Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ про відмову у новому розгляді участі особи в злочинах скоєних бандою та виключення з вироку деяких обставин

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
іменем України

01 червня 2021 року

м. Київ

справа № 1-03/2007

провадження № 13-105сво19

Велика Палата Верховного Судуускладі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Єленіної Ж. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Золотнікова О. С., Катеренчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Холявчука А. А.,

захисника Левицького О. В.,

особи, за клопотанням

якої здійснюється судове провадження ОСОБА_1 ,

прокурора Трояна О. Л.

розглянула в судовому засіданні заяву з доповненням захисника Левицького О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Короткий зміст судових рішень

Апеляційний суд Одеської області вироком від 14 червня 2007 року засудив ОСОБА_2 за ст. 257 Кримінального кодексу України (далі - КК), ч. 2 ст. 17, пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93, пунктами «а», «г», «е», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) із застосуванням положень ст. 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 71 КК частково приєднав до покарання, призначеного засудженому за цим вироком, частково невідбуте покарання за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року та призначив ОСОБА_2 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , щодо яких міжнародною судовою установою рішення не ухвалювалось і питання про перегляд судових рішень щодо яких не порушується.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2011 року частково задоволено касаційне подання прокурора та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 , вирок щодо останнього змінено.

Виключено з кваліфікації дій ОСОБА_2 за ст. 93 КК 1960 року кваліфікуючу ознаку, передбачену пунктом «е», а саме - вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Ухвалено вважати його засудженим за пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК, ч. 2 ст. 17 і пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93 та пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року, - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Замість положень ст. 71 КК застосовано положення ч. 3 ст. 42 КК 1960 року, і за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_2 засуджено цим вироком та вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року, визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з зарахуванням в цей строк покарання, відбутого ОСОБА_2 з 29 березня 2002 року по 11 квітня 2003 року за вироком від 25 жовтня 2002 року.

У решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у бандитизмі та вчиненні у складі банди (до якої також входили ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , засуджені за цим же вироком, а також інші особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження) умисних злочинів проти життя і здоров`я особи за таких обставин.

Як установив суд, невстановлені слідством особи в 1996 році, перебуваючи в м. Одесі, за попередньою змовою між собою, керуючись корисливим мотивом і прагненням до наживи, шляхом вербування створили стійке злочинне об`єднання з числа знайомих, віддаючи перевагу особам, раніше судимим і схильним до скоєння тяжких злочинів, з метою вчинення нападів на підприємства, установи, організації, окремих осіб і умисного вбивства громадян. Створена банда відрізнялася стабільністю і згуртованістю, загальними правилами поведінки і розподілом ролей між її учасниками, глибокою конспірацією і високим рівнем дисципліни, складною й розгалуженою системою ієрархічних зв`язків і мала на озброєнні вогнепальну зброю: два револьвери калібру 7,62 мм і 8 мм з бойовими припасами до них.

У період з вересня по жовтень 1996 року до складу банди увійшли жителі м. Одеси ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , а у жовтні 1996 року - ОСОБА_4 , які достовірно знали про наявність у банді придатної до стрільби вогнепальної зброї з бойовими припасами та усвідомлювали, що вона може бути застосована при нападі для ураження людей.

Протягом 1997-1999 років до складу банди також увійшли і взяли участь у вчинених нею злочинах житель м. Одеси ОСОБА_8 , а також жителі м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які із зазначеного часу стали проживати в м. Одесі. Взимку 1998 року ОСОБА_4 завербував у банду жителя м. Одеси ОСОБА_7 , який мав вищу юридичну освіту, для забезпечення заходів безпеки її злочинної діяльності та взаємодії в інтересах всіх учасників угрупування з працівниками правоохоронних органів.

Члени банди вчиняли злочини її складом відповідно до заздалегідь розроблених планів із чітким розподілом ролей і через керівників структурних підрозділів злочинного об`єднання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 одержували грошову винагороду у виді щомісячних виплат, що визначалися залежно від ролі кожного учасника і були основним джерелом доходів цих осіб.

Фінансування банди здійснювалося як за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом, так і від зайняття легальними видами діяльності.

ОСОБА_4 , виступаючи довіреною особою одного з організаторів банди, фактично здійснював керівництво діями її учасників і в період із 1996 до 1998 року займався забезпеченням заходів безпеки її діяльності. З цією метою він втягнув у банду інших осіб, які надавали конфіденційну службову інформацію на жителів м. Одеси, членів інших злочинних об`єднань і своєчасно попереджували про заходи правоохоронних органів, пов`язані з боротьбою з організованою злочинністю, в тому числі безпосередньо спрямовані проти їх банди. Крім цього, ОСОБА_4 організовував і забезпечував навчання учасників угрупування прийомам спостереження, фотографування, зняття інформації з каналів зв`язку, уникнення від переслідування, а також прийомам рукопашного бою і навикам бійців спецпідрозділів. Отримали учасники банди і закордонні паспорти, за наявності яких мали можливість у будь-який час виїхати за межі України.

У період із 1996 до 2002 року ОСОБА_7 і ОСОБА_6 незаконно придбали в невідомому місці і в невстановлених осіб для злочинної діяльності та озброєння банди вогнепальну зброю, боєприпаси, вибухові пристрої і вибухові речовини. В результаті цього на озброєнні банди знаходилося: п`ять револьверів системи «Наган» калібру 7,62 мм, «Таурус» калібру 38 SPL і «Сміт і Вессон»калібру 38 SPL; вісім автоматів калібру 5,45 мм, п`ять пістолетів-кулеметів «Скорпіон» калібру 7,65 мм, пістолет-кулемет «Узі» калібру 9 мм; три пістолети: «Макарова» калібру 9 мм, «Марголіна» калібру 5,6 мм і «Меліор» калібру 6,35 мм; дві гвинтівки - спортивно-мисливська ТОЗ-8 калібру 5,6 мм і мисливська «Браунінг» з оптичним прицілом; перероблена зброя: газовий пістолет калібру 9 мм, газовий пістолет ІЖ 78-7,6 калібру 5,45 мм, кустарний пістолет-кулемет під патрон 9 мм, два обрізи мисливської рушниці 16 калібру; тротилова шашка марки 400 з електродетонатором марки ЕДП; саморобний пристрій з десятьма гранатами ВОГ-25; граната Ф-1 із запалом, вибухова речовина тротил; стандартний військовий електронно-оптичний приціл нічного бачення активного типу; два метальних кинджали іноземного виробництва; вогнегасники до автоматів, десять приладів для безшумної стрільби - глушників і близько 1500 патронів до нарізної вогнепальної зброї. Зазначена зброя та бойові припаси зберігалися в м. Одесі за різними адресами, в тому числі зберігалися ОСОБА_6 в гаражі на АДРЕСА_1 та в багажнику автомобіля ВАЗ-2108.

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інші невстановлені члени банди достовірно знали про наявність у розпорядженні злочинного об`єднання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, а також їх призначення, справність і придатність для стрільби та усвідомлювали, що ці предмети можуть бути застосовані при нападі для ураження людей.

Наявну в розпорядженні банди зброю її учасники періодично зберігали за місцем як свого проживання, так і своїх родичів і в орендованих приміщеннях на території м. Одеси, а також носили вказану зброю і використовували її при вчиненні злочинів.

З метою конспірації учасники злочинного угрупування називали один одного на прізвиська, застосовували різні засоби і способи маскування, мали у своєму розпорядженні і використовували мобільні телефони, а також автотранспорт, що належав їм або був викрадений.

Так, у період з 1996 до 1999 року учасники банди (справи щодо яких закриті у зв'язку зі смертю та виділені в окреме провадження у зв'язку з розшуком) в м. Одесі для вчинення злочинів незаконно заволоділи транспортними засобами:

- у вересні 1996 року - легковим автомобілем BA3-21063, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_11 ;

- у грудні 1996 року - легковим автомобілем BA3-21093, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належав ОСОБА_12 ;

- у червні 1997 року - легковим автомобілем ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_3 , що належав ОСОБА_13 ;

- у листопаді 1997 року - легковим автомобілем «Москвич-2141», державний номерний знак НОМЕР_4 , що належав ОСОБА_14 ;

- у лютому 1999 року - легковим автомобілем BA3-21093, державний номерний НОМЕР_5 , що належав ОСОБА_15 .

З метою приховування злочинної діяльності зазначені члени банди викрали державні реєстраційні номерні знаки автомобілів, у тому числі:

- у ніч на 2 березня 1997 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_6 , встановлений на легковому автомобілі ВАЗ-2101, що належав ОСОБА_16 ;

- у ніч на 19 березня 1997 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_7 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-412»,що належав ОСОБА_17 ;

- у березні - на початку квітня 1998 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_8 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-412»,що належав ОСОБА_18 ;

- у березні 1998 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_9 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-2140»,що належав ОСОБА_19 ;

- приблизно в 1999 році - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_10 , встановлений на вантажному автомобілі КрАЗ,що належав ОСОБА_20 ;

- влітку 2000 року - державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_11 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-403»,що належав ОСОБА_21 .

За допомогою зазначених номерних знаків маскувалися автомобілі, які використовувалися як засоби вчинення злочинів, а державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_11 ОСОБА_8 і ОСОБА_7 зберігали з вогнепальною зброєю та боєприпасами в підвалі будинку АДРЕСА_2 до виявлення й вилучення цих предметів 29 березня 2003 року.

ОСОБА_2 , будучи учасником банди, у березні 1999 року незаконно придбав у невстановленої особи, переробив кустарним способом і до 19 березня 1999 року за місцем свого тимчасового проживання у квартирі АДРЕСА_3 зберігав без передбаченого законом дозволу два обрізи мисливських рушниць моделі Б 16 № НОМЕР_12 і моделі ІЖ-К 16 № НОМЕР_13 , які були вилучені працівниками міліції.

У складі злочинного об`єднання ОСОБА_2 вчинив умисні вбивства ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , замах на вбивство ОСОБА_30 і готування до вбивства ОСОБА_31 за таких обставин.

На початку жовтня 1998 року в м. Одесі невстановлена слідством особа розробила план вбивства ОСОБА_22 , реалізацію якого доручила учасникам банди ОСОБА_2 і ОСОБА_6 за грошову винагороду із застосуванням переданої їм невстановленою слідством особою вогнепальної зброї - пістолета калібру 7,65 мм з патронами.

Виконуючи замовлення, ОСОБА_2 і ОСОБА_6 відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілених ролей встановили шляхом прихованого спостереження місця проживання потерпілого, його розпорядок дня та маршрути пересування, з урахуванням чого обрали місце й час вчинення вбивства. 11 жовтня 1998 року поблизу будинку АДРЕСА_9 приблизно о 22:45 ОСОБА_2 за винагороду в сумі 5000 дол. США зробив у ОСОБА_22 15 пострілів з пістолета, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала смерть, а ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Форд Сієрра», державний номерний знак НОМЕР_14 , забезпечив транспортування виконавця вбивства до будинку потерпілого та швидкий відхід з місця злочину.

23 жовтня 1998 року приблизно о 07:20 ОСОБА_2 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за попередньою змовою з ОСОБА_6 та невстановленою слідством особою на замовлення іншої невстановленої особи з корисливих мотивів за грошову винагороду в сумі 3000 дол. США вчинив у дворі будинку АДРЕСА_4 умисне вбивство ОСОБА_23 .

Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу функцій ОСОБА_2 і ОСОБА_6 разом з невстановленою слідством особою шляхом прихованого спостереження встановили місце проживання потерпілого ОСОБА_23 , маршрути його пересування і розпорядок дня, з урахуванням чого обрали час і місце скоєння злочину. ОСОБА_2 і невстановлена особа, діючи за попередньою змовою, з корисливих спонукань, на замовлення, з метою умисного вбивства, зробили в ОСОБА_23 кілька пострілів з пістолетів, спричинивши три вогнепальні ушкодження різних частин тіла, внаслідок чого настала смерть, а ОСОБА_6 з використанням автомобіля «Форд Сієрра», державний номерний знак НОМЕР_14 , та викраденого транспортного засобу ВАЗ-21093, на якому для маскування був установлений державний номерний знак НОМЕР_7 , забезпечив транспортування інших співучасників.

15 січня 1999 року приблизно о 22:00 ОСОБА_2 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, за попередньою змовою з ОСОБА_6 та двома невстановленими слідством особами на замовлення іншої невстановленої слідством особи з корисливих мотивів за грошову винагороду вчинив у приміщенні бару «Каравела», розташованого на АДРЕСА_5 , умисне вбивство ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 .

Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу ролей ОСОБА_2 та невстановлена особа з метою маскування одягнули шапки та рукавички, зайшли в бар «Каравела» та навмисно вбили ОСОБА_24 , ОСОБА_25 і ОСОБА_26 , зробивши в них прицільні постріли з двох автоматів у різні частини тіла, унаслідок чого були заподіяні: ОСОБА_32 - 54 вогнепальні кульові поранення; ОСОБА_26 - 72 вогнепальні кульові поранення; ОСОБА_25 - 53 вогнепальні кульові поранення, від яких потерпілі отримали ушкодження внутрішніх органів та померли. ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Опель Кадетт», державний номерний знак НОМЕР_15 , транспортував інших співучасників на місце злочину й назад, а ще одна невстановлена слідством особа спостерігала за навколишньою обстановкою для забезпечення безпеки виконавців убивства.

18 квітня 1999 року приблизно о 04:30 ОСОБА_2 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 та двома невстановленими слідством особами, на замовлення іншої невстановленої особи, з корисливих мотивів, за грошову винагороду, брав участь у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_27 , а також ОСОБА_28 як очевидця цього злочину.

Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу ролей всі співучасники шляхом прихованого спостереження встановили маршрути пересування і розпорядок дня ОСОБА_27 , з урахуванням чого обрали час і місце скоєння вбивства. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з використанням автомобіля ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_16 , транспортували невстановлених слідством осіб на місце події й назад. Одна із зазначених осіб на автостоянці поблизу нічного клубу «Космо», розташованого на Гагарінському плато, 5 у м. Одесі, пострілами з пістолета «Браунінг» безпосередньо позбавила життя ОСОБА_27 , а також ОСОБА_28 з метою приховування цього вбивства. Інша невстановлена слідством особа спостерігала за навколишньою обстановкою для забезпечення безпеки виконавця злочину.

11 серпня 1999 року приблизно о 21:30 ОСОБА_2 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 та невстановленою слідством особою, на замовлення іншої невстановленої особи, з корисливих мотивів вчинив поблизу будинку АДРЕСА_6 умисне вбивство ОСОБА_29 .

Відповідно до заздалегідь розробленого плану та розподілених ОСОБА_6 ролей він, ОСОБА_2 , та невстановлена слідством особа шляхом прихованого спостереження встановили маршрути пересування і розпорядок дня потерпілого, з урахуванням чого обрали час і місце вчинення злочину. ОСОБА_6 з використанням автомобіля «Опель Кадетт», державний номерний знак НОМЕР_15 , забезпечив прибуття виконавців убивства до будинку потерпілого і швидкий відхід з місця події. ОСОБА_2 і невстановлена слідством особа безпосередньо позбавили ОСОБА_29 життя кількома пострілами з пістолетів.

У серпні 1999 року ОСОБА_4 , будучи одним з керівників структурної групи озброєної банди, з мотивів помсти за придбання ОСОБА_30 квартири, на яку він претендував, вирішив організувати його вбивство.

Виконання злочину ОСОБА_4 замовив за грошову винагороду іншим учасникам банди - ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та чотирьом невстановленим слідством особам.

Відповідно до заздалегідь розробленого ОСОБА_4 плану та розподілу ролей ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 і чотири невстановлені особи шляхом прихованого спостереження встановили місце проживання ОСОБА_30 та його розпорядок дня, з урахуванням чого обрали час і місце втілення свого наміру. Дві невстановлені слідством особи передали ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 знаряддя вбивства - пістолети ПМ та ІЖ 78-7,6, ОСОБА_8 з використанням автомобіля ВАЗ-2109 транспортував інших співучасників на місце події й назад, а ОСОБА_5 спостерігав за потерпілим, а також за навколишньою обстановкою для забезпечення безпеки виконавців злочину.

ОСОБА_7 та ОСОБА_6 30 серпня 1999 року приблизно о 23:45 у дворі будинку АДРЕСА_7 з метою позбавлення ОСОБА_30 життя здійснили в нього кілька пострілів з пістолетів.

Унаслідок цих дій потерпілий отримав тяжкі, небезпечні для життя тілесні ушкодження у виді проникаючих вогнепальних кульових поранень з ушкодженням внутрішніх органів. Однак його смерть не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі, тобто з причин, які не залежали від волі засуджених.

Таким чином, ОСОБА_2 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, за попередньою змовою з ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та невстановленими слідством особами брав участь за винагороду в замаху на життя ОСОБА_30 .

Приблизно в лютому 1999 року невстановлена слідством особа замовила ОСОБА_4 організувати вбивство ОСОБА_31 . Виконуючи замовлення, ОСОБА_4 розробив план злочину і доручив його виконання ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та іншій невстановленій особі.

Для виконання замовлення ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_6 і невстановленою слідством особою незаконно придбав мисливські рушниці моделей Б 16 № НОМЕР_12 і НОМЕР_17 , з яких виготовив обрізи і зберігав ці предмети за місцем свого тимчасового проживання у квартирі АДРЕСА_3 до їх виявлення та вилучення працівниками міліції.

19 березня 1999 року приблизно о 08:00 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ-21093, державний номерний знак НОМЕР_16 , разом з невстановленою слідством особою прибули до будинку АДРЕСА_8 і проводили там приховане спостереження для встановлення маршрутів пересування, розпорядку дня ОСОБА_31 і вибору місця нападу на неї.

Однак цього ж дня приблизно о 08:30 злочинні дії ОСОБА_2 та іншого учасника банди були припинені працівниками міліції, котрі затримали їх біля помешкання потерпілої. Окрім наведеного, 19 березня 1999 року правоохоронними органами було виявлено та вилучено зазначену вище вогнепальну зброю, яку заявник незаконно носив, зберігав і планував використати як знаряддя вбивства.

Таким чином, умисел ОСОБА_2 та інших співучасників на позбавлення ОСОБА_31 життя не був реалізований з причин, які не залежали від їх волі. Своїми діями ОСОБА_2 як особа, котра раніше вчинила умисні вбивства, за попередньою змовою з ОСОБА_6 і невстановленою слідством особою, вчинив з корисливих мотивів готування до вбивства на замовлення.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 26 вересня 2019 року у справі «Скоморохов проти України», яке набуло статусу остаточного в день його винесення, встановлено недотримання конвенційних прав ОСОБА_2 під час досудового розслідування і судового розгляду справи.

Зокрема, ЄСПЛ констатував порушення права заявника за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у матеріальному і процесуальному аспектах у зв`язку з катуванням його у відділі міліції та непроведенням ефективного розслідування цього факту. Використання національним судом як доказів винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів даних його явки з повинною і початкових пояснень, одержаних унаслідок жорстокого поводження, Суд визнав несумісним з установленими пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантіями справедливого судового розгляду.

Суд присудив заявнику 16 000 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди за порушення державою ст. 3 Конвенції, 5000 євро в рахунок відшкодування судових та інших витрат, понесених під час провадження в Суді.

ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Зміст заяви про перегляд судових рішень

Захисник Левицький О. В. в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на рішення ЄСПЛ «Скоморохов проти України», подав заяву про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо ОСОБА_2 за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК). У заяві, з урахуванням доповнень та змін до неї, захисник просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях останнього складів усіх інкримінованих йому злочинів.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що висновки суду про винуватість заявника у бандитизмі та участі у всіх інкримінованих йому закінчених умисних убивствах ґрунтуються, крім іншого, на даних явок з повинною ОСОБА_2 та його початкових показань у статусі свідка, відібраних у результаті встановлених ЄСПЛ фактів жорстокого поводження і порушення права на захист. Посилається захисник і на відсутність доказів участі ОСОБА_2 у замаху на вбивство ОСОБА_30 та готуванні до вбивства ОСОБА_31 .

Мотивуючи таку позицію, захисник наводить аргументи щодо невинуватості заявника у скоєнні вбивств, за які його засуджено. Зокрема, зазначає, що покладені в основу вироку початкові показання і ОСОБА_2 , і ОСОБА_6 були відібрані внаслідок застосування недозволених методів слідства, за змістом є малоінформативними, містять низку протиріч щодо істотних обставин подій, суперечать показанням свідків-очевидців і викликають обґрунтовані сумніви у своїй достовірності. Захисник, стверджуючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вважає, що суд не навів переконливих мотивів, через які він узяв до уваги одні свідчення ОСОБА_6 та відкинув інші. Крім цього, захисник наводить версію про вчинення вбивства ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 іншими особами, обґрунтовуючи таке твердження власною оцінкою окремих наявних у матеріалах справи доказів та відомостей з інших джерел, зокрема повідомлень у засобах масової інформації.

Під час розгляду справи захисником надано суду свідоцтво про смерть ОСОБА_2 .

Дружина померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подала клопотання, в якому повідомила, що заперечує проти закриття провадження у зв`язку зі смертю засудженого та наполягає на перегляді судових рішень за виключними обставинами з метою реабілітації померлого. До клопотання долучено договір про надання правової допомоги від 01 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Левицьким О. В.

Отже, провадження про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом щодо ОСОБА_2 не може бути закрито у зв`язку зі смертю, а підлягає продовженню.

У судовому засіданні захисник Левицький О. В. підтримав своє прохання та просив скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 і закрити провадження у справі за відсутністю у діях останнього складів злочинів.

Прокурор просив задовольнити заяву частково, на підставі рішення ЄСПЛ виключити з судових рішень посилання як докази на явки з повинною ОСОБА_2 , відібрані за відсутності захисника, та показання засудженого як свідка через істотне порушення вимог Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) під час вчинення процесуальних дій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника Левицького О. В. і ОСОБА_1, за клопотанням якої здійснюється судове провадження, та прокурора Трояна О. Л., розглянувши наявні матеріали справи, Велика Палата дійшла таких висновків.

Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).

Згідно з вимогами п. 1 ст. 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV) встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень вимог Конвенції

Мотивуючи свої висновки про доведеність пред'явленого ОСОБА_2 обвинувачення, суд послався у вироку, крім іншого, на явки з повинною заявника від 04 квітня 2002 року та його показання як свідка від 09 квітня 2002 року, в яких ОСОБА_2 повідомляв про безпосереднє виконання ним убивств ОСОБА_33 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_34 , ОСОБА_24 , ОСОБА_29 , а також про свою причетність до вбивства ОСОБА_27 і ОСОБА_28 (т. 58, а. с. 2, 5, 6, 129-137).

