Постановление БП-ВС о включении в перечень вкладчиков и возмещении гарантированной суммы ФГВФЛ вкладчику, которому за день до введения ВА в банк были перечислены деньги на счет юрлицом

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа N 814/4112/15

Провадження N 11-253апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ "Банк "Київська Русь", Банк відповідно) Волкова Олександра Юрійовича на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року (суддя Фульга А.П.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року (судді Лук'янчук О. В., Градовський Ю.М., Кравченко К.В.) у справі N 814/4112/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду та уповноваженої особи, третя особа - ПАТ "Банк "Київська Русь", про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати уповноважену особу включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

На обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що уклав з ПАТ "Банк "Київська Русь" договір банківського рахунку від 19 березня 2015 року N 26324-82 в національній валюті, відповідно до умов якого Банк відкрив позивачу поточний рахунок N НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування. У день відкриття на рахунок позивача було перераховано 192 тис. 300 грн. що підтверджується випискою з банківського рахунку від 19 березня 2015 року. На підставі постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 19 березня 2015 року N 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно з яким з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу. 05 серпня 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи із заявою, у якій просив здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, але відповідач необхідних заходів реагування не вжив. На думку ОСОБА_2, бездіяльність уповноваженої особи є протиправною.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 15 лютого 2016 року позов задовольнив повністю.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 червня 2016 року апеляційну скаргу уповноваженої особи задовольнив частково: скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року в частині позовних вимог щодо зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а в задоволенні позову в цій частині відмовив; у решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа в касаційній скарзі зазначила, що суди неповно з'ясували обставини справи та порушили норми матеріального й процесуального права. На думку скаржника, укладаючи договір банківського рахунку від 19 березня 2015 року N 25926-41, представники Банку, які діяли на підставі довіреностей, не мали права укладати будь-які договори та представляти інтереси Банку в силу імперативних норм статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Суди не взяли до уваги, що уповноваженою особою виявлено нікчемний правочин, вчинений Банком 19 березня 2015 року щодо виконання платіжного доручення від 19 березня 2015 року N 17 з перерахування грошових коштів у розмірі 192 тис. 300 грн з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Каскадмонтажстрой" (далі - ТОВ "Каскадмонтажстрой") N НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_2 N НОМЕР_1 з призначенням платежу - надання зворотної фінансової допомоги за договором від 17 березня 2015 року N 715-ЗДФ. Крім того, на думку скаржника, цей спір не підпадає під визначення публічно-правового спору відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Фонду включити його до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позивачем не оскаржено.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 березня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява N 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява N 64336/01).

Відзиву на касаційну скаргу позивач не подав.

У письмових поясненнях на касаційну скаргу Фонд підтримав її доводи та просив задовольнити з викладених у ній підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 19 березня 2015 року ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2 уклали договір банківського рахунку N 26324-82 в національній валюті, відповідно до умов якого Банк відкрив позивачу поточний рахунок N НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

У день відкриття на рахунок позивача було перераховано 192 тис. 300 грн. що підтверджується випискою з банківського рахунку від 19 березня 2015 року.

Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 190 ПАТ "Банк "Київська Русь" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 19 березня 2015 року N 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", згідно з яким з 20 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації у Банку Волкова О.Ю.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 15 червня 2015 року N 116 про продовження строку здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" та відповідних повноважень уповноваженої особи до 19 липня 2015 року.

05 серпня 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи із заявою, в якій просив здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, але відповідач необхідних заходів реагування не вжив.

Не погодившись із бездіяльністю уповноваженої особи, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що: відсутні будь-які підстави, визначені в частині третій статті 38 Закону N 4452-VI, для визнання нікчемним укладеного між позивачем і Банком правочину; станом на день укладання договору банківського рахунку та зарахування коштів на рахунок позивача посадові особи банку зберігали свої повноваження.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", суд апеляційної інстанції виходив з того, що ця вимога є передчасною з урахуванням того, що чинним законодавством України визначена відповідна процедура виплати таких грошових коштів, а позивач не був включений уповноваженою особою до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції в іншій частині заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідач не довів наявності правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до вказаного переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь" та зобов'язання її включити ОСОБА_2 до цього переліку є правильними.

