Постанова ВП-ВС про адміністративну юрисдикцію спору щодо виділення у натурі (на місцевості) земельної частки (паю)


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м . Київ

Справа № 807/2306/16

Провадження № 11-1068апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Гриціва М. І.,

суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року (судді Глушко І. В., Ільчишин Н. В., Макарик В. Я.) у справі № 807/2306/16 за позовом ОСОБА_1 до Худлівської сільської ради, Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області, Ужгородської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій, і

ВСТАНОВИЛА :

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Худлівської сільської ради в Ужгородському районі Закарпатської області щодо службового підроблення офіційного документа (складання державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_1, внесення в нього завідомо неправдивих відомостей та видачі його ОСОБА_2 );

- визнати протиправною бездіяльність Ужгородської районної державної адміністрації щодо залишення без розгляду по суті звернень від 22 червня, 14 та 20 вересня 2016 року, неприйняття рішення про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та ненадання витребуваних документів, зазначених у зверненнях;

- зобов`язати Ужгородську районну державну адміністрацію в Закарпатській області розглянути по суті звернення від 22 червня, 14 та 20 вересня 2016 року, прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 у натурі (на місцевості) належної йому земельної частки (паю) двома земельними ділянками з різним складом сільськогосподарських угідь в урочищах «Лази» - ріллю та «Горб» - пасовище загальною площею 2, 27 га в умовних кадастрових гектарах та видати такі документи: розпорядження про дозвіл на розробку проекту відводу земельних ділянок в урочищах «Лази» та «Горб», місце розташування земельних ділянок, їх площу та межі погодити з позивачем та видати йому уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай) в урочищах «Лази» та «Горб».

Вимоги мотивував тим, що в жовтні 2003 року його матері ОСОБА_2 було видано неправдивий офіційний документ (державний акт приватної власності на землю НОМЕР_1), який підписали Худлівський сільський голова Трембецький Й. М. та начальник відділу земельних ресурсів в Ужгородському районі ОСОБА_3 . Стверджує також, що в державний акт на землю НОМЕР_1, виданий його матері ОСОБА_2 , були внесені завідомо неправдиві відомості. Для реалізації права на земельну частку (пай), виділення її в натурі (на місцевості) позивач листом від 20 вересня 2016 року підтвердив наявність такого права і пред`явив свідоцтво про право на спадщину, яким підтверджується факт успадкування земельної частки (паю) та до свідоцтва додав сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий на ім`я ОСОБА_2 (його матері) НОМЕР_1. У листах від 22 червня, 14 та 20 вересня 2016 року до Ужгородської районної державної адміністрації він просив:

- розглянути заяву щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) двома земельними ділянками з різним складом сільськогосподарських угідь загальною площею 2,27 га в умовних кадастрових гектарах;

- прийняти рішення щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) двома земельними ділянками з різним складом сільськогосподарських угідь загальною площею 2,27 га в урочищах «Лази» та «Траса»;

- враховуючи інформацію заступника начальника Управління Держкомзему в Ужгородському районі Закарпатської області щодо наявності проекту організації території земельних часток (паїв) (лист № 07-35/Б-593 від 16 січня 2013 року), видати або надіслати поштою копії всіх документів стосовно організації території земельних часток (паїв) в урочищах « Горб » та «Лази»;

- надіслати йому копію розпорядження щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) в урочищах « Лази » та «Горб» та уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай) в урочищах «Лази» та «Горб», а також інші документи.

2. Справа за позовом ОСОБА_1 розглядалася неодноразово.

Першого разу Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2017 року закрив провадження в цій справі, оскільки дійшов висновку про те, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та повинна пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 липня 2017 року скасував ухвалу суду першої інстанції від 30 травня 2017 року й направив справу для продовження розгляду до того самого суду першої інстанції.

Покликаючись на фактичні передумови спору, точний зміст позовних вимог позивача, суд апеляційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції, коли ухвалював рішення про закриття провадження у справі, усупереч дійсним обставинам застосував норми матеріального та процесуального права, що потягло хибний висновок про непідсудність справи з означеним предметом спору судам адміністративної юрисдикції.

За наслідками нового судового розгляду Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 липня 2018 року задовольнив клопотання позивача про його відмову від частини позовних вимог щодо визнання протиправною діяльності Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області (правонаступник Ужгородського районного відділу земельних ресурсів Закарпатської області) зі службового підроблення офіційного документу (складання державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_1, внесення в нього завідомо неправдивих відомостей та видачі такого на ім`я ОСОБА_2 ).

Це рішення суду ніким не оскаржувалося в апеляційному порядку.

Цей же суд ухвалою від 30 липня 2018 року закрив провадження у справі про визнання протиправною діяльність Худлівської сільської ради в Ужгородському районі Закарпатської області щодо службового підроблення офіційного документа (складання державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_1, внесення в нього завідомо неправдивих відомостей та видачі такого на ім`я ОСОБА_2 ) у зв`язку з неналежністю розгляду цієї позовної вимоги в порядку адміністративного судочинства.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції про закриття провадження в означеній частині вимог залишив без змін.

Рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання протиправною діяльність Худлівської сільської ради в Ужгородському районі Закарпатської області щодо службового підроблення офіційного документа в касаційному порядку не оскаржувалися.

Закарпатський окружний адміністративний суд решту позовних вимог розглянув по суті за правилами адміністративного судочинства і рішенням від 30 липня 2018 року відмовив у їхньому задоволенні.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 листопада 2018 року скасував рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрив.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції вказав на те, що в межах спірних правовідносин має місце спір про право власності (право користування) щодо земельної ділянки (паю) в урочищах « Лази » та «Горб», на які позивач вважає, що має право відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай). Натомість згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим на підставі рішення 16 сесії 3 скликання Худлівської сільської ради, розміри та розташування переданих земельних ділянок відрізняються від заявлених позивачем. З огляду на ці обставини суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а можуть бути розглянуті за правилами цивільного процесуального провадження.

3. ОСОБА_1 не погодився із судовим рішенням суду апеляційної інстанції і подав касаційну скаргу про його скасування з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.

З погляду апелянта, суд апеляційної інстанції належним чином не вивчив матеріали справи, повною мірою не з`ясував справжній перебіг подій, фактично спотворив доводи апеляційної скарги. Вважає, що спір виник через ненадання Худлівською сільською радою належним чином адміністративних послуг, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду. Спору про право власності на земельну ділянку не було.

Коли він заявляв вимоги зобов`язати Ужгородську районну державну адміністрацію в Закарпатській області розглянути по суті його звернення від 22 червня, 14 і 20 вересня 2016 року, а також прийняти рішення про виділення саме йому ( ОСОБА_1 ) у натурі (на місцевості) належної земельної частки (паю) двома земельними ділянками з різним складом сільськогосподарських угідь в урочищах «Лази» - ріллю та «Горб» - пасовище загальною площею 2,27 га в умовних кадастрових гектарах та надати низку документів, що стосуються рішень органів влади про розробку проекту відводу земельних ділянок в урочищах «Лази» та «Горб» і уточнених списків осіб, які мають праву на земельну частку в цих урочищах, то таким чином домагався в органів влади реалізувати своє право на виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості). Натомість суд апеляційної інстанції викривив суть його вимог й припустив, що позивач наче володіє названими земельними ділянками й захищає право власності на них.

Зазначає також, що суд апеляційної інстанції проігнорував правові висновки ухвали цього самого суду від 27 липня 2017 року, який визначив, що на спір з вимогами, які він заявив у цій справі, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 грудня 2018 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року.

Цей же суд ухвалою від 30 вересня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. У цій справі фактичні обставини справи були такі.

Худлівська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області рішенням 16 сесії 3 скликання від 03 лютого 2001 року «Про погодження передачі в натурі земельних часток (паїв)» вирішила погодити передачу в натурі земельної частки (паю) площею 2,27 га в умовних кадастрових гектарах громадянам, у тому числі ОСОБА_2 - матері позивача.

У жовтні 2003 року їй видали державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, який підписали Худлівський сільський голова Трембецький Й. М. та начальник відділу земельних ресурсів в Ужгородському районі ОСОБА_3 Акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за номером 3, дата запису 19 листопада 2002 року.

За цим актом ОСОБА_2 передається 5 земельних ділянок загальною площею 2, 27 га в межах згідно з планом (ділянка № 1 - 0, 65 га в урочищі «Лази»; ділянка № 2 - 0 , 2 га в урочищі «Траса»; ділянка № З - 0, 08 га в урочищі «Дубове»; ділянка № 4 - 0 , 2 га в урочищі «Холмці»; ділянка № 5 - 1, 14 га урочище не зазначено).

Акт був виданий взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) КСП «Гроно» серії ЗК № 018996.

З відзиву Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 23 квітня 2018 року випливає, що державний акт ОСОБА_2 на право приватної власності на землю НОМЕР_1 Худлівська сільська рада не передала до Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської областідля його державної реєстрації відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 844 «Про деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році».

