Постанова ВП-ВС щодо господарської юрисдикції спору членів садівничого кооперативу стосовно рішень загальних зборів кооперативу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 695/2665/16-ц

Провадження № 14-105цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представник позивачів - адвокат Глущенко Олександр Сергійович,

відповідач - Об`єднане садівниче товариство «Славутич» (далі - ОСТ «Славутич», садівниче товариство),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Глущенка Олександра Сергійовича на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2017 року у складі колегії суддів Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Пономаренка В. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСТ «Славутич», ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Реєстраційна служба Золотоніського міськрайонного управління юстиції Черкаської області (далі - Реєстраційна служба), про визнання такими, що не відбулися, загальних зборів садівничого товариства, визнання недійсним та скасування протоколу загальних зборів садівничого товариства та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили:

- визнати такими, що не відбулися, загальні збори членів ОСТ «Славутич» від 21 вересня 2013 року, за результатами яких було складено протокол № 2 від 21 вересня 2013 року;

- визнати недійсним та скасувати протокол ОСТ «Славутич» № 2 від 21 вересня 2013 року.

Позов обґрунтовано тим, що розпорядженням виконавчого комітету Золотоніської районної ради народних депутатів від 10 жовтня 1987 року № 112-р затверджено Статут ОСТ «Славутич», що знаходиться за адресою: с. Коробівка, Золотоніський район, Черкаська область.

Протоколом № 2 загальних зборів членів ОСТ «Славутич» від 21 вересня 2013 року прийнято рішення про обрання головою товариства ОСОБА_6 , затверджено статут товариства в новій редакції, у зв`язку із чим внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також Реєстраційною службою проведена відповідна реєстрація змін до установочних документів товариства, наслідком якої було затвердження нової редакції статуту товариства.

На думку позивачів, під час скликання, повідомлення та проведення загальних зборів членів товариства допущено порушення, які суперечать вимогам чинного законодавства про діяльність кооперативів та статуту товариства. Зокрема, позивачі не були повідомлені про дату, місце та час проведення загальних зборів та їх порядок денний, що порушило їхні права як членів товариства на участь у вирішенні важливих питань його діяльності. Окрім того, порушені вимоги відносно кворуму та порядку обрання на посаду голови товариства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

01 листопада 2016 року рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задоволено; визнано такими, що не відбулися 21 вересня 2013 року, загальні збори членів ОСТ «Славутич», за результатами яких складено протокол № 2 від 21 вересня 2013 року, який визнано недійсним та скасовано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що не було дотримано необхідного кворуму загальних зборів ОСТ «Славутич» від 21 вересня 2013 року, підтвердження голосування присутніх на зборах з питань, зазначених у протоколі загальних зборів членів ОСТ «Славутич» № 2 від 21 вересня 2013 року.

Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18 листопада 2013 року кількість членів ОСТ «Славутич» складала 145 осіб, але у спірному протоколі позивачі в переліку осіб відсутні, тому у суду виник сумнів щодо правильності списку членів садівничого товариства, які були присутні на загальних зборах членів ОСТ «Славутич».

22 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1002цс16), відповідно до якої серед установлених статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способів захисту цивільних прав та інтересів відсутній такий спосіб захисту, як оскарження дій, рішень і повноважень кооперативу, вчинення, прийняття та виконання яких відповідно до закону і статуту об`єднання громадян віднесені до його внутрішньої компетенції. Позивачі відповідно до статті 38 Закону України «Про кооперацію» не зверталися до Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - Золотоніська РДА) як до органу, що здійснює контроль за діяльністю ОСТ «Славутич», щодо неправомірності діяльності органів управління цього товариства. Тому оскарження таких дій може відбуватися не в судовому порядку, а шляхом звернення до Золотоніської РДА.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвокат Глущенко О. С. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2017 року, яку просив скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував висновок Верховного Суду України, який викладено у постанові від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1002цс16), неправильно застосував норми статті 15 та частини другої статті 16 ЦК України, де зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Позивачі не зазначили, яким чином порушено їх права спірним протоколом, оскільки звернулися за захистом до суду лише після закінчення повноважень правління та голови правління ОСТ «Славутич», які були обрані на загальних зборах членів садівничого товариства 21 вересня 2013 року, що є предметом оскарження.

