ANTIRAID

Постанова ВС-КАС про протиправність арешту рахунків з яких сплачується заробітна плата та необхідність виконавцю самостійно виокремити такий рахунок

Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

17 січня 2020 року

Київ

справа № 340/1018/19

адміністративне провадження № К/9901/22118/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 340/1018/19

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про скасування постанови про накладення штрафу

за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року, ухвалене суддею Притулою К.М., та

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Юрка І.В., суддів Чабаненка С.В., Чумака С.Ю.,

УСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. В квітні 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - позивач, ГУ ПФУ в Кіровоградській області) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - відповідач, УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області), в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П.;

1.2. скасувати постанову про арешт коштів боржника ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року.

2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що через рахунок № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів позивача. Зазначає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року позовні вимоги задоволено.

3.1. Визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Борисенко Л.П. та скасовано постанову про арешт коштів боржника ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що кошти Головного управління ПФУ на рахунку № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 підпадають під категорію захищених коштів, на які згідно з частиною 2 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII) заборонено накладати арешт.

5. Не погодившись із з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.

6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року апеляційну скаргу УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області залишено без задоволення.

6.1. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року в адміністративній справі № 340/1018/19 змінити в його мотивувальній частині. В іншій частині рішення залишено без змін.

7. Так, змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваною постановою накладено арешт на кошти позивача без визначення розміру суми стягнення, чи в розмірі 14892 грн, чи в розмірі 628739,80 грн, що протирічить вимогам частини 3 статті 56 Закону № 1404-VIII. Крім того, відповідачем накладено арешт не тільки на визначений в постанові рахунок, а й на всі рахунки позивача без визначення їх номерів та банківських установ, де вони відкриті. Відповідачем в оскаржуваній постанові не зазначено обгрунтування необхідності накладенні арешту на всі рахунки боржника, при наявності заборгованості по виконавчому збору у виконавчому провадженні ВП №58106584 в розмірі 14892 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

8. 05 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі №340/1018/19, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішення судів є незаконними та необгрунтованими; судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішеннях судів, не відповідають обставинам справи; судами неправильно застосовано норми матеріального права.

9.1. Скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції невірно протлумачено положення статей 48, 56 Закону № 1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, оскільки за зведеним виконавчим провадженням арешт накладається на загальну суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням з урахуванням стягнення виконавчого збору, а тому загальна сума заборгованості по зведеному виконавчому провадженню № 57832568 про стягнення коштів з боржника - ГУ ПФУ в Кіровоградській області становить 628739,80 грн. Звертав увагу на те, що рахунок № НОМЕР_1 в Філії Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк" призначений для обліку коштів для забезпечення господарської діяльності.

9.3. Також, скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки обмежив строки надіслання відзиву на позовну заяву, чим порушив право відповідача на захист та виконання статті 162 КАС України.

10. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 15 січня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

12. 25 вересня 2019 року від ГУ ПФУ в Кіровоградській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу скаржника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. В обґрунтування поданого відзиву вказують, що зі змісту оскаржуваної постанови не можливо ідентифікувати виконавче провадження, в межах якого була винесена постанов, а також незрозуміло, чому у резолютивній частині стягнення зазначена сума 628739,80 грн., тоді як у вступній частині - 14892 грн. Звертає увагу, що через рахунок № НОМЕР_1 в Філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 323475 здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів позивача. Зазначає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Установлені судами фактичні обставини справи

13. 16 квітня 2019 року Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області у виконавчому провадженні № 58106584 винесено постанову про арешт коштів боржника - Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

14. Не погоджуючись з вказаною постановою про накладення арешту на кошти, ГУ ПФУ у Кіровоградській області звернулось до суду з вказаним позовом.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції чинній станом на 19 січня 2019 року, далі - Закон 1404-VIII).

16. Відповідно до статті 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

17. Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

18. Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 18 Закону 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейська обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

19. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (частина 2 статті 52 Закону 1404-VIII).

20. Згідно із частиною 3 статті 52 Закону 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

21. Відповідно до статті 56 Закон 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

21.1. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

21.2. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

21.3. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

21.4. У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

22.Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

23. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

24. Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

25. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

26. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

27. З матеріалів справи слідує, що незгода позивача з постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного Управління територіального управління юстиції в Кіровоградській області від 16 квітня 2019 року ВП № 58106584 ґрунтується на тому, що на рахунок № НОМЕР_1 , з якого здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків і зборів, накладено арешт у зведеному виконавчому провадженні № 57832568.

28. Верховний Суд зазначає, що приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

29. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».

30. Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

31. Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

32. Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону 1404-VIII забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

33. Відповідно до частин 3, 4 статті 59 Закону 1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

34. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

35. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19. Підстав для відступу від такої позиці під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачає.

36. Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 є таким, з якого позивачем здійснюється виплата заробітної плати, сплата податків та зборів.

37. Одночасно Верховний Суд вважає висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у матеріалах справи доказів того, що рахунок № НОМЕР_1 має статус рахунку із спеціальним режимом використання, або є спеціальним або іншим рахунком, звернення стягнення на який заборонено законом, помилковим.

38. В той же час Верховний Суд зазначає, що такий висновок суду апеляційної інстанції не вплинув на правильність вирішення справи.

39. З огляду на зазначене Верховний Суд приходить до висновку, що накладення арешту на рахунок № НОМЕР_1 є неправомірним.

40. Враховуючи, що в оскаржуваній постанові відповідача було визначено тільки один рахунок, правова оцінка накладенню арешту на який Верховним Судом надана вище, а інших рахунків не визначено, постанова ВП № 58106584 від 16 квітня 2019 року підлягає скасуванню.

41. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

42. Інші доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

43. Водночас, за приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

44. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

45. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

46. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

47. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

47. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

48. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49.На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.

50.Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

51. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

..........................

...........................

...........................

Л .О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду

Джерело: ЄДРСР 86989717

Share this post


Link to post
Share on other sites

Чергова постанова, що демонструє не врегульованість питання накладення арешту на рахунки для забезпечення виконання судового рішення та дотримання прав працівників на отримання заробітної плати.

