 232 286,08 грн на відшкодування втрачених грошових доходів, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що грошове забезпечення, яке втратили військовослужбовці внаслідок незаконних дій, відшкодовується їм відповідно до Закону N 266/94-ВР. Крім того, ОСОБА_3 має право одержати відшкодування втрачених доходів у зв'язку з постановленням виправдувального вироку, з урахуванням положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації ДПС України 20 травня 2008 року N 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за N 537/15228 (далі - Інструкція N 425).

У травні 2017 року ГПУ звернулася із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила вказані судові рішення скасувати, провадження у справі закрити.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_3 про стягнення втраченого заробітку та витрат на правову допомогу повинні розглядатися судом у порядку кримінального провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що 06 серпня 2014 року ОСОБА_3 затримано працівниками Генеральної прокуратури України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та у кримінальному провадженні N 42014000000000696 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного злочину.

Ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року застосовано відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, визначено розмір застави у межах 40 розмірів мінімальних заробітних плат, що становить 48 720 грн. відсторонено від посади начальника Луцького прикордонного загону ПнРУ ДПС України строком на два місяці до 05 год 50 хв 04 жовтня 2014 року.

Наказом голови ДПС України від 11 серпня 2014 року N 664-ос ОСОБА_3 зараховано у розпорядження начальника ПнРУ ДПС України, звільнивши з посади начальника 6 прикордонного Волинського загону цього ж територіального управління, згідно з підпунктом 6 пункту 127 Положення N 1115/2009.

25 вересня 2014 року відносно ОСОБА_3 зареєстровано кримінальне провадження N 42014000000000971 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 410 КК України, а 31 жовтня 2014 року його повідомлено про підозру у вчиненні цього злочину.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2016 року, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 12 жовтня 2016 року, ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368 та частиною другою статті 410 КК України, виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях кримінальних правопорушень.

З метою захисту своїх порушених прав, посилаючись на Закон N 266/94-ВР, позивач просив відшкодувати йому втрачений заробіток та понесені витрати на правову допомогу, у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальним вироком суду.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону N 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадкупостановлення виправдувального вироку суду.

У наведених у статті 1 Закону N 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету (пункти 1, 4 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону).

Статтею 11 Закону N 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини першої статті 12 Закону N 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3 4 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Наказом Міністерства юстиції України, ГПУ та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" N 6/5/3/41 (далі - Положення N 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Згідно з пунктами 11, 12 Положення N 6/5/3/41 для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону N 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення N 6/5/3/41 містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)).

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Надання особі статусу виправданого зумовлює появу у такої особи певних прав. Ні в КПК України 1960 року, ні в чинному КПК України немає окремої статті, яка б безпосередньо була присвячена правам виправданого.

Проте частина третя статті 43 КПК України передбачає, що виправданий має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для захисту на відповідній стадії судового провадження.

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.

Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою "Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов", згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

На сьогодні єдиним таким законом є Закон N 266/94-ВР, прийнятий у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі на виправданих.

Внаслідок ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; сум, сплачених громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону N 266/94-ВР.

Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Законом установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Таким судом у справі, що розглядається, є Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Стосовно ОСОБА_3 не виконано передбаченого статтею 11 Закону N 266/94-ВР обов'язку роз'яснення порядку поновлення його порушених прав, та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення N 6/5/3/41 порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Однак зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті його порушеного права.

Оскільки Закон N 266/94-ВРне містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Із аналізу положень статті 12 Закону N 266/94-ВР убачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, а також сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Стосовно питання доступу до суду Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі щодо прийнятності заяви N 6778/05 у справі "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі N 755/13879/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі N 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 383/596/15, і підстав для відступу не вбачається.

Суди правильно встановили, що за захистом свого порушеного права ОСОБА_3 звернувся у порядку цивільного судочинства до Луцького міськрайонного суду Волинської області, який ухвалив виправдувальний вирок щодо нього, із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та обґрунтовано розглянули спір у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин доводи касаційної скарги, що цей спір повинен розглядатися в порядку кримінального судочинства, не підтверджені нормами чинного законодавства, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Щодо розгляду справи по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону N 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Пунктом 8 Положення N 6/5/3/41 передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону N 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок N 100) та від 05 травня 1995 року N 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку N 100" (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Відповідно до положень пункту 2 частини II "Період, за яким обчислюється середня заробітна плата" Порядку N 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Відповідно до листів Луцького прикордонного закону ПнРУ ДПС України від 03 квітня 2017 року N 11/4528 та від 13 квітня 2017 року N 14/5164 ОСОБА_3 з 05 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2016 року грошове забезпечення не виплачувалося (а. с. 105, 117, 118).

При цьому Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що апеляційний суд правильно зазначив, що грошове забезпечення, яке втратив ОСОБА_3 відшкодовується відповідно до положень Закону N 266/94-ВР. У довідках військової частини 9971 ДПС України від 27 жовтня 2016 року N 576 і N 575 надано розмір неотриманого грошового забезпечення ОСОБА_3 відповідно до Інструкції N 425 (а. с. 21, 22), що апеляційним судом враховано та здійснено розрахунок.

Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно вирішив позовну вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 67 933,33 грн.

Суди установили, що на адвокатський запит Луцький міськрайонний суд Волинської області надав відповідь від 03 листопада 2016 року N 161/15864/14-к/40465/2016, згідно з якою захисник ОСОБА_3 - Антонюк О.С. приймав участь у судових засіданнях по кримінальному обвинуваченню, передбаченому частиною третьою статті 368, частиною другою статті 410 КК України, з 17 листопада 2014 року по 12 жовтня 2016 року.

Крім того, на обґрунтування позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу позивач надав такі документи: квитанцію від 17 листопада 2016 року N 1/17-11, акт приймання-передачі від 17 листопада 2016 року до договору про надання правової допомоги від 06 серпня 2014 року, про отримання коштів адвокатом Антонюком О.С. від ОСОБА_3 у розмірі 67 933,33 грн за надання правової допомоги за договором від 06 серпня 2014 року.

Доводи касаційної скарги, що наявні у матеріалах справи документи, надані позивачем як доказ сплати таких коштів, не є фінансовими та такими, що не підтверджують належний облік їх адвокатом як доходу, є безпідставними, оскільки відшкодування таких коштів передбачено пунктом 4 статті 3 Закону N 266/94-ВР, оцінку щодо їх належності та допустимості надано судами попередніх інстанцій.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими.

Статтею 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про залишення касаційної скарги ГПУ без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2017 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Волинської області від 28 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.