Решение Саксаганского райсуда о недействительности договоров, кредита, поручительства, залога с Укрсиббанком

[ANTIRAID]

Справа № 2-627/11

РІШЕННЯ

іменем України

9 лютого 2011 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого –судді Прасолова В.М.

при секретарі –Горбуновій Л.С.

за участю представника позивача, він же відповідач по зустрічним позовам ПАТ «УкрСиббанк»–Ридоша М.М.

за участю представника відповідачів за позовом та позивачів за зустрічним позовом – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного «УкрСиббанк» про визнання договору припиненим та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «УкрСиббанк»(далі за текстом «ПАТ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просить: стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість по кредиту у розмірі 85015 грн. 47 коп.

В обґрунтування позову наводить наступне.

29 вересня 2008 року між АКІБ «УкрсиБбанк»(далі за текстом «АКІБ»та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно умов якого надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 11215,00 доларів США 00 центів, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015р., якщо тільки не буде застосовано іншого терміну повернення кредиту відповідно до п.1.2.2. договору. ПАТ є правонаступником АКІБ.

З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань, які виникають з договору, 29.09.2008р. між АКІБ та гр. ОСОБА_4 було укладено договір поруки,згідно умов якого ОСОБА_4 поручається перед відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов'язань, що виникли з кредитного договору, як ті, що існують у даний час, так і тих, котрі можуть виникнути у майбутньому. ОСОБА_4 добре відомі всі умови кредитного договору, тому відповідає перед ПАТ у тому ж обсязі, що і ОСОБА_3

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно до умов кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язався за повернення кредиту та нарахованих відсотків, відшкодування можливих збитків, за сплату пені й інших штрафних санкцій, обумовлених кредитним договором. ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконував, плату за кредит своєчасно не повертав. Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно п.2.2. договору поруки, у випадку невиконання зобов'язань по кредитному договору, ПАТ має право висунути свої вимоги безпосередньо до ОСОБА_4, як поручителя, які є обов'язковими до виконання протягом 10 робочих днів з дати відправлення вимоги.

Відповідно до Правил (договірних умов) споживчого кредитування позичальників ПАТ, затверджених рішенням Продуктово-тарифного комітету ПАТ (Протокол № 243 від 21.08.2008 р.) кредитного договору, у випадку не усунення позичальником порушень, вказаних у вимозі протягом 31 календарного дня з дати одержання вимоги, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання вищевказаної вимоги, чи у разі неотримання повідомлення з інших підстав термін повернення кредиту вважається таким, що настав, на 41-й день з дати відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення банку кредиту. У зв'язку з виникненням боргу за кредитним договором, керуючись Правилами (договірних умов) споживчого кредитування позичальників ПАТ кредитного договору та розділом 2 договору поруки, ПАТ 22.03.2010р., направлялась ОСОБА_3 вимога про негайне погашення простроченої заборгованості,повернута у зв'язку з закінченням терміну зберігання, що підтверджується поштовим повідомленням з відміткою про повернення. Вимога направлена ОСОБА_4 отримана про що свідчить особистий підпис на поштовому повідомленні.

Однак, вимоги відповідачами до теперішнього часу не виконані. Таким чином, строк погашення кредиту в повному обсязі настав 02.05.2010 року. На 11.06.2010 р. заборгованість складає: всього: 10738,48 доларів США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить 85015,47 грн., з них: заборгованість за кредитом - 9 989,96 доларів США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 79089,51 грн. і заборгованість по процентам за користування кредитом - 684,35 долара США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 5 417,93 грн. і пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом: 42,94 долара США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 339,96 грн. і пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - 21,23 долар США, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить - 168,07 грн. і всього пеня - 64,17 долара США 17 центів, що за курсом НБУ на 11.06.2010 р. становить-508,03 грн.

Під час слухання справи ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ , в якому просить: визнання договір поруки від 29 вересня 2008 року, укладений між АКІБ та ОСОБА_4 таким що припинив свою дію.

В обґрунтування зустрічного позову навів наступне. 29 вересня 2008 року між АКІБ та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту згідно умов якого отримав кредит у сумі 11215 дол. США, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015 року. З метою забезпечення своєчасного виконання зобов'язань, які виникають з кредитного договору від 29.09.2008 року між ПАТ та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручався перед за виконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору. У відповідності до договору поруки, а саме п. 1.2 було відомо про наступне: сума основного боргу - 11215 доларів США, чи 54517 , 24 грн. , процентна ставка -15% річних, термін виконання договору - 28 вересня 2015 року, інші умови основного договору. ( розділ 3 основного договору).

