Решение Соломенского райсуда о недействительности договора кредита и залога облигаций с Трансбанком

[ANTIRAID]

Справа № 2-260

2012 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2012 року

Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

при секретарі - Подолян О.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКБ «ТРАНСБАНК» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати кредитний договір № 16510609 від 06.07.2006 року та договір застави облігацій від 06.07.2006 року, які були укладені ним з відповідачем, недійсними.

Посилається в позові на те, що 06.07.2006 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №16510609, відповідно до умов якого йому був наданий кредит в розмірі 63 000 дол. США на споживчі цілі, а саме: на придбання нерухомості з розрахунку 16,5 % річних.

Вважає, що умови кредитного договору про надання споживчого кредиту є несправедливими і такими, що призводять до істотного порушення його прав та обов'язків з огляду на наступне.

Відповідно до п.9.2.12 договору в разі отримання від кредитора додаткової угоди про зміну розміру процентів за користування кредитом, позичальник протягом 10 робочих днів має надіслати її підписаною кредитору.

Відмова позичальника від писання додаткової угоди до цього договору або не надіслання такої додаткової угоди до строку, встановленого у цьому договорі, є підставою для пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення заборгованості за цим договором.

Згідно з п.9.2.13 договору, в разі невиконання умов п.9.2.12 цього договору позичальник зобов'язаний на вимогу банку достроково повернути (погасити) кредит, проценти та іншу заборгованість за цим договором в повному обсязі, в строк не пізніше 15 робочих днів від дати надіслання банком додаткової угоди про зміну банком розміру процентів за користування кредитом.

Т.я. ці умови кредитного договору суперечать п.4 ст.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», вважає їх несправедливими.

Відповідно до п.7.1.3 та 8.1.6 договору при порушенні позичальником умов та/або невиконанні зобов'язань за цим договором, банк набуває права дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій.

Крім того, п.12.1.2 договору банку надано право в односторонньому порядку розірвати кредитний договір при настанні умов, встановлених п.7.1 договору.

В той же час, згідно з п.12.3 договору позичальнику забороняється розривати кредитний договір в односторонньому порядку.

Вважає, що такі умови договору суперечать абз.6 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливими, т.я. надають продавцю (виконавцю, виробнику), в даному випадку банку, право розірвати договір із споживачем на власний розсуд, в той час, коли споживачеві таке право умовами договору не надається.

Виходячи з того, що умови п.9.2.12 є несправедливими, несправедливими є і умови, викладені п п.7.1.3 договору та п.8.1.6 договору.

П.4.1.5 умов договору передбачено, що страхування предмету застави проводиться страховою компанією, узгодженою з банком.

Вважає, що обмеження стосовно вільного обрання страхової компанії для виконання умов договору, свідчить про порушення банком Закону України «Про страхування»та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому цей пункт договору щодо нього також є несправедливим, а отже - недійсним.

Недійсність п.4.1.5 договору зумовлює недійсність п.2.3, п.9.2.3, п. 9.2.4.2 договору, в яких мається посилання на п.4 умов договору.

Крім того, в розумінні ст. 1054 ЦК України та ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є: розмір кредиту, умови надання кредиту (тобто права та обов'язки сторін, у тому числі виконання грошових зобов'язань з обох сторін), зворотність кредиту, проценти.

Виходячи з цього вважає, що кредитний договір № 16510609 від 06.07.2006 року укладено з порушенням вимог Закону України „Про захист прав споживачів" в частині недотримання істотних умов, які обов'язкові для кредитних договорів.

Крім того вважає, що відповідачем не були дотримані вимоги ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: не було надано в письмовій формі всіх можливих схем погашення кредиту, що призвело до порушення його прав, як споживача фінансових послуг, його обману, та втрати 3 509,30 дол. США.

З метою забезпечення виконання вищезазначеного договору між позивачем та банком був укладений договір застави облігацій від 06.07.2006 року.

Вважає, що недійсність самого кредитного договору тягне за собою недійсність і забезпечувального ним договору застави.

Враховуючи викладене вище, просить задовольнити позов.

В доповненнях до позовної заяви, які були подані представником позивача, посилається також на те, що умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США є несправедливим та таким, що значно погіршують становище позичальника, враховуючи ризики знецінення національної валюти України.

Також вважає, що умови відповідно до п. 5.4.4 кредитного договору щодо позбавлення його можливості приймати участь та визначати, на що скеровувати кошти, які він сплачує в рахунок погашення кредиту, є порушенням його майнових прав, пов'язаних з володінням отриманих коштів, т.я. він не може визначати спрямованість коштів, які він сплачує за погашення кредиту, що є нечесною підприємницькою діяльністю та тягне за собою визнання договору відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»недійсним.