У відзиві Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області також зазначає, що в Державному фонді документації, наявної у відділі в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, немає (не значиться) землевпорядної документації, на підставі якої ОСОБА_2 видавався державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, архівного екземпляра зазначеного державного акта на право приватної власності на землю також бракує.

ІНФОРМАЦІЯ_3 мати позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, померла. З копії свідоцтва про право на спадщину за законом, яке посвідчив державний нотаріус Ужгородської районної державної нотаріальної контори 19 вересня 2016 року, видно, що спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 є її син, позивач. Спадщина складається з права на земельну частку (пай) члена КСП «Гроно», що перебуває у власності КСП «Гроно» с. Худльово Ужгородського району Закарпатської області в розмірі 2, 27 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належного померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 018996, виданого Ужгородською районного державною адміністрацією 08 квітня 1997 року та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 09 квітня 1997 року за номером 266.

Згідно з копією сертифіката на право на земельну частку (пай) № 018996 у цьому документі міститься інформація, яка точно відтворена в копії свідоцтва про спадщину. Зазначається також, що сертифікат виданий на підставі рішення Ужгородської державної адміністрації від 07 квітня 1997 року № 189.

Як стверджує позивач, ОСОБА_2 було виділено лише 2 земельні ділянки в урочищах «Лази» - 0, 65 га та «Траса» - 0, 2 га. Ділянки, зазначені в державному акті на землю під № 3 - 0, 08 га, № 4 - 0,2 га, № 5 - 1,14 га не були виділені в натурі.

Згідно з наданими позивачем поясненнями виділені ділянки в урочищі «Лази» - 0,65 га та в урочищі «Траса» - 0,2 га, наділені його матері ОСОБА_2 , були відібрані Худлівською сільською радою, та на неодноразові звернення до відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування з вимогою виділити земельні ділянки отримували формальні відповіді.

У відзиві Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області визнало, що практично всі звернення позивача, і навіть від 22 червня, 14 і 20 вересня 2016 року, до Ужгородської державної адміністрації та органів Держгеокадастру основувалися на відсутності винесення в натурі (на місцевості) деяких земельних ділянок із загальної площі земельної частки (паю), яку отримала його мати ОСОБА_2 як член КСП «Гроно». Причиною цього було оформлення державного акта старого взірця без наявності на той момент геодезичної зйомки території.

Цей же відповідач також повідомив, що у зв`язку із значною кількістю заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) Худлівська сільська рада звернулася до Ужгородської районної державної адміністрації з клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою по організації території земельних часток (паїв). Ужгородська районна державна адміністрації розпорядженням від 13 грудня 2016 року № 537 видала відповідне рішення, на виконання якого було розроблено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) КСП «Гроно» на території Худлівської сільської ради.

У листі за грудень 2006 року Закарпатське обласне головне управління земельних ресурсів у відповідь на звернення ОСОБА_2 повідомило, що за інформацією Ужгородського районного відділу земельних ресурсів у 2002 році ОСОБА_2 та ще п`ятеро землевласників сертифікатів на право на земельну частку (пай) подали відповідні заяви й отримали державні акти на право на приватну власність на земельні ділянки згідно з проектом організації території земельних часток (паїв), розробленим на окремі поля. ОСОБА_2 були виділені в натурі (на місцевості) частина ріллі площею 0, 65 га та багаторічні насадження (виноградники) площею 0, 20 га. Інша частина ріллі площею 0,20 га (урочище «Хомці») та пасовища площею біля 1,4 га не були виділені в натурі, оскільки не було проведено геодезичної зйомки території. У цьому листі також стосовно права на земельну частку в урочищі «Хомці» багато пайовиків звернулися із заявами про виготовлення державних актів на право власності на земельну частку (пай), для виготовлення яких не вистачало коштів. Тому хоча б для часткового задоволення поданих заяв проектні організації розробили проект землеустрою щодо організації території земельних часток - ріллі на території Худлівської сільської ради, зокрема й в урочищі «Хомці».

Як убачається зі змісту заяв позивача, які додані до позовної заяви й утворюють предмет спору, останній неодноразово звертався до Ужгородської районної державної адміністрації з проханням виділити саме йому земельні частки (паї) в натурі (на місцевості) з видачею документів, що засвідчують його право власності на ці земельні частки. У своїх зверненнях просив виділити земельну частку для ведення особистого селянського господарства двома земельними масивами загальною площею 2,27 га в умовних кадастрових гектарах, одну з яких в урочищі «Лази» - ріллю, другу в урочищі «Горб» - пасовище. Тоді ж просив надати уточнені списки осіб, які мать право на земельну частку (пай) в названих ним урочищах, та інші означені в позовній заяві документи.

Право на виділенні земельної частики (паю) в натурі (на місцевості) в розмірі 2,27 га та видачу йому державного акта на право приватної власності на цю землю обґрунтовував посиланням на те, що є спадкоємцем права на земельну частку (пай) члена КСП «Гроно» у визначеному розмірі без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке належало його матері на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 018996, а також тим, що попри видання його матері взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 земельні частки, які зазначені в цьому акті, на місцевості не були виділені і право власності на них його мати не набула, а він після її смерті не успадкував.

Отож, як вважає позивач, спір виник через те, що відповідачі не задовольнили його звернення і не виділили земельну частку на місцевості в місцях, які він позначив.

6. Стверджуванні порушення норм матеріального та процесуального права й іншу нормативну базу, яка, як правило, матиме значення для вирішення заявленого спору, можна викласти таким чином.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Преамбулі Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 899-IV) сказано, що цей Закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

За абзацами другим, третім частини першої статті 1, частиною першою, абзацом першим частини другої статті 2 цього Закону право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину.

Згідно зі статтею 3 Закону № 899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до статті 5 цього Закону сільська рада та районна державна адміністрація в межах їхніх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядає заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймає рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняє списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняє місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); <�…>; надає землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядає та погоджує проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовує проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляє матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Сільські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

У частині першій статті 9 цього Закону передбачено, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 11 Закону № 899-IV встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Земельні ділянки, які будуть використовуватися їх власниками, самостійно закріплюються межовими знаками встановленого зразка кожна окремо. Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до абзацу третього пункту 1, абзацу першого пункту 2, пунктів 5, 6 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

За частиною першою, абзацом другим частини другої, частинами третьою, четвертою, сьомою, дев`ятою, десятою статті 791 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натурі (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування <�…> та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

За пунктами г) і ґ) частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини або виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У статтях 125, 126 цього Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 122 «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками» в редакції, чинній на час розгляду спору, організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом. У разі виявлення після розробки проекту факту невключення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація може прийняти рішення (розпорядження) про: коригування проекту землевпорядною організацією з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю). У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією рішення (розпорядження) щодо коригування проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі № 1-6/2010 за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України констатував, що системний аналіз положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин. <�…>. Відповідно до пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності. <�…>. За Конституцією і законами України публічно-правові спори в Україні розглядають і вирішують суди загальної юрисдикції в порядку кримінального та адміністративного судочинства <�…>. Як далі зазначив Суд, вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

7. Вирішуючи питання, порушені у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Як убачається з фактичних обставин, які в цій справі встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 звертався до Ужгородської районної державної адміністрації із заявою прийняти на підставі статей 3 та 5 Закону № 899-IV рішення про виділення в натурі (на місцевості) саме йому і саме земельної частки (паю) із земель КСП «Гроно» в розмірі 2, 27 умовних кадастрових гектарів, одну з яких в урочищі «Лази» - ріллю, другу в урочищі «Горб» - пасовище. Тоді ж просив надати уточнені списки осіб, які мать право на земельну частку (пай) в названих ним урочищах, та інші означені в позовній заяві документи та відомості. Документом, що посвідчує право на земельну частку, назвав свідоцтво про право на спадщину, за яким він має право на виділення йому земельної частки на місцевості в розмірі, що належав його померлій матері, посвідченого сертифікатом. Право на виділення земельної частки (паю) в натурі потвердив сертифікатом на право на земельну частку (пай), який у 1997 році Ужгородська районна державна адміністрація видала його матері ОСОБА_2 , а після смерті право на виділення земельного паю успадкував він і вирішив його реалізувати.

Відповідно до правил апеляційного провадження за неперевіреними до кінця доводами позивача, що стосуються суті спору, йога мати ОСОБА_2 взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) насправді не отримала державного акта на право приватної власності на землю, оскільки всупереч встановленому законодавством порядку їй виділили лише 2 земельні ділянки в урочищах «Лази» - 0, 65 га та «Траса» - 0, 2 га, а ділянки, номінально зазначені у згаданому вище документі під № 3 - 0, 08 га, № 4 - 0, 2 га, № 5 - 1, 14 га, не були виділені в натурі.

