Решение ОАСК оставленное в силе ШААС об отмене постановления ЧИ Чижика А.П. о взыскании затрат исполнительного производства и изменений к этому постановлению и административной юрисдикции такого спора
By
ANTIRAID, in Судебная практика оспаривания исполнительного производства
Считаете ли Вы решение законным и справедливым?
1 member has voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
Ухвала
29 липня 2020 року
м . Київ
справа № 761/14537/15-ц
провадження № 61-43456св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів : Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремет Олександр Вікторович,
розглянувши заяву Бяліка Дана про ухвалення додаткового рішення та визначення порядку виконання додаткового рішення,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О. В. (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит»).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року скаргу Бяліка Дана задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 21 лютого по 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску в сумі 2 199,53 грн, сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні скарги Бяліка Дана про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа від 05 лютого 2018 року скасовано та постановлено нову постанову про задоволення скарги в цій частині.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу Бяліка Дана задоволено.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві щодо визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця та зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист скасовано та постановлено в цій частині нове судове рішення про задоволення скарги в цій частині.
Визнано неправомірним та скасовано рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва.
Зобов`язано Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
Свої вимоги мотивував тим, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Верховного Суду із заявою про розяснення постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2019 року, при цьому не сплатило судовий збір за подання такої заяви.
Ухвалою Верховного Суду України від 18 березня 2020 року у задоволенні заяви АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розяснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року відмовлено. Проте питання про судові витрати не вирішено.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави судовий збір у розмірі 1 051 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заява про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, обєкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» (в редакції передбачено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
За приписами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.
Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи те, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у задоволенні заяви АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про розяснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року відмовлено, питання про судові витрати не вирішено, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви Бяліка Дана та ухвалення додаткового рішення суду про розподіл судових витрат.
Висновки за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення суду
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про стягнення з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави несплачений судовий збір у розмірі 1 051 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні заяви про визначення порядку виконання додаткового рішення суду
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про визначення порядку виконання додаткового судового рішення та вжиття заходів забезпечення його виконання, посилаючись на те, що 23 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», яким частину четверту статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 11, згідно з яким виконавчий документ повертається виконавцем стягувачу без прийняття до виконання, якщо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.
Зазначав, що унаслідок внесення вказаних змін до процесуального законодавства кредитори позбавлені можливості предявити до виконання виконавчі документи, боржниками за якими є неплатоспроможні банки.
Посилаючись на те, що додаткове рішення про стягнення судового збору з банку-боржника, який є неплатоспроможним, виконати неможливо, просив визначити порядок виконання додаткового рішення про розподіл судових витрат шляхом зобов`язання керівника АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Міхна С.С. перерахувати судовий збір з рахунку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на відповідний рахунок Верховного Суду, призначений для сплати судового збору, а також з метою забезпечення виконання додаткового судового рішення - тимчасово, до моменту фактичного виконання судового рішення, обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_3 - керівника АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Порядок виконання рішень суду на користь держави регулюється Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягнення коштів на користь держави здійснюється в загальному порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Пунктом 3 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.
Отже, ОСОБА_1 не є стороною у виконавчому провадженні про стягнення судового збору в дохід держави.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Бяліка Дана про визначення порядку виконання додаткового рішення.
Керуючись статтями 141, 267, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Заяву Бяліка Дана про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити.
Ухвалити додаткове судове рішення у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О. В., заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит».
Стягнути з Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави 1 051 грн судового збору не сплаченого при поданні заяви про роз`яснення постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2019 року.
У задоволенні заяви Бяліка Дана про визначення порядку виконання додаткового судового рішення відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
І . В. Литвиненко
Є. В. Петров
І. М. Фаловська
Джерело: ЄДРСР 90784314
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
5 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 554/8004/16-ц
Провадження № 14-431цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді -доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (далі - третя особа), про зняття арешту з майна
за касаційною скаргою відповідача на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року, ухвалене суддею Андрієнко Г. В., й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Пікуля В. П., Карпушина Г. Л. і Триголова В. М.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 27 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив звільнити громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і земельну ділянку площею 1 232 кв. м, на якій розташований вказаний об`єкт (далі разом - предмет іпотеки), з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 19 березня 2015 року у виконавчому провадженні № 46955949.
2. Мотивував позовну заяву такими обставинами :
2.1. 15 червня 2005 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є позивач, уклало з відповідачем кредитний договір № PLLAGB08000041, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 257 800 дол. США зі сплатою 13,92 % річних на строк до 15 червня 2009 року.
2.2. На виконання зобов`язань за кредитним договором № PLLAGB08000041 31 березня 2006 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» уклало з відповідачем договір іпотеки, предметом якого були майнові права на незакінчений будівництвом нежитловий будинок для розміщення кафе-бару з літнім майданчиком на АДРЕСА_1 , що знаходиться у стані проектування та реконструкції згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 28 вересня 2015 року № 256, і земельна ділянка площею 1 232 кв. м, на якій розташований вказаний об`єкт.
2.3. 19 березня 2015 року державний виконавець прийняв постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, зокрема предмета іпотеки.
2.4. 26 травня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення у справі № 554/2665/15-ц за позовом позивача до відповідача та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGB08000041 у розмірі 7 931 366,40 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення позивачем від імені відповідача та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з початковою ціною продажу нежитлової будівлі 14 304 770 грн, а земельної ділянки - 419 840 грн.
