Постанова ВП-ВС щодо належного відповідача при стягненні капіталізованих платежів соцстрахом у разі ліквідації правоохоронного органу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року

м . Київ

Справа № 820/11934/15

Провадження № 11-1064апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Анцупової Т. О.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 820/11934/15 за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Харкові до Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про стягнення суми капіталізованих платежів

за касаційною скаргою Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року (у складі колегії суддів Перцової Т. С., Жигилія С. П., Дюкарєвої С. В.),

УСТАНОВИЛА:

Рух справи

1. У грудні 2015 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Харкові (далі - Відділення, Фонд відповідно) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - УДСО або Управління), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25 лютого 2016 року просило стягнути з УДСО на користь Відділення капіталізовані платежі в сумі 177 705,02 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на обліку у Відділенні перебуває ОСОБА_1 та відповідно до вимог Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) отримує страхові виплати у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_2 , який помер від нещасного випадку на виробництві під час роботи в УДСО.

З огляду на дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про перебування відповідача у стані припинення в результаті ліквідації юридичної особи на підставі статті 1205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 765 (далі - Порядок), Відділення звернулося до відповідача з вимогою перерахувати на розрахунковий рахунок Відділення капіталізовані платежі за страховими виплатами згаданій особі в сумі 177 705,02 грн. Проте відповідач листом від 02 грудня 2015 року № 48/9-42/ Жер протиправно відмовився задовольняти такі вимоги.

3. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2016 року відмовив Відділенню у задоволенні позовних вимог.

4. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2016 року скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та позовні вимоги Відділення задовольнив.

5. Не погодившись із таким судовим рішенням, УДСО звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року. У касаційній скарзі відповідач також заявив клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року до розгляду справи Вищим адміністративним судом України.

6. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 травня 2016 року відкрив касаційне провадження за скаргою УДСО. Цією ж ухвалою відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення.

7. 13 червня 2016 року до Вищого адміністративного суду України від Відділення надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому позивач просить відмовити УДСО у її задоволенні, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року залишити в силі.

8. 26 грудня 2016 року до Вищого адміністративного суду України від УДСО надійшли доповнення до касаційної скарги.

9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

10. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11. У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

12. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України у зв`язку з тим, що відповідач оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини

14. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань УДСО зареєстровано як юридичну особу з організаційно-правовою формою - державна організація (установа, заклад), основним видом діяльності є діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки.

15. УДСО перебуває на обліку у Відділенні як платник страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

16. При цьому УДСО перебуває у стані припинення у зв`язку з його ліквідацією, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

17. У листопаді 2015 року Відділення звернулося до голови ліквідаційної комісії УДСО із заявою від 25 листопада 2015 року № 6429/06-05, в якій позивач просив визнати грошові вимоги капіталізованих платежів у розмірі 177 705,02 грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів другої черги, про що повідомити письмово. Зазначена заява мотивована тим, що розпочато ліквідаційну процедуру відповідача, а з метою забезпечення подальших виплат відповідно до Порядку Відділення розрахувало капіталізацію платежів утриманцю ОСОБА_1 у сумі 177 705,02 грн.

18. У відповідь на зазначену заяву УДСО направило до Відділення повідомлення від 02 грудня 2015 року № 48/9-42/ Жер про відмову в задоволенні вимог позивача.

19. У зв`язку з невиконанням УДСО вимог про включення капіталізованих платежів в розмірі 177 705,02 грн до реєстру вимог кредиторів позивач звернувся до суду із цим позовом.

Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій

20. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що капіталізація платежів здійснюється з юридичних осіб, які є суб`єктами підприємницької діяльності. Водночас УДСО є неприбутковою організацією, а тому не є суб`єктом, на якого поширюються норми Порядку, що унеможливлює стягнення з відповідача капіталізованих платежів.

21. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про задоволення позовних вимог, Харківський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що законодавець зобов`язав страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації (не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута, але й за інших підстав, передбачених законодавством) із застосуванням Порядку.