Однак, ці докази не можуть вважатися допустимими у зв'язку з невідповідністю способу їх одержання вимогам Конвенції і нормам національного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, працівники міліції затримали ОСОБА_2 29 березня 2002 року(т. 21, а. с. 110, 114; т. 75, а. с. 269). Проте затримання було оформлено відповідним протоколом лише 06 квітня 2002 року (т. 21, а. с. 98-114). Таким чином, явки з повинною ОСОБА_2 написав у період незадокументованого тримання під вартою (т. 58, а. с. 2-13).

09 квітня 2002 року заявника було допитано як свідка без участі захисника в межах кримінальної справи за фактами вбивств, вчинених іншими учасниками банди у м. Маріуполі. У цих показаннях ОСОБА_2 також підтверджував свою участь у вбивствах ОСОБА_33 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_34 , ОСОБА_24 , ОСОБА_29 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 (т. 58, а. с. 129-137).

Проте в усіх подальших показаннях, наданих у статусі підозрюваного й обвинуваченого після вступу у справу 10 квітня 2003 року захисника, заявник свою причетність до цих злочинів заперечував, посилаючись на самообмову внаслідок застосування недозволених методів слідства.

Твердження засудженого про примушування його до зізнання у вбивствах насильницьким шляхом узгоджувалися з результатами його судово-медичного огляду 21 квітня 2002 року, відображеними у висновку експерта від 25 травня 2002 року. Згідно з наведеним висновком у ОСОБА_2 було виявлено легкі тілесні ушкодження у виді численних саден і крововиливів, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів за один або два тижні до проведення експертизи (т. 73, а. с. 41-43). Зазначений час охоплювався періодом затримання заявника міліцією без процесуального оформлення, коли він написав явки з повинною.

Заподіяння ОСОБА_2 під час перебування під контролем правоохоронних органів серйозних тілесних ушкоджень, походження яких ці органи не змогли переконливо пояснити, за висновками міжнародної судової установи, становило катування і порушення права заявника у матеріальному аспекті ст. 3 Конвенції.

Не було реалізовано право ОСОБА_2 і в процесуальному аспекті цієї статті Конвенції, оскільки ефективного розслідування за його скаргами на жорстоке поводження не проведено.

Попри численні письмові звернення заявника до прокуратури, починаючи з 21 травня 2002 року, в яких він докладно повідомляв про застосування щодо нього працівниками міліції насильства в період з 29 березня по 04 квітня 2002 року, за цими фактами не проводилося дослідчої перевірки і рішень, передбачених ст. 97 КПК 1960 року, не приймалося. Органи прокуратури не вжили заходів для встановлення дійсних обставин зазначених ОСОБА_2 подій, а обмежилися формальними відмовами у виді листів про відсутність підстав для вжиття заходів реагування. Відповідні відмови, як і бездіяльність службових осіб у вигляді невчинення необхідних процесуальних дій і неприйняття рішень, заявник не мав можливості оскаржити в порядку, установленому чинним на той час кримінально-процесуальним законом.

Суди під час розгляду кримінальної справи ґрунтовно не розглянули доводів ОСОБА_2 про написання ним явок з повинною і надання початкових зізнавальних показань внаслідок застосування недозволених методів слідства. Попри встановлений експертним шляхом факт наявності у заявника тілесних ушкоджень, суди, спростовуючи відповідні доводи, обмежилися посиланням на свідчення виключно зацікавлених осіб - працівників міліції, які заперечували протиправні дії зі свого боку.

Не відповідала вимогам Конвенції і процедура допиту ОСОБА_2 09 квітня 2002 року з огляду на неспростований зв'язок відповідних показань із зазначеними вище фактами жорстокого поводження і порушення права на захист. Адже, незважаючи на фактичне поводження зі ОСОБА_2 як з підозрюваним в умисних убивствах за обтяжуючих обставин, формально він допитаний у статусі свідка. Зазначене позбавляло заявника можливості скористатися процесуальними гарантіями, установленими законом для підозрюваного, у тому числі правом мати захисника і побачення з ним до першого допиту.

Наведені обставини свідчать про те, що явки з повинною ОСОБА_2 від 04 квітня 2002 року та його показання як свідка від 09 квітня 2002 року були відібрані всупереч міжнародним зобов'язанням України за обставин, що викликають сумніви в їх добровільності. Використання судом цих доказів на підтвердження висунутого ОСОБА_2 обвинувачення було несумісним з установленими п. 1 ст. 6 Конвенції гарантіями справедливості судового розгляду.

Оцінюючи законність і обґрунтованість вироку та ухвали Верховного Суду України в контексті констатованих міжнародною судовою установою порушень вимог Конвенції, Велика Палата звертає увагу на те, що на час прийняття цих судових рішень діяли Конституція України і Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі - Закон № 1906-IV).

Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

До таких договорів належить Конвенція, ратифікована Україною на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Як передбачено ч.1 ст. 5 Закону № 1906-IV, чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню відповідно до норм міжнародного права. Органи державної влади, до відання яких віднесені врегульовані цими договорами питання, згідно із ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону забезпечують виконання відповідних міжнародних зобов`язань.

Таким чином, під час розгляду справи суди були зобов`язані дотримуватися вимог Конвенції як частини національного законодавства.

Установлені міжнародно-правовими нормами і сформовані ЄСПЛ стандарти доказування відображені і в нормах національного законодавства, чинного на час постановлення вироку й ухвали.

Зокрема, у розумінні ч. 1 ст. 65 КПК 1960 року доказами, можуть вважатися лише дані, на підставі яких передбачені цим Кодексом обставини кримінальної справи встановлюються у визначеному законом порядку.

Таким чином, обов`язковим критерієм допустимості доказів є одержання їх у законний спосіб. Порушення цієї вимоги є безумовною перешкодою для використання доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Адже згідно із ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Частина 3 ст. 22 КПК 1960 року встановлює заборону домагатись показань обвинувачених та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Підозрюваному відповідно до ч. 2 ст. 43-1 КПК 1960 року гарантовано право мати захисника і побачення з ним до першого допиту.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 67, ч. 3 ст. 323 КПК 1960 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом. Зазначене включає обов`язок перевіряти кожний доказ на предмет допустимості за критеріями законності його одержання.

З огляду на викладене не ґрунтується на нормах міжнародного права і національного кримінально-процесуального законодавства використання судами для доведеності винуватості ОСОБА_2 у злочинах даних, в явках з повинною від 04 квітня 2002 року і показаннях як свідка від 09 квітня 2002 року, одержаних унаслідок неспростованих правоохоронними органами фактів насильства і порушення права на захист.

Отже, посилання на зазначені докази, підлягають виключенню із судових рішень.

Проте нівелювання доказового значення власних зізнань ОСОБА_2 в кримінально караних діях не впливає на законність і обґрунтованість висновків судів у частині визнання його винуватим у бандитизмі, вчиненні у складі банди вбивств ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_34 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , замаху на вбивство ОСОБА_30 та готування до вбивства ОСОБА_31 , кваліфікації злочинів і призначення покарання.

Адже ОСОБА_2 засуджено за ці злочини на підставі сукупності інших доказів, які не були отримані внаслідок явок з повинною від 04 квітня 2002 року і показаннях як свідка від 09 квітня 2002 року. Зміст цих доказів докладно наведено у вироку та ухвалі, вони були досліджені в судовому засіданні, ретельно перевірені й оцінені судом згідно з вимогами ст. 67 КПК 1960 року. Невідповідності процедури одержання цих доказів вимогам Конвенції міжнародною судовою установою не констатовано.

Участь ОСОБА_2 у банді

Так , в основу висновків суду щодо існування злочинного об'єднання, наявності в нього юридичних ознак банди й участі в ній ОСОБА_2 покладено показання інших співучасників, свідків, дані, що містяться в матеріалах документування виявлення й вилучення речових доказів, результати їх експертних досліджень та інші відомості, порядок одержання яких не був пов`язаний з установленими ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав ОСОБА_2 .

Зокрема, визнавши доведеною відповідну частину обвинувачення ОСОБА_2 , суд узяв до уваги показання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за участю їх захисників під час досудового слідства і в судовому засіданні, свідчення ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на досудовому слідстві про їхню участь в озброєному угрупуванні, а також ОСОБА_35 , ОСОБА_6 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 та ряду інших осіб, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження.

Як зазначали у своїх показаннях підозрювані та обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , злочинне об`єднання мало складну організаційну структуру і складалося з низки ланок, кожна з яких спеціалізувалася на певному напрямку діяльності. Очолювана ОСОБА_6 ланка, до якої входили ОСОБА_2 та ОСОБА_36 , займалася силовими акціями, насамперед вбивствами на замовлення, а також прихованим спостереженням за особами, на яких вказували керівники банди. Наведені свідчення містили докладну інформацію про стійкість, згуртованість угрупування, його горизонтальну розгалуженість і вертикальну систему ієрархічних зв`язків, жорсткий розподіл ролей і функцій, планування злочинної діяльності, способи її приховування й запобігання викриттю правоохоронними органами. (т. 1, а. с. 122; т. 9, а. с. 2-4; т. 11, а. с. 66, 67; т. 18, а. с. 25; т. 34, а. с. 36-44; т. 54, а. с. 11-13).

Крім цього, ОСОБА_6 у своїх показаннях за участю захисника як підозрюваний та обвинувачений детально описував заведений з урахуванням ієрархічного підпорядкування порядок виконання його ланкою замовлень на вбивства. Як повідомляв цей засуджений, ОСОБА_7 ставив перед ним завдання фізично усунути людину, надавав її фотографії, анкетні дані й адресу. Він, ОСОБА_6 , передавав замовлення разом з фотографіями й інформацією про майбутню жертву ОСОБА_2 та ОСОБА_36 , встановлював строк вчинення вбивства і про виконання завдання доповідав ОСОБА_7 . За свідченнями ОСОБА_6 , члени його ланки використовували у злочинній діяльності пістолети, пістолети-кулемети, автомати, гранатомет (т. 1, а. с. 128, 129; т. 6, а. с. 2-4; т. 52, а. с. 6-8).

Про наявність у банди великої кількості вогнепальної зброї з боєприпасами та вибухових пристроїв повідомляли у своїх свідченнях під час досудового слідства, крім ОСОБА_6 , також ОСОБА_8 , ОСОБА_3 і ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_7 уточнював, що один із керівників банди ОСОБА_35 закупив партію пістолетів марки ІЖ, перероблених для стрільби патронами калібру 5,45 мм, і застосування цієї зброї свідчило про вчинення злочинів їх угрупуванням. Зазначалося в усіх наведених свідченнях і про використання бандою транспортних засобів - як належних членам злочинного об`єднання, так і викрадених (т. 1, а. с. 130; т. 9, а. с. 3, 40; т. 11, а. с. 66, 67; т. 18, а. с. 20-28).

Також у судовому засіданні за участі захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили факт існування з 1996 року в м. Одесі озброєної банди ОСОБА_39 , до складу якої в різний час, в тому числі через ОСОБА_40 , увійшли вони, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інші особи, і всі вони брали участь в цій стійкій ієрархічній озброєній організованій групі (якою визнається банда) та у різному складі у вчинюваних нею нападах і вбивствах громадян, в тому числі і членів іншого злочинного угрупування, керівником якого був ОСОБА_41 .

