Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо оскарження стягнення виконавчого збору

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 705/1804/13-ц

Провадження № 14-566цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - старший державний виконавець Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області) Бундєлєва Олександра В`ячеславівна,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області

на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В. та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст вимог скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій просив визнати протиправними дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В. під час відкриття виконавчих проваджень від 14 липня 2017 року № 54313999, № 54314176, № 54314163, № 54314040, № 54314123, № 54314103 та під час винесення постанов від 14 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 50921723 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 43 453,00 грн та № 50920254 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн, скасувати зазначені постанови.

Скаргу мотивовано тим, що відповідні дії державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області не відповідали вимогам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки для винесення зазначених постанов не було законних підстав.

Також у серпні 2017 року ОСОБА_1 подав скаргу на дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В., в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця під час відкриття виконавчих проваджень від 14 липня 2017 року № 54327219, № 54314142, № 54314190, № 54327125 та під час винесення постанов від 14 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 50920281 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 26 501,41 грн та № 50921807 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 321,90 грн, скасувати зазначені постанови. Посилався, зокрема, на те, що у постанові від 14 липня 2017 року про відкриття провадження № 54314190 навіть помилково вказана дата його народження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13 вересня 2017 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області справа № 705/1804/13-ц (№ 4с/705/56/17) за скаргою ОСОБА_1 об`єднана зі справою № 2318/1520/12 (№ 4с/705/57/17) за його ж скаргою в одне провадження.

28 грудня 2018 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області закрито провадження у справі, роз`яснено заявнику право звернення з його вимогами до адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства, скасовано ухвалу суду про забезпечення позову від 21 листопада 2017 року щодо зупинення стягнення на підставі виконавчих документів.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що скарга ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В. не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для закриття провадження у справі.

27 березня 2019 року постановою Апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2018 року, матеріали справи за скаргою ОСОБА_1 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що виконавчий документ видано судом загальної юрисдикції, а це виключає юрисдикцію адміністративних судів у зазначеній категорії справ, тому суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У травні 2019 року Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що ОСОБА_1 оскаржує не виконавчий документ, виданий судом загальної юрисдикції, а постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, тому ця справа не може розглядатися у місцевому суді в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При цьому особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15.

Рух справи у суді касаційної інстанції

17 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду відкрите касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

18 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

07 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У поданій до суду скарзі ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвої О. В. під час відкриття виконавчих проваджень від 14 липня 2017 року № 54313999, № 54314176, № 54314163, № 54314040, № 54314123, № 54314103 та під час винесення постанов від 14 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 50921723 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 43 453,00 грн та № 50920254 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн, скасувати зазначені постанови;

- визнати протиправними дії державного виконавця під час відкриття виконавчих проваджень від 14 липня 2017 року № 54327219, № 54314142, № 54314190, № 54327125 та під час винесення постанов від 14 липня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 50920281 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 26 501,41 грн та № 50921807 щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 321,90 грн, скасувати зазначені постанови.

У вказаній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що врегулювання боргу за кредитним договором від 06 лютого 2008 року № ML-0CV/007/2008 відбулося поза межами виконавчого провадження шляхом укладення 19 червня 2017 року угоди про врегулювання боргу.

14 липня 2017 року старший державний виконавець Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєва О. В. усупереч вимогам Закону № 1404-VIII відкрила виконавче провадження № 54313999 про стягнення виконавчого збору у розмірі 43 453 грн на підставі постанови від 14 липня 2017 року № 50921723 та виконавче провадження № 54314176 про стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн на підставі постанови за цією ж датою № 50920254.

Зокрема, заявник вважав, що постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн у виконавчому провадженні № 50920254 прийнято з грубим порушенням вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII.

Крім цього, у межах стягнення за виконавчим листом № 705/1804/13-ц (№ 2/705/764/13), виданим 01 жовтня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, 14 липня 2017 року старшим державним виконавцем Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвою О. В. відкрито виконавчі провадження № 54314163 та № 54314040, згідно з якими на підставі постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 14 липня 2017 року № 50920254 та № 50921723 проводиться відповідне стягнення у розмірі 100,00 за кожним виконавчим провадженням.

Також ОСОБА_1 вважав незаконним відкриття 14 липня 2017 року виконавчого провадження № 54314123 про стягнення з нього штрафу в розмірі 1700,00 грн на підставі постанови від 08 червня 2017 року № 50921723 та виконавчого провадження № 54314103 про стягнення з нього штрафу у розмірі 3400,00 грн на підставі постанови від 19 червня 2017 року № 50921723, оскільки йому нічого не відомо про існування зазначених постанов.