Крім того, у відповідності до Дозволу НБУ на банківські операції відповідач має право видати готівкову іноземну валюти з каси банку виключно з поточного рахунку клієнта при наявності договору на відкриття банківського рахунку.

Однак ні поточний, ні позичковий рахунок для вищезазначених цілей ним не відкривались, про що свідчить як відсутність будь-яких посилань на номера рахунків в кредитному договорі, так і відсутність самих банківських договорів.

Вважає, що це також є обманом з боку відповідача і, в свою чергу,порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів»та ст.227 ЦК України.

П.2.2 кредитного договору в частині видачі іноземної валюти готівкою з каси банку по рахунку не відповідає вимогам діючого на той час законодавства України, т.я. є внутрішньобанківським рахунком для обліку наданих кредитів, а не для роботи з позичальниками.

Враховуючи викладене вище та додаткові обґрунтування позову, просить задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача вимоги останнього підтримала.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала.

Посилалася на те, що зростання курсу долара США -валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют та девальвації гривні.

Крім того, п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

При підписанні кредитного договору позивач особисто підтвердив той факт, що зміст, умови, порядок виконання цього Договору та наслідки його укладення йому роз'ясненні і зрозумілі.

Договір підписаний ним без будь-якого тиску з боку кредитора або третіх осіб або внаслідок збігу тяжких обставин.

Також посилається на те, що при підписанні кредитного договору сторони дійшли взаємної згоди щодо умов договору, про що свідчать підписи обох сторін.

Враховуючи викладене вище, просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов"язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 06.07.2006 року між сторонами був укладений кредитний договір №16510609, відповідно до умов якого позивачу був наданий кредит в розмірі 63 000 дол. США на споживчі цілі, а саме: на придбання нерухомості, з розрахунку 16,50 % річних.

Відповідно до п.5.4.2 погашення кредиту позивачем мало здійснюватися шляхом щомісячних платежів по погашенню кредиту та сплаті нарахованих процентів у вигляді єдиного щомісячного ануїтентного платежу.

В забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору 06.07.2006 року між сторонами був укладений договір застави облігацій. /а. с. 10-16; 19-20/

Відповідно до ст. ст.626 та 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Представник позивача в судовому засіданні не заперечував, що при укладенні Кредитного договору він відповідав інтересам позивача, укладався ним з метою досягнення певної мети та з врахуванням його інтересів.

Ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким актом цивільного законодавства є Закон України «Про захист прав споживачів», згідно з ч.4 ст.11 якого в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Ч. 3 ст. 203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі.

З кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони домовилися про суму кредиту в розмірі 63 000 дол. США та розмір відсотків - 16,5%.

За клопотанням представника позивача в справі була призначена та проведена судово-економічна експертиза, в ході якої досліджено та визначено реальну відсоткову ставку, відповідність вимогам законодавства використання відповідачем рахунків для руху коштів для погашення процентів по кредиту та тіла кредиту та інші його умови.

Представник позивача в судовому засіданні посилалася на те, що підписуючи кредитний договір, позивач погоджувався на отримання саме 63 000 дол. США строком на 60 місяців з відсотковою ставкою 16,5 %.

Проте умови кредитування, які були реально встановлені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню позивача та вимогам закону.

Згідно висновку №51/12 від 30.10.2012 року судово-економічної експертизи щомісячний ануїтентний платіж, зазначений в Графіку погашення, який є Додатком №1 до кредитного договору №16510609 від 06.07.2006 року в сумі 1 557,80 дол. США, не відповідає відсотковій ставці в розмірі 16,5 % річних, а фактично становить 16,766 %. / а.с. 213 - 237 /

Вказаний висновок є чітким та конкретним, обґрунтованим та достатньо мотивованим, виконаний на підставі відповідних методик, а тому суд приходить до висновку, що він, з точки зору ст.ст. 58 та 59 ЦПК України, є належним та допустимим доказом у справі

Ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами укладеного сторонами кредитного договору, зокрема, є відсоткова ставка та ціна договору.

Судом встановлено та не заперечували представники сторін, при укладенні оспорюваного позивачем кредитного договору сторони у належній формі дійшли згоди щодо умов кредитування, визначених у кредитному договорі, а саме: ціни договору та відсоткову ставку за користування кредитними коштами.

Приведений вище експертний висновок підтверджує, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному Графіком погашення заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховую викладене вище, суд приходить до висновку, що в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору в вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах, а тому приходить до висновку про обґрунтованість його вимог.