Повідомлені ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обставини щодо арсеналу банди об`єктивно підтверджені даними: протоколу виїмки про виявлення та вилучення в підвалі будинку, що належав сім`ї ОСОБА_8 , 12 одиниць вогнепальної зброї - автоматів, пістолетів-кулеметів, пістолетів, револьверів різних марок та моделей, а також 640 патронів до них, гранатомета, десяти гранат і тротилу; висновків судових балістичної та вибухово-технічної експертиз зазначеної зброї, боєприпасів, вибухових пристроїв і вибухових речовин; протоколу огляду та вилучення за місцем тимчасового проживання ОСОБА_2 двох обрізів мисливських рушниць. У підвалі будинку сім`ї ОСОБА_8 було виявлено, крім іншого, пістолет ІЖ 78 калібру 5,45 мм, використання якого ОСОБА_7 називав характерною ознакою вчинення злочину їх злочинним об`єднанням (т. 10, а. с. 21, 22; т. 11, а. с. 3-8; т. 15, а. с. 22, 129-134, 242, 243; т. 16, а. с. 126, 127).

Інша частина арсеналу - автомати, гвинтівка, пістолети, 806 патронів до них, оптичні приціли, пристрої для безшумової стрільби, тротилова шашка і тротил, зберігалася за дорученням ОСОБА_38 та невстановленої слідством особи у ОСОБА_42 , засудженого за незаконне поводження із цими предметами вироком Апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2004 року, який набрав законної сили. Факти зв`язків ОСОБА_42 з учасниками банди і належності зброї цьому злочинному угрупуванню встановлено на підставі зазначеного вище вироку, свідчень ОСОБА_42 під час досудового слідства, у тому числі в ході відтворення обстановки і обставин події, показань свідків ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , висновків судових балістичної та вибухово-технічної експертиз (т. 3, а. с. 60-68, 90-100; т. 4, а. с. 4-12, 70-80, 101-107).

Факт використання злочинним об`єднанням як частини матеріально-технічної бази одержаних злочинним шляхом автомобілів зі зміненими реєстраційними номерами і прикриття цих дій за допомогою підроблених документів установлено судом за результатами дослідження й оцінки, зокрема: даних протоколів оглядів автомобілів ВАЗ-21063 та «Москвич-21412», використаних під час вчинення вбивств, автомобілів ВАЗ-21093, ВАЗ -2108 ; показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_49 про незаконне заволодіння цими транспортними засобами й номерними знаками, під якими їх використовували члени банди і які належали іншим автомобілям; інформації органів внутрішніх справ щодо реєстрації відповідних об`єктів; даних протоколу виїмки у домоволодінні сім`ї ОСОБА_8 викраденого номерного знака на автомобіль «Москвич 403» (т. 4, а. с. 19-24, 187, 207, 238-242, 249-251; т. 5, а. с. 169, 242; т. 11, а. с. 150-152, 161-166; т. 12, а. с. 1-40; т. 30, а. с. 116-121, 143-145, 218, 219; т. 31, а. с. 58-64; т. 39, а. с. 233-235).

На підставі цих та інших доказів у їх сукупності і взаємозв`язку суд дійшов переконливих висновків про доведеність поза розумним сумнівом участі ОСОБА_2 у стійкому озброєному злочинному об`єднанні, створеному для вчинення з метою наживи нападів, убивств та інших тяжких насильницьких злочинів, і кваліфікував його дії як бандитизм.

Епізод щодо потерпілого ОСОБА_22 .

Визнаючи доведеним обвинувачення ОСОБА_2 в умисному вбивстві ОСОБА_22 , суд послався на послідовні показання обвинуваченого ОСОБА_6 , дані ним 25 лютого та 25 травня 2002 року за участю захисника, про те, що на замовлення ОСОБА_7 за грошову винагороду він організував цей злочин і разом із заявником брав участь у його вчиненні. З наведених свідчень слідувало, що в жовтні 1998 року ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 одержані від ОСОБА_7 фотографію ОСОБА_22 , інформацію про його анкетні дані й адресу, а також пістолет із глушником. Співучасники разом упродовж двох днів стежили за потерпілим, після чого на автомобілі під керуванням ОСОБА_6 прибули до будинку ОСОБА_22 , і ОСОБА_2 убив його кількома пострілами з пістолета. Як зазначав ОСОБА_6 , за виконання замовлення він одержав від ОСОБА_7 6000 дол. США, а ОСОБА_2 - 5000 дол. США (т. 1, а. с. 131, 140, 141).

Показання ОСОБА_6 щодо застосованого ОСОБА_2 способу вбивства узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_50 та ОСОБА_51 , котрі знаходилися неподалік місця злочину і чули звуки, характерні для пострілів з пістолета з використанням глушника. Бачили свідки і силует чоловіка, котрий тікав від будинку ОСОБА_22 (т. 36, а. с. 68-72, 224-226).

Повідомлені ОСОБА_6 обставини об'єктивно підтверджені даними протоколу огляду місця події щодо фіксації слідової картини злочину, висновків судово-медичної та судово-балістичних експертиз щодо кількості, характеру, локалізації завданих ОСОБА_22 вогнепальних поранень, які призвели до його смерті і були заподіяні пострілами з пістолета (т. 36, а. с. 34-43, 93-99, 124-127, 154-159).

Епізод щодо потерпілого ОСОБА_23 .

В основу своїх висновків про винуватість заявника у вчиненні цього злочину суд обґрунтовано поклав показання в судовому засіданні ОСОБА_6 про те, що у жовтні-листопаді 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_52 застрелили ОСОБА_23 з пістолетів, а він, ОСОБА_6 , транспортував на автомобілі безпосередніх виконавців убивства.

Під час досудового слідства в ході допитів як обвинуваченого та відтворення обстановки і обставин події ОСОБА_6 за участю захисника давав аналогічні свідчення щодо факту і способу позбавлення ОСОБА_23 життя ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 131; т. 39, а. с. 12, 13, 16-21).

Показання ОСОБА_6 щодо використаного співучасниками транспортного засобу, маршруту їх пересування, способу вчинення злочину, а також кількості його безпосередніх виконавців узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 та ОСОБА_56 .

Зокрема, за змістом показань свідка ОСОБА_54 , перед убивством ОСОБА_23 двоє чоловіків на автомобілі ВАЗ-2109 білого кольору прибули до місця його проживання, а одразу після стрілянини підбігли до цього автомобіля та швидко поїхали на ньому з місця події. Цей транспортний засіб ОСОБА_53 бачила поблизу будинку потерпілого як у день його загибелі, так і за кілька днів до цього. Зазначених двох чоловіків, котрі знаходилися біля помешкання ОСОБА_23 й тікали після стрілянини, бачили також свідки ОСОБА_55 і ОСОБА_56 (т. 38, а. с. 57-59, 63-65, 134, 135, 140, 141; т. 39, а. с. 117, 118, 155, 156, 161-163, 167).

Повідомлені ОСОБА_6 обставини об'єктивно підтверджені даними: протоколів огляду місця події щодо фіксації слідової картини вбивства, а також виявлення використаного співучасниками злочину автомобіля ВАЗ-2109; висновків судових медичних, медико-криміналістичної та балістичної експертиз щодо кількості, характеру, локалізації завданих ОСОБА_23 вогнепальних поранень, які стали безпосередньою причиною його смерті і були заподіяні пострілами з двох різних пістолетів (т. 38, а. с. 31-36, 172, 209-231; т. 40, а. с. 1-10, 35, 36).

Епізод щодо потерпілих ОСОБА_24 , ОСОБА_34 та ОСОБА_26 .

На підтвердження своїх висновків про винуватість заявника в зазначеному злочині суд послався у вироку на показання ОСОБА_6 як обвинуваченого, які були надані в присутності захисника під час досудового слідства, а також у судовому засіданні, про участь ОСОБА_2 і ОСОБА_38 в організованому останнім і вчиненому в січні 1999 року вбивстві трьох членів конкуруючого з їх бандою злочинного угрупування ОСОБА_41 , а саме ОСОБА_24 , ОСОБА_26 та ОСОБА_34 . З наведених свідчень слідувало, що, готуючись до вбивства, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_38 упродовж півроку стежили за потерпілими, у день убивства ОСОБА_6 на автомобілі привіз інших співучасників на місце події і страхував їх, а ОСОБА_2 та ОСОБА_38 у приміщенні бару «Каравела» розстріляли ОСОБА_24 , ОСОБА_26 та ОСОБА_34 з автоматів (т. 1, а. с. 122-133; т. 44, а. с. 225, 226).

Факт стеження за ОСОБА_34 та ОСОБА_24 під час підготовки до злочину підтверджували у своїх показаннях також засуджені ОСОБА_3 і ОСОБА_7 (т. 18, а. с. 28; т. 34, а. с. 20, 21).

Свідчення ОСОБА_6 щодо способу позбавлення потерпілих життя і маршруту пересування ОСОБА_2 та ОСОБА_38 узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 та ОСОБА_64 . Безпосереднім очевидцем злочину була ОСОБА_57 , а решта свідків чули постріли автоматними чергами й бачили чоловіків, котрі тікали від бару «Каравела». ОСОБА_58 також уточнював, що стріляли одночасно з двох автоматів, оскільки одна черга «перебивала» іншу (т. 42, а. с. 121-123, 125, 126, 157-174, 195-210, 228, 229, 246-248).

Крім цього, наведені ОСОБА_6 відомості про знаряддя вбивства і кількість його безпосередніх виконавців об`єктивно підтверджені даними: протоколу огляду місця події та висновку судово-балістичної експертизи щодо виявлення й вилучення в приміщенні бару «Каравела» великої кількості куль та гільз, стріляних з двох екземплярів автоматів Калашникова; висновків судово-медичних та медико-криміналістичних експертиз про заподіяння ОСОБА_26 , ОСОБА_24 та ОСОБА_34 численних вогнепальних кульових поранень, які стали безпосередньою причиною смерті і могли бути спричинені пострілами із двох зазначених автоматів (т. 42, а. с. 16-43; т. 43, а. с. 12-43, 67-101, 125-153, 175-184, 195-204, 215-222, 245-250).

Епізод щодо потерпілих ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .

Визнавши пред`явлене ОСОБА_2 обвинувачення за цим епізодом доведеним, суд використав у вироку показання ОСОБА_6 , надані під час досудового слідства та в судовому засіданні про його участь і участь ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину. Як зазначав ОСОБА_6 , на початку квітня 1999 року він отримав від ОСОБА_7 завдання знайти ОСОБА_27 - учасника злочинного угрупування ОСОБА_41 з метою його вбивства. 18 квітня 1999 року вони зі ОСОБА_2 знайшли цю особу в барі «Космо», про що ОСОБА_6 повідомив телефоном ОСОБА_38 . Після цього ОСОБА_38 приїхав у бар з ОСОБА_37 і пострілами з вогнепальної зброї вбив ОСОБА_27 й ОСОБА_28 , котрий знаходився разом з ним. Відповідно до свідчень ОСОБА_6 під час убивства вони зі ОСОБА_2 в автомобілі останнього на прохання ОСОБА_38 чекали безпосередніх виконавців злочину, а в подальшому відвезли ОСОБА_38 з місця події (т. 1, а. с. 131; т. 45, а. с. 101, 102).

