Свідомо незаконна Постанова ВП-ВС щодо трактування ч.4 ст. 36 Закону України про Іпотеку у разі декількох предметів іпотеки

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/17048/17
Провадження № 12-85гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В.С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В.

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

позивача - адвоката Разумова М. А., адвоката Вабіщевич Т. В., адвоката Василишина С. А.,

відповідача Дочірнього підприємства «Край Проперті» - адвоката Козаченко Т. А., адвоката Крохмальової Я. Е.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Край Проперті» на рішення Господарського суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року (суддя Босий В. П.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року (судді Скрипка І. М., Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.)

у справі за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до Дочірнього підприємства «Край Проперті», Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Прометей», про стягнення 44 371 014,76 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 1 159 188 722,84 грн, а також 445 927 447,65 грн пені, що разом становить 1 605 116 170,49 грн.

Історія справИ

Короткий зміст та підстави заявлених вимог

1. У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк», Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «Міжнародний резервний банк») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Дочірнього підприємства «Край Проперті» (далі - ДП «Край Проперті») та Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16» (далі - ПрАТ «Універсам № 16») заборгованості за кредитними договорами від 22 вересня 2011 року № 119-В/11/55/КЛ (далі - договір № 119) та № 120-В/11/55/КЛ (далі - договір № 120) у загальному розмірі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 1 605 116 170,49 грн.

2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням ДП «Край Проперті» договірних зобов`язань за кредитними договорами, а вимоги щодо солідарного стягнення кредитної заборгованості з обох відповідачів - тим, що на забезпечення виконання вказаних кредитних договорів між ПАТ «Сбербанк» і ПрАТ «Універсам № 16» укладено договір поруки від 22 вересня 2015 року.

3. У відзиві на позов ДП «Край Проперті» зазначило про незаконність заявлених позовних вимог та безпідставність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості. ДП «Край Проперті» вказувало, що частина заборгованості за договором від 22 вересня 2011 року № 120 вже стягнута з нього на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у справі № 910/16205/17. Також у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/2535/18 за позовом ПАТ «Сбербанк» до ДП «Край Проперті» про звернення стягнення на предмет застави, у якій позивачем заявлені інші суми заборгованості ДП «Край Проперті» за кредитними договорами.

4. Крім того, позивач реалізував своє право на звернення стягнення в позасудовому порядку на предмети іпотеки, передані на забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаними кредитними договорами. За рахунок вартості цих об`єктів нерухомого майна, які є високоліквідними, ДП «Край Проперті» повністю погасив свою заборгованість перед позивачем. Також у силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку виключає будь-які наступні вимоги іпотекодержателя (кредитора) щодо виконання боржником основного зобов`язання. Отже, правові підстави для звернення з позовом у цій справі відсутні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

5. 18 жовтня 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/17048/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року, позовні вимоги ПАТ «Сбербанк» задоволено повністю.

6. Стягнуто солідарно з ДП «Край Проперті» та ПрАТ «Універсам № 16» на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 119 від 22 вересня 2011 року та за договором про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року в розмірі 44 371 014,76 дол. США та 445 927 447,65 грн, з яких:

? за договором про відкриття кредитної лінії № 119 від 22 вересня 2011 року заборгованість за кредитною лінією в розмірі 38 619 193,36 дол. США, проценти за користування кредитною лінією в розмірі 1 556 689,07 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості в розмірі 353 215 395,44 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 48 547 659,94 грн, пеня за прострочення сплати комісії в розмірі 1 865 588,72 грн;

? за договором про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року заборгованість за кредитною лінією в розмірі 4 029 580,87 дол. США, проценти за користування кредитною лінією в розмірі 165 551,46 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією в розмірі 35 952 477,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією в розмірі 6 345 326,39 грн.

7. Посилаючись на вимоги статей 3, 12, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», Господарський суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що вимоги щодо виконання основного зобов`язання за спірними кредитними договорами є недійсними у зв`язку зі зверненням стягнення на предмети іпотеки.

8. Посилаючись на статтю 575, частину п`яту статті 590, статтю 599, частину третю статті 1049 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України), пункт 2 частини першої статті 1, частину першу, другу статті 7, статтю 12, частину першу, третю, п`яту статті 33 Закону України «Про іпотеку», суд апеляційної інстанції відхилив твердження ДП «Край Проперті» про те, що після реалізації позивачем позасудового способу звернення стягнення на предмети іпотеки всі наступні вимоги є припиненими на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII. Апеляційний господарський суд зазначив, що забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному, тобто саме лише набуття кредитором права власності на предмет іпотеки в цій справі не припинило заставу рухомого майна, переданого боржником з метою забезпечення виконання основного зобов`язання.

Короткий зміст касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції

9. Не погодившись із судовими рішеннями, ДП «Край Проперті» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року у справі № 910/17048/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

10. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину четверту статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. На підтвердження цих доводів скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 927/84/16, від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц, від 26 лютого 2019 року у справі № 914/355/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 873/26/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справах № 643/18466/15-ц та № 263/3809/17, від 03 липня 2019 року у справі № 646/7699/13-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 725/3690/17.

11. Також скаржник зазначає, що позивач неправомірно нарахував проценти поза межами строків кредитування, посилаючись при цьому на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах у справах № 444/9519/12 та № 912/1120/16.

12. Крім того, скаржник стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем ДП «Край Проперті» про зміну розміру процентної ставки; виписки за особовими рахунками останнього є неналежними доказами існування заборгованості; висновки суб`єктів оціночної діяльності є неналежними доказами вартості предметів іпотеки; частина заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року вже була стягнута на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у справі № 910/16205/17.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

13. Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, ПАТ «Сбербанк» посилається на постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18, від 19 червня 2019 року у справі № 904/9795/16, від 14 серпня 2019 року у справі № 904/4356/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17, від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 918/99/19 та зазначає, що з огляду на вимоги статей 33, 36 Закону України «Про іпотеку», статті 590 ЦК України законодавець не обмежує кредитора у праві забезпечити виконання боржником основного зобов`язання виключно одним видом та/або одним предметом забезпечення. Отже, припинення зобов`язань внаслідок звернення стягнення виключно на один з обраних кредитором предметів забезпечення не відповідає принципу розумності та справедливості. Стверджує, що звернення стягнення на предмети іпотеки не призвело до припинення кредитних зобов`язань, оскільки вони не були виконані належним чином та в повному обсязі. Зауважує, що крім іпотеки, виконання кредитних зобов`язань забезпечено й іншими видами забезпечення, стосовно яких тривають судові процеси.

