Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ щодо виключення з вироку явки з повинною та залишення його в силі на підставі лише зізнань співучасників

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

06 липня 2021 року

м. Київ

Провадження № 13-3зво21

Справа № 1-7/2010

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Лобойка Л. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

за участю секретаря судового засідання Косіциної Н. М.,

заявника ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника Цику Н. В. (у режимі відеоконференції),

прокурора Трояна О. Л.

розглянула в судовому засіданні спільну заяву ОСОБА_1 та його захисника Цику Нелі Василівни про перегляд вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Стислий зміст судових рішень

1. Вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року ОСОБА_1 засуджено:

- за пунктами 4, 6, 12 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за частиною другою статті 15, пунктами 1, 4, 6, 12 частини другої статті 115 цього Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за частиною четвертою статті 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

2. На підставі статті 70 зазначеного Кодексу за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

3. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , питання про перегляд судових рішень щодо яких у заяві не порушується.

4. Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні у стані алкогольного сп`яніння за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розбійного нападу, поєднаного з проникненням у житло і заподіянням потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, умисного вбивства з корисливих мотивів з особливою жорстокістю й замаху на вбивство двох осіб з корисливих мотивів з особливою жорстокістю за таких обставин.

5. 20 серпня 2008 року близько 02 год. ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , заздалегідь розподіливши між собою ролі, приготувавши дерев`яні та металеву палиці, рукавиці й мотузку, з метою заволодіння майном подружжя ОСОБА_5 прибули до розташованого в селі Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області будинку потерпілих, на який вказав ОСОБА_1 . Через вікно співучасники злочину проникли до помешкання, де напали на ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я. Зв`язавши потерпілих, діючи з особливою жорстокістю, завдаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 особливих страждань, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 упродовж тривалого часу наносили їм численні удари палицями в різні частини тіла, у тому числі у життєво важливі органи, й вимагали негайно віддати їм гроші. Після відмови потерпілих нападники продовжили побиття з умислом на вбивство, у результаті чого ОСОБА_5 загинув на місці події, а ОСОБА_6 було завдано тяжких тілесних ушкоджень у виді відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток черепа і забоєм головного мозку.

6. Переконавшись, що потерпілі не подають ознак життя, помилково вважаючи вбитими їх обох, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обшукали будинок і заволоділи майном подружжя ОСОБА_5 загальною вартістю 1465 грн, після чого залишили місце події й розпорядилися викраденим на власний розсуд. Життя ОСОБА_6 було врятовано завдяки наданій у подальшому кваліфікованій медичній допомозі, тобто її смерть не настала з причин, які не залежали від волі співучасників злочину.

7. Крім цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 засуджено за частиною третьою статті 185 КК за вчинення за попередньою змовою між собою в ніч з 30 на 31 серпня 2008 року двох крадіжок у місті Кіцмань, поєднаних із проникненням у приміщення, та однієї крадіжки в селі Мамаївці Кіцманського району, скоєної в ніч з 31 серпня на 01 вересня 2008 року в аналогічний спосіб.

8. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 24 квітня 2012 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без зміни.

Стислий зміст рішення ЄСПЛ

9. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 08 жовтня 2020 року у справі «Шуманський проти України», яке набуло статусу остаточного, констатовано недотримання конвенційних прав ОСОБА_1 під час досудового розслідування і судового розгляду справи.

10. За висновками Суду, Україна порушила міжнародні зобов'язання за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ) у матеріальному і процесуальному аспектах (пункт 55 рішення). Визнавши відповідні доводи заявника обґрунтованими, Суд виходив з того, що під час перебування під контролем правоохоронних органів ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, і даний факт міг свідчити про жорстоке поводження з ним (пункти 45-48). Однак за небезпідставними скаргами заявника на таке поводження ефективного розслідування не проведено, у зв`язку з чим доводи ОСОБА_1 про застосування щодо нього насильства працівниками міліції не були переконливо спростовані з застосуванням належної правової процедури (пункти 48, 49, 51-54).

11. Тримання заявника під вартою в період з 05 до 08 вересня 2008 року ЄСПЛ оцінив як свавільне й несумісне з вимогами пункту 1 статті 5 Конвенції, виходячи з того, що попри зовнішнє оформлення позбавлення ОСОБА_1 свободи як адміністративного арешту фактично його в цей період допитували щодо обставин розбійного нападу, вбивства і замаху на вбивство, тобто по суті поводилися з ним як з підозрюваним у злочинах. З огляду на викладене міжнародна судова установа визнала, що по суті адміністративний арешт заявника був частиною тримання його під вартою як підозрюваного у кримінальній справі без забезпечення зумовлених таким становищем процесуальних прав (пункти 60, 62).

12. Як установив ЄСПЛ, під час судового розгляду справи щодо ОСОБА_1 не було дотримано вимог пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з використанням судом у вироку як частини доказів обвинувачення даних явки з повинною, відібраної в ОСОБА_1 за відсутності правової допомоги, внаслідок неспростованого факту жорстокого поводження й за обставин, що позбавляли його встановлених законом процедурних гарантій захисту прав підозрюваного (пункт 75).

ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА, ЙОГО ЗАХИСНИКА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Позиція заявника

13. У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 та його захисник просять суд скасувати вирок та ухвалу в частині засудження заявника та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі щодо нього закрити. На обґрунтування своїх вимог автори заяви зазначають, що суд використав у вироку як одне з джерел доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів його явку з повинною, одержану внаслідок констатованих міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника. Звертається увага в заяві і на наявність у матеріалах справи пояснень ОСОБА_1 , датованих 06 вересня 2008 року, відібраних працівниками міліції аналогічним незаконним шляхом.

14. Аналізуючи докази, на яких ґрунтується вирок, ОСОБА_1 і захисник наводять детальні аргументи щодо недоведеності винуватості заявника у розбої, вбивстві та замаху на вбивство. Автори заяви зазначають, що взяті судом до уваги початкові показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 містять низку протиріч щодо істотних обставин події і також були отримані в результаті тиску та погроз працівників міліції, потерпіла ОСОБА_6 під час досудового слідства і в судовому засіданні 23 березня 2009 року (за результатами якого постановлений вирок було скасовано у касаційному порядку) не впізнавала ОСОБА_1 як учасника нападу, не могла роздивитися особу в нічний час у темряві, й об`єктивних даних про причетність заявника до злочинів органами досудового слідства й судом не встановлено.

15. У судовому засіданні ОСОБА_1 і захисник Цику Н. В. підтримали свою спільну позицію, викладену в заяві.

Позиція інших учасників провадження

16. Прокурор вважає за необхідне змінити вирок та ухвалу шляхом виключення посилання як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів на дані його явки з повинною, а в решті судові рішення залишити без зміни. Крім цього, прокурор заявив клопотання про виправлення Великою Палатою описки у вступній частині ухвали ВССУ, в якій унаслідок технічної помилки зазначено про участь у розгляді справи судді Крещенка А. М., замість Фурика Ю. П .

17. Потерпіла ОСОБА_6 у своїй письмовій заяві, яка надійшла на адресу Верховного Суду, виклала власні заперечення проти задоволення вимог ОСОБА_1 та його захисника і прохання залишити вирок та ухвалу без зміни як законні й обґрунтовані.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень вимог Конвенції

18. Мотивуючи у вироку свої висновки про доведеність пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення, суд використав як одне з джерел доказів протокол явки з повинною заявника від 08 вересня 2008 року, у якій він підтверджував свою участь разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину щодо подружжя ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 195, 196).

19. Проте дані цього документа не можуть вважатися допустимими доказами у зв'язку з невідповідністю способу їх одержання вимогам Конвенції і нормам національного законодавства.

20. Як видно з матеріалів справи, після вступу у справу захисника заявник відмовився від своїх початкових зізнань у причетності до нападу на потерпілих, стверджуючи, що ці зізнання були відібрані в нього в результаті погроз і насильства з боку службових осіб правоохоронних органів.