Як установив суд першої інстанції, те, що земельна частка (пай) у повному розмірі не була виділена матері позивача на місцевості, що державний акт на право приватної власності ОСОБА_2 на землю не пройшов державну реєстрацію, після якої виникає право власності на цю земельну ділянку, що право власності на неї не було оформлено відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також що ОСОБА_1 мав право на подання заяви про виділення йому земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) як особа, яка успадкувала право на виділення такої частки, фактично не заперечила сторона відповідача.

З правової позиції, якої притримується позивач, випливає, що він звернувся до органу державної влади з проханням виділити земельну частку (пай) із загального масиву землі на місці, право на виділення на якій заявили також й інші власники сертифікатів на земельні частки. Позивач, як видно зі змісту його позовної заяви, розумів, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), передбачає проведення відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок зборів власників земельних часток (паїв), на яких проводитиметься розподіл згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Відповідно до вимог закону і в межах сформульованого ним бажання отримати земельну частку (пай) у власність позивач подавав до відповідачів відповідні звернення, серед яких і ті, що стали предметом цього спору, й мав законні підстави очікувати на них відповідь.

Питання виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) врегульовані законодавством, насамперед Законом № 899-IV, у якому регламентовано, хто, які особи, які мають право на земельну частку (пай), прописана послідовність дій останніх, визначені підстави для виділення земельних ділянок в натурі, в історичному вимірі визначені компетентні органи, які розглядали звернення щодо виділення земельних часток на місцевості. У цьому та кореспондуючих йому законодавчих актах встановлені повноваження останніх й описано точний і зрозумілий опис послідовності (алгоритм) їхніх дій та рішень. За законом реалізація питання про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) віднесена до повноважень державних органів влади - місцевих державних адміністрацій (принаймні на час виникнення цього спору) і органів місцевого самоврядування (станом на час касаційного перегляду справи).

Отже, якщо орган, який наділений повноваженнями на прийняття рішення про виділення земельної ділянки на місцевості, ці повноваження буде використовувати чи застосовувати не на підставі чи всупереч вимогам законодавства, то тоді може виникнути спір, в основі якого перебуватиме ймовірне порушення, недотримання або в іншій формі невиконання вимог закону, які зачіпатимуть права чи інтереси особи. Такий спір буде прямо пов`язаний з органом держави або в особі органу місцевого самоврядування з владою (владною діяльністю).

Коли спір, стороною в якому є орган державної влади чи місцевого самоврядування, суть якого полягатиме в основному в тому, що ці органи не діють у законодавчо визначеному порядку, поза межами повноважень чи із порушеннями, то такий спір набуває ознак публічно-правового спору, оскільки юридичний характер державного розсуду в цих спірних правовідносинах надає діям та рішенням суб`єкта владних повноважень ознак публічності, які регулюються публічно-правовими нормами.

У такому правовому відношенні суб`єкт владних повноважень не має можливості вирішувати спір, приміром подібний до того, що виник у цій справі, автономно, керуючись власною волею, вільно від законодавчих положень чи іншим способом, характерним для приватноправових відносин.

Відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 2 КАС України під публічно-правовим спором розуміється спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, <�…>, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; <�…>, а під суб`єктом владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

За пунктом першим частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отож, коли зіставити суть спірних правовідносин у цій справі та суб`єктний склад її учасників, можна дійти висновку, що на розгляд вимог позивача ОСОБА_1 до суб`єктів владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності в питанні прийняття рішення про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості), яке відноситься до сфери земельних відносин, і вирішення земельного спору, який виник з приводу цих вимог, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

8. У цій справі немає правових і фактичних підстав вважати, що спірні відносини ґрунтуються на набутому матір`ю позивача права приватної власності на земельну частку, яке засвідчується державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1.

Справді, у матеріалах справи є такий документ. Поряд з тим, а про це мовилося вище, реально на місцевості земельні ділянки, перелічені в цьому документі, не були виділені, державна реєстрація права власності на земельну частку в розмірі 2,27 умовних кадастрових гектарах не проводилася, реєстраційні рішення не оформлювалися.

Як видно з копії свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_1 успадкував право на земельну частку (пай) члена сільського господарського підприємства в означеному вище розмірі без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка належала його матері на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 018996, хоча станом на час видачі свідоцтва про право на спадщину (19 вересня 2016 року), якщо б мати позивача набула право власності на земельну частку, то мав би успадкувати земельну ділянку як об`єкт власності в розмірі і місцях, що були зазначені в державному акті на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1. Однак цього не було зроблено.

ОСОБА_1 заявив про своє право на земельний пай як його спадкоємець, посвідчене сертифікатом, а не як спадкоємець земельної ділянки на підставі державного акта на право приватної власності на землю. Він просив виділити йому земельну частку на місцевостях, які відрізняються від тих, що позначені в акті. У такому сенсі, як можна простежити з позиції відповідачів, його письмові звернення, вимоги сприймали органи, до повноважень яких належить вирішення питання про виділення земельної частки в натурі.

ОСОБА_1 не оспорює правильність виділення його матері земельної частки на місцевості і не просить наче «дооформити» обмін сертифіката на право на земельну частку (пай) на державний акт на право власності на землю.

Він, як можна зрозуміти з його доводів, заявляє про своє право на виділення йому земельної ділянки в натурі на підставі свідоцтва про право на спадщину. Чи законні, обґрунтовані й слушні такі його вимоги, а відтак, чи законно й правомірно діяв суб`єкт владних повноважень, належить вирішити за наслідками апеляційного перегляду цієї справи, який має відбутися за правилами адміністративного судочинства.

Описані фактичні обставини у своїй сукупності дають підстави визнати помилковим висновки апеляційного суду про те, що на ці спірні обставини поширюється юрисдикція цивільного суду.

9. Доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції.

10. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

За змістом частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області, Ужгородської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач М. І. Гриців

Судді : Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

Т . О. Анцупова О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук В. В. Пророк

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 91998642

Link to post
Share on other sites

Чергова постанова з вигаданою юрисдикцією та повним відступом від вже тричі зміненої позиції. Новий рівень досягнуто, вірніше пробито.

Велика палата зазначила, що питання виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) врегульовані законодавством, насамперед Законом № 899-IV, у якому регламентовано, хто, які особи, які мають право на земельну частку (пай), прописана послідовність дій останніх, визначені підстави для виділення земельних ділянок в натурі, в історичному вимірі визначені компетентні органи, які розглядали звернення щодо виділення земельних часток на місцевості. У цьому та кореспондуючих йому законодавчих актах встановлені повноваження останніх й описано точний і зрозумілий опис послідовності (алгоритм) їхніх дій та рішень. За законом реалізація питання про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) віднесена до повноважень державних органів влади - місцевих державних адміністрацій (принаймні на час виникнення цього спору) і органів місцевого самоврядування (станом на час касаційного перегляду справи).

Отже, якщо орган, який наділений повноваженнями на прийняття рішення про виділення земельної ділянки на місцевості, ці повноваження буде використовувати чи застосовувати не на підставі чи всупереч вимогам законодавства, то тоді може виникнути спір, в основі якого перебуватиме ймовірне порушення, недотримання або в іншій формі невиконання вимог закону, які зачіпатимуть права чи інтереси особи. Такий спір буде прямо пов`язаний з органом держави або в особі органу місцевого самоврядування з владою (владною діяльністю).

Коли спір, стороною в якому є орган державної влади чи місцевого самоврядування, суть якого полягатиме в основному в тому, що ці органи не діють у законодавчо визначеному порядку, поза межами повноважень чи із порушеннями, то такий спір набуває ознак публічно-правового спору, оскільки юридичний характер державного розсуду в цих спірних правовідносинах надає діям та рішенням суб`єкта владних повноважень ознак публічності, які регулюються публічно-правовими нормами.