Зазначив, що після з`ясування фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність заявленої матеріально-правової вимоги способу захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивачів, тому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судового рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

12 червня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

27 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зупинено касаційне провадження у справі № 695/2665/16-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 750/3192/14.

08 травня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено провадження у справі № 695/2665/16-ц.

20 травня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

27 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки неможливо ухвалити судове рішення у цій справі без відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1002цс16), а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

07 липня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду вивчила матеріали справи, перевірила доводи касаційної скарги та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі (провадження №6-1002цс16), а саме: «У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Проте серед встановлених статтею 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів судом не зазначено такого способу захисту, як оскарження дій, рішень та повноважень кооперативу, які відповідно до закону, статуту об`єднання громадян віднесені до його внутрішньої компетенції, та оскарження таких дій не підлягає захисту в судовому порядку».

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду має відповісти на питання щодо можливості розгляду в судах указаного спору, визначення його предметної юрисдикції та переглянути рішення судів попередніх інстанцій щодо результатів вирішення спору.

Основним питанням при розгляді вказаної справи є визначення можливості розгляду такої категорії спорів у судах загальної юрисдикції.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність

(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (заява № 48778/99).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).

У Конституції України (у редакції на час звернення з цим позовом до суду) визначено, що в разі необхідності врегулювання спору у будь-яких правовідносинах між будь-якими особами він має розглядатися у національних судах з урахуванням правил предметної юрисдикції та підсудності.

Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.

Разом із тим відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечить як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Можна зробити висновок, що на час звернення позивачів до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких якщо їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано, то обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішенні Конституційного Суду України, яке є обов`язковим до виконання.

У даному випадку позов стосується захисту права позивачів на участь у діяльності органу управління садівничого товариства, порядку скликання загальних зборів членів ОСТ «Славутич» та правомочності їх рішення.

Вказане рішення зборів зачіпає як права конкретної особи щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю кооперативу.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 752/2669/17 (провадження № 6-1002цс16), щодо непоширення юрисдикції судів на спори про оскарження рішень та дій кооперативу, які віднесені до його внутрішньої компетенції і не підпадають під юрисдикцію суду.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року встановлено, що на відносини щодо оскарження дій чи бездіяльності зборів уповноважених гаражно-будівельного кооперативу компетенція суду згідно з вимогами статті 16 ЦК України не поширюється, оскільки такі питання стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації.

Така позиція суду встановлює, що внутрішньостатутна діяльність юридичної особи не охоплюється поняттям «правові відносини», а отже, спір щодо такої діяльності не є юридичним. Поняття «внутрішньостатутна діяльність» не використовується законодавством про кооперацію, при цьому йдеться про статутну мету або статутну діяльність. Така діяльність може стосуватися суб`єктивних прав та обов`язків особи (сплата членських внесків, управління юридичною особою тощо), і загалом такі відносини є корпоративними. Більш того, у правовій доктрині залежно від мети створення юридичної особи вже виділяють корпоративні спори, що виникають між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку (саморегулівні організації, споживчі, обслуговуючі кооперативи, кредитні союзи).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом їх свободи об`єднань, яка захищена статтею 11 Конвенції (рішення від 04 квітня 2017 року у справі «Lovric v. Croatia», пункт 71), при цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «TebietiMuhafizeCemiyyetiandIsrafilovv. Azerbaijan»). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків органів управління юридичної особи, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.

Це підтверджується і практикою розгляду справ такої категорії, яка є різнонаправленою.

Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який підтримується Великою Палатою Верховного Суду й повторюється у значній кількості тотожних справ, Велика Палата Верховного Суду вважала, що особи, які є членами кооперативу, правомочні брати участь у його управлінні, а також мають інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. Оскільки кооператив є господарською організацією, а спір виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю кооперативу, а саме у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, розгляд цього спору має здійснюватися судом господарської юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі №904/4887/18 та інших).

Аналогічну правову позицію висловили і касаційні суди, а саме: Касаційний господарський та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 916/1253/19, від 03 березня 2020 року у справі № 922/756/19, від 05 березня 2020 року у справі № 918/703/18, від 04 серпня 2020 року у справі № 902/495/19, від 24 червня 2020 року у справі № 361/1059/17 та інших.