Верховний суд зазначив, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      05 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 589/117/17
      Провадження № 14-572 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року, постановлену у складі судді Литвинко Т. В., та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Собини О. І., Хвостика С. Г., Ткачук С. С., та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, у якій з урахуванням уточнень просила суд: визнати неправомірними дії Шосткинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі -Шосткинський ВДВС) про відмову розподілити кошти боржника - Малого приватного підприємства «Інваспорт» (далі - МПП «Інваспорт») між стягувачами згідно зі списком черговості від 07 квітня 2016 року № 537; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС з приводу надання стягувачами авансового внеску в сумі 1 000,00 грн для проведення виконавчих дій; зобов`язати Шосткинський ВДВС розподілити кошти боржника - МПП «Інваспорт» між стягувачами згідно зі складеним списком черговості від 07 квітня 2016 року № 537; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС про розподіл грошових коштів у сумі 23 175,23 грн згідно з розрахунком від 17 січня 2017 року № 21398887; визнати неправомірними дії Шосткинського ВДВС про винесення постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 37199607, № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» на користь ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року, провадження у справі закрите.
      3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця, вчинені ним у межах зведеного виконавчого провадження з виконання судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у період із червня 2004 року по липень 2005 року. Крім того, ОСОБА_1 оскаржує постанови державного виконавця від 15 лютого 2017 року про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» на свою користь витрат виконавчого провадження, понесених при виконанні судових рішень, постановлених Шосткинським міськрайонним судом Сумської області на користь ОСОБА_1 у 2004 році. У випадку оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України, прийнятого 18 березня 2004 року, який набрав законної сили 01 вересня 2005 року (далі - ЦПК), розгляд таких скарг здійснюється за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ, а в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України 1963 року, така скарга підлягає розгляду відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Рішення, в межах виконання яких ОСОБА_1 подано скаргу, постановлено в період із червня 2004 року по липень 2005 року за правилами ЦПК України 1963 року. Отже, скарга ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця з приводу виконання судових рішень підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства згідно зі статтею 181 КАС України.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      5. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року й ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи касаційної скарги
      6. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, закриваючи провадження у справі, неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК, у редакції чинній на момент розгляду справи судами, та дійшли помилкового висновку, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
      7. Крім того, суди не взяли до уваги ухвалу ВССУ від 25 вересня 2013 року, яка постановлена в справі за скаргою ОСОБА_1 в аналогічних правовідносинах, відповідно до якої справа за її скаргою має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      8. Ухвалою ВССУ від 08 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
      9. У травні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду.
      10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали, якою було встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      11. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Доводи інших учасників справи
      12. В січні 2020 року Шосткинський ВДВС надіслав до Великої Палати Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      14. Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      15. Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      16. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      17. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      18. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      19. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      20. Частина перша статті 15 ЦПК, у редакції чинній на момент розгляду справи судами, передбачала, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      21. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до суду за правилами ЦПК зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії та рішення державного виконавця, вчинені в межах зведеного виконавчого провадження щодо виконання судових рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у період із червня 2004 року по липень 2005 року на користь ряду фізичних осіб, які зверталися з позовом до МПП «Інваспорт».
      22. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      23. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
      24. Згідно з частиною першою статті 181 КАС України, у редакції, чинній на момент звернення до суду із скаргою, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      25. Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №381/2126/18 (провадження № 14?324 цс 19), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93 гс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639 цс 18), від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17 (провадження № 14-658 цс 18), від 03 квітня 2019 року у справах № 370/1034/15-ц (провадження № 14-103цс19) і № 370/1288/15 (провадження № 14-612 цс 18), від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17 (провадження № 14-223 цс 19)).
      26. Таким чином вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій Шосткинського ВДВС про винесення постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 37199607, № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт», витрат виконавчого провадження підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      27. Разом із цим статтею 383 ЦПК, у редакції, чинній на момент розгляду справи судами, встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      28. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК).
      29. Отже, зазначеними нормами законодавства передбачені різні способи звернення до суду за захистом свого порушеного права сторонами виконавчого провадження та іншими учасниками.
      30. Так, у порядку адміністративного судочинства учасники виконавчого провадження мають право звернутися з позовом, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      31. Сторони виконавчого провадження в порядку цивільного судочинства мають право звернутися зі скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Такі рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
      32. Таким чином, ЦПК та Законом України «Про виконавче провадження» чітко врегульовано питання щодо звернення зі скаргою сторін під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК та іншими учасниками виконавчого провадження.
      33. Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подала скаргу на дії Шосткинського ВДВС з підстав неправомірних, на її думку дій, вчинених державним виконавцем під час примусового виконання рішень Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, постановлених у порядку цивільного судочинства, та просила суд оцінити такі дії державного виконавця на предмет їх законності.
      34. Отже, ОСОБА_1 звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця у порядку контролю за виконанням судових рішень, і така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      35. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін, предмет та характер спірних правовідносин спір у цій справі в іншій частині, окрім оскарження постанов про стягнення витрат виконавчого провадження, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції.
      36. Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц (провадження № 14?192 цс 18), від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496 цс 19).
      37. Щодо висновків судів, що позивач фактично оскаржує дії державного виконавця, вчинені у зведеному виконавчому провадженні, а тому спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за правилами адміністративного судочинства розглядаються справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій (див. постанови від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року справа № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18) та № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18)).
