Постанова ВП-ВС щодо трирічного строку звернення особи яка за довіреністю керує транспортним засобом за страховим відшкодуванням

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

14 грудня2021 року

м. Київ

Справа № 147/66/17
Провадження № 14-95цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - страхувальник) та Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про відшкодування шкоди,

за касаційною скаргою страхувальника на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Сопруна В. В., Медяного В. М., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. 27 січня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути зі страхувальника 13 438, 99 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 800,00 грн на відшкодування витрат на проведення експертної оцінки автомобіля, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 2 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.Мотивував позов такими обставинами.

2. Згідно з довіреністю, виданої 04 лютого 2014 року (терміном до 04 лютого 2024 року), посвідченою приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу Кізюн Т. А. та зареєстрованою в реєстрі за № 91, ОСОБА_3 уповноважив позивача розпоряджатись належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 транспортним засобом марки ВАЗ (модель - 11183; рік випуску - 2007; об`єм двигуна - 1596; кузов - НОМЕР_2 ) з реєстраційним номером НОМЕР_3 (далі - транспортний засіб) та наділив іншими повноваженнями щодо транспортного засобу, про що вказав у довіреності. З огляду на вказане ОСОБА_3 як власник транспортного засобу передав позивачу наведене вище свідоцтво.

3. 28 січня 2014 року на вул. Леніна (нова назва - Соборна) у смт Тростянці Вінницької області сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу, яким керував позивач, і автомобіля ВАЗ-2112 з реєстраційним номером НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_2 .

4. 05 березня 2014 року Тростянецький районний суд Вінницької області прийняв постанову, якою визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосував до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

5. Внаслідок ДТП був пошкоджений транспортний засіб, а вартість заподіяних матеріальних збитків становить 13 438,99 грн.

6. Усвідомлення того, що транспортний засіб пошкоджений, із часу ДТП пройшло більше трьох років, а він досі не відремонтований, спричинило в позивача пригнічений стан. ДТП зумовило незручності для сім`ї позивача з огляду на необхідність користування послугами таксі та незаплановане використання коштів сімейного бюджету. На утриманні позивача перебуває двоє малолітніх дітей. Вказане вважав підставами для компенсації моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. 18 жовтня 2017 року Тростянецький районний суд Вінницької області ухвалив рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення тим, що в порушення статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV) позивач не звертався до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди, внаслідок чого МТСБУ було позбавлене права оглянути пошкоджений транспортний засіб для встановлення розміру вартості відновлювального ремонту, як того вимагає цей Закон.

8. Крім того, маючи альтернативу вибору у визначенні особи, яка відшкодує заподіяну шкоду, позивач, достовірно володіючи інформацією про страхову компанію забезпеченого транспортного засобу, своїм правом на звернення у встановленому порядку саме до страхової компанії не скористався.

9. Крім того, ОСОБА_1 не є належним позивачем у цій справі, адже користується транспортним засобом «на підставі довіреності» і не має документа, що засвідчує його право власності на транспортний засіб.

10. З позивача на користь страхувальника слід стягнути понесені останнім судові витрати в сумі 2 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

11. 23 листопада 2017 року Апеляційний суд Вінницької області ухвалив рішення, яким апеляційну скаргу позивача задовольнивчастково: рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове - про часткове задоволення позову: стягнув зі страхувальника на користь позивача 13 438,99 грн відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок ДТП, 800,00 грн витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу, 1 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, 2 048,00 грн витрат на оплату судового збору; у решті позовних вимог відмовив. Мотивував рішення тим, що вина страхувальника у скоєнні ДТП доведена.

12. Згідно зі звітом № 06/02-484 від 25 березня 2017 року вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу в результаті його пошкодження у ДТП, складає 13 438,99 грн.

13. Позивач керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом і реєстраційного документа на транспортний засіб, а тому має право вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу.

14. Хоча цивільно-правова відповідальність страхувальника на момент вчинення ДТП була застрахована у встановленому законом поряду, а саме полісом № АС/5455385 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданим Страховою компанією «Гарантія», однак право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. Відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

15. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, у рамках деліктного зобов`язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконанням, проведеним належним чином, що відповідає висновкам Верховного Суду України, висловленим у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16.