У такому правовому відношенні суб`єкт владних повноважень не має можливості вирішувати спір, приміром подібний до того, що виник у цій справі, автономно, керуючись власною волею, вільно від законодавчих положень чи іншим способом, характерним для приватноправових відносин.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 жовтня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 369/10789/14-ц
      Провадження № 14-703цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенко Ігор Іванович, про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Хрещатик» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року у складі судді Пінкевича Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів Фінагєєва В. О., Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц. та
      ВСТАНОВИЛА:
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.
      Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали договір банківського вкладу (депозиту) на суму 310 880,00 грн строком з 24 квітня по 24 липня 2013 року. У липні ОСОБА_1 зняв частину коштів, а залишок суми в розмірі 280 000,00 грн знову розмістив в банку, уклавши новий договір строк на 12 місяців, до 24 липня 2014 року.
      1.2. Спочатку банк виконував свої зобов`язання належним чином та на рахунок ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування коштами до травня 2014 року. У червні 2014 року банк перестав нараховувати ОСОБА_1 відсотки. При зверненні до відповідача із цього питання позивачу стало відомо, що кошти на його депозитному рахунку відсутні. За умовами договору він мав право на дострокове розірвання договору та повернення коштів. Однак позивач отримав відмову на свою заяву, оскільки за даними бухгалтерського обліку його договори банківського вкладу не обліковуються в банку, і відповідач звернувся з цього питання до правоохоронних органів. Ураховуючи викладене, позивач вважає своє право порушеним.
      1.3. У листопаді 2014 року ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати недійсним договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, укладений ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 .
      1.4. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до подання позову ПАТ «КБ «Хрещатик» розглядало заяву ОСОБА_1 про повернення вкладу від 4 червня 2014 року. По факту відсутності коштів були проведені службове розслідування та ревізія Київського регіонального відділення за період 2011-2014 роки. За результатами перевірок встановлено, що за даними бухгалтерського обліку банку в Київському регіональному відділенні зареєстровано договір банківського вкладу «Оберіг» на 12 місяців № 222Б-385933, укладений 24 липня 2013 року сторонами на суму 1 000,00 грн, а договір банківського вкладу «Оберіг» № 543/2013-222 в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, на який посилається позивач, не укладався з банком, не зареєстрований в системі обліку депозитів банку та, як наслідок, у матеріалах справи Київського регіонального відділення відсутні жодні документи щодо його укладення.
      1.5. Крім того, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок, передбачений договором, грошові кошти в сумі 310 880,00 грн не обліковувались на рахунках банку, тобто не було дотримано письмової форми. Щодо цих обставин триває досудове розслідування Шевченківським РУ ГУ МВС України у місті Києві (кримінальне провадження № 12014100100002551). Оскільки договір не набрав юридичної сили, то він не створює жодних юридичних наслідків для сторін, які його підписали.
      1.6. У серпні 2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив:
      - визнати укладеним депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн;
      - визнати ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222;
      - визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування;
      - зобов`язати ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.
      2.2. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено:
      - визнано депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн укладеним;
      - визнано ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222;
      - визнано за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості від 24 квітня 2013 року на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування;
      - зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, і залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
      - у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу відмовлено.
      2.3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      2.4. Рішення судів мотивовані тим, що ПАТ «КБ «Хрещатик» не довело неприйняття коштів у ОСОБА_1 , фіктивність чи підробку квитанції або існування будь-яких інших фінансових зобов`язань між сторонами. Наявні у матеріалах справи квитанції містять печатку банку та підписи уповноважених осіб, що підтверджується висновком експерта.
      2.5. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди зазначили, що при укладенні договору від 24 квітня 2013 року сторони діяли вільно, на власний розсуд визначили характер договору, його умови (зміст), договір підписаний уповноваженими особами та містить печатку установи.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      3.1. У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) надійшла касаційна скарга ПАТ «КБ «Хрещатик», в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ПАТ «КБ «Хрещатик» задовольнити. Крім того, ПАТ «КБ «Хрещатик» стверджувало, що спір у цій справі слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      3.2. Касаційнаскарга, крім іншого, мотивована тим, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року № 234 ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 2 червня 2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення № 46-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», а Фондом прийнято рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик». Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації банку врегульована Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який є спеціальним законом у цих правовідносинах. Отже, за своїм характером позовні вимоги ОСОБА_1 є публічно - правовими та мають розглядатися адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      4. Рух справи у суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою ВССУ від 17 липня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.
      4.2. У червні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду.
      4.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, зокрема, якщо учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      5. Позиція інших учасників справи
      5.1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 надіслав до ВССУ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик», у якому вказує, що доводи скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      6. Фактичні обставини справи
      6.1. 24 квітня 2013 року ПАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 уклали договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн.
      6.2. Згідно із квитанцією від 24 квітня 2013 року № 18 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 310 880,00 грн з призначенням платежу «внесення готівки на поточний рахунок клієнта».
      6.3. Відповідно до заяви на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87 ОСОБА_1 отримав відсотки та частину вкладу за депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222D у сумі 43 050,00 грн.
      6.4. 24 липня 2013 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 222D-385921 на суму 280 000,00 грн строком з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року.
      6.5. 24 липня 2013 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Хрещатик» із заявою, в якій просив прийняти кошти на вклад «Оберіг» в сумі 1 000,00 грн під процентну ставку 17,5 % річних на термін з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року.
      6.6. Згідно із заявою про переказ готівки № 108 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 1 000,00 грн з призначенням платежу «надходження коштів на депозит № 222Д-385933 від 24 липня 2013 року».
      6.7. Також згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-3 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Щодо юрисдикції спору
      7.1. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      7.2. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      7.3. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      7.4. Як убачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» із первісною вимогою про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу у межах правовідносин щодо виконання цивільного договору стороною такого договору.
      7.5. Під час здійснення провадження у справі на підставі постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію.
      7.6. Після віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних банків ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, відповідно до змісту яких просив: визнати за ним право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу згідно з депозитним договором за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування, зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір, укладений між ним та ПАТ «КБ «Хрещатик», та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду.
      7.7. При цьому, звертаючись до суду із вказаними вимогами, ОСОБА_1 визначив Фонд та уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» як третіх осіб у справі. Натомість вважав, що вимоги в повному обсязі підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спрямовані на захист його порушених прав, що виникли із цивільних відносин між ним та банком, а саме із цивільно-правової угоди.
      7.8. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачалось, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      7.9. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      7.10. Водночас статтею 16 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про зміну позовних вимог) встановлювалася заборона об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      7.11. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      7.12. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав, що справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      7.13. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      7.14. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
      7.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у контексті справи зміст (суть) спірних правовідносин залежить від встановлення реальної правової природи їх виникнення.
      7.16. Законом України № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.
      7.17. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      7.18. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      7.19. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      7.20. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможного банку з ринку.
      7.21. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
      7.22. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      7.23. Отже, банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      7.24. Наведене свідчить про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до спору про право на отримання ним як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, а тому мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
      7.25. Водночас та обставина, що позивач визначив Фонд третьою особою у справі, не змінює характеру спірних правовідносин у цій справі.
      7.26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду цивільних і адміністративних справ недостатньо застосування виключно формального критерію -визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер спірних правовідносин, з яких виник спір.
      Подібний висновок зроблений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц.
      7.27. У справі, що розглядається, позивач просив визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування.
      7.28. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18) та інших, і підстав для відступу від них не вбачається.
      7.29. Прийнявши до розгляду уточнені позовні вимоги в цій частині, місцевий суд не врахував положення процесуального законодавства про заборону об`єднання в одному провадженні позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
      7.30. Натомість спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19).
      Щодо позовної вимоги про визнання депозитного договору укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик»
      7.31. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      7.32. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
      7.33. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
      7.34. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
      7.35. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
      7.36. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
      7.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
      7.38. За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів».
      7.39. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
      7.40. Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.
      7.41. У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним договору банківського вкладу, наявність зобов`язальних відносин за яким та, відповідно, обов`язок повернути кошти позивачу заперечувалися відповідачем.
      7.42. Позивач у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку фактичним обставинам справи, які підлягають встановленню та оцінці судами у межах спору позивача з Фондом про його право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивача з ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо права на включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      7.43. Тож заявлені у цій справі вимоги про визнання договору банківського вкладу укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, підставами для обґрунтування звернення з позовом у спорі щодо права на отримання коштів (чи то як гарантованого відшкодування, чи визнання кредитором в межах реєстру акцептованих вимог), що не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільних, господарських чи то адміністративних). Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували цього та помилково задовольнили такі вимоги.
      Щодо позовних вимог про зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу за рахунок коштів Фонду, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування
      7.44. Як уже було зазначено, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      7.45. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI).
      7.46. Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону № 4452-VI).
      7.47. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону). Вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI).
      7.48. Після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом, є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами. Їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 344/276/15-ц).