      38. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      39. Згідно із частинами четвертою, шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      40. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      41. Оскільки Верховний Суд не змінює судових рішень та не ухвалює нове, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 06 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2017 року в частині вимог про визнання неправомірними дій Шосткинського ВДВС при винесенні постанов від 15 лютого 2017 року ВП № 41220387, № 41829788 про стягнення з боржника - МПП «Інваспорт» витрат виконавчого провадження залишити без змін, в іншій частині оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. 37199607, №
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      Т. О. Анцупова
      /підпис/
      Н. П. Лященко
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      В. І. Данішевська
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      Джерело: ЄДРСР 89238389
    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/18051/19-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      05 березня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
      при секретарі - Рябцовій Ю.О.,
      за участі:
      представника позивача - ОСОБА_7.,
      представника відповідача 1 - Петрова О.В.,
      представника відповідача 1 - Левченко О.В.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
      В С Т А Н О В И В :
      05 квітня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить :
      •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 674 686,26 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість гривень двадцять шість копійок);
      •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень).
      •стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 11 500,00 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот гривень).
      В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 є клієнтом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».
      Разом з цим, в травні 2017 року позивачу стало відомо, що у провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрати в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 267,70 грн.
      06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем на підставі заяви стягувача - накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_1 , вкладах чи на зберіганні в банківських установах.
      В рамках виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків ОСОБА_1 , відкритих у ПАТ «ПриватБанк» було списано грошові кошти у сумі 674 686,26 грн.
      06 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53347428.
      В подальшому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Зарічний районний суд м. Суми постановив ухвалу від 30 березня 2018 року, якою визнав виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн. таким, що не підлягає виконанню.
      Вказаним судовим рішення встановлено, що по-перше, справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Зарічний районний суд м. Суми не розглядав, по-друге, виконавчого документу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів Зарічний районний суд м. Суми не видавав, по-третє, виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн. є таким, що не підлягає виконанню.
      Окрім цього, 03 листопада 2017 року по справі №591/2839/17 Зарічний районний суд м. Суми, за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 , постановив ухвалу якою задовольнив скаргу Позивача, визнав протиправною та скасував Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року.
      Позивач вважає, що в результаті протиправних дій старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижника Віталія Олеговича, які встановлені ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року по справі №591/3716/17, ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 03 листопада 2017 року та постановою Апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2018 року по справі №591/2839/17, Позивачу завдано майнову шкоду в розмірі суми коштів, списаних на підставі підробленого виконавчого документу з карткових рахунків, відкритих ОСОБА_1 в ПАТ «ПриватБанк», яка складає 674 686,26 грн.
      Окрім цього, у зв`язку з вищевикладеними обставинами, позивач просить суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн., оскільки внаслідок незаконних дій Державного виконавця, які полягають в порушенні конституційного права мирно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном, ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, внаслідок чого позивач втратив нормальні життєві зв`язки, порушив звичний спосіб свого життя, що викликало необхідність вжиття додаткових зусиль для організації свого життя.
      05.04.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено розглядати за правилами загального позовного провадження.
      02.05.2019 до суду надійшов відзив відповідача Державної казначейської служби України, в якому відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог та просив слухати справу за відсутності представника Казначейства.
      Мотивуючи свою позицію, представник у відзиві зазначає, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Наряду з вказаним, відповідач вказав, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, являється не обґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.
      21.05.2019 до суду надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якій представник позивача вказує, що коло відповідачів визначено вірно, а тому одним з належних відповідачів, також в цих правовідносинах, є Казначейська служба України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Крім того, представник вказує, що не заслуговує на увагу твердження відповідача-2 у відзиві на позов про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження моральних та фізичних страждань та стягнення суми у розмірі 60 000 грн. за моральну шкоду, оскільки викладені обставини у позові таке твердження спростовує.
      14.06.2019 до суду надійшов відзив представника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів. Вказав, що грошові кошти у своїй більшості є такими, що були перераховані на рахунок ОСОБА_2 , тому такі грошові кошти не є пошкодженими та не є знищеними, а отже, не можуть бути класифіковані як майнова шкода.
      Оскільки, виконавчий лист № 591/324/16-ц, на підставі якого грошові кошти були списані з рахунків позивача, є таким, що ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року по справі № 591/3716/17 визнаний таким, що не підлягає виконанню, то підстава, на якій стягувач набув грошові кошти, списані з рахунків позивача, відпала.
      Також, у своєму відзиві представник відповідача вказує на помилковість посилання позивача на скасування постанови про відкриття виконавчого провадження як на підставу позовних вимог, оскільки, така постанова не є актом державного органу, скасування якого своїм наслідок має припинення чинності наслідків цього акту на майбутнє.
      Вказане в своїй сукупності свідчить про відсутність правової підстави для відповідальності Держави України перед позивачем в рамках даної справи, як причинний зв`язок, також не знайшла свого підтвердження, оскільки грошові кошти позивача не були знищені та не були пошкоджені, а рішення та дії державного виконавця щодо направлення платіжних вимог на списання коштів, не були оскаржені позивачем до суду.
      У відзиві представник відповідача вказує на безпідставність та необґрунтованість вимог щодо стягнення моральної шкоди, вказуючи, що вина державного виконавця у наявності моральної шкоди позивача відсутня, оскільки на момент вчинення виконавчих дій позивач, зокрема, на підставі листа від 12.05.2017 № 11998/в-14, був повідомлений про стан виконавчого провадження, а саме про часткове списання грошових коштів, однак жодних заяв про зупинення проведення виконавчий дій до державного виконавця, що реалізовувались під час виконавчого провадження судом незаконними не визнавались.
      Окрім цього, відповідач вказує, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
      24.06.2019 до суду надійшла відповідь на відзив Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якій представник позивача вказує на те, що не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів, як такі, що не ґрунтуються на об`єктивних обставинах.
      Також, у відповіді на відзив сторона позивача не погоджується з доводами відповідача щодо того, що зменшення майнової сфери позивача виникло у зв`язку з направленням державним виконавцем відповідних платіжних вимог, а рішення щодо направлення платіжних вимог не було оскаржено позивачем, а отже не було визнано судом незаконним.