Разом із тим Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду таку категорію справ розглянув по суті спору, фактично визнавши, що ця категорія справ може бути розглянута у порядку цивільної юрисдикції, про що свідчать постанови від 19 лютого 2018 року у справі № 755/3964/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 295/3749/17 та від 29 серпня 2019 року у справі № 756/15021/14-ц.

Тобто існує необхідність повернутися до питання визначення предметної юрисдикції у спорах між членами кооперативу та кооперативом з приводу визнання недійсним рішення загальних зборів.

При вирішенні цього питання Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У пункті 6 частини другої цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів, однак не передбачає створення нових норм чи таке інтерпретування існуючих, яке не відповідає ні теорії права, ні усталеній судовій практиці протягом багатьох десятиліть.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.

З 28 березня 2014 року - часу внесення змін до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції підпункту 1 пункту 3 Закону України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 642-VII), який набрав чинності 28 березня 2014 року, процесуальний закон відніс до юрисдикції господарського суду розгляд справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.

Стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду справи судом першої інстанції, як і стаття 20 цього Кодексу у чинній редакції, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

У справі, яка розглядається, у вересні 2016 року позивачі - члени ОСТ «Славутич» звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати такими, що не відбулися, загальні збори членів садівничого товариства, на яких розглянуто питання про обрання головою товариства ОСОБА_6 , затверджено статут товариства в новій редакції, у зв`язку із чим внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також Реєстраційною службою проведена відповідна реєстрація змін до установочних документів товариства, внаслідок чого затверджено нову редакцію статуту товариства.

Статут ОСТ «Славутич» зареєстрований у виконавчому комітеті Золотоніської районної ради народних депутатів 14 жовтня 1987 року за № 112-р .

Відповідно до пункту 16 цього статуту робітники, службовці та інші громадяни вважаються членами товариства з дня реєстрації статуту товариства.

Згідно з пунктом 19 Статуту ОСТ «Славутич» члени садівничого товариства мають право брати участь в обговоренні питань, що розглядаються загальними зборами (зборами уповноважених) членів товариства і на засіданнях правління товариства, у тому числі пов`язаних із його діяльністю та поведінкою, та вносити пропозиції з покращення роботи товариства; обирати та бути обраними до правління і ревізійної комісії товариства; здійснювати інші повноваження, які випливають зі статуту товариства.

Правове регулювання діяльності садівничих товариств відбувалося відповідно до Типового статуту садівницького товариства, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок від 02 грудня 1986 року № 416 (далі - Типовий статут).

Згідно з пунктом 4 Типового статуту основним завданням садівницького товариства є організація колективного саду і використання його членами товариства для виробництва фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, а також створення умов для культурного проведення вільного часу трудящими та їх сім`ями, зміцнення здоров`я, залучення до праці підлітків.

За пунктом 25 цього Типового статуту кошти садівницького товариства утворюються зі вступних, членських і цільових внесків членів товариства та інших надходжень відповідно до чинного законодавства. Вступні внески витрачаються при вирішенні організаційних питань товариства. Членські та цільові внески витрачаються відповідно до прибутково-видаткових кошторисів товариства.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону СРСР від 26 травня 1988 року № 8998-XI «Про кооперацію в СРСР» у системі соціалістичної кооперації функціонують кооперативи двох основних типів: виробничі і споживчі.

Виробничі кооперативи здійснюють виробництво товарів, продукції, робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам. Вони створюються і діють для виробництва, заготівлі, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, виробів виробничо-технічного призначення, виготовлення товарів народного споживання, збирання і переробки вторинної сировини і ділових відходів виробництва, ремонту і обслуговування техніки, виробничого, шляхового і житлово-цивільного будівництва, роздрібної торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування, організації культурного дозвілля, медичної допомоги, надання правових, транспортно-експедиційних, науково-дослідних, проектних, конструкторських, впроваджувальних, спортивно-оздоровчих та інших послуг, а також у сферах рибальства, рибництва і виробництва рибної продукції, заготівлі деревини, видобутку корисних копалин, інших природних ресурсів та в інших галузях господарської діяльності.

Діяльність таких кооперативів грунтується на особистій трудовій участі їх членів.

Споживчі кооперативи задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговельному і побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, дачах і садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів, у соціально-культурних та інших послугах. Крім зазначених функцій, споживчі кооперативи можуть також розвивати різноманітну виробничу діяльність, тобто бути кооперативами змішаного типу.

Оскільки позивачі і відповідачі вказували, що правовідносини у ОСТ «Славутич» урегульовано законодавством про кооперацію, а відтак і правовідносини за їх участю мають регулюватися відповідно до цього законодавства.

Закон № 8998-XI не застосовується у зв`язку з прийняттям Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон № 1087- IV).

У справі, що розглядається, спір стосується, зокрема, визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства про затвердження статуту в новій редакції та обрання голови правління.

Позивачі на обґрунтування позовних вимог посилаються на Закон № 1087- IV, яким визначено особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами, які за напрямами діяльності можуть бути, зокрема, садово-городніми.

З набранням чинності Законом № 1087-IV садівничі товариства отримали можливість здійснити реєстрацію такої юридичної особи, як обслуговуючого кооперативу.

Законодавство про кооперацію ґрунтується на нормах Конституції України і ЦК України, цього Закону, інших нормативно-правових актах з питань кооперації (стаття 5 Закону № 1087-IV).

Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів (стаття 94 цього Кодексу).

Формою ведення садівництва згідно зі статтею 35 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є садівницькі товариства.

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97 затверджено Державний класифікатор України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (далі - КОПФГ).

У КОПФГ було враховано організаційно-правові форми, передбачені на час його прийняття законодавством, а саме: виробничий, обслуговуючий, споживчий кооператив, громадська організація, а такої форми, як садівниче товариство, передбачено не було.

На сьогодні садове товариство згідно з чинним законодавством України може створюватися у двох організаційно-правових формах: як кооператив і як громадська організація.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень надав роз`яснення, зокрема, від 11 жовтня 2004 року № 6978 та від 21 лютого 2006 року № 1339 про порядок реєстрації садівничого (садового) товариства.

А 21 жовтня 2009 року Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва зробив висновок № 12819, у якому вказав, що садівничі товариства можуть створюватися як об`єднання громадян.

У цих роз`ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1087-IV обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворений шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення ними господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % від загального обороту кооперативу.

Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 1 Закону №1087-IV), відповідає суті вказаної діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону №1087-IV кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

У статті 3 цього Закону вказано, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (статті 6 цього Закону).

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

У статті 8 Закону № 1087-IV передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

А стаття 12 указаного Закону перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.

Відповідно до статті 15 Закону № 1087-IV вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

У статті 16 цього Закону вказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.

Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.

Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу статті 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Відповідно до статті 94 ГК України господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України «Про кооперацію» кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Відповідний правовий висновок викладений у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно зі статтею 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Можна зробити висновок, що кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду і не є внутрішньою діяльністю кооперативу.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність закриття провадження у справі з підстав непоширення компетенції суду до розгляду спірних правовідносин відповідно до вимог статті 16 ЦК України, оскільки такий спір підлягає розгляду в судах з урахуванням правил предметної юрисдикції та підсудності.

Оскільки спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, а відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції на час звернення позивачів до суду) господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів, то він підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Висновок у справі

У статті 124 Конституції України (у редакції на час звернення позивача до суду) передбачено, шо правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Положеннями частини другої статті 124 Конституції України у попередній редакції врегульовано, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими и суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам, що визначено у Рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).

Кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків як членів кооперативу з управління юридичною особою, так і органів управління юридичної особи, тому такі питання не є внутрішньостатутною діяльністю.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок щодо необхідності закриття провадження у справі, однак неправильно зазначив підставу такого закриття.

У даному випадку провадження у справі належить закрити відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх представнику - адвокату Глущенку О. С. роз`яснюється, що вказана справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, тому вони мають право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду, який закрив провадження у справі, тобто до Апеляційного суду Черкаської області з заявою про направлення справи до відповідного господарського суду.

У пункті 3 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги наділений правом змінити рішення.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2017 року необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Глущенка Олександра Сергійовича задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2017 року змінити, викласти її мотивувальну частину в редакції мотивувальної частини цієї постанови.

В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

В. В. Британчук В. В. Пророк

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 93217986

[ANTIRAID]

Приємно читати рішення, що підготовлені професійними суддями з досвідом, які не змінюються в залежності від температури та фази місяця.

Велика палата зазначила, що кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків як членів кооперативу з управління юридичною особою, так і органів управління юридичної особи, тому такі питання не є внутрішньостатутною діяльністю.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.