      7.49. Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов`язань банку за укладеним депозитним договором, Фонд у цьому випадку діє як представник банку - сторони договірних відносин (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5668/16).
      7.50. Таким чином, вимога позивача про відшкодування суми, що перевищує гарантовану суму відшкодування, встановлену з урахуванням статті 26 Закону № 4452-VI, є спором щодо включення його вимог в цій частині до реєстру акцептованих вимог кредиторів за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, і правильно вирішена судами за правилами цивільного судочинства.
      7.51. Ураховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, вказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» в частині зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме 67 830 грн, - є обґрунтованими.
      Щодо зустрічних позовних вимог
      7.52. З приводу зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо визнання недійсним укладеного сторонами від 24 квітня 2013 року договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      7.53. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
      7.54. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
      7.55. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга вказаної статті).
      7.56. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      7.57. Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору банківського вкладу (депозиту) (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      7.58. Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
      7.59. Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки та заява на видачу готівки.
      7.60. Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 глави 1 розділу IV Інструкції № 174).
      7.61. Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
      7.62. З огляду на вказане вище письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      7.63. Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516).
      7.64. Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями (пункт 8 розділу I Інструкції № 174).
      7.65. Відповідно до пункту 1.6 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій.
      7.66. Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-33 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення.
      7.67. Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
      Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц.
      7.68. Крім того, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України у тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця.
      7.69. Як виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
      7.70. Ураховуючи вищевикладене, доводи касаційної скаргине спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «КБ «Хрещатик», не впливають на їх законність та обґрунтованість.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункти 3 та 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      8.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України).
      8.3. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
      8.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      8.5. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
      Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року № 591/5619/17.
      8.6. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» слід задовольнити частково та скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до ПАТ «КБ «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» та закрити провадження в цій частині позовних вимог, оскільки позивач пред`явив позовні вимоги, які не можуть бути предметом розгляду як у суді цивільної юрисдикції так і взагалі у судовому порядку.
      8.7. Крім того, оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним як вкладником права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду та закрити провадження у частині вказаних позовних вимог - фактично зводяться до спору про право на отримання позивачем як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, то такі вимоги мають управлінський характер та мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції. А отже, ухвалені у справі судові рішення в цій частині слід скасувати та закрити провадження у справі.
      8.8. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшла висновку про часткове закриття провадження у справі з підстави порушення юрисдикційної належності спору, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи в цій частині позовних вимог до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
      8.9. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо включення до бази даних про вкладників інформації про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду, як спору щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування. А тому судові рішення у цій частині слід залишити без змін.
      8.10. Також, як зазначено вище, суд першої й апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик», а тому судові рішення попередніх інстанцій у цій частині теж підлягають залишенню без змін.
      9. Щодо розподілу судових витрат
      9.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      9.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
      9.3. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      9.4. Тому судовий збір, сплачений в частині позовних вимог, за якими провадження у цій справі закрито, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
      9.5. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції щодо позовних вимог, в частині яких судові рішення залишені без змін, покладаються на ПАТ «КБ «Хрещатик».
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3 і 5 частини першої статті 409, частинами першою - третьою статті 412, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» задовольнити частково.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»; визнання за вкладником ОСОБА_1 права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - скасувати.
      Провадження у справі № 369/10789/14-ц в частині указаних позовних вимог закрити.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» щодо включення ОСОБА_1 до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без змін.
      У частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      Л. М. Лобойко
      /підпис/
      Т. О. Анцупова
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      /підпис/
      О.Г. Яновська
      /підпис/
      В. С. Князєв
      /підпис/
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І.
      Джерело: ЄДРСР 92747345
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 жовтня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/12819/18
      Провадження № 11-711апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року (суддя Кармазін О. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року (судді Кучма А. Ю., Аліменко В. О., Безименна Н. В.),
      У С Т А Н О В И Л А:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 03 серпня 2018 року № 38-0 про звільнення позивача з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою від 30 серпня 2018 року відмовив у відкритті провадження в цій справі.
      3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 жовтня 2018 року ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року залишив без змін.
      4. Судові рішення мотивовано тим, що спір у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у сфері трудових відносин, має приватноправовий характер - між працівником та роботодавцем, а його суттю є перевірка законності припинення трудових відносин у зв`язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного наказу.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      5. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, зокрема, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії відповідача як суб`єкта владних повноважень і перевірці підлягає наявність чи відсутність у відповідача повноважень щодо прийняття такого акта.
      Позиція інших учасників справи
      6. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 18 липня 2019 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      10. Суди встановили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) Міністерство охорони здоров`я України є засновником Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України», яке зареєстровано в ЄДР 13 серпня 1993 року.
      11. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12 грудня 2012 року № 281-о на умовах контракту, який є особливою формою трудового договору, ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      12. Відповідно до умов контракту від 05 грудня 2016 року № 882 позивача призначено на посаду строком до 12 грудня 2019 року.
      13. Пунктом 2 загальних положень контракту визначено, що на підставі цього контракту виникають трудові відносини між керівником підприємства та Міністерством охорони здоров`я України.
      14. Згідно з пунктом 3 контракту керівник, який уклав цей контракт, є повноваженим представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов`язків підприємства, передбачених актами законодавства, статутом підприємства, іншими нормативними документами.
      15. Відповідно до пункту 5 загальних положень контракту керівник підзвітний Міністерству охорони здоров`я України в межах, установлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.
      16. Положеннями підпункту б пункту 34 контракту визначено, що керівник може бути звільнений з посади у разі одноразового грубого порушення ним законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т. п.).
      17. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 серпня 2018 року № 38-0 ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до підпункту б пункту 34 контракту та пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
      18. Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      19. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      20. Положеннями пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
      21. Крім того, відповідно до пункту 17 частини першої вказаної статті публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      22. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      23. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      24. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні й у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      25. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
      26. Так, позивач оскаржує наказ Міністерства охорони здоров`я України від 03 серпня 2018 року № 38-0 про звільнення його з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      27. Разом з тим після укладення контракту між Міністерством охорони здоров`я України і ОСОБА_1 виникли трудові відносини, тобто фактично позовні вимоги стосуються підстав та умов звільнення позивача з посади генерального директора державного підприємства на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
      28. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      29. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин та має вирішуватись судами за правилами ЦПК.
      30. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 806/2808/16, від 23 січня 2019 року у справі № 822/160/16.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      31. Згідно зі статтею 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      32. Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      33. Переглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які, ухвалюючи судові рішення, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      34. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      35. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      О. С. Золотніков
      В. В. Британчук
      О. Р. Кібенко
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 92747339
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 825/478/16
      Провадження № 11-387апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року (суддя Добрянський В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      У С Т А Н О В И Л А:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. 10 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «КБ «Південкомбанк» відповідно), у якому просив зобов`язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є вкладником згаданого банку в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з початком процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» набув право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за своїм вкладом. Вважає, що відповідач позбавив його права на отримання цієї суми протиправно, за відсутності передбачених законом підстав.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою 29 березня 2016 року позов задовольнив. Зобов`язав відповідача надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      5. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
      6. Скаржник зазначає, зокрема, що позивач утратив право вимагати відшкодування суми свого вкладу за рахунок Фонду з огляду на те, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» став предметом договору застави майнових прав, укладеного між цими ж сторонами на забезпечення виконання договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівська чайна компанія» (далі - ТОВ «Чернігівська чайна компанія») та ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      7. У подальшому ПАТ «КБ «Південкомбанк» відчужило право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс»).
      8. У результаті укладеного між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» та позивачем договору відступлення права вимоги за кредитним договором позивач набув права кредитора ТОВ «Чернігівська чайна компанія», у подальшому право вимоги позивач відчужив ТОВ «Чернігівська чайна компанія».
      9. Відповідач з посиланням на положення статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 1049 Цивільного кодексу України
      (далі - ЦК) та договору застави, укладеного між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» зазначає, що зобов`язання за кредитним договором перед банком ані позичальником, ані позивачем як заставодавцем не виконані, вважає, що відступлення банком права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами не є належним виконанням зобов`язання позичальника та заставодавця перед банком.
      10. Уповноважена особа зазначає, що оскільки виконання зобов`язання за кредитним договором не відбулося, то і підстав для відшкодування позивачу суми вкладу, яка є предметом забезпечувального договору, немає.
      11. Крім того, уповноважена особа Фонду вважає, що спір у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, при цьому посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 лютого 2016 року № 21-484а15.
      Позиція інших учасників справи
      12. У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Наголошує на безпідставності викладених у касаційній скарзі тверджень відповідача, зокрема, зазначає про те, що у зв`язку з відчуженням банком права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами (у тому числі і договором банківського вкладу позивача) та з подальшим набуттям ТОВ «Чернігівська чайна компанія» права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 став заставодавцем та заставодержателем в одній особі.
