Постанова ВП-ВС про відсутність підстав сплати податку на землю після закінчення строку дії договору оренди

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 804/4362/18

Провадження № 11-129апп20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради (далі - Міськрада), Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за касаційною скаргою Міськради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року (суддя Кальник В. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року (судді Чередниченко В. Є., Іванов С. М., Панченко О. М.),

УСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міськрадою, про користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати договір оренди землі від 10 вересня 2009 року припиненим з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням його дії;

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 253291-1319-0464 від 20 лютого 2018 року, яким позивачці нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю в розмірі 153 509,81 грн за 2018 рік;

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 253291-1319-0464/1 від 20 лютого 2018 року, яким позивачці нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2016 рік у сумі 181 025,51 грн та за 2017 рік у сумі 153 509,81 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що до 31 грудня 2015 року вона належним чином користувалась орендованою земельною ділянкою та сплачувала всі належні платежі. У зв`язку із закінченням строку дії договору від 10 вересня 2009 року ОСОБА_1 15 грудня 2015 року звернулась до Міськради з листом про повернення земельної ділянки та складання акта приймання-передачі згідно з пунктом 8 цього договору. Втім будь-які рішення Міськради про припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку дії договору станом на час звернення до суду відсутні. Вважає, що бездіяльність Міськради порушує її право на припинення користування земельною ділянкою, що перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з нарахуванням ГУ ДФС орендної плати за землю, незважаючи на фактичне припинення права користування землею.

Під час розгляду справи суди установили, що 10 вересня 2009 року між Міськрадою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Козіною А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2503.

Передача в оренду ОСОБА_1 цієї земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 10 вересня 2009 року.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.3 зазначеного договору його укладено на два роки та в разі продовження на новий строк дії або поновлення договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо істотних умов договору оренди землі орендар після письмового повідомлення орендодавця втрачає переважне право на його поновлення.

Пунктом 12.5 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.

Відповідно до пункту 7.8 договору повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі.

На підставі рішення Міськради від 29 лютого 2012 року між Міськрадою та ОСОБА_1 25 травня 2012 року укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 10 вересня 2009 року строком на два роки починаючи з 8 жовтня 2011 року.

Тобто строк дії договору оренди та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки закінчився 8 жовтня 2013 року.

15 грудня 2015 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Міськради лист, у якому зазначила про закінчення строку дії договору оренди землі від 10 вересня 2009 року та додаткової угоди від 25 травня 2012 року, повідомила про відсутність наміру в подальшому користуватись земельною ділянкою, а тому просила вказати, які дії необхідно вчинити орендарю для належного повернення земельної ділянки. До листа було додано акт приймання-передачі земельної ділянки у двох екземплярах.

20 лютого 2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 253291-1319-0464, 253291-1319-0464/1, якими ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю: за період 2018 ріку в розмірі 153 509,81 грн; за період 2016 року в розмірі

181 025,51 грн та за період 2017 року в розмірі 153 509,81 грн.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулася до ГУ ДФС зі скаргою.

Рішенням ГУ ДФС від 18 травня 2018 року № 7169/Б/99-99-11-02-01-14 у задоволенні скарги було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року клопотання Міськради задоволено частково, закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання договору оренди землі від 10 вересня 2009 року припиненим з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням його дії.

Закриваючи провадження у справі, суд указав, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 4 квітня 2018 року (справа № 465/7909/15-а), із закінченням дії договору цивільні правовідносини між сторонами також припиняються і сторони повертаються до попереднього стану і відносин, що не можуть бути охарактеризовані рівністю учасників з урахуванням правового статусу Міськради як суб`єкта владних повноважень. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року має розглядатись у межах адміністративного судочинства.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю:

- визнано протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міськрадою, про користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 лютого 2018 року № 253291-1319-0464 та 253291-1319-0464/1.

