Постанова ВП-ВС про порядок правонаступництва на стадії виконавчого провадження у разі визнання попередніх договорів недійсними


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
Іменем України

16 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 911/3411/14

Провадження № 12-39гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Рогач Л. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (далі - ТОВ «Правнича консалтингова група», ТОВ відповідно) та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року (головуючий Алданова С. О., судді Мартюк А. І., Зубець Л. П.) у справі № 911/3411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), заміненого ухвалою Господарського суду Київської області від 17 березня 2015 року на ТОВ «Правнича консалтингова група», яке замінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року на ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК «Геліос»), до ДП «Укрспирт» про стягнення боргу.

1. Узагальнені обставини справи та зміст клопотання про заміну сторони

1.1. У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ДП «Укрспирт» про стягнення заборгованості.

1.2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначило про неналежне виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов`язань за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.

1.3. Господарський суд Київської області рішенням від 30 вересня 2014 року позов задовольнив частково: стягнув з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 390 000,00 грн штрафу, а також 73 080,00 грн судового збору.

1.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 19 листопада 2014 року рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року змінив у частині стягнення суми штрафу та виклав його резолютивну частину в такій редакції: «Позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково. Стягнути з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу та 73 080,00 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовити.».

1.5. 25 листопада 2014 року Господарський суд Київської області на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року видав накази.

1.6. Господарський суд Київської області ухвалою від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» замінив позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника -ТОВ «Правнича консалтингова група» на підставі: договору від 12 вересня 2014 року б/н про відступлення права вимоги, укладеного ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», за яким останньому відступається право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 58 129 854,99 грн; договору від 12 лютого 2015 року № 8/2-VP про відступлення права вимоги, укладеного ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ТОВ «Правнича консалтингова група», за яким перше товариство відступає другому право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 53 741 706,99 грн.

1.7. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України постановою від 22 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року.

1.8. 22 червня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року, було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з виконанням рішення суду) відповідно до постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 червня 2015 року.

1.9. 26 грудня 2019 року ТОВ «ФК «Геліос» подало до Господарського суду Київської області заяву № 261219/8 про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14, у якій просило:

- замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;

- замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;

- замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.

1.10. У поданій заяві ТОВ «ФК «Геліос» зазначило, що Київський апеляційний господарський суд постановою від 9 серпня 2018 року у справі № 910/4123/16, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент». У зв`язку із цим первісний кредитор (ПАТ «Дельта Банк»), який вчинив правочин відступлення прав вимоги новому кредитору, що згодом визнаний недійсним, не міг обґрунтовувати процесуальну можливість переходу прав вимоги до нового кредитора з посиланням на недійсний правочин. Аналогічно - новий кредитор не міг відступити третій особі права, яких він не набув.

1.11. Також заявник зазначив, що за результатами відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом від 14 серпня 2019 року № UKR-2019-03, ТОВ «ФК «Геліос» стало переможцем та уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26 вересня 2019 року (договір відступлення), згідно з додатком № 1 до якого останній відступив ТОВ «ФК «Геліос» право вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1.

1.12. Враховуючи зазначені обставини, заявник стверджував, що єдиним законним кредитором і правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у правовідносинах, які стосуються договору кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, є ТОВ «ФК «Геліос», тому просив суд замінити у справі та за виконавчим документом позивача (стягувача) з ТОВ «Правнича консалтингова група» та ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос».

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 21 січня 2020 року заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 залишив без задоволення, зазначивши, що така заява є передчасною, адже на цей час єдиним повноважним позивачем (стягувачем) у справі є лише ТОВ «Правнича консалтингова група». Процесуальна заміна позивача (стягувача) у цій справі є неможливою за наявності ухвали від 17 березня 2015 року про заміну позивача (стягувача), яка є чинною. Відтак для задоволення заяви та заміни сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос» господарському суду необхідно здійснити переоцінку обставин, які вже були досліджені при здійсненні правонаступництва за ухвалою від 17 березня 2015 року; переоцінка обставин, встановлених судовим рішенням, яке набуло законної сили, не належить до компетенції суду першої інстанції, за винятком випадків перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 березня 2020 року ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року скасував; заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у цій справі задовольнив частково; замінив позивача (стягувача) - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; у частині заміни позивача (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» відмовив. Апеляційний суд вказав на те, що ПАТ «Дельта Банк» вибув з правовідносин, у яких виник спір, шляхом укладення відповідного договору, водночас матеріалами справи підтверджено факт набуття ТОВ «ФК «Геліос» прав кредитора за кредитним договором від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, а також вибуття сторони з матеріального правовідношення за наслідками недійсності договору відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року. Зазначив, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги, купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва. При цьому заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу, незалежно від наслідків виконання рішення суду. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Така правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів інших учасників справи

3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року, ТОВ «Правнича консалтингова група» та ДП «Укрспирт» звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року.

3.2. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють правові наслідки недійсності правочину, та порушив норми процесуального права, що регулюють підстави процесуального правонаступництва, а також порядок заміни сторони у справі. Крім того, скаржники зазначають, що у цій справі завершені всі передбачені процесуальним законодавством стадії господарського процесу, а її учасники реалізували всі процесуальні права та виконали процесуальні обов`язки, передбачені процесуальним законодавством.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Геліос» просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін. ТОВ «ФК «Геліос» зазначає, що ТОВ «Правнича консалтингова група» вибуло з правовідносин, що стосуються зобов`язань сторін за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, оскільки правочин щодо відступлення права вимоги за вказаним договором був визнаний недійсним, а відтак не створив жодних правових наслідків для зазначеного товариства, натомість на місце останнього у спірних правовідносинах стало ТОВ «ФК «Геліос», яке придбало відповідне право вимоги в межах конкурентної процедури, передбаченої законом. Крім того, ТОВ «ФК «Геліос» указує, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судового рішення.

4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц.

4.2. Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене заміна сторони можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.

4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13?ц, зазначивши, що виконання рішення суду та закриття у зв`язку із цим виконавчого провадження виключає можливість заміни сторони у справі та не відповідатиме принципу правової визначеності.

4.4. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 911/3411/14 була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

5. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та результати їх розгляду

5.1. Від ТОВ «Правнича консалтингова група» надійшло клопотання, в якому товариство просить врахувати обставини розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20 за позовом ДП «Укрспирт» до АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав від 26 вересня 2019 року № 1962/К в частині відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/10, за наслідком укладання якого ТОВ «ФК «Геліос» обґрунтовує свою заяву про заміну сторони у цій справі, та зупинити провадження у справі № 911/3411/14 до завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20.

5.2.Велика Палата Верховного Суду відзначає, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. З огляду на наведене у задоволенні клопотання про врахування нових обставин або зупинення провадження у справі до вирішення питання про визнання правочину недійсним слід відмовити, позаяк ці обставини не можуть бути враховані судом касаційної інстанції на цій стадії розгляду.

5.4. Крім того, ТОВ «Правнича консалтингова група» просило здійснити розгляд клопотання та справи в цілому в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

5.5. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

5.6. За частиною шостою цієї ж статті з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

5.7. Враховуючи те, що Верховний Суд відповідно до статті 306 ГПК України має обмежені процесуальні строки розгляду касаційної скарги, заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, яка прийнята внаслідок перегляду ухвали, яка не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, а також те, що у клопотанні відсутні доводи, що дають підстави для висновку про необхідність розгляду вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - у задоволенні клопотання також необхідно відмовити.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

Щодо заміни сторони виконавчого провадження

6.1. Відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

6.2. У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 334 ГПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

6.3. Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у Цивільному процесуальному кодексі України (статті 55 та 442 цього Кодексу відповідно) та застосовувалися Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц, не відрізняються за своїм змістом від приписів ГПК України і передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.

6.4. Також відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

6.5. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі «Моргуненко проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: «Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Естіма Джордж проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).».

6.6. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

6.7. Пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

6.8. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини друга та третя статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

6.9. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).

6.10. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

6.11. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду.

6.12. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

6.13. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

6.14. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.

6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

6.16. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням.

6.17. З аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73).

6.18. У постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови).

6.19. При розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах.

6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми.

6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви.

6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису.

6.23. Стаття 52 ГПК України визначає певний перелік підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

6.24. Як уже зазначалось, у заяві сторони (стягувача) ТОВ «ФК «Геліос» просило:

- замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»;

- замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14;

- замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14.

6.25. Разом із тим, відповідно до змісту та наслідків процесуального правонаступництва, з моменту винесення Господарським судом Київської області ухвали від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» про заміну позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника - ТОВ «Правнича консалтингова група» ПАТ «Дельта Банк» не є стороною у цій справі та не наділене процесуальними правами та обов`язками, за якими може бути здійснено правонаступництво.

6.26. Що стосується вимог ТОВ «ФК «Геліос» про процесуальне правонаступництво за ТОВ «Правнича консалтингова група» (заміну позивача (стягувача) у справі), то ТОВ «ФК «Геліос» не навело доводів, а суди не встановили обставин, які б свідчили про правонаступництво ТОВ «ФК «Геліос» у відповідних матеріальних правовідносинах за ТОВ «Правнича консалтингова група», а відтак товариство не може стати процесуальним правонаступником.

6.27. Тому підстави для задоволення вимог про процесуальне правонаступництво, які ґрунтуються на приписах статей 52 та 334 ГПК України відсутні.

6.28. Втім неможливість здійснення заміни учасника справи та сторони виконавчого провадження за межами відкритої стадії господарського процесу та у наведений ним спосіб не була врахована судом апеляційної інстанції.

6.29. Виходячи з викладеного, постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області - змінити в її мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

7.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року у справі № 911/3411/14 слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у цій справі слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

7.4. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.5. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та зміною ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційних скарг на ТОВ «ФК «Геліос».

Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 рокуу справі № 911/3411/14 скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

4. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова

група» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситецька, буд 18/2, офіс 17, код ЄДРПОУ 38103717) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» касаційної скарги.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. І. Рогач

Судді:

Т.О. Анцупова

В. С. Князєв

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва

К. М. Пільков

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна

І. В. Ткач

О. С. Золотніков

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 96208264

Link to comment
Share on other sites

Кожен раз коли бачу доповідача або особу, що виготовила рішення - Рогач, очікую, як біле називають чорним, а чорне білим. Так і в цій справі, замість рішення по суті та ефективного захисту, про що постійно говорить Велика палата, тут створюють нові процеси, пригадуючи, що рішення судів повинно виконуватись. Окрім того, запускають новий процес повторного виконання рішення і знову роблять крайнім боржника, що до того ж, виконав рішення.

До речі, сама справа наочно демонструє як ФГВФО за безцінь розпродає активи.

Велика палата зазначила, що при розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах.

6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми.

6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви.

6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису.

  • Like 3
Link to comment
Share on other sites

6 часов назад, ANTIRAID сказал:

6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Ну, да, можно и повторно взыскать...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 травня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 910/11027/18
      Провадження № 12-185гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Рогач Л. І .,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., представників:
      Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Жегуліна Ю. М., Мостепанюка В. І. , Плотніченка О. П. ,
      ОСОБА_3 - Старостенка В. О.,
      ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - Слюсара В. В.,
      ОСОБА_6 - Томчука М. В.,
      ОСОБА_7 - Шевченка Г. М. ,
      ОСОБА_9 - Деркача С. С. ,
      ОСОБА_11 - Шагірманова Д. О.,
      ОСОБА_12 - Гвоздецького А. М.,
      ОСОБА_13 - Зурнаджи К. Б.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», на рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі за позовом Фонду до відповідачів: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про стягнення 76 929 136, 71 грн шкоди, заподіяної пов`язаними особами.
      Історія справи
      1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1.1.17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди.
      1.2.Фонд послався на те, що впродовж 2014 року колишнім керівництвом банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій двох підприємств (Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал експрес» (далі - ТОВ «Капітал експрес», ТОВ відповідно), ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку.
      1.3.Позивач указував на пов`язаність компаній-емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди).
      1.4.Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались із інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності.
      1.5.Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку, і навпаки - своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній вони сприяли настанню цих ризиків, чим спричинили збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам.
      1.6.На думку позивача, пов`язаними особами, які в силу приписів статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов`язані солідарно відшкодувати шкоду у сумі 76 295 559,41 грн, є такі фізичні особи:
      - ОСОБА_14 - Голова Правління;
      - ОСОБА_15 - Перший заступник Голови Правління;
      - ОСОБА_3 - Головний бухгалтер, член Правління;
      - ОСОБА_13 - Начальник Управління інвестиційної діяльності, член Правління;
      - ОСОБА_4 - Голова Спостережної ради;
      - ОСОБА_6 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_16 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_5 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_7 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_9 - Голова Спостережної ради;
      - ОСОБА_11 - Член Спостережної ради;
      - ОСОБА_17 - Заступник Голови Правління;
      - ОСОБА_18 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління;
      - ОСОБА_12 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління.
      1.7.При цьому Фонд зазначив, що 8 серпня 2018 року на підставі норм статті 52 та частини п?ятої статті 58 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» він звертався до пов`язаних з банком осіб з вимогами про відшкодування шкоди, які залишені без задоволення.
      1.8.У позовній заяві Фонд послався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній до 2 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову (17 серпня 2018 року). Відповідно до цієї норми Закону в редакції, чинній до 2 березня 2015 року, Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або їх невиконання у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. Ця норма в редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду в разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      1.9.Також позивач послався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      1.10.Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент подання позову, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1.20 грудня 2018 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення в цій справі, яким повністю відмовив у задоволенні позову.
      2.2.Мотивував рішення так:
      - в обґрунтування розміру шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідачів, Фонд посилається на звіт, який містить незалежні судження оцінювачів з урахуванням усіх зроблених припущень та обмежень. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для банку провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення відповідачами, грошові виплати. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли Фонду або уповноваженій особі Фонду стало відомо про наявність шкоди, заподіяної внаслідок купівлі облігацій. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку, належним обґрунтуванням вартості вимог і зобов`язань банку (Фонду) повинні бути документальні результати перевірки фінансово-господарської діяльності банку;
      -доказів недотримання відповідачами вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частині щодо органів управління банку (статей 37, пункту 2 частини другої статті 39, частини першої статті 40, частини першої статті 42) Фондом не надано;
      - Фонд не надав суду жодного документального підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних вище облігацій до пред`явлення позову;
      -строк погашення облігацій за договорами визначено 17 квітня 2019 року, тобто твердження позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти, є передчасним і необґрунтованим;
      -визначена в оцінці вартість облігацій у 3,00 грн документально не підтверджена;
      -підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов`язаних осіб банку позивач визначає положення частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Проте на час виконання посадових/службових обов`язків відповідачами щодо вказаних правочинів і угод - у 2014 році вказана стаття мала іншу редакцію. Частини шостої не було, а частина п`ята мала таку редакцію: власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. А отже, нова редакція статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може бути застосована до цих правовідносин, оскільки не має зворотної дії;
      -ознаки фіктивного підприємництва виникають лише в разі доведеності в порядку кримінального провадження ознак цієї фіктивності. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про фіктивність емітентів. Дійти висновку про фіктивність підприємства в разі відсутності відповідного вироку в кримінальній справі неможливо. Фонд не вчинив жодних дій щодо звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України;
      - суду не надано беззаперечних доказів того, що ОСОБА_19 та Голова спостережної ради банку ОСОБА_4 є родичами (братами). Відтак таке твердження є припущенням;
      -незважаючи на посилання позивача на економічну необґрунтованість укладення правочинів і порушення процедури укладення, Фонд не подав жодного доказу виявлення нікчемного правочину в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями ЦК України. З огляду на викладене, подання вказаного позову з визначених позивачем мотивів є по суті передчасним і необґрунтованим;
      -Фонд не надав доказів у підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних облігацій;
      -у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, їх вина в настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена;
      -строк погашення облігацій визначено 17 квітня 2019 року, а тому суд відхилив доводи позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти;
      -до закінчення ліквідаційної процедури відсутні правові підстави стверджувати про шкоду, завдану банку. У силу статей 52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги кредиторів вважаються погашеними у разі, якщо при завершенні ліквідаційної процедури вони лишилися незадоволеними в зв`язку з недостатністю майна. Станом на дату розгляду справи ліквідаційна процедура в ПАТ «АБ «Укооспілка» триває, відбувається продаж активів банку та погашення вимог кредиторів. За змістом статті 51 цього Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю в найкоротший строк. За таких обставин відсутні підстави стверджувати про те, що банк вже зазнав матеріальної шкоди;
      - Фонд документально не підтвердив жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не довів розмір шкоди; вину осіб, які визначені відповідачами; причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною Фондом сумою шкоди, тощо;
      2.3.Рішення суду першої інстанції було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року. Мотивація апеляційного суду в цілому збігається з обґрунтуванням, наведеним у рішенні суду першої інстанції.
      3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 27 червня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      3.2.Фонд послався на те, що суди не надали належної юридичної оцінки обставинам справи та його доводам. Зокрема, скаржник послався на таке:
      - під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заперечували факту придбання банком облігацій, а також того, що вони займали відповідні посади та приймали рішення про придбання облігацій. При цьому жоден з відповідачів не зміг пояснити мотиви своїх рішень про придбання цінних паперів (у чому полягала доцільність такого інвестування, чому було обрано облігації саме цих компаній тощо), не спростував висновків незалежного оцінювача про реальну вартість придбаних облігацій, не заперечив факту пов`язаності емітентів з банком та його керівництвом, не пояснив відсутність забезпечення за цими операціями, не спростував того, що емітенти цінних паперів мали ознаки фіктивності, не мали реальних активів та прибутків;
      - суди вважали недоведеним розмір збитків, однак розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Через дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації, реальна ринкова вартість яких була нульовою (оцінка незалежним оцінювачем кожного пакету облігацій в 1 грн означає, що вартість таких цінних паперів має нульове або від`ємне значення). Суди безпідставно не прийняли до уваги та не дослідили звіт про оцінку вартості ліквідаційної маси банку, підготовлений ТОВ «Канзас ріал естейт», згідно з яким встановлено реальну (ринкову) вартість придбаних банком облігацій. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують результати зазначеної оцінки. Якщо суди попередніх інстанцій вважали, що для з`ясування розміру збитків необхідні спеціальні знання, то суди мали призначити відповідну експертизу, чого зроблено не було;
      - суд першої інстанції не застосував положення статей 165 та 182 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний суд не виконав вимоги статей 165 та 267 цього Кодексу (якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою з обставин, на яких ґрунтуються вимоги відповідача, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім визначених у законі). Фонд указував на обставини пов`язаності банку та емітентів облігацій, економічну недоцільність придбання облігацій, наявність ознак фіктивності та фінансові показники емітентів, що вказували на неліквідність боржників. Відповідачі заперечили у відзивах лише заяви позивача про завідому збитковість придбаних операцій. В іншому їх заперечення зводились до незгоди з правовими підставами позову. Натомість суди зазначили, що позивач зобов`язаний доводити обставини, яких ніхто не заперечує;
      - суди безпідставно відмовилися досліджувати доводи позивача щодо фіктивності підприємств - емітентів облігацій і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 802/1233/16-а, від 23 січня 2018 року у справі № 2а-1870/5800/12, від 28 серпня 2018 року у справі № 810/3952/16, про обов`язок суду перевіряти доводи щодо фіктивності товариства;
      - оскаржувані рішення побудовано не тільки на ігноруванні дійсних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, але й на двох припущеннях: 1) припущення, що компанії-емітенти виконають свої зобов`язання по облігаціях у визначені в проспекті емісії строки; 2) припущення, що ліквідаційної маси банку (загальна вартість 33 364 705,00 грн) може вистачити, щоб розрахуватися зі всіма кредиторами банку, загальний розмір вимог яких становить 109 660 264,41 грн;
      - апеляційний суд безпідставно відмовився приймати пояснення і докази щодо того, що строк виконання зобов`язань ТОВ «Капітал експрес» настав, зобов`язання не виконані, а претензія банку щодо невиконання умов проспекту емісії облігацій була направлена емітенту, проте не вручена через відсутність емітента за зареєстрованим місцем знаходження, пояснення щодо відкритих торгів щодо реалізації облігацій і їх результатів (облігації, за які банк сплатив більше 319 млн грн не були продані на торгах навіть за 305,03 грн), додаткові пояснення щодо пов`язаності власників банку та емітентів облігацій. Суд послався на те, що вказані відомості не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення (що не відповідає дійсності, адже торги проводилися до ухвалення рішення судом першої інстанції), а надання цих документів не зумовлено винятковістю такого випадку;
      - висновки судів про те, що обов`язки відповідачів відшкодувати заподіяну банку та його кредиторам шкоду якимось чином залежать від дій позивача - ліквідатора банку прямо протирічать законодавству, що регулює деліктні зобов`язання та не узгоджується з існуючою судовою практикою. Фонд як ліквідатор не зобов`язаний виправляти наслідки завдання відповідачами шкоди банку - це повинні робити самі відповідачі;
      - суд апеляційної інстанції фактично не спростував жодного доводу апеляційної скарги.
      3.3.Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2019 року відкрила касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 22 жовтня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За висновком суду, виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      3.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2019 року прийняла до розгляду справу № 910/11027/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просили залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на відсутність обумовлених законом підстав для стягнення з них шкоди.
      4.2. ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу вказувала на недоведення Фондом складу цивільного правопорушення у її діях; помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; відсутність доказів спільних дій як підстав для солідарної відповідальності відповідачів; указала, що незабезпечення облігацій при купівлі дисконтних цінних паперів не підтверджує незаконність або збитковість чи економічну недоцільність таких операцій, для яких забезпечення не є обов?язковою умовою здійснення таких правочинів.
      4.3. ОСОБА_13 у відзиві на касаційну скаргу погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення у його діях; заперечував проти його вимог з тих підстав, що Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; указав на відсутність доказів протиправності вчинених операцій з придбання цінних паперів та їх збитковості; заперечував проти фіктивності емітентів; наголосив на безпідставності посилань Фонду на економічну необґрунтованість укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними; указав на недоведення позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди.
      4.4. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу послались на те, що угоди купівлі-продажу цінних паперів не оспорювалися, не визнані нікчемними/недійсними, низька вартість цінних паперів є недоведеною. Заперечили проти розміру заявленої шкоди і посилань позивача на звіт оцінювача, указуючи на те, що ліквідаційна процедура банку триває, що позбавляє можливості установити розмір акцептованих вимог банку, які залишаться непогашеними після реалізації всіх активів банку. Указали на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств. Зазначили про неможливість застосування у цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи. Зауважили, що не визначено участі кожного з відповідачів щодо прийняття рішень, укладення угод і їх реалізації. Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів.
      4.5. ОСОБА_6 у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях на неї послалась на недоведення Фондом тієї обставини, що дії відповідачів призвели до неплатоспроможності банку; недоведення складу цивільного правопорушення в діях відповідачів; помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. Указала на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств. Послалась на безпідставність тверджень Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними. Зазначила про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи. Указала на недоведення позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди; недоведення позивачем неправомірності дій відповідачів та порушень банківського законодавства, що регулює питання придбання облігацій. Зазначила, що сам факт придбання облігацій ТОВ «Капітал експрес» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» не свідчить про виведення коштів банку. Погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав застосовувати позовну давність унаслідок відмови в позові по суті. Указала на відсутність підстав для стягнення Фондом як ліквідатором заявленого розміру збитків внаслідок припинення 27 вересня 2019 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» як юридичної особи, додавши при цьому витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а. с. 54-56, т. 14).
      4.6. ОСОБА_7 у відзиві на касаційну скаргу заперечував проти вимог позивача з тих підстав, що Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. Указав на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств; недоведення позивачем складу цивільного правопорушення в його діях. Зазначив про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, є відмінними від обставин цієї справи. Наголосив на недоведенні позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди.
      4.7. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях на неї погодилися з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення у їх діях; указали, що низька дохідність облігацій не є збитковою; послались на безпідставність тверджень Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення нікчемних правочинів у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними;зазначили про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи; наголосили на відсутності необхідності застосування позовної давності у зв?язку з недоведенням позивачем порушення його прав; погодилися з висновками судів про відсутність доказів фіктивності емітентів.
      4.8.Наведені вище у відзивах відповідачів доводи на касаційну скаргу узагальнено можна передати так:
      - недоведення позивачем складу цивільного правопорушення;
      - відсутність необхідності застосування позовної давності у зв?язку з недоведенням позивачем порушення його прав;
      - помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів;
      - відсутність доказів спільних дій як підстави для солідарної відповідальності відповідачів і протиправності вчинених операцій з придбання цінних паперів та їх збитковості;
      - безпідставність посилань Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними;
      - недоведення позивачем взаємопов?язаностідій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру у прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку у заподіянні йому шкоди;
      - відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств;
      - неможливість застосування у цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи;
      - недоведення позивачем неправомірності дій відповідачів та порушень банківського законодавства, що регулює питання придбання облігацій;
      - факт придбання облігацій ТОВ «Капітал експрес» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» не свідчить про виведення коштів банку.
      4.9. У додаткових поясненнях Фонд зазначив про те що, відповідно до положень Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», Фонд зобов`язаний забезпечувати організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом. Судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Отже, єдиною метою Фонду щодо вжиття заходів про стягнення з пов`язаних осіб неплатоспроможного банку заподіяної ними шкоди є задоволення вимог кредиторів, а у випадку завершення ліквідаційної процедури - колишніх кредиторів неплатоспроможних банків.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Упродовж 2014 року банк вчинив низку операцій купівлі-продажу облігацій. Рішення про придбання цих цінних паперів приймалися правлінням банку та спостережною радою.
      5.2. Так, 13 травня 2014 року правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови правління банку ОСОБА_14 , першого заступника голови правління банку ОСОБА_15 , головного бухгалтера ОСОБА_3 , начальника управління інвестиційної діяльності ОСОБА_13 та начальника фінансового моніторингу ОСОБА_18 на засіданні (протокол № 11) вирішило інвестувати грошові кошти банку в облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», бездокументарної форми існування, міжнародний номер НОМЕР_1 , у кількості 101 149 штук загальною вартістю 81 020 349 грн без ПДВ, що стало можливим відповідно до прийнятого загальними зборами акціонерів банку рішення від 04 грудня 2013 року (протокол № 13). Таке ж рішення цього ж дня ухвалено спостережною радою ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови спостережної ради ОСОБА_4 та її членів ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які одноголосно голосували «за» (протокол № 11).
      5.3. Відповідно до цих рішень керівництва банку 16 травня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Капітал експрес» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/6-05/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Капітал експрес» у кількості 92 000 штук на загальну суму 81 020 349 грн.
      5.4. Рішенням засідання спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» від 5 червня 2014 року (протокол б/н) у складі голови спостережної ради ОСОБА_4 та членів спостережної ради ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ухвалено придбати цінні папери - облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», у кількості 66 003 штуки за ціною не вище ринкової.
      5.5. Відповідно до цього рішення 27 червня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/7-06/14, згідно з яким банк придбав 66 003 штуки незабезпечених облігацій за ціною 66 002 623,40 грн.
