Постанова ВП-ВС про незаконність указів Президента України щодо скасування указів про призначення осіб на посади та поновлення на роботі

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/286/19

Провадження № 11-19заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,

представника позивача - Кунянського С. М.,

представника відповідача - Пантюхової Л. Р.,

представника третьої особи - Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - Кондратенко О. В.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Президента України, треті особи: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, ОСОБА_3, ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування указів Президента України

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного

Суду від 19 грудня 2019 року (судді Стародуб О. П., Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Чиркін С. М.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Президента України, треті особи: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада), ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , у якому з урахуванням заяв про зміну предмета позову просив:

1) визнати протиправними та скасувати укази Президента України:

- від 24 травня 2019 року № 322/2019 «Про скасування Указу Президента України від 04 травня 2019 року № 186», яким звільнено ОСОБА_3 з посади члена Національної ради (далі - Указ № 322/2019);

- від 24 травня 2019 року № 323/2019 «Про скасування Указу Президента України від 04 травня 2019 року № 187», яким призначено ОСОБА_2 членом Національної ради (далі - Указ № 323/2019);

- від 09 липня 2019 року № 503/2019 «Про призначення ОСОБА_1 членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення» (далі - Указ № 503/2019);

2) поновити позивача на посаді члена Національної ради з 24 травня 2019 року та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

2. У позові зазначив, що укази Президента України, яким звільнено ОСОБА_3 з посади та призначено позивача на посаду члена Національної ради, є актами одноразового застосування, вичерпали свою дію фактом їх виконання, а отже, не можуть бути скасовані Президентом України після їх виконання.

3. Вказує, що повноваження позивача як члена Національної ради припинені без передбачених положенням статті 8 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» підстав, оскільки в оскаржуваному Указі № 323/2019 не зазначено і не мотивовано конкретних підстав звільнення позивача з посади.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 грудня 2019 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував Указ № 323/2019. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

5. Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при виданні Указу № 323/2019 відповідач діяв усупереч вимогам чинного законодавства, оскільки станом на час скасування Указ Президента України про призначення позивача членом Національної ради було виконано і він вичерпав свою дію як акт індивідуальної дії, що унеможливлювало його подальше скасування Президентом України.

6. При цьому відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині оскарження позивачем указів Президента щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зазначив, що такі укази відповідача є актами індивідуальної дії, позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли у зв`язку з їх виданням, а отже, вони не породжують для нього прав та обов`язків і не створюють підстав для їх оскарження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційних скарг

7. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в цій частині та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

8. Вказує, що суд не забезпечив ефективного захисту його прав, не поновивши ОСОБА_2 на посаді члена Національної ради та не застосувавши до спірних правовідносин норми трудового законодавства.

9. Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що укази Президента про звільнення ОСОБА_3 та призначення ОСОБА_1 не порушують прав позивача, є помилковим.

10. Президент України в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в цій частині та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

11. Скаргу обґрунтовує тим, що порушення процедури призначення на посаду може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення є суттєвим та може вплинути на правильність рішення, наслідком якого є припинення публічної служби.

12. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги, що метою видання оскаржуваного Указу № 323/2019 було усунення порушення законодавства, допущеного при виданні Указу Президента України від 04 травня 2019 року № 187.

Позиція інших учасників справи стосовно апеляційних скарг

13. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому він просить у її задоволенні відмовити.

14. Від Президента України надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому він просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін.

15. ВідНаціональної ради надійшли відзиви на апеляційні скарги, у яких вона просить апеляційну скаргу відповідача задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, у решті рішення суду залишити в силі, а в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.

16. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому він просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Рух апеляційних скарг

17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 січня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ухвалою від 05 лютого 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Президента України у цій справі, а ухвалою від 10 березня 2020 року призначила справу до апеляційного розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Установлені обставини справи, оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

18. Суд установив, що Указом Президента України від 07 липня 2014 року № 575/2014 ОСОБА_3 призначено членом Національної ради.

19. Указом Президента України від 04 травня 2019 року № 186/2019 ОСОБА _3 звільнено з посади члена Національної ради.

20. Указом Президента України від 04 травня 2019 року № 187/2019 ОСОБА _2 призначено членом Національної ради.

21. Наказом Національної ради від 08 травня 2019 року № 76-к оголошено Указ Президента України від 04 травня 2019 року № 187/2019 щодо призначення ОСОБА _2 на посаду члена Національної ради строком на 5 років відповідно до пункту 13 частини першої статті 106 Конституції України та статей 4, 6 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення».

22. Указом Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019 скасовано Указ Президента України від 04 травня 2019 року № 186 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».

23. Указом Президента України від 24 травня 2019 року № 323/2019 скасовано Указ Президента України від 04 травня 2019 року № 187 «Про призначення ОСОБА_2 членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення».

24. Наказом Національної ради від 24 травня 2019 року № 87-к скасовано наказ від 08 травня 2019 року № 76-к «Про призначення ОСОБА_2 членом Національної ради».

25. Указом Президента України від 09 липня 2019 року № 510/2019 ОСОБА_3 звільнено з посади члена Національної ради.

26. Указом Президента України від 09 липня 2019 року № 503/2019 ОСОБА_1 призначено членом Національної ради.

27. Позивач, уважаючи укази Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019 та № 323/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 протиправними й такими, що порушують його права, звернувся до суду з цим позовом.

28. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

29. Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

30. Частиною другою статті 264 КАС визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

31. Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 106 Конституції України Президент України призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради.

33. Згідно з пунктом 31 вказаної вище норми Президент України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

34. Відповідно до частини другої статті 106 Конституції України Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

35. Згідно із частиною третьою вказаної статті Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

36. Правові засади діяльності Національної ради як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення визначає Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», статтею 1 якого установлено, що Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

37. Відповідно до статті 4 Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» Національна рада складається з восьми осіб. З них чотири члени Національної ради призначаються Верховною Радою України і чотири члени Національної ради призначаються Президентом України. Повноваження члена Національної ради починаються з дня його призначення і тривають п`ять років, за винятком випадків, передбачених цим Законом. Після закінчення п`яти років повноваження члена Національної ради тривають до дня призначення нового члена Національної ради суб`єктом призначення, за винятком випадків дострокового припинення повноважень члена Національної ради.

38. Згідно зі статтею 6 указаного Закону Президент України призначає члена (членів) Національної ради протягом одного місяця з дня припинення повноважень члена (членів) Національної ради, який був призначений Президентом України. Призначеною на посаду члена Національної ради Президентом України вважається особа, про призначення якої видано відповідний указ Президента України.

39. Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом.

40. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року № 22-рп/2003 - що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 - що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України.

41. Основним Законом України передбачено обов`язковість існування одних органів державної влади і можливість утворення інших, чітко визначено суб`єктів і порядок формування кожного органу державної влади, сферу його діяльності та/або предмет відання.

42. В Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо бере участь Президент України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку.

Це узгоджується з правовими позиціями, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України, у яких неодноразово йшлося про встановлення лише Конституцією України повноважень Президента України.

43. Визначення в Конституції України найменування органу державної влади, його кількісного складу, порядку формування, суб`єктів призначення/обрання та звільнення його членів та/або керівника тощо унеможливлює зміну засад діяльності такого органу інакше ніж шляхом внесення змін до Основного Закону України.

44. Конституційний Суд України у своїх рішеннях наголошував, що Президент України при вирішенні питань утворення, формування органів державної влади та унормування їхньої діяльності згідно із частиною другою статті 19 Основного Закону України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Національної ради, може приймати лише рішення про призначення або ж звільнення її члена. При цьому скасування свого ж указу про призначення або звільнення члена вказаного вище органу не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України.

46. Щодо оскарження позивачем указів Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019 та від 09 липня 2019 року № 503/2019 Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначає таке.

47. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

48. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

49. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

50. Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

51. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

52. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, у якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

53. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

54. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

55. Виходячи з наведеного оскаржувані укази Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо звільнення ОСОБА_3 з посади члена Національної ради та призначення на таку посаду ОСОБА_1 ; не регулюють певний вид суспільних відносин; адресовані виключно ОСОБА_3 та ОСОБА _1 відповідно.

56. З огляду на викладене право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

57. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19 та інших.

58. Оскільки ОСОБА_2 не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо звільнення ОСОБА_3 з посади члена Національної ради та призначення на таку посаду ОСОБА_1 , то відповідний указ не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

59. При цьому поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

60. Отже, у цій частині рішення суду першої інстанції слід скасувати, частково задовольнивши скаргу позивача, і провадження у справі в цій частині закрити.

61. Щодо вимог позивача про поновлення на посаді, то такі вимоги, на думку суду, підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

62. Як убачається з матеріалів для підготовки Указу Президента від 24 травня 2019 року № 322/2019 «Про скасування Указу Президента України від 04 травня 2019 року № 186» про звільнення ОСОБА_3 з посади члена Національної ради (т.1, а. с. 104-107), метою видання зазначеного Указу було скасування незаконного звільнення з посади ОСОБА_3 , який раніше обіймав посаду члена Національної ради, отже, фактично спрямований на поновлення ОСОБА_3 на посаді.