16. Позивач не звертався до страховика і не одержував від нього страхове відшкодування, а враховуючи, що його право як потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб, то позовні вимоги про стягнення зі страхувальника 13 438,99 грн матеріального збитку, витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу в розмірі 800,00 грн підлягають задоволенню.

17. Розмір моральної шкоди слід визначити в розмірі 1 000,00 грн, який слід стягнути зі страхувальника на користь позивача.

18. У матеріалах справи відсутні документально підтверджені докази, що свідчили б про понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн, а тому у стягненні зі страхувальника на користь позивача цих витрат слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. У грудні 2017 року страхувальник подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

20. Страхувальник мотивує касаційну скаргу так.

21. Рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, ухваленим при неповному з`ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи.

22. У суді першої інстанції позивач стверджував, що він звертався до Страхової компанії «Гарантія», але через те, що ця компанія знаходиться у процедурі ліквідації, то страхове відшкодування виплачене не було. Тому твердження апеляційного суду про те, що позивач не звертався до страховика не відповідає дійсним обставинам справи.

23. Зважаючи на те, що сума страхової виплати може повністю покрити завдані збитки, в задоволенні позовних вимог суд мав відмовити.

24. У своєму рішенні апеляційний суд фактично поставив під сумнів обов`язковість страхування цивільно-правової відповідальності водіїв наземних транспортних засобів, адже за його висновками відповідальність несе винна особа, незважаючи на наявність страхового полісу.

Позиція інших учасників процесу

25. Інші учасники судового процесу відзиви на касаційну скаргу не подали.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

26. 27 травня 2020 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу, якою передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави наявності виключної правової проблеми і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

27. Колегія суддів мотивує ухвалу так.

28. Суди встановили, що до страховика або МТСБУ позивач у встановлені строки не звертався.

29. Звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення такого страхового відшкодування, яка не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к).

30. У постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) Велика Палата Верховного Суду фактично визначила два окремих (відмінних один від одного) випадки, за яких є можливим відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності: 1) пропуск строків, передбачених статтею 37 Закону 2) ситуація, коли розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (стаття 1194 ЦК України).

31. Незважаючи на те, що у справі, що переглядається, потерпілий втратив право на отримання відшкодування від страховика тієї особи, яка завдала шкоди, таке право підлягає захисту в межах позовної давності на загальних підставах шляхом пред`явлення позову до винуватця ДТП, який є безпосереднім заподіювачем описаної шкоди.

32. При цьому обмеження, встановлені статтею 1194 ЦК України, не поширюються на зазначені правовідносини, оскільки наведена норма регламентує визначення обсягу відповідальності застрахованої особи у разі недостатності страхової виплати (тобто така виплата мала бути проведена) і не встановлює будь-яких обмежень у разі, якщо у страховика не виникло обов`язку зі сплати страхової виплати.

33. Інше розуміння наведених норм права фактично зменшує строк існування права на вимогу до заподіювача шкоди, якщо така шкода заподіяна майну потерпілого, до одного року з моменту скоєння ДТП. Наведений річний строк є присічним та поважність причин його пропуску не може впливати на можливість захисту цивільного права, що істотно звужує можливість потерпілої особи захистити своє порушене право в порівнянні із захистом свого права на загальних підставах у межах трирічної позовної давності шляхом пред`явлення позову до правопорушника - завдавача шкоди.

34. Вибір страховика належить кожній особі, яка вирішила вступити в договірні відносини з приводу такого виду страхування, відповідно, така особа має нести всі ризики обрання неналежного, недобросовісного або ненадійного контрагента. З іншого боку, нездійснення потерпілою особою всупереч своїм власним інтересам обов`язку звернутися до страховика із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року (з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди) жодною нормою чинного законодавства не визнано як підстава припинення права вимоги до завдавача шкоди і обов`язку такої особи відшкодувати завдану нею шкоду.

35. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звертає увагу не те, що Верховний Суд у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 447/819/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 369/3461/17 та у справі № 730/125/16-ц по-іншому застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18). Зокрема, у зазначених справах за фактичними обставинами потерпілі особи на момент звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди винуватцем ДТП пропустили встановлені строки подання заяви про страхове відшкодування, передбачені статтею 37 Закону № 1961-IV. Вказане відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), було підставою для відшкодування шкоди особою, винною у ДТП. Однак, незважаючи на зазначені фактичні обставини, суд касаційної інстанції скасовував рішення судів попередніх інстанцій про стягнення відшкодування з особи, винної у дорожньо-транспортній пригоді.

36. Водночас відповідно до положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV для вирішення питання, чи виник у страховика (страхової компанії) обов`язок зі сплати страхового відшкодування, та для правильного застосування висновку Великої Палати Верховного Суду правове значення має факт звернення потерпілої особи до страховика (страхової компанії), а не особи, яка завдала шкоди. При цьому за викладеними в рішенні обставинами потерпіла особа в межах строків, установлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IVдо страховика не зверталася й не набула права на відшкодування шкоди шляхом отримання страхової виплати.

37. З урахуванням наведених мотивів та обґрунтувань колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що є всі підстави для уточнення правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18). Наявність різного по суті застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), свідчить про неузгоджену практику його застосування в ситуації, коли потерпіла особа, пропустивши встановлені строки подання заяви про страхове відшкодування, передбачені статтею 37 Закону №1961-IV, звертається до суду за захистом свого права на відшкодування шкоди безпосередньо до особи, яка завдала таку шкоду.

38. Не заперечуючи того, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування, сплачує страхові платежі і має право вимоги до страховика порушника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, Верховний Суд вважає, що в ситуації, коли потерпілий втратив право на отримання відшкодування шкоди від страховика порушника, необхідно керуватися тим, що таке відшкодування є можливим на загальних підставах за рахунок винної особи за принципом генерального делікту.

39. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що в правозастосовній практиці досить часто виникають ситуації, коли встановлення винуватця ДТП триває довше за один рік, а тому сплив такого строку призводить до втрати потерпілим права вимоги про відшкодування завданої йому шкоди до страховика особи, винної в завданні такої шкоди. Отже, тлумачення наведених норм права таким чином, що сплив річного строку з моменту настання ДТП призводить також і до втрати вимоги до заподіювача шкоди, позбавлятиме потерпілу особу взагалі можливості відшкодувати завдану їй шкоду будь-якою особою.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Стосовно наявності підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права

40. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

41. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

42. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

43. За змістом Цивільного процесуального кодексу України (далі- ЦПК України), Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах.

44. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у кожній конкретній справі.

45. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, у порівнянні з фактичними обставинами справи, у якій висловлена правова позиція Великою Палатою Верховного Суду, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

46. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

47. При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

48. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не носять універсального характеру для всіх без виключення справ, а регулятивний вплив частини четвертої статті 403 ЦПК України, якою передбачено таку підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

49. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43,44) і № 818/1688/16 (пункти 44,45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44,45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58,59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40).

50. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27 травня 2020 року правильно вказує, що статтею 1194 ЦК України регламентується визначення обсягу відповідальності застрахованої особи у разі недостатності страхової виплати.

51. Однак, вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

52. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

53. Розглядаючи справу № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Грандвіс» (далі-ПрАТ «СК «Грандвіс») до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про зворотне стягнення виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2018 року вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

54. При цьому у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду послалась на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), у якій було відступлено від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив потерпілому страхове відшкодування має право пред`явити вимоги до винної особи або її страховика. З урахуванням вказаних мотивів та з огляду на те, що в зазначеній постанові від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18), не висловлювалась правова позиція щодо наслідків застосування преклюзивного (річного) строку та обсягу відповідальності страхувальника у випадку його пропуску, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких правових висновків немає.

Засади цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну зіткненням транспортних засобів (взаємодії джерел підвищеної небезпеки)

55. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

56. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

57. За змістом статті 13 ЦК Україницивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

58. Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

59. Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

60. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

61. Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

62. Відповідно до статті 33 Закону №1961-IV страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП.

63. У свою чергу, страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону №1961-IV). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.

64. У страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

65. Крім того, у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

66. Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

67. Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обовязків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

68. Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

69. Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

70. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

71. Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

72. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон №85/96-ВР)).

73. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

74. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

75. Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

76. Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

77. Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

78. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.

79. Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

80. Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

81. Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

82. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

83. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

84. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

85. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

86. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

87. Водночас в Законі наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).

88. Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

89. При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

90. Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України)

91. Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

92. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

93. Зокрема, у постанові від 05 червня 2018 року (справа № 910/7449/17, провадження № 12-104гс18), розглядаючи справу за позовом ПрАТ «СК «АХА Страхування» до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування, виплаченого за договором добровільного страхування, Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постановівід 15 квітня 2015 року в справі № 3-49гс15 щодо непоширення річного строку на вимогу страхової компанії потерпілого, яка виплатила останньому відшкодування за договором добровільного страхування, до страхової компанії винної особи та зазначила, що закріплене в підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.