Наведені показання щодо способу позбавлення потерпілих життя і використаного знаряддя узгоджувалися з даними: протоколу огляду місця події з фіксацією слідів злочину, а також виявлення неподалік нічного клубу «Космо» пістолета «Браунінг» з глушником; висновків судових медичних, медико-криміналістичних та балістичної експертиз про кількість, характер і локалізацію завданих ОСОБА_27 й ОСОБА_28 вогнепальних поранень, які призвели до їх смерті та були заподіяні пострілами з виявленого пістолета (т. 45, а. с. 17, 20, 39, 40; т. 47, а. с. 17-20, 65-69, 95-98, 133-138, 164-171).

Об`єктивно підтверджена іншими доказами достовірність показань ОСОБА_6 відносно дій безпосередніх виконавців убивства переконливо свідчила про відсутність підстав не довіряти цим показанням і в іншій частині, у тому числі щодо участі і ролі у злочині ОСОБА_2 .

Всупереч доводам захисника у заяві, суд дав належну оцінку й деяким неточностям у показаннях ОСОБА_6 щодо деталей подій і обґрунтовано не визнав їх підставами для сумнівів у достовірності показань у цілому щодо обставин, які мали істотне значення для вирішення питання про доведеність пред`явленого заявнику обвинувачення і кримінально-правової кваліфікації його дій. Більш того, окремі розбіжності в показаннях ОСОБА_6 свідчили про вільний вибір ним процесуальної поведінки, самостійне й добровільне відтворення подій, що відбувалися за його участю настільки, наскільки цей засуджений їх пам`ятав і вважав за необхідне повідомляти правоохоронним органам з огляду на обрану позицію.

Попри те, що заявник безпосередньо не спричиняв ОСОБА_27 та ОСОБА_28 тілесних ушкоджень, які призвели до їх смерті, суд при юридичній оцінці дій ОСОБА_2 обґрунтовано взяв до уваги те, що заявник був об`єднаний з іншими членами банди єдиним умислом на вбивство і відповідно до розробленого плану й технічного розподілу функцій виконав частину обсягу дій, на думку групи співучасників, необхідних для реалізації злочинного наміру. З огляду на викладене суд дійшов правильного висновку про участь ОСОБА_2 у зазначеному вбивстві як співвиконавця.

Перевіряючи законність і обґрунтованість висновків судів щодо використання у вироку інших доказів винуватості ОСОБА_2 у бандитизмі та умисних убивствах ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_34 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , крім початкових свідчень заявника, ОСОБА_65 не знаходить підстав вважати ці інші докази недопустимими з погляду сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree).

Зміст даної доктрини полягає в недопустимості як доказів, одержаних безпосередньо внаслідок порушення гарантованих Конвенцією прав людини, так і інших засобів доказування, що випливають з них та є похідними. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є неможливість їх одержання за відсутності даних, отриманих незаконним шляхом (рішення у справі «Гефген проти Німеччини», п. 50-52 рішення у справі «Шабельник проти України (№ 2)», п. 66 рішення у справі «Яременко проти України (№ 2)»).

Показання ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 є різними джерелами інформації, самостійними та непов`язаними одне з одним. Матеріали справи не містять об`єктивних даних, які би свідчили про неможливість перших допитів інших співучасників як підозрюваних та обвинувачених за умови неотримання працівниками міліції явок з повинною ОСОБА_2 і показань заявника як свідка. Зміст свідчень ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 не був зумовлений відомостями, наданими ОСОБА_2 правоохоронним органам.

Натомість показання ОСОБА_6 щодо ролі й участі заявника у банді, а також обставин вчинення ОСОБА_2 убивств у складі злочинного об`єднання стосувалися фактів, відомих ОСОБА_6 як учаснику відповідних подій. Показання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 і свідків містили інформацію, сприйняту ними безпосередньо або одержану від інших осіб незалежно від змісту явок з повинною заявника та його свідчень органам досудового слідства. Таким чином, немає підстав вважати, що за відсутності у розпорядженні працівників міліції початкових зізнань ОСОБА_2 у злочинах характер і обсяг фактичних даних, повідомлених у показаннях іншими засудженими і свідками, був би іншим.

У протоколах оглядів та виїмок, висновках судових медичних, медико-криміналістичних, балістичних, вибухово-технічних експертиз задокументовано виявлення та вилучення зброї та інших об`єктів матеріально-технічної бази банди, речових доказів вчинених нею злочинів, фіксацію слідів, наслідків убивств та замахів на вбивства і результати їх експертних досліджень. Усі ці засоби доказування відображають об`єктивні відомості, спосіб одержання яких також не має ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з результатами слідчих дій зі ОСОБА_2 .

Крім цього, оцінюючи в межах своїх повноважень з перегляду судових рішень у порядку виключного провадження законність урахування судами показань ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 як прямих доказів винуватості ОСОБА_2 в убивствах і бандитизмі, Велика Палата бере до уваги те, що порушень їх конвенційних прав під час допитів міжнародною судовою установою не констатовано.

Доводи ОСОБА_6 на початку судового розгляду, а також твердження інших засуджених та їх захисників про застосування щодо ОСОБА_6 недозволених методів слідства, внаслідок чого він обмовив себе та інших засуджених, у тому числі ОСОБА_2 , у вчиненні злочинів, були предметом ретельної перевірки суду і не знайшли свого підтвердження.

При цьому суд узяв до уваги, що заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, виявлених у нього відповідно до висновків судово-медичних експертиз від 25 і 28 травня 2002 року, внаслідок насильства, застосованого працівниками міліції в установлених законом межах у відповідь на опір під час затримання, встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Вироком Жовтневого районного суду міста Харкова від 29 грудня 2003 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення такого опору за ч. 3 ст. 342; ч. 2 ст. 345 КК. Будь-яких інших тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 зафіксовано не було. Таким чином, жодні встановлені у справі об`єктивні дані не свідчили про застосування щодо цього засудженого насильства після затримання, коли він уже перебував під контролем правоохоронних органів і допитувався з приводу обставин вчинених злочинів.

Постановою прокуратури за результатами перевірки заяв ОСОБА_6 про застосування недозволених методів слідства в порушенні кримінальної справи щодо службових осіб правоохоронних органів відмовлено (т. 7, а с. 147, 148). В установленому законом порядку це процесуальне рішення не оскаржувалось і не скасовано. Невідповідності зазначеної перевірки вимогам статті 3 Конвенції у процесуальному аспекті з погляду ефективності розслідування доводів про жорстоке поводження міжнародною судовою установою не констатовано.

Крім цього, дані під час досудового розслідування показання про його спільну зі ОСОБА_2 участь у вчиненні вбивств ОСОБА_6 частково підтвердив у судовому засіданні. Обставин вчинення цих злочинів, установлених судом першої інстанції на підставі, в тому числі, його показань як підозрюваного та обвинуваченого, а також висновків суду щодо спростування тверджень про відібрання таких свідчень незаконним шляхом, ОСОБА_6 та його захисник в касаційному порядку не оспорювали. Натомість у поданій захисником в інтересах цього засудженого касаційній скарзі захист посилався на суворість призначеного покарання, яке просив пом`якшити.

До того ж засуджені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та їх захисники, а також засуджений ОСОБА_3 в порядку апеляційної процедури не заперечили правильність посилань суду у вироку як на докази по справі, на явки цих засуджених та їх показання, які вони давали на досудовому слідстві і в суді в тій частині, в якій ними доводилась винуватість всіх засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів (стор. 39 ухвали Верховного Суду України).

Як видно з вироку, суд відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року перевірив свідчення інших співучасників злочинів з погляду належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності з іншими доказами для визнання пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення доведеним. У ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б могли давати ОСОБА_6 , а також ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 підстав для обмови заявника і ставити під сумнів правдивість їх свідчень.

Водночас Велика Палата звертає увагу, що в порядку виключного судового провадження з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року, не здійснюється повторної касаційної процедури, а судові рішення переглядаються лише на предмет впливу встановленого ЄСПЛ недотримання Україною міжнародних зобов`язань на загальну справедливість судового розгляду. Виходячи із зазначеного, керуючись принципом юридичної визначеності, Велика Палата в межах екстраординарного провадження не перевіряє правильність оцінки судами доказів, встановлення фактичних обставин справи, кримінально-правової кваліфікації діянь, дотримання вимог кримінально-процесуального закону і вирішення інших питань, які не пов`язані з визнаними міжнародною установою порушеннями конвенційних прав заявника.

У разі встановлення за результатами виключного провадження недопустимості окремих використаних судами доказів у зв`язку з одержанням їх усупереч вимогам Конвенції Верховний Суд вирішує питання про законність і обґрунтованість судових рішень у цілому, зокрема, з погляду достатності решти доказів, покладених в основу вироку, для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.

Доводи захисника про непричетність ОСОБА_2 в убивстві ОСОБА_24 , ОСОБА_34 та ОСОБА_26 з посиланням на докази, які, на його думку, можуть свідчити про вчинення цього злочину іншою особою, по суті є аргументами щодо невідповідності висновків суду обставинам справи і стосуються не питань права, а фактів, жодним чином не пов`язаних з констатованим ЄСПЛ недотриманням вимог Конвенції. За таких обставин наведені доводи не можуть бути предметом перевірки Верховного Суду в межах виключного судового провадження.

З урахуванням зазначеного Велика Палата не знаходить підстав констатувати неправильність висновків судів у частині аналізу, оцінки й використання інших доказів участі ОСОБА_2 у банді та вчинення вбивств ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_34 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 , крім явок з повинною заявника та його показань як свідка від 09 квітня 2002 року. Сукупність цих доказів, які не є ні прямим, ні опосередкованим результатом установлених ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань, суди обґрунтовано визнали достатніми для визнання ОСОБА_2 винуватим у зазначених злочинах.

Епізод щодо потерпілого ОСОБА_30 .

Перевіряючи судові рішення в частині засудження ОСОБА_2 за цим епізодом, Велика Палата виходить із того, що ні в явках з повинною від 04 квітня 2002 року, ні у своїх показаннях як свідка від 09 квітня 2002 року ОСОБА_2 не повідомляв про свою причетність до замаху на вбивство ОСОБА_30 і суд не використовував відповідних доказів на підтвердження пред`явленого йому обвинувачення в цьому злочині.

Натомість, як видно з вироку, суд умотивував свої висновки про співучасть ОСОБА_2 в посяганні на життя потерпілого іншими доказами, безпосередньо сприйнятими або дослідженими в судовому засіданні й оціненими як кожний окремо на предмет належності, допустимості й достовірності, так і в сукупності та взаємозв`язку з погляду достатності для визнання відповідної частини обвинувачення доведеною.

Зокрема, суд узяв до уваги показання ОСОБА_8 як обвинуваченого про обставини підготовки до злочину. Як слідувало з наведених показань, ОСОБА_2 разом з ОСОБА_8 , ОСОБА_66 , ОСОБА_36 та ОСОБА_5 впродовж двох-трьох тижнів стежили за ОСОБА_30 з метою його вбивства, встановили адресу потерпілого, транспортний засіб, яким він користувався, і місця, які часто відвідував. Після одержання такої інформації, як зазначав ОСОБА_8 , він привіз ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до будинку потерпілого і вони стріляли в ОСОБА_30 з пістолетів (т. 52, а. с 43-48, 121-131).

