Постановление БП-ВС о возможности возобновления сроков при отмене судом высшей инстанции решения в связи с нарушением юрисдикции

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа N 205/8482/15-ц

Провадження N 14-148цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - Приватна фірма "Нік Ан" (далі - ПФ "Нік Ан"),

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне підприємство "Справедливість 2015" (далі - ПП "Справедливість 2015"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року у складі судді Федченко В.М. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року у складі колегії суддів Свистунової О.В., Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

у цивільній справі за позовом ПФ " Нік Ан" до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПП "Справедливість 2015", про витребування майна, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ПФ "Нік Ан" звернулася до суду з позовом, у якому просила припинити право власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнати за ПФ "Нік АН" право власності на вказану автомобільну стоянку та витребувати її від ОСОБА_1 на свою користь.

Вимоги мотивувала тим, що 22 вересня 2014 року невстановлені особи із застосуванням процедури прилюдних торгів без її відома, як власника стоянки, здійснили відчуження Товариству з обмеженою відповідальністю "Пеле Груп" (далі - ТОВ "Пеле Груп") автомобільної стоянки за вказаною адресою.

У подальшому з інформаційної довідки N 48420202 від 26 листопада 2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з'ясувалося, що власником автомобільної стоянки значиться ОСОБА_1, який набув право власності на спірну автостоянку відповідно до свідоцтва N 2683, яке було видане на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 30 жовтня 2015 року, і протоколу про проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею 29 жовтня 2015 року. На думку позивача, перехід права власності на спірну автомобільну стоянку спочатку до ТОВ "Пеле Груп", а потім до ОСОБА_1 відбувся з порушенням чинного законодавства та внаслідок злочинних дій невстановлених осіб, а тому спірне майно вибуло з володіння власника - ПФ " Нік Ан " поза його волею.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року позов ПФ "Нік Ан" задоволено. Припинено право власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1. Визнано за ПФ " Нік Ан" право власності на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та витребувано її від ОСОБА_1 на користь ПФ " Нік Ан". Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ПФ "Нік Ан" звернулася за захистом права власності на спірну автомобільну стоянку до Господарського суду Дніпропетровської області, який рішенням від 07 вересня 2015 року у справі N 904/5912/15, що набрало законної сили, визнав недійсними: протокол від 03 червня 2014 року N 0834509-1 щодо проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить боржнику - ПФ "Нік Ан", складений філією 04 Приватного підприємства "Нива - В. Ш." (далі - ПП "Нива-В. Ш."); акт про проведення прилюдних торгів (аукціону) із реалізації арештованого майна від 09 червня 2014 року N 36548/16, виданий Ленінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС); свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 22 вересня 2014 року за реєстровим N 779, видане ТОВ "Пеле Груп" приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. (далі - приватний нотаріус Павловська Г.О.).

Судом у господарській справі установлено, що на виконання Ленінського ВДВС не надходило виконавчих документів, де боржником виступає ПФ "Нік Ан". Тому Ленінський ВДВС не здійснював дій з реалізації об'єктів нерухомого майна, які належать ПФ "Нік Ан", не видавав заявок на проведення прилюдних торгів, актів про проведення прилюдних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна. 20 листопада 2015 року державний реєстратор в особі приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. (далі - приватний нотаріус Лозенко В.В.) видала ОСОБА_1 свідоцтво N 2683 на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 30 жовтня 2015 року і протоколу про проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею 29 жовтня 2015 року. Оскільки господарським судом визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане ТОВ "Пеле Груп", подальше відчуження спірного майна вказаним товариством відповідачу здійснено особою, яка не мала права розпоряджатися спірним майном. Тобто право позивача порушено і підлягає захисту.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року у частині задоволення позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та визнання за ПФ " Нік Ан" права власності на вказану автомобільну стоянку скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що спірне майно вибуло не з волі ПФ " Нік Ан" як власника. Вважав, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо припинення права власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку та визнання за ПФ " Нік Ан " права власності на неї підлягає скасуванню із ухваленням у вказаній частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач у частині вимог щодо припинення права власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку обрав неналежний спосіб захисту порушених прав відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). До цих правовідносин слід було застосувати лише норму про витребування майна, передбачену у статті 388 ЦК України. Крім того, рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні правові підстави щодо задоволення позовних вимог і в частині фактичного повторного визнання за позивачем права власності на спірне майно, оскільки зазначена особа ніколи не була позбавлена права власності на автомобільну стоянку. Крім того, даний спір підлягає розгляду в порядку цивільної юрисдикції, так як спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1 на праві приватної власності як за фізичною особою; також ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року у справі N 904/2404/15 припинено провадження у справі з огляду на те, що належним відповідачем у ній має бути ОСОБА_1 - особа, яка не є суб'єктом господарювання, тому спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 придбав автомобільну стоянку для здійснення підприємницької діяльності, проте суди розглянули справу у порядку цивільного судочинства. Однак спір є господарським, оскільки виник між суб'єктами підприємницької діяльності.

Звернув увагу, що, приймаючи позовну заяву, суд стягнув із позивача судовий збір не у повному обсязі.

У касаційній скарзі зазначено, що частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна у добросовісного набувача, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень. ОСОБА_1 указував, що придбав автомобільну стоянку з аукціону, який проводився на виконання судового рішення. Результати аукціону позивачем не оскаржені. Крім того, суд не вирішив питання про відшкодування йому як добросовісному набувачу витрат на придбання майна. Згідно з вимогами статті 388 ЦК України витребувати майно може власник. Проте постановою Вищого господарського суду України від 26 березня 2014 року встановлено, що ПФ "Нік Ан" не набуло права власності на спірний об'єкт нерухомості. У судовому порядку оскаржується рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів N 505 від 18 квітня 1996 року та видане на його підставі свідоцтво про право власності ПФ "Нік Ан" на спірне майно. Тобто правомірність набуття ПФ " Нік Ан" права власності на автомобільну стоянку не доведено.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2017 року ПФ "Нік Ан" подала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, оскільки придбав майно в період дії заборони на його відчуження. Договір купівлі-продажу придбаного ним майна від 29 жовтня 2015 року нотаріально не посвідчений. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2017 року визнано недійсними результати аукціону з продажу автомобільної стоянки, за якими спірне майно придбав ОСОБА_1, визнано недійсним видане йому свідоцтво про право власності на стоянку, майно виключено з ліквідаційної маси ТОВ "Пеле Груп". Сам по собі факт набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно не свідчить про здійснення підприємницької діяльності, тому спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 06 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на автомобільну стоянку від 29 жовтня 1998 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 18 квітня 1996 року N 505, зареєстрованим Дніпропетровською організацією технічної інвентаризації, власником автомобільної стоянки за адресою: АДРЕСА_1 є ПФ "Нік АН".

На підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 13122706 від 19 травня 2014 року проведено державну реєстрацію права власності спірної автомобільної стоянки за позивачем, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 362739512101.

Згідно з постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2016 року скасовано рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 18 квітня 1996 року N 505.

У подальшому ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПФ " Нік Ан " задоволено. Постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2016 року скасовано, провадження у справі закрито.

03 червня 2014 року філією 04 ПП "Нива-В. Ш." проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - зазначеної автомобільної стоянки, які оформлено протоколом N 0834509-1 від 03 червня 2014 року.

09 червня 2014 року на підставі протоколу N 0834509-1 від 03 червня 2014 року Ленінським ВДВС видано акт про проведення прилюдних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна N 36548/16.

22 вересня 2014 року на виконання акта від 09 червня 2014 року ТОВ "Пеле Груп" приватним нотаріусом Павловською Г.О. видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за реєстровим N 779.

Згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року у справі N 904/5912/15 за позовом ПФ "Нік Ан" до Ленінського ВДВС, ПП " Нива-В. Ш. ", третя особа без самостійних вимог на предмет спору, - ТОВ "Пеле Груп", про визнання недійсними публічних торгів, яке постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 листопада 2015 року залишено без змін, визнано недійсними: протокол N 0834509-1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить боржнику - ПФ "Нік Ан", складений філією 04 ПП " Нива -В. Ш." 03 червня 2014 року; акт проведення прилюдних торгів (аукціону) із реалізації арештованого майна від 09 червня 2014 року N 36548/16, виданий Ленінським ВДВС; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 22 вересня 2014 року за реєстровим N 779, видане ТОВ "Пеле Груп" приватним нотаріусом Павловською Г.О.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року у справі N 205/6594/14-к накладено арешт на автомобільну стоянку за адресою: АДРЕСА_1. Рішення про державну реєстрацію обтяження зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 лютого 2015 року, номер запису - 8793109.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2015 року у справі 904/2404/15 за позовом ПФ "Нік Ан" до ТОВ "Пеле Груп", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Дніпропетровська міська рада, про витребування майна накладено арешт на автомобільну стоянку за вищевказаною адресою, обтяження зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 квітня 2015 року, номер запису - 9361767.

