Постанова ВП-ВС про неналежний спосіб захисту шляхом встановлення факту порушення Конвенції при стягненні моральної шкоди

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 127/18934/18

Провадження № 14-83цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Лященко Н. П.

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року (суддя Сичук М. М.) та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року (у складі колегії суддів Панасюка О. С., Зайцева А. Ю., Шемети Т. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА :

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування шкоди.

ОСОБА_1 зазначав, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року у справі № 127/11586/18 його скаргу на бездіяльність прокуратури Вінницької області про невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за його заявою від 07 травня 2018 року № 16 щодо вчинення злочинів, передбачених статтями 366, 190 КК України, ОСОБА_2 , в. о. директора Державного підприємства «Агрономічне» (далі - ДП «Агрономічне»), в. о. директора Науково-дослідного господарства «Агрономічне» Вінницького національного аграрного університету, в порядку статті 303 КПК України задоволено частково, зобов`язано прокурора Вінницької області вирішити питання щодо внесення відомостей до ЄРДР у порядку статті 214 КПК України.

Станом на 28 травня 2018 року відповідь від прокуратури Вінницької області про виконання вимог, зазначених в ухвалі суду від 27 травня 2018 року, не надійшла.

Вважав, що наслідком неправомірних дій відповідача є необхідність додаткових зусиль для відновлення його порушених прав. Ці обставини в сукупності призвели до його неспокою та стресу.

Позивач з урахуванням викладеного просив суд:

- визнати, що мало місце порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 19, 129-1 Конституції України, пункту 2 статті 21 КПК України прокурором Вінницької області ОСОБА_3 , першим заступником прокурора Вінницької області ОСОБА_4, прокуратурою Вінницької області внаслідок невиконання судового рішення: ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року у справі № 127/11586/18, провадження № 1-кс/127/5919/18, постановленої судом на його користь;

- постановити рішення, яким на підставі пілотного рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) від 15 жовтня 2009 року (остаточне рішення від 15 січня 2010 року) встановити йому справедливу компенсацію в розмірі 2 500,00 євро за моральну шкоду, завдану прокурором Вінницької області ОСОБА_3 , першим заступником прокурора Вінницької області ОСОБА_4 , прокуратурою Вінницької області внаслідок невиконання ними судового рішення: ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 17 травня 2018 року у справі № 127/11586/18, провадження № 1-кс/127/5919/18, постановленої на його користь;

- стягнути з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь суму, еквівалентну 2 500,00 євро за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення судом у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, у частині позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації відмовлено у відкритті провадження у справі. В іншій частині позовних вимог провадження у справі відкрито.

Ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження у справі мотивовано тим, що спір щодо визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення цих вимог належить до компетенції ЄСПЛ.

Крім того, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Глава 26 КПК України регулює порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, ухвал слідчого судді тощо, у зв`язку із чим встановлення порушень норм КПК України не вирішується в порядку цивільного судочинства.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у відкриті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації, постановити ухвалу про відкриття провадження у справі щодо всіх позовних вимог та направити справу для продовження розгляду до Вінницького міського суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди незаконно відмовили у відкритті провадження в частині визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації. Норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами, як і національне законодавство, як норми прямої дії. Суди проігнорували і не застосували закон, який підлягав застосуванню, як наслідок постановлено судові рішення, які не ґрунтуються на законі і міжнародних договорах, підписаних Україною.

08 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 10 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Частиною шостою статті 403 ЦПК України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що в цій справі заявником оскаржуються судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно ж до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна 17 липня 1997 року прийняла Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції» за № 475/97-ВР. Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

23 лютого 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно із цим законом при розгляді справ судами України, Конвенція та практика ЄСПЛ використовувуються як джерела права. Зазначене положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України «Про міжнародні договори та угоди».

Відтак Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами так само, як внутрішнє законодавство і як норми прямої дії.

Разом з тим частиною першою статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Щодо доводів про юрисдикцію спору слід зазначити таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про порушення статті 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення моральної шкоди, що є предметом судового розгляду.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі у вищезазначеній частині є законними та обґрунтованими.

З огляду на викладене підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанови суду апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалені у справі рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року в частині відмови у відкритті провадження у справі та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Н. П. Лященко

Судді:

Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков

О. Р. Кібенко В. С. Князєв Л. М. Лобойко О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 91901368

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про порушення статті 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення моральної шкоди, що є предметом судового розгляду.

За таких обставин суд вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі у вищезазначеній частині є законними та обґрунтованими.