Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций по иску ипотекодержателя о признании права собственности на предмет ипотеки

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42478260

 

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 січня 2015 року                                                м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого  Луспеника Д.Д.,

суддів:    Лесько А.О.,                 Хопти С.Ф.,                    

               Червинської М.Є.,       Черненко В.А.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Фінексбанк» до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2011 року публічне акціонерне товариство «Фінексбанк» (далі - ПАТ «Фінексбанк») звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 14 лютого 2008 року між банком та відповідачкою у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором № К/041-0000 від 05 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_3 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Боржник кредитні зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на               09 червня 2010 року утворилася заборгованість у сумі 857 314 грн. 25 коп., яку позивач просив стягнути шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2014 року, позов задоволено. Визнано за ПАТ «Фінексбанк» право власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належно не виконує, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню  на користь позивача шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки.

З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 05 квітня 2007 між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому  надано кредит на суму 330 тис. доларів США з лімітами у розрізі валют 100 тис. доларів США та                      1 161 500 грн зі сплатою 20% річних у гривні та 18% річних у доларах США зі строком дії договору до 04 квітня 2017 року (а. с. 7-10).

14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Вартість предмета іпотеки склала 1 477 000 грн. (а. с. 20-23).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням  шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором станом на 09 червня 2010 року утворилася заборгованість у сумі 108 254 доларів США 95 центів (в еквіваленті до грн. - 857 314 грн. 25 коп.), з яких: заборгованість по кредиту - 100 тис. доларів США (791 940 грн.), відсотки за користування кредитними коштами - 7 890 доларів США 39 центів (62 487 грн.                   15 коп.), пеня за несвоєчасне погашення процентів - 364 доларів США 56 центів             (2 887 грн. 10 коп.). А також 881 030 грн. 01 коп., з яких: заборгованість по кредиту - 819 650 грн., нараховані проценти за користування кредитом - 57 936 грн.                   92 коп., пеня за несвоєчасне погашення процентів - 3 443 грн. 08 коп. (а. с. 46-49).

У п. 13 договору іпотеки сторонами визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перелічених в даному положенні договору способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п. 13.3.1 іпотечного договору).

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним колегія суддів виходить із того, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі            ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Разом з тим, ухвалюючи судові рішення, суди не звернули уваги на те, що згідно заяви ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 14 лютого 2008 року про надання ним згоди на укладення його дружиною - ОСОБА_3 спірного договору іпотеки, квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_4 та                        ОСОБА_3 під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя (а. с. 96).

Тобто, ОСОБА_4 є стороною кредитного договору та співвласником майна, переданого в іпотеку, тобто, звертаючи стягнення на спірну квартиру,  судом було ухвалено рішення про права та обов'язки особи, яка не приймала участь у розгляді справі.

Суди на зазначене уваги не звернули та не обговорили відповідно до вимог ст. 33 ЦПК України питання про залучення до участі у справі ОСОБА_4

Таким чином судами у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не враховані норми процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи і на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

        

Головуючий:                                                                    Д.Д. