Постановление БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по возмещению ущерба нанесенного госисполнителями при незаконном проникновении в жилье

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року

м. Київ

справа N 234/14372/16-ц

провадження N 14-140цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_10,

відповідачі: Краматорський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Краматорський МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області), начальник Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, державні виконавці Аврам Анна Олександрівна, Ванесян Роза Самвелівна,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_13,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_14,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_10

на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року у складі судді Михальченко А.О. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів Санікової О.С., Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, начальника Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, державних виконавців Аврам А.О., Ванесян Р.С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_14, про визнання дій неправомірними, відшкодування майнової та моральної шкоди; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_13 до Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_14, про відшкодування майнової та моральної шкоди та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_10 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив: визнати неправомірними дії начальника Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Волкогон О.В. та державних виконавців Аврам А.О. і Ванесян Р.С. ; стягнути з Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області 5076,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 12 000,00 грн і 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої йому 24 червня та 11 серпня 2016 року протиправним проникненням до його житла, пошкодженням майна та спричиненням йому тілесних ушкоджень; стягнути з Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області 746,28 грн на відшкодування майнової шкоди та 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними (скасованими) поданнями про примусове проникнення до житла.

На обґрунтування вказаних вимог позивач зазначив, що 24 червня 2016 року державні виконавці Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Аврам А.О. і Ванесян Р.С., дільничний інспектор Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Краматорський ВП ГУ НП в Донецькій області), працівник Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" м. Краматорська (далі - БТІ) та група невідомих осіб, не пред'являючи документів, які б засвідчували їх особистість, та без повідомлення його як власника житла, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вчинили проти нього та його власності незаконні дії, які виразилися у вибиванні трьох вхідних дверей його квартири, розпилюванні сльозогінного газу та спричиненні йому тілесних ушкоджень.

Вважає такі дії безпідставними, оскільки на той час не було процесуального документа, наприклад ухвали чи рішення суду, які набрали законної сили, про примусове проникнення до його житла. Зокрема, 05 липня 2016 року Апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 27 травня 2016 року про примусове проникнення до його житла.

Крім того, 11 серпня 2016 року начальник та заступник начальника Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Волкогон О.В. та Третяченко К.Ю., державні виконавці Аврам А.О. і Ванесян Р.С., стягувач ОСОБА_14, працівник БТІ, інспектори поліції та невідомі особи, не пред'являючи документів, які б засвідчували їх особистість, та без повідомлення його як власника вказаного житла вчинили проти нього та його власності незаконні дії, які виразилися у вибиванні трьох вхідних дверей квартири, спричиненні тілесних ушкоджень, у приниженні та погрозах на його адресу.

Вказані дії, на думку позивача, теж є безпідставними, враховуючи, що 14 вересня 2016 року Апеляційний суд Донецької області скасував ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року про примусове проникнення до його житла.

Тобто державні виконавці, не маючи на те законних підстав, двічі протиправно проникли до його житла, пошкодили майно та спричинили йому тілесні ушкодження.

За фактом незаконного проникнення до житла, спричинення позивачу тілесних ушкоджень за його заявою Краматорський ВП ГУ НП в Донецькій області вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення за N 12016050390001874.

Майнова шкода виразилася в пошкодженні дверей квартири, яка відповідно до висновку спеціаліста становить 5076,50 грн. Крім того, позивач витратив кошти на сплату судового збору за подання апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції та за придбання квитків на поїздку до Апеляційного суду Донецької області у загальному розмірі 746,28 грн.

Моральну шкоду, завдану незаконним проникненням до житла, а також спричиненням тілесних ушкоджень, позивач оцінив у 12 000,00 грн. посилаючись на те, що внаслідок завдання йому тілесних ушкоджень він відчував фізичний біль, неодноразово проходив медичне обстеження та відповідне лікування, що спричинило душевні та фізичні страждання.

Крім того, у зв'язку з незаконними зверненнями Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області до суду з поданнями про примусове проникнення до житла позивач витрачав свій час на судові засідання, доводив незаконність цих звернень, нервував із цього приводу, що призвело до втрати душевної рівноваги та спокою. Вказану моральну шкоду оцінив у 1000,00 грн.

У листопаді 2016 року до суду з позовом звернулася третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_13 та просила стягнути з ОСОБА_14 та Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області 5096,58 грн на відшкодування майнової шкоди та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 25 листопада 2016 року до участі у справі як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета позову, залучено ОСОБА_13

ОСОБА_13 посилалася на те, що 14 серпня 2014 року за місцем проживання її сина ОСОБА_10 державні виконавці незаконно проникли до його житла, звідки забрали майно, а саме: пральну машину, монітор, телевізор, системний блок комп'ютера, клавіатуру до комп'ютера, комп'ютерну мишку, комплект проводів до комп'ютера, БФП магнітофон, комплект колонок 2.1, про що склали акт опису й арешту. У подальшому вказане майно було неправомірно передано на зберігання ОСОБА_14.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_13 право власності на монітор, системний блок комп'ютера, комплект колонок 2.1, сканер-принтер, телевізор, пральну машину.

