AntiBank

Уведомление /неуведомление ипотекодателя

Recommended Posts

Уважаемые юристы.

Кто сталкивался на практике в нашем беспредельном судопроизводстве со стягненням предмета ипотеки, а точнее защиты его?

При этом ипотекодатель был извещен только когда уже банк начал требовать всю сумму долга (весь кредит с процентами , пенями и т.д.).

А вымоги про устранение просрочки (нарушения) не было с предупреждением.

Банк предъявил требование к поручителю в погашение всей суммы, а вымоги об устранении именно просрочки не было.

Насколько реально при таком раскладе отбить ипотеку?

Знаю, что в правовом государстве реально, т.к. поручителя лишили права на погашение части долга, что намного проще, чем погашать весь кредит сразу.

Ипотекодатель отличный от должника (имущественный поручитель).

ЗУ про ипотеку в редакции 2006 г.

Стаття 35. Повідомлення про порушення основного зобов'язання

та/або іпотечного договору

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов

іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та

боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу

про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий

зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного

зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження

про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї

вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя

залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати

звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Думаю, что устранение нарушения (например, просрочка 100 баксов) и полное возмещение суммы кредита (отозванный кредит, например 100 штук) это не одно и тоже. :rolleyes:

Просьба писать практику, а не теорию... :rolleyes:

Share this post


Link to post
Share on other sites

Уважаемые юристы.

Кто сталкивался на практике в нашем беспредельном судопроизводстве со стягненням предмета ипотеки, а точнее защиты его?

При этом ипотекодатель был извещен только когда уже банк начал требовать всю сумму долга (весь кредит с процентами , пенями и т.д.).

А вымоги про устранение просрочки (нарушения) не было с предупреждением.

Банк предъявил требование к поручителю в погашение всей суммы, а вымоги об устранении именно просрочки не было.

Насколько реально при таком раскладе отбить ипотеку?

Знаю, что в правовом государстве реально, т.к. поручителя лишили права на погашение части долга, что намного проще, чем погашать весь кредит сразу.

Ипотекодатель отличный от должника (имущественный поручитель).

ЗУ про ипотеку в редакции 2006 г.

Стаття 35. Повідомлення про порушення основного зобов'язання

та/або іпотечного договору

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов

іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та

боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу

про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий

зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного

зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження

про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї

вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя

залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати

звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Думаю, что устранение нарушения (например, просрочка 100 баксов) и полное возмещение суммы кредита (отозванный кредит, например 100 штук) это не одно и тоже. :rolleyes:

Просьба писать практику, а не теорию... :rolleyes:

По практике мне суд отказал. Правда я не имущественнный, а финансовый поручитель. Никаких увдомлений банк не слал и это было в заседании признано сторонами. Но в решении - раз банк обратился с иском, значит прав

Share this post


Link to post
Share on other sites
Guest zanarod

Обратите внимание на Стаття 12 ЗУ"Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"

"-Взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом."

Также ст.ст. 24,27,28 этого закона.

Share this post


Link to post
Share on other sites
Guest zanarod

ЗУ про ипотеку в редакции 2006 г.

Стаття 35. Повідомлення про порушення основного зобов'язання

та/або іпотечного договору

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов

іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та

боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу

про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий

зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного

зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження

про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї

вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя

залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати

звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

В Вашем случае уже наступил срок исполнения основного обязательства, тоесть дата возврата тела кредита и % за пользование кредитными средствами?

Share this post


Link to post
Share on other sites

В Вашем случае уже наступил срок исполнения основного обязательства, тоесть дата возврата тела кредита и % за пользование кредитными средствами?

Да, была просрочка якобы на 100 баксов (месячный платеж), предъявлена вымога заемщику, он ее не выполнил. Затем предъявили вымогу заемщику на уже стягнення всей суммы долга.

И тут же вымогу поручителю тоже на стягнення всей суммы.

А вот вымоги об устранении нарушения (доплаты этих 100 баксов) не было поручителю.

Срок договора еще не вышел.

Share this post


Link to post
Share on other sites

делаю небольшой ап.

Очень важный вопрос.

Неужели никто не сталкивался?

Share this post


Link to post
Share on other sites
Guest zanarod

1. Срок исполнения основного обязательства ещё не настал.

2. проверте в реестре обт нерух майна регистрацию вимог.

Обратите внимание на ст. (я выше указывал).

Share this post


Link to post
Share on other sites

дело в том, что согласно договору, срок исполнения обязательства настает не зависимо от окончания срока договора (месячный платеж если просрочен - срок уже настает)

И запрет на отчуждение есть, зарегистрировано в реестре.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Из судебной практики могу сказать, что для обращения взыскания достаточно уведомления о погашении именно всей суммы, а не только просрочки.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Получается опять законы толкуют в пользу банков.