Але не був ознайомлений з наступними документами: графік погашення кредиту; графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту; додаткова угода(договір застави транспортного засобу) від 27.03.2008 року, додаток № 1 до додаткової угоди №1 від 27.03.2009 року. Також ПАТ та ОСОБА_3 змінювали процентну ставку за використання кредиту, про це не був повідомлений. Додаток №3 " Тарифи до договору" у якому вказано , що окрім сплати кредиту та процентної ставки ОСОБА_3 повинен сплатити: комісію за управління кредиту - від 0,1% до 0,99% від суми залишкової заборгованості.

У відповідності до вищевикладеного при укладанні та виконанні кредитного договору відбулись додаткові угоди з якими не був ознайомлений та які збільшили відповідальність без його, ОСОБА_4 згоди, як поручителя , що є порушенням ст. 559 ЦК України, своєї згоди на збільшення відповідальності не давав. Тим самим ПАТ позбавив як поручителя знати суттєві умови видачі кредиту, які необхідно знати поручителю до укладання договору поруки, а саме; графік погашення кредиту, процентна ставка, збільшення обсягу відповідальності.

У відповідності до ст.ст. 1054,553,554,559 ЦК України , якщо в основному кредитному договорі передбачено укладання іншого договору, в якому внесені зміни до основного кредитного договору, то слід було вказати у договорі поруки про виконання умов передбачених і цими договорами. Зміна зобов'язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, є підставою для припинення договору поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, у разі зміни зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності, банк зобов'язаний отримати згоду поручителя на такі зміни. Наполягає, що законом передбачена згода поручителя на зміну умов кредитного договору, а не ознайомлення поручителя зі змінами в кредитному договорі. На підставі ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Під час слухання справи ОСОБА_3 звернувся до ПАТ з зустрічним позовом, в якому просить: визнати недійсним кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між ПАТ до ОСОБА_3 з моменту його вчинення; зобов’язати ПАТ прийняти у ОСОБА_3 суму 37820 грн. 00 коп.

Уточнивши зустрічний позов, ОСОБА_3 просить: визнати недійсним кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між ПАТ до ОСОБА_3 з моменту його вчинення.

В обґрунтування уточненого зустрічного позову наводить наступне. 29 вересня 2008 року між АКІБ та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно умов якого отримав кредит у сумі 11215 дол. США, під 15% річних зі строком повернення кредиту не пізніше 28.09.2015 року. В договорі не вказано, що за валютний ризик під час виконання зобов'язань за кредитним договором повинен нести відповідальність один позивач. Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Просить врахувати те, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України "Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків міме резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідала за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується в регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за зобов'язаннями по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ч. 1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на: здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потреб-індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно із п.1.4 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Відповідач не надав документів які б підтверджували наявність у нього індивідуальної ліцензії. Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати позивач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення "Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою", яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005р. і повинен бути застосований судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу та позивачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції.

Відповідно до диспозиції ст.80 КК України об'єктивна сторона передбаченого нею злочину виражається в одній із п'яти операцій, вчинених без відповідного дозволу (ліцензії): скуповуванні, продажу, обміні, використанні валютних цінностей як засобу платежу та використанні їх як застави. Використання валютних цінностей як засобу платежу - це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо. Використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань. Разом з тим одержання валютними цінностями процентів за договором позики слід вважати їх використанням як засобу платежу за надану послугу, що тягне відповідальність за ст.80 КК України за наявності передбачених нею підстав. Порушення правил про валютні операції слід вважати закінченим злочином з моменту здійснення відповідної незаконної угоди щодо валютних цінностей, у процесі якої відбулася їх повна чи часткова передача іншій особі. Дії, спрямовані на укладення такої угоди (наприклад, спроба продати, купити, обміняти валютні цінності або використати їх як засіб платежу чи як заставу) слід розцінювати як замах на порушення правил про валютні операції і кваліфікувати за статтями 17, 80 КК України.

Оскільки індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції на необхідний для цього період, слід мати на увазі, що відповідно до п.4 ст. 5 Декрету вчинення іншої операції з валютними цінностями або в більшому розмірі, ніж передбачено ліцензією є порушенням правил про валютні операції і за наявності підстав тягне відповідальність за ст.80 КК України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 5 24 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.35 Закону України "Про Національний банк України". Таким чином, використання долара США, як предмету кредиту за споживчим, кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пул 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним,

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюванним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторона правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений не відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержані момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК Українці виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків. Відповідно до п. 10 Постанови № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним.