Незважаючи на вказане рішення, державні виконавці його не виконали та майно їй не повернули, у зв'язку з чим вона неодноразово зверталася до Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області, суду та прокуратури з відповідними скаргами про повернення майна, що належить саме їй. Лише 10 серпня 2016 року вказані речі їй повернуті, але вони перебували в неробочому стані. У зв'язку з пошкодженням побутової техніки вона була вимушена звертатися до сервісних центрів для виконання ремонту техніки, а також для визначення втраченої вартості деякого майна.

Вартість витрачених за ремонт коштів складає 735,00 грн. за виконання визначення втраченої вартості майна сплачено 800,00 грн. Крім того, відповідно до розрахунку вартість втраченого майна складає 3561,58 грн. Отже, загальна сума майнової шкоди, завданої діями відповідачів, становить 5096,58 грн.

Крім того, незаконними діями відповідачів їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінила в 10 000,00 грн. Моральна шкода виразилася в тому, що у результаті незаконного позбавлення речей порушився нормальний спосіб її життя, вона перебувала у стресових ситуаціях, відчувала душевні страждання, була змушена докладати додаткові зусилля для організації захисту своїх прав та інтересів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року позови ОСОБА_10 та ОСОБА_13 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_10, суд першої інстанції керувався тим, що оскарження позивачем дій державного виконавця щодо примусового проникнення до житла у порядку позовного провадження суперечить Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та розділу VII Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд зробив висновок, що вимоги ОСОБА_10 про визнання неправомірними дій начальника та державних виконавців Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області у порядку позовного провадження задоволенню не підлягають.

Суд не взяв до уваги показання свідків, зазначивши, що факт неправомірної дії державного виконавця повинен бути встановлений у передбачений законом спосіб.

Суд керувався тим, що у такому спорі належними відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ).

Посилаючись на вказане, суд вважав позовні вимоги ОСОБА_10 про відшкодування майнової та моральної шкоди такими, що заявлені передчасно, а тому вони задоволенню не підлягають.

Відмовляючи ОСОБА_13 у задоволенні позову, суд керувався тим, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року встановлено, що дії державного виконавця та акт опису й арешту майна є законними. 10 серпня 2016 року державний виконавець повернув речі, виключені з акта опису й арешту майна боржника від 14 серпня 2014 року. Доводи позивачки щодо неробочого та несправного стану цих речей суд вважав безпідставними, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Надані позивачкою докази суд оцінив критично, вказавши, що вони не підтверджують того, що державний виконавець повернув їй несправні речі.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_10 та ОСОБА_13 задоволено частково. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не залучивши до участі у справі як співвідповідача територіальний орган ДКСУ.

Апеляційний суд вважав, що такі спори повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства на підставі частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_10 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, не дослідив надані позивачем докази, ухвалив необґрунтоване й незаконне судове рішення.

Зокрема, звертав увагу, що у справі, що розглядається, він у позовній заяві оскаржував незаконні дії відповідача, вчинені під час проведення виконавчих дій за виконавчим листом від 08 червня 2012 року N 1/0528/40/12, і цей виконавчий лист видано після винесення Апеляційним судом Донецької області вироку у кримінальній справі N 40-5235.

Вказував, що вже звертався до суду у порядку адміністративного судочинства з аналогічним позовом. 24 лютого 2015 року Донецький апеляційний адміністративний суд закрив провадження у справі і роз'яснив позивачу, що його вимоги підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним вважав, що апеляційний суд помилково закрив провадження у цій справі, яка повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Крім того, вважав помилковими висновки суду щодо необхідності залучення до участі у справі ДКСУ, і підстав для цього не вбачав з огляду на предмет спору.

Позиція інших учасників справи

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_14 погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши, що суд у повному обсязі дослідив усі надані докази, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 06 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Суди встановили, що 07 листопада 2012 року Краматорський міський суд Донецької області видав виконавчий лист у справі N 1/0528/40/12 про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14 62 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

16 листопада 2012 року державний виконавець Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Д'яченко О. О. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження N 35263014.

14 серпня 2014 року в межах виконавчого провадження N 35263014 державний виконавець за місцем проживання боржника, а саме: АДРЕСА_1, вчинив виконавчі дії - склав акт опису майна боржника, в якому зазначив перелік цього майна.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22 січня 2015 року, визнано за ОСОБА_13 право власності на монітор "LG", системний блок, акустичні колонки "Traust", сканер-принтер "Epson", телевізор "Samsung", пральну машину "LG" та зазначене майно виключено з акта опису й арешту від 14 серпня 2014 року. Знято арешт з указаного майна.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_13 до ОСОБА_14, державного виконавця Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області про визнання неправомірними дій державного виконавця та акта опису й арешту майна від 14 серпня 2014 року відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2016 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року у частині зобов'язання ОСОБА_14 повернути речі, які були виключені з акта опису й арешту майна від 14 серпня 2014 року, скасовано. Позов ОСОБА_13 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_14 повернути ОСОБА_13 речі, які були виключені з акта опису й арешту майна від 14 серпня 2014 року та знаходяться у нього на відповідальному зберіганні, а саме: монітор "LG", системний блок, акустичні колонки "Traust", сканер-принтер "Epson", телевізор "Samsung", пральну машину "LG". В іншій частині рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 24 березня 2016 року у нескасованій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Донецької області від 01 червня 2016 року залишено без змін.