29 жовтня 2015 року на аукціоні спірне майно було відчужено ТОВ "Пеле" в період ліквідаційної процедури за договором купівлі-продажу майна банкрута, згідно з яким покупцем автомобільної стоянки став ОСОБА_1, сплативши ціну продажу майна.

Свідоцтвом від 20 листопада 2015 року, зареєстрованим в реєстрі за N 2683, приватний нотаріус Лозенко В.В. на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 30 жовтня 2015 року і протоколу про проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею від 29 жовтня 2015 року посвідчила, що ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно, що раніше належало ТОВ "Пеле Груп", що складається з автомобільної стоянки на АДРЕСА_1, яке ним придбане за 606 тис. грн.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній вище редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом? фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 цього Кодексу).

Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (стаття 12 ГПК України у вказаній редакції).

Статтею 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Звертаючись у грудні 2015 року до суду з позовом до ОСОБА_1, ПФ "Нік Ан" просила:

- припинити право власності ОСОБА_1 на автомобільну стоянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати за ПФ "Нік АН" право власності на вказану автомобільну стоянку;

- витребувати її від ОСОБА_1 на свою користь.

Основним наведеним у касаційній скарзі доводом зазначено ті обставини, що відповідач у спірних правовідносинах виступає як фізична особа - підприємець.

Відповідно до статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов'язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєструвався для участі в аукціоні як фізична особа - підприємець (т. 2, а. с. 90).

Зі змісту правовідносин та суб'єктного складу вбачається, що у спорі бере участь ПФ "Нік Ан" в особі арбітражного керуючого та ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець, який придбав майно для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується його заявкою про участь в аукціоні, де зазначено, що він бере участь як фізична особа - підприємець, та довідкою Правобережної товарної біржі N 2701/16/1 від 27 січня 2016 року, яка підтверджує вказану обставину (т. 2, а. с. 94).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява N 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява N 21722/11).

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 рокуу справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії", заява N 42750/09).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

Доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи "судом, встановленим законом".

Поняття "суд, встановлений законом" передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Усі процесуальні кодекси містять вимогу про закриття провадження у справі у разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного (або адміністративного чи господарського) судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі N 370/1288/15 (провадження N 14-612цс18), і підстав для відступу не вбачається.

Помилковим є висновок апеляційного суду про те, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та не належить до господарської юрисдикції, оскільки ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року у справі N 904/2404/15 припинено провадження у господарській справі за позовом до ОСОБА_1.

Наявність ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року у справі N 904/2404/15 про припинення провадження у господарській справі є перешкодою для повторного звернення особи до належного суду.

Разом із тим визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності даної категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на апеляційне чи касаційне оскарження ухвали Господарським судом Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року.

Також така постанова вищої судової інстанції може бути іншою процесуальною підставою для звернення з позовом до належного суду, яким, у даному випадку, є господарський суд.

Таким чином, з огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз'яснити ПФ "Нік Ан", що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виходить за межі доводів касаційної скарги згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України та вважає за необхідне скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року, а провадження у справі - закрити.

За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі, то немає підстав для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Приватної фірми "Нік Ан" до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне підприємство "Справедливість 2015", про витребування майна-закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

В.С. Князєв О.Г. Яновська

Лященко Н.П.

[ANTIRAID]

Путаница созданная абсолютно искусственно с подведомственностью споров в Украине привела к невозможности защиты нарушенных прав.

В данном постановлении Большая палата указала, что определение Большой Палатой Верховного Суда юрисдикцийности данной категории споров может быть основанием для восстановления срока на апелляционное или кассационное обжалование постановления Хозяйственным судом Днепропетровской области от 17 декабря 2015 года.

Также такое постановление высшей судебной инстанции может быть другим процессуальным основанием для обращения с иском в надлежащий суд, которым, в данном случае, является хозяйственный суд.

[west11]

Браво для Великої палати ! Вывод логичный, справедливый и революционный ! Теперь бы еще аналогичный вывод о последствиях изменения (радикального) правовой позиции Верховного суда (отхода от выводов ВСУ) и можна говорить, что судебная реформа принесла больше плюсов.