94. Зазначений висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду за фактичних обставин, коли страховик потерпілої особи на підставі договору про добровільне страхування майна відшкодував їй завдану за наслідками ДТП шкоду та звернувся зі зворотною вимогою до страховика винної особи за договором обов`язкового страхування цивільної відповідності. При цьому, ДТП відбулось у вересні 2015 року, 15 жовтня 2015 року страхувальник за договором добровільного страхування сплатив страхове відшкодування, однак з заявою про відшкодування страхової суми до страхувальника винної особи звернувся з пропуском річного строку 25 жовтня 2016 року, що є відмінними від справи, яка розглядається, а тому підстав для відходу від такої правової позиції Верховного Суду також немає.

95. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зазначено, що «у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права».

96. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що правова позиція, сформульована в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), стосувалася питання про наявність можливості у страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про стягнення суми виплаченого страховиком відшкодування: до винної особи чи в межах ліміту відповідальності страховика, у якого винна особа застрахувала цивільно-правову відповідальність, - до страховика у цій справі. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

97. У постанові від 11 грудня 2019 року (справа № 465/4287/15, провадження № 14-406цс19), розглядаючи справу за позовом фізичної особи до ПрАТ «УПСК» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначила, що «зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає», а «тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування».

98. Постановою від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18), розглядаючи справу за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про стягнення страхового відшкодування, заявленим з підстав виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

99. Норми Закону стаття 3 Закону № 1961-IV на предмет розміру відшкодування шкоди та особи, яка зобов`язана відшкодувати таку шкоди у випадку пропуску потерпілим річного строку звернення до страхової компанії та відмови у зв`язку із цим, страховою компанією у відшкодуванні, Велика Палата не оцінювала та правову позицію щодо цього не висловлювала. Саме ця правова проблема підлягає вирішенню у цій справі.

Здійснення потерпілою особою права на отримання відшкодування заподіяної шкоди протягом року

100. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

101. За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

102. Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).

103. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

104. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

105. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).

106. Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

107. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.

108. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

109. Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.

110. Відповідно до цього Закону тастатті 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.

111. За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.

112. Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).

113. Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд.

114. Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Наприклад, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає припинення поруки у зв`язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.

115. Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 ЦК України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 ЦК України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.

116. Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними.Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.

117. Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.

118. Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.

119. Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

120. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV).

121. Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).

122. В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).

123. Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).

124. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

125. Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

126. Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.

127. Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

128. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.

129. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).

130. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

131. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

132. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

133. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

134. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

135. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

136. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії)винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Висновки по суті спору в цій справі

137. Ухвалюючи судові рішення в цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, маючи зобов`язання та право на звернення за регламентними виплатами до МТСБУ або страхової компанії, даними про яку він достеменно володів, з такою заявою протягом одного року не звернувся, а тому втратив право на відшкодування шкоди від страховика в межах страхових виплат. Оскільки розмір шкоди не перевищує розміру страхових виплат, то й підстав для покладення відповідальності на страхувальника немає.

138. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач є неналежним оскільки не є власником транспортного засобу й управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія та документів на автомобіль.

139. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком та зазначив, що позивач керував транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом і реєстраційного документа на транспортний засіб, а тому має право вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу.

140. Із цього приводу слід зазначити таке.

141. Велика Палата Верховного Суду вважає, що факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

142. За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

143. Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

144. Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (див. висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).

145. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи. У цій частині мотиви суду першої інстанції підлягають зміні в редакції цієї постанови.

146. Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14,і така практика є сталою.

147. Суд апеляційної інстанції у своїй постанові вказав на абсолютний характер права потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала. Таке право, на думку цього суду, не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоча договір укладений на користь третіх осіб. Відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди у деліктному зобов`язанні.

148. Також суд апеляційної інстанції на підтвердження зазначеного послався на правовий висновок Верховного Суду України, сформульований у постановах від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16.

149. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.

150. Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

151. З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

152. Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц(пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-цта № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).

153. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).

154. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

155. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

156. Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

157. Разом з тим суди встановили, що позивач з позовом до страховика (страхової компанії) звернувся поза межами річного строку та з відповідною заявою в позасудовому порядку до страховика також не звертався.