      13. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що договір застави припинив свою дію, а депозитний вклад втратив обтяження, тому має бути відшкодований за рахунок Фонду.
      14. ОСОБА_1 наголошує на протиправній бездіяльності відповідача, яка виразилась у неподанні Фонду додаткової інформації про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
      Рух касаційної скарги
      15. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      16. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
      17. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 05 квітня 2019 року прийняв справу до провадження та призначив її до розгляду.
      19. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 10 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      21. 12 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Південкомбанк» укладено договір банківського вкладу № 2538Д-60Ф «Стандарт», за умовами якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 200 000,00 грн на строк 370 днів, дата початку строку розміщення вкладу - 12 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 17 червня 2014 року, з процентною ставкою за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно.
      22. Згідно з квитанцією від 12 червня 2013 року № 956495 ОСОБА_1 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 перераховано кошти в сумі 200 000,00 грн.
      23. 13 червня 2013 року між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (позичальник) та ПАТ «КБ «Південкомбанк» (кредитор) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 54К-60Ю, згідно з яким банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (ліміт кредитування 360 000,00 грн).
      24. Крім того, 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю, який забезпечує вимоги заставодержателя за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеним між заставодержателем та ТОВ «Чернігівська чайна компанія», за умовами якого, зокрема, на забезпечення виконання зобов`язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      25. Також 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу № 2538Д-60Ф від 12 червня 2013 року, за умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю в частині виконання ТОВ «Чернігівська чайна компанія» своїх зобов`язань за кредитним договором встановлюється в розмірі 200 000,00 грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором.
      26. Постановою Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року № 305 ПАТ «КБ «Південкомбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
      27. Постановою Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Південкомбанк» з 26 вересня 2014 року.
      28. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 листопада 2014 року № 126 «Про призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» та наказу Фонду від 24 листопада 2014 року № 235 призначено з 24 листопада 2014 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      29. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 157 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» строком на один рік по 26 вересня 2016 року включно.
      30. Відповідно до протоколу від 07 вересня 2015 року № 07/09-02 засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ «КБ «Південкомбанк» (повторний конкурс по лоту № 1368 з продажу права вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеного з ТОВ «Чернігівська чайна компанія», та договором забезпечення виконання зобов`язань - застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю ОСОБА_1 ) переможцем повторного конкурсу по лоту № 1368 визначено ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» із ціновою конкурсною пропозицією 118 750,00 грн.
      31. На підставі вказаного протоколу між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (новий кредитор) 11 вересня 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № А-09/03-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад
      від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 .
      32. Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги
      від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договорів забезпечення, в обсязі і на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      33. У подальшому 14 вересня 2015 року між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 49, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ПАТ «КБ «Південкомбанк» договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, і стає кредитором за договорами про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад
      від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 .
      34. Відповідно до пункту 1.2 указаного договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      35. 14 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 (кредитор) та ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 2, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія».
      36. Відповідно до пункту 1.2. договору від 14 жовтня 2015 року № 2 до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      37. 08 жовтня 2015 року позивач звернувся з листом до Фонду, у якому просив включити його до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів, та відшкодувати кошти, у межах суми граничного розміру відшкодування коштів, за вкладами, які були розміщені позивачем у ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно з договором банківського вкладу «Стандарт» від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф у сумі 200 000,00 грн та договором банківського вкладу «Стандарт» від 07 червня 2013 року № 2539Д-60Ф у сумі 215 000,00 грн.
      38. Листом від 11 січня 2016 року № 21-036-432/16 Фонд повідомив ОСОБА_1 про те, що з вимогою про включення до переліку вкладників слід звернутися до уповноваженої особи Фонду.
      39. 20 січня 2016 року позивач звернувся з листом до уповноваженої особи Фонду з аналогічною вимогою, додатково повідомив про те, що у зв`язку з укладенням позивачем з ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49 договори застави майнових прав на депозитні вклади від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю та № 54З-60Ю/1 слід вважати припиненими.
      40. Листом від 16 лютого 2015 року № 09/397 уповноваженою особою Фонду повідомлено позивача про те, що в результаті проведеного аукціону з продажу активів банку ПАТ «КБ «Південкомбанк» відступило своє право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю та договорами забезпечення небанківській фінансовій установі відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03КЮ, при цьому зобов`язання позичальника перед банком, що передбачені умовами кредитного договору від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, повністю не виконані. Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.
      41. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та з метою зобов`язання відповідача вчинити дії щодо такого включення, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      42. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      43. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      44. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      45. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      46. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      48. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      49. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      50. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      51. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      52. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      53. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      54. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      55. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      56. Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      57. Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо порушення правил предметної юрисдикції
      58. Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке.
      59. Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      60. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.
      61. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме - організації виплат відшкодувань за вкладами.
      62. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає.
      63. Зокрема, правова позиція щодо належності цих спорів до юрисдикції адміністративних судів була неодноразово висловлена в постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15,
      від 03 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших.
      64. Щодо посилань уповноваженої особи Фонду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2016 року № 21-484а15, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, про що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, відтак суд вважає недоцільним надавати оцінку цьому доводу скаржника.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо суті оскаржуваного рішення
      65. Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду.
      66. Крім того, відповідно до пунктів 2 та 5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно положень статті 26 Закону. Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
      67. Пунктами 2 - 4 розділу ІV Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (з урахуванням обмежень, визначених уповноваженою особою Фонду відповідно до частини другої статті 38 Закону), за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування за Загальним Реєстром (частинами Загального Реєстру) та/або за Реєстром переказів, що є частиною Загального Реєстру, сформованим за результатами розгляду індивідуальних звернень до Фонду. Виплати здійснюються через банки-агенти на підставі укладених з ними договорів.
      68. Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку.
      69. Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      70. Як встановлено судами, позивач внаслідок укладення депозитного договору набув статусу вкладника банку в розумінні зазначених вище норм.
      71. Як на підставу невключення позивача до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відповідач посилається на пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за змістом якої Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.
      72. Суд уважає безпідставним таке твердження відповідача з огляду на те, що під час процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду відчужило право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» та ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також за забезпечувальним договором (договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ) на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, укладеного між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс».
      73. Відповідно до статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      74. Статтею 514 ЦК визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      75. Таким чином, як убачається з договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ та положень ЦК, ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» набуло права вимоги як за кредитним договором, так і за забезпечувальними договорами (у тому числі і за договором банківського вкладу позивача).
      76. Твердження скаржника про те, що обтяження банківського вкладу позивача продовжує діяти у зв`язку з невиконанням ТОВ «Чернігівська чайна компанія» зобов`язання за кредитним договором, судом до уваги не приймаються, оскільки при укладенні згаданого договору про відступлення права вимоги ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду ПАТ«КБ «Південкомбанк» втратило право вимоги як до позичальника, так і до заставодавця за забезпечувальним договором в силу приписів статті 514 ЦК внаслідок відчуження такого права на користь ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс».
      77. Відтак відповідач не мав правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та застосування положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      78. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 825/3598/15-а.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      79. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      80. Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, до юрисдикції адміністративних судів правильними, а також погоджується з необхідністю задоволення вимог про зобов`язання подати до Фонду інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
      81. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      82. За змістом частини першої статті 350 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      83. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      84. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» залишити без задоволення.
      2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      В. М. Сімоненко
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92731996
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 295/6656/14-ц
      Провадження № 14-507цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року, постановлену суддею Лєдньовим Д. М.,
      та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
      за скаргою ОСОБА_1
      на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Присяжнюк Ельвіри Юріївни
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
      до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      про стягнення 139 330,22 грн
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду міста Житомира зі скаргою на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - державний виконавець), у якій указав, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року скасовано рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 квітня 2015 року, ухвалено нове рішення, яким з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 139 330,22 грн.
      2. У скарзі ОСОБА_1 зазначає, що 03 березня 2016 року суд першої інстанції видав ТОВ «Кредитні ініціативи» виконавчий лист на примусове виконання зазначеного судового рішення від 15 лютого 2016 року. 17 лютого 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» пред`явило його до виконання.
      3. 19 лютого 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження, того ж дня прийняті постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 14 072,33 грн та про арешт його майна у межах 154 995,63 грн (сума стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження).
      4. ОСОБА_1 вважає зазначені постанови державного виконавця незаконними, оскільки, на його думку, був пропущений строк пред`явлення відповідного виконавчого документа до виконання. Він просив скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та стягнення виконавчого збору, а також зобов`язати державного виконавця вилучити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      5. Ухвалою від 18 квітня 2019 року Богунський районний суд міста Житомира відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, оскільки встановив, що заява ТОВ «Кредитні ініціативи» про відкриття виконавчого провадження та зазначений виконавчий лист подані товариством до установи поштового зв`язку 12 лютого 2019 року, тобто в межах визначеного законодавством трирічного строку, а тому зауваження ОСОБА_1 про порушення вимог чинного законодавства є безпідставними.