      Так, мотивуючи свою позицію вказує, що саме першопричиною списання з рахунків ОСОБА_1 грошових коштів є неправомірні дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, адже після отримання виконавчого документа, державний виконавець повинен був перевірити чи відповідає він вимогам Закону України «Про виконавче провадження». А враховуючи, що даний документ не відповідав вимогам вищезазначеного закону, державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ без виконання, та у випадку дотримання вимог норм чинного законодавства державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, останнє не було б відкрито, що в свою чергу не спричинило б винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, не спричинило направлення запитів державного виконавця до банку, не спричинило направлення платіжних вимог до Банку.
      А отже, зменшення майнової сфери позивача виникло в результаті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вже потім в рамках даного (незаконно відкритого) виконавчого провадження направлялись платіжні вимоги державним виконавцем. А тому, визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження спричинить автоматичне визнання незаконними дій державного виконавця, які були вчинені в рамках даного виконавчого провадження. Саме такий спосіб захисту своїх прав і обрав позивач - визнання незаконним процесуального документу, яким було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було списано грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 .
      Так, незаконним відкриттям виконавчого провадження ОСОБА_1 і було завдано майнової шкоди у формі списаних грошових коштів, що, як наслідок, підтверджує в свою чергу завдання моральної шкоди та спростовує доводи відповідача щодо вказаної позовної вимоги.
      Також, у відповіді на відзив представник позивача зауважив, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
      26.07.2019 на електронну адресу суду надійшли пояснення представника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву, за підписом представника відповідача - начальника відділу Кузнецова О.В., в яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів. Враховуючи при цьому, що ОСОБА_1 умисно не з`являвся до державного виконавця та не надавав необхідних документів, незважаючи на законні вимоги державного виконавця, обов`язки боржника виконавчого провадження, які визначені Закону України «Про виконавче провадження».
      Окрім цього, у своїх поясненнях ОСОБА_4 вказує, на те, що виконавчий лист був визнаний таким, що не підлягає виконанню, а відтак твердження про незаконні дії державного виконавця - є безпідставним та не обґрунтованими.
      Також, 26.07.2019 на електронну адресу суду надійшли заперечення Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на позовну заяву за підписом представника відповідача - начальника відділу Кузнецова О.В., в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів та пропущення строків на звернення до суду з відповідними скаргами на дії державного виконавця.
      Ухвалою суду від 30.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.
      21.01.2020 представник позивача подав до суду розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно якого у разі задоволення позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн.
      У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Вказав, що доводи відповідачів не відповідають фактичним обставинам справи та не узгоджуються з відповідними нормами законодавства.
      Представники відповідача - Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість, відсутність правових підстав з якими законодавець пов`язує відшкодування шкоди.
      Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, у відзиві, який надійшов 02.05.2019 до суду, просив відмовити у задоволенні позовних вимог та слухати справу за відсутності представника Казначейства.
      Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача та заперечення представників відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
      Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
      Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 10-18 том І).
      06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем на підставі заяви стягувача - ОСОБА_2 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500 дол. США, що за офіційним курсом НБУ складає 607 195,75 грн., а також витрати в сумі 6 071,95 грн., а всього 613 267,70 грн. (а.с. 35-36 том І)
      В той же день, 06 лютого 2017 року, старшим державним виконавцем Лижником Віталієм Олеговичем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на всі грошові кошти та цінності, що знаходяться на всіх рахунках ОСОБА_1 , вкладах чи на зберіганні в банківських установах.(а.с. 37-38 том І)
      Електронним листом від 14.02.2017 Приватне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» повідомило ОСОБА_1 , що про те, що на його рахунки, які відкриті в ПАТ «ПриватБанк» накладено арешт відповідно до постанови про накладення арешту Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 06.02.2017 (а.с. 24 том І).
      На заяву ОСОБА_1 від 27.04.2017, в якій останній просив надати копію постанови про відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 ; копію виконавчого листа, на підставі якого було відкрито вказане виконавче провадження; копію рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист; копію постанови про накладення арешту на майно заявника, листом від 12.05.2017 року за підписом Начальника Заводського ДВС м. Кам`янське Полуектова С.Ю. повідомлено ОСОБА_1 про відкриття вищевказаного виконавчого провадження та накладений арешт на його майно .(а.с 32-37 том І)
      Так, згідно з Реєстром платіжних вимог №В14-471 від 23 березня 2017 року Заводським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області через Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області було направлено в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» платіжне доручення та супровідні документи для стягнення при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків позивача грошових коштів в розмірі 650 232,85 грн.
      Платіжною вимогою №В14-471 від 23 березня 2017 року операцію по списанню коштів з рахунків ОСОБА_1 було проведено 04 квітня 2017 року. Також з Розпорядження №ЄДПВП 14/53347428 від 04 квітня 2017 року вбачається, що грошові кошти у сумі 650 232,85 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми 04 квітня 2017 року.
      Згідно з Реєстром платіжних вимог №В14-471 від 14 квітня 2017 року Заводським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області через Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янському Дніпропетровської області було направлено в Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» платіжне доручення та супровідні документи для стягнення при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми з рахунків позивача грошових коштів в розмірі 24 453,41 грн.
      З Розпорядження №ЄДПВП 14/53347428 від 03 липня 2017 року вбачається, що грошові кошти у сумі 24 453,41 грн. надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми 05 липня 2017 року.(а.с 39-44 том І).
      06 липня 2017 року старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Лижником Віталієм Олеговичем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №53347428. Зокрема, у цій постанові зазначається, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі, а саме: сума боргу на користь стягувача 607 195,75 грн. та судовий збір у розмірі 6 071,95 грн., виконавчий збір у розмірі 61 326,77 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі 91,79 грн. стягнуті у повному розмірі. (а.с. 45-46 том І).
      В розрізі вказаних обставин, суд вважає за необхідне зауважити, що дані обставини визнаються учасниками справи, а відтак не підлягають доказуванню, враховуючи при цьому, що суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України.
      Так, у статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
      Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
      Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
      Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
      За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
      Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
      Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
      Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
      Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
      При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
      Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
      Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
      Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
      З огляду на викладене, вирішуючи цей спір, суд виходить із необхідності встановлення наявності трьох умов, які є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
      Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
      Досліджуючи питання протиправності дій заподіювача шкоди, суд враховує, що у випадку виникнення деліктного зобов`язання на засадах спеціальних деліктів, за якими відповідальність настає незалежно від вини, тоді вина не розглядається в якості умови неправомірності завдання шкоди. У понятті протиправності слід визначати зв`язок між порушенням норми об`єктивного права та суб`єктивного права, які вказують на послідовність такого порушення: порушення чужого суб`єктивного права спричиняє порушення правових норм. При цьому межі такого порушення визначаються уточненням «без уповноваження на те».
      Під час розгляду справи судом встановлено, що протиправність дій органів державної влади відносно ОСОБА_1 підтверджується судовими рішеннями.
      Так, Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року, яка набрала законної сили, за заявою ОСОБА_1 , виконавчий лист по справі №591/324/16-ц, виданий 20 листопада 2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року в сумі 24 500,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607 195,75 грн., а також судові витрати в сумі 6 071,95 грн., визнано таким, що не підлягає виконанню.
      Так, вказаним судовим рішенням судом встановлено, що: «в провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби міста Камянське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №53347428 з примусового виконання виконавчого листа №591/324/16-ц, виданого 20.11.2016 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09.10.2015 року в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 607195 грн. 75 коп., а також витрат в сумі 6071 грн. 95 коп., а всього 613267 грн. 70 коп..
      Однак, як було встановлено, справа №591/324/16-ц, провадження № 2/591/723/16 відносно ОСОБА_1 Зарічним районним судом м. Суми не розглядалася, виконавчий лист на користь ОСОБА_2 не видавався. Під №591/324/16, провадження №2/591/723/16 перебувала справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором позики (головуючий суддя Грищенко О.В.), яка розглянута 30.09.2016 року. Рішення набрало законної сили 22.11.2016 року. Виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 24500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 607195 грн. 75 коп., а також судові витрати в сумі 6071 грн. 95 коп., видано представнику позивача 01.12.2016 року. Вказаний факт підтверджується копією відповіді наданої Зарічним районним судом м. Суми від 14.06.2017 року за №Б-13/03-04/14/2017 р.» .(а.с 66-67 том І)
      Окрім того, за результатом розгляду скарги ОСОБА_7 , яка подана в інтересах ОСОБА_1 , Зарічний районний суд м. Суми постановив ухвалу від 03 листопада 2017 року по справі №591/2839/17, якою задовольнив скаргу позивача, визнав протиправною та скасував Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53347428 від 06 лютого 2017 року. Слід зазначити, що вказане судове рішення було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, яка залишила рішення суду без змін.
      Вказаною ухвалою від 03 листопада 2017 року, яка набрала законної сили, Зарічний районний суд м. Суми встановив, що дії державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не узгоджуються з вимогами закону.
      Окрім цього встановлено, що як вбачається з матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження, виконавчий лист за яким відкрите виконавче провадження ВП №5334728 не відповідає вимогам закону.
      Так, у виконавчому листі не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист та суть позову. Вказаний виконавчий лист містить відмітку про його видання 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено про те, що рішення суду набрало законної сили 26 листопада 2016 року.
      Також судом встановлено, що Зарічним районним судом м. Суми не розглядалася цивільна справа 591/324/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором розписки від 09.10.2015 року, що підтверджується копією листа Зарічного районного суду м. Суми від 14.06.2017 року (а.с. 89).
      З вказаного ж повідомлення Зарічного районного суду м. Суми вбачається, що у вказаній справі виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09.10.2015 року не видавався.
      З наведеного вбачається, що у супереч вимогам Закону державний виконавець замість прийняття рішення про повернення виконавчого листа, який не відповідає вимогам закону, відкрив виконавче провадження та приступив до його примусового виконання.
      За наведених обставин суд вважає, що дії державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не відповідають вимогам закону, а тому скарга підлягає задоволенню.
      При перегляді вказаного судового рішення колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду щодо задоволення скарги, оскільки встановлені в справі обставини дають підстави стверджувати, що виконавчий лист, за яким відкрите виконавче провадження, щодо чого оскаржується відповідна постанова, не відповідає вимогам закону, зокрема, у ньому не зазначено справу, у якій видано виконавчий лист, та суть позову. Також виконавчий лист містить відмітку, що його було видано 20 листопада 2016 року, але при цьому зазначено, що рішення суду набирало законної сили 26 листопада 2016 року.
      До того ж, відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2018 року виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики від 09 жовтня 2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню.
      Всупереч встановленим обставинам, сторона відповідача, а саме Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, спростовуючи доводи позову, вказує, на те, що позивачем не було вжито ефективних та оперативних заходів, спрямованих на попередження списання коштів, як от забезпечення особистої явки до органу державної виконавчої служби, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, звернення до державного виконавця із заявою про відкладення проведення виконавчих дій, своєчасне звернення до суду із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, проте дані доводи суд не приймає до уваги, з огляду на те, що вказані доводи були предметом судового дослідження під час постановлення вищевказаних судових рішень та не знайшли свого підтвердження, а нових доводів в спростування вказаного, які б могли підтвердити вказане при розгляді даного позову суду не надано.
      В розрізі вказаного, суд вважає, що стороною позивача доведено, що діючи в юридичній площині, намагаючись отримати від відповідача-1 офіційний документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на кошти боржника, ОСОБА_1 оперативно здійснював всі можливі та передбачені чинним законодавством дії задля отримання інформації щодо актуальності даних, отриманих електронним листом від банку в лютому 2017 року.
      І тільки після підтвердження обставин щодо відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 та отримання документів, на підставі яких позивач міг обґрунтувати незаконність дії державного виконавця, ОСОБА_1 оперативно звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця та з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що також було встановлено судами включаючи місцевий, апеляційний і в тому числі касаційний суд.
      Наряду з вказаним, Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області спростовує доводи позивача, що зменшення майнової сфери позивача виникло у зв`язку з направленням державним виконавцем відповідних платіжних вимог, а рішення щодо направлення платіжних вимог не було оскаржено позивачем, а отже не було визнано судом незаконним, проте з цим твердженням суд не погоджується з огляду на наступне.
      Так, саме першопричиною списання з рахунків ОСОБА_1 грошових коштів є неправомірні дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, адже після отримання виконавчого документа, державний виконавець повинен був перевірити чи відповідає він вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а враховуючи, що даний документ не відповідав вимогам вищезазначеного закону, державний виконавець зобов`язаний був повернути виконавчий документ без виконання.
      Вказане свідчить, що у випадку дотримання вимог норм чинного законодавства державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, останнє не було б відкрито, що в свою чергу не спричинило б винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, не спричинило направлення запитів державного виконавця до банку, не спричинило направлення платіжних вимог до банку.
      А отже, зменшення майнової сфери позивача виникло в результаті винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вже потім в рамках даного виконавчого провадження направлялись платіжні вимоги державним виконавцем, а тому, визнання незаконною постанови про відкриття виконавчого провадження як наслідок спровокувало автоматичне визнання незаконними дій державного виконавця, які були вчинені в рамках даного виконавчого провадження. Саме такий спосіб захисту своїх прав і обрав позивач - визнання незаконним процесуального документу, яким було відкрито виконавче провадження, в рамках якого було списано грошові кошти з рахунків ОСОБА_1 .