21. Зазначені доводи ОСОБА_1 об`єктивно підтверджувалися даними висновку судово-медичної експертизи № 2594екс від 16 вересня 2008 року про наявність у нього значної кількості тілесних ушкоджень у виді синців, заподіяння яких у період з 05 до 08 вересня 2008 року за обставин, повідомлених у скаргах заявника на дії працівників міліції, не виключалося (т. 4, а. с. 60). Тоді як після затримання ОСОБА_1 05 вересня 2008 року жодних тілесних ушкоджень у нього зафіксовано не було.

22. З огляду на виявлення на тілі заявника слідів насильства, яке могло бути застосоване в період фактичного тримання під вартою, і відсутність з боку компетентних органів держави переконливого спростування доводів ОСОБА_1 про отримання ним тілесних ушкоджень у результаті катування працівниками міліції, ЄСПЛ констатував порушення права заявника у матеріальному аспекті статті 3 Конвенції (пункти 45, 54, 55 рішення Суду).

23. Не було реалізовано право ОСОБА_1 й у процесуальному аспекті цієї статті, оскільки його небезпідставні твердження про застосування недозволених методів слідства не були перевірені у спосіб, який би відповідав міжнародним зобов`язанням України.

24. Зокрема, за висновками Суду, з`ясування обставин, зазначених у скаргах ОСОБА_1 , без порушення кримінальної справи, у порядку лише дослідчої перевірки, процедура якої включала обмежений перелік процесуальних дій і не передбачала набуття заявником статусу потерпілого, не може вважатися ефективним розслідуванням доводів про жорстоке поводження. Більше того, ОСОБА_1 навіть не було опитано, що вже саме по собі свідчило про однобічний і поверхневий характер перевірки (пункти 51, 52 рішення).

25. Відмовляючи постановою від 16 січня 2009 року в порушенні кримінальної справи за цими фактами, прокурор обмежився посиланням на проведення судово-медичної експертизи заявника через кілька днів після закінчення строку його адміністративного арешту в Кіцманському районному відділі міліції, на відсутність скарг ОСОБА_1 з приводу застосування недозволених методів слідства впродовж зазначеного строку, а також голослівним припущенням можливості отримання ним тілесних ушкоджень через власну необережність (т. 1, а. с. 68-70).

26. Проте під час перевірки залишено поза увагою, що після закінчення терміну адміністративного арешту заявника було одразу затримано в порядку статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) й переведено до ізолятора тимчасового тримання. Тобто ОСОБА_1 безперервно продовжував перебувати під контролем правоохоронних органів, що покладало на ці органи обов`язок встановити дійсні обставини отримання ним тілесних ушкоджень.

27. Що стосується відсутності скарг заявника на дії працівників міліції в період з 05 до 08 вересня 2008 року, то викликає сумніви реальна спроможність ОСОБА_1 зробити це в умовах свавільного позбавлення свободи, цілковитої залежності від зазначених службових осіб і відсутності доступу до юридичної допомоги. Водночас у подальшому заявник подав таку скаргу через свого захисника після вступу останнього у справу 09 вересня 2008 року. Наведене переконливо свідчило про наявність у ОСОБА_1 з перших днів його арешту претензій до правоохоронних органів, які він офіційно заявив одразу після усунення перешкод у реалізації відповідних прав.

28. Виходячи із зазначеного Суд визнав неефективним розслідування доводів заявника про жорстоке поводження, за результатами якого винесено постанову від 16 січня 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи (пункти 48, 49 рішення).

29. Таким чином, твердження заявника про застосування щодо нього насильства не були предметом перевірки, процедура якої узгоджувалася б з вимогами Конвенції і практикою ЄСПЛ, а отже не спростовані з дотриманням належної правової процедури. Відтак узяті судом до уваги висновки прокуратури, викладені у постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, про непідтвердженя зазначених ОСОБА_1 фактів не могли бути доказом відсутності жорстокого поводження з ним.

30. Крім цього, ЄСПЛ констатував порушення вимог статті 5 Конвенції у зв`язку з незаконністю тримання ОСОБА_1 під вартою в період з 05 до 08 вересня 2008 року і непроведенням змістовної перевірки доводів заявника щодо фальсифікації матеріалів справи про адміністративне правопорушення для допитів його щодо обставин злочинів в умовах позбавлення свободи без забезпечення процесуальних прав підозрюваного (пункт 75 рішення). Даний факт, на переконання Великої Палати, за цих конкретних обставин справи впливає на допустимість як доказів початкових зізнань заявника у злочинній діяльності.

31. Зокрема, під час судового розгляду не були переконливо спростовані доводи ОСОБА_1 про те, що поставленого йому за провину адміністративного проступку він не скоював, а одразу після доставлення до Кіцманського районного відділу міліції і впродовж усього часу адміністративного арешту його допитували про обставини розбійного нападу, вбивства і замаху на вбивство. Більше того, наявні в матеріалах справи пояснення заявника про його участь у цих злочинах датовані 06 вересня 2008 року, що охоплюється зазначеним вище періодом і передує написанню явки з повинною та затриманню заявника у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом (т. 1, а. с. 197-200).

32. У контексті наведеного Велика Палата звертає увагу на те, що офіційне документування затримання ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин, за яке кримінальний закон одним з альтернативних покарань передбачає довічне ув`язнення, у силу вимог пункту 4 частини першої статті 45 КПК 1960 року зобов`язувало органи досудового розслідування невідкладно забезпечити його послугами захисника.

33. Зазначене, в сукупності з фактом відібрання в заявника явки з повинною в останній день адміністративного арешту, дає достатні підстави для висновку, що застосування відносно нього цього заходу було штучним і переслідувало приховану мету - забезпечення перебування ОСОБА_1 під безперервним контролем правоохоронних органів для допиту щодо обставин злочинів у позапроцесуальний спосіб, уникаючи дотримання встановлених законом гарантій захисту прав підозрюваного, що створювало умови для застосування недозволених методів слідства як засобів отримання визнавальних свідчень.

34. Національні суди, взявши до уваги як допустимі докази дані протоколу явки з повинною заявника від 08 вересня 2008 року, не здійснили ґрунтовної перевірки його доводів про одержання зазначених доказів унаслідок застосування насильства, погроз, порушення права на захист у період позапроцесуального тримання під вартою і не навели у власних рішеннях переконливих аргументів на їх спростування.

35. Висновки ЄСПЛ свідчать про відібрання явки з повинною в результаті порушення державою міжнародних зобов`язань, за обставин, що викликали сумніви в добровільності зізнання у злочинах. Використання судом даних цього документа на підтвердження висунутого ОСОБА_1 обвинувачення суперечило встановленими пунктом 1, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантіям справедливості судового розгляду.

36. Оцінюючи законність і обґрунтованість вироку та ухвали в контексті констатованих міжнародною судовою установою порушень вимог Конвенції, Велика Палата звертає увагу, що на час прийняття цих судових рішень були чинними Конституція України і Закон України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі - Закон № 1906-IV).

37. Згідно зі статтею 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. До таких договорів належить Конвенція, ратифікована Україною на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

38. Як передбачено частиною першою статті 15 Закону № 1906-IV, чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню відповідно до норм міжнародного права. Органи державної влади, до відання яких віднесені врегульовані цими договорами питання, згідно із частиною першою статті 16 зазначеного Закону забезпечують виконання відповідних міжнародних зобов`язань.

39. Таким чином, під час розгляду справи суди зобов`язані були дотримуватися вимог Конвенції як частини національного законодавства.

40. Встановлені міжнародно-правовими нормами і сформовані ЄСПЛ стандарти захисту прав людини в межах кримінально-процесуальних процедур доказування відображені і в нормах національного законодавства, чинного на час постановлення вироку й ухвали.

41. Зокрема, у розумінні частини першої статті 65 КПК 1960 року доказами можуть вважатися лише дані, на підставі яких передбачені цим Кодексом обставини кримінальної справи встановлюються у визначеному законом порядку.