      5.6. 29 серпня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 26), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_9 , заступник голови спостережної ради ОСОБА_11 , члени спостережної ради ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та секретар ОСОБА_6 , ухвалено внести зміни до пунктів 3.1. -3.3 розділу 3 «Реєстрація права власності на цінні папери» договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року в частині визначення строку переоформлення права власності на цінні папери. У зв`язку із цим рішенням від 29 серпня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали додатковий договір.
      5.7. 23 вересня 2014 року до договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року внесено зміни в частині погодження кількості акцій, яку визначено як 82 400 штук. Рішення про внесення таких змін ухвалено 23 вересня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 30), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_9 , заступник голови спостережної ради ОСОБА_11 , члени ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , секретар ОСОБА_6
      5.8. 11 вересня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 33), у якому брали участь тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т. в. о.) голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_13 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , заступник голови правління ОСОБА_17 та начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_18 , ухвалено придбати цінні папери - облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 31 010 штук за ціною не вище ринкової.
      5.9. 12 вересня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/11-08/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 31 010 штук на загальну суму 24 839 595 грн. У подальшому 26 вересня 2014 року до цього договору внесено зміни, відповідно до яких банк додатково придбав у ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» 6 000 штук облігацій на загальну суму 4 806 000 грн, однак рішення органів управління ПАТ «АБ «Укоопспілка» щодо придбання додаткової кількості облігацій у матеріалах справи відсутні.
      5.10. 1 грудня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протоколи № 47/2 та 47/3), у якому брали участь т. в. о. голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_13 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_12 , ухвалено придбати облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 65 506 штук та 72 391 штука за ціною не вище ринкової.
      5.11. 1 грудня 2014 року банк та ТОВ «Фінінвест перспектива» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/14-12/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 99 415 штук на загальну суму 79 631 791,60 грн. У подальшому договором від 17 грудня 2014 року сторони внесли зміни до договору № ДД/14-12/14 від 1 грудня 2014 року, визначивши кількість придбаних банком облігацій - 91 000 штук.
      5.12. Також у власності банку перебував портфель цінних паперів (незабезпечених облігацій) у кількості 72 391 штука на загальну суму 88 000 888,50 грн, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які ПАТ «АБ «Укоопспілка» придбало на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2014 року № ДД/13-12/14 у ТОВ «Ніка сервіс груп», про що прийнято рішення правління банку у складі ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 .
      5.13. Крім того, у портфелі цінних паперів ПАТ «АБ «Укоопспілка» обліковувалось 109 000 незабезпечених облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», придбаних банком за договором № ДД/13-08/14 від 1 грудня 2014 року.
      5.14. Таким чином, на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на суму 319 460 764 грн.
      5.15. Строк погашення облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» визначений із 17 квітня по 16 травня 2019 року, а ТОВ «Капітал експрес» - з 17 лютого по 16 березня 2019 року.
      5.16. Постановою Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 ПАТ «АБ «Укоопспілка» віднесено до категорії неплатоспроможних. 22 січня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію в ПАТ «АБ «Укоопспілка» і призначив уповноважену особу Фонду.
      5.17. 22 квітня 2015 року НБУ прийняв постанову № 264 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 83 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка». Строки здійснення ліквідаційної процедури неодноразово продовжувались, а в останній раз рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25 березня 2019 року № 660 цей строк було продовжено до 22 квітня 2020 року.
      5.18. Під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено, що:
      - розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів (з урахуванням змін згідно з рішення Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн;
      - оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн;
      - недостатність майна ПАТ «АБ «Укоопспілка» для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн.
      5.19. Під час проведення оцінки активів неплатоспроможного банку в процедурі ліквідації реальна (ринкова) вартість облігацій визначена у 3 грн. Незалежну оцінку було проведено сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Канзас ріал естейт».
      5.20. 8 серпня 2018 року Фонд звертався до пов`язаних з банком осіб ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 ) з вимогами про відшкодування шкоди в розмірі 76 295 559,41 грн, які залишені без задоволення.
      6. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      6.1.5, 6 жовтня та 17 листопада 2020 року ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 подали клопотання про закриття провадження у справі. Мотивуючи клопотання, зазначили, що повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» припинено в силу частини четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв?язку з внесенням 27 вересня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку та відсутністю правонаступників. Банк не наділений процесуальною правосуб?єктністю здійснювати процесуальні права учасника цієї справи, а в оскаржуваних судових рішеннях права, інтереси й обов?язки Фонду як юридичної особи не розглядалися.
      6.2. 6 жовтня та 17 листопада 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 звернулися з клопотаннями про зупинення провадження у справі, мотивуючи тим, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа № 1-26/2016 (2-4/2016) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому, за умови визнання цього Закону неконституційним, Фонд втратить право звертатися з такими позовами.
      У своєму клопотанні ОСОБА_6 також зазначила, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ та окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України. Автори цього конституційного подання вважають, що діяльність Великої Палати Верховного Суду суперечить статтям 125, 128 Конституції України. Велика Палата Верховного Суду є складовою Верховного Суду лише формально, а за своєю функцією і компетенцією є окремим від Верховного Суду судом, який виступає як суд вищої порівняно з Верховним Судом інстанцією, судді якого призначаються у порушення процедури, передбаченої Конституцією України. За цим же конституційним поданням розглядатиметься питання про визнання неконституційними статей 302, 303 ГПК України, внаслідок чого Велика Палата Верховного Суду буде позбавлена можливості розглядати цю справу.
      6.3.6 жовтня, 16 та 17 листопада 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 подали клопотання про повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      Мотивуючи клопотання, заявники послалися на наявність окремих думок суддів Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2020 року та від 11 березня 2020 року на ухвали про відмову в задоволенні клопотань ОСОБА_6 про закриття провадження у справі та передачу її на розгляд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що, на їх думку, підтверджує позицію деяких суддів Великої Палати Верховного Суду про необхідність повернення справи до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      Також ОСОБА_7 зазначав, що на момент подання Фондом клопотання від 7 жовтня 2019 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду його повноваження як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» припинилися в силу частини четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з 27 вересня 2019 року, тобто з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку. Оскільки повноваження Фонду припинилися, а процесуальне правонаступництво не виникло, були відсутні підстави задовольняти клопотання Фонду, який вже не є учасником справи, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      ОСОБА_6 вказала, що ухвалою від 21 січня 2020 року відмовлено в задоволенні аналогічного клопотання про повернення справи на розгляд Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а повторно подане ОСОБА_6 клопотання від 5 березня 2020 року розглянуто Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11 березня 2020 року без її участі, що є порушенням її процесуальних прав.
      Інші мотиви є аналогічними мотивам, викладеним ОСОБА_6 у клопотанні від 5 березня 2020 року та поясненні від 6 березня 2020 року.
      6.4.Представники відповідачів у судовому засіданні вказані клопотання підтримали та просили їх задовольнити.
      6.5.Представники позивача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні вказаних клопотань вважаючи їх необґрунтованими. Відзначили, що можливе визнання чинного закону неконституційним не є підставою для зупинення провадження у справі. Крім того, за чинним законодавством та усталеною судовою практикою Фонд наділений правом звертатися до суду з позовом, заявленим у цій справі.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо предмета і підстав позову
      7.2. Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      7.3. Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
      7.4. Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
      - неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
      - наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом,та її розмір;
      - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
      - вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
      7.5. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
      7.6. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
      7.7. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
      7.8. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.
      7.9. Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як керівниками цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.
      7.10. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
      7.11. Також статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
      - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
      - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
      - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
      - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
      - іншими винними діями посадової особи.
      7.12. Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
      7.13. Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
      7.14. У постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17.
      7.15. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
      7.16. Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.
      7.17. Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
      7.18. Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обгрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
      7.19. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
      7.20. Про правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків йдеться в Законі України «Про банки і банківську діяльність».
      7.21. Відповідно до частини першої статті 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
      7.22. Згідно із частинами другою та третьою статті 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» виконавчим органом банку, що здійснює поточне управління, є правління банку. Банк зобов`язаний створити наглядову раду, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу, захист прав вкладників, інших кредиторів та учасників банку.
      7.23. Відповідно до статті 39 Закону «Про банки і банківську діяльність» до виключної компетенції ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю банку та контролю за її ефективністю, контроль за ефективністю функціонування системи управління ризиками, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.
      7.24. За змістом статті 40 цього ж Закону до компетенції правління банку належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю банку, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та ради банку. Правління банку очолює голова правління, який керує роботою правління банку та має право представляти банк без доручення. Голова правління банку несе персональну відповідальність за діяльність банку.
      7.25. Частина вісімнадцята статті 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
      7.26. Стаття 43 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані:
      - ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків;
      - приймати рішення в межах наданих повноважень;
      - не використовувати службове становище у власних інтересах;
      - забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
      7.27. Стаття 44 Закону «Про банки і банківську діяльність» містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.
      7.28. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
      - кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
      - комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
      - тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
      7.29. За змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможних), зокрема з урахуванням статті 36 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
      7.30. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом НБУ та оприлюднюється у встановленому законом порядку.
      7.31. Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій з купівлі облігацій, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
      7.32. Ця ж норма у редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      7.33. При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.
      7.34. При цьому позивач у цій справі мав довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
      7.35. Натомість відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків мали право та можливість спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.
      7.36. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).
      7.37. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 86 ГПК України).
      7.38. Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, покладаючи обов`язок доведення вини на позивача, не врахували вказаних вище норм матеріального права та не звернули уваги на зміст зобов`язань відповідача у спірних правовідносинах, дійшовши помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності вини відповідачів.
      7.39. Разом з цим, як убачається зі змісту судових рішень, суди встановили, що на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку.
      7.40. Постановою Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 ПАТ «АБ «Укоопспілка» віднесено до категорії неплатоспроможних. 22 січня 2015 року Фондом запроваджена тимчасова адміністрація в ПАТ «АБ «Укоопспілка» і призначена уповноважена особа Фонду. Це рішення ніким не оспорювалися і є чинними.
      7.41. Підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних вказано невжиття банком належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутність розробленого прийнятного плану фінансового оздоровлення цього банку.
      7.42. Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» у зв`язку з невідображенням банком на відповідному позабалансовому рахунку не виконаних у строк вимог клієнтів ПАТ «АБ «Укоопспілка» подавало до НБУ недостовірну статистичну звітність за формою № 1Д «Баланс», що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану. За результатами безвиїзного банківського нагляду встановлено погіршення показників ліквідності ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, за даними статистичної звітності в період з 25 грудня 2014 року до 21 січня 2015 року: готівкові кошти зменшилися з 1,8 млн грн (1,2 % від зобов`язань) до 0,2 млн грн (0,1 % від зобов`язань); обсяг коштів на кореспондентському рахунку зменшився з 3,3 млн грн (2,1 % від зобов`язань) до 2 млн грн (1,4 % від зобов`язань). Значення нормативів миттєвої (Н4) та поточної ліквідності (Н5) ПАТ «АБ «Укоопспілка» у зв`язку з наявністю не виконаних у строк вимог клієнтів, починаючи з 21 січня 2015 року, дорівнюють нулю (за нормативного значення (Н4) не менше ніж 20 % та нормативного значення (Н5) не менше ніж 40 %).
      7.43. Суди також встановили, що розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги кредиторів до банку (з урахуванням змін згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн, а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн.
      7.44. Зазначене свідчить про те, що діяльність ПАТ «АБ «Укоопспілка» не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ та в цього банку недостатньо коштів для виконання своїх зобов`язань перед кредиторами і вкладниками.
      7.45. Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
      7.46. Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
      7.47. У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
      7.48. При управлінні ліквідністю банки дотримуються встановлених НБУ нормативів ліквідності: короткострокової ліквідності (Н6), коефіцієнта покриття ліквідністю (LCR) за всіма валютами (LCRBB) та в іноземній валюті (LCRIB), коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR). Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення активів до зобов`язань з кінцевим строком погашення до одного року. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року. Коефіцієнт покриття ліквідністю (LCR) - норматив ліквідності, який установлює мінімально необхідний рівень ліквідності для покриття чистого очікуваного відпливу грошових коштів протягом 30 календарних днів з урахуванням стрес-сценарію (далі - чистий очікуваний відплив грошових коштів).
      7.49. Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25 січня 2012 року № 23 облігації є фінансовим активом банку, щодо якого банк має визначити ступінь ризику і сформувати відповідні резерви. Банк оцінює ризик за цінними паперами за результатами аналізу фінансового стану емітента, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку. Банк формує резерви за цінними паперами, які класифіковані до портфеля на продаж і портфеля до погашення.
      7.50. Строк погашення облігацій, придбаних унаслідок дій відповідачів, припадав на 2019 рік. Тобто у 2014 році найбільш ліквідні активи банку - грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн (майже 60 % активів банку) були вкладені банком в облігації, строк погашення яких наступав лише через більш як 4 роки. Тож через такі дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації. Однак відповідачі не навели доводів на обґрунтування економічної доцільності інвестування в облігації, внаслідок якого високоліквідні активи (грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн) були замінені на активи з низькою ліквідністю (облігації), та не навели переконливих пояснень про те, яким чином потенційна можливість отримання банком відповідної суми при погашенні облігацій у 2019 році, на яку вказували суди, могла виправити ситуацію з неплатоспроможністю банку у січні 2015 року.
      7.51. Стаття 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент вчинення дій з купівлі облігацій, містить вимоги до керівників банків. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це НБУ. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.
      Керівники банку зобов`язані протягом усього часу, упродовж якого вони зберігають свій статус у банку, відповідати вимогам, встановленим цим Законом.
      7.52. Відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як керівники банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку в обмін на цінні папери зі строком погашення у 2019 році.
      7.53. Таким чином, логічним та достатньо вірогідним є висновок, що сплата банком протягом 2014 року за облігації 319 460 764 грн (біля 60 % вартості всіх своїх активів) мала істотний вплив на його змогу розрахуватися зі всіма кредиторськими вимогами. Адже сума грошових коштів, сплачена банком за облігації, майже втричі перевищувала розмір усіх кредиторських вимог до банку.
      7.54. Позивач стверджує і доводить, що дії відповідачів з придбання облігацій двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку,не мають під собою відповідного економічного підґрунтя, суперечать вимогам законодавства про управління ліквідністю банку, порушують їх обов`язки як керівників банку, і саме такими діями відповідачів була спричинена неплатоспроможність банку .
      7.55. Відповідачі зі свого боку жодним чином не спростували це твердження. Відповідачі також не надали жодних доказів, які б свідчили про те, що неплатоспроможність банку виникла з інших причин, аніж виведення зі складу високоліквідних активів банку у 2014 році на суму 319 460 764 грн як оплати за облігації.
      7.56. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги ту обставину, що відповідачі потенційно мали можливість самостійно виправити завдану банку шкоду (втрату платоспроможності) шляхом продажу всіх або частини облігацій наприкінці 2014 чи на початку 2015 року (тобто до моменту визнання банку неплатоспроможним за рішенням НБУ), але не зробили цього. Це підтверджує вірогідність доводів позивача про неліквідність цих цінних паперів (відсутність ринкової вартості, неможливість продажу).