Наведені показання узгоджувалися зі: свідченнями в судовому засіданні ОСОБА_6 , показаннями ОСОБА_7 під час досудового слідства та судового розгляду, свідченнями ОСОБА_5 як обвинуваченого, відібраними в присутності захисника, про їх спільну участь у підготовці та вчиненні замаху на вбивство ОСОБА_30 на замовлення ОСОБА_4 і роль у злочинній діяльності кожного зі співучасників; показаннями потерпілого; даними протоколу огляду місця події, висновків судових медичної та балістичної експертиз щодо обставин посягання на життя ОСОБА_30 , у тому числі способу і знарядь злочину, а також з іншими доказами, зміст яких докладно наведено у вироку (т. 18, а. с. 45; т. 51, а. с. 85, 86; т. 51, а. с. 12-24, 156, 157, 207-212; т. 57, а. с. 45).

Епізод готування до вбивства ОСОБА_31 і незаконного поводження ОСОБА_2 з вогнепальною зброєю

Визнаючи заявника винуватим у готуванні до вбивства ОСОБА_31 та в незаконному придбанні, виготовленні, носінні і зберіганні з цією метою вогнепальної зброї, суд також не посилався в обґрунтування прийнятого рішення на дані явок з повинною заявника та його показання як свідка, відібрані у квітні 2002 року.

В основу вироку у відповідній частині покладено сукупність інших доказів, досліджених, проаналізованих та оцінених за результатами судового розгляду, порядок одержання та використання яких не пов`язаний з установленими ЄСПЛ порушеннями Україною міжнародних зобов`язань.

Зокрема, суд аргументував свої висновки даними явки з повинною ОСОБА_7 про надання ОСОБА_4 восени 1999 року вказівки йому та ОСОБА_8 позбавити ОСОБА_31 життя. При цьому, як зазначав ОСОБА_7 , ОСОБА_4 розповідав їм про спробу ОСОБА_2 , ОСОБА_36 та ОСОБА_6 вчинити зазначений злочин навесні 1999 року, що не було реалізовано у зв`язку із затриманням ОСОБА_2 та ОСОБА_36 працівниками міліції (т. 18, а. с. 20, 21).

Факт перебування ОСОБА_2 разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_36 поблизу будинку ОСОБА_31 вранці 19 березня 1999 року та затримання в цьому місці заявника й ОСОБА_36 підтверджено також дослідженими в судовому засіданні свідченнями самого ОСОБА_2 як підозрюваного від 21 березня 1999 року, показаннями свідка ОСОБА_67 , даними явки з повинною ОСОБА_8 від 27 березня 2003 року, даними рапорту працівника Малиновського районного відділу Одеського міського управління МВС України в Одеській області і протоколу затримання ОСОБА_2 (т. 10, а. с. 26, 56-58, 63, 186-189, 202-206; т. 54, а. с. 8, 9).

Порушень прав заявника, гарантованих Конвенцією, під час його допиту як підозрюваного 21 березня 1999 року ЄСПЛ установлено не було. ЄСПЛ констатував невідповідність міжнародним зобов`язанням України поводження зі ОСОБА_2 лише в період кінця березня - початку квітня 2002 року. Відтак ці порушення не вплинули на допустимість як доказів початкових показань заявника про обставини його затримання біля помешкання ОСОБА_31 і на законність висновків суду щодо використання цих свідчень в обвинувальному вироку.

Окрім наведеного, за змістом явки з повинною ОСОБА_8 , після звільнення з ізолятора ОСОБА_6 розповідав, що він разом зі ОСОБА_2 та ОСОБА_36 приїздив до місця проживання ОСОБА_31 з метою її вбивства, проте цьому перешкодило виявлення їх працівниками міліції, у зв`язку із чим у подальшому вони не могли виконати замовлення, оскільки потрапили в поле зору правоохоронних органів (т. 54, а. с. 8, 9).

Факт озброєння заявника для вчинення вбивства встановлено на підставі протоколу огляду місця події про виявлення та вилучення за місцем тимчасового проживання ОСОБА_2 двох обрізів, а також висновку судово-балістичної експертизи, згідно з яким ці предмети є переробленою вогнепальною зброєю, виготовленою шляхом вкорочення значної частини ствола мисливських рушниць 16 калібру, і придатні для стрільби (т. 10, а. с. 21, 22, 89-91).

Таким чином, жоден з покладених в основу вироку доказів винуватості ОСОБА_2 у замаху на вбивство ОСОБА_30 та готуванні до вбивства ОСОБА_31 не мав ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з явками з повинною заявника та його показаннями як свідка від 09 квітня 2002 року. Сукупність доказів, на яких ґрунтуються висновки суду про доведеність обвинувачення заявника за вказаними епізодами, в результаті виключення із судових рішень посилань на явку з повинною і початкові зізнавальні свідчення заявника не впливають на доведеність його винуватості. Повноваженнями переоцінювати окремі засоби доказування і перевіряти правильність висновків судів у частині їх використання за іншими критеріями, не пов`язаними з констатованими ЄСПЛ порушеннями Україною міжнародних зобов`язань, Велика Палата в межах екстраординарного судового провадження не наділена.

З огляду на викладене Велика Палата за результатами перегляду судових рішень у зв`язку з визнаним міжнародною судовою установою недотриманням конвенційних прав заявника під час відібрання явок з повинною та його допиту як свідка у квітні 2002 року не знаходить підстав втручатися у вирок та ухвалу в частині його засудження за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_30 та ОСОБА_31 .

Епізод щодо потерпілого ОСОБА_29 .

Велика Палата погоджується з аргументами захисника про порушення засади законності при засудженні ОСОБА_2 за окремим епізодом вбивства ОСОБА_29 .

За цим епізодом сукупність доказів, що залишається після виключення з вироку даних явок з повинною ОСОБА_2 та його показань як свідка від 09 квітня 2002 року, не дає підстав вважати висновки суду про доведеність обвинувачення заявника у відповідній частині такими, що ґрунтуються на вимогах ч. 3 ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 327 КПК 1960 року. Згідно з цими вимогами обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови доведеності в ході судового розгляду винності у злочині підсудного, на чию користь тлумачаться всі сумніви з даного приводу.

Як на один із доказів винуватості ОСОБА_2 в убивстві ОСОБА_29 суд послався на показання ОСОБА_6 як обвинуваченого. Проте, відповідно до цих свідчень, ОСОБА_6 не знав, хто із членів банди вчинив убивство ОСОБА_29 , а повідомляв лише про наявність у розпорядженні заявника на час позбавлення потерпілого життя автомобіля «Опель Кадетт» (т. 6, а. с. 32-34). Наведені показання у вироку використано шляхом зіставлення з інформацією про переміщення ОСОБА_2 на місце злочину на цьому транспортному засобі, зафіксованою в його явці з повинною.

Крім цього, суд аргументував свої висновки за цим епізодом показаннями потерпілих ОСОБА_68 та ОСОБА_69 про сам лише факт загибелі ОСОБА_29 , свідків ОСОБА_70 та ОСОБА_71 , котрі лише чули постріли, проте не бачили моменту вбивства й осіб, які його вчинили, даними протоколів огляду місця події та висновку судово-медичної експертизи щодо слідів і наслідків злочину (т. 48, а. с. 39-48, 50, 51, 125, 126).

У межах своїх процесуальних повноважень з перегляду справи в порядку екстраординарного провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року Велика Палата Верховного Суду не здійснює повторної оцінки доказів і не перевіряє правильності встановлення судом фактичних обставин справи, а вирішує питання про те, чи зумовлюють установлені ЄСПЛ порушення державою міжнародних зобов`язань невідповідність судових рішень у цілому або в окремій частині встановленим ст. 6 Конвенції і нормами національного процесуального права гарантіям справедливості судового розгляду.

Після виключення з вироку та ухвали даних явки з повинною ОСОБА_2 і його показань як свідка судове провадження в частині засудження заявника за цим епізодом як безпосереднього виконавця вбивства ОСОБА_29 на підставі інших доказів не може вважатися справедливим за критерієм доведеності обвинувачення поза розумним сумнівом.

Встановлення за результатами касаційного розгляду обставин, передбачених, зокрема п. 2 ст. 213 КПК 1960 року, п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, зумовлює закриття справи касаційним судом на підставі ст. 440 КПК, враховуючи повноваження Великої Палати, передбачені ч. 1 ст. 467 КПК. Правом вирішити в аналогічний спосіб заяву про перегляд судових рішень на підставі п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року наділявся і Верховний Суд України відповідно до положень ч. 3 ст. 400-22 цього Кодексу.

Таким чином, у разі встановлення за наслідками перегляду судових рішень у порядку екстраординарного провадження обставин, які виправдовують особу у вчиненні злочину і виключають провадження у кримінальній справі щодо неї, ОСОБА_65 має право скасувати відповідні рішення із закриттям справи, в тому числі в частині пред`явленого обвинувачення, в межах повноважень суду касаційної інстанції.

Виходячи з наведеного Велика Палата дійшла висновку, що вирок та ухвала в частині засудження ОСОБА_2 за епізодом убивства ОСОБА_29 підлягають скасуванню із закриттям кримінальної справи у відповідній частині у зв`язку з недоведеністю участі заявника у вчиненні злочину.

Однак ОСОБА_65 не знаходить підстав для скасування вироку та ухвали в іншій частині пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення, визнаного судом доведеним. А доводи захисника про відсутність складів злочину у всіх інших діяннях ОСОБА_2 не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому є безпідставними.

Оцінюючи вплив недотримання конвенційних прав заявника під час проведення окремих процесуальних дій на результати судового провадження в цілому, Верховний Суд враховує позицію міжнародної судової установи в рішеннях, у яких було встановлено невідповідність вимогам статті 6 Конвенції процедури провадження у Верховному Суді України щодо перегляду вироків з підстав констатованих ЄСПЛ порушень державою міжнародних зобов`язань, зокрема у справах «Яременко проти України» (№ 2) і «Шабельник проти України» (№ 2).

Проте обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин, покладених в основу зазначених вище рішень ЄСПЛ, і такі відмінності мають істотне значення з погляду юридичних наслідків недотримання прав особи, передбачених Конвенцією.

Зокрема, за висновками Суду, викладеними у справах «Яременко проти України» (№ 2) і «Шабельник проти України» (№ 2), несправедливість провадження у Верховному Суді України була зумовлена не самим по собі прийняттям за результатами перегляду цим судом справи в порядку виключного провадження, процедура якого не передбачає повноважень досліджувати й оцінювати докази, рішення про зміну вироку шляхом виключення посилання на окремі засоби доказування, а насамперед повторним врахуванням доказів, порядок одержання яких не відповідав вимогам Конвенції, похідних від них відомостей, а також обґрунтуванням власного рішення іншою інформацією, використання якої в наведений спосіб було несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду.

Як слідує зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «Яременко проти України» (№ 2), Верховний Суд України за результатами виключного судового провадження лише закріпив допущені під час досудового слідства і судового розгляду порушення конвенційних прав заявника, оскільки знову визнав допустимими доказами винуватості ОСОБА_72 в умисному вбивстві його показання, відібрані, за викладеними в першому рішенні висновками міжнародної судової установи, з істотним обмеженням права на захист і на мовчання, за обставин, що викликали обґрунтовані сумніви в їх добровільності. У контексті наведеного ЄСПЛ звернув увагу на те, що інші докази, якими Верховний Суд України вмотивував свою постанову, не мали вирішального характеру і по суті були непрямими (пункти 1-13, 65, 66 зазначеного рішення).