14. Крім того, позивач наголошує, що відповідачі не надали суду обґрунтованих розрахунків заборгованості за кредитними договорами, не вказали на наявність невідповідностей у розрахунках Банку первинним бухгалтерським документам, наявним у матеріалах справи; не виконали своїх зобов`язань щодо оплати судових експертиз, що призвело до необґрунтованого затягування вирішення судового спору; умови кредитних договорів, погоджені кредитором та боржником, передбачають право Банку нараховувати проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування та автоматично застосовувати змінювану процентну ставку.

15. Зазначає, що у зв`язку з прийняттям Господарським судом міста Києва рішення від 28 листопада 2017 року у справі № 910/16205/17 позовні вимоги у справі № 910/17048/17 було зменшено.

Рух справи в суді касаційної інстанції

16. 13 жовтня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі ? Касаційний господарський суд) ухвалою відкрив провадження за вказаною касаційною скаргоюна підставі пункту 1 та пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України).

17. 26 листопада 2020 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу № 910/17048/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, встановлених частинами третьою, п`ятою статті 302 ГПК України.

18. Зокрема, розглядаючи в касаційному провадженні матеріали справи № 910/17048/17, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII) допускають неоднозначне тлумачення. В одних випадках суди розуміють буквально наведене положення цього Закону та відмовляють у задоволенні будь-яких вимог кредитора, висунутих після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, незалежно від того, чи задоволені вимоги кредитора (іпотекодержателя) за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі, чи ні.

19. Такі правові висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 646/7699/13-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19.

20. В інших випадках суди застосовують наведені положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в системному тлумаченні з положеннями статей 591, 598, 599 ЦК України та, встановивши, що за рахунок предмета іпотеки не в повному обсязі задоволені вимоги кредитора, відповідно зобов`язання не припинилось, задовольняють їх у судовому порядку.

21. Такі правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18, від 19 червня 2019 року у справі № 904/9795/16, від 14 серпня 2019 року у справі № 904/4356/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17, від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17.

22. 15 грудня 2020 року ухвалою Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/17048/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

23. 22 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - ПАТ «ДБСР»), правонаступником якого є позивач, та ДП «Край Проперті» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 119, відповідно до пункту 1.1 якого позивач (Банк) відкриває ДП «Край Проперті» (позичальнику) невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в пункті 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені у статті 8 цього договору, і виконувати інші умови цього договору.

24. Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 23 грудня 2016 року № 13 ліміт кредитної лінії складає 51 167 000,00 дол. США; останній день повернення кредитної лінії - 31 березня 2017 року.

25. Належне виконання позичальником зобов`язань по договору № 119 забезпечується:

? заставою обладнання Торгово-розважального центру «Магелан» (далі ? ТРЦ «Магелан»), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б та належить ДП «Край Проперті»;

? іпотекою нежитлової будівлі, нежилого будинку - громадського центру з об`єктами (літ. «А»), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б та належить ДП «Край Проперті»;

? заставою майнових прав на поставку товарів по контракту від 25 липня 2011 року № 27-с, укладеному між ДП «Край Проперті» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край» (далі - ТОВ «Край»);

? майновими правами на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, які укладені або будуть укладені в майбутньому, причому обсяг переданих в заставу майнових прав на орендні платежі повинен становити не менше 70 % від загального об`єму щомісячних орендних платежів, що здійснюються на користь ДП «Край Проперті»;

? іпотекою нерухомості, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., с. Крупень, вул. Б. Хмельницького, 45 та належить Приватному підприємству «Консалтингова фірма «Прометей» (далі - ПП «КФ «Прометей»);

? заставою обладнання, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., с. Крупень, вул. Б. Хмельницького, 45 та належить ПП «КФ «Прометей»;

? іпотекою нерухомості, яка знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, м. Волочиськ, вул. Копачевська (Примакова), 3, та належить ПП «КФ «Прометей»;

? іпотекою нерухомості, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 14 та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт» (далі - ТОВ «Сіті-Стейт»);

? іпотекою нерухомості, офісних приміщень та підвальних приміщень, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 14 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (далі - ТОВ «Сітістейтсервіс»);

? порукою ПрАТ «Універсам № 16» на повний розмір зобов`язань позичальника по кредитному договору (пункт 2.1 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 23 грудня 2016 року № 13).

26. Пунктом 1.3 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 12 передбачено, що починаючи з другого року кредитування діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом, починаючи з другого року кредитування визначається як сума погодженого сторонами індексу («базової процентної ставки») та маржі банку і розраховується за такою формулою: R = базова процентна ставка + М, де R - розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відсотках річних; базова процентна ставка - це погоджений сторонами індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки та дорівнює розміру індикативної процентної ставки; маржа банку - це частина процентної ставки, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки за цим договором та забезпечує необхідну, встановлену банком дохідність за цим договором.

27. Пунктом 9.3 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 12 визначено, що всі платежі позичальника за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів, тощо), якщо інше не передбачено договором, здійснюються шляхом переказу коштів з будь-якого поточного рахунка позичальника на мультивалютний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком, в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

28. У розділі 10 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 12 визначено умови відповідальності сторін договору.

29. Договір № 119 набирає чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору (пункт 11.3 цього договору).

30. Також 22 вересня 2011 року між ПАТ «ДБСР» та ДП «Край Проперті» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 120, відповідно до пункту 1.1 якого (в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11) позивач (Банк) відкриває ДП «Край Проперті» (позичальнику) кредитну лінію в іноземній валюті - доларах США та надає позичальнику кредитні кошти у порядку та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором, та виконати інші умови цього договору.

31. Пунктом 1.2 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11 визначено, що ліміт кредитної лінії складає 5 000 000,00 дол. США. З 22 грудня 2015 року ліміт кредитної лінії зменшується щомісячно, кожного 22-го числа календарного місяця на 500 000,00 дол. США. Останній платіж здійснюється не пізніше 21 вересня 2016 року в розмірі 500 000,00 дол. США.

32. Згідно з пунктом 1.3 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11, починаючи з другого року кредитування діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки розраховується за формулою, аналогічною тій, що зазначена у пункті 1.3 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 12.

33. За змістом пункту 2.1 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 23 грудня 2016 року № 12 належне виконання позичальником зобов`язань по цьому договору забезпечується тими ж засобами забезпечення, що і за договором № 119 в редакції договору про внесення змін від 23 грудня 2016 року № 13.

34 Пунктом 9.3 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11 визначено, що всі платежі позичальника за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів, тощо), якщо інше не передбачено договором, здійснюються шляхом переказу коштів з будь-якого поточного рахунка позичальника на мультивалютний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком, в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

35 У розділі 10 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11 визначено умови відповідальності сторін договору.

