Решение Ленинского райсуда о незаконности повышения процентной ставки Приватбанком, обязательстве пересчитать и вернуть документы на квартиру

[ANTIRAID]

Справа № 2-828 /2011

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«23» листопада 2011 року м. Луганськ

Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

Головуючого судді Кравченко Н.О.,

при секретарі – Гусєвій К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської філії Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів. В підтвердженні уточнених позивних вимог позивач посилається на те, що 22.02.2006 року між Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк»та позивачем був укладений кредитний договір відповідно до умов якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 91627,20 грн. строком до 22.02.2021 року включно, процентна ставка за кредитним договором становить 12 % річних. Позивачем було отримано від відповідача лист № 20.1.3.2/6-42097 від 12.12.2008 про збільшення процентної ставки за кредитом з 01.02.2009 року до 22,88% відсотків річних. У зазначеному листі відповідач вимагає від позивача, у випадку його незгоди з новим розміром процентної ставки, сповістити про це банк в порядку, визначеному умовами договору та здійснити передбачені договором дії, зокрема до дати підвищення процентної ставки достроково повернути отримані кошти та плату за кредит.

Відповідно до п.2.3.1. договору встановлено перелік обставин, за яких процентна ставка за договором може бути змінена банком. У зазначеному листі при збільшенні процентної ставки за кредитом не вказується, з якої причини він змінює процентну ставку за договором. Позивач справно та своєчасно виконував свої обов’язки за договором, умов договору не порушував, фінансовий стан його суттєво не змінився, обґрунтування того, що настали обставини, вказані в договорі відповідачем в листі не надано. Позивач 30.01.2009 подав заяву відповідачеві, в якій просив повідомити доцільність підвищення відсотків та дотримання умов Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку від 12.12.2008 року.

Відповідно договору встановлено право позичальника повернути банку всю суму кредитних коштів, отриманих за договором, а не обов’язок . Пункт 3.1.2. договору містить вичерпний перелік випадків, при настанні яких банк має вимагати дострокового повернення всієї наданої суми кредиту та сплати плати за кредит. Відмова позичальника від збільшення розміру процентної ставки серед них не значиться, тому вимога відповідача про дострокове повернення кредитних коштів та плати за кредит у разі незгоди позивача зі збільшенням розміру процентної ставки є неправомірним. Просить визнати незаконним збільшення відповідачем відсоткової ставки за користування кредитом за договором; зобов’язати відповідача надати графік погашення кредиту без урахування змін відсоткової ставки; визнати недійсною умову пункту 2.3.3 Кредитного договору від 22.06.2006 року в частині щодо надання Банку права здійснення одностороннього розірвання договору з Позичальником у випадку його відмови у оформлені ( переоформлені) договорів, договорів іпотеки, поруки, страхування з надсиланням відповідного повідомлення Позичальникові; зобов’язати відповідача передати позивачу оригінали право установчих документів на предмет іпотеки –квартиру , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зобов’язати Банк здійснити перерахунок за договором по встановленій в ньому відсотковій ставці 12% річних з 01.02.2009 року до дня винесення рішення судом та зарахувати кошти, сплачені Позивачем з метою погашення пені, нарахованої після підвищення відсоткової ставки.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та, посилаючись на ті самі підстави, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд в його задоволенні відмовити.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

На підставі викладеного, та посилаючись на ст. 3 ЦК Укураїни та ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу

Судом встановлено, що 22.02. 2006 року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_2 (відповідно до свідоцтва про шлюб від 23 жовтня 2010 року –ОСОБА_1), надалі ОСОБА_1 (а.с.137,138) був укладений кредитний договір № LGHIGK03900011 відповідно до умов якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 91 627,20 грн. строком з 22.02 2006 року по 22.02.2021 року включно, процентна ставка за кредитним договором становить 12 річних /а.с.7-10/, та договору поруки № LGHIGK03900011/1 від 22.02.2006 року, та №№ LGHIGK03900011/2.