42. З наведеної правової норми слідує, що обов`язковим критерієм допустимості доказів є одержання їх у законний спосіб. Порушення цієї вимоги є безумовною перешкодою для використання доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Адже згідно з частиною третьою статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

43. Частина третя статті 22 КПК 1960 року встановлює заборону домагатись показань обвинувачених та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

44. У справах про злочини, за які передбачено покарання у виді довічного ув`язнення, участь захисника згідно з пунктом 4 частини першої статті 45 КПК 1960 року є обов`язковою з моменту пред`явлення обвинувачення чи затримання особи, яке за наявності для того законних підстав має здійснюватися в порядку, встановленому статтею 115 цього Кодексу.

45. Протягом сімдесяти двох годин після затримання слідчий, орган дізнання відповідно до частини шостої статті 106, частини першої статті 115 КПК 1960 року зобов`язані вчинити одну з таких дій: звільнити затриманого або доставити його до судді з поданням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

46. Суди, які розглядали справу щодо ОСОБА_1 , мали дотримуватися вимог частини першої статті 67, частини третьої статті 323 КПК 1960 року. Згідно з цими нормами процесуального права суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом. Зазначене включає обов`язок перевіряти кожний доказ на предмет допустимості за критерієм законності його одержання.

47. Таким чином, не відповідає нормам міжнародного права і національного кримінально-процесуального закону використання судами як доказів винуватості у злочинах ОСОБА_1 даних протоколу його явки з повинною, відібраної в результаті неспростованих фактів жорстокого поводження, в умовах порушення права на захист і позбавлення свободи у позапроцесуальний спосіб.

48. Власне зізнання заявника у причетності до нападу на сім`ю ОСОБА_5 було одержане в результаті встановлених Судом порушень його прав, гарантованих статтями 3, 5, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції. Обґрунтування обвинувального вироку національного суду доказами, отриманими таким шляхом, було несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду, встановленими пунктом 1 статті 6 наведеного джерела міжнародного права.

49. Становище, яке ОСОБА_1 мав до порушення своїх прав за статтями 3 і 5 Конвенції, не може бути відновлене шляхом втручання в оскаржувані судові рішення в будь-який спосіб. Адекватним способом захисту цих прав заявника є присуджена йому ЄСПЛ справедлива сатисфакція, а також проведення ефективного розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження.

50. Переглядаючи вирок та ухвалу на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК, Велика Палата вирішує питання щодо впливу на законність і обґрунтовананість цих рішень констатованого ЄСПЛ недотримання Україною міжнародних зобов`язань, зокрема з точки зору допустимості покладених в основу вироку доказів за критерієм відповідності способу їх одержання вимогам Конвенції.

51. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями здійснювати розслідування дій працівників правоохоронних органів, встановлювати факти й обставини можливих порушень ними закону і давати відповідним діям юридичну оцінку на предмет наявності або відсутності в них ознак дисциплінарних чи кримінальних правопорушень. Вжиття таких заходів і прийняття відповідних рішень належать до компетенції дисциплінарних комісій органів (підрозділів) Національної поліції України та/або Державного бюро розслідувань відповідно до «Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України», «Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, а також пункту 1 частини четвертої статті 216 КПК. Виконання рішення міжнародної судової установи вимагає від держави проведення ефективного розслідування доводів заявника про жорстоке поводження з ним службових осіб органу досудового слідства.

52. ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до компетентних правоохоронних органів з заявою про протиправні дії працівників міліції. В разі отримання заяви зазначені органи зобов`язані в межах своїх повноважень у встановленому законом порядку ретельно перевірити відповідні факти, вжити заходів для повного, всебічного й об`єктивного встановлення дійсних обставин подій і прийняти рішення, яке б відповідало нормам національного права і міжнародним зобов`язанням України.

53. Однак, оскільки в результаті жорстокого поводження, якому ОСОБА_1 піддавався в період позапроцесуального тримання під вартою, було отримано зафіксовані в явці з повинною і використані судом в обвинувальному вироку його самовикривальні свідчення, Велика Палата оцінює юридичні наслідки цих порушень з точки зору їх впливу на справедливість судового провадження і можливих способів виправлення відповідних процедурних недоліків незалежно від доказової сили даних явки з повинною і того, чи були вони вирішальними для засудження заявника .

54. Порушення прав ОСОБА_1 за статтями 3, 5, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції тягне недопустимість як доказів даних протоколу його явки з повинною, посилання на які підлягають виключенню з судових рішень.

55. Пояснень заявника, датованих 06 вересня 2008 року, одержаних аналогічним протиправним шляхом, суди у вироку й ухвалі не використовували. З огляду на викладене процедура відібрання цих пояснень не впливає на законність і обґрунтованість судових рішень, які є предметом перегляду.

56. Разом із тим, нівелювання доказового значення явки з повинною ОСОБА_1 не ставить під сумнів правильності висновків судів щодо визнання його винуватим у вчиненні розбою, умисного вбивства і замаху на вбивство за наведених у вироку обставин і кримінально-правової оцінки дій заявника.

57. У контексті наведеного Велика Палата звертає увагу, що в явці з повинною заявник не підтверджував своєї присутності в будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і вчинення щодо них будь-яких насильницьких дій. Як слідувало зі змісту зазначеного документа, ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинити крадіжку з цього будинку, вказавши іншим співучасникам дорогу, прибув з ними на місце події, однак у житло сім`ї ОСОБА_5 не заходив, а чекав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в автомобілі (т. 1, а. с. 195, 196).

58. Висновки суду про безпосередню участь заявника у нападі на потерпілих, вчиненому в їх будинку, ґрунтуються на сукупності інших доказів, зміст яких докладно наведено у вироку й ухвалі та які були досліджені в судовому засіданні, ретельно перевірені й оцінені судом згідно зі статтею 67 КПК 1960 року. Невідповідності вимогам Конвенції процедури одержання цих доказів міжнародною судовою установою не констатовано.

59. Зокрема, суд узяв до уваги досліджені в судовому засіданні показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як підозрюваних, надані в присутності захисника, у тому числі під час пред`явлення їм ОСОБА_1 для впізнання за фотознімками, а також свідчення ОСОБА_3 під час відтворення обстановки і обставин події та на очній ставці з ОСОБА_1 , зафіксовані у відповідних протоколах і на відеозаписах. У цих показаннях ОСОБА_3 і ОСОБА_2 підтверджували, що заявник, котрий тоді представлявся ОСОБА_8 , запропонував їм заволодіти майном сім`ї ОСОБА_5 з проникненням у їх житло, показав дорогу до цього домоволодіння і разом з ними брав участь у вчиненні злочинів (т. 1, а. с. 201-203, 205-209, 213, 214; т. 4, а. с. 168-173, 268-272). Як зазначав ОСОБА_2 , коли в будинку вони з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зв`язали потерпілих і вимагали гроші, ОСОБА_1 разом з ним бив ОСОБА_5 , завдаючи численних ударів палицею по голові та всьому тілу (т. 4, а. с. 168-173).

60. Як видно з вироку, суд відповідно до вимог статті 67 КПК 1960 року оцінив свідчення інших співучасників злочинів з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності з іншими доказами для визнання пред`явленого заявнику обвинувачення доведеним. За результатами судового розгляду не було встановлено жодних обставин, які могли б давати цим особам підстави для обмови ОСОБА_1 і ставити під сумнів правдивість їх початкових показань.

61. Доводи ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про те, що наведені вище свідчення вони давали в результаті застосування недозволених методів слідства, ретельно перевірялися судом і не знайшли об`єктивного підтвердження. Постановами прокурора від 19 грудня 2008 року та від 05 липня 2010 року відмовлено в порушенні за відповідними заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 кримінальної справи щодо працівників Кіцманського районного відділу УМВС України в Чернівецькій області (т. 4, а. с. 72, 73). Більше того, у своїх поясненнях під час перевірки, проведеної прокуратурою за дорученням суду, ОСОБА_2 заперечив власні твердження в судовому засіданні про насильство й тиск на нього з боку службових осіб правоохоронних органів.