2.5. Накладений державним виконавцем арешт обмежує право позивача реалізувати предмет іпотеки, що є підставою для звернення до суду з позовом у справі № 554/8004/16-ц.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 16 лютого 2017 року Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив. Вважав доводи позовної заяви обґрунтованими, оскільки накладений арешт перешкоджає позивачу реалізувати його право продати предмет іпотеки на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
4. 15 травня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року. Мотивував ухвалу так :
4.1. Оскільки накладений арешт перешкоджає позивачу реалізувати право продати предмет іпотеки у порядку, визначеному судовим рішенням, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
4.2. Оскільки позивач звернувся до суду не зі скаргою на дії державного виконавця, а з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту, обравши належний спосіб захисту порушеного права, то безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства,.
4.3. Спори про цивільне право, пов`язані з майном, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) слід розглядати за правилами цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд такого спору має відбуватися за правилами іншого виду судочинства.
4.4. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про неналежність відповідача, оскільки належним відповідачем в аналогічних до цієї справах є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передане майно, якщо воно було реалізоване.
4.5. Розгляд касаційної скарги відповідача на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц не міг бути підставою для зупинення провадження у справі № 554/8004/16-ц, як про це зазначив відповідач в апеляційній скарзі.
4.6. Оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотекодержатель має переважне перед іншими стягувачами право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, а накладення арешту на нерухоме майно у зведеному виконавчому провадженні унеможливлює виконання умов договору та рішення суду, за яким звернуте стягнення на предмет іпотеки, і позбавляє позивача права на продаж предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGB08000041 у порядку, визначеному рішенням суду, то необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що права позивача не були порушені, і він не може звертатися з цим позовом.
4.7. Застосування судом першої інстанції приписів Закону України «Про виконавче провадження», які не були чинними на час ухвалення рішення, не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки чинне на час ухвалення рішення законодавство не перешкоджало іпотекодержателю звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна у разі порушення його переважного права перед іншими стягувачами на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
4.8. Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази відмови державного виконавця зняти арешт з предмета іпотеки, не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, оскільки для звернення з позовною заявою про зняття арешту з майна закон не вимагає попереднього звернення до уповноваженої особи; відсутність такого звернення не є підставою для відмови у захисті порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. 6 червня 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року, а справу передати на новий розгляду до суду першої інстанції.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
6. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що відповідач оскаржує рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. Відповідач мотивує касаційну скаргу так :
7.1. Він не є належним відповідачем, а тому суди мали відмовити у задоволенні позову.
7.2. Позивач фактично оскаржує дії державного виконавця, вчинені у зведеному виконавчому провадженні. Проте всі спори з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих з метою виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об`єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть якщо у зведеному виконавчому провадженні немає виконавчого провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.
7.3. Оскільки позивач мав подати скаргу на постанову державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, а не позовну заяву, є підстави для закриття провадження у справі.
7.4. Позивач не міг звертатися з позовом про зняття арешту з предмета іпотеки, оскільки не є власником останнього та не володіє ним на підставі іншого речового права.
7.5. Суд першої інстанції вирішив справу на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц, яке надалі скасував Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 грудня 2016 року з направленням вказаної справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
7.6. Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статті 52 і 54 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII).
7.7. Позивач передчасно звернувся з позовом до суду, оскільки у матеріалах справи відсутня відмова третьої особи у задоволенні заяви позивача про звільнення предмета іпотеки з-під арешту.
7.8. Суд першої інстанції у рішенні не зазначив про клопотання відповідача про зупинення провадження у справі від 24 жовтня 2016 року та про мотиви його задоволення чи відмови у задоволенні. Це клопотання відповідач обґрунтував тим, що на розгляді у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ перебуває касаційна скарга відповідача, подана у справі № 554/2665/15-ц на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року й Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року. Відповідач вважав, що оскільки судові рішення, які стали підставою для звернення з позовом у справі № 554/8004/16-ц, є предметом перегляду в іншій судовій справі - № 554/2665/15-ц - існують підстави для зупинення провадження у справі № 554/8004/16-ц.
7.9. Суд першої інстанції у рішенні не зазначив про клопотання відповідача про закриття провадження у справі від 24 жовтня 2016 року та про мотиви його задоволення чи відмови у задоволенні. Це клопотання відповідач мотивував тим, що позивач звернувся з позовом про звільнення майна з-під арешту всупереч процедурі, передбаченій розділом VII ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду.
(2) Позиції інших учасників справи
8. 12 січня 2018 року третя особа подала відзив на касаційну скаргу. Мотивує відзив так :
8.1. 19 березня 2015 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 46955724 з виконання виконавчого листа № 2/554/1268/2014 від 13 березня 2015 року, виданого Октябрським районним судом м. Полтави у справі № 554/14389/14-ц на підставі його рішення від 17 лютого 2015 року, про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за кредитним договором № РLLАGА00000096 у сумі 573 974,10 дол. США.
8.2. Надалі вказане виконавче провадження було об`єднане з виконавчим провадженням № 46955949 у зведене виконавче провадження № 47058719 про стягнення з відповідача на користь позивача коштів. Тому є підстави вважати, що зняття арешту з нерухомого майна може призвести до порушення майнових прав та інтересів позивача як стягувача з відповідача боргу за кредитним договором № РLLАGА00000096. Після реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів (фактично - після укладення договору його купівлі-продажу) кошти будуть перераховані стягувачу. Тоді рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором № РLLАGА00000096 буде виконане, і державний виконавець зможе зняти арешт з майна відповідача.
8.3. За наявності відкритого зведеного виконавчого провадження реалізація позивачем предмета іпотеки є незаконною та призведе до порушення прав потенційних покупців.
8.4. Від позивача на адресу третьої особи не надходила заява про повернення виконавчого листа з примусового виконання рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості.
9. Позивач відзив на касаційну скаргу до суду не подав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо юрисдикції суду
10. Відповідач вважає, що спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки позивач фактично оскаржує дії державного виконавця, вчинені у зведеному виконавчому провадженні. Проте Велика Палата Верховного Суду з таким доводом відповідача не погоджується.
11. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
12. Спір стосується вчинених у межах виконавчого провадження № 46955949, яке було об`єднане з виконавчим провадженням № 46955724 у зведене виконавче провадження № 47058719, дій державного виконавця з виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 лютого 2015 року у справі № 554/14389/14-ц за позовом позивача до відповідача про стягнення заборгованості за кредитними договорами № РLLАGВ08000041 і № РLLАGА00000096, а саме: арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржника, до якого увійшов предмет іпотеки.
13. У касаційній скарзі відповідач стверджує, що 19 березня 2015 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 46955949 з примусового виконання виконавчого листа № 2/554/1268/2014 від 13 березня 2015 року, виданого Октябрським районним судом м. Полтави у справі № 554/14389/14-ц, про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за кредитним договором № РLLАGВ08000041 у сумі 612 437,08 дол. США та постанову про відкриття виконавчого провадження № 46955724 з примусового виконання виконавчого листа № 2/554/1268/2014 від 13 березня 2015 року, виданого Октябрським районним судом м. Полтави у тій же справі про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за кредитним договором № РLLАGА00000096 у сумі 573 974,10 дол. США. Вказані виконавчі провадження були об`єднані у зведене виконавче провадження № 47058719, про яке у відзиві на касаційну скаргу третя особа також повідомляє.
14. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис є у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
15. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін переважно є фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесене до інших видів судочинства.
17. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала щодо обставин, за яких питання про звільнення майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства :
17.1. Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (пункт 24), від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16-ц (пункт 28), від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц).
17.2. Якщо позивачі звернулися до суду для захисту їхнього порушеного права на майно, на яке державний виконавець наклав арешт в інтересах інших осіб, такі правовідносини мають приватноправовий характер, а тому спір слід вирішувати за правилами цивільного чи господарського судочинства (див. постанови від 13 вересня 2019 року у справі № 815/615/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 806/932/16 і від 11 березня 2020 року у справі № 803/1485/17).
17.3. У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 за адміністративним позовом юридичної особи до органу ДВС про зняття арешту з майна, яке позивач вважав своєю власністю, Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані іншим учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не призведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання адміністративним судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV. Законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно, - звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту (стаття 60 Закону № 606-ХІV). З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, який не призведе до поновлення речового права на майно. Оскільки зняття арешту з майна здійснює виконавець, приймаючи постанову на підставі ухваленого судового рішення з цього питання, ефективним способом захисту права позивача на таке майно є звернення до суду за правилами господарського судочинства з позовом про визнання права власності та зняття арешту зі спірного майна.
17.4. У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 за позовом фізичної особи до органу державної виконавчої служби про визнання неправомірною відмови щодо зняття арешту з майна та зобов`язання зняти арешт Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для визначення юрисдикції суду необхідно встановити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби з накладення арешту на певне майно, то такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності чи іншого речового права, то ці спори слід розглядати за правилами цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. Оскільки підставою позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні спадкових прав на нерухоме майно, Велика Палата Верховного Суду вважала, що позов спрямований на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову, який треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
17.5. У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15 за позовом юридичної особи-іпотекодержателя до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача у частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та зобов`язання відповідача звільнити майно з-під арешту, Велика Палата Верховного Суду, враховуючи характер спірних правовідносин, які стосувалися порушення права позивача на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника, виснувала, що спір є цивільно-правовим. Тому залежно від суб`єктного складу його слід вирішувати за правилами цивільного або господарського судочинства.
18. Для вирішення питання юрисдикції суду за вимогою учасника виконавчого провадження про звільнення майна з-під арешту, накладеного у такому провадженні, мають значення приписи Закону України «Про виконавче провадження».
19. Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV) у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження, і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
20. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку (частини перша та друга статті 82 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).
21. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, -до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина четверта статті 82 Закону № 606-XIV у вказаній редакції).
22. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина п`ята статті 82 Закону № 606-XIVу вказаній редакції).
23. Отже, за Законом № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, до адміністративного суду рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої службимогли оскаржити або учасники виконавчого провадження з виконання рішення неадміністративного суду, які не були сторонами цього провадження, або особи, які залучаються до проведення виконавчих дій з виконання рішення неадміністративного суду, або будь-які особи, якщо виконавче провадження стосувалося виконання рішень адміністративного суду чи інших, ніж суд, органів, їх посадових осіб.
24. Згідно зі статтею 383 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їх права чи свободи. А частина друга статті 384 ЦПК України у вказаній редакції передбачала, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
25. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
26. Крім того, відповідно до пункту 5 частини першої статті 18 та частини шостої статті 181 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, до юрисдикції адміністративного суду належить і розгляд адміністративних справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 18 цього кодексу. Такі справи розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
27. Отже, за змістом статті 383 ЦПК України та статті 181 КАС України у редакціях, чинних на час звернення позивача до суду, до юрисдикції адміністративного суду належав розгляд таких адміністративних справ: 1) з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень адміністративних судів у визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 18 КАС України справах; 2) за позовами осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, і учасників виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця), якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (зокрема для сторін у виконавчих провадженнях з виконання рішень суду, ухвалених за правилами цивільного судочинства, передбачений порядок подання скарг до загального суду, який видав виконавчий документ, за правилами ЦПК України); 3) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (зокрема, якщо виконавче провадження стосувалося виконання рішень інших, ніж суд, органів, їх посадових осіб, а також у випадку оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зведеному виконавчому провадженні, в якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій).
28. Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала, що саме за правилами адміністративного судочинства слід розглядати справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених у зведеному виконавчому проваджені, в якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних видів судочинства (див. постанови від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 і № 5028/16/2/2012, від 14 листопада 2018 року у справі № 707/28/17-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 657/233/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16 і від 19 червня 2019 року у справі № 64/229).
29. Проте оскарження рішення, дії, бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених у зведеному виконавчому провадженніщодо примусового виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами одного виду судочинства, має відбуватися за правилами того ж судочинства у суді, який видав виконавчий документ (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 жовтня 2018 року у справі № 707/28/17-ц).
30. Відповідач у касаційній скарзі припускає, що у зведене виконавче провадження № 47058719 могли бути об`єднані не тільки виконавчі провадження № 46955949 і № 46955724, але й інші, про які не знає позивач, що може бути підставою для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства.
31. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини друга та третя статті 12, частина шоста статті 81 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги). Близькі за змістом приписи були закріплені у частинах першій і другій статті 10 та частині четвертій статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.
32. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідач як боржник у зведеному виконавчому провадженні № 47058719 міг ознайомитися з матеріалами останнього та надати судам першої й апеляційної інстанцій докази на підтвердження доводів щодо ймовірного об`єднання у вказаному провадженні тих, які стосуються примусового виконання судових рішень, ухвалених судами різної юрисдикції. Проте відповідач цього не зробив, і твердження про необхідність розгляду адміністративним судом справи про звільнення з-під арешту предмета іпотеки засновує на припущенні, яке не підтвердила третя особа у відзиві на касаційну скаргу.
33. З огляду на вказане, а також враховуючи те, що виконавчі провадження № 46955949 і № 46955724, які були об`єднані у зведене виконавче провадження № 47058719, стосувалися примусового виконання ухваленого за правилами цивільного судочинства рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 лютого 2015 року у справі № 554/14389/14-ц про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитними договорами № РLLАGВ08000041 і № РLLАGА00000096, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про необхідність розгляду справи № 554/8004/16-ц за правилами адміністративного судочинства.
34. Отже, суди першої й апеляційної інстанцій правильно розглянули цю справу за правилами цивільного судочинства, а доводи касаційної скарги у відповідній частині є необґрунтованими.
(1.2) Щодо підстави для зняття арешту з предмета іпотеки
35. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду; аналогічний припис є у частині першій статті 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
36. Суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 554/8004/16-ц встановили такі обставини :
36.1. 15 червня 2005 року позивач уклав з відповідачем кредитний договір № PLLAGB08000041, а 31 березня 2006 року - договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № PLLAGB08000041.
36.2. Відповідач є власником предмета іпотеки на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 червня 2005 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєвою Н. П. за реєстровим номером 3531.
36.3. 19 березня 2015 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області виніс постанову про арешт всього майна боржника, зокрема предмета іпотеки, й оголошення заборони на його відчуження. Вказане обтяження було зареєстроване у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер запису 9112866), що підтверджує витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10 червня 2016 року № 61091137.
36.4. 26 травня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення у справі № 554/2665/15-ц за позовом позивача до відповідача та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме вирішив: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGB08000041 у розмірі 7 931 366,40 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення позивачем від імені відповідача та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з початковою ціною продажу нежитлової будівлі 14 304 770 грн, а земельної ділянки - 419 840 грн.
36.5. На адресу третьої особи позивач направив заяву про припинення чинності арешту, яка залишилася без задоволення.
37. Велика Палата Верховного Суду уже формулювала певні висновки у спорах, що стосувалися звільнення майна з-під арешту, а саме:
37.1. Оскарження дій і рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (див. постанову від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15).
37.2. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див. постанову від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (пункти 39, 62)).
38. Відповідач у касаційній скарзі стверджує, що позивач мав подати не позовну заяву, а скаргу на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду. А тому, на думку відповідача, яку він висловлював ще у суді першої інстанції у клопотанні від 24 жовтня 2016 року, провадження у справі слід було закрити.
39. Справді, за змістом приписів статті 383 ЦПК України у вказаній редакції, стягувач як учасник виконавчого провадження мав право на таке оскарження у порядку судового контролю за виконанням судових рішень шляхом звернення з відповідною скаргою до суду, який видав виконавчий документ. Однак, позивач звернувся до суду з позовом про звільнення предмета іпотеки з-під арешту, вважаючи, що останній, накладений в його інтересах, порушує визнане за рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки.
40. Право подати заяву про повернення виконавчого листа, передбачене пунктом 1 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення до суду, позивач не реалізував, про що зазначила третя особа у відзиві на касаційну скаргу.
41. Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 606-XIVу редакції, чинній на час звернення позивача до суду, з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту до суду може звернутися особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Проте позивач, будучи іпотекодержателем і стягувачем у зведеному виконавчому провадженні, звернувшись до суду з позовом, не стверджував, що предмет іпотеки належить йому, а не відповідачеві. Наполягав на знятті арешту з майна для того, щоби на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення позивачем від імені відповідача та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
42. Арешт з майна боржника можна зняти за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого Законом № 606-XIV. А у разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, - за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (частини третя - п`ята статті 60 Закону № 606-XIV).
43. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).
44. З вимогою про звільнення предмета іпотеки з-під арешту у справі № 554/8004/16-ц звернувся стягувач у виконавчому провадженні № 46955949, в інтересах якого і був накладений цей арешт для виконання виконавчого листа № 2/554/1268/2014 від 13 березня 2015 року, виданого Октябрським районним судом м. Полтави у справі № 554/14389/14-ц, про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за кредитним договором № РLLАGВ08000041 у сумі 612 437,08 дол. США. Відповідачем у справі № 554/8004/16-ц позивач визначив позичальника за кредитним договором № PLLAGB08000041, який одночасно є іпотекодавцем, а єдиною підставою для позову про звільнення предмета іпотеки з-під арешту - наявність чинного рішення суду у справі № 554/2665/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором № PLLAGB08000041.
45. Задовольняючи позов, суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 554/8004/16-ц вважали, що у справі № 554/2665/15-ц Апеляційний суд Полтавської області залишив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року без змін. Суди не звернули увагу на те, що згідно з рішенням від 26 травня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області змінив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року, виклавши абзац другий резолютивної частини цього рішення у такій редакції: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGB08000041 у розмірі 7 931 366,40 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення позивачем від імені відповідача та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з початковою ціною продажу нежитлової будівлі 14 304 770 грн, а земельної ділянки - 419 840 грн.
46. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 4 вересня 2017 року постановив ухвалу у справі № 554/2665/15-ц (реєстровий номер 68977369), відхиливши касаційну скаргу відповідача та залишивши рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року і рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року в його незміненій частині без змін.
47. Тому неприйнятним є довід відповідача у касаційній скарзі про те, що рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував ухвалою від 7 грудня 2016 року та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
48. 28 листопада 2018 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду прийняв у справі № 554/2665/15-ц постанову (реєстровий номер 78978381), згідно з якою скасував рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2017 року. Ухвалив нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
49. У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 554/2665/15-ц Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду зазначив, що суди неправильно застосували частину п`яту статті 38 Закону України «Про іпотеку» стосовно іпотечного договору, в якому є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме : звернули стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу банком від імені іпотекодавців, тоді як припис зазначеної частини передбачає укладення такого договору іпотекодержателем від власного імені (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц і від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).
50. Незважаючи на наявність у договорі іпотеки іпотечного застереження, що передбачало право позивача як іпотекодержателя продати предмет іпотеки від власного імені, єдиною підставою для звільнення предмета іпотеки з-під арешту позивач вважав рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
51. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на відмінність її висновку, викладеного у цій постанові, від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц. Ця відмінність зумовлена тим, що у справі № 338/1118/16-ц суди не встановили наявність у позивача як іпотекодержателя права на продаж предмета іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного договору, в якому є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
52. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 554/2665/15-ц не впливає на вирішення спору у справі № 554/8004/16-ц. Обставина, яка виникла після ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій у справі № 554/8004/16-ц через прийняття Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду 28 листопада 2018 року постанови у справі № 554/2665/15-ц, не могла вплинути на висновки судів у справі № 554/8004/16-ц. У зв`язку з постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 554/2665/15-ц судові рішення у справі № 554/8004/16-ц могли би бути переглянуті згідно з пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України, якби Велика Палата Верховного Суду не виявила підстави для їхнього скасування.
(1.3) Щодо інших доводів касаційної скарги
53. Відповідач у касаційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статті 52 і 54 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.
54. Велика Палата Верховного Суду вважає цей аргумент неприйнятним, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин приписи Закону № 606-XIV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, а не Закону № 1404-VIII, про який помилково зазначає відповідач.
55. Відповідач також скаржиться на те, що суд першої інстанції не згадав у його рішенні про заявлене відповідачем клопотання від 24 жовтня 2016 року про зупинення провадження у справі та мотиви задоволення чи відхилення цього клопотання. Останнє обґрунтував тим, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглядає касаційну скаргу відповідача на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року й Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц. Відповідач вважав, що оскільки судові рішення, які стали підставою для звернення з позовом у справі № 554/8004/16-ц, є предметом перегляду у справі № 554/2665/15-ц, до вирішення останньої слід зупинити провадження у справі № 554/8004/16-ц.
56. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що аргументи відповідача щодо зупинення провадження у справі оцінив суд апеляційної інстанції, вказавши, що касаційне оскарження судових рішень у справі № 554/2665/15-ц не є підставою для зупинення провадження у справі № 554/8004/16-ц. Отже, не можна вважати, що суд не перевірив доводи відповідача, наведені у клопотанні про зупинення провадження у справі від 24 жовтня 2016 року.
57. На думку відповідача, суд першої інстанції не згадав у рішенні про клопотання відповідача про закриття провадження у справі від 24 жовтня 2016 року та не навів мотиви його задоволення чи відхилення. Це клопотання відповідач обґрунтував тим, що позивач звернувся з вимогою про звільнення предмета іпотеки з-під арешту всупереч процедурі, передбаченій розділом VII ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом.
58. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, оцінюючи доводи відповідача про необхідність закриття провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що підстави для цього немає, бо позивач звернувся до суду не зі скаргою на дії державного виконавця, а з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту, обравши належний спосіб захисту порушеного права. Хоча відсутня інформація про те, що суд першої інстанції розглянув клопотання відповідача про закриття провадження у справі, а суд апеляційної інстанції стосовно цього клопотання належно не мотивував його висновок, підстави для закриття провадження у справі немає з огляду на мотиви, наведені у цій постанові.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
59. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом.
60. Оскільки відповідач подав касаційну скаргу у червні 2017 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
61. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
62. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року).
63. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. Отже, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
(2.2) Щодо судових витрат
64. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
65. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
66. Оскільки Велика Палата Верховного Суду ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, то з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1 515,80 грн (а. с. 121) і за подання касаційної скарги у розмірі 1 653,60 грн (а. с. 167).
Керуючись частинами першою та тринадцятою статті 141, частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частиною першою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення: відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, про зняття арешту з майна.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код в ЄДР: 14360570) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 3 169,40 грн (три тисячі сто шістдесят дев`ять гривень сорок копійок) сплаченого судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Д. А. Гудима
Судді:
Н. О. Антонюк
В. С. Князєв
Т. О. Анцупова
Н. П. Лященко
В. В. Британчук
О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов
В. В. Пророк
М. І. Гриців
Л. І. Рогач
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
О. С. Ткачук
В. Ю. Уркевич
Джерело: ЄДРСР 90458915
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/4519/14
Провадження № 12-34гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» (далі - ТОВ «Бад-Алтай») на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року (судді Терещенко О. І., Сіверін В. І., Слободін М. М.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року (суддя Чистякова І. О.) у справі № 922/4519/14 за заявою ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ТОВ «Бад-Алтай» до Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація» (далі - КП «Фармація») про стягнення коштів у розмірі 470 621,27 грн.
ВСТАНОВИЛА
1. Короткий зміст вимог
1.1. У листопаді 2019 року ТОВ «Бад-Алтай» звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою, у якій просило суд замінити сторону (боржника) виконавчого провадження № 50542105, приєднаного до зведеного виконавчого провадження № 53577514, з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом Харківської області 19 грудня 2014 року у справі № 922/4519/14, з КП «Фармація» на двох боржників: КП «Фармація» як основного боржника та Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація Північ» (далі - КП «Фармація Північ») як субсидіарного боржника.
1.2. Заяву обґрунтовано тим, що відповідно до розпоряджень голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 16 червня 2015 року № 239 та від 1 вересня 2015 року № 370 КП «Фармація» було реорганізовано та утворено шляхом виділу з нього КП «Фармація Північ», затверджено розподільчий баланс щодо такого виділу. Таким чином, КП «Фармація Північ» є правонаступником КП «Фармація» і відповідно до приписів частини третьої статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) несе субсидіарну відповідальність і за зобов`язаннями юридичної особи - КП «Фармація», які не перейшли до цього товариства за розподільчим балансом. Тому суд має замінити боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним), а виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятись щодо обох боржників.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року, відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом Харківської області у справі № 922/4519/14.
2.2. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що приписами статті 109 ЦК України не передбачено переходу в порядку правонаступництва зобов`язань, що не перейшли за розподільчим балансом до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, а отже, відсутні будь-які передбачені законом підстави як для вибуття первісного боржника внаслідок заміни сторони виконавчого провадження в порядку правонаступництва, так і для вступу КП «Фармація Північ» як субсидіарного боржника у виконавче провадження. Адже можливість звернення кредитора до субсидіарного боржника визначено законодавством, зокрема статтею 619 ЦК України, у вигляді звернення до нього з вимогою або з позовом, а не в порядку залучення субсидіарного боржника до виконавчого провадження. Відповідальність субсидіарного боржника є додатковою та наступає виключно у разі незадоволення вимог кредитора основним боржником внаслідок прямої відмови останнього або неотримання кредитором у розумний строк відповіді на вимогу до основного боржника про виконання зобов`язання.
3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
3.1. У лютому 2020 року ТОВ «Бад-Алтай» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року, у якій просило скасувати повністю вказані постанову та ухвалу, ухвалити нове судове рішення, яким замінити сторону (боржника) виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу Господарського суду Харківської області від 19 грудня 2014 року у цій справі з КП «Фармація» на двох боржників - КП «Фармація» як основного та КП «Фармація Північ» як субсидіарного.
3.2. За доводами скаржника суди при розгляді заяви не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, проігнорували приписи частини третьої статті 109 ЦК України, залишили поза увагою те, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно КП «Фармація Північ» у розділі «Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа» зазначено КП «Фармація», не взяли до уваги те, що приписи частини другої статті 619 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки положення наведеної статті стосуються випадків, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно і основний, і субсидіарний боржники.
3.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 922/4519/14 за касаційною скаргою ТОВ «Бад-Алтай» та призначено її до розгляду, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
3.4. Ухвалою суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року справу № 922/4519/14 разом із вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3.5. Мотивуючи ухвалу, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ГПК України). Відповідно, у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження. Однак у справі № 922/4519/14 до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом. Отже, на думку колегії суддів, правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду № 905/1956/15 та у справі № 922/4519/14 не є подібними.
3.6. Разом з тим у справах № 913/862/15 та № 904/3787/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду за правовідносин, тотожних правовідносинам у справі № 922/4519/14, процесуальне правонаступництво за приписами статті 52 ГПК України можливе на будь-якій стадії судового процесу; статтею 334 ГПК України передбачена можливість здійснити заміну сторони у виконавчому провадженні, а також здійснити заміну боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження; норми матеріального права (стаття 109 ЦК України)передбачають субсидіарну відповідальність юридичної особи, що утворилась внаслідок виділу, за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу; при цьому процесуальне законодавство містить норми тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідного матеріального правовідношення, до якого натомість вступає правонаступник цієї сторони; в той же час, процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріального правовідношення може вступити інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цього правовідношення і не вибуває та дійшов висновку щодо можливості застосування аналогії закону, виходячи з правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15.
3.7. Відтак об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15. На думку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у спірних правовідносинах у матеріальному правовідношенні відбулася заміна первісного боржника двома боржниками, а відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, якщо такі зобов`язання згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, в порядку правонаступництва.
3.8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 травня 2020 року прийняла до розгляду справу разом з касаційною скаргою та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
4. Позиція учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу КП «Фармація» просило залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на ухвалення оскаржуваних судових рішень з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
5.1. ТОВ «Бад-Алтай» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до КП «Фармація» про стягнення заборгованості, а саме: 426 677,70 грн суми основного боргу, 24 349,62 грн пені, 16 603,93 грн інфляційних втрат та 3 000,02 грн - 3 % річних, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині оплати одержаного товару.
5.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 2 грудня 2014 року у справі № 922/4519/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 4 березня 2015 року, позов задоволено повністю.
5.3. За результатом перегляду справи № 922/4519/14 за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 2 грудня 2014 року скасоване в частині стягнення з відповідача на користь позивача 24 349,62 грн пені та 487,00 грн судового збору. Стягнуто з позивача на користь відповідача 487,00 грн. судового збору за подання заяви про перегляд рішення у справі за нововиявленими обставинами. В іншій частині рішення залишено без змін.
5.4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 травня 2015 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23 червня 2015 року, відстрочено виконання рішення у справі про стягнення з відповідача на користь позивача 426 677,70 грн суми основного боргу, 16 603,93 грн інфляційних втрат, 3 000,02 грн - 3 % річних, 8 925,44 грн витрат зі сплати судового збору до 1 вересня 2015 року.
5.5. Постановами від 22 та 23 серпня 2016 року виконавче провадження № 50542105 з примусового виконання рішення у справі № 922/4519/14 передано відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Луганській області.
5.6. Постановою від 15 березня 2017 року виконавче провадження № 50542105 приєднано до зведеного провадження №53577514, яке знаходиться у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Луганській області.
5.7. Згідно з розпорядженнями голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 16 червня 2015 року № 239 та від 1 вересня 2015 року № 370 КП «Фармація» було реорганізовано та утворено шляхом виділу з останнього КП «Фармація Північ»; затверджено розподільчий баланс щодо виділу КП «Фармація Північ» з КП «Фармація».
5.8. Як встановили суди попередніх інстанцій, за змістом розшифровки стрічки 1615 розподільчого балансу: «Кредиторська заборгованість за товари, роботи послуги, що передаються від КП «Фармація» до КП «Фармація Північ», останньому кредиторська заборгованість перед позивачем не передавалась.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
6.2. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
6.3. Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
6.4. Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Також відповідно до частин першої та другої статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
6.5. Отже, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв`язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа.
6.6. За приписами статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
6.7. Виходячи зі змісту наведеної норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні (відповідно до статей 512 і 520 ЦК України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
6.8. За частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
6.9. Статтею 109 ЦК України передбачено виділ, як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається. Відповідно до частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
6.10. За змістом частини третьої цієї статті юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
6.11. За відсутності відповідних законодавчих обмежень зміна виду відповідальності юридичної особи з основного боржника на субсидіарного за приписами статті 109 ЦК України відбувається також у разі, коли щодо юридичної особи, з якої був здійснений виділ, вирішено судовий спір як щодо єдиного чи основного боржника у зобов`язальних правовідносинах.
6.12. Таким чином, хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом. Водночас юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть у відношенні одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи із змісту матеріальних зобов`язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред`явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника (наприклад, субсидіарна відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, встановлена договором поруки субсидіарна відповідальність поручителя тощо).
6.13. Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.
6.14. При цьому, враховуючи викладене вище, положення частини другої цієї ж статті (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.
6.15. В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.
6.16. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду враховує те, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.
6.17. Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника.
6.18. Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.
6.19. Виходячи з викладеного за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками).
6.20. Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
6.21. Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15.
6.22. Разом з тим, мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ГПК України). Відповідно у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження. Однак у справі № 922/4519/14 до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом. Отже, на думку колегії суддів, правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду № 905/1956/15 та у справі № 922/4519/14 не є подібними.
6.23. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
6.24. Таким чином, враховуючи, що КП «Фармація Північ» утворено шляхом виділу з КП «Фармація» і у зв`язку з цим несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями останнього перед позивачем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
7.2. Ураховуючи викладене, ухвала та постанова в цій справі про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви ТОВ «Бад-Алтай».
8. Щодо судового збору
8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені ТОВ «Бад-Алтай» у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» задовольнити.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року у справі № 922/4519/14 скасувати.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.
Замінити боржника у виконавчому провадженні № 50542105, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № 53577514 з примусового виконання судового наказу у справі № 922/4519/14, з Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація» (93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 33, оф. 2, код ЄДРПОУ 01975442) на двох боржників: Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація» (93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 33, оф. 2, код ЄДРПОУ 01975442) як основного боржника та Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація Північ» (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Науки, 5, код ЄДРПОУ 40045927) як субсидіарного боржника.
Стягнути з Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація» (93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 33, оф. 2, код ЄДРПОУ 01975442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20-а, код ЄДРПОУ 32011411) 4023 (чотири тисячі двадцять три) грн судового збору,сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Л. І. Рогач
Судді:
Н. О. Антонюк
В. С. Князєв
В. В. Британчук
Л. М. Лобойко
Ю. Л. Власов
Н. П. Лященко
М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима
В. В. Пророк
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко
О. Г. Яновська
Джерело: ЄДРСР 90228177
-
By ANTIRAID
11.06.2020
Справа № 756/4756/14-ц
Справа пр. №4-с/756/114/20
ун. №756/4756/14-ц
УХВАЛА
04 червня 2020 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,
учасники справи:
представник заявника - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Києві скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колісника Василя Васильовича, -
в с т а н о в и в:
Заявник ОСОБА_2 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області Колісника В.В. (Обухівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області було перейменовано в Обухівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)).
Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що на виконанні у Обухівському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області (далі - Обухівський міськрайонний відділ ДВС ГТУЮ в Київській області) перебувало виконавче провадження №48552842, у межах якого 12 квітня 2017 року державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 , зокрема на земельну ділянку площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
26 січня 2018 року постановою головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області Колісника В.В. виконавчий лист повернуто стягувачеві на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Однак, як стверджувала заявник, після повернення виконавчого листа стягувачеві державним виконавцем протиправно не знято арешт з майна боржника.
З цих підстав ОСОБА_2 просила суд визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області Колісника В.В. щодо незняття арешту, накладеного постановою від 12 квітня 2017 року на належну ОСОБА_2 на праві власності земельну ділянку площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати посадових осіб Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області зняти арешт з належної ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Представник заявника у судовому засіданні підтримав скаргу своєї довірительки, просив суд її задовольнити.
Представник стягувача у судове засідання не з`явився, стягувач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомив, заяви про розгляд справи за відсутності його представника стягувач не подав.
Представник Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Обухівський міськрайонний відділ ДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ)), у судове засідання не з`явився, орган державної виконавчої служби про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомив, заяв про розгляд справи за відсутності його представника не подав.
З огляду на викладене, керуючись приписами ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив розглянути скаргу ОСОБА_2 за відсутності стягувача та представника органу державної виконавчої служби, оскільки вона не перешкоджає розгляду скарги.
Заслухавши вступне слово представника заявника, дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження №48552842, суд приходить до наступного висновку.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року у справі №756/4756/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2008 року № 2706/0508/77-277, а саме: заборгованість за кредитом у сумі 858285,22 грн, заборгованість за відсотками у сумі 212331,88 грн та пеню у розмірі 21651,91 грн (т. 1, а. с. 105-107, 213-216).
17 вересня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2-2676/14 на виконання указаних судових рішень (т. 1, а. с. 239).
Постановою головного державного виконавця відділу ДВС Обухівського МУЮ Борискевича А.І. відкрито виконавче провадження №48552842 з виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року у справі №756/4756/14-ц (т. 1, а. с. 241).
12 квітня 2017 року у рамках виконавчого провадження №48552842 головним державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області Борискевичем А.І. накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 242). Цією постановою, зокрема арештовано належну боржнику на праві власності земельну ділянку площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а. с. 240).
26 січня 2018 року головним державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області Колісником В.В. за заявою стягувача ПАТ "Альфа-Банк" на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто йому виконавчий лист у зв`язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення (т. 1, а. с. 243).
Як стверджувала заявник, після повернення виконавчого листа стягувачу, головний державний виконавець Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області Колісник В.В. повинен був скасувати арешт, накладений на майно боржника, зокрема на земельну ділянку площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проте цього зроблено не було.
Вирішуючи питання про правомірність указаної бездіяльності посадових осіб Обухівського міськрайонного відділу ДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ), суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження".
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Нормою п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Ч. 4 ст. 59 указаної статті Закону перелічено підстави, за наявності яких виконавець самостійно знімає арешт з усього майна (коштів) боржника або його частини. Такими підставами є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у ч. 6 ст. 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені п. 12 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону України "Про виконавче провадження".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження").
До підстав зняття арешту також належать: закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав (ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження").
Ч. 2 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Також за приписами ч. 3 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" арешт з майна боржика знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. п. 1, 3, 11 ч. 1 цієї статті Закону.
Нормою ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" визначено випадки, коли виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, повертається стягувачу.
Так, за положеннями п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
З огляду на те, що головним державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області Колісником В.В. повернуто виконавчий лист стягувачеві ПАТ "Альфа-Банк" за його заявою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, відповідно до імперативних приписів ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен був зняти арешт, накладений на майно боржника ОСОБА_2 , проте цього не зробив.
На сьогодні арешт з майна боржника, зокрема з земельної ділянки площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не знято.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що бездіяльність посадових осіб Обухівського міськрайонного відділу ДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ) щодо незняття арешту з майна боржника ОСОБА_2 після повернення державним виконавцем виконавчого листа стягувачеві є неправомірною.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Ураховуючи наведене, суд вважає за необхідне задовольнити скаргу, визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ) Колісника В.В. щодо незняття арешту з майна боржника ОСОБА_2 - земельної ділянки площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який був накладений 12 квітня 2017 року постановою головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області Борискевича А.І. у виконавчому провадженні №48552842; зобов`язати головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ) Колісника В.В., а у випадку нездійснення ним повноважень державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ) - уповноважену особу Обухівського міськрайонного відділу ДВС Центрального МУ МЮ (м. Київ) зняти арешт, накладений 12 квітня 2017 року постановою головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Київській області Борискевича А.І. у виконавчому провадженні №48552842 на майно боржника ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Також суд зазначає, що право на звернення до суду є строковим. Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій має відбуватись у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (ч. 1 ст. 449 ЦПК України).
Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває і надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, - порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у разі: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.
Оскільки ОСОБА_2 оскаржується бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з її майна, така скарга може бути подана в будь-який час з огляду на триваючий характер порушення прав боржника.
Керуючись ст. ст. 447-451 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колісника Василя Васильовича - задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колісника Василя Васильовича щодо незняття арешту з майна боржника ОСОБА_2 - земельної ділянки площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який був накладений 12 квітня 2017 року постановою головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області Борискевича Артема Ігоровича у виконавчому провадженні №48552842.
Зобов`язати головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Колісника Василя Васильовича, а у випадку нездійснення ним повноважень державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - уповноважену особу Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт, накладений 12 квітня 2017 року постановою головного державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області Борискевича Артема Ігоровича у виконавчому провадженні №48552842 на майно боржника ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,1504 га, кадастровий номер 3223186802:10:004:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Т.В. Андрейчук
Повний текст ухвали виготовлено 11 червня 2020 року
Джерело: ЄДРСР 89763676
-
By Dmytro Chy
13.04.2018 року суд першої інстанції виніс рішення про стягнення з ОСОБА1 193 000 грн.
08.05.2019 року суд видав перший виконавчий лист про стягнення 193000 з ОСОБА1
13.06.2019 суд апеляційної інстанції зменшив суму заборгованності до 183 000 грн.
27.07.2019 року суд видав другий виконавчий лист про стягнення 183 000 з ОСОБА1 після перегляду рішення у апеляційної інстанції.
18.06.2020 року приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий лист від 08.05.2019 року де сума заборгованності вказана 193 000 грн., тобто без урахування постанови апеляційної інстанції.
Наразі суд розглядає заяву боржника про виправлення описки у виконавчому документі.
Чи може існувати два виконавчих документа по одній справі на одного боржника?
Яка позовна давність на оскарження виконавчого документа та куди його оскаржувати?
-
-
Темы
-
