Определение апелляционного суда Киева о недействительности условий договора с Укрпромбанком об уплате комиссий

[ANTIRAID]

Справа № 22-2257

Головуючий у І інстанції: Бабич Н.Д.

Доповідач: Лесько А.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року квітня місяця 20 дня Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Лесько А.О.,

суддів: Мараєвої Н.Є., Закропивного О.В.,

при секретарі: Шаховніній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» про визнання п.1.6,1.7,1.8 кредитного договору недійсними з моменту його укладення,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року позов задоволено Визнано недійсними з моменту укладення договору пункти 1.6, 1.7,1.8 кредитного договору № 394/ПВ, укладеного 25 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючим в АДРЕСА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк».

Зобов’язано ТОВ «Укрпромбанк» повернути ОСОБА_2 5 850 доларів США , зарахувавши їх в якості сплати відсотків за кредитним договором № 394/ПВ-06 від 25 жовтня 2006 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн.

Стягнуто з ТОВ «Укрпромбанк» державне мито на користь держави в сумі 34 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що при укладенні договору позивачу були відомі всі його умови та не існувало ніяких інших обставин, що змусили б позивача прийняти ці умови, він тривалий час виконував всі умови договору та не заперечував їх.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 25 жовтня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 394/ПВ-06 , за яким останньому було надано кредит в сумі 150 000 доларів США на придбання житла зі строком повернення кредиту 24 жовтня 2031 року.

Пунктом 1.6 вказаного договору передбачено сплату комісії за надання кредиту – 0,3 % від суми Кредиту, визначеної у п.1.1 цього Договору.

Пунктом 1.7 договору передбачено сплату комісії за управління кредитом – 0,1 % від суми Кредиту , яка стягується в перші 10 років користування кредитом.

Пунктом 1.8 договору передбачено сплату комісії за видачу готівкових коштів -0,3% від суми Кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що всього позивачем як комісії відповідно до пунктів 1.6,1.7,1.8 кредитного договору сплачено 5850 доларів США (а.с.13-47).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

г) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту ( перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту , його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітетнта. Згідно ст. 1013 ЦК комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Встановивши в договорі комісію за надання кредиту, щомісячні комісії за управління кредитом та комісію за видачу готівкових коштів, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказані комісії були надані позичальникові.

На вимогу суду апеляційної інстанції та для з’ясування обсягу послуг, наданих відповідачем за встановлені комісії, відповідачем не було надано Положення «Про кредитування фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців» в ТОВ «Укрпромбанк».

Вказані комісії не можна вважати і витратами позичальника за оформлення договору, оскільки такі витрати , передбачені окремо п. 1.10 кредитного договору, відповідно до якого витрати позичальника за оформлення договору, що забезпечують виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором ( в т.ч. нотаріальне посвідчення договору (-ів) застави /іпотеки та додаткових договорів до них, отримання витягів, внесення/ виключення відомостей про предмет застави /іпотеки до відповідних Державних реєстрів, а також страхування предмета (-ів) застави /іпотеки , якщо це передбачено умовами конкретного банківського продукту та/або схемою кредитування, за якою надається кредит, становлять не більше 30 000 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом , ще й додаткову плату за надання кредиту, видачу готівкових коштів та щомісячну плату за управління кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визнав ці умови договору недійсними.

Рішення суду першої інстанції законне і обґрунтоване, доводами апеляційної скарги не спростовується, тому підстав для його зміни чи скасування не має.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» відхилити.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Головуючий: судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/10687575

[Abadonna]

Определение довольно интересное, но странно, что страница Святошинского районного суда г. Киева не грузится с портала судебной власти и решение 1-й инстанции я не могу найти.

Если решение 1-й инстанции по этому делу есть, пожалуйста выложите.

[Алексашка]

Интересное и необычное решение. Тоже вот сочинял по этому примеру что то наподобе. Но в процессе нашел несколько цитат и статей законодательства на которые посылается суд, которые помоему не выдерживают критики и будут не признаны последней инстанцией.

Ну вот например:

Суд ссылается на положения ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а именно:

"Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

г) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту ( перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту , його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо)."

Но ведь это положение касается только обязательных, согласно закона, действий банка щодо повідомлення споживача у письмовій формі про кредитні умови, которые передують укладенню договору, тобто зазначають порядок дій перед укладенням договору. А значит не могут регулировать условия укладенного кредитного договору.

Если суд хотел послаться на данную статью то помоему нужно было применить другую, не 2 а 4 часть ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», которая касается именно условий которые должны быть обозначены в договоре потребительского кредита и уже далее развивать логический ряд.

Ну например:

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

Законодавством визначені умови щодо зазначення договірних комісій та врегульовано порядок та випадки комісійної плати.

Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітетнта. Згідно ст. 1013 ЦК комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Встановивши в договорі комісію за надання кредиту, щомісячні комісії за управління кредитом та комісію за видачу готівкових коштів, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказані комісії були надані позичальникові.

И вот тут самое главное несоответствие которое не лезет ни в какие ворота. Судом применены положения ЦК которые не могут касаться условий оплаты комісії именно в кредитных договорах. Ведь ст. 1011 и ст. 1013 ЦК касаются конкретно договору комісії. Тоесть это самостоятельный и отдельный правочин - договір комісії. И этими статьями определен порядок и случаи оплаты комісії - именно в договорах комісії. Ну вот например сдал человек в комиссионку свое поношенное пальто для реализации или же машину с пробегом и тогда составляется договорір комісії, в котором продавец-комісіонер обязуется продать данное имущество комітента по наивыгоднейшей цене (ст. 1014 ЦК) и заключить договор купли-продажи с третьим лицом-покупателем (ст. 1016 ЦК), тоесть вчинити правочин від свого імені (ст. 1011 ЦК), за эту услугу комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії (ст. 1013 ЦК) - не в кредитном договоре.

У кого какие мысли по данному вопросу? Давайте внимательно разберем все по частям, чтоб ссылаясь в судах на данный логический ряд не опростоволоситься.

[Abadonna]

Это может быть обосновано тем, что кредитный договор является смешанным, то есть содержит условия присущи другим договорам.

[Алексашка]

Это может быть обосновано тем, что кредитный договор является смешанным, то есть содержит условия присущи другим договорам.

Договор комиссии совсем из другой оперы.