В той же час, суд вважає безпідставними твердження позивача в обґрунтування недійсності кредитного договору, викладені в додаткових обґрунтуваннях позову від 02.11.2011 року, щодо валюти кредитування, виходячи з наступного. / а.с. 111- 118 /

ч.1 ст.524 ЦК України дійсно передбачено вираження зобов»язання в національній валюті України.

ч.1 ст.533 також регулює виконання грошового зобов»язання в гривнях.

В той же час, ч.2 ст.524 та ч.2 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з п.п.3.1, 5.1 Кредитного договору та Графіка погашення і проти цього не заперечував представник позивача, валютою як кредитування, так і повернення, є дол. США.

Ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

В той же час, ні Конституцією України, ні іншими нормативно -правовими актами не встановлено заборони на використання іноземної валюти на території України і вона без обмежень приймається на всій території України.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених закон.

З точки зору закону зростання курсу долара США -валюти кредитування за умовами договору, не є підставою визнання кредитного договору недійсним, т.я. позивач міг і повинен був передбачити таку можливість, виходячи з моменту введення в обіг національної валюти та динаміки зміни курсів валют.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз»яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ»я сторін та враховуючи обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Як зазначається в ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору позивач був ознайомлений з його умовами, підписав його, а тому зобов»язаний виконувати, представник відповідача не довів, що волевиявлення позивача, виходячи з висновку експертизи, було направлене саме на укладення кредитного договору на умовах, які фактично мали місце.

Суд зважає, що відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечуючи проти вимог позивача, будь-яких доказів, які спростовували його твердження та висновок судово-економічної експертизи в частині визначення ціни та відсоткової ставки за умовами договору, а, виходячи з цього, обману позивача при його укладенні, представник відповідача не надав.

В ч.2 ст.11, ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві при укладенні договору споживчого кредиту.

Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг відповідно до п.2 ст.19 Закону.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: фінансову послугу, що пропонується надати клієнтові з зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість.

Відповідно до п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживчий кредит -це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

При цьому, з точки зору закону, позивач, як споживач, не може бути примушений під час виконання договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних підставах.

Як встановлено вище та підтверджується Графіком погашення кредиту, який є Додатком №1 до кредитного договору №16510609 від 06.07.2006 року, позивач зобов»язаний щомісяця вносити ануїтентні платежі в сумі 1 557,80 дол. США.

В той же час, як випливає з висновку судово-економічної експертизи, Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003 року,погашення заборгованості готівковими коштами в іноземній валюті в касу банку, яке виражене в центах США, не передбачено.

З цього випливає, що розмір щомісячних платежів, визначений умовами договору та Графіком погашення, встановлена відповідачем незаконно.

Виходячи з цього, суд вважає обґрунтованими твердження представника позивача щодо порушення прав позивача, як споживача, встановленням такого Графіку погашення заборгованості.

Суд вважає, що твердження представника відповідача не можуть бути прийняті до уваги, т.я., підписуючи кредитний договір, позивач підтвердив ознайомлення лише з тією інформацією, яка була викладена в самому договорі, розробленому відповідачем, тобто з інформацією, яку надав йому банк, я і яка, як встановлено вище приведеними доказами, була неповною та недостатньою для здійснення свідомого вибору.

Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем, суд вважає, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача.

Оскільки всі розбіжності у розрахунках у погашення кредиту та приведені в Графіку погашення заборгованості здійснені виключно на користь відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень представника позивача щодо того, що підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку відповідача.

Мотивом обману, в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку в вигляді завищеної процентної ставки.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і щодо визнання договору застави облігацій від 06.07.2006 року недійсним.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві-пропорційно до тієї частки позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з цього та висновку суду про задоволення вимог позивача суд приходить до висновку про стягнення з відповідача судового збору в розмірі, що діяв на момент звернення позивача до суду, а сам 08гр. 50 коп. на користь держави.

Керуючись ст.ст.203, 215,229-230, 548, 626-628, 638, 1054 ЦК України, ст.ст. 3,10-11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати кредитний договір № 1651069 укладений 06.07.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТРАНСБАНК», недійсним.

Визнати договір застави облігацій, укладений 06.07.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТРАНСБАНК», недійсним.

Стягнути з АКТ «ТРАНСБАНК»на користь ОСОБА_1 120гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з АКТ «ТРАНСБАНК»на користь держави 08гр. 50 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27631975

[ANTIRAID]

Справа № 2- 260

2012 рік

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2012 року

Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

при секретарі- Подолян О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до АКБ»Трансбанк»про визнання кредитного договору недійсним, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати недійсним Кредитний договір № 16510609 від 06.07.2006 року та Договір застави облігацій від 06.07.2006 року, укладені з відповідачем.