На виконання цього правочину, отримав від банку 11215 доларів США, що на день отримання становило 54517,24 грн.24 коп., виходячи з офіційного курсу НБУ на 29 вересня 2009 року. 1 долар США = 4,86 грн. ПАТ на виконання цього правочину, отримав 3433 дол. США. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 11215 - 3 433 = 7782 дол. США, чи 7782 дол. США х 4, 86( курс на день оформлення кредиту) становить 37820 грн. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ЦК України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. ПАТ не було надано доказів, що б підтверджували отримання відповідної індивідуальної чи генеральної ліцензій та взагалі будь якої ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу на момент укладання договору та під час його виконання. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних п:. та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом

недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ЦК України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. Даний кредит брав для купівлі автомобіля у автосалоні, куди банк і перерахував взяті у кредит кошти, а саме у гривнях , а не у доларах США . Перерахована сума становила 54517 грн.24 коп. Але чомусь був введений робітниками банку в оману стосовно валюти виконання кредиту і платив у доларах США , коли повинен був платити у гривнях. Сума боргу повинна розраховуватися не з 11215,00 дол. США , а з 54517 грн. 24 коп.

У відповідності до вищевикладеного розрахунок зроблений банком не вірний, потрібно зробити розрахунок у гривнях. Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тим самим має право погасити кредит за своїм вибором, чи доларах США чи у гривнях, а саме на цей момент у відповідності до договору має борг не 85015,47грн., а 37820 грн. Це також підтверджується розрахунками банку, у яких пеня за прострочення за кредитним договором викладена у валюти кредиту - у гривнях - 339 грн.96 коп. та пеня за прострочення за процентами - 168 грн. 07 коп. У розрахунках банку також є помилки , а саме пеня на проценти не нараховується у відповідності до ЦК України та пеня береться тільки за 1 рік.

У відповідності до ЦК України , а також «Інструкції про вчинення нотаріальних дій», п. 2.1. договору № 11399242000 від 29 вересня 2008 року є незаконним. Договір застави на рухоме майно повинен бути посвідчений обов'язково нотаріально, якщо навіть не на момент укладання договору , то після укладання договору обов'язково. Тому даний пункт договору є незаконним і повинен бути визнаний недійсним.

У судовому засіданні представник ПАТ зустрічні позови не визнав, свій позов підтримав повністю. При цьому підтвердив зміст свого позову, заперечуючи проти задоволення зустрічного позову навів наступне.

Вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору обґрунтовуються недодержанням вимог, які встановлені, ч.1 статі 203 ЦК України, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що відповідно до положень ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Підставами для недійсності кредитного договору зазначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, суперечить вимогам законодавства, зокрема ст.5 (п.п."в","г" ч.4) Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Недійсність договору забезпечення зобов'язань обґрунтовується положеннями ст.548 ЦК України. Заперечує проти задоволення вимог з наступних підстав.

Обґрунтовуючи висновок про неправомірність вираження зобов'язання у Кредитному договорі в іноземній валюті, позивач послався на положення ст. 524 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, а також ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, яка встановлює загальне правило - ціна договору має бути виражена у гривні. Зазначений висновок спростовується наступним. Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є Закон України "Про банки і банківську діяльність", Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України "Про Національний банк України". Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії. 28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АКІБ банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями. Відповідно до ч.3 ст. 14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов.

Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19). Відповідно до ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті. Вважає, що банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Висновок про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальних ліцензій Національного банку України для здійснення валютних операцій: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.5 Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст.5 Декрету, вважає, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб'єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій. Національним банком прийнято «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», яке затверджено постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275.

Відповідно до п. 5.3. Положення, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції з щодо розміщення іноземної валюти. Відповідно до п."в" ч.4, ст. Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому вважає висновок про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст.19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.

