Определение ВССУ об отказе Приватбанку во взыскании задолженности с поручителя

[AlexKharkov]

Ухвала

іменем україни

17 квітня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,

Мостової Г.І., Остапчука Д.О.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення кредитної заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору розірваним внаслідок його припинення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позову ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що 14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 12 494 доларів США строком до 13 лютого 2018 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань, з відповідачем 14 лютого 2008 року було укладено договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_3 поручився перед банком за належне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 своїх зобов'язань не виконує, кредит та проценти за користування кредитними коштами в обсязі, що передбачений договором, не погашає, ПАТ КБ «ПриватБанк», уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з відповідача 20 397,97 доларів США кредитної заборгованості.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 у вересні 2012 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору розірваним внаслідок його припинення.

Позовні вимоги мотивував тим, що з жовтня 2008 року банком в односторонньому порядку, без його згоди збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами з 12% до 15,12% річних, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, як поручителя.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2012 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитну заборгованість у розмірі 20 397, 97 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 162 775 грн. 80 коп. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2012 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» й задовольнити його позовні вимоги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи первісні позовні вимоги й відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначається обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, при підписанні договору поруки ОСОБА_3 фактично погодився з умовами основного договору та зобов'язався перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань у повному розмірі.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом установлено, що 14 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KRKRGK00151051, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 12 494 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом, передбачених договором, з кінцевим строком повернення кредиту до 13 лютого 2018 року.

Відповідно до додатку № 1 до вказаного кредитного договору реальна процентна ставка за кредитним договором складає 12,48% (а.с. 17), з яких процентна ставка становить 1,00% на місяць, тобто 12% на рік.

У забезпечення виконання позичальником взятих на себе за вказаним договором зобов'язань, у той же день між банком та відповідачем було укладено договір поруки № KRKRGK00151051, згідно з яким ОСОБА_3 поручився перед позивачем за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором із повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, комісії, а також сплати пені у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань виникла кредитна заборгованість, розмір якої станом на 2 лютого 2012 року складає 20 397,97 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, заборгованості з комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором та штрафів (фіксована частина та процентна складова). При цьому в розрахунку заборгованості, наданому банком, починаючи із жовтня 2008 року кредитна ставка зазначена в розмірі 15,12% річних (а.с. 8-10).

Про необхідність сплати кредитної заборгованості відповідача було повідомлено шляхом надіслання претензії від 19 березня 2012 року, в якій, крім іншого, повідомлялось, що розмір процентної ставки за користування кредитними коштами становить 12% річних (а.с. 22).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Отже, підставою для припинення договору поруки може бути здійснення без згоди поручителя зміни основного зобов'язання, яке забезпечене порукою, у даному випадку це збільшення процентної ставки за користування кредитом, про що зазначав ОСОБА_3

У п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Як убачається з матеріалів справи, п. 2.3.1 кредитного договору № KRKRGK00151051 від 14 лютого 2008 року визначено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідності розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

Пунктом 3 договору поруки № KRKRGK00151051 від 14 лютого 2008 року визначено, що поручитель з умовами кредитного договору № KRKRGK00151051 від 14 лютого 2008 року ознайомлений.

Відповідно до п. 13 вказаного договору зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Пунктом 16 договору поруки визначено особливі умови договору, зокрема, таке: боржник за кредитним договором повинен виконати зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% за місяць у період сплати з «14» до «18» числа кожного місяця.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 був повідомлений про підвищення розміру процентної ставки з 12% річних до 15,12% річних та давав згоду на збільшення процентної ставки шляхом укладення додаткової угоди.

Так, заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначав про припинення договору поруки в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки збільшення процентної ставки за кредитним договором відбулося без його повідомлення та згоди.

Однак, суди попередніх інстанції у порушення вимог ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, доводів відповідача належним чином не перевірили, не з'ясували за яких обставин відбулося підвищення процентної ставки за користування кредитом й, відповідно, не визначилися з тим, чи припинена дія поруки у зв'язку зі зміною зобов'язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Крім того, як суд першої інстанції так і апеляційний суд, розглядаючи справу, не дали належної оцінки тому, що позивачем за зустрічним позовом у позовній заяві ставилось питання про визнання договору розірваним внаслідок його припинення, тоді як поняття розірвання договору та поняття припинення договору є взаємовиключаючими, та не уточнили позовні вимоги.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи й є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2012 року скасувати.

Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення кредитної заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору розірваним внаслідок його припинення передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов

Судді: В.І. Мартинюк

Г.І. Мостова

М.І. Наумчук

Д.О. Остапчук

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30865342

[Виталий10]

[у.zaporozhskiy]

Так, заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначав про припинення договору поруки в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки збільшення процентної ставки за кредитним договором відбулося без його повідомлення та згоди.

Однак, суди попередніх інстанції у порушення вимог ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, доводів відповідача належним чином не перевірили, не з'ясували за яких обставин відбулося підвищення процентної ставки за користування кредитом й, відповідно, не визначилися з тим, чи припинена дія поруки у зв'язку зі зміною зобов'язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Хорошо, что такие решения есть.

Но даже после таких решений борьба для поручителя не закончена, так как иногда на основании таких хороших определений ВССУГУД, суды первой инстанции принимают решение не в пользу поручителя.

Поэтому приходится подавать апелляционные жалобы, после рассмотрения которых уже апелляционный суд выносит справедливое и законное решение.