36 Договір № 120 набирає чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору (пункт 11.3 цього договору).

37 На виконання умов вказаних договорів позивачем надавалися ДП «Край Проперті» кредитні кошти шляхом перерахування їх на рахунок останнього, що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками з рахунку позичальника. У свою чергу ДП «Край Проперті» неналежним чином виконало грошове зобов`язання з повернення кредитних коштів та своєчасної сплати процентів.

38 Позовні вимоги до ПрАТ «Універсам № 16» обґрунтовані укладеним 22 вересня 2015 року між ПАТ «ДБСР» (кредитор) та ПрАТ «Універсам № 16» (поручитель) договором поруки, відповідно до пункту 2.4 якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати за виконання договорів № 119 та № 120 за боржника (ДП «Край Проперті»), а також за будь-якого нового боржника, в разі переведення боргу боржника на іншу особу чи припинення боржника.

39 У зв`язку з невиконанням ДП «Край Проперті» обов`язку з повернення суми кредиту за договорами № 119 та № 120 позивач звернувся до поручителя за договором поруки з повідомленням-вимогою від 15 вересня 2017 року № 9447/5/29-3 про погашення повної суми заборгованості за вказаними кредитними договорами.

40 28 листопада 2017 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/16205/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 15 травня 2018 року, стягнуто з ДП «Край Проперті» на користь ПАТ «Сбербанк» 100 000,00 доларів США заборгованості за договором № 120.

41 19?20 грудня 2017 року ПАТ «Сбербанк» в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмети іпотеки, передані як забезпечення виконання ДП «Край Проперті» грошового зобов`язання за договорами № 119 та № 120, шляхом реєстрації права власності.

42 Зокрема, позивачем було зареєстровано право власності на:

- нерухоме майно, передане в іпотеку ДП «Край Проперті» за іпотечним договором від 27 вересня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 11270, а саме нежилий будинок ТРЦ «Магелан» (літ. «А»), загальною площею 28 539,50 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б;

- нерухоме майно, передане в іпотеку ПП «КФ «Прометей» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18716, а саме майновий комплекс загальною площею 13 041,3 кв. м, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Крупець, вул. Б. Хмельницького, 45; комплекс нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Копачівська (вул. Примакова), 3;

- нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18684, а саме 15 нежитлових приміщень загальною площею 2 392,9 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14;

- нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 24 лютого 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 2259, а саме 30 квартир загальною площею 2 099,40 кв. м та 10 нежитлових приміщень загальною площею 679,50 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14;

- нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сітістейтсервіс» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18699, а саме 13 нежитлових підвальних приміщень загальною площею 2 333,0 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14.

43 Вартість предметів іпотечних договорів на момент набуття ПАТ «Сбербанк» права власності на них була визначена на підставі висновків про вартість об`єктів оцінки.

44 З урахуванням часткового стягнення заборгованості за рішенням суду та прийняття банком у власність іпотечного майна позивач зменшив позовні вимоги та заявив до стягнення з відповідачів солідарно заборгованість в розмірі 44 371 014,76 дол. США та 445 927 447,65 грн, що утворилася:

- за договором № 119: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 38 619 193,36 дол. США, проценти за користування кредитною лінією в розмірі 1 556 689,07 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості в розмірі 353 215 395,44 грн, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією в розмірі 48 547 659,94 грн, пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 1 865 588,72 грн;

- за договором № 120: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 4 029 580,87 дол. США, проценти за користування кредитною лінією в розмірі 165 551,46 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією в розмірі 35 952 477,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією в розмірі 6 345 326,39 грн.

45 Позовні вимоги до ПрАТ «Універсам № 16» обґрунтовані укладеним 22 вересня 2015 року між ПАТ «ДБСР» (кредитор) та ПрАТ «Універсам № 16» (поручитель) договором поруки, відповідно до пункту 2.4 якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати за виконання договорів № 119 та № 120 за боржника (ДП «Край Проперті»), а також за будь-якого нового боржника, в разі переведення боргу боржника на іншу особу чи припинення боржника.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви та джерела права, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

46 Питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

47 Ключовими елементами принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, виконуваність судових рішень, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

48 Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

49 Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

50 При цьому Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) не наполягає на незмінності судової практики, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

51 Відтак ЄСПЛ зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів («BRUMARESCU v. ROMANIA», № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ, від 28.10.99). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи («LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA», № 76943/11, пункт 123, ЄСПЛ, від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними («S.W. v. THE UNITED KINGDOM», № 20166/92, пункт 36, ЄСПЛ, від 22.11.95).

52 Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

53 У силу вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

54 Згідно із частиною другою статті 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

55 Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

56 Отже, суд касаційної інстанції під час перегляду справи, як правило, вирішує суперечності у судовій практиці, забезпечує єдність судової практики та досліджує лише питання права, а не факту, оскільки справа у касаційному порядку розглядається, як правило, після розгляду судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію для встановлення та перевірки фактів.

57 З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що правильне вирішення судового спору у справі № 910/17048/17 передбачає необхідність у наданні висновку про те, як правильно застосовувати положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції ,чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII у спорі між юридичними особами.

58 Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, правильність застосування господарськими судами при прийнятті оскаржених рішень норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку»

59 Судами встановлено, що спір у справі № 910/17048/17 виник у зв`язку з неналежним виконанням ДП «Край Проперті» кредитних зобов`язань за кредитними договорами від 22 вересня 2011 року № 119 та № 120.

60 При цьому виконання ДП «Край Проперті» кредитних зобов`язань за кредитними договорами було забезпечено іпотекою, заставою рухомого майна та порукою шляхом укладення відповідних правочинів.

61 У зв`язку з неналежним виконанням ДП «Край Проперті» кредитних зобов`язань, 19-20 грудня 2017 року позивач звернув стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття їх у власність.

62 Зокрема, судами встановлено, що позивачем було зареєстровано право власності на:

? нерухоме майно, передане в іпотеку ПАТ «Край Проперті» за іпотечним договором від 27 вересня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 11270, а саме нежилий будинок ТРЦ «Магелан» (літ. «А»), загальною площею 28 539,50 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б;

? нерухоме майно, передане в іпотеку ПП «КФ «Прометей» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18716, а саме майновий комплекс загальною площею 13 041,3 кв. м, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Крупець, вул. Б. Хмельницького, 45; комплекс нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Копачівська (вул. Примакова), 3;

? нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18684, а саме 15 нежитлових приміщень загальною площею 2 392,9 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14;

? нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 24 лютого 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 2259, а саме 30 квартир загальною площею 2 099,40 кв. м та 10 нежитлових приміщень загальною площею 679,50 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14;

? нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сітістейтсервіс» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18699, а саме 13 нежитлових підвальних приміщень загальною площею 2 333,0 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14.

63 За рахунок іпотечного майна погашено:

? по кредитному договору № 119 від 22 вересня 2011 року: 20 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 серпня 2014 року по 21 листопада 2017 року (транш в розмірі 40 167 000, 00 дол. США) в розмірі 8 859 712,60 дол. США; 22 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 листопада по 21 грудня 2017 року (транш в розмірі 40 167 000,00 дол. США) в розмірі 429 601,84 дол. США; 20 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 вересня 2014 року по 21 листопада 2017 року (транш в розмірі 10 000 000,00 дол. США) в розмірі 3 223 738,65 дол. США.; 22 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 листопада по 21 грудня 2017 року (транш у розмірі 10 000 000,00 дол. США) в розмірі 111 166,67 дол. США; 22 грудня 2017 року ? заборгованість за кредитною лінією (транш у розмірі 40 167 000, 00 дол. США) в розмірі 11 547 806,64 дол. США; 20 грудня 2017 року ? заборгованість за комісією в розмірі 124 826,35 дол. США.

Разом по кредитному договору № 119-В/11/55/КЛ погашено 24 296 852,75 дол. США.

? по кредитному договору № 120-В/11/55/КЛ від 22 вересня 2011 року: 20 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 вересня 2014 року по 21 листопада 2017 року в розмірі 1 510 264,22 дол. США; 22 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 листопада по 21 грудня 2017 року в розмірі 53 882,50 дол. США; 22 грудня 2017 року ? заборгованість за договором кредитної лінії у розмірі 870 419,13 дол. США.

Разом по кредитному договору № 120 погашено 2 434 565,85 дол. США.

64 Разом по обох кредитних договорах погашено 26 731 418,60 дол. США (745 315 111,40 грн по курсу гривні до долара США станом на дати погашення: 20 та 22 грудня 2017 року).

65 Вартість предметів іпотеки на момент набуття позивачем права власності була визначена на підставі звітів суб`єктів оціночної діяльності про вартість об`єктів оцінки:

? № АЕ2017/274-1 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість ТРЦ «Магелан» загальною площею 28 539,50 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б, становить 675 995 629,20 грн з ПДВ;

? № АЕ2017/274-2 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість комплексу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Копачівська (вул. Примакова), 3, становить 3 613 455,60 грн;

? № АЕ2017/274-3 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Крупець, вул. Б. Хмельницького, 45, становить 19 443 300,00 грн з ПДВ;

? № АЕ2017/274-4 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість 30 квартир загальною площею 2 099,40 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 25 673 753,00 грн без ПДВ;

? № АЕ2017/274-5 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість 15 нежитлових приміщень загальною площею 2 392,9 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 29 324 294,40 грн з ПДВ;

? № АЕ2017/274-6 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість 10 нежитлових приміщень загальною площею 679,50 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 9 256 264,80 грн з ПДВ;

? № АЕ2017/274-7 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість 13 нежитлових підвальних приміщень загальною площею 2 333,0 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 15 808 196,40 грн з ПДВ.

66 Відповідно до пункту 4.2.13 іпотечних договорів, одним з яких, наприклад, є договір від 27 вересня 2011 року, реєстровий номер 11270, у разі якщо суми грошових коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя, останній має право отримати повне задоволення вимог за рахунок іншого майна іпотекодавця відповідно до чинного законодавства України.

67 Згідно з пунктом 6.5 кожного іпотечного договору сторони узгодили, що стягнення може бути звернене на всі речі - складові, що входять до предмета іпотеки, або на будь-яку одну чи декілька з них за вибором іпотекодержателя, якщо вони виділені в натурі як окремий об`єкт нерухомого майна. Якщо іпотекодержатель зверне стягнення на одну річ - складову предмета іпотеки, але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави/іпотеки на інші речі - складові частини, які є предметом іпотеки.

68 Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 590 ЦК України (у редакції від 19 жовтня 2016 року) якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

69 З розрахунків заборгованості, які були додані позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог, вбачається, що позивачем було враховано часткове погашення заборгованості в розмірі 26 731 418,60 дол. США за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку шляхом прийняття його у власність.

70 Однак відповідачі вважають, що в силу вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, внаслідок звернення стягнення позивачем на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття їх у власність зобов`язання ДП «Край Проперті» за кредитними договорами припинилися в повному обсязі.

71 Оскільки позивач звернув стягнення на предмети іпотеки 19?20 грудня 2017 року, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону України «Про іпотеку» в редакції від 19 жовтня 2016 року.

72 Так, відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

73 Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

74 За змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

75 Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

76 Разом з тим, відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України.

77 В Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважав, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням ЦК України (далі - Кодекс) не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу.

78 З урахуванням викладеного, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 зроблено такий правовий висновок: якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.

79 Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

80 Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

81 Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

82 За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

83 З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі.

84 ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

85 Відповідно до статті 546 ЦК України у редакції ,чинної на час виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

86 Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно.

87 З урахуванням вимог статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України щодо свободи договору та відсутності обмежень щодо множинності та способів забезпечення зобов`язання способами забезпечення кредитних договорів у цьому випадку є передача в іпотеку декількох об`єктів нерухомого майна, застава предметів рухомого майна та майнових прав на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, а також порука.

88 Кредитор не позбавляється права реалізувати звернення стягнення за забезпечувальними акцесорними договорами, у разі якщо строк на таку реалізацію не сплив.

89 Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

90 Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

91 Відповідно до частини п`ятої статті 590 ЦК (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

92 Зазначене положення узгоджується з приписами частини п`ятої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), згідно з якою, якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

93 Слід констатувати, що норми ЦК України та Закону України «Про іпотеку», які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, передбачали можливість забезпечення виконання зобов`язання шляхом передачі в іпотеку декількома іпотекодателями декількох об`єктів нерухомого майна і кредитор мав право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об`єктів або їх усіх, якщо їхня сукупна вартість була необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі.

94 Тобто законодавець пов`язав задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, що не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку має наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі.

95 Законом № 2478-VIII від 03 липня 2018 року частину четверту статті 36 Закону України «Про іпотеку» було доповнено. Зокрема, передбачено, що у разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки.

96 Чинне законодавство не обмежує право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Реалізація особою права на захист певним способом не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту.

97 Системний аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов`язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана.

98 Тобто буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції можливе виключно у тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене іпотекою і за усіма такими договорами іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки чи декількома способами забезпечення, але на реалізацію таких способів припинився строк звернення стягнення.

99 У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін.

100 Отже у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.