22. Доводи відповідача про те, що оскільки правонаступником УДСО є Управління поліції охорони у Харківській області, а тому немає потреби у стягненні капіталізованих платежів, суд апеляційної інстанції відхилив з огляду на те, що згідно з наданим позивачем витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 19 квітня 2016 року УДСО перебуває у стані припинення, дані про правонаступників відсутні.

23. При цьому апеляційний суд зауважив про безпідставність клопотання відповідача про закриття провадження у цій адміністративній справі, оскільки правовідносини, які виникають у випадку ліквідації платоспроможної юридичної особи, якщо йдеться про стягнення зі страхувальника капіталізованих платежів, які включають у себе страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, мають публічно-правовий характер.

24. Такий висновок суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що Фонд, здійснюючи повноваження щодо збору та акумулювання страхових внесків, а також при стягненні зі страхувальників капіталізованих платежів, які є одним із джерел формування коштів Фонду і за рахунок яких потерпілим особам сплачується матеріальне забезпечення, діє як суб`єкт владних повноважень, здійснюючи владні управлінські функції на основі законодавства, та має право звертатися до суду з метою реалізації цих повноважень.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог

25. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосував норми Порядку та статей 110-112, 1205 ЦК України.

26. Зокрема, скаржник зауважує, що УДСО є державною установою, яка здійснює свою некомерційну господарську діяльність без мети отримання прибутку, а тому не є суб`єктом підприємницької діяльності і, відповідно, на нього не поширюється дія Порядку.

27. Скаржник наголошує, що в УДСО відсутній обов`язок щодо відшкодування Відділенню витрат на страхові виплати утриманцю загиблого працівника відповідача, оскільки причиною смерті ОСОБА_2 став розбійний напад злочинця на працівників УДСО із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї. Жодної вини УДСО у смерті ОСОБА_2 немає. На переконання скаржника, шкода, завдана внаслідок злочину відповідно до статті 1177 ЦК України, має відшкодовуватися державою.

28. Водночас скаржник у касаційній скарзі наголошує й на тому, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам фактичного правонаступництва Управління поліції охорони у Харківській області за всіма правами та обов`язками відповідача, у тому числі щодо сплати єдиного соціального внеску.

29. Окремо скаржник звертає увагу й на те, що спір за позовом Відділення до УДСО про стягнення капіталізованих платежів підсудний господарському, а не адміністративному суду, оскільки порядок заявлення кредиторських вимог будь-яких осіб у процедурі ліквідації юридичної особи та відповідні права та обов`язки в цих правовідносинах врегульовані актами цивільного законодавства.

30. Скаржник також вважає, що жоден закон України не передбачає можливості звернення в порядку адміністративного судочинства Фонду з позовом до платників страхових внесків (фізичних та юридичних осіб) щодо стягнення капіталізованих платежів.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

31. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких мотивів.

Щодо юрисдикції

32. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

33. Частиною другою статті 4 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) було передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

34. За правилами частини першої та пункту 5 частини другої статті 17 КАС України юрисдикцію адміністративних судів поширено на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням такого суб`єкта у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

35. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

36. У статті 3 КАС України наведено такі визначення: суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

37. Можливість суб`єкта владних повноважень бути позивачем в адміністративній справі закріплено й частиною другою статті 50 КАС України. Водночас частиною четвертою статті 50 цього Кодексу передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

38. Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції та який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. При цьому особа, яка здійснює публічно-владні управлінські функції, може ініціювати судове вирішення такого спору лише на виконання своїх повноважень у випадках, установлених законом.

39. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 4, 5, 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено поняття публічно-правового спору, суб`єкта владних повноважень, закріплено право на звернення до суду та межі юрисдикції адміністративних судів.

40. Згідно із частинами першою та другою статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

41. За пунктом 5 частини першої статті 11 Закону № 1105-XIV джерелом формування коштів Фонду є, зокрема, капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідним актом Кабінету Міністрів України, чинним як на час виникнення спірних відносин, так і нині, є Порядок.

42. Аналіз положень Закону № 1105-XIV дає підстави для висновку, що у відносинах, пов`язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством випадках капіталізованих платежів відповідно до Порядку, ці органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

43. Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Закону № 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, у тому числі спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, вирішуються в судовому порядку.