158. Звертаючись до суду, позивач не посилається на те, що незвернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, а тому з огляду на вищевикладене підстав для задоволення позову немає.

159. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іншої норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Щодо стягнення витрат на проведення експертної оцінки транспортного засобу

160. Суд апеляційної інстанцій задовольнив позовну вимогу про стягнення витрат на проведення оцінки транспортного засобу в сумі 800,00 грн, оскільки вважав обґрунтованими вимоги про стягнення матеріальної шкоди заподіяної внаслідок ДТП.

161. Велика Палата Верховного Суду висновує, що відсутні підстави для стягнення 800,00 грн вартості витрат на проведення оцінки транспортного засобу на користь позивача, оскільки потерпілим не був дотриманий порядок залучення експерта та відшкодування страховиком витрат за проведення такої експертизи, передбачений положеннями пунктів 34.2, 34.3 статті 34 Закону № 1961-IV.

Щодо стягнення моральної шкоди

162. Суд апеляційної інстанцій визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню зі страхувальника, у сумі 1 000,00 грн.

163. Велика Палата Верховного Суду вважає судове рішення апеляційної інстанції в цій частині обґрунтованим з урахуванням такого.

164. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

165. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

166. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

167. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

168. Відповідно до статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

169. Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

170. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону № 1961-IV, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV).

171. Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (стаття 28 Закону № 1961-IV).

172. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону.

173. Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв`язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону № 1961-IV.

174. Суд апеляційної інстанції, частково задовольнивши вимогу про стягнення моральної шкоди, врахував те, що від часу ДТП пройшло більше трьох років, автомобіль не відремонтований, через що позивач почав нервувати, не міг спокійно спати вночі; позивачу та його сім`ї довелося користуватися послугами таксі, що викликало суттєві незручності у пересуванні, оскільки на утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей.

175. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що позивач просить стягнути моральну шкоду, яка не охоплюється страховим відшкодуванням, оскільки не стосується шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого (згідно з статтею 23 Закону № 1961-IV) та не належить до шкоди, заподіяної майну (згідно з статтею 28 Закону № 1961-IV). Тому відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду, яка полягає в його моральних стражданнях та інших немайнових втратах через спричинене з вини страхувальника ДТП, має бути співмірно компенсована останнім.

176. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду з урахуванням меж касаційного перегляду в цій частині залишає судове рішення апеляційної інстанції про стягнення 1 000,00 грн моральної шкоди без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

177. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом.

178. Оскільки страхувальник подав касаційну скаргу в грудні 2017 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржене рішення суду апеляційної інстанції на підставі приписів ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.

179. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав (частина перша статті 410 ЦПК України).

180. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині(пункти 3 та 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

181. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).

182. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

183. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. Отже, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року слід скасувати в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 13 438,99 грн, витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу в сумі 800,00 грн, витрат на оплату судового збору в сумі 2 048,00 грн. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року про відмову в позові в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 13 438,99 грн, витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу в сумі 800,00 грн змінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000,00 грн залишити без змін.

Щодо судових витрат

184. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

185. Згідно з частиною другою статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

186. Розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства (частина сьома статті 6 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною на час подання позову до суду (далі- Закон №3674-VI)).

187. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. (частина перша статті 4 Закону №3674-VI у редакції, що була чинною на час подання позову до суду).

188. Для вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору слід визначити, скільки мав би становити такий збір за законом.

189. 27 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив стягнути з страхувальника 6 400,00 грн матеріальної шкоди (а. с. 2-4). Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3674-VI у редакції, що була чинною на час подання позову до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справлявся судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року становив у місячному розмірі 1 600, 00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»). А тому позивач мав сплатити 640,00 грн судового збору (а. с. 1).

190. 06 квітня 2017 року ОСОБА_1 подав «заяву про уточнення позовних вимог» (а. с. 27), в якій змінив предмет позову та заявив до стягнення з страхувальника на його користь 13 438,99 грн матеріальної шкоди, 800,00 грн витрат на проведення оцінки транспортного засобу та 2 000,00 грн моральної шкоди.

191. Відповідно до частини 6 статті 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі подання позову одним позивачем до кількох відповідачів.