Зазначений висновок також підтверджений Національним банком, який у своєму листі від 29.05.2001р. №28-313/2178 з посиланням на норми Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку, який відповідно до ст.44 Закону України "Про Національний банк України", діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. Так у «Положенні про порядок діяльності "Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонду" (США) та його кредитно-фінансової установи в Україні», затвердженому постановою Правління НБУ №269 від 01.11.1995р. зазначається, що кредити в іноземній валюті господарюючим суб'єктам приватної форми власності України Установа надає на підставі отриманої від Національного банку України генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (п. 6 зазначеного Положення). За наявністю в Установи генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення кредитних операцій з розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку України Установа має право надавати кредити в іноземній валюті резидентам України - господарюючим суб'єктам приватної форми власності, (п. 10 зазначеного Положення). Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Щодо висновку про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, зазначає наступне. Аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є повноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією. АКІБ отримав банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства. Вважає, що аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Національним банком України, та не потребує отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Заявою на отримання кредиту від ОСОБА_3 на суму 11215,00 доларів США. Цією заявою Позивач письмово визначив бажану валюту кредитування. Згідно договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу (з Правилами) від 29 вересня 2008 р., банк надав позичальнику кредит шляхом зарахування коштів на поточний рахунок. Позивач підписав кредитний договір без будь-яких застережень, розбіжностей, що свідчить про розуміння ним можливих наслідків на момент укладення договору, а також щодо подальшого його виконання, і згоду з ними. Тому волевиявлення сторін за кредитним договором було вільним, що свідчить про додержання принципу свободи договору, передбаченого ст.3 Цивільного кодексу України. Відповідно п.3.4.1 Правил (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ затверджених Продуктивно - тарифним комітетом АКІБ "УкрСиббанк" (Протокол №243 від 21.08.2008 року.), позичальник зобов'язується використовувати кредит на зазначені у договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити плату за кредит й інші грошові платежі на рахунок банку в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Пункт 1.1 Правил (договірні умови) вказує на те, що позичальник усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням, а отже і при виконанні зобов'язань, які виникають за цими кредитними договорами. Пунктом 7.2 Правил (договірні умови) передбачено, що сторони домовилися вважати, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов'язки з цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Позивач ОСОБА_4 посилається на те, що не був ознайомлений з додатками, графіками та додатковими угодами між банком та ОСОБА_3 Ознайомлення з даними документами не є обов’язковим, адже договором поруки не передбачено обов’язкового ознайомлення поручителя з цим переліком документів. Поручитель має змогу самостійно за власним бажанням ознайомитися з додатковими додатками до кредитного договору. ОСОБА_4 посилається на збільшення відповідальності після укладення додаткової угоди №1 від 29 вересня 2009р., цією угодою було змінено графік погашення кредиту, без зміни відсотків та терміну повернення кредиту. Вважає, що відповідальність поручителя не збільшилася, оскільки жодна із основних умов кредитного договору внаслідок укладання додаткових угод не змінилася, а тому підстав для визнання договору поруки, як це передбачено ст. 559 ЦК України, у суду не має.

При укладанні договору поруки ОСОБА_4 мав цивільну дієздатність, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Крім того п. 5.1. договору поруки вказує на те, що уклавши цей договір поручитель підтверджує, що: надані поручителем документи не містять будь-яких недостовірних відомостей, складені та/або отримані в порядку, передбаченому чинним законодавством України; повністю розуміє всі умови основного договору та договору поруки, свої права та обов'язки за договором та погоджується з ними; цей договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, які є обов'язковими для поручителя; на день укладення договору відсутні будь-які перешкоди щодо його належного виконання та ін. Пунктом 1.3 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник. Наполягає, що договір поруки цілком відповідає вимогам ст.203 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконане боржником. Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Змінювати, доповнювати, уточнювати позов, подавати додаткові докази не бажає.

У судовому засіданні представник позивачів за зустрічними позовами позови підтримав повністю, не визнавши позову ПАТ. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічних позовів. Змінювати, доповнювати, уточнювати позов, подавати додаткові докази не бажає.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: кредитний договір(а.с.6), графік(а.с.7-8), додаток(а.с.8,зв.), графік(а.с.9-10), додаткова угода(а.с.11), графік(а.с.12), правила кредитування(а.с.13-19), розпорядження(а.с.20), договір поруки(а.с21-22), заяви(а.с.23, 24), конверт(а.с.25), поштові повідомлення(а.с.26) довідка(а.с.27), розрахунки(а.с.28-35), паспорти(а.с.36,37), свідоцтво(а.с.40), статут(а.с.41-42), ліцензія(а.с.81-83), дозвіл(а.с.84-85), заявка(а.с.86-87, 106-107), додаткова угода(а.с.90,108), графік(а.с.91,109, 110-111), рішення про надання кредиту(а.с.112), квитанція(а.с.113), заявка на видачу готівки(а.с.114), платіжне доручення(а.с.115), квитанції(а.с.116), свідоцтво(а.с.117).

Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини.

ПАТ є правонаступник АКІБ, що встановлено свідоцтвом, статутом(а.с.40, 41-42).

24 грудня 2001 року ПАТ отримана ліцензія на здійснення банківських операцій, передбачених п.5 -11 частини другої стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено ліцензією(а.с.81-83).