44. Тому Фонд не позбавлений права звернутися до адміністративного суду як суб`єкт владних повноважень для виконання покладених на нього Законом № 1105-XIV функцій за вирішенням спору щодо обов`язку страхувальника виплатити капіталізовані платежі на задоволення вимог, що виникли із зобов`язань відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян, застрахованих у Фонді.

45. Аналогічний висновок з питань юрисдикції спорів, пов`язаних зі стягненням відділеннями Фонду із суб`єктів господарювання, які ліквідуються згідно з рішеннями його засновників, капіталізованих платежів, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 822/1472/17, від 06 червня 2018 року у справі № 811/289/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 822/1544/16.

46. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про поширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку адміністративного судочинства.

Щодо суті позовних вимог

47. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при вирішенні спору стосовно правомірності вимоги Відділення до УДСО про стягнення капіталізованих платежів, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

48. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

49. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначаються Законом № 1105-XIV.

50. За змістом статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

51. При цьому джерела формування коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків визначені у статті 11 Закону № 1105-XIV, до яких, зокрема, належать капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

52. Пунктом 1 Порядку встановлено, що відповідно до цього Порядку здійснюється капіталізація платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян, у тому числі застрахованих у Фонді.

53. Тобто норми Порядку поширюються на правовідносини з приводу здійснення капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язання суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута.

54. Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань УДСО з 16 листопада 2015 року перебуває в стані припинення за рішенням засновників. Підставою для такого припинення слугувала постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова), пунктом 3 якої передбачено, що органи поліції охорони, утворені як територіальні органи Національної поліції, є правонаступниками Департаменту Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та відповідних державних установ Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, що ліквідуються в установленому законодавством порядку.

Водночас цією Постановою передбачено утворення Управління поліції охорони в Харківській області як юридичної особи публічного права (додаток 1 цієї Постанови).

Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, ліквідація відповідача не пов`язана з його банкрутством, а зумовлена Постановою.

55. Отже, ліквідація відповідача здійснювалася внаслідок втрати повноважень у зв`язку з їх передачею іншому органу державної влади.

56. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Порядок, на який посилається позивач і на підставі якого, на його думку, слід стягнути капіталізовані платежі з відповідача, не може бути застосований до спірних правовідносин.

57. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 804/1315/17 та від 28 листопада 2019 року у справі № 816/2357/16.

58. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з УДСО на користь Відділення капіталізованих платежів у сумі 177 705,02 грн.

59. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відсутність підстав для стягнення з УДСО на користь Відділення капіталізованих платежів утриманцю ОСОБА_1 не свідчить про те, що такі кошти не мають відшкодовуватися Відділенню взагалі. У випадку ліквідації УДСО страхові виплати утриманцю ОСОБА_1 мають сплачуватися Відділенню правонаступником відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. На підставі частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

61. Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

62. Статтею 351 КАС України визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

63. Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

64. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року підлягає скасуванню. Суд першої інстанції по суті ухвалив правильне рішення про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому наявні підстави для зміни постанови Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року в її мотивувальній частині.

Висновки щодо розподілу судових витрат

65. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

66. Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінює рішення суду першої інстанції виключно у частині мотивів його прийняття, новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Касаційну скаргу Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 91702658

[ANTIRAID]

Велика палата прийшла до наступних висновків:

1. Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Закону № 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, у тому числі спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, вирішуються в судовому порядку.

Тому Фонд не позбавлений права звернутися до адміністративного суду як суб`єкт владних повноважень для виконання покладених на нього Законом № 1105-XIV функцій за вирішенням спору щодо обов`язку страхувальника виплатити капіталізовані платежі на задоволення вимог, що виникли із зобов`язань відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян, застрахованих у Фонді.

2. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відсутність підстав для стягнення з УДСО на користь Відділення капіталізованих платежів утриманцю ОСОБА_1 не свідчить про те, що такі кошти не мають відшкодовуватися Відділенню взагалі. У випадку ліквідації УДСО страхові виплати утриманцю ОСОБА_1 мають сплачуватися Відділенню правонаступником відповідача.