Ведь написано именно предупреждение и требование устранить нарушение.

Считаю, что взыскание всей суммы никак нельзя отнести к устранению нарушения. Поскольку требование погасить всю сумму задолженности сразу это уже мера ответственности.

Т.е. фактически происходит следующее: привлекают к ответственности поручителя автоматически. При этом его лишают права устранить просрочку, устранить нарушение. А ведь поручитель мог взять на себя основное обязательство.

Фактически ему это не дали сделать.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Получается опять законы толкуют в пользу банков.

Ведь написано именно предупреждение и требование устранить нарушение.

Считаю, что взыскание всей суммы никак нельзя отнести к устранению нарушения. Поскольку требование погасить всю сумму задолженности сразу это уже мера ответственности.

Т.е. фактически происходит следующее: привлекают к ответственности поручителя автоматически. При этом его лишают права устранить просрочку, устранить нарушение. А ведь поручитель мог взять на себя основное обязательство.

Фактически ему это не дали сделать.

полистай как вариант \\\ищи скидывал Справа № 22ц-2690/1240/2012

Share this post


Link to post
Share on other sites

полистай как вариант \\\ищи скидывал Справа № 22ц-2690/1240/2012

не нашел.

Ни на форуме

По вашему запросу ничего не найдено. Расширьте критерии поиска и попробуйте снова.

Ни в рестре.

На Ваш запит не знайдено жодного документа. Спробуйте змiнити пошукові параметри.

Share this post


Link to post
Share on other sites

не нашел.

Ни на форуме

По вашему запросу ничего не найдено. Расширьте критерии поиска и попробуйте снова.

Ни в рестре.

На Ваш запит не знайдено жодного документа. Спробуйте змiнити пошукові параметри.

Гугл нас спасет! http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3767

Решение апел суда Киева о отказе ПРИВАТУ на стягненя за рахунок застави, отсутствует обовьязкове попередження

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ясно, спасибо. Но это не то. Там не было ничего, никакой вымоги.

Share this post


Link to post
Share on other sites

В обобщениях Луспеника было указано, что в случае отсутствия у банка доказательств направления требования сторонам в удоволетворении иска нужно отказывать.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ясно, спасибо. Но это не то. Там не было ничего, никакой вымоги.

Практики очень много пользу заемщиков/поручителей, если не было досудебного требования.

Я так понимаю у Вас было.

Но перед этим, как имущественному поручителю должны были направить устранение недостатков, но не направили.

можно бороться, но практику нужно в реестре искать.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Практики очень много пользу заемщиков/поручителей, если не было досудебного требования.

Я так понимаю у Вас было.

Но перед этим, как имущественному поручителю должны были направить устранение недостатков, но не направили.

можно бороться, но практику нужно в реестре искать.

  

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2011 р.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого: Яреми А. Г.,

суддів: Балюка М. І., Романюка Я. М.,  Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на майно та виселення за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 лютого 2010 року й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2010 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 вересня 2007 року між Банком і ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 21 250 доларів США зі сплатою 10,80 % річних за користування кредитом із кінцевим терміном повернення кредиту - 4 вересня 2027 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 20 вересня 2007 року між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є належна ОСОБА_6 квартира АДРЕСА_1.

Відповідач належним чином умов кредитного договору не виконує, у зв'язку з чим станом на 19 березня 2009 року утворилася заборгованість за кредитним договором в сумі 17 407,62 доларів США.

Позивач просив звернути стягнення на вказаний предмет іпотеки, виселити відповідача із зазначеної квартири.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та порушує питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій застосували до спірних правовідносин ч. 1 ст. 35 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) і виходили з того, що позивач не виконав вимоги цього положення Закону і не звертався до іпотекодавця з письмовою вимогою про усунення порушення основного зобов'язання; крім того, строк погашення кредиту, встановлений договором до 4 вересня 2027 року, не збіг, а тому у відповідача є можливість належним чином здійснити розрахунок із Банком, а в Банка є право на пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з інших підстав, чи в майбутньому - тоді, коли вартість іпотечного майна буде співмірна із розміром заборгованості за кредитним договором.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дійсно ч. 1 ст. 35 Закону N 898-IV передбачено, що в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Разом із тим, ч. 2 ст. 35 Закону N 898-IV установлено, що положення ч. 1 ст. 35 цього Закону не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Крім того, згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону N 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 589 ЦК України та ст. 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно з п. п. 3.1, 4.1, 7.1 кредитного договору, укладеного 5 вересня 2007 року між сторонами, відповідач зобов'язаний у період з 21 до 28 числа кожного місяця сплачувати Банку на виконання цього договору платіж у розмірі 206,44 доларів США, відсотки за користування кредитом, а в разі порушення зобов'язання - пеню.