      7.57. Відповідачі не спростували висновків НБУ та Фонду про причини неплатоспроможності банку (втрата платоспроможності через виведення посадовими особами органів управління банку 60 % ліквідних активів в обмін на цінні папери з більш низькою ліквідністю, зобов`язання за якими мали бути виконані емітентами лише у 2019 році). Відповідачі не надали жодних пояснень, зокрема, про доцільність інвестування грошових коштів у сумі, що сягала 60 % всіх активів банку, а саме чому ними були обрані саме ці фінансові інструменти для інвестування (облігації), які ще альтернативи формування інвестиційного портфеля банку розглядалися, чому не були дотримані вимоги щодо диверсифікації портфеля цінних паперів, чому вони не звернули уваги на численні ознаки, які свідчили про ризикованість інвестицій у цінні папери емітентів. Відповідачі не спростували пов`язаності емітентів облігацій і банку. До того ж не пояснили, яким чином вони сподівалися відновити ліквідність банку після сплати такої значної суми коштів за облігації, наприклад, чи очікували надходження грошових коштів з інших джерел. Відповідачі не надали доказів того, що вони намагалися виправити ситуацію, наприклад, продати облігації чи інше майно банку.
      7.58. У цій справі позивач скористався своїм правом надати докази, які на його думку, підтверджували неправомірність та винність дій відповідачів. Відповідачі при цьому не надали жодного доказу щодо вчинення ними дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.
      7.59. За загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
      7.60. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.
      7.61. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку. У такому разі відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або уповноважена особа Фонду звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку; у разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду.
      7.62. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн. Саме цю суму Фонд просить стягнути як розмір шкоди, завданої банку, з відповідачів солідарно.
      7.63. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили всі обставини справи, але при цьому дійшли помилкових правових висновків щодо відсутності складу порушення у діях відповідачів.
      Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями НБУ як регулятора і завданою шкодою
      7.64. Відповідачі зазначають, що правомірність їх дій підтверджується тим, що в банку з другого кварталу 2014 року і до дня оголошення його неплатоспроможним працював куратор НБУ, який погодив вчинення відповідних правочинів, що свідчить про їх правомірність та відсутність ризиків.
      7.65. Відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, НБУ може запровадити особливий режим контролю, що передбачає проведення всіх платежів підконтрольного банку винятково через відповідальних виконавців підрозділів банківського нагляду НБУ і (або) обмеження діяльності банку шляхом призначення спеціального куратора від НБУ.
      7.66. До повноважень куратора належать: визначення рівня ризику, на який може йти банк при здійсненні операцій, обов`язкова присутність на зборах керівних органів, на засіданнях комітетів (кредитного, тарифного і з управління активами і пасивами), будь-яких нарадах керівництва банку, на переговорах з інвесторами з продажу банку; продаж активів і повернення пасивів банку для підвищення його платоспроможності або захисту вкладників та кредиторів банку;контроль виконання програми фінансового оздоровлення, а також виконання письмових зобов`язань банку перед НБУ; звільнення або переведення на іншу посаду службовців банку, у тому числі керівників, зміна розміру їхньої зарплати; контроль використання рефінансування, отриманого від НБУ; за погодженням з НБУ організація продажу або реорганізації банку; узгодження рішення керівництва банку та документів, пов`язаних з рухом грошових коштів.
      7.67. Велика Палата Верховного Суду вважає, що будь-які порушення з боку регулятора (призначеного ним куратора як представника НБУ), неналежне виконання куратором банку своїх посадових обов`язків (у звітах куратора взагалі не була відображена інформація щодо ухвалення органами управління банку рішень щодо придбання облігацій та інформація про видатки банку на оплату придбаних облігацій) не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності посадових осіб банку. Адже саме вони, а не регулятор, ухвалювали відповідні рішення і несли відповідальність за роботу банку.
      Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями Фонду чи його уповноваженої особи з ліквідації банку і розміром завданої шкоди
      7.68. Відповідно до положень статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується, а якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
      7.69. Суди встановили, що Фонд/уповноважена особа Фонду не ухвалювали рішення про віднесення правочинів до нікчемних і не зверталися з позовом до продавців облігацій про повернення коштів в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На думку відповідачів, це також свідчить про правомірність операцій і дійсність зазначених договорів.
      7.70. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і відповідно як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів.
      7.71. Водночас, за доводами позивача, 109 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Ніка сервіс груп», припиненого 7 грудня 2015 року, а 91 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Фінінвест Перспектива», припиненого 25 листопада 2015 року. 92 000 штук облігацій ТОВ «Капітал експрес» та 88 400 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» були придбані у емітентів, які обидва, за доводами позивача, мають ознаки фіктивності, і звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, а призвело б лише до додаткових витрат на судовий збір.
      7.72. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності, а також враховує надані Фондом пояснення, за змістом яких у межах встановлених судами обставин справи застосування наслідків нікчемності правочинів з придбання облігацій не могло істотно вплинути на загальну вартість ліквідаційної маси і бути способом виправлення завданої шкоди.
      Щодо солідарної відповідальності відповідачів
      7.73.Суди попередньої інстанції встановили, що кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та був наділений посадовими правами та обов`язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду.
      7.74.Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.
      7.75.Позивачі як керівники банку з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом знали або повинні були знати про системне виведення активів з банку протягом 2014 року шляхом укладення договорів купівлі-продажу облігацій. Жодних доказів та доводів вчинення активних дій для перешкоджання цьому процесу відповідачі не надали.
      7.76.Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної бездіяльності. При цьому немає значення, на яку суму і які саме договори купівлі-продажу погодив чи підписав кожний з відповідачів.
      7.77.Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.
      Щодо припинення банку
      7.78.Як зазначалося вище, на підставі постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 15 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «АБ «Укоопспілка», призначивши уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію банку, а 22 квітня 2015 року НБУ прийняв постанову № 264 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 83 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка». Строки здійснення ліквідаційної процедури неодноразово продовжувались, а в останній раз рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25 березня 2019 року № 660 цей строк продовжено до 22 квітня 2020 року.
      7.79.У цій справі наявні відомості про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до реєстру 27 вересня 2019 року внесено запис № 10701110046009135 про державну реєстрацію припинення ПАТ «АБ «Укоопспілка» як юридичної особи.
      7.80. Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації; у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
      7.81.Відповідно до цієї норми ліквідація, на відміну від реорганізації, є формою припинення юридичної особи, яка не допускає правонаступництва. Тому ліквідації юридичної особи передує відчуження всього майна, яке їй належить. У зв`язку з цим частиною дванадцятою статті 111 ЦК України встановлено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. У випадках, встановлених установчими документами юридичної особи або законом, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, відчужується на користь інших суб`єктів цивільного права (наприклад, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про громадські об`єднання» в разі ліквідації громадського об`єднання його майно та кошти після задоволення вимог кредиторів передаються іншим громадським об`єднанням чи зараховуються до державного або місцевого бюджету). Отже, відчуження всього майна юридичної особи є необхідною умовою завершення процедури її ліквідації.
      7.82.Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Різновидом майнового права є право вимоги, у тому числі право вимоги до боржника у зобов`язанні щодо відшкодування шкоди.
      7.83.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 зазначено, що статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в редакції, чинній на момент внесення запису, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Однак якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не зумовлює її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
      7.84. За висновками Великої Палати Верховного Суду, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків.
      7.85.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17.
      7.86.Таким чином, наявність запису про припинення банку не виключає, що будь-який з кредиторів банку може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Такий спір має вирішуватися за правилами ГПК України незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК України). Крім того, відповідно до частини одинадцятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» юридична особа в особі відповідного органу може звернутися до державного реєстратора для державної реєстрації рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи.
      7.87. Тому абзацом четвертим частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
      7.88.У справі № 910/11027/18 банку належить майно - право вимоги про відшкодування шкоди, тож внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє.
      7.89.Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід відповідачів ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про наявність підстав для закриття провадження у справі. Повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» не припинені, а підстави для закриття провадження відповідно до частини першої статті 313 ГПК України відсутні.
      7.90.Водночас Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання Фонду на положення підпункту 3 пункту 3 розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», за яким Фонд має забезпечувати з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом:
      а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди;
      б) від імені та в інтересах банку як інвестора шляхом ініціювання процесів, позовів чи проваджень (цивільних, адміністративних, кримінальних чи господарських) у будь-яких судах та/або арбітражах належної юрисдикції (у тому числі в іноземних та міжнародних судах) щодо шкоди (збитків), заподіяної банку фізичними чи юридичними особами (приватного чи публічного права) та державами, внаслідок:
      прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації;
      реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій.
      7.91.Отже, відповідно до зазначених положень Фонд звертається з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Фонду, від власного імені і на свою користь, а про відшкодування шкоди, заподіяної банку, - від імені та в інтересах банку.
      7.92.Таке регулювання узгоджується із частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
      8. Щодо виключної правової проблеми
      8.1. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
      8.2. Велика Палата Верховного Суду з цього приводу зазначає таке.
      8.3.Важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      8.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.
      8.5.Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.
      8.6.Положеннями статті 49 наведеного Закону визначено заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів.
      8.7.Так, за положеннями статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
      8.8.Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
      8.9. Як зазначено вище, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.
      8.10.Відповідно до статті 48 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.
      8.11.Установлений статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті).
      8.12.Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторівмає бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна).
      8.13. Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
      8.14.У справі, що розглядається, суди встановили, що реєстр акцептованих вимог кредиторів банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 (зміни були внесені згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494), а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745 від 21 червня 2018 року були внесені зміни). Таким чином, перебіг позовної давності розпочався 18 серпня 2015 року, а закінчився 17 серпня 2018 року. Позов подано Фондом 17 серпня 2018 року, тобто у межах позовної давності.
      9. Результати розгляду клопотань учасників справи
      9.1.Відповідно до змісту частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
      9.2.Отже, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.
      9.3.Разом з тим, клопотання про зупинення провадження не містить доказів неможливості розгляду цієї справи до вирішення вказаної заявником справи, та всупереч вимогам пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України за вказаними конституційними поданнями, так і стосовно того, що зібрані у справі, що розглядається, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
      9.4.Крім того, слід вказати, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, відповідно до частини третьої статті 320 ГПК України є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами.
      9.5.Установлення відповідності або невідповідності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Конституції України на майбутнє може бути підставою для звернення до суду з вимогами у порядку, визначеному частиною третьою статті 320 ГПК України. Разом з тим доводи щодо відповідності Конституції України положень пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є неаргументованими, а підстави для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України відсутні.
      9.6.З наведених підстав клопотання, описані в пункті 6.2 цієї постанови, задоволенню не підлягають.
      9.7.Щодо клопотань про закриття провадження у справі, то Велика Палата Верховного Суду двічі, ухвалами від 21 січня та 11 березня 2020 року відмовляла у задоволенні аналогічних клопотань, відзначаючи, що прийняла цю справу та призначила її до розгляду у зв?язку з наявністю виключної правової проблеми; вирішення постановлених колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку; крім того, судова практика з вирішення таких спорів лише формується, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме становленню єдиної судової практики.
      9.8.Доводи ж ОСОБА_6 щодо порушення судом приписів статей 42, 169, 207, 252, 301 ГПК України не підтверджуються наявними у матеріалах справи документами, адже явка сторін не є обов`язковою і про це неодноразово вказувалось в ухвалі.
      10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      10.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      10.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      10.3. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу Фонду слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
      11. Щодо судових витрат
      11.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені позивачем за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у порядку статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі № 910/11027/18 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. Позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди задовольнити повністю.
      4. Стягнути солідарно з ОСОБА_14 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_15 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_13 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), ОСОБА_16 (адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_9 , ідентифікаційний код НОМЕР_10 ), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний код НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_11 , ідентифікаційний код НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (адреса: АДРЕСА_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_13 ), ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_14 ), ОСОБА_12 (адреса: АДРЕСА_14 , ідентифікаційний код НОМЕР_15 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: індекс 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016), що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (адреса: індекс 01056, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24, код ЄДРПОУ 21536532), 76 929 136, 71 грн (сімдесят шість мільйонів дев?ятсот двадцять дев?ять тисяч сто тридцять шість гривень 71 копійку) шкоди.
      5. Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_14 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_15 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_13 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), ОСОБА_16 (адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_9 , ід. код НОМЕР_10 ), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний код НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_11 , ідентифікаційний код НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (адреса: АДРЕСА_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_13 ), ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_14 ), ОСОБА_12 (адреса: АДРЕСА_14 , ідентифікаційний код НОМЕР_15 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: індекс 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016), що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (адреса: індекс 01056, місто Київ, вулиця Дмитрівська, буд. 18/24, код ЄДРПОУ 21536532), 2 775 150 грн (два мільйони сімсот сімдесят п?ять тисяч сто п?ятдесят гривень) витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т.О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      В. М. Сімоненко
      В. І. Данішевська
      І. В. Ткач
      Ж. М. Єленіна
      С. П. Штелик
      Л. Й. Катеринчук
      Джерело: ЄДРСР 98235845
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 червня 2021 року
      м. Київ
      справа №640/12321/20
      адміністративне провадження №К/9901/23723/20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Кашпур О.В.,
      суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
      розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
      за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк», провадження в якій відкрито
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, постановлену суддею Шевченко Н.М., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Горяйнова А.М., суддів Чаку Є.В., Черпіцької Л.Т.,
      У С Т А Н О В И В :
      І. Короткий зміст вимог заяви
      1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції») звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, будинок №7, код ЄДРПОУ 37356981).
      3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін.
      ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Пушок С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовити.
      5. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      6. У касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 25 квітня 2018 року в справі №295/5011/15-ц та від 17 грудня 2019 року в справі №61-11618св19, якими справи були направлені на новий розгляд через неповідомлення належним чином про дату, час і місце їхнього розгляду учасників справ.
      7. Скаржник також звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили і не надали належної уваги тій обставині, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» вже зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва із аналогічною заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, яку ухвалою від 11 березня 2020 року (справа №640/5678/20) було повернуто без розгляду із посиланням на те, що вона не підлягає розгляду адміністративним судом. Проте заявник такий факт приховав, посилаючись на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року в справі №754/3382/20, якою закрито провадження у справі.
      8. Скаржник заперечує наявність правових підстав для задоволення заяви, вказуючи на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано належних документів, які підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором від ПАТ «Дельта Банк». Наголошує на тому, що за умовами договору право вимоги переходить до нового кредитора після перерахування коштів, проте ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано доказів здійснення відповідної оплати.
      IV. Позиція інших учасників справи
      9. ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
      V. Рух справи у суді касаційної інстанції
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 18 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 червня 2021 року.
      VІ. Висновки Верховного Суду
      12. Суд касаційної інстанції за правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      13. Касаційна скарга, з-поміж іншого, обґрунтована тим, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви.
      14. Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      15. Як слідує із матеріалів справи, 04 червня 2020 року надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва заява ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: заміну стягувача - ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      16. Судове засідання з розгляду вказаної заяви було призначене на 12 червня 2020 року о 09 год 40 хв ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення.