Посилається в позові на те, що відповідач, скориставшись відсутністю у нього необхідних знань в банківській сфері, навмисно ввів його в оману щодо відповідності умов кредитного договору законодавству України, що саме такі умови кредитного договору будуть відповідати його меті, як позичальника, яку він мав при його укладенні, а саме:

- чи мав банк можливість в порядку, визначеному п.2.2 договору,видати йому кредит, не виходячи за межі банківської ліцензії, дозволу та додатку до нього, тобто без порушення вимог законів України ;

- чи мав право банк виражати суму щомісячного грошового платежу в центах США з урахуванням того, що він має самостійно вибирати шлях погашення ануїтентного щомісячного платежу, в т.ч. через касу банку;

- чи мав право банк видавати готівкові кошти в іноземній валюті через касу банку без відкриття поточного рахунку для нього,як позичальника.

Крім того, згідно з Графіком платежів, щомісячний ануїтентний платіж складає 1557, 80 дол. США, і був розрахований відповідачем, виходячи з 360 днів в році та терміну надання кредиту - 60 місяців та 16,50% річних.

В результаті проведеного ним розрахунку за кредитним калькулятором, щомісячний ануітетний платіж повинен складати 1548,82 дол. США.

Вважає, що цей платіж може містити приховані платежі, що буде порушенням Закону України «Про захист прав споживачів»та ст.230 ЦК України з боку відповідача, або річна ставка не відповідає розміру ставки, яка зазначена в п.3.1 ст.3 кредитного договору - 16,50 %, а є більшою, що також є оманою з боку відповідача.

Відповідно до п.5.3 кредитного договору він надав свою згоду та доручив відповідачу самостійно здійснювати договірне списання коштів із свого рахунку, відкритого в банку з метою погашення заборгованості за кредитом.

Рахунок 2909, на який, відповідно до умов договору, він повинен сплачувати щомісячно ануітетний платіж, не є його поточним рахунком, а виключно внутрішньоаналітичним рахунком банку, на який неможливо покласти та з якого неможливо списувати грошові кошти, оскільки він ведеться банком виключно для свого внутрішнього обліку.

Відповідно до Постанови НБУ № 492 від 12.11.2003 р. та вимог Гл. 72 ЦК України будь-який банківський рахунок відкривається виключно на підставі договору, який укладається в письмовій формі між банком та клієнтом.

Будь-яких договорів про відкриття будь-яких банківських рахунків він з відповідачем не підписував.

Крім того, рахунок 2909 використовується банком виключно для обліку своєї заборгованості перед іншими клієнтами банку, що підтверджується вимогами Постанови НБУ № 280 від 17.06.2004 року, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.07.2004 року за № 918/9517.

Вказуючи в кредитному договорі обов'язок сплати ним ануітетного щомісячного платежу на рахунок 2909, відповідач фактично змінює боржника в своїх зобов'язаннях перед клієнтами банку, тобто, вносячи грошові кошти на рахунок 2909, він сплачує заборгованість банку перед іншими клієнтами, тобто банк спрямовує ці внесені грошові кошти з рахунку 2909 на поточні рахунки інших клієнтів для погашення вже своєї заборгованості.

Більше того, відповідно до квитанції про погашення кредиту та відсотків, платником та отримувачем за цією квитанцією є він особисто.

Списання внесених коштів з рахунку 2909 на будь-який інший рахунок у відповідності до п.5.3 кредитного договору не допускається, оскільки рахунок 2909 не є його рахунком.

Таким чином вважає, що при внесенні грошових коштів на рахунок 2909, де отримувачем є він сам, встановлює обов'язок банку виплатити внесені кошти йому, що призводить до того, що банк стає його боржником, а він не погашав кредит та проценти за ним.

Будь-яких заяв про взаємозалік на його адресу з боку банку не надходило.

Таким чином, банк фактично ввів його в оману щодо належного погашення ним кредиту та процентів за ним на рахунок 2909, залишаючи за собою можливість звернутися до нього в будь-який час з вимогою про сплату заборгованості, яка утворилася з часу підписання кредитного договору, незважаючи на сплату ним на протязі 2006-2009 років кредиту та процентів за ним.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 16.02.2012 року в справі була призначена судово-економічна експертиза, проведення якої за клопотанням представника позивача було доручено КНДІСЕ.

Представник позивача в квітні 2012 року звернулася до суду з клопотанням, яким просить відкликати справу з даної експертної установи та призначити проведення експертизи ТОВ»Центр судових експертиз»Альтернатива», посилаючись на те, що КНДІСЕ за проведення експертизи виставлена непомірна для позивача сума в 20 000гр., яка на її звернення не була обґрунтована з точки зору закону.

Т.я. дана сума є непомірною для бюджету позивача, а тому вона звернулася до іншої експертної установи - ТОВ»Центр судових експертиз»Альтернатива», в якій вартість такої експертизи складає 5000-6000гр. з терміном проведення 1 місяць, а тому просить призначити проведення експертизи даним ТОВ.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти заміни експертної установи, посилаючись на те, що цього не передбачено законом.

Обговоривши дане клопотання та враховуючи доводи представника позивача в обґрунтування заявленого клопотання, що для вирішення даного питання необхідні спеціальні знання, суд вважає його обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.143-144,168 ЦПК України,суд,-

У Х В А Л И В :

В справі за позовом ОСОБА_2 до АКБ»Трансбанк»про визнання кредитного договору недійсним призначити судово-економічну експертизу, провадження якої доручити ТОВ»Центр судових експертиз»Альтернатива».

Перед експертами поставити наступні запитання:

1.Чи відповідає законодавству України в сфері банківської діяльності та Постанові НБУ № 337 видача грошових коштів за умовами кредитного договору шляхом оформлення заявки про видачу готівки?

2. Чи може заявка про видачу готівки використовуватися в бухгалтерському обліку з точки зору наявності обов'язкових реквізитів первинного бухгалтерського документу?

3. Чи підтверджує заявка на видачу готівки отримання ОСОБА_2 кредиту в дол. США?

4. Чи є порушенням вимог бухгалтерського обліку використання банком рахунку НОМЕР_1 в АКБ «Трансбанк»для погашення процентів по кредиту та тіла кредиту?

5. Чи підтверджується квитанціями погашення ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_1 в АКБ «Трансбанк»кредиту та процентів за кредитним договором від 06.07.2006 року?

6. Чи має право банк, відповідно до п.5.3 кредитного договору, самостійно здійснювати договірне списання з метою погашення заборгованості за кредитним договором з рахунку НОМЕР_1 в АКБ «Трансбанк»грошових коштів, які були внесені ОСОБА_2 для погашення кредиту та процентів за кредитним договором від 06.07.2006 року?

7. Чи відповідає вимогам нормативно-правових актів, що регламентують ведення бухгалтерського обліку і контролю, використання банком рахунку 2213 для видачі кредиту в іноземній валюті позичальнику за кредитним договором?

8. Чи мав право банк відповідно до дозволу, додатку до нього та банківської ліцензії видавати ОСОБА_2 готівкові гроші в іноземній валюті з каси банку без відкриття йому рахунку для цього?

9. Чи відповідає щомісячний ануітетний платіж, зазначений в договорі в сумі 1557, 80 дол. США відсотковій ставці в розмірі 16,50% річних, визначеній сторонами в договорі ?

10 Якщо ні, якою є реальна відсоткова ставка за кредитним договором від 06.07.2006 року?

11. Чи є порушенням Постанови НБУ № 337 встановлення в Графіку погашення та сплата позичальником щомісячної суми погашення кредиту та процентів готівковими коштами в касу банку, яка виражена в центах США?

Експертів попередити про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України.

В розпорядження експертів надати матеріали справи.

Витрати по проведенню експертизи покласти на позивача ОСОБА_2

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя

http://reyestr.court.gov.ua/Review/24185138

[tata1971]

мне в этом суде отказали в судебной-экспертизе. буду пытаться в апелляции.А какой эскперт делал экспертизу? (можно в личку)

[у.zaporozhskiy]

мне в этом суде отказали в судебной-экспертизе. буду пытаться в апелляции.А какой эскперт делал экспертизу? (можно в личку)

у которого соответствующая специализация.

[sofi]

а чи має право експерт надавати висновки щодо права банку?

чи регулюються правовідносини між сторонами по договору кредиту, а саме обовязок позичальника за графіком, постановою 337?, написали в центах в графіку, чи порушені при цьому правила проведення кассових операцій (П.337?) НІ! Порушення по П337 виникне на стадії виконання, за договором доручення, яким є Заява на переказ готівки. А такі квитанції/заяви на експертизу подавались?

такий договір доручення складається з двох частин: заява і квитанція, заява залишається в банку, а кввитанція, як підтвердження виконання банком доручення- в клієнта. проте, саме першої частини в банку може і не бути, тобто клієнт вважає, що його доручення виконано, гроші потрапили за призначенням, а у банка такого доручення , а отже і прзначення платежу нема.

трохи сумно

[у.zaporozhskiy]

а чи має право експерт надавати висновки щодо права банку?

чи регулюються правовідносини між сторонами по договору кредиту, а саме обовязок позичальника за графіком, постановою 337?, написали в центах в графіку, чи порушені при цьому правила проведення кассових операцій (П.337?) НІ! Порушення по П337 виникне на стадії виконання, за договором доручення, яким є Заява на переказ готівки. А такі квитанції/заяви на експертизу подавались?