Зазначав, що постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 321,90 грн у виконавчому провадженні № 50921807 прийнята з грубим порушенням вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII.

14 липня 2017 року старший державний виконавець Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєва О. В. усупереч вимогам Закону № 1404-VIII відкрила виконавче провадження № 54327219 про стягнення виконавчого збору у розмірі 26 501,41 грн на підставі постанови від 14 липня 2017 року № 50920281 та виконавче провадження № 54314142 про стягнення виконавчого збору у розмірі 321,90 грн на підставі постанови за цією ж датою № 50921807.

Крім цього, у межах стягнення за виконавчим листом № 2318/1520/2012 (№ 2/705/88/13), виданим 16 серпня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, 14 липня 2017 року старшим державним виконавцем Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області Бундєлєвою О. В. відкрито виконавчі провадження № 54314190, № 54327125, згідно з якими на підставі постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 14 липня 2017 року № 50921807 та № 50920281 проводиться відповідне стягнення у розмірі 100,00 грн за кожним виконавчим провадженням.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 вважав, що державний виконавець у незаконний спосіб намагається стягнути з нього виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій та штрафи.

Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (стаття 1 цього Закону).

Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 3262-IV кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до реєстру (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV).

Зі справи вбачається та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, що на примусовому виконанні в Уманському МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області перебуває виконавчий лист № 705/1804/13-ц (№ 2/705/764/13), виданий 01 жовтня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 434 530,02 грн солідарно.

22 квітня 2016 року державний виконавець Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 50921723 з виконання зазначеного виконавчого листа.

20 лютого 2017 року державний виконавець Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області прийняв постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження та зазначив, що під час примусового виконання рішення суду встановлено, що особа-боржник ОСОБА_1 своє прізвище ОСОБА_1 змінив на ОСОБА_1 .

14 липня 2017 року Уманським МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області у виконавчому провадженні № 50920254 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 164,10 грн із ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 705/1804/13-ц (№ 2/705/764/13), виданого 01 жовтня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області (т. 3, а. с. 4).

14 липня 2017 року Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області у виконавчому провадженні № 50921723 прийняв постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 43 453,00 грн із ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 705/1804/13-ц (2/705/764/13), виданого 01 жовтня 2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області (т. 3, а. с. 5).

Постановами Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 14 липня 2017 року відкрито виконавчі провадження № 54314163, № 54314040, № 54314123, № 54313999, № 543314176, № 54314103, № 543314142, № 54314190 та від 18 липня 2017 року № 54327125, № 54327219 про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на підставі постанов Уманського МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області (т. 3, а. с. 29 - 32).

Відповідно до статті 383 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час звернення до суду зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною другою статті 384 цього Кодексу (у зазначеній редакції) скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Відповідно до пункту 9 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції, яка набрала чинності 15 грудня 2017 року та була чинною на час розгляду скарги у судах першої й апеляційної інстанцій, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, розділом VІІ ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду скарги в судах першої й апеляційної інстанцій, врегульовано питання щодо судового контролю за виконанням судових рішень. Зокрема, згідно із частиною першою статті 447 ЦПК України (у зазначеній редакції) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України у зазначеній редакції).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державноговиконавцяпростягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Відповідно до частини першої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою статті 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Отже, Законом № 1404-VІІІ установлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, стягнення штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду також у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 1915/1868/2012 (провадження № 14-353цс19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 18 грудня 2019 року у справі №344/21436/18 (провадження № 14-596цс19), і підстав для відступу від нього не вбачається.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, на яку міститься посилання у касаційній скарзі.

З огляду на вказане скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, як правильно вважав суд першої інстанції, оскільки усі оскаржувані заявником постанови стосуються стягнення судових витрат, витрат виконавчого провадження та стягнення штрафів, накладених державним виконавцем.

Підстав для висновків, що суд першої інстанції порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Апеляційний суд безпідставно скасував законну й обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції та направив скаргу до суду першої інстанції для продовження розгляду, порушивши при цьому норми матеріального та процесуального права, до того ж помилково вважав, що скарга підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

На підставі статті 413 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, у зв`язку із чим касаційну скаргу - задовольнити.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У силу вимог статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції повинна містити:

а) висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог;

б) новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення;

в) розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з матеріалами справи за подання касаційної скарги Уманський МВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області витрат не поніс.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 27 березня 2019 року скасувати.

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Пророк

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська

О. С. Золотніков

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформлено суддею Ситнік О. М.

Джерело: ЄДРСР 90359316

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.