Решение Саксаганского райсуда о недействительности договоров кредита и залога с Райффайзен Банк Аваль

[ANTIRAID]

Справа № 2-949/11

2/435/15080/11

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 лютого 2012 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого –судді Прасолова В.М.

при секретарі –Горбуновій Л.С., Коваленко Н.В.

за участю представника позивача –Колісніченка Є.Ю.

за участю відповідача, він же позивач за зустрічним позовом –ОСОБА_2

за участю представників відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошової суми, зустрічному позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” про визнання договорів недійсними, покладення зобов’язання, позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач публічне акціонерне товариств ”Райффайзен Банк Аваль” (далі за текстом «банк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить: розірвати кредитний договір №014/03-03/14/305 від 17.04.2007р. укладений між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2; стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 153995 грн.11 коп. на користь банку.

В обґрунтування позову банк наводить наступне: 17.04.2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/03-03/14/305, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у сумі 27014,00 дол. США, строком до 16.04.2012р. під 13% річних. Відповідно до п. 6.1. кредитного договору ОСОБА_2 зобов’язаний погашати кредит згідно графіку погашення кредиту (додаток до договору). ОСОБА_2 зобов’язання за кредитним договором не виконує, в строки, передбачені графіком погашення кредиту, кредит та проценти за його користування не сплачує, чим порушує вимоги п. 6.1 кредитного договору та ст. 525, 526 ЦК України. Згідно п. 7.4. кредитного договору банк має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов розділу 6 кредитного договору. Відповідно до п. 7.4. кредитного договору позичальник зобов’язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення грошових зобов'язань за цим договором протягом не більш ніж 30 календарних днів з моменту її надіслання за адресою позичальника, зазначеної в реквізитах кредитного договору. 27.07.2009 р. ОСОБА_2 був особисто ознайомлений з вимогою №2400 від 22.07.2009р. про усунення порушень умов кредитного договору, в якій позичальника було зобов’язано протягом 30 днів погасити наявну прострочену заборгованість. До теперішнього часу ОСОБА_2 не виконав порушене зобов'язання, кредит, проценти та штрафні санкції не сплатив. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів, належних йому. ОСОБА_2 прострочив повернення чергової частини позики, внаслідок чого банк має право вимагати дострокового повернення частини позики що залишилися. Згідно розрахунків станом на 12.07.2010 року заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору складає 19483,68 дол. США, в тому числі: заборгованість по кредиту - 15 695,62 дол. США; заборгованість по процентам 2761,49 дол. США - пеня по кредиту та процентам 1026,57 дол. США. Згідно курсу НБУ станом на 12.07.2010 р. 1 дол. США дорівнює 7,9038 грн., тобто сума заборгованості по кредитному договору складає 153995,11 грн. На підставі п.1.3 Статуту Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" е правонаступником за всіма правами та обов'язками Відкритого Акціонерного Товариства "Райффайзен Банк Аваль".

Під час слухання справи ОСОБА_2 звернувся до банку з зустрічним позовом, остаточно уточнивши який, просить: визнати недійсним кредитний договір № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль»та ОСОБА_2 з моменту його вчинення; зобов'язати банк прийняти від ОСОБА_2 суму у розмірі 47772 грн. 09.; визнати пропущений строк для подачі позову про визнання договору недійсним пропущеним з поважних причин; визнати не дійсним договір застави № 014/03-03/14/305/1 посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1; зобов’язати приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 зняти з реєстру заборони про відчуження автомобіль МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1, переданого у заставу за договором застави № 014/03-03/14/305/1 від 17 квітня 2007 року.

В обґрунтування остаточно уточненого зустрічного позову навів наступне. 17 квітня 2007 року уклав кредитний договір № 014/03-03/14/305 з ВАТ «Райфайзен Банк Аваль»правонаступником якого є ПАТ «Райфайзен Банк Аваль»про отримання у відповідача суми 27014,00 доларів США. Об’єктом кредитування по договору - кредитні кошти призначені для оплати по договору купівлі продажу автотранспортного засобу № 103/04 -07 від 2 квітня 2007 року. У п. 7.3 кредитного договору вказано, що у випадку зміни економічних умов та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу сторони договору дійшли згоди вважати настання таких обставин істотною зміною таких обставин. У відповідності до п. 8.1 договору, позичальник має право порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежів а кредитним договором ( строків повернення кредиту, сплати процентів), у разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень з незалежних від нього причин, пов’язаних з веденням ним господарської діяльності, таке звернення повинно бути направлене кредитору в письмовій формі. 12 січня 2009 року звернувся до відповідача з листом, вхідний номер 43 з проханням зафіксувати курс долара США до гривні при сплаті по кредитному договорі для погашення кредиту на ціні 5,5 –6,3 грн. за один долар США в зв’язку з настанням подій які були викладені у договорі п. 7.3 та п.8.1. 26 червня 2009 року знову звернувся до банку з проханням надати можливість реструктуризації кредитних договорів в зв’язку з економічної кризою у світі та Україні . Також у листі було вказано, що майно яке знаходиться у заставі по договору вже не має тої ціни, яка б дала можливість продати заставлене майно та сплатити отриманий кредит. Прохав надати можливість зустрітися з керівництвом банку та найди можливі варіанти виходу з ситуації. У порушення Закону України «Про інформацію»та Закону України «Про звернення громадян», а також п. 5.2, відповіді не отримав. При укладанні договору виходили з того , що у разі моєї не платоспроможності банк може задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. На момент укладання договору вважав, що без будь яких фінансових складнощів має можливість виконувати свої зобов’язання перед банком. Але такі проблеми виникли восени 2008 року у зв'язку з не передбачуваною зміною ринкової ситуації в Україні та світі. При укладанні договору виходили з того, що у разі не платоспроможності банк може задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Тому, надання коштів за договором кредиту відповідає всім ознакам споживчого кредиту. Отже, правовідносини регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Наполягає, що договір укладений з порушенням вимог Закону "Про захист прав споживачів" та Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", в частині недотримання істотних умов, які обов'язкові для кредитних договорів, чим були порушені права його, позивача, як споживача фінансових послуг. При укладанні договору були порушені вимоги п. 2 ч.1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме банк не надав у письмовій формі інформації про умови кредитування, зокрема наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладну інформацію; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору та за ненадання якої передбачена відповідальність, яка встановлена статтями 15, 23 Закону. Відповідно до п. 1.1 договору кредиту № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в Додатку №1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною. Проте, в Додатку № 1 ця інформація відсутня. Додаток №1 містить перелік найменувань тарифів (комісій) банку. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної сукупної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту у договорі, включаючи Додаток №1, не наведено. Згідно з Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", п. З.2., передбачено, що, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процес користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Такої інформації договір не містить. Згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про на споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів . передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Крім того, як зазначено у п. 3.3 згаданої Постанови, банки зобов'язані у кредит договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в проценті значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі маж грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Ця обов'язкова інформація у договорі відсутня. Разом з тим, відповідно до п. 1.3 Постанови, банки зобов'язані забезпечувати виконання Правил, затверджених Постановою. Таким чином, договір не містить обов'язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитуванні сукупну вартість кредиту». При укладанні договору банк надав необхідної інформації для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення та що призвело до порушення прав як споживача фінансових послуг. Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою практикою вважається підприємницька практика, що вводить в оману якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий та незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свободи вибору.

Згідно з ч. 6 п. 5 ст. 19 цього Закону, правочини, здійснені з використані нечесної підприємницької практики, є недійсними. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принці кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України ви щодо концентрації ризиків, згідно з параграфом 5 ст. 49 Закону України «Про банк банківську діяльність». Відповідачем не було взято до уваги те, що він, позивач, отримує доходи в гривнях, було надано кредит у доларах США. На момент підписання договору офіційний курс НБУ становив: 1 долар США = 4,84 грн., а договорі взагалі не вказаний еквівалент у гривнях. На сьогодні цей курс різко змінився: 1 долар США = 7.90 грн., що призвело до значного збільшення витрат у гривнях з обслуговування валютних кредитів. Всі валютні ризики за договором було покладено на нього, позивача, що є несправедливим і призводить до істотно дисбалансу інтересів сторін договору. Законом України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту".

Всупереч Закону України "Про захист прав споживачів", п. 3.2.3, Договори значно розширюють права банка на вимогу дострокового повернення кредиту. Так, у п. 7.4 договору перелік прав банка на вимогу повернення кредитів доповнено наступним: невиконання позичальником умов розділу 6 та/або п. 7.3 цього договору; невиконання позичальником умов укладених договорів забезпечення; наявності фактів невиконання позичальником (його гарантом або поручителями) своїх зобов'язань; значного погіршення фінансового стану позичальника (його гарантів або поручителя); подання до суду позову про визнання недійсним в цілому чи в частині та/або неукладеним цього договору та/або будь якого договору забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань. Банк навмисно ввів в оману, надавши недостовірну інформацію про щомісячні платежі та ціну кредиту визначивши в додатку № 1 до договору більшу суму ніж було потрібно. Положення ч.10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" має імперативний характер і не може змінюватися договором. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Договір через значну кількість несправедливих умов, порушує принцип рівності сторін на шкоду його, позивача. Невідповідність положень договорів законодавству України є підставою недійсності правочину згідно з вимогами ст. ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Дослідження договору кредиту № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року дозволяє зробити висновок про те, що за умов, які передбачають надання кредиту в іноземній валюті, доларах США, фактично кредит надано у гривнях. Зокрема, відповідно до п.2.1 договору, даний кредит є цільовим та був виданий для оплати вартості автомобіля. Кредитні кошти були сплачені банком. придбаний автомобіль. Вважає, що мала місце певна маніпуляція зі стороні банку шляхом фіксування у спірному договорі посилання на іноземну валюту, тоді як кредитні кошти фактично надавалися та використовувалися у гривнях, що призвело до значного збільшення боргу за договором внаслідок різкої девальвації національної валюти по відношенню до долара США. Вважає, що такі дії банка слід характеризувати як нечесну підприємницьку практику. Згідно з п. 1 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману. Відповідно до п. 6 ст. 19 цього Закону, правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, с недійсними. Крім того, що, оскільки п.1.1 договору є суттєвою умовою договору, його предметом, вважає, що використання банком доларів США, як зобов'язання за споживчими кредитами без будь-якого посилання на національну валюту є внесенням у договір умови, яка є дискримінаційною (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище його, позивача, як споживача в порівнянні із банком у разі настання певних подій. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів, цей факт може бути підставою для визнання договору недійсним. В договорі не вказано, що за валютний ризик під час виконання зобов’язань за кредитним договором повинен нести відповідальність один позивач. Пунктом 6.10 кредитного договору та Додатком № 1 до кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Наполягає, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Еквівалент у гривнях у договорі відсутній . Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері.

Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою вважає валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Вважає, що проведення розрахунків за договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1 договору банк надав кредит у сумі 27014,00 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі . Відповідно до п.6.10 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит був наданий в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США. За період з 17.04.2007 р. по 12.07.2010 р. сплатив 17554,18 доларів США. Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.6.10 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.) але діяла на момент підписання договору станом на 17.04.2007 року, використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб –нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента –суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно - обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 –на територіях митниць; п.2.2 –на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 –використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 –використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Індивідуальна ліцензія у банка відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, на момент укладання договору, суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р . У позивача та відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій не було через відсутність індивідуальної ліцензії, відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Вважає, що наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. У вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати банк, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і повинен бути застосований при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу та позивачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Він, позивач, на виконання цього правочину, отримав від банку 27014,00 доларів США, що на день отримання становило 136420,70 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 17.04.2007 р. 1 долар США = 5,05 грн. Банк на виконання цього правочину, отримав від нього, позивача 17554,18 дол. США, що на день отримання становило 88648,61 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на день отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим сторонами за договором становить 136420,7 –88648,61 = 47772,09 грн. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, кредитним договір № 014/03-03/14305 від 17.04.2007 року є таким з моменту його вчинення. Вважає, що позов в частині визнання недійсним правочину, також визнає недійсним п.3.4 договору про заставу транспортного засобу «МАЗ»та договір застави № 014/03-03/14/305/1 посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_7 також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 014/03-03/143/05 від 17.04. 2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за п.3.4, та договором застави № 014/03-03/14/305/1 останній підлягає визнанню недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Банком не було надано доказів, що б підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної чи генеральної ліцензій та взагалі будь якої ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу на момент укладання договору та під час його виконання.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Наполягає, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. У відповідності до п. 10.2, за порушення строків повернення кредиту , процентів за користування кредитом передбачених п.1.1 , п.6.1., даного договору, позичальник сплачує кредитору: пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення –для кредитів , наданих в національній валюті України. В зв’язку з тим , що кредитний договір був виданий у доларах США, пеня по кредиту та процентам не повинна бути нарахована взагалі.

У відповідності до ст.257 ЦК України загальна позовна давність - три роки, ст.261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. На момент укладання договору, а саме 17.04.2007 року не був юридично обізнаною особою, робота не має відношення до банківської справ та надання кредитів, під час укладання кредитного договору № 014/03-03/14/305 довіряв робітникам банку вважаючи їх фахівцями, які не мають мети під час укладання кредитного договору робити змогу ввести в оману чи порушувати законодавство України. Про порушене право дізнався тільки коли отримав від банку «вимогу про виконання зобов’язань», вих. № 1278 від 19.07.2010 року та звернувся за консультацією до адвоката, яким і роз’яснено про порушення законодавства України та прав під час укладання кредитного договору № 014/03-03/14/305 від 17.04. 2007 року. В момент укладання вказаного кредитного договору вважав, що положення вказані у договорі не є завідомо невигідними, а також що сторони спірного договору не порушують закону та діють у повній відповідальності до чинного законодавства України, оскільки повністю довіряв відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування. Просить попущений строк для подачі позовної заяви про визнання договору № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року недійсним, вважати пропущеним з поважних причин.

Під час розгляду справи третя особа з самостійними ОСОБА_5 звернулася з позовом до банку та ОСОБА_2, уточнивши який просить: визнати недійсним кредитний договір № 014/03-03/14/305 від 17.04. 2007 року, укладений між банком та ОСОБА_2 з моменту його вчинення; визнати пропущений строк для подачі позову про визнання договору недійсним, пропущеним з поважних причин; визнати не дійсним договір застави № 014/03-03/14/305/1 від 17 квітня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1 - не дійсним.

В обґрунтування позову третя особа навела наступне. 17 квітня 2007 року ОСОБА_2 уклав кредитний договір з банком про отримання у відповідача суми 27014,00 доларів США. ЇЇ, третьої особи, чоловік ОСОБА_2 є приватним підприємцем і постійно укладає якісь договори, тому з умовами договору та самим договором укладеним між ОСОБА_2 та банком не була ознайомлена, під час укладання даного договору не була присутня. Про те, що даний договір укладений, умови укладання, заборгованість по договору, дізналась тільки після отримання позову від банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, тому і про порушення своїх прав взнала тільки після ознайомлення з позовом пред’явленим банком. Є дружиною ОСОБА_2,тому стягнення заборгованості на користь банка суттєво погіршить її матеріальне становище, матеріальне становище усієї сім’ї, також вважає, що на укладання даного договору банк повинен був отримати і її згоду. У відповідності до вищевикладеного та на підставі ст.257 ЦК України загальна позовна давність - три роки, ст.261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. На момент укладання договору , а саме 17.04.2007 року не була ознайомлена з договором та його умовами, не була присутня під час підписання даного договору та її робота не має відношення до банківської справ та надання кредитів. Про порушене свої право дізналась тільки коли чоловік отримав від банку «вимогу про виконання зобов’язань», вих. № 1278 від 19.07.2010 року та розповів про проблему, та звернулась за консультацією до адвоката, яким було роз’яснено про порушення законодавства України та прав під час укладання кредитного. Далі навела підстави для визнання договорів не дійсними, які за своїм змістом відповідають доводам ОСОБА_2 стосовно неправомірності укладення договору в іноземній валюті.

У судовому засіданні представник банку, підтримавши свій позов, заперечує проти позову ОСОБА_2 та ОСОБА_5 При цьому надав пояснення, в яких підтвердив зміст позовних вимог. Крім того, просить застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_2

ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не банку не визнав, визнав позов ОСОБА_5 та підтримав свій зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічного позову. Просить поновити строк позовної давності, оскільки лише з настання мирової кризи почав цікавитися наявністю в банка ліцензії на укладення договорів у валюті.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не банку не визнав, визнав позов ОСОБА_5 та підтримав зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічного позову.

ОСОБА_5 у судовому засіданні позов підтримала свій зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту позову. Просить поновити строк позовної давності, оскільки не вникала в умови кредитного договору. З настанням мирової кризи в жовтні-листопаді 2008 року ОСОБА_2 втратив можливість обслуговувати кредит, так як зріс курс долару США до гривні. Тому лише з цього часу почала цікавитися наскільки правомірно укладений договір і дізналася про порушення.

Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 у судове засідання не прибула, про час та місце слухання справи належно повідомлена.

В судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: паспорт(а.с.3-4), договір(а.с.6-8), вимога(а.с.9), розрахунок(а.с.10-11), статут(а.с.13), звернення(а.с.30, 31), договір(а.с.32), ліцензія(а.с.43), дозвіл та додаток(а.с.44, 45), свідоцтво(а.с.95), заява(а.с.155).

Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини.

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»є правонаступником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», що встановлено статутом(а.с.13).

27 березня 1992 року банком отримана ліцензія на здійснення банківських операцій, передбачених п.5 -11 частини другої стаття 47 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, що встановлено ліцензією(а.с.43).

11 жовтня 2006 року банком отриманий дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 –4 та частиною четвертою стаття 47 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, що встановлено дозволом та додатком до дозволу(а.с.44, 45).

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебувають між собою у шлюбі з 7 листопада 1995 року, що встановлено паспортом(а.с.3-4), с свідоцтвом(а.с.95).

17 квітня 2007 року укладений кредитний договір та договір застави між банком та ОСОБА_2, що встановлено договорами(а.с.6-8, 32).

ОСОБА_2 з 12 квітня 2007 року є власником автомобіля «МАЗ», державний номер НОМЕР_1, що встановлено договором(а.с.32).

17 квітня 2007 року ОСОБА_5 надала згоду на укладення договору застави, що встановлено заявою(а.с.155).

Згоди на укладення кредитного договору ОСОБА_5 не надавала, що вбачається з її пояснень, не заперечується сторонами, вбачається з відсутності згоди у кредитному договорі.

На підставі вказаного кредитного договору позивачу банком було надано 27014,00 доларів США, що, відповідно до курсу 5 грн. 05 коп. за 1 долар США у гривнях дорівнювало 136420 грн. 70 коп. Вказана обставина визнається сторонами, встановлена розрахунком(а.с.10-11).

12 січня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до банку з проханням зафіксувати курс долара США до гривні при сплаті по кредитному договорі для погашення кредиту на ціні 5,5 –6,3 грн. за один долар США в зв’язку з настанням форс-мажорних обставин, що встановлено зверненням(а.с.30).

26 червня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до банку з проханням надати можливість реструктуризації кредитних договорів в зв’язку з економічної кризою у світі та Україні, що встановлено зверненням(а.с.31).

Станом на 12 липня 2010 року ОСОБА_2 вніс до банку 17554,18 доларів США що встановлено розрахунком(а.с.10-11).

19 липня 2010 року банком ОСОБА_2 направлена вимога про відшкодування заборгованості за кредитним договором, що встановлено вимогою(а.с.9).

Встановленим фактам та обставинам відповідають такі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Законом України ”Про банки та банківську діяльність”, Законом України ”Про Національний банк України”, законом Україні «Про захист прав споживачів», СК України.

Відповідно до ч.5 ст.4 ЦК України інші органи державної влади України можуть видавати нормативно –правові акти лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно ст.2 Закону України ”Про Національний банк України”, Національний банк України є особливим органом державного управління. Як встановлено ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У відповідності до ст.56 Закону України ”Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно –правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які видаються у формі постанов Правління Національно банку, вони не можуть суперечити законам України.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_2 та банком був укладений кредитні договори.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Судом встановлено, що на час укладення договору банк мав банківську ліцензію та дозвіл.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. ”Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є зокрема неторговельні операції з валютними цінностями.

Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту був ОСОБА_2, а не банк, тому, відповідно до зазначеного пункту «Положення»на здійснення кредитування позивача була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у банка була відсутня.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, чинений без відповідно дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. За відсутності у банку індивідуальної ліцензії суд вважає, що є підстави вважати кредитний договір недійсним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Тому, надання коштів ОСОБА_2 за договором кредиту є споживчим кредитом. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно п.3.3 Постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в проценті значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі маж грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якої здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Ця обов'язкова інформація у договорі відсутня. Таким чином, договір не містить обов'язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та зазначеною Постановою, при укладанні договору банк не надав Тарану, як, споживачу, необхідної інформації для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення, що порушує права ОСОБА_2 як споживача. Зазначені порушення Закону України «Про захисту прав споживачів», на переконання суду є підставою для визнання договору недійсним.

Згідно вимог ч.3 ст. 65 СК України, для укладення договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має біти письмовою. Судом встановлено, що кредитний договір був укладений ОСОБА_2 відносно значної суми в іноземній валюті, а тому на переконання суду потребував письмової згоди дружини ОСОБА_2, але ця письмова згода отримана не була. Вказане порушення вимог СК України, на думку суду є підставою для визнання договору недійсним.

Як передбачено ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину, кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

На виконання договору від 17 квітня 2007 року ОСОБА_2 отримав 27014,00 доларів США, що, відповідно до курсу 5 грн. 05 коп. за 1 долар США у гривнях дорівнювало 136420 грн. 70 коп.

На виконання умов договору ОСОБА_2 вніс до банку 17554,18 доларів США, таким чином з позивача належить стягнути 47773 грн. 09 коп. (27014,00 –17554,18 х 5.05) в якості виконання обов’язку за договором від 17 квітня 2007 року, який випливає із змісту частини першої ст.216 ЦК України.

Обговорюючи питання про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного. Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Кредитні договори укладені 18 вересня 2006 року та 27 вересня 2006 року. Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду 25 грудня 2009 року, позивачка ОСОБА_6 –22 лютого 2010 року, тобто після спливу трьох років.

Відповідно до вимог ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Судом встановлено, що договір застави, був укладений в забезпечення кредитного договору, яки на переконання суду є недійсним, тому маються підстави для визнання договору застави недійсним.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Внаслідок фінансової кризи курс долару США до національної валюти значно зріс в нетривалий період часу в жовтні –грудні 2008 року, що є загальновідомою обставиною, ці обставини потягнули зростання обсягу боргових зобов’язань ОСОБА_2 в перерахунку на національну валюту. Зазначені обставини не залежала від волі ОСОБА_2 та ОСОБА_5, не могли бути ними передбачені. При стабільності курсу долару США до гривні України обов’язки з повернення кредиту зберігались би в перерахунку на національну валюту в межах, які існували на час укладення договору. Зазначена обставина до жовтня –грудня 2008 року не надавали ОСОБА_2 та ОСОБА_5 підстав сумніватися в правомірності укладених кредитного договору та договору застави та звертатися до суду з позовом про визнання договорів недійсними. Тому суд вважає зазначені обставини в сукупності такими, що надають підстави визнати причини пропуску строку позовної давності поважними і поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 цій строк.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в своїх позовних вимогах просять зобов’язати нотаріуса зняти з реєстру заборони про відчуження автомобіля МАЗ. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не надали суду докази стосовно невиконання нотаріусом цих дій. Тому в цій частині в задоволенні позовів належить відмовити.

Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Банк, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що між ОСОБА_2 та банком був укладений кредитний договір. Судом встановлено, що кредитний договір є недійсним, тому підстави для стягнення з ОСОБА_2 платежів, визначених у договорі та відсутні.

Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_5, суд вважає, що ці особи обґрунтовано, у відповідності зі ст.ст. 15,16 ЦК України звернулися до суду за захистом свого порушеного права.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з банка належить стягнути: на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а на користь ОСОБА_5 - витрати по оплаті державного мита в сумі 17 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст.19, 99 Конституції України, ст.ст.4 11, 15, 192, 203, 215, 216, 227, 257, 267,509,524,1054 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 2, 56 Закону України ”Про Національний банк України”, ст..ст.1,11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.65 СК України, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” - задовольнити частково.

Позов ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” - задовольнити повністю.

Кредитний договір від 17 травня 2007 року за № 014/03-03/14/305, укладений між ОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»–визнати недійсними.

Визнати недійсним договір застави від 17 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля «МАЗ-437041-268», укладений ОСОБА_2 та ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль”.

Стягнути в порядку реституції на користь ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль” з ОСОБА_2 - 100430 грн.25 коп.

Поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 строк для звернення до суду.

У іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_5 –відмовити

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2 –відмовити повністю.

Стягнути на користь ОСОБА_2 з публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” державне мито в сумі 51 грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ –120 грн. 00 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_5 з публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” державне мито в сумі 17 грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ –120 грн. 00 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21726590

[Abadonna]

Почему-то не верится в то, что суд благосклонно обратил свой взор на законы.

[Йивгеней]

Прасолов - наш районный судья, я к нему не попал - посмотрел бы как он выносит решения по кредитам.

[Йивгеней]

Почему-то не верится в то, что суд благосклонно обратил свой взор на законы.

Не обязательно цитировать все решение. Поправьте, пожалуйста, сообщение, удалите вообще оттуда текст решения, неудобно читать.

[Abadonna]

Не обязательно цитировать все решение. Поправьте, пожалуйста, сообщение, удалите вообще оттуда текст решения, неудобно читать.

Внимательно прочтите решение, такое впечатление, что судья/секретарь/помощник просто содрали иски и вставили в решение. Почему-то интуиция подсказывает, что апелляция это решение отменит. Плевать "жрецам" Фемиды на Декрет, Порядок выдачи индивидуальной и генеральной лицензии, Конституцию, положения и принципы гражданского законодательства и судопроизводства.

[shoblavobla]

...но ведь не было лучшего флага... (Розенбаум)

Разговор ни о чем, поэтому процитировал кусочек песни, что играет у меня сейчас))))

Умрет ессесно данное решение в апеляшке, зря потраченные деньги на судью 1 инстанции.

КлАла апеляшка на все нормы.

ПС: желаю ошибаться в этой части!!!

[alexburko]

Согласен... Некачественно выписано решение.

Не надо было трогать индивидуальные лицензии, срежут по одним лишь этим основаниям. Хотя, все может быть, - апелляция может изменить решение в этой части, но в то же время подтвердить недействительность договора, все возможно...

Хотя в этом решении есть несколько очень хороших моментов.

[Cortes]

Хотя в этом решении есть несколько очень хороших моментов.

Пожалуйста, намекните, каких именно. Хотелось бы увидеть, на что акцентировать свое внимание с пользой для себя.

[Abadonna]

Очень интересна позиция относительно "нечесної підприємнцької діяльності", но стандартная отмазка судей "взял - отдай" и неважно, что нарушены нормы закона (которые имеют императивный характер), используется всегда.

Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту був ОСОБА_2, а не банк, тому, відповідно до зазначеного пункту «Положення»на здійснення кредитування позивача була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у банка була відсутня.- ошибка судьи, ведь наличие индивидуальной лицензии именно у банка не оговорено нормативно-правовым актом, заёмщик также может её получить.

Ця обов'язкова інформація у договорі відсутня. Таким чином, договір не містить обов'язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та зазначеною Постановою, при укладанні договору банк не надав Тарану, як, споживачу, необхідної інформації для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення, що порушує права ОСОБА_2 як споживача. Зазначені порушення Закону України «Про захисту прав споживачів», на переконання суду є підставою для визнання договору недійсним. - довольно интересная позиция суда, но вопрос в апелляции будет таков: "% ставка по какому кредиту (в инвалюте или гривне) была меньше? вы взяли кредит в доларах/франках/евро потому, что % ставка по кредиту в инвалюте меньше" + ответ заёмщика "однозначно "ДА" = решение отменить.

Если кому-то кажется, что я пытаюсь разубедить форумчан в незаконности валютных кредитов, прошу прощения. Я из собственного опыта знаю об этом, и неважно, что перед заседанием доверителю долбила - вам нужен был кредит в гривне, вы получили его в гривне. В заседании мои наставления как ветром из его мозгов сдуло .

[Cortes]

довольно интересная позиция суда, но вопрос в апелляции будет таков: "% ставка по какому кредиту (в инвалюте или гривне) была меньше? вы взяли кредит в доларах/франках/евро потому, что % ставка по кредиту в инвалюте меньше" + ответ заёмщика "однозначно "ДА" = решение отменить.

У многих такая интересная позиция. Как будто человек виноват в том, что хочет выбрать для себя более приемлемые условия.

Насколько я помню, до кризиса ставки по гривневым кредитам были заоблачные. Да и получить тогда кредит на авто или квартиру в гривне было весьма проблематично.

[shoblavobla]

довольно интересная позиция суда, но вопрос в апелляции будет таков: "% ставка по какому кредиту (в инвалюте или гривне) была меньше? вы взяли кредит в доларах/франках/евро потому, что % ставка по кредиту в инвалюте меньше" + ответ заёмщика "однозначно "ДА" = решение отменить.

Если кому-то кажется, что я пытаюсь разубедить форумчан в незаконности валютных кредитов, прошу прощения. Я из собственного опыта знаю об этом, и неважно, что перед заседанием доверителю долбила - вам нужен был кредит в гривне, вы получили его в гривне. В заседании мои наставления как ветром из его мозгов сдуло .

Я тут намедни залез в нормативы по кредитованию (интересовало, что действовало на 2005 год). И в который раз возмутился увиденному мной еше в 2009 г.: КАК УНИЧТОЖАЛАСЬ БАЗА ПО КРЕДИТОВАНИЮ! Цинично, грамотно и целенаправленно (1998-2004 гг). Ющ и Тигичик поубивали таки нормативы, которые оголили стандартные на сегодня нормы по использованию валюты (декрет кму), а регулирование таких институтов как:

- кредитная линия

- валютные кредиты - для юрлиц, нерезидентов/резидентов

- четкое разграничение потребит. кредита и тд итп...

просто прекратило свое существование.

СОБАКИ!

Думаю, никто не обращал внимания, как убирались эти нормы, а грамотные банкиры (ющ и СЫльна людина тигипычЪ) красиво создали почву для разрыва.

Т.е., валютные кредиты, так понимаю, планировали выдавать, но з/база не позволяла. Поэтому и стояли у руля нбу именно они - нужно так было.

А теперь раком поставили суды и вперед за орденами: страна на коленях (де факто..., да и.. де юре, пожалуй).

Короче, наболело, высказал: а кредиты, блин, в валюте были незаконны, а потом хоп! - и уже законны! ЭТО ПОДСТАВА и измена (несколько челов решили за всех).

Я не фантаст и не поклонник звездных войн, но... как-то лезет в голову фильм Матрица и фразочки типа "я съем лосось, и его вкус мне внушит матрица..."

Где мои розовые очки?..

[Йивгеней]

Как раз сегодня видел картинку, по поводу убивания норм ))

[Abadonna]

Я тут намедни залез в нормативы по кредитованию (интересовало, что действовало на 2005 год). И в который раз возмутился увиденному мной еше в 2009 г.: КАК УНИЧТОЖАЛАСЬ БАЗА ПО КРЕДИТОВАНИЮ! Цинично, грамотно и целенаправленно (1998-2004 гг). Ющ и Тигичик поубивали таки нормативы, которые оголили стандартные на сегодня нормы по использованию валюты (декрет кму), а регулирование таких институтов как:

- кредитная линия

- валютные кредиты - для юрлиц, нерезидентов/резидентов

- четкое разграничение потребит. кредита и тд итп...

просто прекратило свое существование.

СОБАКИ!

Думаю, никто не обращал внимания, как убирались эти нормы, а грамотные банкиры (ющ и СЫльна людина тигипычЪ) красиво создали почву для разрыва.

Т.е., валютные кредиты, так понимаю, планировали выдавать, но з/база не позволяла. Поэтому и стояли у руля нбу именно они - нужно так было.

А теперь раком поставили суды и вперед за орденами: страна на коленях (де факто..., да и.. де юре, пожалуй).

Короче, наболело, высказал: а кредиты, блин, в валюте были незаконны, а потом хоп! - и уже законны! ЭТО ПОДСТАВА и измена (несколько челов решили за всех).

Я не фантаст и не поклонник звездных войн, но... как-то лезет в голову фильм Матрица и фразочки типа "я съем лосось, и его вкус мне внушит матрица..."

Где мои розовые очки?..

Полностью согласна. Меня удивила позиция законодателя относительно кредитования, особено в инвалюте. Такое впечатление, что это нарочно сделано.