Постановление БП-ВС о прекращении поручительства с Дельта банком на основании ч.4. ст. 559 ГК и возможности солидарного взыскания в одном процессе с юр и физлица

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 1411/3467/12

Провадження N 14-594цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"),

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Газбудкомлект" (далі - ТОВ ВКФ "Газбудкомлект"), ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ПАТ "Дельта Банк"

на постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів Кушнірової Т.Б., Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.

у цивільній справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 333 544,67 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 27 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого, а також з урахуванням укладеної 31 серпня 2010 року додаткової угоди до цього кредитного договору, банк надав позичальнику, перерахувавши на поточний рахунок ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", грошові кошти (транші) у межах загальної суми 9 933 989,67 грн на строк до 26 листопада 2010 року, а позичальник зобов'язався повернути отримані в кредит кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 23 % річних у строки, передбачені договором.

27 лютого 2009 року між банком з однієї сторони та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з іншої сторони, укладено з кожним окремо договори поруки, а також 31 серпня 2010 року додаткові угоди до цих договорів, згідно із якими поручителі зобов'язалися відповідати солідарно кожен окремо з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" перед кредитором за виконання позичальником умов кредитного договору від 27 листопада 2007 року.

Станом на 10 жовтня 2012 року утворилася заборгованість за кредитним договором, яку ПАТ "Дельта Банк" просило стягнути солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4

Судом першої інстанції справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ ВКФ "Газбудкомлект", ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 27 листопада 2007 року у розмірі 9 333 544,67 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позичальник порушив взяті за кредитним договором, забезпеченим порукою, зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту, тому є підстави для солідарного стягнення з боржника та поручителів заборгованості за кредитним договором.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" про стягнення заборгованості за кредитним договором та закрито провадження у справі в цій частині.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на порушення вимог статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), а також статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) щодо віднесення розгляду в порядку господарського судочинства спорів між юридичними особами та недопущення об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, не врахував, що спір між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказана постанова апеляційного суду мотивована тим, що пред'явлення, в тому числі й до поручителів у жовтні 2012 року вимог про солідарне стягнення в судовому порядку кредитної заборгованості, відбулося після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; в редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом) строку дії поруки, у зв'язку із чим порука за укладеними з ОСОБА_3, ОСОБА_4 27 лютого 2009 року договорами порукиприпинилася.

У травні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" та направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" про стягнення заборгованості за кредитним договором

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до вимог статей 543, 554 ЦК України кредитору надано можливість пред'явити в порядку цивільного судочинства свої вимоги одночасно до всіх солідарних боржників, зокрема як до фізичної особи - позичальника, так і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, як таких, що взаємопов'язані між собою і їх окремий розгляд є неможливий.

У травні 2018 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року, якою скасовано рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ухвалено нове рішення про відмову в позові в цій частині, у якій просило скасувати зазначену постанову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в позові ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що у договорах поруки встановлені строки їх виконання тривалістю три роки, тому порука припиняється саме зі спливом цього строку. За таких обставин, правові підстави для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 559 ЦК України та припинення поруки відсутні.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою цього ж суду від 14 листопада 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, наведені в касаційних скаргах та матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3, ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Перевіряючи законність постанови апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" про стягнення заборгованості за кредитним договором, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Апеляційний суд вважав, що справа в частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому закрив провадження у справі в цій частині позову.

ОднакВелика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками з огляду на таке.

У поданому у жовтні 2012 року до суду позові ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", заявило вимоги до таких відповідачів: позичальника за кредитним договором, яким є юридична особа - ТОВ ВКФ "Газбудкомплект", та поручителів, якими є фізичні особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4

ЦК України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.

Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договорів поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.

У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку послався апеляційний суд, не допускалося об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони щодо предмета спору.

Однак, стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем, який є фізичною особою.

ЦПК України на час розгляду справи у суді першої інстанцій не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Умовою розгляду спорів до таких відповідачів була лише наявність єдності предмета і підстав позовних вимог.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - у частині позовних вимог до двох інших поручителів, які є фізичними особами та кожен з них несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими наведені в касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" доводи щодо необхідності розгляду справи в частині позовних вимог до юридичної особи у порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд помилково закрив провадження у справі в частині позовних вимог до юридичної особи, адже порука є похідною від основного зобов'язання, позовні вимоги взаємопов'язані між собою і не можуть розглядатися за правилами різних видів судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду робить висновок, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18, 25 квітня 2018 року N 14-74цс18, 20 червня 2018 року N 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року N 14-269цс18, від 31 жовтня 2018 року N 14-409цс18 та інших, і підстав для відступу від них не вбачається.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, розглянутий судом на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.

Апеляційний суд не врахував особливостей правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно визначився з юрисдикцією вказаного спору та застосував норми процесуального права, оскільки підстави для закриття провадження у справі в частині вимог до боржника - юридичної особи відсутні.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Отже, постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог до ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України оскаржуване судове рішення необхідно скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Що стосується висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог до поручителів ОСОБА_3, ОСОБА_4, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Суди установили, що 27 листопада 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Дельта Банк", та ТОВ ВКФ "Газбудкомлект" укладено кредитний договір N 02/206/07-КЛТ, яким, зокрема встановлена процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 6 000 000,00 грн та повернення ним отриманих кредитів, нарахування і сплати процентів за отриманими кредитами із розрахунку 16,5 процентів річних, нарахування і сплати комісій за надання кредитів (пункт 1.1 цього договору).

Пунктом 2.3 вказаного кредитного договору визначено, що підставою надання кредитів за цим договором є додаткові угоди.

Згідно з пунктом 3.4.5 кредитного договору від 27 листопада 2007 року позичальник зобов'язується повністю погасити заборгованість за кредитами у терміни, визначені відповідними додатковими угодами, але у будь-якому разі не пізніше 26 листопада 2010 року.