19 листопада 2002 року банком отриманий дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 –4 та частиною четвертою стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено дозволом(а.с.84-85).

ОСОБА_3 15 вересня 2008 року звернувся за заявкою до ПАТ про надання кредиту у сумі 12814 доларів США для придбання автомобіля «Дачія». 25 вересня 2008 року ПАТ було прийнято рішення про надання ОСОБА_3 кредиту в сумі 12060 доларів США, що еквівалентно 56079 грн. 00 коп. Вказані обставини встановлені заявкою, рішенням(а.с.86-87, 112).

29 вересня 2008 року між ПАТ та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання кредиту у сумі 11215,00 доларів США зі строком погашення до 28 вересня 2015 року зі сплатою 12,5% річних. При цьому сума кредиту була також визначена в гривнях як 54517 грн. 24 коп. Вказані обставини визнаються сторонами, встановлені договором(а.с.6).

29 вересня 2008 року між ПАТ та ОСОБА_4 в забезпечення зазначеного кредитного договору був укладений договір поруки. Вказані обставини визнаються сторонами, встановлені договором(а.с.21-22).

29 вересня 2008 року на підставі кредитного договору ОСОБА_3 було видано11215,00 доларів США, що в еквіваленті у гривнях дорівнює 54517 грн. 24 коп., за рахунок яких була оплачена вартість автомобіля «Дачія», який став власністю ОСОБА_3. Вказані обставини встановлені квитанцією(а.с.113)заявкою(а.с.114), дорученням(а.с.115), квитанціями(а.с.116), свідоцтвом(а.с.117).

24 квітня 2010 року ПАТ направило ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимоги про погашення заборгованості, що встановлено заявами(а.с.23,24).

Позивач вніс до ПАТ на виконання своїх зобов’язань 3260,73 доларів США, що встановлено розрахунками(а.с.28-35).

Встановленим фактам та обставинам відповідають такі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Законом України “Про Національний банк України”.

Відповідно до ч.5 ст.4 ЦК України інші органи державної влади України можуть видавати нормативно –правові акти лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно ст.2 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк України є особливим органом державного управління. Як встановлено ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У відповідності до ст.56 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно –правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які видаються у формі постанов Правління Національно банку, вони не можуть суперечити законам України.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У судовому засіданні встановлено, що муж ПАТ та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Судом встановлено, що на час укладення договору та додаткової угоди банк мав банківську ліцензію та дозвіл.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. “Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є зокрема неторговельні операції з валютними цінностями.

Відповідно до п. 1.5 “Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту був ОСОБА_3., а не ПАТ, тому, відповідно до зазначеного пункту Положення на здійснення кредитування позивача була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у ПАТ була відсутня.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, чинений без відповідно дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. За відсутності у банку індивідуальної ліцензії суд вважає, що кредитний договір та додаткова є недійсними.

Як передбачено ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності право чину, кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

На виконання договору ОСОБА_3. отримав від банку 11215,00 доларів США, що у гривнях дорівнювало 54517 грн.24 коп. Зазначену суму позивач, відповідно до договору був повинен повернути банку.

На даний час ОСОБА_3 повернув банку 3260,73 доларів США, залишок, виражений в іноземній валюті, який підлягає поверненню дорівнює 7954,27 доларів США.

Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Надаючи кредит банк визначив, що сума грошей, яка отримана позивачем в національній валюті України дорівнює 54517 грн. 24 коп., тобто виходив з еквіваленту, відповідно до якого 1 долар США дорівнював 4 грн. 86 коп. Таким чином з позивача належить стягнути 38657 грн. 50 коп. в якості виконання обов’язку, який випливає із змісту частини першої ст.216 ЦК України.

На підставі ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Суд прийшов до висновку про недійсність кредитного договору. Тому є підстави вважати припиненим договір поруки, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ на забезпечення зазначеного кредитного договору.

Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. ПАТ, як на підставу своїх позовних вимог до ОСОБА_3 посилається на те, що між ОСОБА_3 та ПАТ був укладений кредитний договір.

Судом встановлено, що кредитний договір є недійсним, тому підстави для стягнення з ОСОБА_3 платежів, визначених у договорі відсутні.

Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. ПАТ, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що між ОСОБА_4 та ПАТ був укладений договір поруки.

Судом встановлено, що договір поруки є припиненим, кредитний договір є недійсним тому підстави для стягнення з ОСОБА_4 платежів, визначених у договорах відсутні.