      6. Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково; ухвала Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування постанови державного виконавця від 19 лютого 2019 року про стягнення виконавчого збору скасована, закрите провадження в цій частині вимог; у решті ухвала суду першої інстанції залишена без змін.
      7. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що останнім днем пред`явлення зазначеного виконавчого документа до виконання є 16 лютого 2019 року, однак це був вихідний день, тому останнім днем пред`явлення відповідного виконавчого листа є 17 лютого 2019 року. Отже, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог скарги щодо скасування зазначених постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника є законною та обґрунтованою. Але оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору має відбуватись у порядку адміністративного судочинства, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      8. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі про задоволення вимог його скарги в повному обсязі, а саме скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та стягнення виконавчого збору, а також зобов`язати державного виконавця вилучити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив кінцеву дату для пред`явлення зазначеного виконавчого листа до виконання, не став повно і всебічно з`ясовувати обставини справи та досліджувати докази. Зокрема, кінцевою датою звернення до державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом, на думку ОСОБА_1 , має бути 15 лютого 2019 року, однак апеляційний суд неправильно встановив кінцевим днем такого звернення 17 лютого 2019 року з посиланням на те, що 16 лютого 2019 року є неділею - вихідним днем, тоді як це була субота.
      Доводи інших учасників справи
      10. Державний виконавець подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення через необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      11. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі.
      12. 28 серпня 2019 року ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів щодо порушення правил предметної юрисдикції, передбачених частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, якою, зокрема, закрите провадження у справі в частині скасування постанови про стягнення виконавчого збору з мотивів необхідності розгляду відповідної вимоги в порядку адміністративного судочинства.
      13. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо строку пред`явлення виконавчого документа до виконання
      14. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
      15. Таким чином перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язується його початок, та спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
      16. Як установили суди попередніх інстанцій, рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, набрало законної сили 15 лютого 2016 року. Отже, строк пред`явлення виконавчого документа розпочався 16 лютого 2016 року і сплив у відповідне число та місяць останнього третього року - 15 лютого 2019 року.
      17. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням скаржника про те, що кінцевою датою звернення до державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом є 15 лютого 2019 року.
      18. Апеляційний суд неправильно встановив кінцевим днем такого звернення 17 лютого 2019 року, помилково також указавши, що 16 лютого 2019 року є неділею, а не суботою.
      19. Однак ця помилка не вплинула на загалом правильний висновок суду апеляційної інстанції про те, що стягувач не пропустив строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки, як досліджено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, представник стягувача склав заяву про відкриття виконавчого провадження 11 лютого 2019 року, а згідно з відомостями Укрпошти поштове відправлення прийнято від відправника 12 лютого 2019 року, тобто в межах трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
      Щодо юрисдикції
      20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      21. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      22. Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      23. Суди встановили, що 19 лютого 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження, того ж дня прийняті постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 14 072,33 грн та про арешт його майна у межах 154 995,63 грн (сума стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження).
      24. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
      25. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      26. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
      27. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      28. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      29. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
      30. Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та з його примусовим виконанням.
      31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      32. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      33. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      34. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      35. Таким чином, Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      36. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 (провадження № 14-604цс18) та інші).
      37. Отже, у частині закриття провадження у справі апеляційний суд дотримався висновку Верховного Суду щодо правильного застосування норми права, вказавши, зокрема, на відповідний висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17 (провадження № 14-186цс19).
      38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір у частині оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору ґрунтуються на правильному застосуванні норм права.
      39. Інші викладені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 були повною мірою та належним чином оцінені судами попередніх інстанцій.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      40. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      41. Оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у червні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом №460-IX.
      42. Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      43. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
      44. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції (у не зміненій постановою частині) - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      45. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 141 ЦПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року та ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року у не зміненій постановою частині у справі № 295/6656/14-ц залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В. В. Пророк
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформлено суддею Кібенко О. Р.
      Джерело: ЄДРСР 92732461
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 712/5476/19
      Провадження № 14-62цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді - доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради - про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення
      за касаційною скаргою позивача на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Храпка В. Д., Бондаренка С. І. та Новікова О. М.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивач оскаржив до суду відмову у призначенні йому грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення як особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав. Суд першої інстанції задовольнив позов, а суд апеляційної інстанції скасував це рішення та відмовив у такому задоволенні. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має вирішити питання про юрисдикцію суду за відповідною позовною вимогою.
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      2. 18 квітня 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним і скасувати рішення комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - Комісія) від 12 грудня 2018 року № 41 (далі - оскаржене рішення). Згідно з цим рішенням Комісія відмовила позивачеві у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних із перебуванням у таких державах.
      3. Мотивував позовну заяву такими обставинами :
      3.1. З 1 лютого 1985 року до 1 серпня 1986 року він брав участь у бойових діях під час виконання інтернаціонального обов`язку у Демократичній Республіці Афганістан, де у квітні 1986 року отримав поранення.
      3.2. 12 грудня 1995 року виконавчий комітет Придніпровської районної ради народних депутатів м. Черкаси прийняв рішення № 563 «Про заселення вільних квартир та квартир поточного звільнення», відповідно до якого на підставі подання житлової комісії при комітеті ветеранів війни в Афганістані про надання вільних квартир позивачу надали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з чотирьох осіб у складі позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
      3.3. 12 червня 2018 року Центральна військово-лікарська комісія зі встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України провела засідання, згідно з витягом із протоколу № 1656 про яке захворювання позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби під час перебування у країнах, де велись бойові дії.
      3.4. 6 червня 2018 року медико-соціальна експертна комісія (далі - МСЕК) склала довідку серії 12 ААБ № 124207 до акта огляду МСЕК, згідно з яким позивачеві встановили ІІ групу інвалідності безтерміново, а 25 червня 2018 року він отримав посвідчення ветерана війни (інваліда війни) серії НОМЕР_1 .
      3.5. 28 серпня 2018 року Черкаська міська рада прийняла рішення № 726, відповідно до якого з 28 серпня 2018 року позивача як інваліда війни ІІ групи з сім`єю у складі позивача, його дружини ( ОСОБА_5 ) та доньки від другого шлюбу ( ОСОБА_6 ) зарахували на квартирний облік за місцем проживання та включили до списку позачерговиків за № 113. Це підтверджує довідка Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради від 4 вересня 2018 року № 59678-ЖК.
      3.6. У листопаді 2018 року позивач звернувся до Комісії з письмовою заявою про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення як особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав.
      3.7. 5 грудня 2018 року в акті обстеження матеріально-побутових умов деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і потребують поліпшення житлових умов, було зафіксовано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей» (далі - постанова № 214) позивач потребує надання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
      3.8. 12 грудня 2018 року Комісія прийняла оскаржене рішення, згідно з яким відмовила позивачеві у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, оскільки він вже отримав раніше житло як особа, яка брала участь у бойових діях на території інших держав.
      3.9. Позивач не отримував житло з підстав, передбачених пунктом 15 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей (далі - Порядок), затвердженого постановою № 214, а тому відмова відповідача є неправомірною.
      (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. 9 серпня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позовні вимоги. Мотивував рішення так :
      4.1. Інвалідність ІІ групи позивачеві встановили лише 5 червня 2018 року.
      4.2. Позивач не отримував житло та грошову компенсацію як член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, й особа з інвалідністю І-ІІ групи із числа учасників бойових дій на території інших держав.
      4.3. Позивач перебував на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Рішення Черкаської міської ради від 28 серпня 2018 року № 726 про взяття позивача на квартирний облік за місцем проживання та включення до списку позачерговиків за № 113 не було скасоване. Тому Комісія не мала законних підстав відмовляти позивачу у виплаті грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
      4.4. Скасування оскарженого рішення є підставою для повторного розгляду заяви позивача та прийняття відповідного рішення з урахуванням встановлених судом обставин і в межах компетенції Комісії.
      (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 31 жовтня 2019 року Черкаський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2019 року та відмовив у задоволенні позову. Мотивував постанову так :
      5.1. За змістом підпункту 7 пункту 15 Порядку відмова у призначенні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення можлива у будь-якому з двох випадків: 1) заявнику вже надавалось житло; 2) заявнику вже виплачувалась грошова допомога.
      5.2. Оскільки позивач вже отримував житло раніше, Комісія обґрунтовано відмовила йому у наданні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 29 листопада 2019 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2019 року. Скаржиться на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права.
      (5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 1 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував так:
      7.1. Необхідно відступити від висновку щодо адміністративної юрисдикції суду, сформульованого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі № 135/617/17 за позовом фізичної особи до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області про визнання протиправними дій відповідача з відмови у виплаті грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення та зобов`язання відповідача виплатити таку компенсацію. Залишення рішення суду першої інстанції про задоволення позову без змін Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду мотивував тим, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини під час участі в антитерористичній операції, взятий на квартирний облік як інвалід війни, потребує поліпшення житлових умов з 10 квітня 2017 року, набув право на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення особам з інвалідністю І-ІІ груп з числа військовослужбовців, які брали участь в антитерористичній операції та потребують поліпшення житлових умов.
      7.2. Справа № 712/5476/19 стосується реалізації позивачем права на отримання компенсації за житлове приміщення, а тому цей спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Такий підхід підтверджують висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2019 року у справах № 688/2940/16-ц та № 695/500/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 3 жовтня 2018 року у справах № 369/1228/17-ц та № 757/37024/15-а, від 7 листопада 2018 року у справі № 358/460/16-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 826/11308/18, від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 360/148/19, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульовані у постанові від 2 квітня 2019 року у справі № 826/20130/15.
