Постановление БП-ВС после ЕСПЧ о необходимости апелляционного пересмотра дела в связи с неуведомлением стороны об апелляционном заседании

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2019 року

м. Київ

Справа N 2-а-2430/11

Провадження N 11-130зва19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

за участю секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (далі - управління ПФУ) про зобов'язання вчинити певні дії

за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року (судді Димерлій О.О., Єщенко О.В., Романішин В.Л.).

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати дії управління ПФУщодо неправильного перерахунку пенсії протиправними;

- зобов'язати управління ПФУ:

здійснити перерахунок пенсії на підставі статей 40, 42 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1058-IV) із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2010 рік, що становить 1982,63 грн;

виплатити суми недоотриманої пенсії внаслідок неправильного застосування показника середньої заробітної плати з 1 березня 2011 року;

у подальшому нараховувати пенсію згідно з останнім перерахунком у 2011 році із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2010 рік відповідно до положень статей 40, 42 Закону N 1058-IV з 1 квітня 2011 року;

виплатити суми недоотриманої пенсії внаслідок неправильного застосування показника середньої заробітної плати при проведенні перерахунку пенсії у 2009 році, тобто за період з 2009 року по 1 березня 2011 року;

- стягнути з відповідача кошти, затрачені на правову допомогу у розмірі 400 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2011 року відкрито скорочене провадження у справі відповідно до вимог статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) у редакції чинній на час звернення з позовом до суду, а також позов ОСОБА_1 в частині вимог про виплату недоотриманої пенсії за період з 1 січня 2009 року по 10 жовтня 2010 року залишено без розгляду.

Приморський районний суд м. Одеси постановою від 30 травня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково:

- визнав дії управління ПФУ щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 11 жовтня 2010 року по 1 березня 2011 року із застосуванням показника заробітної плати в середньому на одну особу в цілому по Україні за 2007 рік - неправомірними;

- зобов'язав управління ПФУ нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період з 11 жовтня 2010 року по 1 березня 2011 року відповідно до статей 40, 42 Закону N 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії, з урахуванням виплачених сум за цей період;

- зобов'язав управління ПФУ здійснити нараховування пенсії ОСОБА_1 з 1 квітня 2011 року згідно з останнім перерахунком у 2011 році із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2010 рік відповідно до статей 40, 42 Закону N 1058-IV.

У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.

21 липня 2011 року управління ПФУ через суд першої інстанції подало апеляційну скаргу на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2011 року.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалами від 3 лютого 2012 року відкрив апеляційне провадження у цій справі та призначив до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 12 грудня 2014 року.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року скасовано постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2011 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції розглядав справу в порядку спрощеного провадження за статтею 183-2 КАС у редакції, чинній на час розгляду справу в апеляційному суді, тому апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції розглядав у письмовому провадженні і постанова цього суду оскарженню не підлягала.

18 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 березня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки справа не підлягає касаційному розгляду на підставі частини десятої статті 183-2 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

13 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про перегляд постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС у чинній редакції, а саме у зв'язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.

Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судових рішень, заявник посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 6 грудня 2018 року у справі "Ісаєв та інші проти України" в частині заяви ОСОБА_1 N 29820/15, та набуло статусу остаточного 6 березня 2019 року (далі - Рішення).

Цим Рішенням було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) при вирішенні судом, зокрема, справи ОСОБА_1.

З огляду на встановлене в Рішенні Суду порушення принципу рівності сторін, що призвело до порушення права позивача на справедливий судовий розгляд, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав заяву про перегляд судових рішень та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів. Представник відповідача не з'явився в судове засідання, про дату, час та місце якого його було належно повідомлено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши викладені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, узявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І).

Пунктом 1 статті 6розділу І Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя.

Статтею 7 КАС у редакції, чинній на момент розгляду цієї справи апеляційним судом, передбачено здійснення правосуддя в адміністративних судах за принципом рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Цей принцип реалізується, зокрема, наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав і обов'язків, до яких, крім іншого, належить право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (стаття 49 КАС у згаданій редакції).