101 Разом з тим у матеріалах справи відсутні дані про звернення позивачем стягнення на заставлене майно та майнові права, якими забезпечувалося належне боржником виконання зобов`язань за основними кредитними договорами.

102 На обґрунтування касаційної скарги скаржник також посилається на неналежність висновків суб`єктів оціночної діяльності про вартість предметів іпотеки як доказів.

103 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в силу імперативних приписів частини другої статті 300 ГПК України, як суд касаційної інстанції, позбавлена права вирішувати питання про допустимість та достовірність того чи іншого доказу, а судами попередніх інстанцій надана оцінка вказаним доказам.

Щодо розміру заборгованості

104 На обґрунтування касаційної скарги скаржник також зазначає, що позивач неправомірно нарахував проценти поза межами строків кредитування, посилаючись при цьому на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах у справах № 444/9519/12, № 912/1120/16.

105 Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

106 Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549?552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

107 Відповідно до частин першої, другої статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

108 За змістом частин першої, другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

109 Як неодноразово зауважувалося, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях:

1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу;

2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

110 Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (див. пункти 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та пункти 6.20?6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17).

111 Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

112 Підстав для відступу від вказаних правових висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

113 Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

114 Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін ? календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

115 Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

116 Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

117 Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

118 Отже, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.

119 Суди дослідили умови кредитних договорів та встановили, що згідно з пунктом 1.4 кредитних договорів 31 березня 2017 року - це «останній день дії кредитної лінії».

120 При цьому термін «останній день дії кредитної лінії» позначає термін, з настанням якого припиняються зобов`язання Банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору.

121 У кредитних договорах сторони унормували питання сплати процентів за користування кредитом.

122 Відповідно до пункту 6.2 договору про відкриття кредитної лінії № 119 та аналогічного пункту у договорі № 120 нарахування процентів здійснюється щоденно протягом дії цих договорів із розрахунку 360 днів у році, їх нарахування починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.

123 Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

124 Підстав для неврахування зазначеного, що стало наслідком узгодження сторонами договірних умов, не вбачається, про що судами зроблено правомірний висновок.

125 За таких обставин посилання скаржника на правові висновки у справах № 444/9519/12, № 912/1120/16 не можуть бути застосовані як нерелевантні спірним правовідносинам у справі № 910/17048/17.

126 Скаржник також стверджує, що позивачем не наведено формул, за якими здійснювалися розрахунки, суму заборгованості не підтверджено первинними бухгалтерськими документами, неправомірно застосовано змінювану процентну ставку, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем відповідача ПАТ «Край Проперті» про зміну розміру процентної ставки тощо.

127 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такі аргументи скаржника зводяться до оцінки доказів та встановлення обставин справи, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту».

128 Дослідження доказів на предмет їх належності та достатності і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню.

129 Крім того, при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій відповідачам була надана можливість спростувати докази як наявності, так і розміру заборгованості, виконані позивачем, але вони такою можливістю не скористалися та не надали власних розрахунків.

130 У справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (заява № 3236/03, пункт 40).

131 Велика Палата Верховного Суду враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено обставини справи, досліджено відповідні докази та надано їм правової оцінки і з вимоги щодо зміни процентної ставки та констатує таке.

132 Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

133 Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

134 Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

135 За умовами частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

136 Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

137 Судами встановлено, що на виконання договорів № 119-В та № 120 від 22 вересня 2011 року позивач видав ДП «Край Проперті» грошові кошти в розмірі 50 167 000,00 дол. США та 5 000 000,00 дол. США відповідно.

138 Факт видачі кредитних коштів в розмірі 50 167 000,00 дол. США та 5 000 000,00 дол. США відповідачами не заперечується та не спростовується.

139 Свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів ДП «Край Проперті» виконав не в повному обсязі, у зв`язку із чим виник судовий спір у справі № 910/17048/17.

140 Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у справі № 910/16205/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2018 року та постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15 травня 2018 року, з ДП «Край Проперті» стягнуто на користь ПАТ «Сбербанк» 100 000 (сто тисяч) дол. США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року.

141 У зв`язку із цим заборгованість за кредитною лінією станом на 10 квітня 2018 року зменшено до 38 619 193,36 дол. США за договором № 119 від 22 вересня 2011 року та до 4 029 580,87 дол. США за договором №120 від 22 вересня 2011 року.

142 На підтвердження існування заборгованості позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки по особових рахунках ДП «Край Проперті», відкритих в установі ПАТ «Сбербанк», з яких судами було досліджено факти перерахування ДП «Край Проперті» грошових коштів за кредитними договорами, нарахування відсотків за користування такими коштами, а також часткова сплата відсотків, нарахованих на транші.

143 ДП «Край Проперті» не доведено існування у нього іншого розміру заборгованості, ніж того, що встановлений судами, та не реалізовано право на подання до суду власного контррозрахунку простроченої заборгованості.

144 ПАТ «Край Проперті» знехтував своїм правом на судову економічну експертизу, призначену ухвалою Господарського суду міста Києва від 05 липня 2018 року.

145 Враховуючи умови кредитних договорів та додаткових угод до них, суди зробили обґрунтовані висновки, про те, що Банк правомірно скористався своїм правом на зміну розміру процентної ставки.

146 Так, пунктом 1.3 договору № 119 від 22 вересня 2011 року в редакції договору про внесення змін № 12 від 22 вересня 2015 року передбачено, що починаючи з другого року кредитування діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом, починаючи з другого року кредитування, визначається як сума погодженого сторонами індексу ? «базова процентна ставка» та маржі банку і розраховується за такою формулою: R = Базова процентна ставка + М, де R - розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відсотках річних; базова процентна ставка - це погоджений сторонами індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки та дорівнює розміру індикативної процентної ставки; маржа банку - це частина процентної ставки, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки за цим договором та забезпечує необхідну, встановлену банком дохідність за цим договором.

147 Аналогічні положення викладені в пункті 1.3 договору № 120 від 22 вересня 2011 року в редакції договору про внесення змін № 11 від 22 вересня 2015 року.

148 Відповідно до частини четвертої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору про внесення змін № 12 від 22 вересня 2015 року до договору № 119 від 22 вересня 2011 року та договору про внесення змін № 11 від 22 вересня 2015 року до договору № 120 від 22 вересня 2011 року, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

149 У підпунктах 1.3.4 вказаних договорів сторони підтвердили, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначених в пункті 1.3 договорів, відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору. Про зміну змінюваної процентної ставки банк письмово повідомляє позичальника із зазначенням дати, з якої змінюється змінювана процентна ставка за користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки за користування кредитом. Сторони погодили, що належним чином зробленим письмовим повідомленням банком позичальника про зміну змінюваної процентної ставки за цим договором сторони вважають повідомлення (з інформацією про новий розмір процентної ставки), зроблене шляхом використання будь-якого способу повідомлення, передбаченого пунктом 11.9 цього договору.