      17. Приписами частин першої та другої статті 379 КАС України закріплено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      18. Отже, суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Водночас неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      19. Згідно із довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва, складеною 12 червня 2020 року, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку представників сторін.
      20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено і замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      21. У вказаній ухвалі зазначено, що у судове засідання представники учасників справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце, що не перешкоджає розгляду заяви по суті.
      22. Водночас будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а також доказів направлення ОСОБА_1 копії ухвали суду першої інстанції від 11 червня 2020 року, судової повістки чи повідомлення про дату, час і місце судового засідання, матеріали справи не містять.
      23. Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
      24. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був повідомити ОСОБА_1 про дату, час і місце вирішення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, проте визнав за можливе застосувати абзац другий частини другої статті 317 КАС України (порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи) та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Водночас таке порушення норм процесуального права з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
      25. За приписами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
      26. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
      VІІ. Судові витрати
      27. Ураховуючи результат касаційного розгляду і те, що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг не сплачувався, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, задовольнити частково.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року в справі №640/12321/20 скасувати.
      3. Справу №640/12321/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
      4. Судові витрати не розподіляються.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: О. В. Кашпур
      Судді: О. Р. Радишевська
      С. А. Уханенко
      Джерело: ЄДРСР 97880993
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 червня 2021 року
      м. Київ
      справа № 361/1335/20
      провадження № 61-15507св20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
      суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_1 ,
      суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець Вадим Валентинович,
      заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В.
      Свої вимоги обґрунтовував тим, що визначена приватним виконавцем у ході виконавчого провадження за результатами висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки ринкова вартість об`єкта оцінки майна суттєво занижена та не відповідає реальним ринковим цінам.
      Згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 27 січня 2020 року вартість об`єкта оцінки становить 450 327,00 грн, а згідно оцінки, яка на його замовлення була проведена товариством з обмеженою відповідальністю «Канзас Ріал Естейт» у 2015 році, - 778 400 грн.
      Вважає, що ціна, визначена у двох звітах про оцінку нерухомого майна, суттєво відрізняється, що суперечить положенням частин першої-четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
      Враховуючи наведене, просив:
      - визнати неправомірними дії приватного виконавця Кравця В. В., що полягали в передачі до державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») на реалізацію арештованого нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ;
      - визнати незаконним звіт про оцінку за 2020 рік, здійснений у ході виконавчого провадження № 61072714;
      - зобов`язати приватного виконавця Кравця В. В. не використовувати зазначений звіт під час реалізації майна на ресурсі системи електронних торгів «Сетам».
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року у складі судді Радзівіл А. Г. скаргу задоволено частково.
      Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В., пов`язані з оцінкою нерухомого майна про передачу на реалізацію ДП «Сетам» майна, а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
      Визнано недійсним та скасовано звіт про оцінку за 2020 рік, виготовлений ТОВ «Оціночна компанія ВВК».
      В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
      Суд першої інстанції виходив із того, що реалізацію арештованого майна здійснено за ціною нижчою ніж реальна ринкова вартість такого майна, у зв`язку з чим дійшов висновку про неправомірність дій приватного виконавця.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року скасовано.
      В задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Апеляційний суд виходив із того, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо передачі нерухомого майна на реалізацію, зокрема під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, у порядок та спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
      Крім того, суд зазначив, що оскільки реалізація арештованого майна вже відбулося, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову про стягнення компенсації із залученням стягувача та приватного виконавця.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      20 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Назаренко М. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
      Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справи № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 521/357/19.
      Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що оскаржене судове рішення в частині вимог про зобов`язання приватного виконавця не використовувати оспорюваний звіт під час реалізації майна на ресурсі системи електронних торгів «Сетам» не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається частина перша статті 400 ЦПК України.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга аргументована тим, що суд не звернув увагу на те, що визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.
      За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
      Відзив/заперечення на касаційну скаргу
      ТОВ «Кредитні ініціативи» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року
      Відкрито касаційне провадження у даній справі.
      Витребувано з Броварського міськрайонного суду Київської області справу № 361/1334/20 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), про визнання дій протиправними, визнання незаконним звіту, зобов`язання не вчиняти дій.
      Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу № 361/1334/20 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      Обставини справи
      Суди встановили, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В. перебувало виконавче провадження № 61072714 з примусового виконання виконавчого листа № 361/2580/14-ц, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 1 140 965,99 грн та судового збору у розмірі 3 654,00 грн.
      24 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 . Накладено арешт на все майно, що належить боржнику, зокрема в межах звернення стягнення в сумі 1 259 381,99 грн.
      Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В. від 24 січня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні ВП № 61072714 - товариство з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія ВВК» (далі - ТОВ «Оціночна компанія ВВК») та зобов`язано провести оцінку майна боржника, описаного відповідно до постанови, надати письмовий висновок, звіт щодо ринкової вартості майна.
      27 січня 2020 року ТОВ «Оціночна компанія ВВК» складено висновок про вартість об`єкта незалежної оцінки, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 27 січня 2020 року (без ПДВ) становить 450 327,00 грн.
      05 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримав лист від приватного виконавця, в якому було повідомлено боржника про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 з ціною, визначеною у висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки від 27 січня 2020 року.
      Окрім того, заявником надано звіт про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , складений 08 грудня 2015 року ТОВ «Канзас Ріал Естейт», згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки станом на дату оцінки (08 грудня 2015 року) становить 778 400,00 грн.
      Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 02 березня 2020 року щодо лоту № 405896, виданого ДП «Сетам», електронні торги з реалізації двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , відбулись. Квартиру реалізовано за ціною 450 327,00 грн.
      Звертаючись до суду зі скаргою, заявник посилався на те, що дії державного виконавця з визначення вартості вищезазначеного нерухомого майна є неправомірними, а результати оцінки цього майна є незаконними, оскільки оцінювачем не проводився візуальний огляд об`єкта оцінки, а дані отримані зі слів замовника, який зацікавлений у результатах такої оцінки.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Назаренко М. В., на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року є посилання на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справи № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 521/357/19.
      Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
      Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
      У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
      Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
      Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
      Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14, судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено залишається без розгляду.
      Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) зроблено висновок про те, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
      Звернувшись до суду 21 лютого 2020 року, заявник просив визнати неправомірними дії державного виконавця щодо оцінки арештованого майна, проведеної 27 січня 2020 року та отриманої заявником 05 лютого 2020 року, проте у скарзі не наводив причин пропуску строку на оскарження дій (та/або бездіяльності) державного виконавця та не заявляв клопотання про поновлення строку.
      Розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця по суті, апеляційний суд не з`ясував, коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України.
      Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
      Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України зазначені обставини є підставою для скасування оскарженого судового рішення та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та направити справу в цій частині на новий апеляційний розгляд.
      Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, задовольнити частково.
      Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в частині вимог скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання дій протиправними, визнання незаконним звіту, скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      В. С. Жданова
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      Джерело: ЄДРСР 97903475
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 травня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 923/971/19
      Провадження № 12-21гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Катеринчук Л. Й.,
      суддів:Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю: секретаря судового засідання Лавринчук О. Ю.,
      представника позивача - не з`явився,
      представника відповідача-1 - Мазура Г. І., на засадах самопредставництва
      представника відповідача-2 - не з`явився,
      представника відповідача-3 - не з`явився,
      представника третьої особи - не з`явився,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) у справі № 923/971/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Державного підприємства «СЕТАМ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНГРУП ФАКТОР» про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів та актів державного виконавця та
      В С Т А Н О В И Л А
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. 20 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Амалтея» (далі - ТОВ «Амалтея», позивач, іпотекодавець) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та про зміну підстав позову від 19 грудня 2019 року) до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі - Мін`юст в особі відділу, орган ДВС, відповідач-1), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», відповідач-2, іпотекодержатель), Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ», організатор торгів, відповідач-3) про:
      1) визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів від 19 серпня 2019 року з продажу майна, що належить на праві власності ТОВ «Амалтея» (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), які визнані такими, що не відбулися (далі - електронні торги 19 серпня 2019 року);
      2) визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року № 51422596 та № 51422596/1, від 05 листопада 2019 року № 51422596, від 12 листопада 2019 року № 51422596 та № 51422596/1 (далі - акти державного виконавця від 19 вересня 2019 року, від 05 листопада 2019 року, від 12 листопада 2019 року, оспорювані акти);
      3) визнання незаконними та скасування інших актів державного виконавця про реалізацію на користь відповідача-2 предмета іпотеки, належного позивачу на праві власності, на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок часткового погашення боргу, складених за результатами електронних торгів 19 серпня 2019 року, призначених відповідачем-3 та визнаних такими, що не відбулися.
      1.2.Позовну заяву мотивував так.
      1.2.1. Щодо визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів 19 серпня 2019 року:
      - на виконання рішень суду від 21 жовтня 2014 року та від 14 травня 2015 року у господарських справах № 923/1312/14 і № 923/1311/14 державним виконавцем 15 лютого та 07 червня 2016 року відкрито виконавчі провадження № 50158022 і № 51340813, які 13 червня 2016 року об`єднано у зведене виконавче провадження № 51422596 (далі - ЗВП); боржником у ЗВП є ТОВ «Амалтея» (позивач), стягувачем - ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель, відповідач-2);
      -18 вересня 2018 року державним виконавцем у ЗВП № 51422596 здійснено опис та арешт майна (коштів) боржника, вартість якого станом на 08 травня 2019 року визначено суб`єктом оціночної діяльності - Закритим акціонерним товариством «Консалтингюрсервіс» (далі - ЗАТ «Консалтингюрсервіс») зі складенням висновку;
      -арештоване у ЗВП майно позивача виставлено на продаж з електронних торгів, призначених на 19 серпня 2019 року, які не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що складено протоколи № 426264 та № 426265;
      -призначення торгів на 19 серпня 2019 року є незаконним, оскільки у складі майна, щодо якого ЗАТ «Консалтингюрсервіс» станом на 08 травня 2019 року здійснено оцінку, та у складі майна, щодо якого призначено спірні торги, наявні розбіжності;
      -належне позивачу нерухоме майно, обтяжене іпотекою відповідача-2, безпідставно виставлено на продаж зі спірних електронних торгів, оскільки згідно з рішеннями судів у господарських справах № 923/1312/14 та № 923/1311/14 з боржника-іпотекодавця стягнено на користь банку-іпотекодержателя кредитну заборгованість з подальшим відкриттям виконавчого провадження (далі - ВП) щодо стягнення з боржника грошових коштів, тоді як судове рішення про звернення стягнення на нерухоме майно позивача як предмет іпотеки на погашення кредитного боргу не приймалося;
      -за таких обставин позивач доводив незаконність результатів електронних торгів 19 серпня 2019 року, за наслідком яких спірне нерухоме майно іпотекодавця було залишено за іпотекодержателем шляхом заліку забезпечених вимог за кредитом на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку».
      1.2.2. Щодо визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та від 05 і 12 листопада 2019 року:
      -28 серпня 2019 року іпотекодержателем-стягувачем надіслано на адресу органу ДВС заяву за вихідним № 02.2.3-993 про придбання предметів іпотеки в порядку частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок часткового погашення боргу;
      -02 вересня 2019 року на вебсайті ДП «СЕТАМ» розміщено оголошення про проведення 02 жовтня 2019 року електронних торгів з продажу предмета іпотеки, які припинено 27 вересня 2019 року з огляду на реалізацію іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 Закону України «Про іпотеку», та зняття арешту з майна боржника державним виконавцем 23 вересня 2019 року;
      -позивач зауважив, що за результатами електронних торгів 19 серпня 2019 року, оформлених протоколами № 426264 та № 426265, складено три акти: № 51422596 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року та № 51422596 від 12 листопада 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, що в місті Херсоні на вулиці Полтавській, 99 (лот № 364249), та два акти: № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, що в місті Херсоні на провулку Учбовому, 28/50 (лот № 364240);
      -позивач аргументував, що положеннями Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5) не передбачено складення за результатами торгів у ВП декількох актів державного виконавця;
      -позивач доводив, що в порушення вимог частини шостої статті 47 Закону України «Про іпотеку» та пункту 6 розділу XПорядку № 2831/5 державний виконавець не надіслав позивачу копії актів про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року № 51422596 і № 51422596/1; також на адресу позивача не надіслано копію постанови від 23 вересня 2019 року ВП № 50158022 про зняття арешту з майна;
      -оспорювані акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 підлягають визнанню незаконними та скасуванню в судовому порядку як такі, що суперечать вимогам частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки щодо належного позивачу нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, треті електронні торги не проводилися, а відповідач-2 як іпотекодержатель передчасно повідомив державного виконавця про залишення за собою іпотечного майна за результатами перших електронних торгів.
      1.2.3. Щодо визнання незаконними та скасування «інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки»:
      -позивач зауважив, що надані 12 листопада 2019 року представнику позивача для ознайомлення матеріали ВП № 50158022, № 51340813, № 51422596 не були прошиті та пронумеровані, а також містили документи з інших ВП щодо інших боржників; зазначене не виключає існування поряд з актами державного виконавця № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та № 51422596 від 05 листопада 2019 року й інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки зі спірних електронних торгів 19 серпня 2019 року.
      2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      01 вересня 2020 року Господарський суд Херсонської області прийняв рішення, згідно з яким позов задовольнив частково; визнав незаконними та скасував результати електронних торгів від 19 серпня 2019 року (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), призначених ДП «СЕТАМ», які визнані такими, що не відбулися, з продажу такого майна, що належить на праві власності ТОВ «Амалтея»: 1). Іпотека. Виробничий корпус літ. А, загальною площею 2998,0 кв. м, виробничий корпус з прибудовами (літ. К1, К2, К), загальною площею 1397,4 кв. м, склад літ. Щ, загальною площею 925,0 кв. м: виробничий корпус літ. «А», загальною площею 2998,0 кв. м; склад літ. «Щ», загальною площею 925,0 кв. м; прохідна літ. «Б», загальною площею 157,8 кв. м; прохідна літ. «В», площею забудови 17,7 кв. м; навіс літ. «Д», площею забудови 36,0 кв. м; навіс з огорожею КТП-400 літ. «Л», площею забудови 32,5 кв. м; сарай-склад літ. «Е», площею забудови 13,2 кв. м; сарай-склад літ. «Ж», площею забудови 47,8 кв. м; сарай-склад літ. «З», площею забудови 72,0 кв. м; котельня літ. «О», площею 133,52 кв. м; огорожа № 1, 2; ворота № 3; мостіння № І; димова труба № 4; навіси «П», «Р», «С», «Т», «У», що знаходяться за адресою: м. Херсон, вул. Полтавська, 99, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 серпня 2005 року; 2). Іпотека. Адміністративно-господарчий корпус та інші будівлі і споруди, загальною площею 2538 кв. м, а саме: адміністративно-господарчий корпус з прибудовою, літ. А, загальною площею 1286,6 кв. м; склад, літ. Ж, загальною площею 69,1 кв. м; склад, літ. З, загальною площею 21,3 кв. м; туалет, літ. М; будинок охорони, літ. Р; склад, літ. Т, загальною площею 18,9 кв. м; склад, літ. X, загальною площею 129,0 кв. м; склад з прибудовою, літ. Ц, загальною площею 72,5 кв. м; склад з прибудовою, літ. Ч, загальною площею 56,3 кв. м; підвал, літ. Щ; склад, літ. Є, загальною площею 16,0 кв. м; господарчий комплекс, літ. Ю, Ю1, Ю2, загальною площею 626,4 кв. м; гараж, літ. Е, загальною площею 65,0 кв. м; склад, літ. Д, загальною площею 176,9 кв. м; огорожа № 1, 2, 3; мостіння № І, що знаходяться за адресою: м. Херсон, провулок Учбовий, 28/50, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності від 22 травня 2005 року; визнав незаконними та скасував акти державного виконавця від 19 вересня 2019 року, від 05 листопада 2019 року, від 12 листопада 2019 року; у задоволенні іншої частини позову відмовив; здійснив розподіл судових витрат у справі. Мотивував рішення так.
      2.1. Під час продажу спірного майна з електронних торгів 19 серпня 2019 року відповідачі безпідставно застосували положення частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», що мало наслідком реалізацію нерухомого майна позивача-боржника як іпотечного всупереч вимогам статті 41 цього Закону, оскільки рішення суду та/або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на іпотечне майно на виконанні державного виконавця на момент проведення торгів не перебували; в обґрунтування таких висновків суд зіслався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17.
      2.2. Обтяжене іпотекою нерухоме майно позивача виставлено на продаж зі спірних торгів, що проводилися в межах ЗВП з примусового виконання наказів суду про стягнення на користь відповідача-2 кредитної заборгованості, тобто грошових коштів, і не стосувалося звернення стягнення на спірне майно як предмет іпотеки.