Суд вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовано, у відповідності зі ст.ст. 15,16 ЦК України звернулися до суду за захистом своїх порушених прав.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що зустрічні позови підлягають повному задоволенню, а у задоволенні позову ПАТ належить відмовити повністю.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з ПАТ на користь ОСОБА_3 належить стягнути витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з ПАТ на користь ОСОБА_4 належить стягнути витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст.19,99 Конституції України, ст.ст.4,11,15, 192,203,215,216,227,509,524,1054 ЦК України, ст.ст.2,47,49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 2,56 Закону України “Про Національний банк України”, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Зустрічний позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»- задовольнити повністю.

Кредитний договір від 29 вересня 2008 року, укладений між та ПАТ «УкрСиббанк» –визнати недійсними.

Стягнути в якості реституції на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» з ОСОБА_3 - 37820 грн. 00 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_3 з публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судові витрати: 51 грн. державного мита та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 –відмовити повністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13843155

[alexburko]

Класс!!! Жаль, аппеляция точно снесет, не потерпит...

[Йивгеней]

Ай да Прасолов! Респектище! Мой районный судья. Жаль я не у него, а в соседнем здании...Это уже второе решение его в пользу заемщика.

В апеляции скорее всего откажут в разрыве дог.кредита, но с дог.поруки должно срастись.

[CrassuS]

а никто не думал о кред.дог-е как о публичном договоре, т.е. инициатива у субъекта хозяйствования?

[alexburko]

а никто не думал о кред.дог-е как о публичном договоре, т.е. инициатива у субъекта хозяйствования?

Поясните. Какая инициатива? О заключении договора?

[CrassuS]

Поясните. Какая инициатива? О заключении договора?

кто инициатор публичного договора? явно не потребитель...

[alexburko]

кто инициатор публичного договора? явно не потребитель...

Ну-ка, ну-ка, интересно... Банки сплошь да рядом кричат об обратном. То, что кредитный - это договор присоединения, это да. А вот по поводу инициативы - обоснуйте.

[CrassuS]

кредитный договор, не есть договор присоединения, т.к. условия кредитных договоров варьируются в зависимости от ситуации. д-р присоединения(подвид публичного договора) - это договор на уборку придомовой территории, электроснабжение и т.д.

Публичный договор - это в чистом виде кредитный договор, договор добровольного страхования ГО/имущества/жизни и т.д. Инициатор идет предприниматель, от него идет аферта( через рекламу, интернет и т.д.) с типовыми условиями, т.е. если стаж управления т/с более 5-и лет, без ДТП, объем движка меньше 1500куб.см. тогда страховой взнос 100грн. *я утритую*, если стаж меньше 5-и лет, объем движка 5000куб.см. и были ДТП тогда страховой взнос 250грн.

итог: есть куча банков/СК/КО/перевозчиков/провайдеров интернет и т.д. они всюду предлагают свои услуги(финуслуги, ИТуслуги, экспедирование) через общедоступные источники информации(реклама, стенд на улице, объявление по радио). Вы знали что такую то услугу Вам предлагают*см. выше аферта*. Вы пришли и согласились на такие условия, подписали договор, оформили лицевой счет, купили билет, получили складскую накладную... все ДОГОВОР состоялся(либо иной другой способ как Ваши отношения с субъектом хозяйствования стартуют, т.е. начнут действия по времени)

[alexburko]

кредитный договор, не есть договор присоединения, т.к. условия кредитных договоров варьируются в зависимости от ситуации. д-р присоединения(подвид публичного договора) - это договор на уборку придомовой территории, электроснабжение и т.д.

Публичный договор - это в чистом виде кредитный договор, договор добровольного страхования ГО/имущества/жизни и т.д. Инициатор идет предприниматель, от него идет аферта( через рекламу, интернет и т.д.) с типовыми условиями, т.е. если стаж управления т/с более 5-и лет, без ДТП, объем движка меньше 1500куб.см. тогда страховой взнос 100грн. *я утритую*, если стаж меньше 5-и лет, объем движка 5000куб.см. и были ДТП тогда страховой взнос 250грн.

итог: есть куча банков/СК/КО/перевозчиков/провайдеров интернет и т.д. они всюду предлагают свои услуги(финуслуги, ИТуслуги, экспедирование) через общедоступные источники информации(реклама, стенд на улице, объявление по радио). Вы знали что такую то услугу Вам предлагают*см. выше аферта*. Вы пришли и согласились на такие условия, подписали договор, оформили лицевой счет, купили билет, получили складскую накладную... все ДОГОВОР состоялся(либо иной другой способ как Ваши отношения с субъектом хозяйствования стартуют, т.е. начнут действия по времени)

Хм... А как тогда быть со ст.634 ЦК:

Стаття 634. Договір приєднання

1. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Я же не могу (равно как и в случае с ЖЕКом, перевозчиком и провайдером) менять или править условия договора. Банк разрабатывает условия сам, с учетом норм законодательства, у него на это лицензия есть и юридический отдел, он под это дело заточен. Я ж чайник ("судам необхідно приймати до уваги, що Позичальник не має спеціальних знань...." - Узагальнення преподобного Луспеника). Открою рот - буду послан в сад: "не хотите - не подписывайте".