150 Підписанням договорів про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії № 119 від 22 вересня 2011 року та до договору про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року, ДП «Край Проперті» погодилося з автоматичною зміною розміру змінюваної процентної ставки без укладення між сторонами будь-яких додаткових угод, що відповідає принципу свободи договору з урахуванням рівності статусу сторін такого договору.

151 Крім того, судами встановлено, що після укладення додаткових угод до кредитних договорів щодо порядку застосування змінюваної процентної ставки за користування кредитом ДП «Край Проперті» неодноразово сплачувало кошти в рахунок погашення процентів за договорами, що свідчить про обізнаність та погодження позичальником таких змін.

152 Судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази висловлення позичальником своєї незгоди з такими змінами та/чи неправомірністю дій банку щодо застосування нової процентної ставки за кредитними договорами.

153 Крім того, при розгляді справи суд сприяв відповідачу у наданні доказів щодо розміру заборгованості, однак ухвала про призначення експертизи не була реалізована у зв`язку з несплатою відповідачем її вартості.

154 Поручитель ПрАТ «Універсам № 16» жодних заперечень щодо обсягу відповідальності, визначеної судами не подав.

155 Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів про те, що відповідачами не спростовано розмір стягуваної заборгованості у спосіб, передбачений статтями 13, 41, 42, 45, 46, 73-81 ГПК України.

156 ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

157 Водночас у справі «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

158 У контексті вказаної практики ЄСПЛ Велика Палата Верховного Суду вважає наведене обґрунтування висновків достатнім для правильного розуміння застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, та надано відповідь на усі доводи касаційної скарги.

Висновки щодо застосування норм права

159 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що системний аналіз статті 33, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, статей 546, 590, 598, 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора, є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами.

160 Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII) можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення, і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку.

161 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає недійсність наступних вимог кредитора, заявлених не до основного боржника, а щодо виконання боржником основного зобов`язання, що в цьому контексті слід розуміти як недійсність вимог, заявлених до усіх сторін як основного договору, так і забезпечувальних зобов`язань, закріплених в акцесорних договорах.

162 У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання.

163 Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

164 Оскільки рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться, що передбачено статтею 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 286, 287, 294, 300-302, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1 Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Край Проперті» залишити без задоволення.

2 Рішення Господарського суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року у справі № 910/17048/17 залишити без змін.

3 Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

Л. І. Рогач

Суддя-доповідач

Ю. Л. Власов

Судді: Г. Р. Крет

О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

І. В. Григор`єва

М. І. Гриців

Л. Й. Катеринчук

В. С. Князєв

О. М. Ситнік

Л. М. Лобойко

І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна

К. М. Пільков

І. В. Желєзний

Джерело: ЄДРСР 103133042

[ANTIRAID]

Окрема думка судді К. М. Пількова

стосовно мотивів постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022

у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20)

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 18.01.2022 залишила без змін рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2020, а касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Край Проперті» - без задоволення.

2. Погоджуючись в цілому з прийнятим рішенням, не можу погодитись с окремими висновками у питаннях права, якими Велика Палата мотивувала своє рішення.

Стосовно тлумачення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку»

3. У пунктах 93, 94 Велика Палата констатувала, що норми ЦК України та Закону України «Про іпотеку», які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, передбачали можливість забезпечення виконання зобов`язання шляхом передачі в іпотеку декількома іпотекодателями декількох об`єктів нерухомого майна і кредитор мав право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об`єктів або їх усіх, якщо їхня сукупна вартість була необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі. Тобто законодавець пов`язав задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, що не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку має наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі.

4. Однак, далі у пунктах 99, 100 Велика Палата виснувала, що у разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін. Отже у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.

5. Вважаю такий висновок помилковим. При тлумаченні положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції слід було виходити з того, що у разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені одним або декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки чи всіх предметів іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати виконання зобов`язання боржником та/або звернути стягнення на інші предмети іпотеки в частині, що залишилася невиконаною.

Іншими словами, звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі позасудове, припиняє основне зобов`язання та відповідні йому забезпечення тільки в частині, яка відповідає вартості майна, на яке звернено стягнення. Відповідно, коли у частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яку застосовували суди у цій справі, йдеться про завершення позасудового врегулювання, то мова йде про завершення позасудового врегулювання зобов`язання в сумі вартості майна, обтяженого іпотекою, на яке було звернено стягнення шляхом позасудового врегулювання. Саме в цьому розмірі недійсними є будь-які наступні вимоги іпотекодержателя до боржника в основному зобов`язанні.

6. Таке тлумачення відповідає принципу обов`язковості договору та засадничому положенню статті 526 ЦК України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

7. Таке тлумачення відповідає також логіці змін законодавчого регулювання.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03.07.2018 № 2478-VIII, було, зокрема, замінено частину четверту статті 36 Закону України «Про іпотеку» (яку у цій справі застосовували суди)

«Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.»

на чотири частини такого змісту:

«Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання:

боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя;

боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки.

Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням:

за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем);

за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).»

8. Ці зміни були запропоновані у проєкті закону (реєстраційний номер 6027-д від 31.07.2017) і були так обґрунтовані у пояснювальній записці до нього:

«У законопроекті переглянутий підхід до норми Закону України «Про іпотеку» про позасудове врегулювання, що стосується переходу права власності на заставне майно. Враховуючи, що значна частина позичальників, до яких ця норма може бути застосована, є фізичними особами, потерпілими від значного зниження курсу гривні та фінансової кризи в Україні, Комітетом запропоновано забезпечити захист їх майнових інтересів. Тому, для фізичних осіб пропонується встановити, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником - фізичною особою основного зобов`язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Для юридичних осіб після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.»

9. Отже, зміни було запропоновано для захисту майнових інтересів фізичних осіб. Тобто, приймаючи ці зміни, законодавець виходив з того, що до їх внесення норма частини четвертої статті 36 Закону має той зміст, про який йдеться у пункті 5 цієї окремої думки, а не той зміст, який заклала Велика Палата.

Стосовно права суду касаційної інстанції вирішувати питання про допустимість доказів

10. У пункті 103 постанови Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в силу імперативних приписів частини другої статті 300 ГПК України, як суд касаційної інстанції, вона позбавлена права вирішувати питання про допустимість та достовірність того чи іншого доказу, а судами попередніх інстанцій надана оцінка вказаним доказам.