Рішенням у справі «Шабельник проти України» (№ 2) встановлено недотримання вимог статті 6 Конвенції під час перегляду справи у зв`язку з тим, що Верховний Суд України, визнаючи законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність висунутих заявнику обвинувачень, послався на докази, похідні від показань ОСОБА_73 на початку досудового слідства. Зазначені показання були одержані внаслідок констатованих міжнародною судовою установою в першому рішенні порушень конвенційних прав ОСОБА_73 , а доказове значення покладених в основу рішення Верховного Суду України даних протоколу огляду місця події і висновків експертиз ґрунтувалося лише на зіставленні зафіксованої в них інформації з показаннями заявника, недопустимими з погляду вимог Конвенції (пункти 51, 52).

Натомість у цій справі покладені в основу вироку та ухвали в частині засудження ОСОБА_2 за бандитизм та вчинення у складі банди всіх інкримінованих йому злочинів, крім убивства ОСОБА_29 , показання ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , свідків, результати експертних досліджень, дані всіх інших документів, крім явок з повинною ОСОБА_2 та протоколу його допиту як свідка від 09 квітня 2002 року, не мають ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з установленими ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав заявника. Відтак урахування наведених доказів як належних і допустимих, на переконання Великої Палати, не підриває загальної справедливості судового розгляду.

Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

На підставі п. 1 ст. 46 Конвенції Україна взяла на себе зобов`язання виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.

Як зазначено у ст. 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Одним зі способів відновлення попереднього юридичного стану заявника є повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Згідно з Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Комітет Міністрів) державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація), зобов`язання держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ за певних обставин включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує Суд згідно зі ст. 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

Пункт 1 наведеного джерела міжнародного права рекомендує договірним сторонам забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення restitutio in integrum, наскільки це можливо.

Проте встановлення конкретних способів втілення цієї мети є компетенцією уповноважених органів держави і визначається нормами національного процесуального закону.

Згідно з п. 2 Рекомендації Комітет Міністрів закликає договірні сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:

коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

коли рішення Суду спонукає до висновку, що: а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

При цьому ні Рекомендація, ні Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не встановлюють обмежень щодо того, суд якої інстанції має здійснювати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження.

Водночас перегляд Великою Палатою судових рішень на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом як особливий порядок виключного судового провадження вже сам по собі є формою поновлення провадження і повторного розгляду справи.

Окрім наведеного, в розумінні п. 2 Рекомендації засудження особи та відбування нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень, які можуть бути виправлені виключно шляхом скасування судового рішення в повному обсязі, лише у випадках, коли порядок постановлення вироку та/або його зміст загалом є несумісним з установленими Конвенцією гарантіями справедливого судового розгляду.

За відсутності наслідку визнаних ЄСПЛ порушень прав особи у виді несправедливості її засудження виконання рішення міжнародної судової установи не вимагає відновлення юридичного становища, яке засуджений мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину. Адже за таких обставин немає підстав вважати, що за умови недопущення порушень конвенційних прав заявника одержання інших доказів його злочинної діяльності щодо нього й ухвалення на їх основі обвинувального вироку було б неможливим.

В означеній ситуації адекватним способом забезпечення restitutio in integrum є анулювання наслідків порушень конвенційних прав особи шляхом виключення з судових рішень посилань на докази, одержані в результаті таких порушень. Адже відповідні наслідки не зачіпають законності й обґрунтованості вироку в цілому, а полягають лише в недопустимості засобів доказування, що є результатом недотримання державою міжнародних зобов`язань.

Практика ЄСПЛ не свідчить про безумовну відсутність у компетентної національної судової установи повноважень за результатами перегляду рішень судів з підстав констатованих Судом порушень конвенційних прав особи змінити ці рішення в означений спосіб.

Зокрема, як наголошує ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2009 року у справі «Асоціація проти промислового розведення тварин проти Швейцарії» (Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT) v. Switzerland), повторна процедура на національному рівні є не самоціллю, а лише можливим засобом повного та належного виконання рішень Суду (пункт 90).

Водночас держава-відповідач під наглядом Комітету Міністрів має свободу вибору заходів, за допомогою яких вона виконуватиме своє юридичне зобов`язання за ст. 46 Конвенції, за умови, що такі заходи відповідають наведеним у рішенні Суду висновкам (пункт 249 рішення від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі і Джунта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy).

На рівні національного процесуального закону порядок розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ у межах виключного (екстраординарного) судового провадження, в тому числі на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, регулюється нормами глави 34 КПК. Згідно з ч. 1 ст. 467 цього Кодексу при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами нового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Таким чином, під час прийняття рішення Велика Палата Верховного Суду вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 КПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 436 цього Кодексу суд касаційної інстанції наділений правом змінити вирок, ухвалу, постанову, а також скасувати їх із закриттям провадження у справі, в тому числі в частині обвинувачення.

Як передбачено ч. 1 ст. 467 КПК, за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати це рішення повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції. Проте право призначити новий судовий розгляд є лише одним із альтернативних, яким повноваження Великої Палати в разі повного або часткового задоволення заяви про перегляд судових рішень не обмежуються.

Норми аналогічного змісту щодо наслідків перегляду вироків та ухвал Верховним Судом України з підстав установлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом передбачалися статтею 400-22 КПК 1960 року. Відповідно до ч. 3 цієї статті суд наділявся правом у разі повного або часткового задоволення заяви про відповідний перегляд скасувати вирок та/або ухвалу і прийняти нове рішення або направити справу на новий судовий розгляд.

Водночас зміна вироку за своїм змістом передбачає менший ступінь втручання в цей судовий акт порівняно з прийняттям Верховним Судом власного рішення, повноваження прийняти яке прямо передбачено спеціальними нормами процесуального права. Виходячи з викладеного зміна вироку в порядку екстраординарного судового провадження не призведе до обмеження процесуальних прав особи, встановлених національним законом і визначених міжнародними стандартами.

Приймаючи рішення за результатами розгляду заяви захисника Левицького О. В. з доповненнями та змінами до неї в інтересах засудженого ОСОБА_2 , Велика Палата виходить з того, що хоча в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника і лежать окремі суттєві процедурні помилки, однак вони не ставлять під сумнів результатів судового провадження щодо визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, за винятком убивства ОСОБА_29 , не дають підстав вважати його засудження несправедливим, а зміст вироку - таким, що не відповідає вимогам Конвенції в цілому.

На користь такого висновку свідчить і зміст рішення ЄСПЛ у справі за заявою ОСОБА_2 . Як зазначено в цьому рішенні, встановлення порушення у справі не означає, що заявника було засуджено помилково (пункт 88).

Виходячи із зазначеного, для виконання державою міжнародних зобов`язань за наведених конкретних обставин суд відновлює юридичне становище, яке ОСОБА_2 мав до постановлення щодо нього обвинувального вироку у частині вбивства ОСОБА_29 і до використання судом посилання як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів на дані його явок з повинною від 04 квітня 2002 року та на показання ОСОБА_2 як свідка від 09 квітня 2002 року.

Усунення наслідків допущених у справі порушень конвенційних прав заявника шляхом скасування вироку та ухвали із закриттям справи лише в частині засудження за одним епізодом обвинувачення та зміни судових рішень в іншій частині найбільш відповідатиме принципу юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду.

Наведена засада полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення лише тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, заява № 28342/95, пункти 61, 62; «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява № 52854/99, пункти 51, 52; «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 40; «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, пункт 46).

Відповідно до орієнтирів дотримання міжнародних зобов`язань, наведених ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії» (Moreira Ferreira v. Portugal), відступ від принципу правової визначеності є необхідним і виправданим у разі виявлення суттєвого недоліку попереднього провадження, яке може вплинути на результат справи, або у випадках, коли необхідність забезпечення відшкодування, особливо в контексті виконання рішень Суду, в цілому свідчить на користь поновлення провадження (пункт 62 рішення).

Виходячи з наведеного, з огляду на констатований ЄСПЛ зміст порушень, стадію провадження, на якій вони були допущені, їх правову природу і наслідки, виправлення таких порушень необхідно та можливо здійснити шляхом скасування судових рішень із закриттям справи в частині засудження ОСОБА_2 за епізодом убивства ОСОБА_29 та зміни вироку й ухвали в іншій частині шляхом виключення посилання як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів на дані його явок з повинною від 04 квітня 2002 року та на показання ОСОБА_2 як свідка від 09 квітня 2002 року.

За епізодом щодо потерпілого ОСОБА_29 дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за пунктами «а», «з», «и», «і» статті 93 КК 1960 року як умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила умисні вбивства. Оскільки інші передбачені статтею 93 КК 1960 року злочини, в частині засудження заявника за які судові рішення не скасовуються, містять ці ж самі юридичні ознаки, скасування вироку та ухвали в частині визнання ОСОБА_2 винуватим в умисному вбивстві ОСОБА_29 не призводить до зміни кримінально-правової кваліфікації решти вчинених ним злочинів.

За результатами перегляду справи в порядку виключного провадження зменшено обсяг обвинувачення ОСОБА_2 , визнаного судом доведеним, однак залишаються в силі судові рішення в частині засудження його за епізодами семи умисних убивств. Усі ці діяння вчинені ОСОБА_2 з корисливих мотивів, у складі банди, метою якої було вчинення найтяжчих корисливо-насильницьких злочинів, у тому числі пов`язаних з посяганням на життя людини. Безпосередньою функцією цього засудженого у злочинному об`єднанні було виконання замовлень на вбивства. Дані злочини він вчиняв із застосуванням вогнепальної зброї у громадських місцях, що становило загрозу для життя і здоров`я інших осіб.

Виходячи з наведеного, суди дійшли обґрунтованого висновку про виняткову небезпеку ОСОБА_2 для суспільства. Скасування вироку й ухвали в частині засудження заявника за одним епізодом злочинної діяльності, пов`язаним з умисним убивством одного потерпілого, не зумовлює необхідності зміни призначеного йому покарання.

Водночас Велика Палата звертає увагу на те, що положеннями п. 1 ч. 1 ст. 65 КК, як і ст. 39 КК 1960 року, передбачено призначення судом покарання в межах санкції статті (частини статті) кримінального закону, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Таким чином, захід примусу обирається за статтею або частиною статті кримінально-правової норми, за якою кваліфіковано дії винного. За окремими епізодами злочинної діяльності покарання не призначається.

Юридичні наслідки недотримання державою міжнародних зобов`язань під час проведення окремих процесуальних дій зі ОСОБА_2 стосуються лише його і не поширюються на інших засуджених, котрі до Суду не зверталися і порушення конвенційних прав яких ЄСПЛ не встановлено.

Оскільки Велика Палата здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, в частині наслідків констатованого ЄСПЛ недотримання Україною вимог Конвенції, то втручання у вирок та ухвалу в частині засудження інших співучасників злочинів становило б вихід за межі правових підстав перегляду і суперечило б засадам юридичної визначеності й остаточності судових рішень.

Зважаючи на викладене, керуючись статтями 400-21, 400-22 КПК 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 року, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

Заяву захисника Левицького Олега Володимировича з доповненнями та змінами до неї в інтересах засудженого ОСОБА_2 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_2 змінити.