Відповідно до п. 16.7.1 іпотечного договору, укладеного 20 вересня 2007 року між сторонами, Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Як убачається з матеріалів справи, станом на 19 березня 2009 року заборгованість відповідача за кредитним договором становила 17 407, 62 доларів США.

Однак, суди на викладене належної уваги не звернули, не врахували змісту всіх частин ст. 35 Закону N 898-IV у сукупності, у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не дали належної оцінки умовам кредитного та іпотечного договорів, не встановили обставини, що мають значення для справи, дійсні права й обов'язки сторін, які випливають з кредитного й іпотечного договорів.

За таких обставин оскаржувані в касаційному порядку судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 лютого 2010 року й ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. Г. Ярема

Судді Верховного Суду України: М. І. Балюк

Л. І. Охрімчук

Я. М. Романюк

Ю. Л. Сенін

 негативная практика

  

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2011 р.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Пшонки М.  П., суддів: Гончара В. П., Євграфової Є. П., Дербенцевої Т. П., Мартинюка В. І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-банк" (далі ПАТ КБ "Правекс-банк") до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 29 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 7 жовтня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2009 року ПАТ КБ "Правекс-банк" звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на наступні обставини. 4 серпня 2006 року між ПАТ КБ "Правекс-банк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит на загальну суму 32 000 доларів США із розрахунку 12 % річних за час фактичного користування кредитом, а ОСОБА_3 зобов'язалася повернути отриманий кредит, сплатити відсотки за користування ним і виконати свої зобов'язання за договором у повному обсязі. Станом на 30 квітня 2009 року за ОСОБА_3 наявна заборгованість в сумі 29 858 доларів США, в тому числі: непогашений кредит - 28 882 доларів США, пеня на суму непогашеного кредиту - 10 доларів США, несплачені відсотки за користування кредитом - 948 доларів США, пеня на суму несплачених відсотків - 18 доларів, що за курсом НБУ на 30 квітня 2009 року становить 229 906 грн. 60 коп.

Крім того, 04 серпня 2006 року між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, за яким відповідачка у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п. п. 2.1.6, 3.1.1 договору іпотеки та ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Також порушення умов кредитного договору є підставою, що надає позивачеві право вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, сплати належних відсотків, передбаченої договором неустойки, а також відшкодування збитків, заподіяних позивачу.

Рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 29 квітня 2010 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача загальну суму заборгованості за кредитним договором від 4 серпня 2006 року в розмірі 229 906 грн. 60 коп. В задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 7 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-банк" заборгованість за договором кредиту у розмірі 229 906 грн. 60 коп. шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У касаційних скаргах ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_4, просять скасувати зазначені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира на момент укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 11 квітня 2008 року під забороною не перебувала, ОСОБА_4 є добросовісним покупцем, власником спірної квартири. Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом. Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_3 порушуються умови кредитного договору, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення вимог банку шляхом стягнення з неї суми боргу і несплачених відсотків за користування кредитом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, та задовольняючи вимоги банку про звернення стягнення на спірну квартиру, апеляційний суд виходив із того, що право власності на квартиру, яка передана позивачу в іпотеку, набула ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 При цьому ОСОБА_4 не була повідомлена про те, що квартира є предметом іпотеки. Проте згідно з положеннями Закону "Про іпотеку" до ОСОБА_4 як власника квартири перейшли права та обов'язки іпотекодавця.

З такими висновками суду безспірно погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була предметом договору іпотеки, який ніким не оспорений і не визнаний недійсним, а банк, як іпотекодержатель, згоди на її відчуження не давав.

За правилами ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки ОСОБА_3 відчужено предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя, що є порушенням вимог Закону України "Про іпотеку", то договір купівлі-продажу квартири не може вважатися таким, що відповідає вимогам закону.

Виходячи з положень ст. 216 ЦК про те, що нікчемний правочин не породжує юридичних наслідків, у апеляційного суду не було підстав стверджувати, що до ОСОБА_4 перейшли права та обов'язки іпотекодавця.

Згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

З положень ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

В порушення зазначених вимог закону апеляційний суд не з'ясував, чи надсилалась боржнику письмова вимога про усунення порушення, оскільки в матеріалах справи такі відомості відсутні. За відсутності таких відомостей позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним.

Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права при постановленні рішення та неправильно застосовані норми матеріального права, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 7 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Пшонка М.  П.

Судді: Гончар В. П.

Дербенцева Т. П.

Євграфова Є. П.

Мартинюк В. І.

 

А вот крутейшее решение для Вашего случая.

Но вы знаете, как в нашей стране все бывает.

Share this post


Link to post
Share on other sites

  

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2011 р.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Наумчука М. І.,

суддів: Гончара В. П., Євтушенко О. І., Дербенцевої Т. П., Мазур Л. М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції (далі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2010 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2009 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач зазначав, що 15 червня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір N 014/1101/74/36292 (далі - договір), відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 40 000 доларів США до 14 червня 2027 року зі сплатою 12,5 % річних.