Усі зміни та доповнення до кредитного договору дійсні лише в тому разі, якщо вони здійснені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками обох сторін (пункт 5.2 цього договору).

Додатковою угодою від 31 серпня 2010 року N 14 до кредитного договору від 27 листопада 2007 року N 02/206/07-КЛТ передбачено, що банк надає позичальнику кредит згідно з цією додатковою угодою в сумі 9 933 989,67 грн. які позичальник зобов'язується повернути не пізніше 26 листопада 2010 року. Процентна ставка за кредитом, який надається за цією додатковою угодою, встановлюється у розмірі 23 % річних (пункт 1.1 вказаної додаткової угоди).

27 лютого 2009 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", правонаступником якого в свою чергу є ПАТ "Дельта Банк" з однієї сторони, та ОСОБА_3, ОСОБА_4 з другої, з кожним окремо, укладено договори поруки N 02/02/206/07-КЛТ/ПО1/09-КЛТ та N 02/02/206/07-КЛТ/ПО2/09-КЛТ відповідно, за умовами яких останні зобов'язалися солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ТОВ ВКФ "Газбудкомплект" за кредитним договором N 02/206/07-КЛТ від 27 листопада 2007 року (пункти 1.1 спірних договорів поруки).

Змістом пункту 4 (строк дії договору) договорів поруки від 27 лютого 2009 року передбачено, що договір втрачає чинність після повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором. Продовження строку виконання зобов'язань за кредитним договором означає автоматичне (без додаткової угоди) продовження строку дії цього договору. Про факт продовження строку повернення заборгованості за кредитним договором банк письмово або факсом повідомляє поручителя.

Укладенням додаткових угод від 31 серпня 2010 року N 1 до вказаних вище договорів поруки, з кожним із поручителів окремо, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтвердили, що вони ознайомлені з умовами кредитного договору, в частині, що стосується, в тому числі й розміру ліміту траншової кредитної лінії - 9 950 000,00 грн. процентної ставки за користування кредитами в розмірі 23 % річних та строку повного погашення заборгованості за траншовою кредитною лінією - 26 листопада 2010 року.

Позичальник порушив умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 10 жовтня 2012 року утворилась заборгованість в розмірі 9 333 544,67 грн.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (частина перша статті 553 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із вказаним позовом, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її діївідноситься до преклюзивних, як строк існування самого зобов'язання поруки, а його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, встановивши на підставі досліджених доказів ті факти, що спірними договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а наявний в цих договорах пункт 4.1, яким установлено, що вони втрачають чинність після повного погашення заборгованості за основним договором, не може вважатися строком їх дії, оскільки не відповідає змісту статей 251, 252 ЦК України, де визначено, що настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати, обґрунтовано зробив висновок, що у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором строк пред'явлення кредитором до поручителів вимог про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами (26 листопада 2010 року), тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі (пункт 1.1 додаткової угоди від 31 серпня 2010 року N 14 до кредитного договору від 27 лютого 2007 року N 02/206/07-КЛТ; пункт 1.2 додаткових угод від 31 серпня 2010 року N 1 до договорів поруки від 27 лютого 2009 року N 02/02/206/07-КЛТ/ПО1/09-КЛТ та N 02/02/206/07-КЛТ/ПО2/09-КЛТ).

Таким чином, з'ясувавши, що підтвердження продовження строку виконання зобов'язань за кредитним договором (продовження строку дії цього договору)в обумовленому сторонами порядку (пункт 5.2 кредитного договору від 27 лютого 2007 року N 02/206/07-КЛТ;пункт 4.2 договорів поруки від 27 лютого 2009 року N 02/02/206/07-КЛТ/ПО1/09-КЛТ та N 02/02/206/07-КЛТ/ПО2/09-КЛТ) відсутні, банк пред'явив позов до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором лише у жовтні 2012 року, тобто після спливу зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України строку для звернення з відповідною вимогою до поручителів, апеляційний суд, зробив правильний висновок, що їх порука за укладеними договорами від 27 лютого 2009 року на час пред'явлення цього позову була припинена, як того вимагає закон, у результаті чого обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в позові в цій частині.

Посилання у касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк", що договорами поруки встановлений строк їх виконання тривалістю п'ять років є безпідставними та спростовуються змістом самих договорів поруки, пунктом 4.4 яких передбачено, що строк позовної давності за цим договором встановлюється в межах трьох років.

Тобто вказаним пунктом сторони не встановили, що порука припиняється зі спливом п'яти років з дня настання строку повернення кредиту, а передбачили позовну давність для звернення до суду за захистом порушеного права або законного інтересу в межах трьох років.

Як уже було зазначено вище, договорами поруки від 27 лютого 2009 року не встановлено строку, після якого порука припиняється, при цьому строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Тому ПАТ "Дельта Банк" помилково ототожнено визначений у договорах строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду зробила висновок про залишення касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року, якою у відмовлено задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки за наслідками розгляду однієї касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк" розгляд справи не закінчено, а інша його скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Газбудкомлект" про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в позові Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Газбудкомлект" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, передати справу в цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року про відмову в позові Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

[ANTIRAID]

Вот приятно читать грамотно выписанные и обоснованные решения. Большая палата указала, что договорам поручительства не установлен срок, после которого поручительство прекращается, при этом срок действия поручительства не является сроком защиты нарушенного права, а является сроком существования субъективного права кредитора и субъективной обязанности поручителя, по истечении которого они прекращаются.

Поэтому ПАО "Дельта Банк" ошибочно отождествил определенный в договорах срок исковой давности для обращения в суд за защитой нарушенного права или законного интереса со сроком действия поручительства, который не является сроком защиты нарушенного права, и его истечение прекращает субъективное право кредитора.