62. У передбаченому законом порядку зазначені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи не оскаржувались і не скасовані. Оскільки ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 до ЄСПЛ не зверталися, Суд не встановлював невідповідності перевірок, за результатами яких прийнято ці рішення, вимогам статті 3 Конвенції у процесуальному аспекті з точки зору ефективності розслідування скарг на жорстоке поводження. Дані матеріалів справи не дають підстав для висновкків про порушення вимог чинного на той час законодавства, які були би допущені в ході цих перевірок і ставили під сумнів їх результати щодо спростування доводів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про застосування щодо них недозволених методів слідства.

63. Окремі розбіжності в початкових показаннях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на яких акцентується увага в заяві, щодо технічного розподілу функцій між ними та ОСОБА_1 , обстановки в будинку потерпілих та інших деталей свідчили про те, що на час допитів ці особи були вільними у виборі процесуальної поведінки й самостійно розповідали про дії свої та інших співучасників, наскільки кожний пам`ятав і вважав за необхідне повідомляти правоохоронним органам. Певні протиріччя у свідченнях ОСОБА_2 щодо обставин його знайомства з ОСОБА_1 , на які посилаються заявник і захисник, отримали належну оцінку суду і жодним чином не впливають на достовірність показань співвиконавця злочинів про участь і роль ОСОБА_1 у їх вчиненні.

64. Крім цього, суд обґрунтовано поклав в основу своїх висновків показання в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_6 про участь заявника разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у нападі на неї та її чоловіка. Потерпіла стверджувала, що запам`ятала ОСОБА_1 за зростом, статурою і характерною зачіскою - довгим волоссям нижче плечей, заплетеним косичкою.

65. Під час пред`явлення для впізнання за фотознімками ОСОБА_6 впізнала ОСОБА_1 і зазначила, що він схожий на одного з трьох чоловіків, котрі проникли в будинок, зв`язали їх з ОСОБА_5 та били, вимагаючи гроші (т. 1, а. с. 209).

66. Наведені свідчення потерпілої узгоджувалися з дослідженими судом її показаннями, даними під час досудового слідства 20 серпня 2008 року, про те, що нападників було троє (т. 1, а. с. 79). Про таку ж кількість учасників злочину ОСОБА_6 розповідала своїй матері ОСОБА_9 , що остання підтвердила під час судового розгляду у своїх показаннях як свідка.

67. Законності й обґрунтованості висновків суду щодо врахування свідчень ОСОБА_6 в судовому засіданні як допустимих і достовірних доказів не спростовував і зміст показань потерпілої, наданих слідчому під час додаткового допиту 10 вересня 2008 року. У цих показаннях ОСОБА_6 описала зовнішність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яких вона запам`ятала краще (т. 1, а. с. 83, 84). Однак зазначене не суперечило подальшим свідченням потерпілої про те, що третім нападником був ОСОБА_1 .

68. Доводи захисту на предмет сумнівів у правдивості показань ОСОБА_6 з огляду на неможливість роздивитися особу в обстановці злочину в темний час доби спростовані свідченнями потерпілої про те, що кімната, де було вчинено напад, освітлювалася з вулиці прожектором. Крім цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у своїх показаннях як підозрюваних описували зовнішність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та навіть вказували колір одягу потерпілої. Наведене свідчило про те, що фізичні умови на місці події дозволяли візуальне сприйняття в обсязі, необхідному й достатньому для ідентифікації людини.

69. Вирішуючи в межах своїх повноважень з перегляду судових рішень у порядку виключного провадження питання про законність урахування судами показань ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і потерпілої як прямих доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, Велика Палата бере до уваги те, що інші засуджені до ЄСПЛ не зверталися, і фактів порушень їх конвенційних прав Судом не встановлено.

70. Розглядаючи заяву ОСОБА_1 , міжнародна судова установа не оцінювала доводів заявника щодо одержання покладених в основу вироку початкових свідчень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 внаслідок жорстокого поводження з ними, а також неусунення судом розбіжностей у показаннях цих осіб і ОСОБА_6 . Як зазначачено в рішенні, Суд не вважав за необхідне розглядати ці додаткові аргументи (пункт 77). Відтак у даній частині ЄСПЛ не констатував невідповідності судового провадження на національному рівні вимогам статті 6 Конвенції.

71. Спосіб одержання покладених в основу вироку показань ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не був пов`язаний з відібранням у заявника явки з повинною і початкових пояснень.

72. Крім цього, свідчення інших співучасників злочину на початку досудового слідства і показання потерпілої в судовому засіданні узгоджувалися з даними висновку судово-цитологічної експертизи про виявлення у піднігтьовому вмісті рук трупа ОСОБА_5 клітин травматичного походження чоловічої статі, які могли походити, у тому числі, від ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 182-183).

73. Не суперечили ці показання і даним висновків судово-медичних експертиз ОСОБА_6 та трупа ОСОБА_5 щодо кількості, характеру, локалізації завданих потерпілим тілесних ушкоджень та механізму їх заподіяння, протоколу огляду місця події із зафіксованими в ньому обстановкою і слідовою картиною злочину, а також іншим доказам, зміст яких докладно наведено у вироку (т. 1, а. с. 39-67, 138-141, 151, 152).

74. Всупереч твердженням ОСОБА_1 і захисника у заяві, правильності висновків суду про доведеність висунутого заявнику звинувачення не спростовували й ті обставини, що за висновками судових дактилоскопічних експертиз в будинку потерпілих було виявлено відбитки пальців рук, залишені не членами сім`ї ОСОБА_5 і не засудженими, а за результатами судових трасологічних експертиз не встановлено належності заявнику, ОСОБА_3 або ОСОБА_2 взуття, сліди якого зафіксовані на місці події (т. 1, а. с. 39-67; т. 2, а. с. 9-28; 41-51; 62-70; 88-93).

75. З показань ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як підозрюваних слідувало, що під час вчинення злочинів співучасники використовували рукавиці (т. 4, а. с. 170, 269). Наведені свідчення об`єктивно підтверджені даними висновку судової трасологічної експертизи від 17 жовтня 2008 року № 1424 про те, що слід тканини на кухні будинку потерпілих, забарвлений речовиною червоно-бурого кольору, був залишений трикотажними рукавичками (т. 2, а. с. 62-66). Зазначений слід було виявлено всередині тумбочки кухонної стінки на першому поверсі будинку - в одному з місць, в якому, згідно з показаннями ОСОБА_3 під час допиту як підозрюваного та відтворення обстановки і обставин події, засуджені шукали гроші (т. 1, а. с. 43, 202; т. 2, а. с. 62-70; т. 4, а. с. 269). Відтак зібрані у справі і досліджені в судовому засіданні докази не давали суду підстав для висновків, що відбитки пальців у житлі потерпілих залишили нападники.

76. Під час проведення судової трасологічної експертизи для порівняльного дослідження експерту надавалося лише взуття, виявлене та вилучене у ОСОБА_2 під час обшуку, а також добровільно видане ним (т. 2, а. с. 76-79; 88-93). Відомостей про направлення на експертизу туфель, вилучених під час обшуку у ОСОБА_3 , матеріали справи не містять (т. 2, а. с. 146, 147). Під час обшуку житла ОСОБА_1 будь-яких речей, які могли б мати доказове значення, в тому числі взуття, виявлено й вилучено не було (т. 2, а. с. 131). Водночас обшуки у ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проводилися 04 вересня 2008 року, а у ОСОБА_1 - 30 вересня цього ж року, тобто більш як через два тижні після нападу на подружжя ОСОБА_5 . Впродовж зазначеного часу співучасники злочинів мали достатньо можливостей для знищення чи приховання речей, які б дозволяли їх викрити.

