Постанова ВП-ВС про можливість вибору виключної підсудності та неможливості власника оскаржити протиправні угоди відчуження майна підприємства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

7 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10647/18

Провадження № 12-175гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Анцупової Т. О., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М., Ткачука О. С, Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю: секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:

представника позивача - Лучка Р. М.,

представника відповідача - Капустинської Р. М.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Борисова М. П.,

розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» (далі - ТОВ «Тіара Компані») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року (судді: Сулім В. В., Пономаренко Є. Ю., Коротун О. М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року (суддя Зеленіна Н. І.) у справі № 910/10647/18 за позовом Компанії «Джамзако Лімітед» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Товстеньківський крохмальний завод» (далі - ТОВ «ТКЗ»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ «Тіара Компані», про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав.

ВСТАНОВИЛА :

1. Короткий зміст заявлених вимог

1.1. У серпні 2018 року Компанія «Джамзако Лімітед» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ТКЗ» та до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області Маковецької Л. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року, укладеного ТОВ «ТКЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Термінал-Рент» (далі - ТОВ «Термінал-Рент»), та акта приймання-передачі майнових прав від 30 грудня 2014 року, про скасування реєстраційного номера нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

1.2. Позовні вимоги ґрунтувала на тому, що Компанія «Джамзако Лімітед» із часткою у статутному капіталі 97,5 % є учасником ТОВ «ТКЗ», який є власником єдиного майнового комплексу крохмального заводу, розташованого за адресою: Тернопільська обл., Чортківський р-н, с.Товстеньке, вул. Центральна, 57.

1.3. ТОВ «ТКЗ» здійснило будівництво додаткових картоплесховищ (І-ї та ІІ-ї черги) та зареєструвало в Управлінні Держбудінспекції у Тернопільській області декларацію про готовність вказаного об`єкта до експлуатації; рішенням виконавчого комітету Товстеньківської сільської ради присвоєно новозбудованому об`єкту нерухомого майна поштову адресу: № 57-Б на вул. Центральна в с. Товстеньке.

1.4. На підставі укладеного ТОВ «ТКЗ» та ТОВ «Термінал-Рент» договору купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища (І-ї та ІІ-ї черги) від 30 грудня 2014 року останнє здійснило реєстрацію права власності на новозбудоване майно - картоплесховища, розташовані за адресою: с. Товстеньке, вул. Центральна, 57-Б, та в подальшому відчужило це майно на користь ТОВ «Тіара Компані» на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2015 року.

1.5. Позивач зазначав, що договір купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року, укладений ТОВ «ТКЗ» та ТОВ «Термінал-Рент», та подальша реєстрація права власності на новозбудоване майно - картоплесховища, розташовані за адресою: в с.Товстеньке, вул. Центральна, 57-Б, за ТОВ «Термінал-Рент» суперечать положенням статей 203, 215, 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), вчинені всупереч внутрішній волі учасника правочину.

1.5.1. Так, відчуження майнових прав на картоплесховища відбулося всупереч волі учасників ТОВ «ТКЗ», на підставі визнаного недійсним судом рішення загальних зборів учасників ТОВ «ТКЗ», оформленого протоколом від 15 липня 2014 року, як прийнятого за участі представника Компанії «Джамзако Лімітед», який, однак, не мав повноважень щодо вирішення питання відчуження майна компанії та/або надання повноважень на відчуження. При цьому положеннями статуту ТОВ «ТКЗ» передбачено необхідність отримання попередньої згоди зборів учасників товариства на укладення директором товариства спірного договору купівлі-продажу.

1.5.2. До укладення спірного договору не відбулося виділення частини земельної ділянки, на якій розташоване майно, в окрему земельну ділянку з присвоєнням їй кадастрового номера; відповідно такі дані у спірному договорі купівлі-продажу відсутні. До моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно ТОВ «ТКЗ» не мало майнових прав на картоплесховища, а лише мало право власності на матеріали, що були використані в процесі цього будівництва.

1.5.3. Продаж майнових прав на картоплесховища відбувся за ціною 47 383,62 грн, хоча вартість будівництва цього об`єкта складала 39 486 350 грн, тож ТОВ «Термінал-Рент» як контрагент за договором вочевидь діяв недобросовісно. Станом на час подання позову статус юридичної особи ТОВ «Термінал-Рент» припинено, що підтверджується відповідним записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

1.5.4. Рішення про первинну державну реєстрацію новозбудованого майна було прийнято за заявою особи, яка не набула прав на це майно у законний спосіб та не мала законних прав на звернення до державного реєстратора.