      7.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 червня 2019 року в справі № 135/617/17 не ініціював питання про відступ від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції суду, викладених у постановах від 13 березня 2019 року у справах № 688/2940/16-ц та № 695/500/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 3 жовтня 2018 року у справі № 757/37024/15-а, від 7 листопада 2018 року у справі № 358/460/16-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 826/11308/18 та від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Позивач мотивував касаційну скаргу так :
      8.1. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував підпункт 7 пункту 15 Порядку, який передбачає два випадки, коли заявнику можна відмовити у наданні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, а саме, коли: 1) заявник вже отримував житло саме як член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, та особа з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав; 2) заявник вже отримував грошову компенсацію саме як член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, та особа з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав.
      8.2. Позивач ніколи не отримував житло та грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення як член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, та особа з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав. Тобто, жодний з двох вказаних вище випадків не є застосовним до позивача.
      8.3. Комісія відмовила позивачеві у наданні грошової компенсації з підстави, що не передбачена пунктом 15 Порядку. Тому рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.
      8.4. Те, що позивач приватизував квартиру на підставі рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів м. Черкаси від 19 квітня 1995 року № 163, не могло бути підставою для відмови у наданні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, оскільки вказану квартиру позивач отримав не як особа з інвалідністю внаслідок війни з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах (пункт 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
      8.5. Суд апеляційної інстанції не врахував, що «статус інваліда війни ІІ групи позивач набув лише у 2013 році», а рішення Черкаської міської ради від 28 серпня 2018 року № 726 про зарахування позивача на квартирний облік і включення до списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень,є чинним. Вказане підтверджує неможливість прийняття оскарженого рішення.
      (2) Позиції інших учасників справи
      9. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу суду не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      10. Суд касаційної інстанції має вирішити, за правилами якого судочинства - цивільного чи адміністративного - слід вирішувати цей спір. Суди обох інстанцій вирішили його за правилами цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір з таким предметом належить до юрисдикції адміністративного суду.
      11. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      12. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
      13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      14. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
      15. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
      16. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
      17. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
      18. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      19. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Зогляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21)).
      20. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      21. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
      22. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      22.1. З 1 лютого 1985 року до 1 серпня 1986 року позивач перебував у діючій армії та брав участь у бойових діях під час виконання інтернаціонального обов`язку в Демократичній Республіці Афганістан. Там у квітні 1986 року він отримав поранення та йому було встановлено ІІІ групу інвалідності.
      22.2. 12 грудня 1995 року виконавчий комітет Придніпровської районної ради народних депутатів м. Черкаси прийняв рішення № 563 «Про заселення вільних квартир та квартир поточного звільнення». Відповідно до цього рішення на підставі подання житлової комісії при комітеті ветеранів війни в Афганістані про надання вільних квартир позивачу надали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з чотирьох осіб у складі позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказану квартиру вони надалі приватизували.
      22.3. 23 квітня 2011 року позивач відповідно до договору дарування подарував належну йому ј частину зазначеної квартири в рівних частках синам - ОСОБА_4 і ОСОБА_3
      22.4. ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та ОСОБА_5 народилася донька ОСОБА_6 , що підтверджує свідоцтво про народження від 17 жовтня 2018 року серії НОМЕР_2 .
      22.5. 29 листопада 2016 року позивач зареєстрував шлюб із ОСОБА_5 , що підтверджує свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .
      22.6. 5 червня 2018 року Обласна МСЕК № 1 м. Черкаси встановила позивачеві ІІ групу інвалідності безтерміново (причина інвалідності - поранення, отримане при виконанні інтернаціонального обов`язку).
      22.7. 28 серпня 2018 року Черкаська міська рада прийняла рішення № 726, згідно з яким включила позивача до списку позачерговиків-осіб з інвалідністю внаслідок війни. Разом із донькою та дружиною ( ОСОБА_5 ) позивач перебуває на квартирному обліку за місцем проживання.
      22.8. 5 грудня 2018 року складений акт обстеження матеріально-побутових умов деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей та потребують поліпшення житлових умов, згідно з яким позивач, його дружина ( ОСОБА_5 ) і донька ( ОСОБА_6 ) проживають у двокімнатній квартирі з житловою площею 28 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Власником цієї квартири є ОСОБА_7 . У вказаному акті також зазначено, що відповідно до постанови № 214 позивач потребує надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
      22.9. 12 грудня 2018 року Комісія прийняла рішення № 41, згідно з яким відмовила позивачу у призначенні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення на підставі підпункту 7 пункту 15 Порядку через те, що позивач вже отримав житло як особа, яка брала участь у бойових діях на території інших держав.
      23. До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних із перебуванням у цих державах (пункт 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
      24. Особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається пільга у вигляді позачергового забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року (пункт 18 частини першої статті 13 зазначеного Закону).
      25. За змістом частини першої статті 9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом. А згідно зі статтею 48-1 вказаного кодексу порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.
      26. Умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей регулює Порядок. Право на таку виплату зумовлене наявністю у відповідних осіб спеціального статусу.Так, відповідно до пункту 3 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)право на отримання грошової компенсації мають особи з інвалідністю I-II групи, визначені пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням в інших державах, які перебувають на квартирному обліку.
      27. Згідно з пунктом 5 Порядку за поданням структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, міських, районних у містах рад за рішенням виконавчого комітету міської, районної в місті (в разі її утворення) ради або за розпорядженням голови районної, районної в м. Києві держадміністрації утворюються комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю про виплату грошової компенсації. До складу комісії входять представники виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, структурних підрозділів районних, районних у м. Києві держадміністрацій з питань соціального захисту населення, економіки, фінансів, квартирного обліку, капітального будівництва, всеукраїнських громадських об`єднань ветеранів (за їх згодою).
      28. 1 червня 2017 року відповідач прийняв рішення № 432 «Про комісію з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення», яким затвердив Положення про вказану комісію.
      29. Заява про призначення грошової компенсації подається, зокрема, особою з інвалідністю (далі - заявник) або його (її) законним представником чи уповноваженою особою до органу соціального захисту населення за місцем перебування на квартирному обліку (далі - орган соціального захисту населення) особисто (пункт 7 Порядку). Перелік документів, які мають бути додані до заяви визначений у пункті 8 Порядку.
      30. Орган соціального захисту населення протягом п`яти робочих днів з дати прийняття заяви з усіма необхідними документами обстежує матеріально-побутові умови заявника, про що складає акт за формою, встановленою Мінсоцполітики. Після складення акта обстеження матеріально-побутових умов заявника орган соціального захисту населення не пізніше ніж через три робочі дні (у випадку, визначеному в пункті 22 цього Порядку, - не пізніше ніж через 10 робочих днів) вносить комісії подання про виплату грошової компенсації. Комісія протягом п`яти робочих днів з дня надходження подання розглядає його по суті та в присутності заявника або його законного представника чи уповноваженої особи приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової компенсації (пункти 10, 11, 12 Порядку).
      31. Підстави для прийняття Комісією рішення про відмову в призначенні грошової допомоги заявнику визначені у пункті 15 Порядку.
      32. У разі відмови в призначенні грошової компенсації комісія надсилає заявнику копію відповідного рішення із зазначенням підстав для його прийняття не пізніше ніж через три робочі дні з дати його прийняття (пункт 17 Порядку). Вказану відмову заявник може оскаржити до суду (пункт 18 Порядку).
      33. Отже, у спірних правовідносинах відповідач у межах та у порядку, встановленому Порядком, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем права на соціальну гарантію - пільгу, надану йому в силу особливого статусу, визначеного Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, однією з умов застосування приписів Порядку до визначених у ньому категорій осіб є внесення інформації про останніх до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги(пункт 1 Порядку).
      34. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
      35. Крім того, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу проходження публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України). А за змістом пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба належить до служби публічної.
      36. Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку, оскаржив відмову у призначенні йому як особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення. Така гарантія соціального захисту як вказана компенсація є однією з передбачених зазначеним законом пільг для осіб, які проходили військову, тобто публічну службу та набули статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений спір є публічно-правовим, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      37. З огляду на наведене відсутні підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 року у справі № 135/617/17, щодо віднесення до адміністративної юрисдикції спору про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області з відмови учаснику бойових дій у виплаті грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, а також про зобов`язання виплатити таку компенсацію.
      (1.2) Щодо підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду
      38. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на її висновок, сформульований у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини А0281 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов`язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі вимоги треба розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки позов спрямований на поновлення прав у сфері житлових відносин.
      39. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      40. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59)).
      41. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступає від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
      42. З огляду на наведені у цій постанові висновки немає підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 року у справі № 135/617/17. Крім того, відсутні підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13 березня 2019 року у справах № 688/2940/16-ц і № 695/500/17, від 3 квітня 2019 року у справі № 826/11308/18, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 3 жовтня 2018 року у справах № 369/1228/17-ц та № 757/37024/15-а, від 7 листопада 2018 року у справі № 358/460/16-ц, від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 360/148/19, про які згадав в ухвалі від 1 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. У зазначених справах були відмінні від справи № 712/5476/19 обставини, що впливають на застосування норм права, зокрема відмінний предмет спору.
      43. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      44. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      45. Оскільки позивач подав касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року.
      46. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року). Тому доводи касаційної скарги позивача, спрямовані на встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції досліджувати не може.
      47. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      48. Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      49. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      50. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року).
      51. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково: рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року скасувати, а провадження у справі - закрити.
      (2.2) Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
      52. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частини третя та четверта статті 258 ЦПК України).
      53. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».
      54. Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
      55. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
      (2.3) Щодо судових витрат
      56. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      57. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      58. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).
      59. Спори про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг). Тому такі спори слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, частинами першою та третьою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року скасувати.
      3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Черкаської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради - про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення закрити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 92571173