192. Оскільки 1 відсоток від суми позову 16 238,99 грн становить 162, 38 грн, що менше, ніж 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2017 року становить 640,00 грн), то за розгляд вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди, яка була збільшена позивачем, достатній розмір судового збору вже був сплачений позивачем під час подання позову в сумі 640,00 грн.

193. 18 жовтня 2017 року Тростянецький районний суд Вінницької області ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, на яке в жовтні 2017 року позивач подав апеляційну скаргу (а. с. 99-101). Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3674-VI у редакції, станом на жовтень 2017 року, за подання цієї апеляційної скарги ОСОБА_1 мав би сплатити судовий збір в сумі 708,00 грн (640,00 грн х 110% ), як 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. ОСОБА_1 сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір, що підтверджує квитанція № ПН445 від 30 жовтня 2017 року (а. с. 98).

194. 23 листопада 2017 року Апеляційний суд Вінницької області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення - про задоволення позову частково. 15 грудня 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року в частині позовних вимог у розмірі 13438, 99 грн (матеріальна шкода), 800, 00 грн (витрати на проведення експертної оцінки автомобіля), 1 000,00 грн (моральна шкода), тобто 93, 84 % від заявлених вимог (а. с. 128-130). Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3674-VI у редакції, станом на 15 грудня 2017року, за подання цієї скарги ОСОБА_2 мав би сплатити судовий збір в сумі 1 280, 00 грн (640,00 грн х 200%) як 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. ОСОБА_2 сплатив за подання касаційної скарги судовий збір, що підтверджується квитанціями № 0.0.917114623.1 від 15 грудня 2017 року (а. с. 127) та №1B2Y38952 від 22 січня 2018 року (а. с. 140а).

195. Оскільки Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу страхувальника та залишила без змін судове рішення апеляційної інстанції про стягнення 1 000,00 грн моральної шкоди, а в решті залишила без змін резолютивну частину рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, то слід провести розподіл судових витрат, понесених в зв`язку із розглядом справи в судах першої й апеляційної інстанцій, а також розподілити судові витрати, понесені в зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції:

196. Сума заявлених позивачем позовних вимог становить 16 238,99 грн. Натомість сума задоволених позовних вимог становить 1 000,00 грн, тобто 6,16 % від заявлених вимог. Відповідно, зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 39,42 грн (640, 00 грн х 6,16%/100%), сплачених за подання позовної заяви до суду; 43, 61 грн (708,00 грн х 6,16%/100%), сплачених за подання апеляційної скарги. Проте з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1 127, 16 грн (1 280,00 грн х 93, 84% /100%), сплачених за подання касаційної скарги.

197. Оскільки з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 83, 03 грн, а з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 1 127, 16 грн за подання касаційної скаргу, тому для взаєморозрахунку сторін Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 044, 13 грн (1127, 16 грн - 43, 61 грн - 39, 42 грн).

198. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними вимоги ОСОБА_2 про відшкодування йому 2 000,00 грн витрат на правову допомогу, оскільки ним не надано доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (див. пункт 32 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Керуючись частинами першою статті 141, частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 400, пунктами, 1, 3, 4 частини першої статті 409, статтями 410, 412, 413, 416, 418, 419 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року скасувати в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 13 438,99 грн, витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу в сумі 800,00 грн, витрат на оплату судового збору в сумі 2 048,00 грн.

3. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року в частині відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди в сумі 13 438,99 грн, витрат за проведення експертної оцінки транспортного засобу в сумі 800,00 грн змінити в мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови, в решті - залишити в силі.

4. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року в частині задоволення позову до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000,00 грн залишити без змін.

5. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_6 ) 1 044,13 грн сплаченого судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

В. В. Британчук

Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов

К. М. Пільков

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Ж. М. Єленіна

Л. І. Рогач

І. В. Желєзний

О. М. Ситнік

О. С. Золотніков

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

Г. Р. Крет

С. П. Штелик

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК постанову оформила суддя Сімоненко В. М.

Джерело: ЄДРСР 102892553

[ANTIRAID]

Дуже добре, що судді-трирічці, професору кафедри філософії права зі Львова у цій справі не дали готувати рішення. Він вже одне рішення у страхових відносинах підготував змішавши все на світі та продемонструвавши повне нерозуміння цивільного права та страхових правовідносин, на мій погляд.

Велика палата зазначила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

135. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

136. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії)винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

[west11]

Это не про Гудыму ли Вы вспомнили ?