77. Зміст інших доводів заявника зводиться до переоцінки доказів, що не є предметом перевірки Великої Палати під час перегляду судових рішень у порядку виключного провадження. Обираючи спосіб відновлення порушених прав ОСОБА_1 , Верховний Суд враховує позицію міжнародної судової установи в рішеннях, у яких було встановлено невідповідність вимогам статті 6 Конвенції провадження у Верховному Суді України щодо перегляду вироків з підстав констатованих ЄСПЛ порушень державою міжнародних зобов`язань, зокрема у справах «ОСОБА_11 проти України» (№ 2) і «ОСОБА_12 проти України» (№ 2). Однак обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин, покладених в основу зазначених вище рішень ЄСПЛ, і такі відмінності мають істотне значення з точки зору юридичних наслідків недотримання прав особи, передбачених Конвенцією.

78. Зокрема, за висновками Суду, викладеними у справах «ОСОБА_11 проти України» (№ 2) і «ОСОБА_12 проти України» (№ 2), несправедливість провадження у Верховному Суді України була зумовлена не самим по собі прийняттям за результатами перегляду цим судом справи, процедура якого не передбачає повноважень досліджувати й оцінювати докази, рішення про зміну вироку шляхом виключення посилання на окремі засоби доказування, а насамперед у повторному врахуванні доказів, порядок одержання яких не відповідав вимогам Конвенції, похідних від них відомостей і в обґрунтуванні власного рішення іншою інформацією, використання якої в наведений спосіб було несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду.

79. Як слідує зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_11 проти України» (№ 2), Верховний Суд України за результатами виключного судового провадження лише закріпив допущені під час досудового слідства і судового розгляду порушення конвенційних прав заявника, оскільки знову визнав допустимими доказами винуватості ОСОБА_11 в умисному вбивстві його показання, відібрані, за викладеними в першому рішенні висновками міжнародної судової установи, з істотним обмеженням права на захист і на мовчання, за обставин, що викликали обґрунтовані сумніви в їх добровільності. У контексті наведеного ЄСПЛ звернув увагу, що інші докази, якими Верховний Суд України вмотивував свою постанову, не мали вирішального характеру і по суті були непрямими (пункти 1-13, 65, 66 зазначеного рішення).

80. У рішенні у справі «ОСОБА_12 проти України» (№ 2) встановлено недотримання вимог статті 6 Конвенції під час перегляду справи у зв`язку з тим, що Верховний Суд України, визнаючи законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність висунутих заявнику обвинувачень, послався на докази, похідні від показань ОСОБА_12 на початку досудового слідства. Зазначені показання були одержані внаслідок констатованих міжнародною судовою установою в першому рішенні порушень конвенційних прав ОСОБА_12 , а доказове значення покладених в основу рішення Верховного Суду України даних протоколу огляду місця події і висновків експертиз ґрунтувалося лише на співставленні зафіксованої в них інформації з показаннями заявника, недопустимими з точки зору вимог Конвенції (пункти 51, 52)

81. Нівелювання доказового значення відомостей, похідних від одержаних з порушенням вимог Конвенції доказів, слідує зі сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree). Згідно з цією доктриною, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», пункти 50-52 рішення у справі «ОСОБА_12 проти України (№ 2)», пункт 66 рішення у справі «ОСОБА_11 проти України (№ 2)»). Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.

82. Відділяючи докази, здобуті завдяки даним, отриманим унаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, одержаних із джерел, не пов`язаних з такими даними, Велика Палата перевіряє відповідність нормам процесуального права висновків судів попередніх інстанцій щодо оцінки відповідних засобів доказування. Зазначені логічні операції не потребують повторного дослідження й переоцінки доказів, які з дотриманням принципів справедливого судового розгляду можуть використовуватися для доведення винуватості особи у вчиненні злочинів.

83. У цій справі покладені в основу вироку свідчення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як підозрюваних, показання в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_9 , результати експертних досліджень і дані всіх інших документів, крім протоколу явки з повинною ОСОБА_1 , не мають ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з установленими ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав заявника.

84. З урахуванням того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , котрих потерпіла одразу впевнено впізнала, було затримано раніше за ОСОБА_1 , обставини справи не свідчать про те, що власні зізнання заявника були першоджерелом одержаної правоохоронними органами інформації про його причетність до злочинів щодо подружжя ОСОБА_5 (т. 4, а. с. 33, 135, 241).

85. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у своїх показаннях як підозрюваних та потерпіла у свідченнях під час судового розгляду повідомляли обставини, відомі їм як безпосереднім учасникам відповідних подій. Показання свідка ОСОБА_9 містили відомості щодо кількості нападників, які вона дізналася зі слів ОСОБА_6 . У протоколі огляду місця події та висновках експертиз зафіксовано об`єктивні дані щодо слідів, наслідків злочинів і результатів їх досліджень. Таким чином, одержання всіх цих доказів не було пов`язане з інформацією, зафіксованою в явці з повинною ОСОБА_1 .

86. Водночас Велика Палата звертає увагу на те, що в межах виключного судового провадження на підставі пункту другого частини першої статті 40012 КПК 1960 року не здійснюється повторна касаційна процедура, а рішення судів перевіряються лише з точки зору впливу встановленого ЄСПЛ недотримання Україною міжнародних зобов`язань на загальну справедливість судового розгляду. Виходячи із наведеного, керуючись принципом юридичної визначеності, Верховний Суд не перевіряє правильність вирішення судами інших питань, які не пов`язані з визнаними міжнародною установою порушеннями конвенційних прав заявника.

87. Будучи судом права, а не факту, Верховний Суд не вправі самостійно досліджувати докази, давати їм оцінку, перевіряти відповідність висновків судів нижчого рівня фактичним обставинам справи і встановлювати нові обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях. Водночас Велика Палата, як і касаційний суд, відповідно до пункту 1 частини першої статті 398 КПК 1960 року, пункту 1 частини першої статті 438, частини першої статті 466 КПК наділена компетенцією вирішувати питання про дотримання судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, зокрема положень статті 323, частини першої статті 334 КПК 1960 року щодо оцінки доказів на основі всебічного, повного й об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, обов`язку суду мотивувати прийняття чи неприйняття до уваги кожного засобу доказування і постановлення обвинувального вироку лише за умови доведеності під час судового розгляду винності підсудного у вчиненні злочину.

88. У разі встановлення за результатами виключного провадження фактів одержання окремих доказів унаслідок порушень вимог Конвенції, що тягне їх недопустимість і незаконність вироку у частині використання зазначених даних, Верховний Суд вправі констатувати відповідність обвинувального вироку нормам процесуального права в тій частині, в якій засудження особи ґрунтується на інших доказах. За умови обгрунтованості висновків суду про їх належність, допустимість, достовірність і достатність для визнання обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом, коли перевірка судового рішення за даними критеріями не вимагає повторного дослідження цих доказів, вирок у відповідній частині з огляду на положення частини першої статті 396 КПК 1960 року, статті 436, частини першої статті 466 КПК може бути залишений без зміни.

89. Посилання у вироку на підтвердження доведеності обвинувачення ОСОБА_1 на інформацію, зафіксовану в його явці з повинною, є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону в розумінні частини першої статті 370 КПК 1960 року. Касаційний суд, переглядаючи справу за скаргами сторони захисту, поданими, в тому числі, в інтересах заявника, зазначеного до уваги не взяв і помилку суду першої інстанції не виправив. Більш того, спростовуючи доводи ОСОБА_1 та його захисника, колегія суддів ВССУ також послалася у своїй ухвалі на дані згаданої явки з повинною, погодившись з викладеними у вироку висновками про допустимість цих засобів доказування.

90. Водночас зміст наведених порушень обмежується виключно використанням судами як частини доказової бази власних зізнань заявника, одержаних протиправним шляхом, що не зачіпає законності й обґрунтованості судових рішень в іншій частині.

91. Враховуючи непідтвердження ОСОБА_1 у явці з повинною своєї присутності в будинку сім`ї ОСОБА_5 під час нападу, в результаті виключення даних цього документа з доказової бази обсяг доказів, на підставі яких суди констатували безпосередню участь заявника у вчинених у житлі потерпілих розбої, вбивстві та замаху на вбивство, не зміниться. Велика Палата в межах своїх повноважень з перегляду судових рішень за виключними обставинами не знаходить підстав вважати сумнівними висновки судів про достатність цих доказів для визнання ОСОБА_1 винуватим у скоєнні злочинів.

92. З огляду на встановлений міжнародною судовою установою факт жорстокого поводження з ОСОБА_1 як способу отримання його самовикривальних свідчень, даний факт не потребує доказування шляхом дослідження й оцінки судом доказів застосування насильства щодо заявника. Відтак Велика Палата , користуючись повноваженнями суду касаційної інстанції, має процесуальні можливості виправити допущену судами помилку шляхом виключення з вироку та ухвали посилань на дані явки з повинною ОСОБА_1 як на докази його винуватості у вчиненні злочинів. Беручи до уваги одержання інших доказів, на яких ґрунтуються висновки суду про доведеність висунутого заявнику обвинувачення, без порушень вимог Конвенції і відсутність «плодів отруєного дерева», зміна вироку й ухвали у наведений спосіб забезпечить у кримінальній справі щодо заявника відновлення порушеної справедливості судового розгляду.

Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

93. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції Україна взяла на себе зобов`язання виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Відповідно до положень глави 3 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.

94. Як зазначено у статті 10 даного Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Одним зі способів відновлення попереднього юридичного стану заявника є повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

95. Згідно з Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Комітет Міністрів) державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським Судом з прав людини» (1), прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація), зобов`язання держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ за певних обставин включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує Суд згідно зі статтею 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

96. Пункт перший наведеного джерела міжнародного права рекомендує договірним сторонам забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення restitutio in integrum, наскільки це можливо. Проте встановлення конкретних способів втілення цієї мети є компетенцією уповноважених органів держави і визначається нормами національного процесуального закону.

97. Згідно з пунктом другим Рекомендації Комітет Міністрів закликає договірні сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо: і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що: а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

98. При цьому ні Рекомендація, ні Закон № 3477-IV не встановлюють обмежень щодо того, суд якої інстанції має здійснювати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження.

99. Водночас перегляд Великою Палатою судових рішень на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом як особливий порядок виключного судового провадження вже сам по собі є формою поновлення провадження і повторного розгляду справи.

100. Станом на сьогодні ОСОБА_1 відбув покарання, призначене йому оскаржуваним вироком, а відтак уже не зазнає відповідних наслідків свого засудження. Окрім наведеного, в розумінні пункту 2 Рекомендації виконання обраного судом кримінально-правового заходу примусу, як і судимість особи після його відбуття, є результатами констатованих міжнародною судовою установою порушень, що зумовлює необхідність скасування вироку, лише у випадках, коли порядок постановлення та/або зміст цього судового рішення загалом є несумісними з установленими Конвенцією гарантіями справедливого судового розгляду.

101. Констатована ЄСПЛ несправедливість судового розгляду вимагає скасування судових рішень з метою відновлення правового становища, яке особа мала до визнання її судом винуватою у вчиненні злочину, лише у виняткових випадках, якщо це є найбільш ефективним засобом досягнення restitutio in integrum . Підставою для скасування судових рішень у такому разі має бути висновок Великої Палати про помилкове засудження особи і неможливість виправити допущену судами помилку.

102. За обставин цієї справи констатоване міжнародною установою судовою недотримання статті 6 Конвенції не означає, що ОСОБА_1 було засуджено помилково (див. mutatis mutandis пункт 88 рішення ЄСПЛ від 26 вересня 2019 року у справі «Скоморохов проти України» (Skomorokhov v. Ukraine, заява № 58662/11). У зазначеній ситуації адекватним способом забезпечення restitutio in integrum є анулювання наслідків порушень гарантованих Конвенцією прав людини шляхом виключення з судових рішень посилань на докази, одержані в результаті таких порушень і які не стали джерелом інших доказів, покладених в основу обвинувального вироку. Адже зміст відповідних наслідків полягає не у самому факті засудження ОСОБА_1 , а лише у використанні судом окремих засобів доказування, отриманих всупереч міжнародним зобов`язанням держави.

103. Практика ЄСПЛ не свідчить про безумовну відсутність у компетентної національної судової установи повноважень за результатами перегляду рішень судів з підстав констатованих Судом порушень конвенційних прав особи змінити ці рішення в зазначений вище спосіб.

104. Зокрема, як наголошує ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2009 року у справі «Асоціація проти промислового розведення тварин у Швейцарії (VGT) проти Швейцарії» (Verein Gegen Tierfabriken Schweiz (VGT) v. Switzerland), повторна процедура на національному рівні є не самоціллю, а лише можливим засобом повного та належного виконання рішень Суду (пункт 90).

105. Водночас держава-відповідач під наглядом Комітету Міністрів має свободу вибору заходів, за допомогою яких вона виконуватиме своє юридичне зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі заходи відповідають наведеним у рішенні Суду висновкам (пункт 249 рішення від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джунта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy).

106. Як зазначив ЄСПЛ з посиланням на власну попередню практику в пункті 85 рішення в даній справі, у випадках засудження особи за результатами судового розгляду, що не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення в принципі може бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника. З наведеного слідує, що новий судовий розгляд не є єдиним способом виправлення помилок, допущених національними судами.

107. На рівні національного процесуального закону розгляд Великою Палатою справ у порядку екстраординарного провадження на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом регулюється нормами глави 34 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Згідно з частиною першою статті 467 цього Кодексу при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами нового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

108. Таким чином, під час прийняття рішення Велика Палата вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 КПК. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 436 цього Кодексу суд касаційної інстанції наділений правом змінити вирок та/або ухвалу.

109. Згідно з частиною першою статті 467 КПК за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може, зокрема, скасувати цей судовий акт повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, а також ухвалити нове рішення. Проте наведений перелік повноважень Великої Палати в разі повного або часткового задоволення заяви про перегляд судових рішень не є вичерпним, виходячи з системного аналізу змісту частини першої статті 466, частини першої статті 467 в сукупності з положеннями пункту 4 частини першої статті 436 цього Кодексу.

110. Норми аналогічного змісту щодо наслідків перегляду вироків та ухвал Верховним Судом України з підстав установлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом передбачалися статтею 40022 КПК 1960 року. Відповідно до частини третьої цієї статті суд наділявся правом у разі повного або часткового задоволення заяви про відповідний перегляд скасувати вирок та/або ухвалу і прийняти нове рішення або направити справу на новий судовий розгляд.

111. Водночас зміна вироку за своїм змістом передбачає менший ступінь втручання в цей судовий акт, порівняно з прийняттям Верховним Судом власного рішення, повноваження прийняти яке прямо передбачено спеціальними нормами процесуального права. Виходячи з викладеного здійснення відповідної зміни в порядку екстраординарного судового провадження не призведе до обмеження процесуальних прав особи, встановлених національним законом і визначених міжнародними стандартами.

112. Приймаючи рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та його захисника, Велика Палата виходить з того, що хоч в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника і лежать окремі суттєві процедурні помилки, однак вони не ставлять під сумнів результатів судового провадження щодо визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, не дають підстав вважати його засудження несправедливим, а вирок - таким, що не відповідає вимогам Конвенції в цілому.

113. Виходячи з викладеного виконання державою міжнародних зобов`язань за даних конкретних обставин не передбачає необхідності відновлення юридичного становища, яке заявник мав до постановлення щодо нього обвинувального вироку.

114. За викладеними у рішенні ЄСПЛ висновками, недотримання судом прав ОСОБА_1 за пунктом 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції полягало у відсутності належної оцінки допустимості як доказів його початкових свідчень і невирішенні питання про їх виключення з матеріалів справи (пункт 75). Аналогічний підхід відображено і в рішенні Суду у справі «Рябов проти Росії» (Ryabov v. Russia), заява № 2674/07). У цьому рішенні ЄСПЛ виснував про несправедливість судового розгляду кримінальної справи щодо заявника з огляду на те, що національний суд не здійснив належної оцінки відповідних медичних та інших доказів для вирішення питання про виключення з доказової бази самовикривальних свідчень ОСОБА_14 , отриманих, за твердженнями заявника, в результаті порушення його права за статтею 3 Конвенії. В цьому ж рішенні міжнародна судова установа звернула увагу на необґрунтованість прийняття національним судом до уваги постанови прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників поліції, оскільки викладені в ній висновки щодо непідтвердження доводів заявника про жорстоке поводження базувалися на розслідуванні, що не відповідало статті 3 Конвенції у процесуальному аспекті (пункти 58-59 рішення).