Позивачем у грудні 2008 року було отримано від відповідача лист № 20.1.3.2/6-42097 від 12.12.2008 про збільшення процентної ставки за кредитом з 01.02.2009 року до 22,88% відсотків річних /а.с.25/.

У зазначеному листі про збільшенні процентної ставки за кредитом не вказується, з якої причини він змінює процентну ставку за договором та переліковано всі існуючи підстави для цього. Позивач справно та своєчасно виконував свої обов’язки за договором, умов договору не порушував, фінансовий стан його суттєво не змінився, обґрунтування того, що настали обставини, вказані в договорі відповідачем в листі не надано, розрахунку необхідності проведення підняття процентної ставки не наведено. У зазначеному листі відповідач вимагає від позивача, у випадку його незгоди з новим розміром процентної ставки, сповістити про це банк в порядку, визначеному умовами договору та здійснити передбачені договором дії, зокрема до дати підвищення процентної ставки достроково повернути отримані кошти та плату за кредит (а.с.25).

Позивач 30.01.2009 подав заяву відповідачеві, в якій просив повідомити доцільність підвищення відсотків та дотримання умов Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку від 12.12.2008 року/ а.с.16/.

Відповідно до договору встановлено право позичальника повернути банку всю суму кредитних коштів, отриманих за договором, а не обов’язок .

Пункт 2.3.3 договору містить вичерпний перелік випадків, при настанні яких банк має вимагати дострокового повернення всієї наданої суми кредиту та сплати плати за кредит. Відмова позичальника від збільшення розміру процентної ставки серед них не значиться, тому вимога відповідача про дострокове повернення кредитних коштів та плати за кредит у разі незгоди позивача зі збільшенням розміру процентної ставки є неправомірним .

Відповідно до вимог ст.652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, зміна процентної ставки можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувались при укладенні договору.

Всупереч ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листа відповідача, направленого на адресу позивача не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки за договором на 22,88% річних.

Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. (Кодекс доповнено ст.1056-1 згідно із Законом № 661-VІ від 12.12.2008 ).

Як вбачається з листа-повідомлення відповідача, процентна ставка по договору підвищується відповідачем з 01.02.2009 року, тобто після набрання чинності ст.1056-1 ЦК України, та, оскільки позивач не надав свою згоду на зміну відсоткової ставки за договором, повинна залишитися без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору.

Твердження представника відповідача про згоду позивача на підвищення процентної ставки у зв’язку із проведеними проплатами нею підвищеної процентної ставки в судовому засіданні підтвердження не знайшли, оскільки позивачем, відповідно до квитанції про оплату кредиту сплачено саме 1370 гривень (за первісною ставкою) (а.с.19).

Таким чином, умова договору, передбачена п. 2.3.1 договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 01.02.2009 і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за договором повинна залишатись без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору.

Також , відповідно до Рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, права споживачів на стадії виконання кредитного договору передбачаються також положеннями статті 1056-1 Цивільного Кодексу частини четвертої статті 55 Закону про банки, частини другої статті 6 Закону про фінансові послуги, згідно з якими банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом.

Суд вважає, що позовні вимоги в частині визнати незаконним збільшення з 01.02.2009 року відповідачем відсоткової ставки за кредитним –підлягають задоволенню, оскільки розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Щодо позовних вимог про визнання пп.2.3.3 п.2.3 кредитного договору суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного. Зміст п.п. 2.3.3. п. 2.3 Договору, а саме в частині виникнення кожної з наступних подій, зокрема відмови Позичальника в оформлені ( переоформлені якого-небудь із договорів, договорів застави, іпотеки, поруки, договорів страхування згідно п.2.2.7 цього Договору банк має право здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення не суперечить вимогам законодавства та не співвідносяться з підставами зміні відсоткової ставки. В п.2.2.7 не міститься положень, які б регулювали зміну відсоткової ставки, а тому не має підстав для визнання недійсною умову п .2.3.3.

Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід та припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування або розпорядження своїм майном.

Перебування квартири в іпотеці у відповідача, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить позивачці, не є підставою для утримання банком установчих документів.

Позовні вимоги щодо зобов’язання Відповідача передати позивачу оригінали право установчих документів на предмет іпотеки підлягають задоволенню, оскільки відсутність право установчих документів обмежує позивача у його праві володіння та користування власністю.

Керуючись ст.ст. 651, 652, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Визнати збільшення з 01 лютого 2009 року Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк»відсоткової ставки за користування кредитним договором № LGHIGK03900011 від 22.02.2006 року до 22,88% річних –незаконним.

Зобов’язати відповідача здійснити коригуючи операції по нарахуванню відсотків за користування кредитом в розмірі 12 % річних, починаючи з 01.02. 2009 року та зарахувати кошти для погашення кредиту, сплачені Позивачем в погашення пені, нарахованої після підвищення відсоткової ставки.

Зобов’язати Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»передати ОСОБА_1 оригінали право установчих документів на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою м. Луганськ, вулю ОСОБА_3 буд.114 кв.6.

В решті позовних вимог –відмовити.

Вступна та резолютивна частини ухвалені в нарадчій кімнаті та проголошені 23 листопада 2011 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.О. Кравченко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/20742019

[у.zaporozhskiy]

Твердження представника відповідача про згоду позивача на підвищення процентної ставки у зв’язку із проведеними проплатами нею підвищеної процентної ставки в судовому засіданні підтвердження не знайшли, оскільки позивачем, відповідно до квитанції про оплату кредиту сплачено саме 1370 гривень (за первісною ставкою) (а.с.19).

Тут сыграло роль, то что в квитанции не идет речь куда идут эти 1370 грн.?

Наверное Указано погашення заборгованості?

Зобов’язати Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»передати ОСОБА_1 оригінали право установчих документів на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою м. Луганськ, вулю ОСОБА_3 буд.114 кв.6.

как заемщик может выполнить даную часть решения суда?

Стаття 75. Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення

1. Після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

2. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

3. У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

4. Державний виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.

Только обложением его штрафами?

Стаття 89. Відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі

1. У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

2. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

[Гражданин]

Стаття 382. Невиконання судового рішення

1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню -

карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1 Об'єктом злочину є порядок діяльності суду як органу правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень.

2. З об'єктивної сторони невиконання судового рішення може характеризуватися: 1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили;

2) перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили (ч. 1 ст. 382); 3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч. З ст. 382).

Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення - та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.

Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.

Відповідальність за ч. ч. 1 і 2 ст. 382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади - суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані. Під вказане поняття не підпадають товариські і третейські суди, Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України.

Європейський суд з прав людини, відповідальність за невиконання рішень якого передбачена ч. З ст. 382. - це міжнародний суд, створений Державами-учасницями Конвенції про захист прав і основних свобод людини з метою забезпечення виконання ними своїх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї. Відповідальність за невиконання рішення будь-якого іншого міжнародного суду КК не передбачає.

Рішення суду (у вузькому значенні) - це письмовий акт, який приймає господарський суд при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові), загальний суд при вирішенні цивільної справи, КС за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВР, актів Президента України, актів КМ, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Вирок суду - це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок суду може бути двох видів - обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною. Ухвала суду - це: а) у кримінальному процесі - будь-яке рішення, крім вироку, яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегіальному складі; б) у цивільному процесі - рішення суду першої інстанції, яким вирішуються питання, що виникають у зв'язку з розглядом цивільної справи по суті; в) в господарському процесі - рішення, яке виносить господарський суд, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо). Постанова суду - це рішення, яке виніс суддя одноособове, і рішення президії суду, ПВС. За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення суди виносять тільки постанови.

Як зазначено у диспозиції ч. 1 ст. 382, відповідальність настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Незважаючи на те, що ч. З ст. 382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках - Велика палата Європейського суду з прав людини.