Не погодившись із рішеннями судів, Міськрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

При цьому касаційна скарга обґрунтована, серед іншого, порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що виявилось у розгляді цієї справи в порядку адміністративного судочинства в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди, тоді як цей спір має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 4 квітня 2018 року (справи № 465/7909/15-а, 539/1957/16-а), від 25 квітня 2018 року (справа № 496/2866/16-ц), від 17 травня 2018 року (справа № 461/980/16-а), від 30 травня 2018 року (справа № 150/928/14-а), від 29 серпня 2018 року (справа № 569/838/17), а саме про те, що з моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування припиняються адміністративні відносини та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним, а не адміністративним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Вважає, що позиція Міськради про порушення судами правил юрисдикції є помилковою, оскільки в межах цього спору із закінченням дії договору цивільні правовідносини між сторонами припинились і вони повернулись до попереднього стану та відносин, які не можуть бути охарактеризовані рівністю учасників з огляду на правовий статус Міськради. На переконання позивачки, саме протиправна бездіяльність Міськради як суб`єкта владних повноважень призвела до порушення прав ОСОБА_1 та нарахування земельного податку за три роки. Позивачка зауважила, що Міськрада заявляла клопотання про закриття провадження у справі, яке частково було задоволено ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, яка, у свою чергу, Міськрадою оскаржена не була.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 вересня 2019 відкрив касаційне провадження у справі, а 2 квітня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки відповідач оскаржує судові рішення з мотивів порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 квітня 2020 року прийняла до провадження зазначену справу та призначила її розгляд за касаційною скаргою Міськради у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Вимогами у цій справі є визнання протиправнимиподаткових повідомлень-рішень ГУ ДФС, якими позивачці визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю, з тих підстав, що договір оренди земельної ділянки є припиненим.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, зазначеними положеннями КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

При цьому КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Питання оренди землі врегульовано Законом Українивід 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», Земельним та Цивільним кодексами України.

Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту «а» статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Статтею 31 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV«Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з пунктом 12.3 договору оренди землі від 10 вересня 2009 року дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

З урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі від 25 травня 2012 року строк оренди земельної ділянки закінчився 8 жовтня 2013 року.

15 грудня 2015 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди землі ОСОБА_1 надіслала на адресу Міськради лист про те, що вона не має наміру використовувати земельну ділянку та повідомляє про припинення дії договору оренди землі. До цього листа було додано два примірника акта приймання-передачі земельної ділянки, що підтверджується описом вкладення до цінного листа.

У касаційній сказі Міськрада наголошує на тому, що зазначений лист позивачки від 15 грудня 2015 року до ради не надходив, оскільки відсутні докази, при цьому посилається на те, що станом на листопад 2018 року в електронній базі канцелярії департаменту по роботі з активами зареєстровано звернення ОСОБА_1 від 4 березня 2014 року № 13/694 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 ».

Однак Міськрадою не надано жодного доказу, прийнятого рішення у відповідь на звернення позивачки від 4 березня 2014 року.

Ураховуючи зазначені обставини, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 вжила достатніх заходів для повідомлення Міськради щодо необхідності засвідчення факту розірвання договору шляхом підписання акта приймання-передачі, а Міськрада після закінчення строку дії договору оренди землі (жовтень 2013 року) повинна була самостійно вжити всіх необхідних заходів, пов`язаних з продовженням чи припиненням права користування позивачкою земельною ділянкою, проте таких дій не вчинила.

Вимога визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року заявлена в межах спору про належне виконання договору оренди стороною цього цивільного договору. Такий спір є спором про право цивільне, а тому може бути предметом розгляду всуді загальної юрисдикції або господарському суді, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Окрім того, у касаційній скарзі Міськрада просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і з підстави неправильного застосування норм матеріального права.

Щодо позовних вимог про оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС, слід зазначити, що підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу Українивизначено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1і 269.1.2 пункту 269.1статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Оскільки договір оренди землі від 10 жовтня 2009 року (строк дії якого продовжено додатковою угодою від 25 травня 2012 року), припинився у зв`язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставним.

Частиною першою статті 354 КАС встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

З огляду на викладене рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року підлягають частковому скасуванню, а саме в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року - провадження у справі підлягає закриттю, а в решті - залишенню без змін.

Керуючись статтями 243, 349, 351, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргуДніпровської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року частково скасувати - у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Дніпровської міської радищодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року та провадження у справі закрити.

3. У решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

О. Б. Прокопенко

Судді:

Т. О. Анцупова

В. С. Князєв

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва

К. М. Пільков

М. І. Гриців

В. В. Пророк

В. І. Данішевська

Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна

О. М. Ситнік

О. С. Золотніков

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 95382822

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що вимога визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року заявлена в межах спору про належне виконання договору оренди стороною цього цивільного договору. Такий спір є спором про право цивільне, а тому може бути предметом розгляду в суді загальної юрисдикції або господарському суді, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Оскільки договір оренди землі від 10 жовтня 2009 року (строк дії якого продовжено додатковою угодою від 25 травня 2012 року), припинився у зв`язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставним.