Постанова ВС-КЦС про неправомірність відмови від взяття особи на квартирний облік при наявності в неї реєстрації у військовій частині

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 761/40889/20

провадження № 61-14588св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року в складі судді: Осаулова А. А., та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про скасування розпорядження та зобов`язання взяти особу на квартирний облік.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 1997 року по 2015 рік у Збройних силах України, з 2015 року в Державній прикордонній службі України, з 2016 року по 2019 рік в Управлінні Державної охорони України. Наказом №138-ОС від 15 лютого 2018 року позивача звільнено з військової служби у запас за п. «г», 13 серпня 2018 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Державної прикордонної служби України. Наказом №720-ос/дзк від 10 жовтня 2019 року звільнений з військової служби у відставку згідно підпункту б пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу. Позивач є учасником бойових дій, особою з інвалідністю другої групи.

З 22 вересня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою військової частини по АДРЕСА_1 . 03 січня 2020 року між позивачем та Будинкоуправлінням №1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України укладено договір найму житлового приміщення - кімнати № НОМЕР_1 , площею 13,6 кв. м, по АДРЕСА_2 . В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 12.05.2020 р. №243 позивачу відмовлено у прийняття на квартирний облік, підстава: місце реєстрації при військовій частині. Вказану відмову позивач вважав безпідставною, оскільки він є особою з інвалідністю другої групи внаслідок війни, власного житла немає, проживає за договором найму по АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 просив:

скасувати підпункт 2.2 пункту 2 розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації № 243 від 12 травня 2020 року;

зобов`язати Шевченківську районної у місті Києві державної адміністрації взяти на квартирний облік для отримання житлової площі з дати звернення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про скасування розпорядження та зобов`язання взяти на квартирний облік для отримання житлової площі в місті Києві, залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щопозивач скористався наданим йому правом і перебуває на квартирному обліку за місцем служби, як військовослужбовець. Підставою для відмови Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією в прийнятті на облік за місцем проживання (реєстрації) позивача стало місце реєстрації при військовій частині. Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Військова частина не входить до житлового фонду, який визначений статтею 4 ЖК. Для взяття на квартирний облік за місцем проживання, а саме в районній державній адміністрації, громадянин має надати довідку про зареєстроване місце проживання саме у житловому приміщенні, яке знаходиться на території конкретного району в якому громадянин бажає встати на квартирний облік. Позивач, як громадянин України, має право перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, як за місцем роботи( служби) так і за місцем проживання. Однак для постановки його на квартирний облік за місцем проживання, він має бути зареєстрованим у житловому приміщенні, на території адміністративно-територіальної одиниці, в якій він бажає встати на квартирний облік. Оскільки позивач зареєстрований на території військової частини, а не у житловому приміщенні, відповідачем було правомірно відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті на квартирний облік. Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстави для задоволення позовних вимог про скасування розпорядження та зобов`язання взяти на квартирний облік для отримання житлової площі в місті Києві, відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Савченко Т. В., залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що громадянин може бути визнаний таким, що потребує поліпшення житлових умов, якщо за місцем проживання йому належить житло меншої площі, ніж встановлено в даному населеному пункті і передбачено проживання і реєстрація в житловому приміщенні. Позивач, як громадянин України, має право перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, як за місцем роботи (служби) так і за місцем проживання. ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку для поліпшення житлових умов в Адміністрації Державної прикордонної служби (м. Київ) у загальному порядку з 08 лютого 2016 року, першочерговому - з 26 березня 2018 року. Тобто, позивач скористався наданим йому правом і перебуває на квартирному обліку за місцем служби, як військовослужбовець.

Апеляційний суд вказав, що підставою для відмови Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією в прийнятті на облік за місцем проживання (реєстрації) позивача стало місце реєстрації при військовій частині. Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Військова частина не входить до житлового фонду, який визначений статтею 4 ЖК. Позивач, як громадянин України, має право перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, як за місцем роботи( служби) так і за місцем проживання. Однак для постановки його на квартирний облік за місцем проживання, він має бути зареєстрованим у житловому приміщенні, на території адміністративно-територіальної одиниці, в якій він бажає встати на квартирний облік. Колегія суддів зазначила, що критично оцінює аргументи заявника проте, що суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, оскільки під час вирішення спору, судом першої інстанції оцінка позовних вимог була здійснена у взаємному зв`язку із доказами, наявними в матеріалах справи. Тому слід залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року, в якій просив: оскаржені рішення скасувати; задовольнити позовні вимоги; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, щоскаржник посилається на статтю 389 ЦПК України, адже практика з даного питання є однозначною коли питання стосується Наказу Міністерства оборони України № 20 від 03 лютого 1995 .року «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України», який втратив чинність 10 листопада 2006, оскільки раніше чітко визначало порядок забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців - за місцем проходження служби та місцем тимчасової реєстрації при військовій частині, а щодо місця реєстрації при військовій частині як місця проживання - практика Верховного Суду відсутня, що і зумовило необхідність звернення із касаційною скаргою для вирішення питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вказує, що умовами взяття на квартирний облік є постійне проживання громадянина в тому населеному пункті, в якому він зараховується та наявність місця реєстрації в даному населеному пункті, разом з тим, законодавство не встановлює обмежень щодо типу приміщення в якому зареєстрована особа, в тому числі щодо військових частин. Військова частина це не просто одиноке адміністративне приміщення, а саме сукупність будівель, яка включає в себе, як житловий так і не житловий фонд, отже факт того, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою військової частини не може стверджувати, що він зареєстрований в нежитловому приміщенні.Стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» чітко визначено, що військова частина може бути місцем проживання особи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 жовтня 2021 рокувказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 12 вересня 2019 року, виданої Управлінням Державної охорон України, підполковник ОСОБА_1 дійсно у період з 06 червня по 24 липня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій, Луганській областях.

ОСОБА_1 з 22 вересня 2015 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутня інформація щодо ОСОБА_1

03 січня 2020 року між позивачем та Будинкоуправлінням №1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України укладено договір найму житлового приміщення - кімнати № НОМЕР_1 , площею 13,6 кв. м, по АДРЕСА_2 .

Згідно акту обстеження житлових умов заявника від 03 січня 2020 року ОСОБА_1 проживає в кімнаті, площею 13,6 кв. м, особовий рахунок відкритий на ОСОБА_1 .

На засіданні громадської комісії з житлових питань Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, яке оформлене протоколом №5 від 12 березня 2020 року, відмовлено у взятті на квартирний облік ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .

Згідно довідки на засіданні ж/к від 12 березня 2020 року, яка долучена відповідачем до відзиву, ОСОБА_1 зареєстрований з 2016 року при військовій частині по АДРЕСА_1 , фактично проживає по договору найму Київського квартирно-експлуатаційного управління Міноборони у гуртожитку на АДРЕСА_2 . Взяття на квартирний облік громадян, які зареєстровані при військових частинах, житловим законодавством не передбачено, питання зарахування їх на квартирний облік вирішується за місцем проходження служби. Аналогічні роз`яснення містяться у відповіді начальника відділу Центру надання адміністративних послуг від 17 лютого 2020 року.

Враховуючи пропозиції громадської комісії з житлових питань Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (протокол № 5 від 12 березня 2020 року) розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації № 243 від 12 травня 2020 року у прийняття на квартирний облік відмовлено ОСОБА_1 , підстава - місце реєстрації при військовій частині.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках. Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України (стаття 34 ЖК УРСР).

На квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті (пункт 15 постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР»).

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Тобто, фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів.

Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (абзац п`ятий статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 760/21627/19 (провадження № 61-10184св20) зазначено, що «полковник ОСОБА_1 з 09 грудня 2008 року до даного часу включений до списку військовослужбовців, що потребують надання службового житла у гарнізоні м. Києва. Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Тобто законом передбачена диференціація місця проживання, а саме житло, в якому особа проживає, а також виокремлені інші установи і військові частини, які не є житлом, а фактично є лише адресами для реєстрації. Таким чином, законодавчо закріплено, що військова частина може бути зареєстрованим місцем проживання, не залежно від того, чи фактично займає особа за цією адресою житлову площу. Можливість реєстрації військовослужбовців за адресою місця служби є додатковою гарантією для військовослужбовців, і надана саме у зв`язку з тим, що їх місце служби не залежить від їх волі, при зміні місця служби вони не можуть бути своєчасно забезпечені житловими приміщеннями, в яких можуть бути зареєстровані, а можуть проживати в казармах, на орендованих квартирах та інше. Отже, з метою їх захисту на отримання офіційної адреси і внесення до Демографічного реєстру, а також можливості взяття на квартирний облік за місцем служби їм законодавством встановлена додаткова гарантія щодо реєстрації не у житловому приміщенні, а за місцем знаходження юридичної особи - військової частини. Також додатковою гарантією для військовослужбовців є те, що вони забезпечуються житлом за місцем служби (місцем реєстрації) Міністерством оборони України. І для взяття його на квартирний облік достатньо реєстрації за місцем служби, а не у житловому приміщенні».

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункти 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається, при залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що оскільки позивач зареєстрований на території військової частини, а не у житловому приміщенні, відповідачем було правомірно відмовлено йому у прийнятті на квартирний облік. Апеляційний суд не звернув увагу, що: фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів; місцем проживання може бути зареєстроване у військовій частині. За таких обставин, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, по суті рішення суду першої інстанції не переглянув та зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 760/21627/19 (провадження № 61-10184св20), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати; передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року скасувати.

Передати справу № 761/40889/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є . В. Краснощоков

М. М. Русинчук

Джерело: ЄДРСР 101028898

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 761/40889/20

провадження № 61-14588св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року скасував. Передав справу № 761/40889/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів застосувала висновки, зроблені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Не можу погодитися з висновком, зробленим в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18), з таких мотивів.

І. Який вид судового рішення ухвалюється за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення?

1. Відповідно до частини першої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

1.1. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частина четверта статті 258 ЦПК України).

1.2. Згідно частини п`ятої статті 258 ЦПК Україниу випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.

1.3. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (стаття 270 ЦПК України).

1.4. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції. Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом (стаття 415 ЦК України).

1.5. У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

1.6. Аналіз вказаних норм свідчить, що:

суд касаційної інстанції тільки за результатами розгляду касаційної скарги приймає такий вид судового рішення як постанову;

у разі, якщо судом касаційної інстанції не вирішено питання про судові витрати і розглядається заява про ухвалення додаткового рішення та вона підлягає задоволенню, то суд касаційної інстанції ухвалює додаткову постанову;

у випадку, якщо судом касаційної інстанції не вирішено питання про судові витрати і розглядається заява про ухвалення додаткового рішення та вона не підлягає задоволенню, то суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення;

тільки в постанові об`єднаної палати може міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права.

1.7. Тому Об`єднана палата, оскільки зробила висновок про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення і не здійснювала розгляд касаційної скарги, повинна була постановити ухвалу, а не постанову, без вказівки про відступ від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

ІІ. Чи існують підстави для відмови в розподілі судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України?

2. У підпунктах б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням:

нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення;

розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

2.1. Згідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

2.2. Аналіз статей 141, 416 ЦПК України свідчить, що в цих нормах законодавцем використано різні словосполучення - «новий розподіл», «розподіл», «змінює розподіл», які характеризують різні правові ситуації. При цьому, словосполучення - «новий розподіл» та «змінює розподіл» використовується із прив`язкою до випадку зміни рішення або ухвалення нового рішення без передачі справи на новий розгляд. Натомість в підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України регулюється ситуація, якщо суд касаційної інстанції залишає без змін оскаржені рішення (оскаржене рішення) або скасовує судові рішення (судове рішення) та направляє справу на новий розгляд.

2.3. Вочевидь, що висновок Об`єднаної палати про те, що має бути обов`язково зміна чи скасування судових рішень (рішення) судом касаційної інстанції базується на помилковому ототожненні «нового розподілу», «зміни розподілу» судових витрат та «розподілу» судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. При цьому, таке ототожнення, як мінімум, не охоплює ту ситуацію, коли суд касаційної інстанції залишає без змін оскаржене рішення, а сторона, яка не подавала касаційну скаргу, понесла витрати саме в суді касаційної інстанції.