Виключити з цих рішень посилання як на докази вини ОСОБА_2 на дані його явок з повинною від 04 квітня 2002 року та на дані протоколу його допиту як свідка від 09 квітня 2002 року.

Ці ж судові рішення в частині засудження ОСОБА_2 за умисне вбивство ОСОБА_29 скасувати, а кримінальну справу в цій частині закрити на підставі п. 2 ст. 213 КПК 1960 року у зв`язку з недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину.

У решті зазначені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суддя-доповідач

В. В. Князєв Ж. М. Єленіна

Судді
:

Т
. О. Анцупова

Л
. М. Лобойко

В
. В. Британчук Ю. Л. Власов

К
. М. Пільков Л. І. Рогач

І. В. Григор`єва

О
. М. Ситнік

Д
. А. Гудима В. І. Данішевська О. С. Золотніков Л. Й. Катеринчук

В
. М. Сімоненко І. В. Ткач С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 97829121

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В.В., Григор`євої І.В., Пількова К.М., Ситнік О.М., Ткача І.В., Штелик С.П. у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 за заявою захисника Левицького О.В. про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

За вироком Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 Кримінального кодексу України (далі - КК), ч. 2 ст. 17, пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93, пунктами «а», «г», «е», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року), до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю. На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання у виді позбавлення волі строком в один рік за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року та призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Щодо цих засуджених міжнародною судовою установою рішення не ухвалювалось.

Вищевказаним вироком ОСОБА_1 визнаний винним в участі у створеній невстановленими особами банді, яка протягом 1996 - 2003 років здійснювала напади на території Одеської області.

Так, 11 жовтня 1998 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з корисливих мотивів на замовлення вбив ОСОБА_10

3 жовтня 1998 року він за попередньою змовою з невстановленою особою з тих же мотивів на замовлення вбив ОСОБА_11 .

15 січня 1999 року ОСОБА_1 та невстановлена особа умисно вбили ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14

18 квітня 1999 року невстановлена особа, діючи за розробленим планом і за попередньою змовою, умисно вбила ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Інша невстановлена особа спостерігала за потерпілими до вбивства та за обстановкою, забезпечуючи безпеку. Після вбивства ОСОБА_15 та ОСОБА_16 вищевказані особи повернулися до автомобіля, на якому під керуванням ОСОБА_1 втекли з місця злочину.

11 серпня 1999 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_5 та невстановленою особою умисно вбив ОСОБА_17 .

З 9 до 29 серпня 1999 року ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 і чотири невстановлені особи провели приховане спостереження за ОСОБА_18 . Потім, діючи за вказівкою ОСОБА_3 та згідно з розробленим ним планом, 30 серпня 1999 року ОСОБА_4 спостерігав за пересуванням потерпілого, а ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вчинили замах на умисне вбиство ОСОБА_18 . Після цього, вважаючи потерпілого вбитим, вони повернулися до автомобіля, де їх очікував ОСОБА_7 , який перевіз їх у безпечне місце.

19 березня 1999 року ОСОБА_1 , керуючи орендованим автомобілем, готуючись з невстановленою особою до умисного вбивства, проводив приховане спостереження за ОСОБА_19 , а ОСОБА_5 очікував від них результатів, будучи готовим у разі необхідності доставити їм зброю. Проте злочинні дії ОСОБА_1 та невстановленої особи були припинені працівниками міліції, які їх затримали за підозрою у вчиненні злочину в момент знаходження в автомобілі поблизу будинку № 148/3 по вул. Щорса в м. Одесі.

Крім того, ОСОБА_1 визнаний винним у незаконному придбанні у невстановленої особи та переробленні двох обрізів мисливських рушниць моделі ІЖ-К 16, які зберігав до 19 березня 1999 року за місцем свого тимчасового проживання у кв. АДРЕСА_1 без передбаченого законом дозволу.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2011 року частково задоволено касаційне подання прокурора та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 , вирок щодо останнього змінено.

Виключено з кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 93 КК 1960 року кваліфікуючу ознаку, передбачену пунктом «е» цієї статті, а саме - вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Ухвалено вважати його засудженим за пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК, ч. 2 ст. 17 і пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93 та пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року, - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Замість застосування положень ст. 71 КК, застосовано положення ч. 3 ст. 42 КК 1960 року, та за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_1 засуджено цим вироком та вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року, визначено йому остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з зарахуванням в цей строк відбутого ОСОБА_1 покарання з 29 березня 2002 року по 11 квітня 2003 року за вироком від 25 жовтня 2002 року.

У решті вирок Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Верховним Судом України ухвалено відповідне рішення щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6

26 вересня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) одноголосно постановив рішення у справі «Скоморохов проти України».

Зазначеним рішенням ЄСПЛ констатував низку порушень Україною міжнародних зобов`язань під час досудового розслідування та судового розгляду в цій справі, а саме: ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з катуванням заявника на досудовому слідстві та у зв`язку з непроведенням ефективного розслідування тверджень заявника про катування; п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з використанням для засудження заявника показань, наданих ним внаслідок катування.

Суд присудив заявнику 16 000 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди за порушення державою ст. 3 Конвенції, 5000 євро в рахунок відшкодування судових та інших витрат, понесених під час провадження в Суді.

У заяві (з урахуванням доповнень до неї) захисник Левицький О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просив скасувати судові рішення щодо останнього і закрити провадження у справі за недоведеністю вини ОСОБА_1 за усім пред`явленим обвинуваченням, оскільки вину ОСОБА_1 , на його думку, обґрунтовано лише показаннями і явками з повинною ОСОБА_5 , від яких під час судового розгляду останній відмовився, вказуючи що він їх надав під психологічним і фізичним впливом. На думку захисника, такі зізнання не відповідають стандартам доказування «поза розумним сумнівом». Крім того, заявник зазначив, що суди обґрунтували свої висновки про винність ОСОБА_1 на доказах, одержаних усупереч порядку, установленому Конвенцією і нормами національного процесуального права.

01 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) переглянула справу в порядку виключного провадження та постановила: заяву захисника Левицького О.В. з доповненнями та змінами до неї в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково;

вирок Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити;

виключити з цих рішень посилання як на докази вини ОСОБА_1 на дані його явок з повинною від 04 квітня 2002 року та на дані протоколу його допиту як свідка від 09 квітня 2002 року;

ці ж судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 за умисне вбивство ОСОБА_17 скасувати, а кримінальну справу в цій частині закрити у зв`язку з недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину.

У решті зазначені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 . Велика Палата залишила без зміни.

Судді Великої Палати Британчук В.В., Григор`єва І.В., Пільков К.М., Ситнік О.М., Ткач І.В., Штелик С.П. не погоджуються з вищевказаною постановою з огляду на таке.

На нашу думку, є помилковим лише зміна судових рішень шляхом виключення із них даних явок з повинною і протоколу допиту ОСОБА_1 як свідка, скасування судових рішень в частині засудження ОСОБА_1 за умисне вбивство ОСОБА_17 з закриттям кримінальної справи в цій частині у зв`язку з недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину, як спосіб виконання рішення ЄСПЛ.

У рішенні «Скоморохов проти України» ЄСПЛ, оцінюючи загальну справедливість провадження та викладаючи загальні принципи, які мають застосовуватися щодо допиту особи без захисника та доказів, отриманих способом, який визнано таким, що порушує ст. 3 Конвенції, крім іншого, зазначив, що використання в якості доказів показань, отриманих шляхом катувань (явки з повинною) з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, призводить до його несправедливості у цілому, незалежно від їхньої доказової сили і того чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого (п. 80). Суд констатував, що національні суди, визнаючи заявника ( ОСОБА_1 ) винним та обираючи йому покарання, головним чином посилалися на «явки з повинною» його і співобвинувачених, а також на зізнавальні показання, які заявник нібито надав під час його допиту як свідка 09 квітня 2002 року за відсутності захисника (п. 81). Останні показання, за оцінкою Суду, не можуть вважатися такими, що були надані свідомо та добровільно. Суд дійшов висновку, що використання доказів, отриманих внаслідок жорстокого поводження, яке становило катування, призвело до несправедливості провадження щодо заявника (п. 82) і постановив, що у зв`язку з цим стосовно ОСОБА_1 було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції.

За таких висновків міжнародної судової установи виключення з судових рішень посилання на певні докази, скасування цих рішень в частині одного епізоду обвинувачення з залишенням їх у решті без зміни, на нашу думку, не усунуло загальної несправедливості кримінального провадження. Усунути останнє могло лише скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у компетентний суд першої інстанції.

Відновлення попереднього юридичного стану померлого ОСОБА_1 (за клопотанням його дружини, яка бажає його реабілітації) могло бути здійснено лише шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, про що, фактично і вказано ЄСПЛ у рішенні (п. 88).

З огляду на викладене, виходячи з констатованого ЄСПЛ характеру (змісту) порушень Конвенції, на нашу думку, провадження у справі ОСОБА_1 повинно було бути здійснено шляхом повторного розгляду справи компетентним судом першої інстанції, включаючи відновлення усього провадження у справі.

З урахуванням вищенаведеного вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду судові рішення у справі щодо ОСОБА_1 повинна була скасувати у повному обсязі і призначити повторний розгляд справи судом першої інстанції.

Судді

Великої Палати

Верховного Суду

В .В. Британчук

І.В. Григор`єва

К.М. Пільков

О .М. Ситнік

І.В. Ткач

С.П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 97598698

[ANTIRAID]

Останнім часом, судді ВП-ВС, мабуть, вирішили не перенавантажувати суддів нижчих інстанцій та не дивлячись на прямі вказівки ЄСПЛ та зобов'язання України просто частково змінювати незаконні рішення залишаючи в силі самі вироки. Це вже не перша така справа. Але не всі судді з цим погодились, шість суддів виклали окрему думку.

Сама Велика палата зазначила, що приймаючи рішення за результатами розгляду заяви захисника Левицького О. В. з доповненнями та змінами до неї в інтересах засудженого ОСОБА_2 , Велика Палата виходить з того, що хоча в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника і лежать окремі суттєві процедурні помилки, однак вони не ставлять під сумнів результатів судового провадження щодо визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, за винятком убивства ОСОБА_29, не дають підстав вважати його засудження несправедливим, а зміст вироку - таким, що не відповідає вимогам Конвенції в цілому.

На користь такого висновку свідчить і зміст рішення ЄСПЛ у справі за заявою ОСОБА_2. Як зазначено в цьому рішенні, встановлення порушення у справі не означає, що заявника було засуджено помилково (пункт 88).

При цьому судді, які не погодились з таким рішення зазначили, що pа таких висновків міжнародної судової установи виключення з судових рішень посилання на певні докази, скасування цих рішень в частині одного епізоду обвинувачення з залишенням їх у решті без зміни, на нашу думку, не усунуло загальної несправедливості кримінального провадження. Усунути останнє могло лише скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у компетентний суд першої інстанції.

Відновлення попереднього юридичного стану померлого ОСОБА_1 (за клопотанням його дружини, яка бажає його реабілітації) могло бути здійснено лише шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, про що, фактично і вказано ЄСПЛ у рішенні (п. 88).

З огляду на викладене, виходячи з констатованого ЄСПЛ характеру (змісту) порушень Конвенції, на нашу думку, провадження у справі ОСОБА_1 повинно було бути здійснено шляхом повторного розгляду справи компетентним судом першої інстанції, включаючи відновлення усього провадження у справі.