63. Трудове законодавство України не забороняє особі, яка незаконно звільнила працівника з посади, самостійно поновити його на посаді, у тому числі скасувавши акт про його звільнення.

64. У такому разі відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір може бути розірваний роботодавцем - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

65. З матеріалів справи встановлено, що після поновлення на посаді з 24 травня 2019 року член Національної ради ОСОБА_3 працював на цій посаді до закінчення строку своїх повноважень - 09 липня 2019 року. Після цього на зазначену посаду було призначено нового члена ради - ОСОБА_1 .

66. За таких обставин ОСОБА_2 мав бути звільнений з посади саме на зазначеній вище підставі, натомість у трудовій книжці ОСОБА_2 зазначена інша підстава - скасування указу про його призначення.

67. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

68. Тому в цій частині позов необхідно задовольнити частково, змінивши підставу звільнення позивача на підставу, передбачену пунктом шостим частини першої статті 40 КЗпП - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Відповідно рішення суду першої інстанції слід скасувати з постановленням нового судового рішення в цій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

69. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. Положеннями частини першої статті 317 КАС визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

71. Згідно із частиною першою статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

72. Таким чином, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування указів Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.

73. Відповідно до частини третьої статті 319 КАС у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

74. Слід зауважити, що хоча Великою Палатою Верховного Суду провадження у справі в частині позовних вимог закрито саме на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, суд роз`яснив, що такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку жодного судочинства, відтак звернення із заявою про передачу справи не зможе бути розглянуте і вирішене судом.

75. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА _2 про поновлення його на посаді члена Національної ради підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині позовних вимог нового рішення про часткове задоволення позову, змінивши підставу звільнення позивача на підставу, передбачену пунктом шостим частини першої статті 40 КЗпП - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

76. В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін як таке, що ухвалене при правильному встановленні обставин справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки щодо розподілу судових витрат

77. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

78. Згідно із частиною першою цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

79. Положеннями частини третьої статті 139 КАС визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

80. Як убачається з наявних у матеріалах справи документів про сплату судового збору, позивачем сплачено судовий збір за подання позову в розмірі 2305,20 грн, за подання апеляційної скарги - 4610,10 грн.

81. Положеннями пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення позивача із цим позовом) установлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору встановлена у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

82. Також установлено ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

83. Згідно з частиною першою цієї статті судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

84. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року в розмірі 1921 грн.

85. З огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково, а саме задоволено одну позовну вимогу, то сплачений позивачем судовий збір у судах першої та апеляційної інстанцій слід повернути на загальну суму 1921 грн.

Керуючись статтями 266, 310, 315, 316, 317, 319, 322, 325 КАС, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. У задоволенні апеляційної скарги Президента України відмовити.

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

3. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування указів Президента України від 24 травня 2019 року № 322/2019, від 09 липня 2019 року № 503/2019 скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

4. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення його на посаді члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення - скасувати.

5. Ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково: вважати позивача звільненим з роботи з посади члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на підставі пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

6. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року залишити без змін.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Президента України на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач

В. С. Князєв

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна

Л. І. Рогач

О. С. Золотніков

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

Г. Р. Крет

Джерело: ЄДРСР 96890765

[ANTIRAID]

На мій погляд, це рішення потребує уточнення та доповнення з винесенням додаткового рішення судом за власною ініціативою. Велика палата вже неодноразово демонструвала неповагу до трудових прав і навіть змушує сплачувати судовий збір при трудових спорах.

Велика палата зазначила, що в Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо бере участь Президент України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку.

Це узгоджується з правовими позиціями, викладеними в рішеннях Конституційного Суду України, у яких неодноразово йшлося про встановлення лише Конституцією України повноважень Президента України.

44. Конституційний Суд України у своїх рішеннях наголошував, що Президент України при вирішенні питань утворення, формування органів державної влади та унормування їхньої діяльності згідно із частиною другою статті 19 Основного Закону України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Національної ради, може приймати лише рішення про призначення або ж звільнення її члена. При цьому скасування свого ж указу про призначення або звільнення члена вказаного вище органу не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України.

63. Трудове законодавство України не забороняє особі, яка незаконно звільнила працівника з посади, самостійно поновити його на посаді, у тому числі скасувавши акт про його звільнення.

64. У такому разі відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір може бути розірваний роботодавцем - у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Однак, не дивлячись на пряму норму ч.3 ст.235 КЗпПУ суд не вирішив одночасно й питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Тому Велика палата зобов'язана самостійно прийняти додаткове рішення.