такий договір доручення складається з двох частин: заява і квитанція, заява залишається в банку, а кввитанція, як підтвердження виконання банком доручення- в клієнта. проте, саме першої частини в банку може і не бути, тобто клієнт вважає, що його доручення виконано, гроші потрапили за призначенням, а у банка такого доручення , а отже і прзначення платежу нема.

трохи сумно

Згідно висновку №51/12 від 30.10.2012 року судово-економічної експертизи щомісячний ануїтентний платіж, зазначений в Графіку погашення, який є Додатком №1 до кредитного договору №16510609 від 06.07.2006 року в сумі 1 557,80 дол. США, не відповідає відсотковій ставці в розмірі 16,5 % річних, а фактично становить 16,766 %. / а.с. 213 - 237 /

Вказаний висновок є чітким та конкретним, обґрунтованим та достатньо мотивованим, виконаний на підставі відповідних методик, а тому суд приходить до висновку, що він, з точки зору ст.ст. 58 та 59 ЦПК України, є належним та допустимим доказом у справі

Хорошее решение по математическому обману.

[tata1971]

Кто знает прошла ли Апелляция по данному делу?

[НБ Украины]

Кто знает прошла ли Апелляция по данному делу?

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Справа № 22-ц /796/1555/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Шереметьєва Л.А.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Телегіній Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Акціонерного комерційного банку «Трансбанк», яка подана представником ШЕРСТЮК Ганною Миколаївною, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними,

встановила:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати недійсними кредитний договір № 16510609 від 06.07.2006 року та договір застави облігацій від 06.07.2006 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року позов задоволено. Визнано недійсними укладені між ОСОБА_3 та АКБ «Трансбанк» кредитний договір №16510609 від 06.07.2006 року та договір застави облігацій від 06.07.2006 року .

Стягнуто АКБ «Трансбанк» на користь ОСОБА_3 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Не погоджуючись з рішенням, представник АКБ «Трансбанк» - Шерстюк Г.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не відповідають обставинам справи.

Апелянт вказував, що в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що не має правового значення та не є підставою для визнання правочину недійсним помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину та помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін.

Однак суд першої інстанції, врахувавши експертний висновок, прийшов до висновку, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Проте суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ануїтетна система кредитування сама по собі приблизно на 30-40 % дорожча від класичної, оскільки погашення в перші місяці проводиться у співвідношенні: 90 % за користування кредитом, а до 10 % - від тіла кредиту. Тобто банк спочатку забирає відсотки, які клієнт мав би сплатити за весь період кредиту, а тільки потім починається саме погашення отриманої в борг суми.

Апелянт вважає, що під час укладення даного кредитного договору відповідачем було чітко дотримано вимог законодавства України.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, що погашення заборгованості готівковими коштами в іноземній валюті в касу банку, яке виражене в центах США, не передбачено Інструкцією про касові операції в банках України, оскільки позивач особисто сплачував до каси банку грошові кошти в еквіваленті у гривні за курсом валют, що встановлено НБУ на день платежу, тому з боку банку не має порушення прав позичальника саме на тих підставах, що він нібито був змушений сплачувати платежі, встановлені на незаконних підставах.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити; представник позивача вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.07.2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № 16510609, відповідно до якого позивачу був наданий кредит в розмірі 63 000 доларів США, на строк з 06.07.2006 року по 06.07.2011 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16,5% річних, для придбання нерухомості, яка стане власністю позичальника в майбутньому шляхом викупу цільових безвідсоткових облігацій, що призначені для набуття в подальшому права власності на квартиру АДРЕСА_1.

На забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору 06.07.2006 року між сторонами був укладений договір застави облігацій.

Пунктом 5.4. договору кредиту передбачено, що погашення позичальником кредиту та сплата процентів проводиться відповідно до графіка погашення шляхом здійснення щомісячних платежів у вигляді єдиного щомісячного ануїтетного платежу, який визначається за формулою, зазначеною у п. 5.4.2 кредитного договору.

Графіком погашення заборгованості, який є додатком № 1 до кредитного договору, визначено, що погашення відбуватиметься шляхом сплати щомісячно однакових платежів - 1557,8 доларів США та останнього коригуючого платежу в сумі 1558,09 доларів США - 06.07.2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, що умови кредитування, які були реально встановлені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню позивача та вимогам закону. Відповідно до висновку № 51/12 від 30.10.2012 року судово-економічної експертизи щомісячний ануїтетний платіж, зазначений у графіку погашення, який є додатком № 1 до кредитного договору № 16510609 від 06.07.2006 року в сумі 1557,8 доларів США, не відповідає відсотковій ставці в розмірі 16,5 % річних, а фактично становить 16,766%.