Також установлено, що 27 травня 2016 року Краматорський міський суд Донецької області в межах виконавчого провадження N 35263014 постановив ухвалу про надання дозволу на примусове проникнення до квартири боржника ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1. Ухвала набрала законної сили 02 червня 2016 року.

24 червня 2016 року державний виконавець прибув за місцем проживання ОСОБА_10 для виконання вказаної ухвали суду від 27 травня 2016 року та проведення технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна. ОСОБА_10 добровільно двері не відчинив.

За участю старшого інспектора Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області Дончика Д.О. проникнення в житлове приміщення ОСОБА_10 відбулося примусово шляхом вибиття дверей. Виконано фотозйомку дій, але провести технічну інвентаризацію вказаної квартири не виявилося можливим, оскільки боржник перешкоджав цьому.

05 липня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області скасовано ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 27 травня 2016 року про надання дозволу на примусове проникнення до квартири боржника ОСОБА_10 та відмовлено у задоволенні подання державного виконавця.

01 серпня 2016 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області повторно надано дозвіл на примусове проникнення до квартири боржника ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1. Ухвала набрала законної сили 09 серпня 2016 року.

10 серпня 2016 року державний виконавець Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області повернув речі, виключені з акта опису й арешту майна боржника від 14 серпня 2014 року.

11 серпня 2016 року державний виконавець у присутності понятих, стягувача, працівників патрульної поліції, техніка БТІ зачитав ухвалу суду від 01 серпня 2016 року про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_10, на що боржник відмовив у доступі до вказаної квартири та перешкоджав виконанню ухвали суду. Державний виконавець примусово провів технічну інвентаризацію.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2016 року скасовано ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 01 серпня 2016 року та відмовлено у задоволенні подання державного виконавця Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області про примусове проникнення до житла.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про розгляд цього спору у порядку адміністративного судочинства. Апеляційний суд вважав, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

У пункті 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналогічне положення міститься й у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 181 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 287 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції).

Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон N 1404-VIII ("Про виконавче провадження").

Згідно з частиною першою статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону N 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У статтях 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року N 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон N 1403-VIII) указано, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом N 1404-VIII випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців зазначено Конституцію України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частиною першою статті 4 Закону N 1403-VIII передбачено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (частина перша статті 6 Закону N 1403-VIII).

Згідно зі статтею 7 Закону N 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Разом з тим згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у вказаній редакції) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Аналіз змісту статей 15 ЦПК України та 17 КАС України (у редакціях, чинних на час звернення до суду з цим позовом) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

У справі, що розглядається, ОСОБА_10 як сторона виконавчого провадження (боржник) звернувся до суду з позовом у порядку цивільного судочинства, у якому просив: визнати неправомірними дії начальника Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області Волкогон О.В. та державних виконавців Аврам А.О. і Ванесян Р.С. ; стягнути з Краматорського МВ ДВС ГТУЮ у Донецькій області 5076,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 12 000,00 грн і 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування своїх вимог посилався на статті 11, 15, 23, 386, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Спірні правовідносини виникли під час виконання виконавчого листа, виданого 07 листопада 2012 року Краматорським міським судом Донецької області у справі N 1/0528/40/12, про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_14 62 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, на виконання якого вчинялися виконавчі дії, зокрема, проникнення до житла позивача, які він вважав неправомірними та просив компенсувати йому майнову та моральну шкоду.

Статтею 386 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) встановлені засади захисту права власності, а саме: держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У статті 1167 ЦК України закріплені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Разом з тим статтями 1173, 1174 ЦК України, на які послався апеляційний суд, регулюється питання відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

З огляду на вказане апеляційний суд помилково вважав спір про відшкодування шкоди, який виник між сторонами у справі, публічно-правовим і таким, що підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Вирішення зазначеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, виходить за межі їхньої компетенції, оскільки підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Указане стосується також позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_13, про відшкодування майнової та моральної шкоди, яка не є стороною виконавчого провадження, і може захистити свої права в обраний нею спосіб лише в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, вважаючи спір публічно-правовим.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук Н.П. Лященко

Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко

М.І. Гриців В.В. Пророк

В.І. Данішевська Л.І. Рогач

Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Это дело демонстрирует всю разбалансированность новых процессуальных кодексов и фактически невозможность четкого определения юрисдикции.

Большая палата указала, что апелляционный суд ошибочно считал спор о возмещении ущерба, возникшего между сторонами по делу, является публично-правовым и подлежащим рассмотрению в порядке административного судопроизводства.

Решение указанного спора не относится к юрисдикции административных судов, выходит за пределы их компетенции, поскольку подлежит рассмотрению по правилам гражданского судопроизводства. Указанное касается также иска третьего лица, заявляющего самостоятельные требования относительно предмета спора, о возмещении имущественного и морального вреда, которое не является стороной исполнительного производства, и может защитить свои права в выбранный ею способ только в порядке гражданского судопроизводства.