2.4. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК Україниосновними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

2.5. Висновок, який зроблений Об`єднаною палатою, суперечить як пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, так і підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України. Тому навіть у разі, якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції або залишив оскаржене рішення (оскаржені рішення) без змін має здійснюватися розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи саме в суді касаційної інстанції.

ІІІ. Чи існують різні підходи в касаційних судах щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи саме в суді касаційної інстанції?

3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 810/4749/15 касаційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задоволено частково. Скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року у частині визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 квітня 2015 року: № 0001352200 у частині збільшення грошового зобов`язання із податку на прибуток на 2 571,30 грн за основним платежем; 642,82 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та від 20 квітня 2015 року № 0001382200 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2013 року на 2 706 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 676,50 грн та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року залишено без змін.

3.1. Додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у справі №810/4749/15 заяву ТОВ «Тайтен Машинері Україна» задоволено частково. Ухвалено додаткову постанову у справі № 810/4749/15 за позовом ТОВ «Тайтен Машинері Україна» до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення. Стягнуто на користь ТОВ «Тайтен Машинері Україна» за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області 39 351,50 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Тайтен Машинері Україна» щодо розподілу судових витрат в частині відшкодування суми судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу в зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 146 402 грн.

3.2. Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду здійснив розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у ситуації, коли судом касаційної інстанції справу передано на новий розгляд.

3.3. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 квітня 2020 року в справі № 904/8794/17 касаційну скаргу ТОВ «ВТП Трансекспо» залишити без задоволення. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі № 904/8794/17 залишено без змін. Стягнуто з ТОВ «ВТП Трансекспо» на користь ТОВ «Капітель-Дніпро» 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Видачу наказу доручено Господарському суду Дніпропетровської області.

3.4. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 квітня 2020 року в справі № 904/8794/17 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ «ВТП Трансекспо» без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, суд касаційної інстанції згідно із статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України вважає обґрунтованим клопотання ТОВ «Капітель-Дніпро» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним переглядом справи у сумі 15 000,00 грн».

3.5. Таким чином Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду здійснив розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у випадку, коли судом касаційної інстанції оскаржені рішення залишено без змін.

3.6. Додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/31911/16-ц (провадження № 61-33736св18) заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Панича О. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_3 16 783,38 грн на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

3.7. У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/31911/16-ц (провадження № 61-33736св18) вказано, що: «Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , який діє через представника ОСОБА_4 , задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 24 липня 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_3 - адвоката Панича О. В., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить вирішити питання відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. […] Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи заяви, суд дійшов висновку про задоволення заяви. Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України). При цьому у підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Судом установлено, що за подання до Верховного Суду касаційної скарги на рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року сплачено судовий збір у розмірі 16 783,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 24 липня 2017 року № 1780. Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , який діяв через представника ОСОБА_4 , задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, проте не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Враховуючи те, що постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_3 - адвоката Панича О. В., та ухвалення додаткового судового рішення».

3.8. Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду здійснив розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у випадку, коли судом касаційної інстанції оскаржене рішення суду апеляційної інстанції скасовано і справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.9. Очевидно, що різні підходи до вирішення питання про розподіл судових витрат у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, або залишено без змін рішення суду першої/апеляційної інстанції не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Тому необхідно формування єдиної правозастосовчої практики щодо розподілу судових витрат у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції (зокрема, в частині судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в касаційному порядку) або залишено без змін рішення суду першої/апеляційної інстанції для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.

3.10. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки існує виключна правова проблема і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики та для відступу від висновків, зроблених в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18).

Суддя В. І. Крат

Джерело: ЄДРСР 100884951

[ANTIRAID]

Це наша справа. Верховний суд зазначив, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина друга статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Тобто, фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів.

У справі, що переглядається, при залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що оскільки позивач зареєстрований на території військової частини, а не у житловому приміщенні, відповідачем було правомірно відмовлено йому у прийнятті на квартирний облік. Апеляційний суд не звернув увагу, що: фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів; місцем проживання може бути зареєстроване у військовій частині. За таких обставин, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, по суті рішення суду першої інстанції не переглянув та зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позову.