115. З огляду на зазначені висновки міжнародної судової установи, за умови виключення з вироку посилання на дані протоколу явки з повинною заявника результати провадження у справі на національному рівні можуть вважатися такими, що відповідають вимогам справедливості судового розгляду.

116. Констатована ЄСПЛ несправедливість судового провадження, зумовлена визнанням національним судом допустимими доказами одержаних у результаті катування чи жорстокого поводження показань, яка має місце незалежно від доказової сили цих свідчень та їх значення для засудження, продовжує існувати, доки вирок зберігає чинність у частині використання відповідних показань.

117. Водночас огляду на зміст пункту 24 частини першої статті 3 КПК, перегляд судових рішень за виключними обставини є однією зі стадій судового провадження, перехід до якої вже сам по собі зумовлює його відновлення і продовження на підставах і в порядку, встановлених главою 34 цього Кодексу. На цій стадії реалізація Верховним Судом своїх повноважень змінити вирок і ухвалу шляхом виключення зазначених вище доказів надає результатам судового провадження інших якісних ознак. У зв`язку з такою зміною судові рішення набувають нового вигляду, і підстави для визнання провадження несправедливим, що мали місце на час розгляду справи ЄСПЛ, перестають існувати.

118. Виходячи з наведеного, на переконання Великої Палати, позиція міжнародної судової установи, висловлена в пункті 71 рішення, не перешкоджає усуненню наслідків порушення конвенційних прав особи в наведений спосіб.

119. Вирішення поставлених у заяві ОСОБА_1 питань не вимагає повторного дослідження доказів, оскільки матеріали справи і зміст рішення ЄСПЛ не свідчать про порушення процедури їх дослідженя судом першої інстанції, а викладені у вироку висновки суду щодо оцінки інших доказів, крім даних явки з повинною ОСОБА_1 , переконливо аргументовані й жодних сумнівів у своїй правильності не викликають. Виходячи з наведеного окреслені кримінальним процесуальним законом межі повноважень Великої Палати не позбавляють її можливості прийняти у справі остаточне рішеня без призначення нового судового розгляду.

120. Прийняття такого рішення найбільше відповідатиме принципу юридичної визначеності, який є одним з фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до засади res judicata - остаточності рішень суду.

121. Наведена засада полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення лише тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, заява № 28342/95, пункти 61-62; «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява № 52854/99, пункти 51-52; «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 40; «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, пункт 46).

122. Відповідно до орієнтирів дотримання міжнародних стандартів, наведених ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії» (Moreira Ferreira v. Portugal), відступ від принципу правової визначеності є необхідним і виправданим у разі виявлення суттєвого недоліку попереднього провадження, який може вплинути на результат справи, або у випадках, коли необхідність забезпечення відшкодування, особливо в контексті виконання рішень Суду, в цілому свідчить на користь поновлення провадження (пункт 62 рішення).

123. Виходячи з наведеного, з огляду на констатований ЄСПЛ зміст порушень, стадію провадження, на якій вони були допущені, їх правову природу і наслідки, необхідним та можливим способом виправлення таких порушень є зміна вироку та ухвали шляхом виключення з них посилання як на докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів на дані протоколу його явки з повинною.

124. Юридичні наслідки недотримання державою міжнародних зобов`язань під час відібрання в заявника явки з повинною стосуються лише його і не поширюються на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , котрі до Суду не зверталися і порушення конвенційних прав яких ЄСПЛ не встановлено.

125. Оскільки Велика Палата здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, у частині наслідків констатованого ЄСПЛ недотримання Україною вимог Конвенції, то втручання у вирок та ухвалу в частині засудження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 становило би вихід за межі правових підстав перегляду і суперечило б засадам юридичної визначеності й остаточності судових рішень.

126. На предмет клопотання прокурора про виправлення Великою Палатою описки в ухвалі ВССУ необхідно зазначити наступне. Дійсно, у вступній частині цієї ухвали помилково вказано про розгляд справи колегією у складі суддів Животова Г. О., Пузиревського Є. Б. та Крещенка А. М. Водночас підписано прийняте рішення суддями Животовим Г. О., Пузиревським Є. Б. і Фуриком Ю. П . Відповідно до листа ВССУ за вихідним № 60/0/4-21 від 04 квітня 2021 року за підписом голови ліквідаційної комісії ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто в день постановлення згаданої ухвали, суддя Крещенко А. М. перебував у відпустці на підставі наказу ВССУ від 13 лютого 2012 року № 191-к (т. 8, а. с. 147).

127. Наведене дає підстави для беззаперечного висновку про те, що суддя Крещенко А. М. не міг брати участі у касаційному розгляді в день прийняття за його результатами остаточного рішення, а справу розглянуто колегією у складі суддів Животова Г. О., Пузиревського Є. Б. та Фурика Ю. П., які й підписали ухвалу. Відтак допущена у вступній частині цього рішення помилка має технічний характер, не породжує жодних сумнівів щодо законності складу суду і по суті є опискою.

128. Відповідно до положень частини першої статті 379 КПК суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки.

129. Виправлення описок є компетенцією суду, який постановив відповідне рішення, й не належить до повноважень Великої Палати під час перегляду справи в порядку виключного провадження.

Керуючись статтями 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Заяву ОСОБА_1 та його захисника Цику Нелі Василівни задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити шляхом виключення посилання на дані протоколу його явки з повинною як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів.

У решті вирок та ухвалу залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Л. М. Лобойко

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. Й. Катеринчук

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

Д. А. Гудима

Л. І. Рогач

В. І. Данішевська

В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна

І. В. Ткач

О. С. Золотніков

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 98327550

[ANTIRAID]

Провадження №13-3зво21

Справа № 1-7/2010

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т.О., Британчука В.В., Григор`євої І.В., Гриціва М.І., Катеринчук Л.Й., Пількова К.М., Прокопенка О.Б., Ткача І.В., Штелик С.П.у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 за його та захисника Цику Н.В. заявою про перегляд за виключною обставиною вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом

За вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) - на чотирнадцять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 цього Кодексу - на дванадцять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК - на тринадцять років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі ст. 70 зазначеного Кодексу за сукупністю злочинів остаточно - на п`ятнадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , питання про перегляд судових рішень щодо яких у заяві не порушується.

ОСОБА_1 визнано винним у розбійному нападі в стані алкогольного сп`яніння за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , поєднаного з проникненням у житло, із заподіянням потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, умисному вбивстві з корисливих мотивів з особливою жорстокістю й замаху на вбивство двох осіб з корисливих мотивів з особливою жорстокістю за таких обставин.

20 серпня 2008 року близько 02:00 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , заздалегідь розподіливши між собою ролі, приготувавши дерев`яні та металеву палиці, рукавиці й мотузку, з метою заволодіння майном подружжя ОСОБА_5 прибули до розташованого в с. Ошихліби Кіцманського району Чернівецької області будинку потерпілих, на який вказав ОСОБА_1 . Через вікно вони проникли до помешкання, де напали на ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілих. Зв`язавши останніх, діючи з особливою жорстокістю, завдаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 особливих страждань, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 упродовж тривалого часу наносили їм численні удари палицями в різні частини тіла, в тому числі у життєвоважливі органи, й вимагали негайно віддати їм гроші. Після відмови потерпілих співучасники злочину продовжили побиття з умислом на вбивство, в результаті чого ОСОБА_5 загинув на місці події, а ОСОБА_6 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень. Переконавшись, що потерпілі не подають ознак життя, помилково вважаючи обох вбитими, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обшукали будинок і заволоділи майном подружжя ОСОБА_5 загальною вартістю 1465 грн. Життя ОСОБА_6 було врятовано завдяки наданій кваліфікованій медичній допомозі і її смерть не настала з причин, які не залежали від волі засуджених.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 24 квітня 2012 року залишив вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_1 без зміни.