Суд першої інстанції вважав, що зазначений висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Виходячи з положень ст. 203, 215, 230, 548 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах.

Оскільки всі розбіжності в розрахунках на погашення кредиту та приведені в графіку погашення заборгованості здійснені виключно на користь відповідача, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень представника позивача, що підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку відповідача. Мотивом обману було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку у вигляді завищеної процентної ставки.

Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання кредитного договору недійсним. Оскільки недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання договору застави облігацій від 06.07.2006 року недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають положенням матеріального закону та обставинам справи. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги відповідача є аналогічними його запереченням на позовну заяву і були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку у рішенні суду.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що банком належним чином було доведено до відома позивача зміст, умови та порядок виконання кредитного договору, наслідки його укладення, та що сторони при підписанні договору досягли згоди з усіх істотних його умов, оскільки зазначені доводи висновків суду не спростовують. Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач, підписуючи договір, підтвердив ознайомлення лише з тими положеннями, які були викладені відповідачем в умовах договору. Однак банком була прихована інформація щодо дійсного розміру процентної ставки, яка, виходячи із розміру встановленого банком ануїтетного платежу, є вищою, ніж зазначено у договорі.

Як вбачається з апеляційної скарги, зазначена обставина апелянтом не оспорюється, його представник посилається лише на те, що ануїтетна система кредитування сама по собі дорожча від класичної на 30-40 відсотків.

Згідно з висновком № 51/12 судово-економічної експертизи від 30.10.2012 року, проведеної експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», щомісячний ануїтетний платіж за умовами, що викладені у оспорюваному кредитному договорі, має становити 1548,86 доларів США, тобто на 8,94 доларів США менше, ніж зазначено у графіку погашення заборгованості - додатку № 1 до договору.

При розрахунку по даним, які визначені у графіку погашення, в розмірі щомісячно 1557,8 доларів США встановлено, що такому розміру щомісячного платежу відповідає ставка 16,766% річних.

Будь-яких доказів на спростування висновку судово-економічної експертизи та на підтвердження тієї обставини, що зазначена у графіку сума щомісячного платежу відповідає відсотковій ставці 16,5 % - відповідачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, детальний розпис загальної вартості кредиту в договорі № 16510609 від 06.07.2006 року - відсутній. В графіку погашення ( додатку № 1) в щомісячному платежі не визначено, яку частку від щомісячного платежу складає тіло кредиту, а яку - проценти.

В суді апеляційної інстанції представник апелянта пояснила, що саме працівниками банку було розраховано розмір щомісячного платежу, однак їй невідомо, який розмір у щомісячному платежі складає тіло кредиту, а який розмір - проценти, і надати такі дані апелянт не може.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання кредитного договору недійсним, оскільки матеріалами справи доведено, що в момент укладення кредитного договору позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що зростання курсу долара США не є підставою для розірвання кредитного договору, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки предметом спору є визнання договору недійсним, а не його розірвання. Крім того, кредитний договір був визнаний судом недійсним лише з вищеназваних підстав, а посилання позивача на підставу недійсності - застосування долара США як валюти кредитування, - були судом відхилені як безпідставні.

Посилання представника апелянта на п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» колегія суддів вважає безпідставними, оскільки кредитний договір визнаний судом недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), тоді як роз'яснення вказаного пункту Постанови стосується положень ст. 229 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки).

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду щодо обґрунтованості заявленого позову. Рішення суду є законним і обґрунтованим.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29193642

[tata1971]

Спасибо, за радостную новость. Подскажите, а как добиться в Апелляции судебно-экономической экспертизы, если районный суд Киева мне отказал, ссылаясь, что банк во всем прав. Предварительный график, который мне банк выдал, спогодя определенное время, с грубейшими математическими ошибками(или обманом- у банковких работников 2х2 получается "5"и т.д.Графиков на выданные суммы траншев вообще нет. Зато судья оглашает, что банк во всем прав. Вот как мне добиться экспертизы в Апел. суде?

[у.zaporozhskiy]

Спасибо, за радостную новость. Подскажите, а как добиться в Апелляции судебно-экономической экспертизы, если районный суд Киева мне отказал, ссылаясь, что банк во всем прав. Предварительный график, который мне банк выдал, спогодя определенное время, с грубейшими математическими ошибками(или обманом- у банковких работников 2х2 получается "5"и т.д.Графиков на выданные суммы траншев вообще нет. Зато судья оглашает, что банк во всем прав. Вот как мне добиться экспертизы в Апел. суде?