      2.3. Дії іпотекодержателя (відповідача-2) щодо подання заяви про залишення за собою належного позивачу предмета іпотеки за початковою ціною перших електронних торгів 19 серпня 2019 року, які не відбулися за відсутності допущених учасників торгів, і дії органу ДВС (відповідача-1) щодо видачі 19 вересня 2019 року актів № 51422596 та № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки на користь іпотекодержателя суперечать вимогам частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки треті електронні торги з продажу спірного нерухомого майна у виконавчому провадженні не проводилися.
      2.4. Місцевим судом встановлено, що державним виконавцем виявлено помилки, допущені при складанні оспорюваних актів про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року, що стало підставою для видачі 05 та 12 листопада 2019 року виправлених актів № 51422596 і № 51422596/1 у порядку частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
      2.5. З огляду на допущені відповідачами порушення положень частин шостої, дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку» в ході реалізації спірного майна позивача у виконавчому провадженні з виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості на користь банку-іпотекодержателя, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів, призначених на 19 серпня 2019 року, та похідних від них позовних вимог про визнання незаконними і скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596, № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та виправлених актів державного виконавця № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року.
      2.6. Місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування «інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки», оскільки в цій частині вимог позов не було обґрунтовано належними та допустимими доказами існування «інших» актів державного виконавця в розумінні статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      25 листопада 2020 року Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Господарського суду Херсонської області від 01 вересня 2020 року скасував, у задоволенні позову відмовив. Мотивував постанову так.
      3.1. Є помилковими доводи позивача про пропуск іпотекодержателем строку у десять днів з моменту визнання електронних торгів 19 серпня 2019 року такими, що не відбулися, для його звернення до органу ДВС із заявою про залишення за собою предмета іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості позивача за кредитом, так як відповідну заяву (за вихідним № 02.2.3-993) відповідачем-2 надіслано 28 серпня 2019 року на адресу органу ДВС поштовим відправленням (том 2, а. с. 13 - 16).
      3.2. Висновки місцевого суду про порушення відповідачем-2 як іпотекодержателем приписів частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на звернення до органу ДВС із заявою про залишення за собою нереалізованого іпотечного майна після проведення перших, а не третіх електронних торгів, є наслідком помилкового тлумачення чинних правових норм.
      3.3. Апеляційним судом встановлено, що відповідач-2 виявив недоліки в актах державного виконавця від 19 вересня та 05 листопада 2019 року (відсутні відомості про реквізити правовстановлюючих документів про право власності боржника на спірне майно) та звернувся до органу ДВС із заявою про внесення виправлень у такі акти; 12 листопада 2019 року державним виконавцем складено виправлені акти № 51422596 та № 51422596/1, які відповідають вимогам закону щодо їх змісту, оформлення та порядку видачі; інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки на спірних торгах матеріали справи не містять.
      3.4. Позовні вимоги про скасування результатів електронних торгів та складених за їх наслідками спірних актів державного виконавця спрямовані не на поновлення порушених прав позивача, а на перешкоджання виконанню судових рішень у виконавчому провадженні, у ході якого проводилися електронні торги; процедура реалізації арештованого майна зі спірних торгів відповідає Порядку № 2831/5, а органом ДВС за результатами цих торгів правомірно видано акти про реалізацію предмета іпотеки від 12 листопада 2019 року № 51422596 та № 51422596/1.
      3.5. Апеляційний суд зауважив, що дії державного виконавця є підготовчими діями щодо передачі майна на реалізацію та мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому не можуть бути підставою для визнання недійсними прилюдних торгів, за наслідком яких таке майно було відчужено; у матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем до суду дій державного виконавця щодо передачі предмета іпотеки на реалізацію та судове рішення, яким дії державного виконавця з продажу спірного нерухомого майна позивача визнано неправомірними.
      3.6. Доводи позивача про продаж нерухомого майна у виконавчому провадженні за наявності дійсного арешту, накладеного на спірне майно ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року у справі № 757/43241/16-к із встановленням заборони на його відчуження, є безпідставними, оскільки органом ДВС вживались заходи щодо примусового виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості на користь відповідача-2, які в кінцевому не призвели до відчуження нерухомого майна позивача; він залишається власником цього майна дотепер.
      3.7. Надавши власну оцінку доказам і доводам сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні електронні торги відбулися з дотриманням Порядку № 2831/5, а доказів на підтвердження доводів про наявність підстав для визнання їх результатів недійсними позивач суду не надав; акти державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року відповідають вимогам закону щодо їх оформлення, відображають результати проведення у виконавчому провадженні спірних електронних торгів, тому відсутні підстави для визнання цих актів незаконними та їх скасування в судовому порядку.
      4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
      У грудні 2020 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скарга мотивована так.
      4.1. Відповідач-1 здійснював виконавчі провадження з виконання наказів суду про стягнення з позивача грошових коштів на погашення кредитної заборгованості перед відповідачем-2, однак виконавчі провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно позивача, яким було забезпечено вимоги відповідача-2) не перебували на виконанні органу ДВС. Зазначені обставини виключали можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» (статті 47, 49); нерухоме майно підлягало реалізації за загальними правилами проведення торгів згідно зі статтями 48, 56, 61 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як спірне іпотечне майно виставлено на продаж з торгів усупереч вимогам статей 33, 41 Закону України «Про іпотеку».
      4.2. Висновки суду апеляційної інстанції про правомірність дій органу ДВС щодо залишення предмета іпотеки за іпотекодержателем за наслідком проведення у виконавчому провадженні перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17 та Верховного Суду України в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14 щодо застосування положень статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах. Складені державним виконавцем за результатами спірних торгів, як перших у ЗВП, акти про реалізацію предмета іпотеки № 51422596, № 51422596/1 від 19 вересня та 05 і 12 листопада 2019 року обґрунтовано визнано незаконними та скасовано місцевим судом.
      4.3. Апеляційний суд не надав оцінки наявності розбіжностей між описом предмета іпотеки, що знаходиться в місті Херсоні на вулиці Полтавській, 99, який наведено у висновку суб`єкта оціночної діяльності, складеному на виконання вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 1 розділу II Порядку № 2831/5, та описом цього ж майна, який зазначено в характеристиці лота № 364249, що її розміщено на вебсайті ДП «СЕТАМ» як організатора спірних торгів.
      4.4. У постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 14/197 викладено правову позицію про те, що підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом безпосереднього доступу до нього. Разом з тим за змістом звіту та висновку про вартість майна, складених ЗАТ «Консалтингюрсервіс» на 08 травня 2019 року, убачається, що огляд нерухомого майна, який є предметом іпотеки, на дату оцінки не проводився, стан об`єкта визначався на підставі інформації замовника; зазначене не узгоджується з вимогами статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пунктів 50, 51, 53 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440.4.5. За наслідком спірних електронних торгів у цій справі державним виконавцем у період з вересня по листопад 2019 року складено п`ять актів про реалізацію предмета іпотеки, що відчужувався з торгів 19 серпня 2019 року двома лотами (лот № 364249 - місто Херсон, вулиця Полтавська, 99 та лот № 364240 - місто Херсон, провулок Учбовий, 28/50); такі дії державного виконавця не відповідають вимогам статті 47 Закону України «Про іпотеку», пункту 2 розділу VII, пунктів 4, 6 розділу XПорядку № 2831/5, якими не передбачено складення за результатами одних торгів декількох актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня та 05 і 12 листопада 2019 року відрізняються складовими частинами об`єкта нерухомого майна, які є предметом іпотеки, відомостями про правовстановлюючі документи боржника на предмети іпотеки, даними щодо посадових осіб органу ДВС, які їх складали і затверджували.
      4.6. Суд апеляційної інстанції не врахував, що акти державного виконавця, складені 12 листопада 2019 року, не можуть вважатися процесуальними документами, якими виправлено помилки в актах № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня та 05 листопада 2019 року, оскільки на виконання вимог частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» постанови про скасування актів державного виконавця або виправлення помилок в актах № 51422596 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року органом ДВС не виносилися. Отже, у державного виконавця були відсутні підстави для скасування або виправлення попередніх актів та видачі нових актів про реалізацію предмета іпотеки зі спірних електронних торгів.
      4.7. У порушення приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку», статей 48, 57 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем видано акт про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 від 12 листопада 2019 року на підставі протоколу № 426264 проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року за лотом № 364249, зміст якого щодо складу майна суперечить інформації про іпотечне майно, яка розміщена на вебсайті організатора торгів. Апеляційним судом не взято до уваги зазначені порушення та зроблено помилковий висновок про правомірність і законність оспорюваних актів державного виконавця.
      4.8. Складені за наслідком реалізації предмета іпотеки акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року в порушення вимог статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» не зареєстровані в Автоматизованій системі виконавчого провадження, тому є незаконними з огляду на недотримання порядку їх видачі, що встановлений законодавством про виконавче провадження.
      5. Аргументи відповідачів
      5.1. Відповідач-1у відзиві на касаційну скаргу просив її залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Відповідач-1 аргументував правильністю застосування апеляційним судом положень законодавства про виконавче провадження та іпотеку при наданні оцінки процедурі продажу спірного майна позивача як іпотечного у ЗВП на виконання рішень суду про стягнення коштів та зауважив, що в силу частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», частини сьомої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу шістнадцятого пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 допускається реалізація права іпотекодержателя на залишення за собою предмета іпотеки шляхом проведення заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни іпотечного майна за наслідком оголошення електронних торгів у ВП такими, що не відбулися, незалежно від черговості їх проведення як перших, других чи третіх електронних торгів.
      5.2. Відповідач-1 зауважив, що примусова реалізація нерухомого майна зі спірних торгів не мала наслідком вибуття такого майна із власності позивача, зважаючи на те, що державну реєстрацію прав власника на спірне майно за відповідачем-2 проведено не було, а на даний час майно залишається у власності позивача.
      5.3. Відповідач-1 зазначив, що державним виконавцем оформлено результати спірних електронних торгів складенням 19 вересня 2019 року актів № 51422596 та № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки в порядку статті 47 Закону України «Про іпотеку» та за наслідком виявлених у цих актах помилок складено виправлені акти № 51422596 та № 51422596/1 від 05 і 12 листопада 2019 року, що відповідає приписам частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
      5.4. Відповідач-3 у відзиві на касаційну скаргу заперечував обґрунтованість доводів позивача, просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін. Відповідачем-3 висловлено аргументи щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» як спеціальних при визначенні процедури продажу арештованого у ВП майна, яке є предметом іпотеки; за змістом частини першої статті 49 цього Закону передбачено право іпотекодержателя залишити за собою предмет іпотеки незалежно від того, на яких за черговістю торгах таке право ним реалізовано. На думку відповідача-3, жодних порушень вимог чинного законодавства при складенні оспорюваних актів про реалізацію предмета іпотеки з перших торгів органом ДВС допущено не було.
      5.5. Відповідач-3 зауважив, що дії державного виконавця з підготовки проведення прилюдних торгів мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними, якщо такі дії не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб; відповідач-3 зіслався на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17 та від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15, Верховного Суду України згідно з постановою від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12.
      5.6.Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не подав.
      6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      13 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так.
      6.1. Убачаються підстави для відступу від висновку щодо застосування частин першої, другої статті 49 Закону України «Про іпотеку» та частин шостої, дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду. Так, Касаційний цивільний суд у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 2-2170/11, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11 та від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц виклав правову позицію про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
      6.2. Зазначений правовий висновок Касаційного цивільного суду ґрунтується на пріоритетному, у порівнянні з приписами частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», застосуванні загальних норм статті 49 Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах щодо реалізації арештованого іпотечного майна у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості на користь іпотекодержателя, якщо перші або другі електронні торги не відбулися. Разом з тим колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що на відміну від диспозитивних норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», яка дозволяє іпотекодержателю залишити за собою предмет іпотеки у разі визнання перших або других прилюдних торгів такими, що не відбулися, імперативні норми частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» надають таке право стягувачу-іпотекодержателю виключно у разі нереалізації майна з третіх електронних торгів.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      7.1. Щодо конкуренції норм статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 49 Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах щодо реалізації предмета іпотеки з електронних торгів у виконавчому провадженні
      7.1.1. Положеннями пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
      7.1.2. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Контитуційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
      7.1.3. Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Статтею 1 Закону № 1404-VIII (тут і надалі у редакції, чинній на дату проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      7.1.4. Отже, під час виконання судових рішень поряд з нормами Закону № 1404-VIII застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом з визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон № 1404-VIII має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.
      7.1.5. Розділом VII Закону № 1404-VIII (статті 48 - 61) передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень. Так, частинами першою, другою, п`ятою статті 48 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
      7.1.6.Отже, законодавцем надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.
      7.1.7. Статтею 51 Закону № 1404-VIII передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Частиною сьомою цієї статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».Отже, ця норма є відсильною та надає судовому виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку».
      7.1.8. Розділом V Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV, тут і далі у редакції, чинній на дату проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року) регламентовано порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, що передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 33) та особливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах (статті 41 - 50).
      7.1.9. За змістом частини першої статті 41 Закону № 898-IV убачається, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
      7.1.10. Отже, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).
      7.1.11. Будь-яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами першою, п`ятою, шостою статті 61 Закону № 1404-VIII, з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна».
      7.1.12. Порядок № 2831/5 складається з розділів, які визначають процедуру організації та проведення електронних торгів; особливості реалізації арештованого майна за фіксованою ціною; процедуру оформлення результатів електронних торгів та розрахунків за придбане з торгів майно; підстави для проведення повторних торгів; порядок визнання електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) такими, що не відбулися, зупинення електронних торгів та зняття майна з реалізації; процедуру проведення конкурсного відбору організатора; порядок залучення оператора і процедуру контролю за діяльністю організатора й оператора, порядок вирішення спорів (розділи I - VI, VIII - XV). Положення зазначених розділів Порядку № 2831/5 застосовуються під час організації та здійснення продажу всіх видів майна, арештованого у виконавчому провадженні, за винятком видів майна, особливості реалізації якого визначено розділом VIIцього Порядку.
      7.1.13. Абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 передбачено, що реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про іпотеку».
      7.1.14.Отже, затвердженим Міністерством юстиції України на виконання вимог частини другої статті 61 Закону № 1404-VIII підзаконним нормативно-правовим актом (Порядком № 2831/5) визначено процедуру організації і проведення електронних торгів з продажу арештованого виконавцем майна та конкретизовано, що в разі реалізації у виконавчому провадженні іпотечного майна, підлягають застосуванню положення пункту 2 розділу VIIПорядку № 2831/5 та Закону України «Про іпотеку».
      7.1.15. Разом з тим як тіло Закону № 1404-VIII, так і його розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не містять приписів щодо особливостей реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна, обтяженого іпотекою. Водночас частина сьома статті 51 Закону № 1404-VIII є відсильною нормою і визначає обов`язок виконавця вчиняти дії з реалізації предмета іпотеки з урахуванням положень Закону № 898-IV, який прийнято раніше та який можна вважати спеціальним щодо унормування відчуження предметів іпотеки за судовим рішенням чи за домовленістю сторін.
      7.1.16. Статтею 45 Закону № 898-IV визначено порядок проведення прилюдних торгів на засадах прозорості та з можливістю будь-якого учасника торгів, у тому числі іпотекодержателя, набути прав покупця предмета іпотеки за наслідком проведення прилюдних торгів (частини перша, друга цієї статті).
      7.1.17. За змістом частини четвертої статті 45 Закону № 898-IV вбачаються два випадки, коли прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися: 1) якщо жоден учасник не зареєструвався; 2) у разі якщо предмет іпотеки не був проданий. У випадку визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, в іпотекодержателя настають права й обов`язки, передбачені положеннями статті 49 Закону № 898-IV.
      7.1.18. Так, частиною першою статті 49 Закону № 898-IV визначено право іпотекодержателя та інших кредиторів відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Таке право іпотекодержателю гарантується законом щодо перших - третіх торгів з продажу предмета іпотеки, які проводяться організатором торгів з продажу предмета іпотеки в судовому порядку.
      7.1.19. Реалізація цього права оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронних торгів, що не відбулися, копія якого надсилається іпотекодержателю організатором торгів протягом трьох робочих днів (абзаци восьмий, шістнадцятий пункту 2 розділу VІІ Порядку реалізації арештованого майна). Такі дії організатора торгів можна вважати публічною офертою до укладення правочину з відчуження предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу з публічних торгів предмета іпотеки. Надіслання іпотекодержателем державному (приватному) виконавцю упродовж десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, заяви про залишення за собою предмета іпотеки із заліком забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу предмета іпотеки на відповідних торгах, що не відбулися, є прийняттям такої публічної оферти, а складання державним (приватним) виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки та підписання його іпотекодержателем підтверджує волевиявлення іпотекодержателя на перехід до нього права власності на предмет іпотеки за наслідком укладення такого правочину. Отже, таке правове регулювання є диспозитивним, воно залежить від волевиявлення іпотекодержателя на кожному з етапів проведення публічних торгів, які не відбулися внаслідок відсутності покупців. А продаж майна з публічних торгів має ознаки правочину з відчуження майна боржника у процедурі виконання судового рішення.
