Решение ОАСК оставленное в силе ШААС об отмене постановления ЧИ Чижика А.П. о взыскании затрат исполнительного производства и изменений к этому постановлению и административной юрисдикции такого спора

[ANTIRAID]

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10 вересня 2019 року № 640/16322/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

при секретарі судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича

про визнання протиправною та скасування постанови за участі представника позивача - Валенко К.П.; відповідач - не прибув;

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1069,00 грн. в рамках виконавчого провадження №57983930.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Поряд з цим, грошова сума на час звернення позивача до суду із даним позовом, з боржника стягнута не була. Крім того, приватним виконавцем не наведено жодного розрахунку здійснених витрат та не зазначено обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 10 вересня 2019 року.

При цьому, ухвалою суду зобов`язано відповідача надати матеріали виконавчого провадження №57983930.

06 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на позов Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича з додатками, а саме: - копією заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження від 22 грудня 2018 року (вх. №2233 від 28 грудня 2018 року); - копією виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва у справі №2-376/11, виданого 02 березня 2012 року; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 13 лютого 2019 року №57983930 про направлення до виконання та до відома постанови від 13 лютого 2019 року; - копією постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року ВП №57983930; - копією супровідного листа Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва від 27 серпня 2019 року №57983930 про направлення до відома постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 27 серпня 2019 року; - копією ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/16322/19 від 30 серпня 2019 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та копією конверта.

У своєму відзиві відповідач зазначив, що у його провадженні перебуває виконавче провадження №57983930 від 28 грудня 2018 року з примусового виконання виконавчого листа №2-376/11, виданого Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в розмірі 780861,71 грн. В рамках даного виконавчого провадження виконавцем винесена постанова про стягнення витрат виконавчого провадження від 13 лютого 2019 року, оскільки приватним виконавцем були понесені витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 1069,00 грн. 27 серпня 2019 року приватним виконавцем винесена постанова про зміну (доповнення) реєстраційних даних. Далі відповідач навів положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та зауважив, що: «Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому Законом, що передбачено як із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», так і частиною першою статті 181 КАС України».

Тобто, посилаючись на вказані вище нормативні положення, а також на постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16, відповідач вважав, що даний позов не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.

В судове засідання 10 вересня 2019 року прибув представник позивача, який підтримав позов та просив його задовольнити.

Відповідач не прибув.

Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази, дійшов наступних висновків.

Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42).

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (частина третя статті 42).

Згідно з частиною четвертою цієї статті на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Так, наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, затверджені Види та розміри витрат виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 до видів витрат виконавчого провадження відноситься, зокрема:

1.Виготовлення документів виконавчого провадження:

папір; копіювання, друк документів; канцтовари.

2. Пересилання документів виконавчого провадження:

конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.

9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Розділом II визначені розміри витрат виконавчого провадження.

Так, відповідно до пункту 1 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» (пункт 2).

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати (пункт 5).

Як вбачається із матеріалів справи, на примусовому виконанні у Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрія Павловича перебуває виконавчий лист №2-376/11, виданий 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 780 851,71 грн.

13 лютого 2019 року у ВП №57983930 приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн.

27 серпня 2019 року приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижик Андрій Павлович виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно якої вніс зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: в резолютивну частину постанови від 13.02.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, та зазначив види витрат: «виготовлення документів ВП, пересилання документів, ВП, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій».

В порушення норм, встановлених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430, яким затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження, відповідачем не надано жодного доказу щодо виду та розміру витрат на суму 1069,00 грн., які приватний виконавець оскаржуваною постановою вирішив стягнути з позивача.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 72 цього Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: -1) письмовими, речовими і електронними доказами; - 2) висновками експертів; - 3) показаннями свідків.

При відкритті провадження у даній справі суд зобов`язав відповідача надати належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №57983930. Втім, окрім вище перерахованих документів, доданих до відзиву, інших матеріалів (зокрема, щодо стану виконання виконавчого провадження, стягнутих сум, виду понесених витрат, розрахунку суми, тощо) - відповідачем не надано.

За таких обставин відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів перед судом правомірність винесеної ним постанови від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1069,00 грн.

Що стосується доводів відповідача, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, слід звернути увагу на таке.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається відповідач, встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Однак, відповідно до частини другої цієї статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Також, суд звертає увагу, що позивач з даним позовом звертався до Голосіївського районного суду м. Києва (справа №2-376/11), ухвалою якого від 27 лютого 2019 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про скасування постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, та роз`яснено право на звернення в порядку адміністративного судочинства.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, суд вважає доцільним вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням висновку суду щодо скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року, - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесені зміни в резолютивну частину оскаржуваної постанови ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року.

Витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 287, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №57983930 від 13 лютого 2019 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича ВП №57983930 від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 296 - 297, з урахуванням перехідних положень, Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84132592

[ANTIRAID]

Это наше дело. Суд удовлетворил иск и отменил постановление частного исполнителя о взыскании затрат исполнительного производства и изменений к этому постановлению, исходя из того, что в нарушение норм, установленных приказом Министерства юстиции Украины от 29 сентября 2016 № 2830/5, зарегистрированным в Министерстве юстиции Украины 30 сентября 2016 под № 1300/29430, которым утверждены виды и размеры расходов исполнительного производства, ответчиком не представлено ни одного доказательства относительно вида и размера расходов на сумму 1069,00 грн., которые частный исполнитель обжалуемым постановлением решил взыскать с истца.

Кроме того, суд указал, на административную юрисдикцию таких споров исходя из прямых норм ч.2 ст.74 Закона Украины «Об исполнительном производстве».

[ANTIRAID]

Державний герб України

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/16322/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Суркової Д.О.,

представника позивача Валенко К.П.,

відповідача Чижика А . П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича від 13 лютого 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1 069, 00 грн в рамках виконавчого провадження № 57983930.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватним виконавцем в спірній постанові не наведено жодного розрахунку здійснених витрат та не зазначено обсягу та розміру усіх складових загальної суми цих витрат, при цьому, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. Отже, враховуючи, що сума присуджена до стягнення за виконавчим листом Голосіївського районного суду м. Києва № 2-376/11 від 02.03.2012 стягнута не була та за відсутності постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, оскаржувана постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження є передчасною.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів перед судом правомірність оскаржуваної постанови. Окрім цього, суд вважав доцільним вийти за межі позовних вимог та, з урахуванням висновку про скасування спірної постанови, визнав протиправною та скасував також постанову приватного виконавця від 27 серпня 2019 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесені зміни в резолютивну частину оскаржуваної постанови ВП № 57983930 від 13 лютого 2019 року.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України з огляду на те, що заявлені позивачем вимоги не могли бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, крім того, зауважував, що був позбавлений можливості надати розрахунок витрат суду першої інстанції через хворобу.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечувала, просила судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Міністерства юстиції України Чижика Андрія Павловича перебуває виконавчий лист № 2-376/11, виданий 02 березня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 780 851, 71 грн. Виконавче провадження № 57983930 відкрито постановою від 28 грудня 2018 року.

13 лютого 2019 року в межах вказаного виконавчого провадження на підставі ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій у сумі 1 069, 00 грн.

27 серпня 2019 року приватний виконавець виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, згідно якої вніс зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме: в резолютивну частину постанови від 13.02.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, та зазначив види витрат: «виготовлення документів ВП, пересилання документів, ВП, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій».

Позивач, вважаючи, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження прийнята приватним виконавцем без достатніх на те правових підстав, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція.

Таке регулювання передбачено і у Законі № 1404-VIII, відповідно до частин першої, другої статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною другою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду у від 06 червня 2018 року в справі № 127/9870/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 161/8267/17, від 27 березня 2019 року в справі № 639/6868/17 та 21 серпня 2019 року в справі № 1915/1868/2012.

Таким чином, твердження апелянта про непідсудність даного спору адміністративному суду є хибним.

Щодо суті заявлених вимог колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

За змістом пункту 2 Розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо).

Так, за змістом розділу І наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження» видами витрат виконавчого провадження є: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку <…> плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

У відповідності до розділу ІІ розділу зазначеного наказу: 1) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах <…>; 2) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта»; <…> 5) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати.

Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства юстиції України від 24 березня 2017 року № 954/5 «Про встановлення розміру плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження» розмір плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями становить 51 грн. 00 коп. (з урахуванням ПДВ) за кожне відкрите виконавче провадження.

Відповідно до наданої апелянтом довідки щодо розміру витрат виконавчого провадження від 25.09.2019 в межах виконавчого провадження № 57983930, під час здійснення примусових виконавчих дій ним були понесені витрати:

- користування АСВП - 69, 00 грн;

- конверт (60 шт. * 0,6 грн) - 36, 00 грн;

- папір А4 (300 * 0,4 грн) - 120, 00 грн;

- друк (300 * 0, 51 грн) - 153, 00 грн;

- листування рекомендоване (30 * 8, 00 грн) - 450, 00 грн;

- листування просте (30 * 8, 00 грн) - 240, 00 грн;

- файл для документів (1 * 1, 00 грн) - 1, 00 грн.

Слід зазначити, що, Закон №1404-VIII не покладає на державного або приватного виконавця обов`язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.

Відтак, аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що стягнення витрат виконавчого провадження може бути здійснено лише на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження.

Відповідачем ані на запит суду першої інстанції, ані під час апеляційного провадження, не вказано, на якій стадії перебуває виконавче провадження. При цьому позивач вказує, що грошові кошти з нього стягнуті не були.

Відповідно до інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, стан виконавчого провадження № 57983930 - «Примусове виконання».

Таким чином, оскільки виконавче провадження № 57983930 не закінчено, у приватного виконавця відсутні підстави для винесення постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Така вимога (щодо фактичного завершення виконавчого провадження) законодавцем закріплена для визначення остаточного розміру витрат, понесених виконавцем під час вчинення виконавчих дій та для подальшого їх стягнення з боржника.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Чижика Андрія Павловича - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Карпушова
А.Г. Степанюк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84952793

[ANTIRAID]

Это наше дело. Апелляция оставила в силе решение суда первой инстанции и кроме того, что согласилась, что данные спор относится к административной юрисдикции также указала, что взыскания расходов исполнительного производства может быть осуществлено только на стадии распределения взысканных с должника денежных сумм или в случае возвращения исполнительного документа взыскателю или окончания исполнительного производства.

Такое требование (о фактическом завершении исполнительного производства) законодателем закреплено для определения окончательного размера расходов, понесенных исполнителем при совершении исполнительных действий и для дальнейшего их взыскания с должника.

Исполнители будьте внимательны и не торопитесь до закрытия исполнительного производства принимать постановление о взыскании затрат.