1.6. Не будучи стороною договору купівлі-продажу та звертаючись до суду на підставі частини третьої статті 215 ЦК України, позивач наголошував на тому, що спірний договір та реєстрація права власності на новозбудоване майно порушують корпоративні права позивача на управління товариством, позбавляють його правомірних (законних) очікувань на отримання частки прибутку (дивідендів).

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2018 року залучено до участі у справі ТОВ «Тіара Компані» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

2.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 жовтня 2018 року задоволено заяву позивача від 23 жовтня 2018 року, залишено без розгляду його позовні вимоги про: визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Термінал-Рент» від 4 червня 2015 року номер 21825315; визнання незаконним (недійсним) з моменту його присвоєння і скасування реєстраційного номера нерухомого майна 651420061255 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання незаконним (недійсним) і скасування свідоцтва про право власності на користь ТОВ «Термінал-Рент» від 5 червня 2015 року номер 38589251; закрито провадження у справі відносно державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області Маковецької Л. В.

2.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Тіара Компані» від 3 жовтня 2018 року про передачу справи до Господарського суду Тернопільської області з підстав того, що за змістом частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вимогу про скасування реєстраційного номера нерухомого майна належить розглядати за місцем знаходження такого майна; натомість господарський суд вказав, що такі вимоги позивача залишено без розгляду, а в частині вимог про недійсність договору справа підлягає розгляду Господарським судом міста Києва.

2.4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року позовні вимоги Компанії «Джамзако Лімітед» задоволено повністю, визнано недійсними: договір купівлі-продажу майнових прав від 30 грудня 2014 року на картоплесховища (І-ша черга: Картоплесховище номер 1 (ємність - 25 тис. тонн, площа - 9648,8 кв. м) та ІІ-га черга: Картоплесховище номер 2 (ємність - 25 тис. тонн, площа - 9651,8 кв. м) у с. Товстеньке Чортківського р-н Тернопільської обл. по вул. Центральній, 57-Б, укладений ТОВ «ТКЗ» і ТОВ «Термінал-Рент»; акт приймання-передачі майнових прав на вказані картоплесховища від 30 грудня 2014 року.

2.5. Місцевий господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено ті обставини, що директор ТОВ «ТКЗ» при укладенні спірного договору діяв з перевищенням повноважень, наданих йому статутом товариства. За висновком суду залучення ТОВ «Термінал-Рент» до участі в укладенні спірного договору було формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення ТОВ «ТКЗ» права власності на майно. Спірний договір від 30 грудня 2014 року про відчуження майнових прав на закінчений будівництвом об`єкт, який вже було введено в експлуатацію, без реєстрації права власності на такий об`єкт, є укладеним з порушенням вимог статті 331 ЦК України та статті 120 ЗК України.

2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року залишено без змін.

2.7. Суд апеляційної інстанції погодився з позицією місцевого господарського суду щодо невідповідності спірного договору приписам чинного законодавства, як укладеного директором товариства з перевищенням наданих йому повноважень та без наступного схвалення, з недобросовісним контрагентом, а також всупереч вимогам статті 331 ЦК України та статті 120 ЗК України. Зазначив, що скаржник не надав суду доказів обізнаності позивача про існування спірного договору до 23 жовтня 2015 року.

2.8. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом правил територіальної підсудності спору та необхідності розгляду цього спору Господарським судом Тернопільської області, апеляційний господарський суд зазначив, що правовідносини за договором купівлі-продажу майнових прав не є правовідносинами, які стосуються нерухомого майна, тож цей спір не підлягає розгляду за правилами виключної підсудності.

3. Зміст касаційної скарги, надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

3.1. У липні 2019 року ТОВ «Тіара Компані» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року, в якій просило скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2. За доводами касаційної скарги суди першої та апеляційної інстанцій порушили, серед іншого, правила виключної підсудності розгляду справи, встановлені частиною третьою статті 30 ГПК України, оскільки предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, а правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості та об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. Також, на думку скаржника, позивач та відповідач увійшли у змову задля штучної зміни територіальної юрисдикції, змінивши перед подачею позову та після відкриття провадження у справі адресу реєстрації ТОВ «ТКЗ».

Вказані порушення є підставою для обов`язкового скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

3.3. Крім того, за доводами касаційної скарги (з доповненнями до неї)судові рішення ґрунтуються на недопустимих доказах, копіях документів, які не засвідчені належним чином, без витребування оригіналів спірного договору, з порушенням порядку використання доказів, отриманих у кримінальному провадженні; висновки судів суперечать висновкам щодо застосування приписів статті 241 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду.

3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 1 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Тіара Компані» на вказані судові рішення, призначено справу до розгляду та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 3 жовтня 2019 року справу разом із вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог частини третьої статті 302 ГПК України.