Відповідно до частини першої статті 190 КАС в зазначеній редакції, суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу.

За правилами частини другої цієї статті всі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвал, копії яких надсилаються особам, які беруть участь у справі.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до адміністративного суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом установленого судом апеляційної інстанції строку (частина перша статті 191 КАС).

У пункті 8 розділу III Рішення Суд зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення від 23 червня 1993 року в справі "Руїз-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain), пункт 63), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (рішення від 04 березня 2014 року в справі "Діліпак та Каракайя проти Туреччини" (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви N 7942/05 та N 24838/05, пункт 77). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення від 6 лютого 2001 року в справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява N 30428/96, пункти 17, 18).

У пункті 9 розділу III Рішення вказано, що невручення стороні належним чином судових документів, може призвести до того, що вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення від 21 травня 2015 року в справі "Заводнік проти Словенії" (Zavodnik v. Slovenia), заява N 53723/13, пункт 70).

Як убачається з пункту 11 розділу III Рішення, Суд вважає, що національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги та не здійснивши спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим шляхом, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого обов'язку дотримуватися принципу рівності сторін. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 46 розділу II Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV).

Частиною першою статті 1 Закону N 3477-ІVвизначено, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону N 3477-IVз метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частини третя згаданої статті).

Як установлено у Рішенні Суду та підтверджується матеріалами справи, суд апеляційної інстанції не повідомив позивача ОСОБА_1 про відкриття апеляційного провадження у справі, не направив копію апеляційної скарги управління ПФУ для реалізації права позивача на подання своїх заперечень. Отже, оскаржувану постанову належить визнати прийнятою з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням передбаченого статтями 7 і 10 КАС принципу рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Характер установлених Судом процедурних порушень під час апеляційного перегляду справи за позовом ОСОБА_1, які лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 розділу І Конвенції через недотримання принципу рівності сторін, ставлять під сумнів результат такого апеляційного перегляду.

Наведена обставина в розумінні підпункту "b" підпункту "іі" пункту II Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам N R (2000)2 від 19 січня 2000 року "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

Таким чином, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в контексті цієї справи можна усунути шляхом скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи до того самого суду для ухвалення судового рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Керуючись статтями 344, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко

Судді Т.О. Анцупова Ж.М. Єленіна

С.В. Бакуліна О.Р. Кібенко

В.В. Британчук Л.М. Лобойко

Ю.Л. Власов Л.І. Рогач

М.І. Гриців О.М. Ситнік

Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич

В.І. Данішевська О.Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что как установлено в решении ЕСПЧ и подтверждается материалами дела, суд апелляционной инстанции не сообщил истцу об открытии апелляционного производства по делу, не направил копию апелляционной жалобы управления ПФУ для реализации права истца на представление своих возражений. Таким образом, обжалуемое постановление следует признать принятым с нарушением положений административного процессуального законодательства, в частности требования о рассмотрении дела с соблюдением предусмотренного статьями 7 и 10 КАС принципа равенства всех участников административного процесса перед законом и судом.

Характер установленных судом процедурных нарушений во время апелляционного пересмотра дела, которые легли в основу его заключения о нарушении Украиной пункта 1 статьи 6 раздела I Конвенции из-за несоблюдения принципа равенства сторон, ставят под сомнение результат такого апелляционного пересмотра. Приведенное обстоятельство в понимании подпункта "b" подпункта "II" пункта II Рекомендации Комитета министров Совета Европы государствам-членам NR (2000) 2 от 19 января 2000 "О повторном рассмотрении или возобновлении производства в определенных делах на национальном уровне после принятия решений Европейским судом по правам человека "является предпосылкой для повторного рассмотрения дела как наиболее эффективного, если не единственного средства для восстановления прежнего правового положения, которая сторона имела до нарушения Конвенции (restitutio in integrum).