11. Висновок про те, що суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про допустимість доказу, суперечить теорії судового доказування, у якій питання допустимості доказу є питанням права і тому обґрунтовано віднесене до повноважень суду касаційної інстанції[1], та положенням ГПК України, який у пункті 4 частини третьої статті 310 прямо передбачає, що суд касаційної інстанції може скасувати судове рішення, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Видається очевидним, що з цього випливає повноваження касаційного суду вирішувати питання про допустимість доказів.

.

Суддя К. М. Пільков

[1] Питання допустимості доказу є питанням права. Водночас встановлення обставин, з якими закон може в окремих випадках пов`язувати як наслідок недопустимість доказу, є питанням факту. З огляду на це обґрунтованим є існування у суду касаційної інстанції повноваження скасовувати судові рішення, прийняті на підставі недопустимих доказів, якщо такі обставини встановлено, оскільки це є помилкою у питанні права (детальніше див. зокрема Пільков К. Властивості доказів та критерії їх оцінювання.Підприємництво, господарство і право. 2020. № 4. С. 93).

Джерело: ЄДРСР 103133081

[ANTIRAID]

Прочитавши цю постанову стає зрозумілим, чому саме зараз і так кардинально змінилась вся судова практика у Великій палаті щодо стягнення заборгованості та захисту інтересів банків в декількох останніх рішеннях. Цинізм цього полягає ще у тому, що це аргументується нібито необхідністю врегулювати рівність у взаємовідносинах, яка на думку суддів трирічок порушена чи то у зв`язку з недостатністю життєвого та практичного досвіду, чи то просто у зв`язку з такою життєвою позицією.

Де ж рівність? Ризики повинні нести обидві сторони й ці ризики відомі заздалегідь. Позичальник надає банку майно, що перевищує вартість кредиту і банку є за рахунок чого повертати кошти та ще й з таким розумінням судом норм права, а коли банк не повертає депозит, то ні банк, ні власник нічого не винні, в кращому випадку віддадуть 200 000 грн і все. Так в чому ж рівність?

На мою думку, все це викликано бажанням стягнути кошти на користь російського державного банку. Звідки взялось це бажання, рано чи пізно все одно стане відомо. Дуже сумно, що заради цього так гвалтують Закон та правову визначеність.

Суд зазначив, що системний аналіз статті 33, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, статей 546, 590, 598, 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора, є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами.

160 Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII) можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення, і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку.

161 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає недійсність наступних вимог кредитора, заявлених не до основного боржника, а щодо виконання боржником основного зобов`язання, що в цьому контексті слід розуміти як недійсність вимог, заявлених до усіх сторін як основного договору, так і забезпечувальних зобов`язань, закріплених в акцесорних договорах.

162 У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання.

 

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Рогач Л. І.

18 січня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/17048/17

Провадження № 12-85гс20

у справі за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до Дочірнього підприємства «Край Проперті», Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Прометей», про стягнення 44 371 014,76 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 1 159 188 722,84 грн, а також 445 927 447,65 грн пені, що разом становить 1 605 116 170,49 грн.

На розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувало питання про те, чи виключає звернення кредитором стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку будь-які наступні вимоги іпотекодержателя (кредитора) щодо виконання боржником основного зобов`язання в силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII).

Обставини справи

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк», Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «Міжнародний резервний банк») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Дочірнього підприємства «Край Проперті» (далі - ДП «Край Проперті») та Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16» (далі - ПрАТ «Універсам № 16») заборгованості за кредитними договорами від 22 вересня 2011 року № 119-В/11/55/КЛ (далі - договір № 119) та № 120-В/11/55/КЛ (далі - договір № 120) у загальному розмірі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 1 605 116 170,49 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням ДП «Край Проперті» договірних зобов`язань за кредитними договорами, а вимоги щодо солідарного стягнення кредитної заборгованості з обох відповідачів - тим, що на забезпечення виконання вказаних кредитних договорів між ПАТ «Сбербанк» і ПрАТ «Універсам № 16» укладено договір поруки від 22 вересня 2015 року.

При розгляді справи суди з`ясували, що спір у справі № 910/17048/17 виник у зв`язку з неналежним виконанням ДП «Край Проперті» кредитних зобов`язань за кредитними договорами № 119 та № 120, забезпечених іпотекою, заставою рухомого майна та порукою шляхом укладення відповідних правочинів.

У зв`язку з неналежним виконанням ДП «Край Проперті» кредитних зобов`язань 19-20 грудня 2017 року позивач звернув стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття їх у власність.

З розрахунків заборгованості, доданих позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог, убачається, що позивач врахував часткове погашення заборгованості в розмірі 26 731 418,60 дол. США за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку шляхом прийняття його у власність.

18 жовтня 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/17048/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року, позовні вимоги ПАТ «Сбербанк» задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ДП «Край Проперті» та ПрАТ «Універсам № 16» на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за договорами про відкриття кредитної лінії № 119 та № 120 від 22 вересня 2011 року в розмірі 44 371 014,76 дол. США та 445 927 447,65 грн.

Посилаючись на вимоги статей 3, 12, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», Господарський суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що вимоги щодо виконання основного зобов`язання за спірними кредитними договорами є недійсними у зв`язку зі зверненням стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку.

Посилаючись на статтю 575, частину п`яту статті 590, статтю 599, частину третю статті 1049 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України), пункт 2 частини першої статті 1, частини першу, другу статті 7, статтю 12, частини першу, третю, п`яту статті 33 Закону України «Про іпотеку», суд апеляційної інстанції відхилив твердження ДП «Край Проперті» про те, що після реалізації позивачем позасудового способу звернення стягнення на предмети іпотеки всі наступні вимоги є припиненими на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII. Апеляційний господарський суд зазначив, що забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному, тобто саме лише набуття кредитором права власності на предмет іпотеки в цій справі не припинило заставу рухомого майна, переданого боржником з метою забезпечення виконання основного зобов`язання.

Касаційна скарга ДП «Край Проперті» на судові рішення була мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину четверту статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. На підтвердження цих доводів скаржник посилався на постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 927/84/16, від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц, від 26 лютого 2019 року у справі № 914/355/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 873/26/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справах № 643/18466/15-ц та № 263/3809/17, від 3 липня 2019 року у справі № 646/7699/13-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 725/3690/17.

Відповідачі вважали, що в силу вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції звернення стягнення позивачем на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття їх у власність припиняє зобов`язання ДП «Край Проперті» за кредитними договорами в повному обсязі, в тому числі за іншими забезпечувальними зобов`язаннями.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа № 910/17048/17 містить виключну правову проблему щодо застосування при вирішенні спорів, які виникли на підставі кредитних правовідносин, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Також підставою для передачі справи № 910/17048/17З на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначалося те, що колегія суддів Касаційного господарського суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду про відсутність підстав для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, оскільки такі вимоги є недійсними.