Для забезпечення вимог за кредитним договором 16 червня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого відповідачем було передано в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 2/36 і належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2007 року.

Відповідно до п. 1.3 договору відповідач зобов'язався здійснювати щомісячне погашення кредиту в розмірі 1/240 від суми ліміту отриманого кредиту та процентів за користування кредитом згідно графіка погашення кредиту.

Однак, відповідачем було порушено строки погашення кредиту, що є невиконанням умов договору зі сторони позичальника, тому станом на 9 жовтня 2009 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 35 834,05 доларів США, заборгованість за відсотками 3 301,49 доларів США, пеня 2 844,57 доларів США.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 жовтня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2010 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції просить скасувати зазначені судові рішення, постановити нове рішення, яким вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, послався на те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків чи зміни обсягу його прав через порушенням іпотекодавцем строків виконання основного зобов'язання, передбачених графіком погашення кредиту. Питання реструктуризації боргу між сторонами не вирішено, в квартирі проживають неповнолітні діти, права яких охороняються і захищаються державою, у зв'язку з чим було відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

З матеріалів справи, зокрема попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки від 27 березня 2009 року, надісланого Банком на адресу ОСОБА_4, вбачається, що ОСОБА_4 попереджено про прострочення ним погашення заборгованості по кредитному договору на суму 666,68 доларів США, визначено загальну суму заборгованості і запропоновано її погасити у місячний термін.

Оскільки вимога іпотекодержателя була залишена без задоволення, Банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, як це передбачено законодавством.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, причому рішення може бути постановлене судом, незважаючи на можливість позасудового врегулювання спору. Зазначене положення підтверджується ч. 2 ст. 35 Закону, якою встановлено право іпотекодержателя у будь-який час звернутися до суду, оминаючи передбачений ч. 1 ст. 35 цього Закону позасудовий порядок добровільного задоволення його вимог, а також і ч. 3 ст. 33 цього Закону, яка рішення суду, поряд з іншими, відносить до підстав звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, посилання судів на можливість позасудового врегулювання спору, зокрема можливості реструктуризації боргу, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог Банку, не грунтується на законі, оскільки законом прямо передбачено право Банку звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку дотримання вимог закону щодо надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення, оминаючи позасудовий порядок врегулювання спору.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що можливість позасудового врегулювання спору - це право Банку, а не його обов'язок.

За положенням ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку", з вернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частини 2 і 3 зазначеної статті встановлюють певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Пославшись при постановленні рішення на порушення прав та охоронюваних законом інтересів неповнолітніх дітей, суди не звернули уваги на те, що Банком вимог про виселення не ставиться, а тому вказаний висновок суду є передчасним.

Крім того, на момент укладення договору іпотеки спірного житла малолітні або неповнолітні діти у квартирі зареєстровані не були (а. с. 10).

На зазначену обставину суди уваги не звернули.

Наведене свідчить про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до постановлення рішень, які не грунтуються на законі.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Волинської обласної дирекції задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 7 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Наумчук М. І.

Судді: Гончар В. П.

Дербенцева Т. П.

Євтушенко О. І.

Мазур Л. М.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

  

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2011 р.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Гвоздика П. О.,

суддів: Горелкіної Н. А., Карпенко С. О., Завгородньої І. М., Писаної Т. О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_6 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про розірвання кредитних договорів та визнання кредитних договорів недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_6 поданою представником ОСОБА_7 на заочне рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року, ухвалу Соснівського районного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2009 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_6 з грудня 2008 року порушує графік виконання основного зобов'язання.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2010 року позов задоволено.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2010 року позов ОСОБА_6 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про розірвання кредитних договорів та визнання кредитних договорів недійсними залишено без розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року вказані рішення та ухвала суду першої інстанції залишені без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 порушує питання про скасування заочного рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року, ухвали Соснівського районного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року і передачу справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо залишення позовних вимог ОСОБА_6 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про розірвання кредитних договорів та визнання кредитних договорів недійсними без розгляду, в зв'язку з тим, що ОСОБА_6 в судові засідання не з'явився, про час і місце розгляду повідомлявся належним чином, заяви про розгляд справи в його відсутність не надав. ухвала суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині залишення її без змін підлягає залишенню в силі.

Щодо рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, та ухвали суду апеляційної інстанції в частині залишення його без змін, то з такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно із ст. 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

З положень ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Однак суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не врахували, оскільки в матеріалах справи відомості про направлення боржнику письмової вимоги про усунення порушення відсутні, а тому задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині залишення його без змін, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягають скасуванню відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Соснівського районного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року в частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції залишити в силі.

Рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: П. О. Гвоздик

Судді: Н. А. Горелкіна

І. М. Завгородня

С. О. Карпенко

Т. О. Писана

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...