      За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
      Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
      Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      Нормами цивільного процесуального кодексу, законодавцем передбачено, а саме ч. 2 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, які визначають, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Враховуючи наведене, суд знаходить доведеним факт неправомірності дій державного виконавця в рамках здійснення виконавчого провадження ВП №53347428, в ракам якого неправомірно було стягнуто з ОСОБА_1 674 686,26 грн.
      Обов`язковою умовою виникнення приватного делікту є наявність шкоди. «Noxia autem est ipsum» тобто шкода є самим деліктом. Тому відсутність шкоди означає відсутність самого делікту внаслідок чого деліктне зобов`язання не виникає. Шкода, заподіяна особі завжди має майновий характер незалежно від об`єкта посягання (життя, здоров`я, честь, гідність), який заподіюється деліктом «injuria».
      Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
      Так, Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
      Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
      Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.
      Під час вирішення питання про наявність моральної шкоди суд враховує те, що життєвий ритм позивача внаслідок незаконного списання належних йому грошових коштів зазнав змін. Так, він був змушений звертатися за наданням правової допомоги до адвокатів, постійно звертися до ПАТ «ПриватБанк» та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області для з`ясування обставин списання грошових коштів. Як було зазначено вище, ОСОБА_1 довелося неодноразово звертися до суду для захисту своїх прав. З моменту списання коштів позивач постійно відчуває переживання за долю своєї власності. Всі ці фактори викликали у ОСОБА_1 постійні стреси та моральні страждання.
      Суд відповідно до свого внутрішнього переконання оцінює зазначені обставини та відповідні норми національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями заподіювача і самою шкодою, а саме що внаслідок дій державного виконавця, які полягають в порушенні конституційного права на мирне володіння, користування, розпорядження своїм майном ОСОБА_1 , останній втратив нормальні життєві зв`язки, порушив звичний спосіб свого життя, що викликало необхідність вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, та враховує, що сторона відповідача всупереч статті 81 ЦПК України не надала будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача щодо завдання моральної шкоди позивачу та спростовуються встановленим вище судом.
      Таким чином, під час розгляду справи суд встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а відтак позовні вимоги про стягнення шкоди є законними та обґрунтованими.
      Наряду з вказаним, суд, виходячи із засад розумності і справедливості, вважає що позовні вимоги в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 10 000 гривень та розміром майнової шкоди 674 686, 26 грн., що рівнозначно суми, яка списана з рахунків позивача, внаслідок незаконних дій державного виконавця, враховуючи при цьому висновки зроблені раніше щодо наявності підстав для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди в частині вже встановленого факту наявності таких умов, як неправомірність дій цього органу та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
      Докази, які додані до позовної заяви та аргументи, що наведені в позовній заяві як на підставу для задоволення позову, повністю підтверджують, що майнова шкода, завдана позивачу саме у зв`язку із неправомірними діями органу державної влади та їх посадових осіб.
      Враховуючи те, що судом встановлено наявність трьох обов`язкових умов для застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також доведеність реальних збитків позивача у зазначеному ним розмірі, то позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди також підлягають задоволенню.
      Суд відхиляє твердження ДКС України про те, що зі змісту позову вбачається, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів, виходячи з наступного.
      При вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
      Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
      Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
      Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
      Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
      Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
      Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
      Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
      Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
      Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
      Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.
      Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
      Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.
      ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
      Окрім вказаного, суд вважає за необхідне зауважити, що на виконання вимог статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем було надано орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 134 Цивільного процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а відтак це спростовує доводи відповідача, що позивач не надав доказів, які б підтверджували б сплату послуг з надання правничої допомоги.
      Так, оскільки позов задоволено частково, то за правилами статті 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору стягується пропорційно до задоволених позовних вимог (93,19 %) та відповідно становить 16 774, 20 грн. підлягають стягненню з Держави Україна на користь позивача.
      На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,
      В И Р І Ш И В :
      Позов ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
      Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 674 686,26 грн. (шістсот сімдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість гривень двадцять шість копійок);
      Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень).
      Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 16 774 грн. (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) 20 коп.
      В іншій частині позовні вимог - відмовити .
      Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
      Відповідач: Заводський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 51925, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Васильєвська, 64, ідентифікаційний код юридичної особи: 34974176,
      Відповідач: Державна казначейська служба України - 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
      Повний текст судового рішення складено 05.03.2020.
      Суддя Т.Г. Ільєва
      Джерело: ЄДРСР 88705473
    • By Григорій
      Усім доброго дня! Я взнав ,що за виконавчим написом приватного нотаріуса Хари Наталії Станіславівни щодо мене здійснюється виконавче провадження. Підкажіть, будь ласка, порядок дій,які мені потрібно зробити,щоб з цим розібратися. Перше,що я зробив,так це зайшов у єдиний реєстр боржників і дійсно знайшов там себе. Що робити далі? Буду вдячний за допомогу.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 904/968/18
      Провадження № 12-174гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (далі - ТОВ «Седна-Агро») та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року (судді Вечірко І. О., Кузнецов В. О., Чус О. В.) та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року (суддя Бєлік В. Г.) про розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська фірма «Агростар» (далі - ТОВ «СФ «Агростар») на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. у справі № 904/968/18 за позовом ТОВ «Седна-Агро» до ТОВ «СФ «Агростар» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст наведених у скарзі вимог
      1.1. У листопаді 2018 року ТОВ «СФ «Агростар» звернулося до господарського суду зі скаргою на дії приватного виконавця в порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України), в якій відповідач просив визнати протиправними дії приватного виконавця Сивокозова О. М. щодо винесення постанови від 17 жовтня 2018 року про арешт майна боржника ВП №
      56921403 та скасувати цю постанову.
      1.2. Скаргу мотивував тим, що приватний виконавець на порушення приписів статті 5 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», статей 48, 56 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) наклав арешт на право оренди земельної ділянки. На думку скаржника, накладення арешту на право оренди жодних чином не може призвести до задоволення вимог стягувача, позаяк це право не може бути реалізоване в порядку статті 61 цього Закону, адже за змістом статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки може бути реалізовано лише її власником.
       