Висновок Великої Палати Верховного Суду

Постановою від 18 січня 2022 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ДП «Край Проперті» залишила без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Вказала про те, що законодавець пов`язав задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, що не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку має наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі.

Системний аналіз статті 33, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII, статей 546, 590, 598, 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора - є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами.

Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII) можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення, і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає недійсність наступних вимог кредитора, заявлених не до основного боржника, а щодо виконання боржником основного зобов`язання, що в цьому контексті слід розуміти як недійсність вимог, заявлених до усіх сторін як основного договору, так і забезпечувальних зобов`язань, закріплених в акцесорних договорах.

У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання.

Щодо вирішення спору по суті Велика Палата Верховного Суду вказала, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Однак при цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів першої й апеляційної інстанцій та зазначила, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, оскільки це є наслідком узгоджених сторонами договірних умов.

Зміст окремої думки

Щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку»

Відповідно до змісту частини третьої статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Не погоджуючись з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 18 січня 2022 року справі № 910/17048/17, щодо висновку про застосування норм частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» та вважаючи висловлені у ній висновки щодо застосування норми права взаємно суперечливими та непослідовними, зазначаємо про таке.

Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом із тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (звернення стягнення на предмети іпотеки) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Частина четверта статті 36 вказаного Закону визначає спеціальну підставу припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання та вказує на те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства може визначати правові підстави для припинення зобов`язання (не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає із кредитного договору). Однак частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» не містить прямого посилання на припинення основного зобов`язання боржника, вказуючи на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання.

У цьому контексті слід зазначити, що стаття 509 ЦК України визначає зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, тож відсутність кореспондуючого обов`язку боржника права кредитора призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього правовідношення в цілому.

При цьому вимога іпотекодержателя прямо названа законодавцем «недійсною», тобто неіснуючою (на противагу дійсній вимозі). Тож позасудове врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (у разі його завершення) є способом виконання зобов`язання із його подальшим припиненням.

Тобто іпотекодержатель в силу прямої вказівки закону втрачає право на застосування відповідних способів примусу, що застосовуються до боржника при невиконанні та неналежному виконанні цивільного зобов`язання. Із цього випливає і неможливість для іпотекодержателя як кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (оберненням його у свою власність).

Керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета застави. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.

На саме таке розуміння законодавчого регулювання вказує і пояснювальна записка до проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування № 6027-д від 31 липня 2017 року, якою роз`яснюється позиція законодавця: у законопроекті переглянутий підхід до норми Закону України «Про іпотеку» про позасудове врегулювання, що стосується переходу права власності на заставне майно. Враховуючи, що значна частина позичальників, до яких ця норма може бути застосована, є фізичними особами, потерпілими від значного зниження курсу гривні та фінансової кризи в Україні, запропоновано забезпечити захист їх майнових інтересів: для фізичних осіб пропонується встановити, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником - фізичною особою основного зобов`язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Для юридичних осіб після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, метою законодавства як до, так і після 3 липня 2018 року було встановлення за замовчанням обмежень щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, за яким предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора. Чинне законодавство лише змінило акценти у ролі договору в цих правовідносинах: для боржників - фізичних осіб за договором можна передбачити дійсність наступних вимог, тоді як для юридичних осіб - боржників за договором можна закріпити недійсність наступних вимог кредитора.

Враховуючи зміни, що відбулися в законодавстві, висновок Великої Палати Верховного Суду у цій справі в подальшому фактично буде стосуватися правовідносин з боржниками - фізичними особами за кредитним договором, адже за запропонованим у постанові підходом наступні вимоги іпотекодержателя до таких осіб будуть вважатися дійсними навіть після завершення позасудового врегулювання спору (наприклад, шляхом звернення стягнення на належну боржнику - фізичній особі квартиру) в разі, коли має місце забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави чи іншими видами забезпеченнями зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Частина третя статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначає, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього (частина шоста статті 38 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, на момент звернення стягнення на предмет іпотеки кредитору відома вартість предмета іпотеки і розмір невиконаного основного грошового зобов`язання, тому на кредитора покладено ризики застосування спрощеної позасудової процедури, у тому числі вірогідність того, що за рахунок вартості майна, переданого в іпотеку, вимога за основним зобов`язанням буде забезпечена не в повному обсязі.

Отже, недійсність наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання, передбачена частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку», тягне припинення такого основного зобов`язання, у тому числі в тих випадках, коли відбулося часткове (неповне) задоволення вимог іпотекодержателя (кредитора) за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.

У справі № 910/17048/17 суди попередніх інстанцій встановили, що на забезпечення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договорами № 119 та № 120 позивач з відповідачами та третіми особами у справі уклав договори іпотеки, застави та поруки. У договорах іпотеки передбачено право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Це право було реалізовано позивачем за всіма договорами іпотеки шляхом реєстрації за собою права власності на предмети іпотеки.

Отже, відповідно до положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» всі наступні вимоги позивача щодо виконання відповідачем основного зобов`язання (стягнення заборгованості за договорами № 119 та № 120) є недійсними.

Таким чином, станом на час відкриття провадження у цій справі зобов`язання відповідачів за договорами № 119 та № 120 вже припинилися, що обумовлює відсутність порушених прав позивача та має наслідком відмову у задоволенні позову.

Щодо вирішення спору по суті та визначення судами суми заборгованості

Водночас вважаємо хибним висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правомірності нарахування позивачем процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово (наприклад, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16) звертала увагу на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Подібний за змістом висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17.

Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 зазначено про те, що за наслідком узгодження сторонами договірних умов нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів (пункти 123-124 постанови), що повністю суперечить попередній послідовній практиці Верховного Суду.

При цьому постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 не містить ані висновку щодо відступу від застосування норм права, наведеного у попередніх постановах Великої Палати Верховного Суду, ані зазначення про те, в чому фактичні обставини та зміст договірного регулювання у справі № 910/17048/17 так відрізняються від фактичних обставин та умов договору у справі № 912/1120/16, щоб призвести до прямо протилежних висновків.

Ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що повністю нівелює завдання Верховного Суду щодо забезпечення єдності та сталості судової практики, єдиного застосування закону, може спричинити зменшення довіри до судової системи.

Судді:

Л. Й. Катеринчук

Г. Р. Крет

Л. І. Рогач

Джерело: ЄДРСР 103487400