Форма договора (согласно той же ст.634) установлена специфическим, отраслевым для банка, документом, в частности, - Постановой НБУ № 168. Я же, как покупатель/клиент/потребитель не могу (да и не обязан) об этом знать. Ну Вы же не знаете, что такое ДБН - 142.12.7. Правильно, а оно Вам нада? Вы заказали водопровод к дому, Вас интересует вода в доме, в кране. Я, как специалист, Вам заявил, что для этого надо: а), б), в). Хотите - делайте, хотите нет. Потому что без этого пункта "воно робити не буде" - это я сказал, Специалист. Инициатива - от Вас, потому что Вы ко мне пришли и заказали работу. А моя реклама - заявление о существовании меня, как Специалиста.

По крайней мере, суды думают так (исходя из практики).

Или не так?

[CrassuS]

суд думает так, как ты его убедишь! Научно-практический комменты почитайте...

договор присоединения - это подвид публичного договора! а теперь вопрос в чем разница?

чуть чуть теории...

Публічний договір — це узагальнене поняття цивільно-правових договорів, завдяки яким забезпечуються потреби широкого кола споживачів у сферах роздрібної торгівлі, перевезення транспортом загального користування, надання послуг зв'язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо.*и дальше по аналогии, ст. 8 ГК и пошли..* Для цих договорів властивими є, по-перше, визначене коло суб'єктів: ними, з одного боку, є особи (підприємці), що у встановленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність в одній із зазначених вище сфер, а, з другого, кожен, хто до них звертається для задоволення своїх потреб у товарах чи послугах; по-друге, умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (наприклад, пільги ветеранам війни щодо сплати квартирної плати і комунальних послуг); ло-третє, підприємець не повинен надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки діяльність підприємців із обслуговування широкого кола споживачів (наприклад громадян) є публічною, то й договори, що опосередковують цю діяльність, названі публічними. Зокрема, до публічних віднесені: договір роздрібної купівлі-продажу (ч.2 ст.698); договір прокату (ч.З ст.787); договір побутового підряду (ч.2 ст.865); договір перевезення транспортом загального користування (ч.2 ст.915); договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа (ч.2 ст.1058); договір складського зберігання, укладений складом загального користування (ч.2 ст.95'ЦК) та деякі інші.

Важливою гарантією прав споживача є також положення про те, Що підприємець не може відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Незалежно від відшкодування збитків споживач може наполягати на укладенні публічного договору з підприємцем, звернувшись до суду з позовом про спонукання підприємця укласти договір.

У сфері регулювання відносин за публічними договорами можуть бути прийняті акти цивільного законодавства, що містять правила, обов'язкові для сторін при укладенні та виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать цим обов'язковим правилам, а також є неоднаковими для усіх споживачів (за винятком тих, кому за законом надані відповідні пільги), вважаються нікчемними.

Як і публічний договір, договір приєднання є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту договору в цілому. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору. Звичайно, друга сторона сама вирішує, укладати чи не укладати договір на запропонованих їй умовах, тобто тут не порушується принцип свободи договору. Але необхідність укладення особою договору приєднання, особливо у підприємницькій діяльності, часто обумовлена економічними чи географічними чинниками, коли можливість вибору контрагента є обмеженою.

Договори приєднання найчастіше застосовуються у відносинах підприємців з громадянами, коли стандартні умови договорів повторюються неодноразово. Саме тут і розробляються формуляри або інші стандартні форми, в яких умови договору встановлюються однаковими для усіх споживачів, і останні лише приєднуються до цих умов, наприклад, страхове свідоцтво (поліс) при особистому страхуванні (ст.981), іменна квитанція при зберіганні речі в ломбарді (ч.і ст.967 ЦК) тощо. Такі договори приєднання є одночасно публічними договорами.