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Ухвалою від 3 квітня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області скаргу ТОВ «СФ «Агростар» задовольнив частково: визнав протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. щодо винесення постанови про арешт майна боржника в частині накладення арешту на права оренди земельних ділянок; скасував постанову від 17 жовтня 2018 року ВП № 56921403 про арешт майна боржника в частині накладення арешту на права оренди земельних ділянок; участині накладення арешту на право користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1221487200:01:026:0518 та 1221487700:01:028:0024 для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) постанову залишив у силі.
      2.2. Постановою від 11 червня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд ухвалу суду першої інстанції змінив, виправивши описку в резолютивній частині ухвали. В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року залишив без змін.
      2.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що законодавець надав приватному виконавцю право на накладення арешту на майнові права боржника, за рахунок яких є можливим повне (часткове) погашення його заборгованості перед стягувачем; водночас під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які можна відчужити, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.
      2.4. Частиною п`ятою статті 93 ЗК України законодавець передбачив можливість відчуження права оренди земельної ділянки, в тому числі її продажу, однак, реалізація такого права належить лише власнику земельної ділянки, тому на належне відповідачу-боржнику на підставі договорів оренди право користування спірними земельними ділянками не може бути накладено арешт у виконавчому провадженні.
      2.5. Водночас користування земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису надає землекористувачу право на відчуження (продаж) права користування земельною ділянкою без згоди її власника, а тому на це право боржника може бути звернене стягнення, адже саме право емфітевзису може бути реалізоване (продане) для цілей примусового виконання рішення. Таким чином, скарга в частині скасування постанови приватного виконавця щодо накладення арешту на право користування земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису задоволенню не підлягає.
      3. Короткий зміст касаційних скарг
      3.1. ТОВ «Седна-Агро» та приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О. М. подали до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року, просили у задоволенні скарги ТОВ «СФ «Агростар» на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О. М. відмовити.
      3.2. На обґрунтування касаційних скарг скаржники зазначили, що дії приватного виконавця з накладення арешту на належні відповідачу права оренди земельних ділянок з метою виконання судового рішення про стягнення заборгованості узгоджуються з приписами статей 10, 48, 56 Закону № 1404-VIII щодо вжиття заходів примусового виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на майно (майнові права) боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Скаржники зауважили, що звернення стягнення на земельні ділянки або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) допускається в силу частини другої статті 135 ЗК України під час виконання судових рішень, що підлягають примусовому виконанню, зокрема приватним виконавцем. Право оренди земельної ділянки є майновим правом відповідача - орендаря, тому під час здійснення виконавчого провадження щодо стягнення з відповідача-боржника заборгованості на користь позивача за судовим рішенням приватний виконавець вправі накласти арешт на такі майнові права відповідача.
      3.3. Також у касаційній скарзі приватний виконавець Сивокозов О. М. послався на неправильне застосування судами до спірних правовідносин приписів частини п`ятої статті 93 ЗК України щодо можливості переходу права оренди земельної ділянки від орендаря до інших осіб та зазначив, що цією нормою передбачено можливість відчуження, в тому числі продажу, права оренди земельної ділянки, однак, жодним чином не обмежено реалізацію цього права виключно особою, яка є власником такої земельної ділянки.
      3.4. Водночас Сивокозов О . М. подав клопотання, в яких повідомив про те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду двічі відмовляв у відкритті касаційного провадження у справах № 904/1875/18 та № 904/1937/18 за скаргами на дії приватного виконавця у подібних правовідносинах на підставі пункту 1 частини другої статті 293 ГПК України, вказуючи, що відсутні доводи, зважаючи на які суд міг би визнати, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду скарг матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак до сьогодні вітчизняні суди касаційної інстанції подібні справи не розглядали, хоча, зокрема, у постанові Вінницького апеляційного суду від 25 червня 2019 року викладено правову позицію, протилежну тій, яка оскаржується приватним виконавцем.
      3.5. Тобто, на думку скаржника, на цей час відсутня будь-яка стала правозастосовча практика щодо обтяження таких майнових прав, як права оренди боржника, а забезпечення єдності судової практики є завданням Верховного Суду.
      4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ «Седна-Агро» та Сивокозова О. М. , призначив справу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційні скарги, а ухвалою від 19 вересня 2019 року справу № 904/968/18 разом зі згаданими касаційними скаргами передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи, що є необхідність відступити від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, висловленого у подібних правовідносинах.
      4.2. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду посилався на те, що постановою від 25 червня 2019 року Вінницький апеляційний суд у справі № 149/1120/19 скасував ухвалу суду першої інстанції за наслідками розгляду скарги на дії приватного виконавця та відмовив у задоволенні скарги на дії приватного виконавця щодо опису та арешту прав на оренду земельних ділянок, указавши, що право оренди земельної ділянки підлягає обов`язковій реєстрації, що перетворює право оренди на речове право, на яке може бути накладено арешт у виконавчому провадженні.
      4.3. Ухвалою від 8 серпня 2019 року у справі № 149/1120/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, з посиланням на положення статей 190, 190, 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини п`ятої статті 93, частини четвертої статті 124, частини другої статті 135 ЗК України, статті 13 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон України «Про оренду землі») та статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII відмовив у відкритті касаційного провадження з перегляду постанови апеляційного суду, зазначивши про очевидність правильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення (постанови) про відмову в задоволенні скарги боржника у виконавчому провадженні на постанову приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника, згідно з якою накладено арешт на права оренди земельних ділянок, належні боржнику як орендарю на підставі договорів оренди. Вказав в ухвалі на обґрунтованість висновку апеляційного суду про те, що право оренди земельної ділянки, яке виникає на підставі договору оренди, укладеного орендодавцем та орендарем, у силу частини п`ятої статті 93 ЗК України може відчужуватися, в тому числі продаватися на земельних торгах; з огляду на приписи частини другої статті 135 ЗК України право оренди земельної ділянки може бути об`єктом звернення стягнення державним (приватним) виконавцем під час примусового виконання рішення суду, боржником за яким є орендар, у порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, а на право оренди земельної ділянки як майнове право, належне орендарю, може бути накладено арешт у виконавчому провадженні в порядку статті 56 цього Закону.
      4.4. Оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 8 серпня 2019 року у справі № 149/1120/19, щодо застосування частини п`ятої статті 93 та частини другої статті 135 ЗК України, справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      4.5. Ухвалою від 23 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 904/968/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      5.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року у справі № 904/968/18 позов ТОВ «Седна-Агро» до ТОВ «СФ «Агростар» про стягнення 6 298 271,32 грн основної суми боргу, 776 244,37 грн пені, 489 825,85 грн - 18 % річних, 216 511,58 грн інфляційних втрат та 35 200 грн витрат на професійну правничу допомогу задоволено повністю.
      5.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      5.3. 24 липня 2018 року на виконання вказаного судового рішення Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ.
      5.4. Постановою від 3 серпня 2018 року приватний виконавець Сивокозов О. М. відкрив виконавче провадження № 56921403 з примусового виконання наказу у справі № 904/968/18 від 24 липня 2018 року.
      5.5. 17 жовтня 2018 року приватний виконавець Сивокозов О. М. виніс постанову, якою наклав арешт на речові права, що належать ТОВ «СФ «Агростар», а саме на право оренди земельних ділянок та право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
      6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      6.3. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).
      6.4. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      6.5. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону № 1404-VIII ).
      6.6. Стаття 5 Закону № 1404-VIII визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
      6.7. Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      6.8. Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
      6.9. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону № 1404-VIII).
      6.10. За статтею 56Закону№ 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      6.11. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
      6.12. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.
      6.13. Втім відповідно до абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об`єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.
      6.14. Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника».
      6.15. Водночас у чинному законодавстві встановлені також спеціальні норми, які передбачають звернення стягнення на певні майнові права та їх арешт. Так, за частиною десятою статті 56 Закону № 1404-VIIIу порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
      6.16. Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.
      6.17.Відповідно стаття 336 ГПК (як і стаття 440 Цивільного процесуального кодексу України) регламентує спеціальні умови та порядок звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником і такі умови та порядок відрізняються від загального порядку звернення стягнення на майно, передбаченого Законом № 1404-VIII.
      6.18. Тож визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв`язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.
      6.19. Визначення майнового права наведено в статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»), згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
      6.20. За змістом статей 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
      6.21. Спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у ЗК України, за статтею 2 якого об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
      6.22. Згідно із частиною першою статті 93 цього Кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і стаття 1 Закону України «Про оренду землі».
      6.23. З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 317 ЦК України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.
      6.24. Тому частиною п`ятою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що «право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власникомземельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом».
      6.25. Також за абзацом третім частини другої статті 135 ЗК України «продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів». Тож спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки.
      6.26. За абзацом четвертим частини другої статті 135 ЗК України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
      6.27. Однак у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.
      6.28. За статтею 5 цього Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
