чи можна поскаржитися на суддю та куди?

[pincher]

.... оттуда же и приходят ответы, что: 1. судья всегда прав, и 2. если все-таки он не прав, то см. п. 1.

Но жаловаться все равно нужно.....................

Неправда, мне пришёл ответ что будет проведена проверка и приняты меры, после я выказав недовиру судди, ( пока проверка суть да дело), суддя вынуждена была взять самоотвод. (что мне и нужно было т.к. судье проплатили).

[у.zaporozhskiy]

Неправда, мне пришёл ответ что будет проведена проверка и приняты меры, после я выказав недовиру судди, ( пока проверка суть да дело), суддя вынуждена была взять самоотвод. (что мне и нужно было т.к. судье проплатили).

Это прекрасный результат.

Стаття 20. Підстави для відводу судді

1. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання;

2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

3) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді;

5) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 111 цього Кодексу.

п. 4 был выбран, как основание для отвода?

[doroshal]

Я так и догадываюсь)) К инфоцентру даже придраться не к чему: внесли в форму заявки (там поле - "Підстава"), зарегестрировали, отослали. Сроки по "підставі"и не смотрят.

Банк предлагает мне "добровольную продажу майна" (товар в обороте) для погашения кредита. "Сами оценивайте, продавайте". Буду морочить им голову, чтоб снимали запрет с движимого имущества.

[/quoteпытаюсь уже два года снять через суды,никак. договор с Приватом закончился в 2010году. приват продливает обтяження на пидставе договору ,який припинив свою дію в 2010році .а реєстратор тупо реєстреює.Чертощина какая-то .так не имея договора можно долго не снимать обтяження.

[doroshal]

Насчет жалоб на судью ,то я бабахаю сразу заявления о преступлении в Генпрокуратуру. Иногда помогает. Одного судью уже отстранили. А так в основном конечно же отпишутся ,но жизнь судье подпортят хорошенько. По крайней мере ,будет на крючке у прокуратуры. Вот моя жалоба:

Генеральному Прокурору України

Державному раднику юстиції України

Пшонці Віктору Павловичу

01011,м.Київ,вул..Резницька,13/15

Дорошенко Олександр Олександрович

Адреса реєстрації : м.Чернівці,

Вул_______________

Поштова адреса: 58029,м.Чернівці,

Конт.тел.05____________________

ЗАЯВА

про вчинення злочину суддею Луцького міськрайонного суду

Волинської області Олексюк А.В.

Я ,Дорошенко О.О.,змушений звернутись до Генеральної Прокуратури України з цією заявою про вчинення суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області Олексюком А.В. злочину ,за який передбачено кримінальну відповідальність за ст. ст.366,375 КК України.

Звертаюсь з цією заявою до Генеральної Прокуратури України у відповідності з вимогами п.3.ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ,в якому зазначено,що кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральною Прокуратурою України.

З наслідками визначеними ст..383 КК України «Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину» ознайомлений ____________________/Дорошенко О.О./ «____»_______2012р.

Вважаю , що суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області Олексюком А.В. його діями ,та винесеним ним рішенням від 17.12.2012року по цивільній справі №20308/18775/12 провадження №2/0308/6317/12 скоєно злочини за які передбачено кримінальну відповідальність за ст..366 «Службове підроблення» та ст..375 «Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку ,рішення ,ухвали або постанови» Кримінального Кодексу України.

На мою думку ,існують всі обставини для порушення відносно судді кримінальної справи з наступного:

17.12.2012року суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Олексюк А.В. розглянувши без участі сторін цивільну справу за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції до Д.Л.П.,третя особа на стороні відповідача Д. В.М. про звернення стягнення на предмет іпотеки ,виніс повторне заочне рішення ,яким в другий раз ,після скасування заочного рішення ,що передувало цьому рішенню ,задовольнив в повному обсязі вимоги Позивача ,та звернув стягнення на належні Д. Л.П.,н житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами ,який знаходиться за адресою: вул..____,Волинської області та земельну ділянку площею 0,25 га,на якій цей будинок розміщено ,які є предметом іпотеки від договору іпотеки від 01.02.2007року ,за №-- та за рахунок яких суддя вирішив задовольнити вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції відповідно до кредитного договору №014----- від 30.01.2007року ,що був укладений між Позивачем та третьою особою по справі –Д.В.М. ,в сумі 352 920 грн.75 коп. шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів з встановленням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні ,не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна ,на підставі оцінки ,проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій .

За договором з ДЛ.П. (Відповідач по справі) я –Дорошенко О.О. представляв її інтереси в суді .

З самого початку ,з моменту відкриття провадження по даній справі та до моменту винесення судом рішення , існувало безліч порушень процесуального права суддею :

Так ,якщо уважно розглянути матеріали справи ,то можна побачити ,що відкриваючи провадження по даній справі ,суддя не звернув увагу на те ,що з позовом до Відповідача від імені Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» без зазначення даних та реквізитів Позивача ,в порушення норм ст.119 ЦПК України, звернулась Волинська обласна дирекція ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ,яка не є саме юридичною особою ,а є структурною одиницею юридичної особи,яка має свій власний код ЄДРПОУ №20128765. Матеріали справи ,в свою чергу ,не містять даних про те ,чи мала право (була уповноважена) Волинська обласна дирекція ПАТ «Раффайзен Банк Аваль» звертатись з таким позовом ,представляти інтереси ПАТ « Райффайзен Банк Аваль» ,та на підставі чого : положення про обласну дирекцію,довіреності,статуту ,тощо.

В «узагальненні ВСУ судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки)»(суддя Луспеник) ,що було складено для судів України було зазначено таке: «Відповідно до статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” операції, визначені пунктами 1 – 3 частини першої цієї статті (у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик), належать до виключно банківських операцій, здійснювати які дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. В силу вищенаведеного треба дійти висновку, що кредитування здійснює саме банк, який отримав відповідну ліцензію, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), остання має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. І саме банк (а не його структурна одиниця) має бути стороною у справі.

У зв’язку з цим неправильною є судова практика, де суди визнають стороною у цій категорії справ структурні банківські підрозділи, а не сам банк, як юридичну особу».

В даному випадку до суду звернулась саме структурна одиниця юридичної особи ,без зазначення того ,що вона має право (повноваження) на таке звернення. Правильним було би зазначення в позові всіх повних реквізитів Банку (юридичної особи) відповідно до ст.119 ЦПК України ,який звертається до суду ,а потім вже в особі представника - Волинської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль». От же ,суддя повинен був з,ясувати,відкриваючи провадження по справі - чи належним Позивачем є структурна одиниця банку,чи має вона такі повноваження та, чи має такі повноваження начальник відділу структурної одиниці юридичної особи підписувати та направляти позовні заяви до суду .

Відповідно до ст..28 ГПК України повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ ,якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. В свою чергу ,як видно з позовної заяви ,то Позивачем є ПАТ»Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції з зазначенням реквізитів не банка ,а обласної дирекції. Причому підписано позовну заяву Начальником УПЗЗРК Волинської ОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» ,який діє на підставі довіреності №266/12-Н від 09.08.2012 року ,що була видана ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не Волинській обласній дирекції Банку ,а саме безпосередньо фізичній особі Медвідь Л.І.(копія довіреності є в матеріалах справи),.яка мала право на представництво в суді ,подання позову та підписання позовних заяв. Виходячи з вищенаведеного ,правильним було би відповідно до норм ст..119 ЦПК України подати позов від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з зазначенням реквізитів в особі представника : Медвідь Л.І з зазначенням його (її)реквізитів як представника.

Приблизно позов мав би виглядати так:

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль

Зазначення всіх реквізитів

В особі представника відповідно до ст..28 ГПК України та на підставі

Довіреності №266/12-Н від.09.08.2012 року

Медвідь Л.І.

Зазначення всіх реквізитів.

Але ,в нашому випадку ,зазначено ,що з позовом від імені юридичної особи звернувся її відособлений підрозділ ,але підписано даний позов не керівником даного відособленого підрозділу ,або іншою службовою особою яка має право підпису згідно статутних документів (положення про дирекцію,тощо) ,а фізичною особою Медвідь Л.І. на підставі виданого безпосередньо їй юридичною особою довіреності на право підпису позовів.

В свою чергу стаття 207 ч.1 п.2 ЦПК України визначає ,що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду ,якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою ,яка не має повноважень на ведення справи.

Від імені заінтересованої особи –Волинської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позов подано та підписано фізичною особою –Медвідь Л.І., яка не мала повноважень від Волинської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підписання позовів та представництво в суді.

Таким чином ,суддя помилково ,в порушення вимог ЦПК ,замість того ,щоб залишити позов без розгляду ,відкрив провадження по ньому. А можливо і не помилково , оскільки суддя весь час поспішав швидко розглянути дану справу ,маючи ,на мою думку , якусь заінтересованість .

Крім того,Пленум ВССУ у Постанові №5 від 30.03.2012року « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у п.8 зазначив : Ураховуючи складність та особливість спорів, що виникають із кредитних правовідносин, проведення попереднього судового засідання є необхідним (а не судового засідання!!!) При його проведенні суд має вчинити дії для врегулювання спору до судового розгляду, а якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою статті 130 ЦПК, то суд має виконати дії, передбачені частиною шостою цієї статті. Але ,суддя Олексюк А.В. ,всупереч вимогам Постанови Пленуму ВССУ , не призначив попереднє судове засідання ,та більше того ,не вчинив ніяких дій для врегулювання спору :суд не з,ясував чи визнає позов Відповідач , чи не бажають сторони укласти мирову угоду ,а зразу виніс заочне рішення ,яке потім скасував ,розуміючи ,що воно незаконне.. Але , в подальшому, суддя знову не призначив попереднє судове засідання ,знаючи про це з заяви про перегляд судового засідання ,а призначив на 17 грудня 2012року судове засідання.

Надалі , судове засідання по даній справі було призначено на 17 грудня 2012року на 9-30. Я-Дорошенко О.О. у зв’язку з сильними снігопадами запізнився на судове засідання на 10-хв. ,оскільки добирався з м. Чернівці.

Але суддя Олексюк А.В. ,замість того,щоб відкласти судове засідання ,заявив мені ,що вже виніс повторне заочне рішення ,яким задовольнив позовні вимоги Позивача.

Мені не зрозуміло ,як міг суддя за 10-хв. розглянути справу ,матеріали справи ,тим більше ,що до цього він читав мою заяву про перегляд заочного рішення ,яке він виніс до цього ,та сам же його скасував ,розуміючи ,що воно було незаконне ,але ,знаючи це ,знову виносить незаконне ,завідомо неправдиве рішення ,яким позбавляє власника будинку Д Л.П.,та всіх мешканців будинку .в тому числі трьох неповнолітніх дітей житла !!!

Тоді ,я попросив ,написавши заяву в цей же день ,надати мені матеріли справи для ознайомлення. Секретар суду заявила ,що поки не можуть надати матеріали справи для ознайомлення оскільки вони не прошиті. Хоча відповідно до правил ведення діловодства в судах України справа має бути прошита та сторінки пронумеровані. Тільки в 12-00 17 грудня 2012 року мені було надано матеріали справи з прошитими ,але не пронумерованими сторінками.

В матеріалах справи,які я отримав, були відсутні :

- протоколи судових засідань

-заява Позивача відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України про те ,що він не заперечує проти розгляду справи за його відсутністю ,та проти заочного вирішення справи.

-Ухвала суду про заочний розгляд справи ,відповідно до ч.1 ст.225 ЦПК України.

- повістки та докази того,що третю особу було повідомлено про судове засідання (суд помилково зазначив в рішенні ,що Дорошенко О.О. є одночасно представником Відповідача та третьої особи ! Я по даній справі є тільки представником Відповідача .

-і головне ,вступна та результативна частина рішення суду ,яка станом на 12-00 годину повинна була бути в матеріалах справи . АЛЕ ЇЇ НЕ БУЛО!!! Можна було б припустити ,що суддя з 9-30 до 12-00 знаходився в нарадчий кімнаті ,але суддя в цей день розглядав ще такі справи:

-в 10-30 справу №0308/18773/12 за позовом Чуб до Чуб про припинення права на частину майна

-в 11-30 справу №0308/18774/12 за позовом Михайлов до Кожана про стягнення боргу.

Таким чином, тоді суддя порушив таємницю нарадчої кімнати ,або суддя зовсім не виносив даного рішення ! Мною були зроблені фото даної справи в першому варіанті. Останній лист даної справи –це було моя розписка від імені Відповідача ,про те ,що мене повідомлено про час та місце розгляду справи. Більше ніяких після цієї розписки листів підшитих до справи не було.

В цей же день Я направив скаргу Голові суду ,побачивши такі серйозні процесуальні порушення (копія скарги додається).

На наступний день , я знову звернувся з заявою для ознайомлення з матеріалами справи ,які були надані мені в 16-30 год. 18.12.2012року Ознайомившись з матеріалами справи ,я побачив ,що до матеріалів справи додано(підшито) саме рішення суду від 17.12.2012року та ,невідомо звідки взялась, заява Позивача про розгляд справи за його відсутністю,яка була підшита до матеріалів не до рішення ,а після рішення,хоча суддя послався в самому рішенні на неї. Причому ,дана заява невідомо як попала до справи ,оскільки через канцелярію суду не подавалась (не має вхідного номеру),а як видно з рішення ,то представник Позивача не був присутній на засіданні. Виникає питання ,як могла ця заява опинитись в матеріалах справи ? Напевно дана заява була написана самим суддею,або написана за проханням судді представником Позивача Татушко Р.В. Але на це питання можуть дати відповідь тільки слідчі дії. На мою думку,що суддя увійшов з невідомих мені мотивів в зговір з представником Позивача Татушко Р.В. Таким чином суддя здійснив службовий підлог(службове підроблення) ,оскільки такої заяви на момент винесення рішення не існувало ,а суддя ,в свою чергу ,в даному рішенні зазначивши таке: « Представник позивача Татушко Р.В. в судове засідання не зявився ,проте подав суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності ,просив позов задовольнити»,зрозумів ,що написав не правду , щоб винести завідомо незаконне рішення на користь Позивача ,суддя пішов на вчинення службового злочину Також мною були зроблені фото даної справи в другому варіанті,які можу на вимогу Прокуратури надати. А отже , суддя здійснив службовий злочин –підлог документів (службове підроблення) ,тобто внесення до офіційного документу-Рішення суду завідомо неправдивих відомостей,шляхом складання неправдивого документу –заяви від імені Позивача,або за проханням судді представник ПозивачТатушко Р.В. написав таку заяву . Але в любому випадку дана заява була передана до суду не поштою та не через канцелярію ,а безпосередньо судді ,який не маючи права приймати таким чином заяву ,її прийняв та незаконно долучив цю заяву до справи.

До того , Татушко Р.А. ,який ,напевно,написав таку заяву , мав довіреність №218/22 від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (стор.40 справи) на представництво в судах ,але не мав повноважень від особи ,яка звернулась з позовом – Волинської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Таким чином ,фактично дане рішення суду є сфабрикованим ,а по суті незаконно винесеним ,яке порушує права осіб по цій справі (Відповідача,третьої особи) на неупереджений ,справедливий розгляд судом справи ,права на захист . Відповідач не змогла в результаті порушення суддею процесуальних норм скористатися правом на захист.

Суддя настільки «спішив»винести дане незаконне рішення ,що допустив ще і такі порушення норм процесуального та матеріального права :

Як зазначалось вище, в матеріалах справи не має належного повідомлення про дату ,час та місце проведення судового засідання третьої особи по справі –Д В.М. Проте, при винесені першого заочного рішення, Д.В.М. була направлена через канцелярію суду заява про те ,що він не зможіть з,явитись на засідання для надання суду своїх заперечень,доказів щодо заявленого Позивачем позову ,а тому просив суд не розглядати без нього справу та перенести судове засідання на інший день. Суд в своєму заочному рішенні ,яке було скасовано, зазначив ,що від Д В.М. надійшла заява про перенесення судового засідання в якій він просив не розглядати справу без нього. Таким чином Д В.М. прийняв участь у справі ,причому він є по справі хоч і третьою особою ,але на стороні Відповідача. Крім того , він мав право і бажав скористатись таким правом - надати свої докази , заперечення , аргументи оскільки рішення по справі може значно вплинути на його права та обов’язки. Згідно ст.184 ЦПК України, якщо сторона ,третя особа ,Їх представники заявляють ,що факти ,які мають значення для справи ,їм відомі особисто .вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки згідно із ст.180-182 цього Кодексу. А ст.176 ЦПК України також визначено ,що після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи ,яка бере участь на його стороні ,відповідача та третьої особи ,яка бере участь на його стороні ,а також інших осіб ,які беруть участь у справі. Винесеним повторним заочним рішенням суд позбавив його права на захист та справедливий розгляд справи,хоча суд зобов’язаний був заслухати третю особу на стороні Відповідача ,який ,як видно з заяви про перенесення судового засідання ,яку він надав суду до початку судового засідання , бажав надати свої докази ,пояснення по справі.

Відповідно до ст..169 ч.1.п.1 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків,встановлених ст..157 цього Кодексу,у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб,які беруть участь у справі .Суддя повинен був в даному випадку відкласти судове засідання,оскільки третя особа по справі не отримав повідомлення про час ,дату та місце розгляду справи ,а я не був представником третьої особи ,як зазначив помилково суддя в рішенні .Я розписався про те ,що повідомлений про час та місце розгляду справи тільки від імені Відповідача –Д Л.П.

До того,цією ж статтею (ст169 ЦПК України) частиною 4 передбачено ,що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача ,повідомленого належним чином ,суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Після скасування заочного рішення було призначено судове засідання суддею Олексюком А.В. на 17.12.2012року . Повторної неявки Відповідача ,як того вимагає вищезазначена стаття ,не було. А ,отже суддя не мав право розглядати та виносити зразу рішення по справі .Суд повинен був призначити повторне судове засідання з повідомленням всіх осіб ,але такого суддя не зробив!

В свою чергу ,вважаю ,що суддя не уважно розглянув матеріали справи ,не застосував і деякі норми матеріального права або неправильно застосував.

Так, в повторному заочному рішенні суддя зазначив ,посилаючись тільки на односторонні доводи та розрахунки Позивача таке: «В судовому засіданні встановлено ,що позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов’язання. Станом на 05.09.2012року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі -44 153,73 дол.США ,що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ -352 920,75 грн,з них :34 902,82 доларів США ,що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ -278 978 ,24 грн.-заборгованість за кредитом ,у тому числі прострочена заборгованість -920 ,04 доларів США ,що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ -7 353,88 грн,заборгованість за відсотками -3639,15 дол.США,що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ -29 087,73 грн..пеня за прострочення кредиту та відсотків-5 611,76 доларів США ,що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ- 44 854,79 грн. Розглянувши матеріали справи ,розрахунки Позивача ,можна побачити ,що абсолютно безглуздими є розрахунки Позивача ,які він надав суду стосовно розрахунку пені в іноземній валюті –доларах США з наступного:

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком ( ч. 1ст. 546 ЦК України).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Позивач,надаючи суду свої розрахунки пені в іноземній валюті ,показує ,що пеня повинна бути ,нібито,нарахована як відсоток від суми невиконаного зобов’язання яке визначено в доларах США . Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 3 ст. 549 ЦК України). Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін ( ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"). Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня. Виходячи із того, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов"язано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, а,відповідно пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України –гривні.

До того, Позивач надав суду розрахунок пені за просрочку кредиту та відсотків з 16.06.2010 року та з 16.09.2009року відповідно. . Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності: Позовна давність-це строк ,у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. А ст.257 ЦК зазначено ,що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А статтею 258 ЦК визначено ,що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність :скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. А в.ч2п.1 цієї статті зазначено,що позовна давність в один рік

застосовується ,зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу,пені).

От же , виходячи з вищенаведеного ,Позивач мав би надати суду розрахунок пені за один рік . Але ,Позивач надав суду розрахунок пені в доларах США за просрочку кредиту по накопичуванню суми з 16.06.2010 року (за два роки!) та за просрочку відсотків з 16.09.2009року (за три роки) . Суд в свою чергу ,не звернув на це уваги та задовольнив позовні вимоги Позивача .

Суддя Олексюк А.В.,будучи юристом за фахом ,не міг не знати умови ст..258 ЦК України ,тим більше ,що в заяві про перегляд заочного рішення це було зазначено і з цим суддя погодився при скасуванні заочного рішення ,що така вимога є незаконною,але,знову таки, чомусь навмисно виносить таке ж саме рішення ,яке і було скасоване ним же. От же суддя завідомо знав ,що Позовні вимоги Позивача не відповідають нормативним актам України ,Цивільному Кодексу України ,але знову завідомо неправильно застосовує норми матеріального права ,та робить висновки які завідомо невідповідають фактичним обставинам справи.

Суддя ,що виніс повторне заочне рішення крім того ,не звертає увагу на те,що Законом «Про іпотеку» та договором іпотеки ,кредитним договором ,що був укладений між третьою особою та Банком була чітко визначена процедура(порядок) звернення стягнення на іпотечне майно.

Згідно ст.12 Закону України «Про іпотеку» У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати

дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно ст.35 цього Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Також пунктом 6.1 Договору іпотеки,що був укладений між Позивачем та відповідачем було зазначено таке: «У разі порушення боргового зобов’язання ,умов кредитного договору або умов цього договору іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань .вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги .якщо протягом встановленого строку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення ,іпотеко держатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже ,сторонами була чітко визначена процедура звернення стягнення на предмет іпотеки ,яка передбачала досудове звернення до Відповідача(майнового поручителя) ,боржника з вимогою про усунення порушення в тридцяти денний строк та,у випадку , невиконання .після спливу 30 денного строку звернутись з позовом про звернення стягнення. Тобто ,відповідно до вищенаведених положень договору іпотеки право на дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає за наявності відповідного порушення умов договору та направлення відповідного рекомендованого листа-вимоги сторонам договору з вимогою усунення порушення .

Суддя не звертає увагу на те ,що позовна заява Позивачем була подана 10.09.2012 року ,а в матеріалах справи міститься вимога (стор30 справи) про усунення порушення за кредитним договором від 03.10.2011року №3255 ,яка нібито була направлена Відповідачу причому без належних доказів того, що Д. Л.П отримала таку вимогу. До того,і інформація про суми заборгованості міститься інакша ,ніж в позові.

Таким чином,суддя позбавив Відповідача реалізувати своє право на захист свого майна відповідно до Закону «Про іпотеку» шляхом усунення порушення.

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі ВССУ у справі № 6-44399св11 від 11.01.2012року . Крім того , стосовно вищенаведеного ,ВССУ у справі №6-17330св12 від 25.07.2012року закріпив правову позицію так: «Недотримання зазначених правил (тобто повідомлення) є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки ,але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання відповідно до ч.2ст.35 Закону України «Про іпотеку».У випадках ,коли письмова вимога ,передбачена ст.35 Закону України «Про іпотеку» банком іпотекодавцю та/або боржнику не направлялася ,то позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним,в його задоволені може бути відмовлено. Тобто ,недотримання іпотеко держателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові». Суддя Олексюк А.В. не звертає на це та «поспішає»винести рішення.

Також суддя не звернув уваги на те ,що відповідно до ст.11 Закону України «Про іпотеку» Майновий поручитель ,а Д Л.П. саме є таковим, несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. От же ,відповідач не може відповідати по всій сумі заборгованості по кредитному договору! Він відповідає тільки в межах суми вартості іпотечного майна. Суд не визначив,яка ринкова вартість майна на день винесення позову. Такої оцінки не надав суду і Позивач. Чи відповідає вартість майна на день винесення рішення сумі яку зазначив суд в заочному рішенні в розмірі 352 920 ,75 грн.-невідомо! Судді ж Олексюк А.В. абсолютно це байдуже ,він і не збирався уточнювати яка вартість будинку,на який він звернув стягнення.

До того,звертаючи стягнення на предмет іпотеки суддя нез,ясував ,чи може порушити таке судове рішення права інших осіб ,зокрема мешканців будинку ,які там зареєстровані. Зокрема в даному будинку зареєстровані та проживають троє дітей ,про що може свідчити копія будинкової книги яка є в матеріалах справи ,а саме права неповнолітніх:

Д.У.В. ,2004р.н

ДМ.В..2000р.н

П.К.Ю,1996р.н.

В результаті процедури звернення стягнення на іпотечне майно будуть порушені їх права .Ат же , відповідно до ч.3 ст.109 ЖК УРСР ,звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян ,що мешкають у ньому ,за винятками ,встановленими законом.

Ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст.8 ЦПК України та ст. З Конвенції «Про права дитини» надає перевагу як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до преамбули Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.№2402-111 зі змінами ,цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя ,охорону здоров,я ,освіту ,соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про охорону дитинства», охорона дитинства-це система державних та громадських заходів,спрямованих на забезпечення повноцінного життя,всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. Згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя ,достатній для її фізичного ,інтелектуального ,морального ,культурного ,духовного і соціального розвитку. Батьки або особи ,які їх замінюють ,несуть відповідальність за створення умов ,необхідних для всебічного розвитку дитини ,відповідно до Законів України.

Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» ,сім,я є природним середовищем для фізичного ,духовного ,інтелектуального ,культурного ,соціального розвитку дитини ,її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім,ї разом з батьками або в сім,ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов,язки щодо своїх дітей .Предметом основної турботи та основним обов,язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» ,діти –члени сім,ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем .Органи опіки та піклування зобов,язанні здійснювати контроль за додержанням батьками або особами ,які їх замінюють ,майнових та житлових прав дітей у разі відчуження жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст.6 СК України ,правовий статус дитини має особа до досягнення нею неповноліття .За ч.3 ст.5 СК України ,держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Відповідно до ч.2 ст.176 СК України ,права батьків та дітей на користування житлом ,яке є власністю когось із них ,встановлюється законом.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» ,держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей у разі вчинення будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна,право власності на яке або право користуванням яким мають діти ,потрібна попередня згода органів опіки і піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей у разі надання згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Виходячи з вищенаведеного вважаємо що є неможливим звернення стягнення на нерухоме майно ,яким користуються діти ,з урахуванням та захистом інтересів малолітніх дітей ,осільки їх право на забезпечення житлом гарантоване Конституцією України, Сімейним та Житловими Кодексами України ,Законом України «Про охорону дитинства» ,Законом України «Про основи соціального захисту бездомних та безпритульних дітей».

Крім того ,ДВС відповідно до п.4.5.9 Наказу Міністерства юстиції №02.04.2012№512/5 «Про затвердження інструкції про організацію примусового виконання рішень не зможе проводити виконавчі дії ,оскільки в ній зазначено,що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна ,право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні ,необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування ,що надається відповідно до закону. Вважаю ,що без згоди органів опіки і піклування звернення стягнення на іпотечне майно в якому проживають діти буде суперечити законодавству України .

От же , до даної справи ,вважаю,що суддя повинен був залучити в якості третьої особи ще й органи опіки і піклування ,але суд цього не зробив ,хоча з заяви про перегляд заочного рішення суддя знав про такі факти.

Крім того, розглянувши матеріали справи, додатки до позовної заяви Позивача ,можна

Побачити те,що Позивач надав суду невірні розрахунки сум заборгованості ,фальшиві документи .а саме : копії заяв на видачу готівки№к12/6 від 26 .02.2007 року на суму 15 000 дол.США , заява на видачу готівки №к7/6 від 23.02.2007року на суму 20 000 дол.СШа.меморіальний валютний ордер №3 від 2.02.20907року на суму 7000 дол.США ,які ,нібито,підтверджують факт отримання боржником (третьою особою) грошових коштів на суму 42 000 дол.США в касі банку готівкою. Причому суд .не витребував оригінали цих бухгалтерських документів та не дослідив їх .Що є ,до того ,ще одним грубим порушенням процесуальних норм . В свою чергу ,вважаю, що документами ,які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості ,а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості ,можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації ,оформленні відповідно до норм ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» , «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» ,затвердженого Постановою Правління НБУ№566 від.30.12.98р.,оскільки тільки первинні документи ,які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції ,є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій ,який ,до речі ,згідно п 2.2.1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України»

В свою чергу,Банки ведуть і складають фінансову звітність у валюті України. Операції в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у валюті України з перерахуванням її за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України на дату здійснення операції або складання звітності (тому суми ,заявленні Банком в іноземній валюті –доларах США,є недоречними). Позивач не міг надати в касі банку готівкові долари США ,оскільки це невідповідає нормативним актам НБУ ,бухгалтерському обліку ,який ведеться в банках та і ,взагалі,законодавству України. Заявлені суми Позивачем в доларах США ,які нібито отримав боржник є не правдивими. Таких сум боржником ніколи не отримувалось!. Більше того,розрахунок боргу ,підготовлений працівниками Банку щодо наявності грошового зобов,язання за тілом кредиту ,відсотками ,пенею ,є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правових підстав для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог Банку.

Розглянувши таблицю до позовної заяви «розрахунок суми позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» до Д.В.М. за кредитним договором 3----- від 30.01.2007року ,можна побачити ,що Банк вводить суд в оману ,надає неправильні та недостовірні розрахунки заборгованості.

Так ,якщо уважно прочитати першу фразу цього розрахунку де написано: «Видано :02.02.2007року -42 000 дол.США під 14% ,можна вже побачити суперечність цього розрахунку і доданої до позову заяви на видачу готівки від 23.02.2007року на суму 20000 дол.США. Що це означає? А це означає,що Банк з самого початку вів не правильний розрахунок ,ат же останню суму кредиту було видано не 2.02.2007року ,а 23 .02.2007року ! Відповідно проценти повинні були в першій місяць нараховуватись не на суму 42000 дол.США ,яку позичальник не отримував ,а на фактично видану Банком на той момент суму! Відповідно заявлена банком сума заборгованості не відповідає дійсності.

Судом це не було досліджено. Суддя взяв до уваги тільки односторонні доводи та розрахунки Позивача , позбавивши ,в свою чергу ,Відповідача .третю особу права на захист в суді. В Постанові Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено ,що Рішення є законним тоді,коли суд ,виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст..2 ЦПК ,вирішив справу згідно з нормами матеріального права ,що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст..8 ЦПК ,а також правильно витлумачив ці норми. Але суддя здійснив неприпустиме , не виконавши всі умови ,вимоги цивільного судочинства виніс завідомо незаконне рішення.

Крім того,існує ще одна людина ,права якого порушено-Д.М.М. ,чоловік Д.Л.П. та співвласник будинку на який звернуто стягнення. Суддя зобов’язаний був залучити і його до справи в якості третьої особи ,але таке суддя не зробив ,поспішаючи винести незаконне рішення.

Ст..6 Європейської Конвенції з Прав людини визначено : . Кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного

характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти

нього кримінального обвинувачення.

-А також ст..13 Європейської Конвенції з Прав людини де визначено Право на ефективний засіб правового захисту:

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має

право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть

якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні

повноваження.

-Та ст..1 Протоколу до Конвенції з Прав людини де визначено :

Захист права власності

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених

законом або загальними принципами.

Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод.

Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов’язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України.

. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і

міжнародного правасвобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

А статтею 3 Цивільно-процесуального Кодексу України визначено,що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В свою чергу,статтею 6 ч.1,2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено ,що кожному гарантується право на захист його прав ,свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді .до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Крім того ,законодавством держави Україна гарантоване право на житло.

Згідно ст..47 Конституції України кожен має право на житло.

Всупереч вищезазначеного, суддя ,порушивши норми процесуального та матеріального права з вищенаведеного, позбавив Д. Л.П. гарантованого їй Конституцією України ,нормами Європейської Конвенції з Прав людини права на справедливий ,неупереджений судовий розгляд справи в суді ,в результаті чого завідомо незаконним рішенням суду лишив останню житла ,та лишив права на житло інших осіб ,в тому числі неповнолітніх дітей.

Виходячи з вищенаведеного,вважаю ,що наявні всі ознаки злочину за який передбачено кримінальну відповідальність за ст..375 КК України та ст..366 КК України.

Керуючись Конституцією України, Законом України « Про судоустрій та статус суддів»,Законом України «Про прокуратуру»,ст..368,369 ЦПК України, ст.ст.4 ,25 КПК України:

ПРОШУ ГЕНЕРАЛЬНУ ПРОКУРАТУРУ УКРАЇНИ:

1)прийняти та розглянути цю заяву ,документи ,що надані до неї .

2) перевірити викладені факти та докази в заяві ,витребувати з Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу № 20308/18775/12 провадження №2/0308/6317/12

3)відкрити кримінальне провадження за ст..366 КК України,ст..375 КК України відносно судді Луцького міськрайонного суду Волинської області Олексюка А.В.

4) повідомити мене на мою вищезазначену поштову адресу про наслідки розгляду даної заяви.

Додаток:

1) копі.

2) копія рішення від 17.12.2012року

3)копія скарги голові суду.

«___»грудня 2012року _____________________Дорошенко О.О.

Ну вот так примерно борюся с беспределом в судах. Иногда помогает.

[managerrrr07]

ПРОШЛО З МОМЕНТА ДТП БОЛЬШЕ 3 -Х МЕСЯЦОВ ВРЕМЕНИЕ ПРАВА ЗАКОНЧИЛИСЬ СУД НЕСПЕШИТ ВИДАВАТЬ РИШЕННЯ И ПО МОИЙ ПРОЗЬБИ ПЕРЕНЕСТИ СПРАВУ НА МИЙ МИСЦЕВИЙ СУД КАЖЕ У НИХ СУДИВ НЕМАЕ А МЕНИЖ ТО ПОТРИБНИ

[Bolt]

7 часов назад, managerrrr07 сказал:

ПРОШЛО З МОМЕНТА ДТП БОЛЬШЕ 3 -Х МЕСЯЦОВ ВРЕМЕНИЕ ПРАВА ЗАКОНЧИЛИСЬ СУД НЕСПЕШИТ ВИДАВАТЬ РИШЕННЯ И ПО МОИЙ ПРОЗЬБИ ПЕРЕНЕСТИ СПРАВУ НА МИЙ МИСЦЕВИЙ СУД КАЖЕ У НИХ СУДИВ НЕМАЕ А МЕНИЖ ТО ПОТРИБНИ

Это всё хорошо, но в чём суть вопроса...