      7.1.20. У частині другій статті 49 Закону № 898-IV законодавцем визначено правові наслідки нереалізації іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 цього Закону, після перших прилюдних торгів - виконавець виставляє предмет іпотеки на продаж на тих же умовах на другі прилюдні торги з початковою ціною іпотечного майна в розмірі 80 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах. У разі оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною других прилюдних торгів. Якщо таким правом іпотекодержатель не скористався, виконавцем призначається проведення третіх прилюдних торгів у тому самому порядку зі зниженням початкової вартості предмета іпотеки до 70 відсотків його вартості на перших прилюдних торгах. Відтак подальша процедура продажу майна з публічних торгів за наслідком попереднього аукціону, який не відбувся, залежить від волевиявлення іпотекодержателя та інших кредиторів щодо придбання майна за ціною попередніх публічних торгів та її не можна вважати імперативно визначеною законодавцем.
      7.1.21. Отже, законодавцем у статті 49 Закону № 898-IV передбачено продаж іпотечного майна з прилюдних торгів у три етапи з наданням іпротекодержателю права на залишення за собою предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами кожних торгів, які оголошено такими, що не відбулися (перших, других, третіх). Така правова норма є диспозитивною за своєю правовою природою.
      7.1.22. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що приймаючи нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII), яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року після набрання чинності Законом України «Про іпотеку», законодавець передбачив правове регулювання із застосуванням правових норм, які вже ефективно використовувалися в ході судової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує розумність та збалансованість такого правового регулювання, адже зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах. Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.
      7.1.23. Вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду виснує, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
      7.1.24. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18) зроблено правовий висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
      Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції та зазначає про те, що вона відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 165/810/13-ц (провадження № 6-1680цс16).
      7.1.25. Разом з тим правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, щодо правовідносин сторін, які мали місце у 2012 році, згідно з якою в разі, коли прилюдні торги проводились на виконання рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки було відсутнє, то при вирішенні судом питання щодо наявності чи відсутності порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону № 898-ІVдо спірних відносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, - норми Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XІV (далі - Закон № 606-XІV) та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, є нерелевантною до правовідносин у цій справі, оскільки реалізація предмета іпотеки мала місце у 2019 році за іншого правового регулювання спірних відносин.
      7.1.26. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Законом № 606-XІV, положення якого, окрім статті 4, втратили чинність з дня набрання чинності 05 жовтня 2016 року Законом № 1404-VIII, було передбачено подібне правове регулювання порядку звернення стягнення на заставлене майно у виконавчому провадженні.
      Так, частиною восьмою статті 54 Закону № 606-XІV, диспозиція якої відповідає законодавчій конструкції диспозиції частини сьомої статті 51 Закону № 1404-VIII, передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
      Отже, у редакції Закону № 606-XІV визначено правове регулювання, яке передбачає реалізацію предметів іпотеки у виконавчому провадженні із застосуванням Закону України «Про іпотеку», подібне до статті 51 Закону № 1404-VІІІ.
      У постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування в подібних правовідносинах положень статей 52, 54 Закону № 606-XІV про те, що норми Закону № 606-XІV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.
      Убачається фактичний відступ Верховного Суду України від його правової позиції, викладеної в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, відповідно до висновків мотивувальної частини постанови Верховного Суду України в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15.
      З огляду на таке Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновків Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17, у якій касаційним судом було застосовано нерелевантні висновки постанови Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14.
      7.2. Щодо відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в подібних правовідносинах
      7.2.1. Справу № 923/971/19 прийнято до провадження Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2021 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на обґрунтування Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підстав для відступу від висновку щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах № 372/4353/13-ц, № 2-479/11, № 462/2138/15-ц, № 2-2170/11.
      7.2.2. Спір у справі № 372/4353/13-ц виник з приводу оскарження дій державного виконавця щодо реалізації предмета іпотеки на виконання судового рішення про стягнення боргу за результатами перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, шляхом передачі іпотечного майна стягувачу-іпотекодержателю на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку». За наслідком касаційного перегляду цієї справи Касаційний цивільний суд у постанові від 08 квітня 2020 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність дій виконавця щодо складення постанови та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу після перших електронних торгів та відсутність підстав для проведення других та третіх торгів за таких обставин.
      Правовідносини у справах № 372/4353/13-ц та № 923/971/19 є подібними.
      У справі № 372/4353/13-ц Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
      Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 165/810/13-ц (провадження № 6-1680цс16) та частково підтверджені висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконання судового рішення про стягнення грошової суми з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
      Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах щодо залишення іпотечного майна за іпотекодержателем за наслідком його реалізації з перших електронних торгів, які не відбулися, з огляду на висновки, викладені в пунктах 7.1.8 - 7.1.25 цієї постанови.
      7.2.3.Також Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15-ц, щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Правовідносини у справах № 923/971/19 та № 2-2170/11 не є подібними, тому Велика Палата Верховного Суду зазначає про те, що постанова від 03 липня 2019 року у справі № 2-2170/11 прийнята судами за встановлення інших обставин справи.
      7.2.4. Велика Палата Верховного Суду вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17 про неможливість у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення грошової суми звернути стягнення на предмет іпотеки на задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя як такого, що зроблений без застосування статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», статті 49 Закону України «Про іпотеку» та з неправильним застосуванням статті 41 Закону України «Про іпотеку».
      7.3. Висновки щодо застосування норм права з огляду на встановлені судами обставини
      7.3.1. Як установлено судами, електронні торги з продажу предмета іпотеки відбулися 19 серпня 2019 року у ЗВП, відкритому у червні 2016 року на виконання вимог стягувача-іпотекодержателя за судовими рішеннями про стягнення грошових сум. Загальні вимоги стягувача становили понад 8,6 млн дол. США.
      7.3.2. 08 травня 2019 року за постановою державного виконавця проведено експертну оцінку майнового комплексу боржника суб`єктом оціночної діяльності ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та визначено його ринкову вартість на суму 23 786 360 грн, що еквівалентно на дату оцінки 903 050 дол. США, порівняльним підходом. При цьому експертний висновок містить висновок про ринкову вартість майна 99 712 386 грн, що еквівалентно 3 785 585 дол. США (том 1, а. с. 173 - 184). У матеріалах справи відсутні дані про те, що зазначена експертна оцінка майна оскаржувалася іпотекодавцем згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII.
      7.3.3. Майно організатором торгів виставлено на продаж двома лотами № 364240 (стартова ціна 8 256 110 грн) та № 364249 (стартова ціна 15 530 250 грн), отже в цілому стартова ціна продажу відповідала його експертній оцінці за порівняльним підходом - 23 786 360 грн. Організатором торгів за результатами першого аукціону з продажу майна складено два протоколи від 19 серпня 2019 року про те, що торги не відбулися (за відсутності допущених учасників торгів) (том 1, а. с. 14 - 31).
      7.3.4. Суди встановили, що заявою за № 02.2.3-993 від 28 серпня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» у межах десятиденного строку шляхом надіслання поштового відправлення звернулося до державного виконавця про залишення за собою майна боржника, на яке зверталося стягнення за обома лотами (том 2, а. с. 13 - 17), що стало підставою для складення державним виконавцем актів про реалізацію предметів іпотеки від 19 вересня 2019 року за наслідком оголошення перших публічних торгів зі звернення стягнення на це майно у ВП такими, що не відбулися за відсутності учасників.
      7.3.5. Отже, згідно з частиною другою статті 49 Закону № 898-ІV, іпотекодержатель, як єдиний стягувач у ЗВП з виконання судових рішень про стягнення на його користь грошових коштів, має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, щодо якого звертається стягнення. При цьому Велика Палата Верховного Суду керується висновками про застосування норм права відповідно до пунктів 7.1.22 - 7.1.24 мотивувальної частини цієї постанови.
      7.3.6. З огляду на зазначене апеляційним судом правильно застосовано норми законодавства про іпотеку як такі, що передбачають спеціальне регулювання як для процедури звернення стягнення на предмет іпотеки за судовим рішенням, так для процедури звернення стягнення на майно боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, у випадку якщо єдиним стягувачем у ВП є іпотекодержатель та відсутні кошти на рахунках боржника на виконання вимог про стягнення грошової суми.
      7.3.7. Апеляційним судом спростовано доводи позивача про те, що до складу майнового комплексу боржника як під час його виставлення на торги відповідно до оголошення, так під час експертної оцінки не було включено такі споруди: мостіння № 1, димова труба № 4, прохідна літ. «Б», прохідна літ. «В», навіс літ. «Д», навіс з огорожею КТП-400 літ. «Л», сарай-склад літ. «Е», сарай-склад літ. «Ж», сарай-склад літ. «З», котельня літ. «О», огорожа № 1, 2, ворота № 3, навіси літ. «П», «Р», «С», «Т», «У» з посиланням на те, що згідно з пунктом 2.2. іпотечного договору майно передано в іпотеку з усіма його невід`ємними приналежностями та всіма поліпшеннями, зробленими іпотекодавцем у період дії договору. Апеляційний суд зазначив, що експертом було в цілому оцінено майновий комплекс боржника з усіма його приналежностями та поліпшеннями і в такому складі його було виставлено на продаж організатором торгів у складі двох лотів (том 1, а. с. 178 - зворот).
      7.3.8. Апеляційний суд установив, що 19 вересня 2019 року державним виконавцем видано акти про реалізацію предметів іпотеки № 51422596 та № 51422596/1. До акта № 51422596 за власною ініціативою державного виконавця в порядку виправлень згідно із частиною третьою статті 74 Закону № 1404-VIII було внесено виправлення та видано виправлений акт № 51422596 05 листопада 2019 року. А до акта про реалізацію предмета іпотеки № 51422596/1 шляхом внесення виправлень із зазначенням реквізитів правовстановлюючих документів ТОВ «Амалтея» у такому ж порядку внесено виправлення 12 листопада 2019 року за заявою стягувача. З огляду на такі обставини внесення виправлень до складених актів 19 вересня 2019 року апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені акти не суперечать вимогам чинного законодавства, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави для визнання їх незаконними та скасування.
      7.3.9. Велика Палата Верховного Суду погоджується з правильністю застосування в цьому випадку частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII, зазначає про відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки (переоцінки) доказів та відсутність правових підстав для визнання незаконними та скасування актів державного виконавця від 19 вересня 2019 року № 51422596 та № 51422596/1 та відповідно виправлень, внесених до зазначених актів 05 листопада 2019 року (до акта № 51422596) та 12 листопада 2019 року (до акта № 51422596/1).
      7.3.10. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що заходи примусового виконання рішення суду у спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки у виконавчому провадженні не мали наслідком відчуження майна, оскільки права на нерухоме майно у відповідача-2 ПАТ «Дельта Банк» згідно зі статтею 334 Цивільного кодексу України не виникли, їх державної реєстрації не відбулося, а тому арешт майна боржника за ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року в кримінальній справі № 757/43241/16-к не має юридичного значення (том 1, а. с. 34 - 35).
      Позивачем надано до позовної заяви ухвалу суду про накладення арешту шляхом заборони відчуження майна позивача, яку прийнято в порядку статті 170 Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення цивільного позову в кримінальній справі до ПАТ «Дельта Банк», яка внесена 13 вересня 2016 року до реєстру обтяжень нерухомого майна (том 1, а. с. 165).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19). У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше.
      Однак у цьому випадку дослідження такої підстави є необґрунтованим, оскільки заявою за вихідним № 181 від 19 грудня 2019 року позивач змінив підстави позову, зазначаючи про незаконне звернення стягнення на забезпечене іпотекою майно в ході виконання судових рішень про стягнення коштів з позивача в цій справі з посиланням на статтю 41 Закону № 898-ІV та статті 51, 61 Закону № 1404-VIII (том 2, а. с. 95 - 98). Зазначене унеможливлює дослідження судами в цій справі обставин обтяження предметів іпотеки ухвалою суду, постановленою в кримінальному провадженні, з огляду на положення статті 14 ГПК України щодо меж розгляду справи господарським судом, визначених позивачем у заяві про зміну підстав позову.
      З огляду на зазначене висновки апеляційного суду про те, що заходи примусового виконання рішення суду у спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки у виконавчому провадженні не мали наслідком відчуження майна необхідно виключити з мотивувальної частини постанови від 25 листопада 2020 року.
      7.3.11. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 4.1 - 4.8 описової частини цієї постанови спростовуються висновками про застосування норм процесуального права відповідно до пунктів 7.1.1 - 7.1.26 мотивувальної частини цієї постанови; частина доводів касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України. Надавши оцінку допущеним порушенням державного виконавця щодо належного складення актів про реалізацію предметів іпотеки № 51422596 та № 51422596/1, внаслідок яких йому довелося вносити виправлення до зазначених актів, як таким, що не вплинули в цілому на законність проведення електронних торгів та законність передачі предметів іпотеки іпотекодержателю за наслідком перших торгів, які не відбулися, із застосуванням приписів статті 49 Закону № 898-ІV, апеляційний суд спростував доводи позивача у справі про наявність підстав для визнання незаконними і скасування таких актів.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Щодо суті касаційної скарги
      8.1.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      8.1.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      8.1.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині зазначену постанову апеляційного суду залишити без змін.
      8.2. Щодо розподілу судових витрат
      8.2.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 240, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» задовольнити частково.
      2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 в іншій частині залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя доповідач
      Л. Й. Катеринчук
      Судді
      Т. О. Анцупова
      Г. Р. Крет
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      К. М. Пільков
      І. В. Григор'єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 97628611
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      9 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 381/622/17
      Провадження № 14-98цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді -доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - банк) і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу
      за касаційною скаргою банку на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року, ухвалене суддею Чернишовою Є. Ю., та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Яворського М. А., Кашперської Т. Ц. і Фінагеєва В. О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивач звернувся з позовом про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу. На той час у банку вже була запроваджена тимчасова адміністрація та розпочата процедура його ліквідації. Суд першої задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу банку, має дати відповідь на питання про те, чи можливо з урахуванням пункту 1 частини п`ятої статті 36 та пункту 1 частини шостої статті 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) після введення у банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації задовольнити позов про стягнення з такого банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився.
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      2. У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнених позовних вимог (т. 1, а. с. 61) просив стягнути з банку заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і проценти за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн за договором від 28 травня 2013 року № 653/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» у національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (12 місяців) (далі - договір банківського вкладу).
      Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу. Банк отримав від позивача через касу 250 000,00 грн на період із 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року з процентною ставкою на вклад у розмірі 18 % річних.
      2.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому внесених коштів і нарахованих процентів, проте банк перерахував лише частину, а саме 59 743,13 грн. Решту - 235 256,87 грн - не повернув.
      2.3. 26 червня 2014 року у відповідь на звернення позивача у листі банк повідомив, що у серпні 2013 року він частково повернув позивачеві кошти у сумі 206 364,92 грн, з яких 201 185,67 грн виплатив через касу на підставі укладеної сторонами додаткової угоди № 01 від 9 серпня 2013 року та заяви про видачу готівки № 14 від тієї ж дати, а 5 179,25 грн списав із вкладу як перерахунок відсотків через дострокове вилучення коштів. Крім того, банк повідомив, що розпочав заходи з урегулювання проблеми, а також подав заяву, за якою розпочалось кримінальне провадження про притягнення до кримінальної відповідальності винних у незаконному знятті коштів з рахунку позивача.
      2.4. Банк має виконати умови договору банківського вкладу та повернути позивачеві внесені на депозит кошти і проценти.
      (3) Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
      3. 18 жовтня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі співвідповідачем Фонд.
      4. 2 листопада 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув з банку на користь позивача 190 256,87 грн заборгованості за депозитом і 138 130,69 грн процентів. Мотивував рішення тим, що кошти, які знаходяться на рахунку позивача, належать йому на праві власності. Відмовивши перерахувати належні позивачу кошти, відповідач порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно мирного володіння майном.
      (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 26 грудня 2017 року Апеляційний суд Київської області прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року. Мотивував постанову так :
      5.1. Запровадження тимчасової адміністрації та ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише право кредитора банку на відшкодовані клієнтам банку кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов`язаннями відповідає банк.
      5.2. Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) й умов договору банківського вкладу зобов`язання банку в розмірі та на умовах, визначених цим договором, припинилися 28 травня 2014 року. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, в яких банк має обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
      5.3. Зобов`язання банку повернути позивачеві кошти за договором банківського вкладу виникли ще 28 травня 2014 року, тобто за два роки до початку процедури ліквідації. Тому безпідставними є доводи банку про те, що суд першої інстанції мав врахувати запровадження у банку процедури ліквідації та тимчасової адміністрації на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 3 червня 2016 року № 913.
      5.4. Позивач захищає право на мирне володіння своїм майном. Тому обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, на спірні правовідносини не поширюється.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 22 січня 2018 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку від імені останнього подала касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року й ухвалити нове рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 3 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так:
      7.1. Необхідно відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Такий відступ слід зробити на користь висновку про те, що пункт 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у відповідних правовідносинах застосовний;
      7.2. Банк відмовив позивачеві у поверненні коштів за банківським вкладом, оскільки тривало досудове розслідування щодо вилучених з рахунку позивача коштів. Отже, фактично сторони мали спір стосовно суми, яку згідно з договором банківського вкладу банк не виплатив позивачеві. Застосування зазначеного висновку Верховного Суду України до спірних правовідносин унеможливлює включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, такоговкладника, який має спір із банком щодо виконання зобов`язання за договором банківського вкладу.
      7.3. Відповідно до пунктів 1 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.
      7.4. Якщо строк договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Рішення суду, згідно з яким вирішений спір, є підставою для задоволення вимоги кредитора відповідно до статті 52 Закону № 4452-VI.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Банк мотивував касаційну скаргу так:
      8.1. У спорах, пов`язаних із банком, у якому введена тимчасова адміністрація/розпочата ліквідація, щодо виконання зобов`язань перед кредиторами приписи Закону № 4452-VI є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. З огляду на приписи пунктів 2 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI після запровадження у банку тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів має відбуватися у порядку, передбаченому спеціальним законом з дотриманням черговості (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15).
      8.2. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № 574/тдд, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, не є належним і допустимим доказом, оскільки триває досудове розслідування у межах кримінального провадження, а позивач не надав дозволу слідчого на використання висновку експерта у межах цивільної справи відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України.
      (2) Позиції інших учасників справи
      9. 30 липня 2020 року Фонд подав «письмовий відзив», у якому просить задовольнити касаційну скаргу банку з таких міркувань:
      9.1. У спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними, а сам цей Закон - пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у відповідних правовідносинах (аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, а Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду - у постановах від 8 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справах № 761/20903/15-ц і № 553/2630/15-ц).
      9.2. За змістом пунктів 6 і 16 статті 2, підпунктів 1 і 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. Кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються у межах граничної суми відшкодування Фондом за визначеною Законом № 4452-VI процедурою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16).
      9.3. 16 травня 2019 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 826/6665/16 про скасування постанови Національного банку України (далі - НБУ) від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних». Згідно з цією постановою суд скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року й ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому, оскільки оскаржену у справі № 826/6665/16 постанову НБУ суд не скасував, процедура ліквідації банку є такою, що відповідає закону.
      9.4. Позивач звернувся з позовом у січні 2017 року, коли у банку була запроваджена процедура ліквідації. Тому відсутні підстави для стягнення з банку на користь позивача коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI. Відсутність підстав для задоволення позову підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, сформульовані у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 757/36472/14-ц.
      10. Позивач відзив на касаційну скаргу суду не подав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо можливості стягнення з неплатоспроможного банку суми вкладу
      11. Суди першої й апеляційної інстанцій, спростовуючи доводи банку, вказали, що запровадження у ньому тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не позбавляють особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише права кредитора банку на відшкодовані клієнтам останнього кошти та надану йому цільову позику. За взятими на себе зобов`язаннями і далі відповідає банк. Тому запровадження у ньому тимчасової адміністрації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Суди вважали, що оскільки строк дії договору банківського вкладу закінчився 28 травня 2014 року, тобто до введення в банку тимчасової адміністрації, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI обмеження до спірних правовідносин не застосовується. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується.
      12. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, правильно вказав, що якщострок договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати правило, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення у суді першої інстанції у банку вже введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI.
      13. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).
      14. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
      15. Позивач просив стягнути з банку на його користь заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і процентами за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн.
      16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      16.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу на строк до 28 травня 2014 року з процентною ставкою 18 % річних. Відповідно до умов цього договору позивач передав банку 250 000 грн, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит.
      16.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, а банк згідно з пунктом 2.1.4 договору банківського вкладу перерахував позивачеві 59 743,13 грн.
      16.3. У листі від 26 червня 2014 року № 41/3-12/3585 банк повідомив позивачеві, що за даними обліку банку 9 серпня 2013 року договір банківського вкладу «було частково достроково вилучено на суму 206 364,92 грн, з яких - 201 185,67 грн виплачено через касу згідно із заявою на видачу готівки» від № 14 від 9 серпня 2013 року, а 5 179,25 грн - «списано із вкладу як перерахунок відсотків у зв`язку із достроковим вилученням коштів». Банк також вказав, що, беручи до уваги заяву позивача про нездійснення часткового дострокового вилучення вкладу, він подав заяву до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про вчинення кримінального правопорушення, притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб та відшкодування завданих збитків.
      16.4. На підставі постанови Правління НБУ від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
      16.5. На підставі рішення Правління НБУ від 2 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» 3 червня 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 913 про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатора банку.
      17. Позивач не оскаржує дії (бездіяльність) Фонду чи його уповноваженої особи щодо невиконання чи неналежного виконання ними повноважень, визначених Законом № 4452-VI. Спірні правовідносини виникли до запровадження у банку тимчасової адміністрації та до початку процедури його ліквідації внаслідок відмови банку виплатити позивачеві залишок заборгованості за договором банківського вкладу через те, що банк вважав таку заборгованість погашеною. Тобто у цій справі суди мали перевірити не правомірність дій Фонду чи його уповноваженої особи, а те, чи виплатив банк позивачеві заборгованість за договором банківського вкладу.
      18. У матеріалах справи відсутні адресовані Фонду чи його уповноваженій особі заяви позивача щодо виплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом чи щодо включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. Спір із банком щодо невиплати позивачеві залишку заборгованості за договором банківського вкладу виник ще до того, як цей банк був віднесений до категорії неплатоспроможних і розпочалася процедура його ліквідації.
      19. На час виникнення спірних правовідносин, тобто відмови у виплаті позивачеві залишку заборгованості, банк вважався платоспроможним. Але до суду позивач звернувся тоді, коли у банку вже тривала процедура його ліквідації та застосовувалися приписи Закону № 4452-VI.
      20. Цей Закон установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.
      21. За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). Але згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої вказаної статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
      22. За Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 4 липня 2014 року, який набрав чинності 11 липня 2014 року, вказаний пункт викладений у дещо іншій редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. Згідно з цією редакцією обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті (близькі за змістом приписи є і у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      23. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку) (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI).
      24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що під примусовим стягненням майна (у тому числі коштів) банку, про яке йде мова у пункті 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI,слід розуміти їхнє стягнення у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Тобто задоволення судом вимог про стягнення коштів за договором банківського вкладу не охоплюється поняттям примусового стягнення.
      25. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо боржника визнано банкрутом (пункт 3 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»), НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 зазначеної частини), Фонд прийняв рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (пункт 11, внесений до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» з 23 травня 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13 травня 2020 року).
      26. Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (пункт 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»). А у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виконавче провадження підлягає закінченню (пункт 4 частини першої статті 39 вказаного Закону). Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду (частина четверта статті 39 вказаного Закону).
      27. З огляду на зміст наведених приписів передбачена пунктом 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI заборона реалізується, зокрема, через неможливість примусового виконання рішення суду про стягнення коштів з неплатоспроможного банку для дотримання черговості задоволення вимог його кредиторів, визначеної цим Законом. Так, у справі № 381/622/17 суд першої інстанції на виконання ухваленого ним рішення видав виконавчий лист (т. 1, а. с. 104), який позивач пред`явив до виконання. Однак орган державної виконавчої служби повернув виконавчий документ позивачеві без прийняття до виконання (т. 1, а. с. 103) з огляду на запровадження в банку тимчасової адміністрації.
      28. Отже, запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, як це відбулося у справі № 381/622/17. Рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості за договором банківського вкладу фактично підтверджує право вкладника на відповідну суму. А будь-які виплати мають здійснюватися у порядку, визначеному Законом № 4452-VI.
      29. Однак, якщо підставою звернення з позовом про стягнення коштів з неплатоспроможного банку стала відмова Фонду, його уповноваженої особи включити вимоги вкладника до реєстру вкладників або до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, то у такому разі вже існує спір з Фондом і банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду. Тому вимога про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, не буде ефективним способом захисту порушеного права. Вкладнику слід звертатися з вимогами про зобов`язання Фонду, уповноваженої особи Фонду включити кредиторські вимоги до відповідних реєстрів.
      30. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 Закону № 4452-VI).
      31. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (частина друга статті 26 Закону № 4452-VI).
      32. У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
      33. Порядок задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку врегульований Розділом VIII Закону № 4452-VI.
      34. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI).
      35. Вимоги вкладників-фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, мають задовольнятися у порядку черговості, встановленому статтею 52 Закону, після початку процедури ліквідації банку за рахунок коштів, одержаних у результаті його ліквідації та продажу майна (активів) (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Тобто, виплата вкладникам коштів, сума яких перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, відбувається за рахунок банку, а не Фонду.
      36. За змістом наведених приписів, а також приписів частини п`ятої статті 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії вкладник, який раніше ініціював у судовому порядку стягнення з банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, задля уникнення наслідків, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону, має можливість заявити Фонду свої вимоги до банку, у межах сум, що перевищують гарантовану суму відшкодування за вкладом. Однак у ситуації позивача таке звернення не було би ефективним з огляду на наявність у нього спору про право з банком.
      37. У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі неплатоспроможного банку на день прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, ці зобов`язання також включаються до відкоригованого балансу (пункт 1.29 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2). У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день початку процедури ліквідації банку/затвердження акцептованих вимог кредиторів, ці зобов`язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу (пункт 4.30 вказаного Положення).
      38. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу є рішенням про задоволення вимог кредитора банку та відповідно є підставою для включення таких вимог до відкоригованого та/або проміжного ліквідаційного балансу банку. Тому вкладник, який має таке рішення суду, за Законом № 4452-VI може звернутися до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищує гарантоване відшкодування коштів за вкладом, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її.
      39. Спори вкладника з Фондом та/чи банком в особі уповноваженої особи Фонду щодо включення підтверджених відповідним рішенням суду вимог до означених реєстрів слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, якщо мова йде про включення до реєстру вкладників вимог кредитора банку у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц тощо), або в порядку цивільного чи господарського судочинства, якщо мова йде про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку вимог на суму, що перевищує гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 161/11401/17, від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 554/4702/18, від 4 вересня 2019 року у справах № 201/12084/17 та № 752/2422/17, від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17).
      (1.2) Стосовно наявності підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права
      40. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 381/622/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 та від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом № 4452-VI. Аналогічний висновок Верховний Суд України сформулював також у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, згаданій у касаційній скарзі банку та у «письмовому відзиві» Фонду, а Велика Палата Верховного Суду - у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц.
      41. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40)).
      42. З огляду на наведені у цій постанові висновки для забезпечення ефективного захисту прав вкладників і передбачуваності правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у цій справі відступити шляхом конкретизації від висновку, згідно з яким запровадження в банку тимчасової адміністрації на час ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення з нього коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI, сформульованих у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, а також від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 та від 7 червня 2017 року у справі № 490/454215-ц,.
      43. Вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації (якщо такий вкладник не звертався до Фонду чи його уповноваженої особи із заявою про включення його вимог до реєстру вкладників або реєстру акцептованих вимог кредиторів банку), може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за відповідним договором банківського вкладу. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом № 4452-VI до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване Фондом відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її.
      44. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43)).
      (1.3) Щодо суті спору
      45. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини :
      45.1. На виконання умов договору банківського вкладу банк прийняв від позивача вклад у розмірі 250 000 грн на термін з 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит № 653/2013-222 від 28 травня 2013 року. Після закінчення строку договору банківського вкладу банк перерахував позивачеві 59 743,13 грн, а тому залишок суми вкладу, яку банк не повернув, складає 190 256,87 грн.
      45.2. Початком періоду нарахування відсотків є день зарахування коштів на рахунок вкладника (28 травня 2013 року), а закінченням нарахування - день, який передує поверненню коштів вкладнику (пункт 3.1 договору банківського вкладу). Договір банківського вкладу втрачає силу за згодою сторін із моменту виплати банком вкладнику суми вкладу та процентів за цим вкладом (пункт 5.2 договору банківського вкладу). Договір банківського вкладу не передбачає його автоматичної пролонгації та можливості зміни умов в односторонньому порядку.
      45.3. Згідно звисновком судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд, виконаної КНДІСЕ, встановлено, що підпис від імені позивача в графі «підпис отримувача» заяви на видачу готівки № 14 від 9 серпня 2013 року, у графі «підпис вкладника» додаткової угоди № 1 від 9 серпня 2013 року, у графі «підпис вкладника» заяви від 6 серпня 2013 року про дострокове повернення частини вкладу виконаний не позивачем, а іншою особою.
      46. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
      47. Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      48. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України).
      49. У касаційній скарзі банк стверджує про неналежність і недопустимість копії висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд як доказу, оскільки позивач не додав до позовної заяви дозволу слідчого Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України міста Києва на використання цього висновку у цивільній справі, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні № 32014000000000048. З такими доводами касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не погоджується.
      50. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи є у частині першій і другій статті 76 ЦПК України у чинній з указаної дати).
      51. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 77 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 59 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 78 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати).
      52. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі.
      53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      54. У судах першої й апеляційної інстанцій банк не спростував викладені позивачем обставин, зокрема наявність і розмір заборгованості за договором банківського вкладу, а з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи не звертався. З урахуванням наведених вище висновків щодо тлумачення приписів Закону № 4452-VI Велика Палата Верховного Суду погоджується з судами першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача суми вкладу і відсотків за користування ним, вважає висновки цих судів законними й обґрунтованими.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      55. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон № 460-IX. Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень цього Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності. Оскільки банк подав касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд судових рішень на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була чинною до 8 лютого 2020 року.
      56. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      57. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
      58. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2 жовтня 2020 року був внесений запис про державну реєстрацію припинення банку, що є відповідачем.
      59. Частина перша статті 414 ЦПК України встановлює, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу.
      60. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи-сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частина третя статті 414 ЦПК України).
      61. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права та наведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу банку слід залишити без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, які є законними й обґрунтованими, - без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      62. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      63. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо суті позовної вимоги, яку задовольнили суди першої й апеляційної інстанцій, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на банк.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, частиною третьою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      п о с т а н о в и л а :
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» залишити без задоволення.
      2. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков
      І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96890711