3.5. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18 та від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17, де колегія суддів у подібних правовідносинах, на підставі частини першої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), дійшла висновку про застосування правил виключної підсудності щодо позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто на спори, які виникають з приводу нерухомого майна.

3.6. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що аналогічне правило щодо виключної підсудності закріплено в частині третій статті 30 ГПК України, однак до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, які безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна і правила виключної підсудності не поширюються на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, тобто об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

3.7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 жовтня 2019 року прийняла справу № 910/10647/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін. Зазначив, що майнові права на об`єкти будівництва є обмеженим речовим правом, а не об`єктом нерухомого майна.

4.2. ТОВ «ТКЗ» у відзиві на касаційну скаргу просило залишити її без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін. Зокрема, вказало, що предметом спірного договору є майнові права на закінчений об`єкт будівництва та оскільки спірне майно не набуло статусу нерухомого, а являє собою лише матеріали, обладнання, що було використано в процесі будівництва, тому спір у цій справі не підлягає розгляду за правилами виключної підсудності.

4.3. Щодо доводів, викладених у доповненнях до касаційної скарги, ТОВ «ТКЗ» просило залишити їх без розгляду.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Для розміщення та експлуатації єдиного майнового комплексу крохмального заводу 6 жовтня 2012 року Чортківська районна державна адміністрація (орендодавець) та ТОВ «ТКЗ» (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки площею 20 га на вул. Центральній, 57 у с. Товстеньке Чортківського р-н Тернопільської обл., строком користування на 49 років.

5.2. З метою подальшого розвитку та розширення діяльності, ТОВ «ТКЗ» було прийнято рішення про здійснення будівництва додаткових картоплесховищ, у зв`язку з чим 24 грудня 2012 року ТОВ «ТКЗ» (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд М» (генпідрядник) уклали договір генерального підряду на капітальне будівництво № К-3/2-20412-1, у відповідності до умов якого генпідрядник зобов`язався на свій ризик своїми та/або залученими силами збудувати та передати замовнику крохмальний завод продуктивністю переробки 30 т картоплі на годину.

5.3. Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою в Управлінні Держбудінспекії у Тернопільській області 30 грудня 2014 року за № ТП143143640314, підтверджується закінчення будівництвом та готовність до експлуатації об`єкта будівництва: I-ша черга - картоплесховище № 1, загальною площею 9648,8 кв. м, ємністю 25 тис. тонн, та ІІ-га черга - картоплесховище № 2, загальною площею 9651,8 кв. м, ємністю 25 тис. тонн, кошторисною вартістю 39 486 350,00 грн.

5.5. Рішенням виконавчого комітету Товстеньківської сільської ради від 25 лютого 2015 року № 6 за результатом розгляду заяви ТОВ «ТКЗ» було присвоєно новозбудованому об`єкту нерухомого майна поштову адресу: № 57-Б на вул. Центральна в с. Товстеньке.

5.6. 22 жовтня 2015 року ТОВ «ТКЗ» звернулось до державного реєстратора із заявою про реєстрацію прав на вказане майно.

5.7. Рішенням державного реєстратора від 23 жовтня 2015 року № 25509394 було відмовлено у реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «ТКЗ» на підставі того, що таке право власності вже зареєстровано.

6. Щодо подібності правовідносин та застосування норми права у справі, що розглядається, та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справі № 201/12876/17

6.1. За приписами частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

6.2. У справі № 201/12876/17, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Дніпровська міська рада звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до фізичної особи про визнання укладеним договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра.

6.3. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, установивши, що спір у справі стосується визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури щодо будівництва нерухомого майна, на яке поширюється юрисдикція Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, постановою від 25 лютого 2018 року залишив без змін ухвалені у справі судові рішення, якими повернуто позовну заяву позивачу та роз`яснено право на звернення до належного суду. Суд дійшов висновку про те, що правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

6.4. У справі № 462/7217/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 11 липня 2019 року, установивши, що позивач звернувся до Залізничного району м. Львова з позовом, предметом спору якого, серед іншого, є договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, об`єктом якого є нерухоме майно, а саме овочесховище та їдальня, адреса місцезнаходження яких за адміністративним поділом віднесена до Залізничного району м. Львова, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відкриття провадження у справі та віднесення за критеріями територіальної юрисдикції справи до компетенції Залізничного районного суду м. Львова.

6.5. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що правила статті 30 ЦПК України про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

6. 6. У справі, що розглядається, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступити від правових висновків, викладених у вказаних постановах, вважав, що аналогічне правило щодо виключної підсудності закріплено в частині третій статті 30 ГПК України, однак до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, які безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна, і правила виключної підсудності не поширюються на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, тобто об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо порушення прав та інтересів позивача

7.2. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

7.3. Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

7.4. За положеннями статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

7.5. Відповідно до статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

7.6. Відповідно до статті 167 ГК України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацією, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, у зв`язку з чим не зміг належним чином реалізувати свої права учасника (акціонера, члена).

7.7. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України).

7.8. Частиною другою статті 207 цього ж Кодексу визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

7.9. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права.

7.10. За договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників товариства жодним чином не змінюється.

7.11. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

7.12. Визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірний договір, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує права та законні інтереси учасника цього товариства.

7.13. Відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 та 15 жовтня 2019 року у справах № 916/2084/17, № 905/2559/17, а також у постанові від 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16.

7.14. Вказані висновки мають загальний характер, а їх застосування не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18).

7.15. У справі, що розглядається, позивач, який має частку 97,5 % статутного капіталу ТОВ «ТКЗ» звернувся за захистом порушених, на його думку, корпоративних прав внаслідок укладення товариством спірного договору купівлі-продажу.

7.16. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що укладення ТОВ «ТКЗ» спірних договорів не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном. Підписання оспорюваних договорів ТОВ «ТКЗ» з порушенням, як стверджує позивач, вимог чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасників.

7.17. Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами корпоративних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, надання Великою Палатою Верховного Суду оцінки законності спірного договору не є необхідним.

Щодо застосування статті 30 ГПК України у спірних правовідносинах

7.18. Приписи статті 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.

7.19. Так, відповідно до частини третьої статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

7.20. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

7.21. ЦК України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі.

7.22. Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

7.23. Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності.

7.24. За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

7.25. У розумінні частини другої вказаної статті ЦК України житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям «нерухоме майно». Однак вказаний перелік об`єктів нерухомого майна не є вичерпним.

7.26. Так, зокрема, відповідно до статті 5 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» об`єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.

7.27. Таким чином, нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення.

7.28. Особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу як незавершеного будівництвом нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна.

7.29. Виходячи з аналізу чинного законодавства, вбачається, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

7.30. У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

7.31. Згідно з частиною другою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

7.32. За статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

7.33. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

7.34. Таким чином, майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав.

7.35. На час звернення позивача з позовом у цій справі змінено положення ГПК України щодо правил визначення виключної підсудності спорів. У частині третій статті 16 ГПК України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном. Натомість у частині третій статті 30 ГПК України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено.

7.36. Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

7.37. У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване нерухоме майно - картоплесховища, які були збудовані товариством, учасником якого є позивач, та в подальшому зареєстровані на праві власності за третьою особою на підставі спірного договору купівлі-продажу майнових прав.

7.38. Предметом договору у цій справі є майнове право на створений об`єкт (картоплесховища), якому присвоєно поштову адресу та зареєстровано в державних органах готовність до експлуатації та право власності, переміщення цього об`єкта є неможливим без знецінення та зміни його призначення, тобто, якому притаманні усі ознаки нерухомого майна.

7.39. Оскільки спір у цій справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Тернопільська обл., Чортківський р-н, с. Товстеньке, вул. Центральна, 57, то спір щодо майнових прав на вказане майно у відповідності до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись Господарським судом Тернопільської області.

7.40. Тому Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правові позиції, викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 25 лютого 2018 року та від 11 липня 2019 року у справах № 201/12876/17 та № 426/7217/18 відповідно, зміст судових рішень, фактичні обставини справи, суть спору у цій справі, вважає, що відсутні підстави для відступу від правових позицій, викладених у вказаних постановах.

7.41. Разом з тим у справі, що розглядається, виник спір між позивачем - учасником (засновником) юридичної особи та самою юридичною особою, пов`язаний з діяльністю цією юридичної особи - вчинення нею правочинів у межах господарської діяльності.

7.42. Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів. Такий правовий висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 905/2445/17, від 9 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 та від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19, від 7 травня 2020 року у справі № 904/3657/18.

7.43. Правила виключної підсудності справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, передбачають розгляд спорів між позивачем - учасником (засновником) юридичної особи та юридичною особою господарським судом за місцезнаходженням такої юридичної особи як відповідача.

7.44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в цьому випадку, коли територіальна підсудність спору може визначатися як за частиною третьою, так і за частиною шостою статті 30 ГПК України, то звернення позивача до Господарського суду міста Києва як належного суду за правилами частини шостої статті 30 ГПК України не є порушенням правил виключної підсудності.

7.45. Тому підстави для обов`язкового скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області відсутні.

7.46. Разом з тим, оскільки спірними договорами прав та інтересів позивача не порушено, це є самостійною підставою для відмови у позові, тож Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

7.47. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища від 30 грудня 2014 року вже було предметом розгляду в межах справи № 910/1308/16 і постановою Київського апеляційного господарським суду від 6 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2016 року, ТОВ «ТКЗ» у задоволенні такої вимоги було відмовлено.

7.48. Отже,Компанія «Джамзако Лімітед», звертаючись з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища від 30 грудня 2014 року у справі № 910/10647/18, як учасник із часткою у статутному капіталі 97,5 % ТОВ «ТКЗ», фактично ставить під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи № 910/1308/16 судового рішення, яким вирішений спір про дійсність договору купівлі-продажу майнових прав на картоплесховища від 30 грудня 2014 року.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

8.3. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

8.4.Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ «Тіара Компані», враховуючи наведені у цій скарзі доводи, слід задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року у цій справі - скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав відсутності порушення корпоративних прав позивача, на захист яких подано позов.

9. Щодо розподілу судових витрат

9.1. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, прийняттям нового рішення, відповідно до приписів статей 129, 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат.

9.2. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

9.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені ТОВ «Тіара Компані» у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.

9.4. Оскільки третя особа сплатила судовий збір за подачу касаційної скарги в розмірі 3 524 грн, а за подачу апеляційної скарги - 2 643 грн, то з позивача - Компанії «Джамзако Лімітед» підлягає стягненню на користь третьої особи - ТОВ «Тіара Компані» судові витрати у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 5 червня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі № 910/10647/18 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Стягнути з Компанії «Джамзако Лімітед» (юридична адреса: вул. Нікіс, 20, пов.4, офіс 400, 1086, м. Нікосія, Республіка Кіпр, номер компанії НЕ 279701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіара Компані» ( ідентифікаційний код 39534832, вул. Медова, 18, 46008, м. Тернопіль, Тернопільська обл.) 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири ) гривні судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач

Л. І. Рогач

Судді:

Т. О. Анцупова

Ж. М. Єленіна

Н. О. Антонюк

О. С. Золотніков

С. В. Бакуліна

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов

О. М. Ситнік

М. І. Гриців

О. С. Ткачук

Д. А. Гудима

В. Ю. Уркевич

В. І. Данішевська

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 90932704

[ANTIRAID]

Як говорить один наш колега, цей суд зламався - несіть новий. За цей час стало зрозумілим, що коли потрібне рішення не можуть обґрунтувати нормами чинного Закону, видумують нові норми та говорять про справедливість, добросовісність та розумність, заборони суперечливої поведінки (доктрини venire contra factum proprium) чи шедевра - «суд знає закони» ( принцип jura novit curia). Прикладів таких рішень Великої палати безліч. Але це рішення їх перемогло за моїм власним рейтингом.

Суд прийшов до висновку що не дивлячись на те, що в законодавстві спеціально створена виключна підсудність справ, однак й вона може бути за вибором позивача. Що стосується суті спору, то суд зазначив, що власник не має права оскаржити угоду підприємства яким він володіє. При цьому визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірний договір, не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки не порушує права та законні інтереси учасника цього товариства.

Зокрема в рішення зазначено.

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права. За договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників товариства жодним чином не змінюється. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Таким чином, майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав.

виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване нерухоме майно - картоплесховища, які були збудовані товариством, учасником якого є позивач, та в подальшому зареєстровані на праві власності за третьою особою на підставі спірного договору купівлі-продажу майнових прав.

Предметом договору у цій справі є майнове право на створений об`єкт (картоплесховища), якому присвоєно поштову адресу та зареєстровано в державних органах готовність до експлуатації та право власності, переміщення цього об`єкта є неможливим без знецінення та зміни його призначення, тобто, якому притаманні усі ознаки нерухомого майна.

Оскільки спір у цій справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Тернопільська обл., Чортківський р-н, с. Товстеньке, вул. Центральна, 57, то спір щодо майнових прав на вказане майно у відповідності до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись Господарським судом Тернопільської області.

Правила виключної підсудності справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, передбачають розгляд спорів між позивачем - учасником (засновником) юридичної особи та юридичною особою господарським судом за місцезнаходженням такої юридичної особи як відповідача.

Велика Палата вважає, що в цьому випадку, коли територіальна підсудність спору може визначатися як за частиною третьою, так і за частиною шостою статті 30 ГПК України, то звернення позивача до Господарського суду міста Києва як належного суду за правилами частини шостої статті 30 ГПК України не є порушенням правил виключної підсудності.