08 жовтня 2020 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) одноголосно постановив рішення у справі «Шуманський проти України».

Рішенням ЄСПЛ констатовано такі порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) щодо ОСОБА_1 : матеріального аспекту ст. 3 у зв`язку з жорстоким поводженням із заявником працівників міліції; процесуального аспекту ст. 3 у зв`язку з не проведенням ефективного розслідування на національному рівні тверджень заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції; п. 1 ст. 5 у зв`язку з свавільним триманням заявника під вартою у період з 05 до 08 вересня 2008 року; п. 1 і підпункту «с» п. 3 ст. 6 під час провадження, за результатами якого заявника було визнано винним у вчиненні розбою та вбивства. Суд присудив заявнику 16 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

У заяві про перегляд судових рішень висловлено прохання про скасування судових рішень в частині засудження ОСОБА_1 за вчинення злочинів щодо потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та ухвалення судового рішення про виправдання засудженого з закриттям кримінальної справи. Свої вимоги обґрунтовують порушеннями закону щодо ОСОБА_1 , які констатовано у вищевказаному рішенні ЄСПЛ. Крім того, зазначають, що використані судом для засудження заявника початкові показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були отримані в результаті тиску та погроз працівників міліції і вони містять низку суперечностей щодо істотних обставин події. Вважають, що потерпіла ОСОБА_6 на досудовому слідстві і в судовому засіданні 23 березня 2009 року не впізнавала ОСОБА_1 як учасника нападу. Тому, на їх думку, судові рішення щодо ОСОБА_1 є незаконними та необґрунтованими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, а досудове та судове слідство проведено однобічно і неповно.

06 липня 2021 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) переглянула справу за виключною обставиною та постановила: заяву ОСОБА_1 та його захисника Цику Н.В. задовольнити частково. Вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 06 грудня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити шляхом виключення посилання на дані протоколу його явки з повинною як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів. У решті вирок та ухвалу залишити без зміни.

Судді Великої Палати Анцупова Т.О., Британчук В.В., Григор`єва І.В., Гриців М.І., Катеринчук Л.Й., Пільков К.М., Прокопенко О.Б., Ткач І.В., Штелик С.П. не погоджуються з вищевказаною постановою з огляду на таке.

На нашу думку, є помилковим лише зміна судових рішень щодо ОСОБА_1 шляхом виключення посилання на дані протоколу його явки з повинною як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів.

У рішенні «Шуманський проти України» ЄСПЛ, оцінюючи загальну справедливість провадження та викладаючи загальні принципи, які мають застосовуватися щодо допиту особи, заначив, що Україна порушила міжнародні зобов'язання за ст. 3 Конвенції у матеріальному і процесуальному аспектах (п. 55). Визнавши відповідні доводи заявника обґрунтованими, Суд виходив з того, що під час перебування під контролем правоохоронних органів ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, і даний факт міг свідчити про жорстоке поводження з ним (пункти 45-48). Однак за небезпідставними скаргами заявника на таке поводження ефективного розслідування не проведено, у зв`язку з чим доводи ОСОБА_1 про застосування щодо нього насильства працівниками міліції не були переконливо спростовані з застосуванням належної правової процедури (пункти 48, 49, 51-54).

Тримання заявника під вартою в період з 05 до 08 вересня 2008 року ЄСПЛ оцінив як свавільне й несумісне з вимогами п. 1 ст. 5 Конвенції, виходячи з того, що попри зовнішнє оформлення позбавлення ОСОБА_1 свободи як адміністративного арешту, фактично його в цей період допитували щодо обставин розбійного нападу, вбивства і замаху на вбивство, тобто по суті поводилися з ним як з підозрюваним у злочинах. З огляду на викладене, міжнародна судова установа визнала, що по суті адміністративний арешт заявника був частиною тримання його під вартою як підозрюваного у кримінальній справі без забезпечення зумовлених таким становищем процесуальних прав (пункти 60, 62).

ЄСПЛ констатував, що під час судового розгляду справи щодо ОСОБА_1 не було дотримано вимог п. 1 та підпункту «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв'язку з використанням судом у вироку як частини доказів обвинувачення даних явки з повинною, відібраної у ОСОБА_1 за відсутності правової допомоги, внаслідок неспростованого факту жорстокого поводження й за обставин, що позбавляли його встановлених законом процедурних гарантій захисту прав підозрюваного (п. 75).

За оцінкою Суду, визнання допустимими доказами показань, отриманих в результаті катування або жорстокого поводження в порушення ст. 3 Конвенції з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, призводить до несправедливості провадження в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової сили показань, а також від того, чи було їхнє використання вирішальним для засудження обвинуваченого (п. 71).

За таких висновків міжнародної судової установи виключення з судових рішень посилання на певні докази (на дані протоколу явки з повинною), зміни цих рішень з залишенням їх у решті без зміни, на нашу думку, не усунуло загальної несправедливості кримінального провадження. Усунути останнє могло лише скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у компетентний суд першої інстанції.

Відновлення попереднього юридичного стану засудженого ОСОБА_1 могло бути здійснено лише шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, про що, фактично і вказано ЄСПЛ у рішенні (п. 85).

Велика Палата, як зазначалося раніше, змінила судові рішення у справі шляхом виключення з них посилання як на докази на дані явки з повинною ОСОБА_1 , визнавши їх недопустимими. У решті судові рішення щодо засудженого залишила без зміни.

Мотивуючи таке рішення, Велика Палата, на наш погляд, увійшла в оцінку доказів у справі (оцінку фактів), зробивши висновок про достатність доказів, що залишаються після виключених, для визнання заявника винним, чим фактично знову розглянула справу, на що повноважень, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року (далі - КПК 1960 року) та діючим Кримінальним процесуальним кодексом, не мала.

Питання допустимості і достатності доказів підлягає окремому дослідженню лише під час повноцінного судового розгляду. Це не може відбуватися при перегляді судових рішень за виключними обставинами, адже потребує безпосереднього дослідження доказів, допиту певних осіб, зокрема ОСОБА_1 (ч. 1 ст. 257 КПК 1960 року).

З урахуванням викладеного вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і направити справу на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.

Судді

Великої Палати

Верховного Суду Анцупова Т.О.

Британчук В.В.

Григор`єва І.В.

Гриців М.І.

Катеринчук Л.Й.

Пільков К.М.

Прокопенко О.Б.

Ткач І.В.

Штелик С.П.

Джерело: ЄДРСР 98327548

[ANTIRAID]

Тенденція щодо розгляду Великою палатою у сьогоднішньому складі вироків після встановлених ЄСПЛ починає вже лякати. З вироків просто прибирають посилання на явку з повинною і безпідставно встановлюють та досліджують докази, які ґрунтуються виключно на припущеннях та показах зі слів без будь-яких матеріальних доказів чи встановлених знарядь злочину.

Деякі судді Великої палати у своїй окремій думці про це прямо й зазначають, що мотивуючи таке рішення, Велика Палата, на наш погляд, увійшла в оцінку доказів у справі (оцінку фактів), зробивши висновок про достатність доказів, що залишаються після виключених, для визнання заявника винним, чим фактично знову розглянула справу, на що повноважень, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом 1960 року (далі - КПК 1960 року) та діючим Кримінальним процесуальним кодексом, не мала.

Питання допустимості і достатності доказів підлягає окремому дослідженню лише під час повноцінного судового розгляду. Це не може відбуватися при перегляді судових рішень за виключними обставинами, адже потребує безпосереднього дослідження доказів, допиту певних осіб, зокрема ОСОБА_1 (ч. 1 ст. 257 КПК 1960 року).