      6.29. Повноваження щодо використання орендованої земельної ділянки чи права на неї як і виключення стосовно окремих повноважень (суборенда земельної ділянки, якщо передбачено договором або за згодою орендодавця; перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди; відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності лише за певних умов; право на обмін права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення за певних умов) врегульовано статтями 8, 8-1, 8-2, 25 Закону України «Про оренду землі».
      6.30. За частиною шостою статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря.
      6.31. Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.
      6.32. Умови і підстави укладення договору оренди землі, зміна умов такого договору врегульовані положеннями статей 16 та 30 Закону України «Про оренду землі», які передбачають згоду орендодавця та орендаря на укладення чи зміну умов договору, незалежно від форми власності на земельну ділянку, без будь-яких застережень. Серед підстав укладення договору оренди земельної ділянки названі цивільно-правові договори або спадкування (частина третя статті 16 цього Закону).
      6.33. Натомість серед підстав укладення, зміни договору оренди земельної ділянки, що має безпосереднє відношення і до договорів на право оренди земельної ділянки, відсутня така підстава, як звернення стягнення на право оренди, при якому відбувається зміна договору оренди, обумовлена зміною його сторони.
      6.34. За статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в межах державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у межах такого партнерства/концесії)».
      6.35. Тож стаття 31 Закону України «Про оренду землі», що визначає підстави припинення договору оренди землі, зокрема для орендаря, не вказує серед них на можливість припинення такого договору у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, тоді як, наприклад, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем відноситься до таких підстав.
      6.36. Частиною десятою цієї статті передбачено, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом, проте жодним іншим законом не передбачено випадків припинення таких договорів у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки.
      6.37. Отже, з аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України «Про оренду землі», статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.
      6.38. Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзіс і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.
      6.39. Положеннями абзацу четвертого частини другої статті 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону.
      6.40. Тож системний аналіз статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII, статті 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.
      6.41.Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.
      6.42. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.
      7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      7.2. З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
      7.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржників.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» та приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича залишити без задоволення.
      Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11 червня 2019 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88952168
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 квітня 2020 року
      м . Київ
      справа № 761/24136/15-ц
      провадження № 61-20036св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
      учасники справи:
      скаржник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
      суб`єкт оскарження: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевський Олександр Олександрович,
      боржник: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у складі судді Рибака М. А., постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Гуля В. В., Суханової Є. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
      Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії, бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевського О. О. (далі - Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), боржник: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»).
      Скарга мотивована тим, що на виконанні в Печерському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на користь ОСОБА_1 суми коштів за договором банківського вкладу, процентів та трьох процентів річних.
      Скаржник зазначав, що державний виконавець після відкриття виконавчого провадження 17 березня 2016 року жодних ефективних виконавчих дій не вчиняв та 13 червня 2019 року закінчив виконавче провадження без виконання. При цьому, рішеннями судів неодноразово визнавалась протиправною бездіяльність державного виконавця в даному виконавчому провадженні.
      Заявник вважає, що державний виконавець своїми діями остаточно позбавив його як стягувача можливості домогтися виконання ухваленого на його користь судового рішення.
      На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язати Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язати Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року в задоволені скарги відмовлено.
      Ухвала місцевого суду мотивована тим, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії боржника та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для стягувача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Зазначив, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу на дії, бездіяльність державного виконавця в частині: визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043; зобов`язання Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
      Судами не враховано викладені правові висновки у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц та від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16.
      Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги, в касаційному порядку не оскаржені, а тому в цій частині не є предметом касаційного перегляду.
      Доводи інших учасників справи
      У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
      24 січня 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 17 березня 2016 року державним виконавцем Ченківським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, про зобов`язання ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити певні дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20.11.2014 року № 51-в-17/367026.
      Національний банк України 21 травня 2019 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись вимогами статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийняв рішення від № 352-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".
      Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.
      13 червня 2019 року державним виконавцем Валевським О. О. на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки було встановлено, що рішенням Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива».
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
      У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Установлено, що спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке перебувало на виконанні органу Державної виконавчої служби на час, коли було розпочато процедуру ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні).
      Зокрема, предметом спору є застосування положень пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якоюпередбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
      Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована заявником тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції).
      Суди встановили, що Національний банк України 21 травня 2019 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись вимогами статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийняв рішення від № 352-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".
      Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.
      Відмовляючи в задоволенні вимог скарги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      З таким висновком судів погодитись у повній мірі не можливо с наступних підстав.
      Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
      Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
      Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
      Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
      Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
      Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
      Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.
      Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
      Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі права на справедливий суд, а саме: на сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.
      При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).
      У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
      У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
      Суди встановили, що 17 березня 2016 року державним виконавцем Ченківським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, про зобов`язання ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити певні дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20.11.2014 року № 51-в-17/367026.
      Тобто, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц було звернуте до примусового виконання більше ніж за три роки до введення тимчасової адміністрації у банку (22 травня 2019 року).
      Установлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О., заінтересована особа ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» задоволено.
      Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.
      Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в цивільній справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2017 рокувизнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного вiддiлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управлiння юстицiї у мiстi Києвi Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50498043 з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц.
      Постанову державного виконавця Печерського районного вiддiлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управлiння юстицiї у мiстi Києвi Валевського О. О. від 18 липня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 50498043 з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц скасовано.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевський О. О., ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено.
      Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.
      Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в цивільній справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043.
      Із вказаних судових рішень убачається, що судами встановлені неодноразові порушення органом ДВС діючого законодавства при примусовому виконанні рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц.
      Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов від ухвалення остаточного рішення у справі, звернення його до примусового виконання і до винесення постанови державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», можливо дійти до висновку, що заявник, як особа, яка захищає своє право на захист прав споживача фінансових послуг, фактично втратила за таких обставин можливість задовольнити свої вимоги за рахунок банку у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.
      При таких обставинах наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
      Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15ц.
      Враховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанції у цій конкретній справі дійшли неправильного висновку про відмову в задоволенні скарги. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження, а також зобов`язання державного виконавця вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
      Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Наведені ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до частин першої - третьої статті 411 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця; зобов`язання державної виконавчої служби вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні №50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, скасувати та постановити нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевського Олександра Олександровича від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц.
      Зобов`язати Печерський районний відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц.
       
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      А . Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В . М. Коротун
      Джерело: ЄДРСР 88833753