Постанова ВП-ВС щодо цивільної юрисдикції спору про виділ частки зі спільного майна подружжя у юридичних особах для звернення на неї стягнення

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 756/3456/19

Провадження № 14-543цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»),

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство «ОСОБА_4» (далі - ПП «ОСОБА_4»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша будівельна компанія 2006» (далі - ТОВ «ПБК 2006»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Поссітів» (далі - ТОВ «Поссітів»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Сідвелс» (далі - ТОВ «Сідвелс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Полвакс-Україна» (далі - ТОВ «Полвакс-Україна»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса A. М.

у цивільній справі за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПП «ОСОБА_4», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна», про виділ частки зі спільного майна в натурі та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило виділити в натурі Ѕ частину із часток ОСОБА_1 , що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ПП «ОСОБА_4», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна» для звернення стягнення на них та визначити за ОСОБА_2 Ѕ частину зазначених часток ОСОБА_1 у статутних капіталах указаних юридичних осіб.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 07 жовтня 2011 року та 05 вересня 2013 року ПАТ «Ощадбанк» та Приватне підприємство «Спецзовнішкомплект» (далі - ПП «Спецзовнішкомплект») уклали кредитні договори. На забезпечення виконання цих договорів ПАТ «Ощадбанк», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 уклали договори поруки, згідно з якими останній зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником у повному обсязі за виконання зобов`язань ПП «Спецзовнішкомплект».

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитних договорів утворилася заборгованість у загальному розмірі 101 544 052,34 грн, яку стягнуто з ОСОБА_2 як поручителя за рішенням суду. Рішення суду не виконане.

Позивач зазначив, що з вересня 1996 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , шлюб розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року.

ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 здійснила внески до статутних капіталів зазначених юридичних осіб та стала їх учасником, а саме:

- 10 000,00 грн до статутного фонду ПП «ОСОБА_4», частка у статутному капіталі якого складає 100 %;

- 990 000,00 грн до статутного фонду ТОВ «ПБК 2006»,частка у статутному капіталі якого становить 33 %;

- 42 000,00 грн до статутного фонду ТОВ «Поссітів», частка у статутному капіталі якого складає 70 %;

- 537,00 грн до статутного фонду ТОВ «Сідвелс», частка у статутному капіталі якого становить 4,8 %;

- 11 732 985,00 грн до статутного фонду ТОВ «Полвакс-Україна», частка у статутному капіталі якого складає 99 %.

Боржник ОСОБА_2 не має жодного зареєстрованого майна, за рахунок якого може бути виконано рішення суду про стягнення заборгованості, ухиляється добровільно погасити заборгованість. На думку позивача, єдиним способом захисту його прав є виділення в натурі з відповідних часток ОСОБА_1 у господарських товариствах Ѕ частини у її частках статутного капіталу для звернення стягнення на них.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

22 березня 2019 року ухвалою Оболонського районного суду міста Києва відмовлено у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції керувався тим, що спір між сторонами виник щодо правочинів у сфері здійснення господарської діяльності, оскільки позивач бажає виділити в натурі Ѕ частину часток відповідача у господарських товариствах з метою стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як поручителя у виконанні зобов`язань за відповідними кредитними договорами. У зв`язку з цим суд вважав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

29 травня 2019 року постановою Київського апеляційного суду скасовано ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Оскільки спір між сторонами виник щодо виділу частки, що належить одному з подружжя у спільному сумісному майні, тобто стосується сімейних правовідносин, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в разі задоволення позову ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 буде позбавлена права власності на Ѕ частину належних їй часток у статутному капіталі господарських товариств, що у свою чергу припинить частину її корпоративних прав.

Оскільки спір у цій справі стосується права власності ОСОБА_1 на частки у статутному капіталі господарських товариств, то він є корпоративним і повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» указувало на законність та вмотивованість постанови апеляційного суду та необґрунтованість касаційної скарги, яку просило залишити без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

17 липня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

08 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 04 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час передачі справи), якою передбачалося, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального,господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При цьому необхідно враховувати, що в силу вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві, разом з тим установлення обставин справи, з`ясування характеру спірних правовідносин і застосування норм матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, - є обов`язком суду.