Можливість і допустимість зміни чи розірвання договору за вимогою сторони, яка приєдналась, залежать від того, хто заявляє таку вимогу: підприємець чи будь-яка інша особа (фізична або юридична). Коли вимогу про зміну або розірвання договору приєднання заявляє особа (не підприємець), то вона має довести, що завдяки укладенню договору вона позбавляється прав, які звичайно мала, або якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналась. При цьому має бути доведено, що сторона, яка приєдналась, виходячи із своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Значно більша обачливість вимагається від особи, яка приєдналася до договору у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності. Сторона, яка надала договір для приєднання, може відмовити підприємцеві, що приєднався, у задоволенні вимоги про зміну або розірвання договору, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Вывод: Крути Законом как цыган Солнцем, как тебе выгодно... смотря, что надо доказать и кто платит...

[alexburko]

Читал...

Спасибо.

Исходя из чистой логики, кредитный договор - это публичный договор присоединения. (тчк)

Как не крути. Что, в принципе, - нам очень на руку.

[CrassuS]

не факт! не все кредиты. абсолютных величин нет... каждый кредит по своему красив...

потребительский кредитный договор, по большей мере да. Но а что делать с кредитами для предпринимателей? а? какие тут у Вас варианты родились?

п.с. но все равно все можно перекрутить как более выгодней=)

[alexburko]

не факт! не все кредиты. абсолютных величин нет... каждый кредит по своему красив...

потребительский кредитный договор, по большей мере да. Но а что делать с кредитами для предпринимателей? а? какие тут у Вас варианты родились?

п.с. но все равно все можно перекрутить как более выгодней=)

Не, ну предприниматели сюда не подходят, они ж не потребители...

Хотя... Банк же все равно договор составляет сам? Что-то я за 15 лет практики ни разу не смог подправить кредитный договор банка (по юр.лицу, правда).

Вот ни разу!

[CrassuS]

ха ха =) кодировки и аббревиатуры... посмотрите как называется кред.дог. и кто указан как сторона... и самое главное: цель, тип обеспечения, порядок выдачи и срок... и можно из обычного потребительского кредита сделать, кредит для предпринимателя... но надо чтоб определенные условия были соблюдены

[у.zaporozhskiy]

мне вот интересно как таких решений удается добиться?

и сумма вроде бы небольшая.

[alexburko]

мне вот интересно как таких решений удается добиться?

и сумма вроде бы небольшая.

Да как... Судья наверняка утвержден пожизненно, до пенсии недалеко. Поэтому судит по закону и совести, "бо має окрему думку з цього приводу"...

[doroshal]

Да ,Решение -просто мечта! Но апеляция похоронит ... к сожалению. Хотя судья просто молдец!

[ksana36]

кредитный договор, не есть договор присоединения, т.к. условия кредитных договоров варьируются в зависимости от ситуации. ,

А какие, простите, ситуации?

Я, находясь на форуме, за год столкнулась с четырьмя договорами моего банка (автокредит), в разных городах, и случайно - не задаваясь целью найти. Запятые совпадают.

[Йивгеней]

Как бы предательски переметнуться к Прасолову? Или пойти на консультацию?

[alexburko]

Как бы предательски переметнуться к Прасолову? Или пойти на консультацию?

Через адвоката можно попробовать встретиться...

[alexburko]

А какие, простите, ситуации?

Я, находясь на форуме, за год столкнулась с четырьмя договорами моего банка (автокредит), в разных городах, и случайно - не задаваясь целью найти. Запятые совпадают.

Тов. Crassus имел ввиду, что программы кредитования - разные, отсюда и формы договоров - разные.

[CrassuS]

А какие, простите, ситуации?

Я, находясь на форуме, за год столкнулась с четырьмя договорами моего банка (автокредит), в разных городах, и случайно - не задаваясь целью найти. Запятые совпадают.

запятые... точки... это все для лингвистов(хотя лингвистическая экспертиза классная штука)... меня как юрист интересует только основные положения К.Д., т.е. то что сказано в ст. 345 ХК

Тов. Crassus имел ввиду, что программы кредитования - разные, отсюда и формы договоров - разные.

совершенно верно...

[assakura]

Интересы клиентов представлял я, обоих, много читал форум антирейда, спасибо.

Правда насчет поруки писал сам.

Прасолову спасибо, решение чистое ,, да и с учетом практики, нет гарантии , что решение устоит в апелляционном суде так, что тут все было чисто.

Апелляцию банк подал 18.02.2011 , жду повестки .

Буду биться до конца.

[Arc4i]

Сумма небольшая - может банк и не станет подавать апелляцию ! ))

Как сделать открытым судебное заседание и провести его видеозапись, например, вот в апелляции по данному решению и оказать ему так сказать массовую поддержку?

[assakura]

банк уже подал - 18/02/2011.

Диктофон в зале никто не запрещает, а видеосъемка только с разрешения суда.