Нужно было при составлении Апелляционной жалобы, грамотно мотивировать: ходатайство о назначении экспертизы и ходатайство об истребовании доказательств у банка(если в нем была необходимость).

Есть позитивный опыт назначения экспертизы в апелляционном суде.

[Zaya]

Кто поделится информацией, - была ли кассационная жалоба? Приняли?

[tata1971]

Кто поделится информацией, - была ли кассационная жалоба? Приняли?

Действительно, времени прошло достаточно на принятие кассации. Кто в курсе? И можно ли данное решение использовать в качестве своей защиты если были похожие нарушения со стороны банка???

[tata1971]

Действительно, времени прошло достаточно на принятие кассации. Кто в курсе? И можно ли данное решение использовать в качестве своей защиты если были похожие нарушения со стороны банка???

[НБ Украины]

Действительно, времени прошло достаточно на принятие кассации. Кто в курсе? И можно ли данное решение использовать в качестве своей защиты если были похожие нарушения со стороны банка???

6-9519ск13

Ухвала

іменем україни

5 квітня 2013 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Карпенко С.О., розглянувши касаційну скаргу ліквідатора акціонерного товариства комерційний банк «Трансбанк» Литвинчука Володимира Івановича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства комерційний банк «Трансбанк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними,

в с т а н о в и в :

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, позов задоволено.

Визнано кредитний договір та договір застави облігацій укладені 6 липня 2006 року між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» недійними.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Суди правильно визначили характер спірних правовідносин та, з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позову.

Доводи скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, суддя

у х в а л и в:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ліквідатора акціонерного товариства комерційний банк «Трансбанк» Литвинчука Володимира Івановича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства комерційний банк «Трансбанк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ С.О. Карпенко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30611418

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=69969

[tata1971]

6-9519ск13

Ухвала

іменем україни

5 квітня 2013 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Карпенко С.О., розглянувши касаційну скаргу ліквідатора акціонерного товариства комерційний банк «Трансбанк» Литвинчука Володимира Івановича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства комерційний банк «Трансбанк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними,

в с т а н о в и в :

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, позов задоволено.

Визнано кредитний договір та договір застави облігацій укладені 6 липня 2006 року між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» недійними.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Суди правильно визначили характер спірних правовідносин та, з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позову.

Доводи скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, проте, в силу ст. 335 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, суддя

у х в а л и в:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ліквідатора акціонерного товариства комерційний банк «Трансбанк» Литвинчука Володимира Івановича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства комерційний банк «Трансбанк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ С.О. Карпенко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30611418

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=69969

Это, что сказка???, а если я проиграла ( в первой и второй инстанциях) по таким аргументам, то можно ли подать новый иск по нововыявленным обстоятельтсвам, взяв это решения ВССУ???

[Олег1964]

Это, что сказка???, а если я проиграла ( в первой и второй инстанциях) по таким аргументам, то можно ли подать новый иск по нововыявленным обстоятельтсвам, взяв это решения ВССУ???

Нет, не можете. Иск по нововыявленым обстоятельствам не предусмотрен ЦПКУ.

Вы можете по тем же обстоятельствам подать новый иск, но с третьей стороной или дополнительным ответчиком, либо дополнительным истцом. Таким образом вы обойдете преюдициальность Ваших предыдущих решений.

Якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача або третьої особи.

Зазначене підтверджується п.7 Постанови Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» : оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

[tata1971]

Нет, не можете. Иск по нововыявленым обстоятельствам не предусмотрен ЦПКУ.

Вы можете по тем же обстоятельствам подать новый иск, но с третьей стороной или дополнительным ответчиком, либо дополнительным истцом. Таким образом вы обойдете преюдициальность Ваших предыдущих решений.

Якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача або третьої особи.

Зазначене підтверджується п.7 Постанови Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» : оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Т.е. можно подать иск по недействительности КД или отдельных пунктов КД и третьим стороной указать Департамент по правам потребителя, и дело будет слушаться?

[tata1971]

Кто еще поборол банк по обману?

[у.zaporozhskiy]

Нет, не можете. Иск по нововыявленым обстоятельствам не предусмотрен ЦПКУ.

Вы можете по тем же обстоятельствам подать новый иск, но с третьей стороной или дополнительным ответчиком, либо дополнительным истцом. Таким образом вы обойдете преюдициальность Ваших предыдущих решений.

Якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається. Тому не можуть мати преюдиційного значення рішення суду в тотожних за фабулою справах, але за позовом іншого позивача або за участю додаткового співвідповідача або третьої особи.

Зазначене підтверджується п.7 Постанови Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» : оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

 

Проблема именно в том, что данные, установленные предыдущим решением, не подлежат доказыванию даже, если данные установлены в отношении одного лица.