При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом доФонду та уповноваженої особи про: визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; зобов'язання уповноваженої особи включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; зобов'язання Фонду включити позивача до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому на банки не поширюється дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи Фонду щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 (провадження N 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16 (провадження N 11-409апп18) та від 30 січня 2019 року у справі N 820/4270/16 (провадження N 11-1351апп18).

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалося вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина друга статті 26 Закону N 4452-VI).

Згідно із частинами першою та другою статті 27 Закону N 4452-VІуповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Пунктами 3-5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року N 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників (пункт 6 розділу III Положення).

Отже, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду Переліку та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого Переліку до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого Переліку загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.

При цьому уповноважена особа наділена повноваженнями на формування Переліку з урахуванням положень частини другої статті 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VІвкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону N 4452-VІвклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Підставою для поширення на особу гарантій щодо відшкодування вкладу за рахунок Фонду, передбачених Законом N 4452-VI, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника в особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту) чи банківського рахунку або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу з походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Таким чином, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на підставі статті 26 Закону N 4452-VI підпадають особи, які є вкладниками в розумінні приписів статті 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 802/351/16-а.

Відповідно до частини другої статті 37, частин другої та четвертої статті 38 Закону N 4452-VI Фонд або його уповноважена особа протягом дії тимчасової адміністрації зобов'язані забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону, та повідомити сторони за договорами про нікчемність цих договорів і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Станом на дату укладення між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2 договору банківського рахунку частина третя статті 38 Закону N 4452-VI визначала, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

На підставі наведених вище положень статей 37 та 38 Закону N 4452-VI уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком установити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом спричиняють застосування певних наслідків, зокрема щодо невключення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми відшкодування за вкладом за рахунок Фонду.

Як установили суди попередніх інстанцій, за результатами перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ "Банк "Київська Русь" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону N 4452-VI, уповноважена особа повідомила ОСОБА_2 та ТОВ "Каскадмонтажстрой" про нікчемність правочину з перерахування грошових коштів у загальній сумі 192 тис. 300 грн з поточного рахунку ТОВ "Каскадмонтажстрой" N НОМЕР_2 у ПАТ "Банк "Київська Русь" на особовий рахунок N НОМЕР_1 у цьому ж банку, відкритий на ім'я ОСОБА_2, з підстав, передбачених пунктами 2 та 7 частини третьої статті 38 вказаного Закону.

Проте зі змісту цієї норми вбачається, що пункти 2 та 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI не можуть застосовуватися до договору, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_2, оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, умови цього договору не передбачають обов'язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу, а також банк не взяв на себе зобов'язань, внаслідок яких він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Відповідач, зі свого боку, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського рахунку та здійснення трансакції ПАТ "Банк "Київська Русь" щодо зарахування суми коштів на особовий рахунок позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку, та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Відповідно до статті 1062 Цивільного кодексу України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншою особою.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи щодо невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та зобов'язання уповноваженої особи включити ОСОБА_2 до цього переліку.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень в оскаржуваній частині чи вчиненні процесуальних дій, Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу уповноваженої особи без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв

Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук О.Б. Прокопенко

Ю.Л. Власов В.В. Пророк

М.І. Гриців Л.І. Рогач

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук

О.Р. Кібенко О Г. Яновська

[ANTIRAID]

Большая палата указала, что в соответствии со статьей 1062 Гражданского кодекса Украины на счет по банковскому вкладу зачисляются денежные средства, поступившие в банк на имя вкладчика от другого лица, если договором банковского вклада не предусмотрено иное. При этом считается, что вкладчик согласился на получение денежных средств от другого лица, предоставив ей необходимые данные о счете по вкладу.

Таким образом, законодательство не предусматривает ограничений для признания лица вкладчиком банка в случаях перечисления средств в его пользу другим лицом. Учитывая изложенное, суд считает обоснованными выводы судов предыдущих инстанций об удовлетворении исковых требований в части признания противоправным бездействия уполномоченного лица относительно невключения истца в перечень вкладчиков ПАО "Банк" Киевская Русь ", которые имеют право на возмещение средств по вкладам за счет Фонда и обязательства уполномоченного лица включить истца в этот перечень.