У поданій до суду в порядку цивільного судочинства позовній заяві ПАТ «Ощадбанк» просило:

- виділити в натурі Ѕ частину із часток ОСОБА_1 , що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ПП «ОСОБА_4», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна» для звернення стягнення на них;

- визначити за ОСОБА_2 по Ѕ частині зазначених часток ОСОБА_1 у статутних капіталах указаних юридичних осіб.

Отже, сам позивач визначив предмет і підстави позову саме як виділення частки майна в натурі у спільному сумісному майні подружжя для звернення стягнення на нього.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що він є кредитором, а ОСОБА_2 - боржником перед банком на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року. ОСОБА_2 не має майна, на яке можна звернути стягнення. Під час виконання рішення у ОСОБА_1 виявлено майно, яке придбано за час перебування нею у шлюбі з ОСОБА_2 . Позивач зазначив, що Ѕ частина майна належить ОСОБА_2 , тому просив на підставі статей 60, 63, 70, 73 Сімейного кодексу України (тут і далі - СК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначити та виділити частку ОСОБА_2 у спільному сумісному майні подружжя.

Питання поділу майна подружжя врегульовано у СК України і вказані спори за предметною юрисдикцією підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 1 СК України встановлено, що цей Кодекс визначає, у тому числі майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

У статті 2 СК України вказано, що цей Кодекс регулює, зокрема сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям.

Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 7 СК України).

Відповідно до статті 8 цього Кодексу якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 цього Кодексу дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина перша).

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя).

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта).

У частині першій статті 67 СК України вказано, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Разом з тим за правилами статті 69 цього Кодексу дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З огляду на зміст позовної заяви можна зробити висновок, що спір виник щодо виділу частки, що належить одному з подружжя у спільному сумісному майні, тобто стосується сімейних правовідносин, а тому відповідно до положень статті 19 ЦПК України цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом з цим слід зазначити й таке.

Статтею 371 ЦК України передбачено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки зі спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (частина друга статті 366 ЦК України).

Доводи ОСОБА_1 , наведені у касаційній скарзі, про те, що вона має частку в статутному капіталі господарських товариств, а спір є корпоративним спростовуються наступним.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Згідно з положеннями статей 83, 88 ЦК України, статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII) товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами.

Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону № 1576-XII товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі статтею 115 ЦК Українита статтею 12 Закону № 1576-XII господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства (підприємства) зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

При цьому спір існує саме між подружжям, а не між тим з подружжя, хто не є учасником товариства, та товариством.

Висновок щодо застосування зазначеної норми права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.

Разом з цим у зазначеній постанові Верховного Суду України та в постановах від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13 вирішувалося питання про склад спільного майна подружжя та зроблено висновок про те, яке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, хоча майнові права на нього могли виникнути за рахунок коштів подружжя, набутих під час їх спільного проживання.

Із суб`єктного складу учасників справи вбачається, що позивачем є банк - кредитор, а відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є подружжям.

Спір стосується не визначення часток учасника господарських товариств, а визначення частки одного з подружжя у майні, яке банк вважає спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 .

Тому за вказаних правовідносин не застосовується правова позиція Верховного Суду України щодо виділення частки зі статутного фонду учасника господарського товариства, а лише у частині визначення складу спільної сумісної власності подружжя у контексті прав на частку у майні господарського товариства в одного із подружжя.

З огляду на вказані положення норм матеріального права, враховуючи предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, апеляційний суд зробив правильний висновок, що спір про виділ частки зі спільного майна подружжя, за вирішенням якого звернувся банк до суду, випливає із сімейних правовідносин,тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не є господарським (корпоративним).

Суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Однак апеляційний суд цю помилку виправив, скасувавши ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вказане оскаржувану постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Пророк

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов Н. П. Лященко

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформлено суддею Ситнік О. М.

Джерело: ЄДРСР 90228540

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що спір стосується не визначення часток учасника господарських товариств, а визначення частки одного з подружжя у майні, яке банк вважає спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 .

Тому за вказаних правовідносин не застосовується правова позиція Верховного Суду України щодо виділення частки зі статутного фонду учасника господарського товариства, а лише у частині визначення складу спільної сумісної власності подружжя у контексті прав на частку у майні господарського товариства в одного із подружжя.

З огляду на вказані положення норм матеріального права, враховуючи предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, апеляційний суд зробив правильний висновок, що спір про виділ частки зі спільного майна подружжя, за вирішенням якого звернувся банк до суду, випливає із сімейних правовідносин,тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не є господарським (корпоративним).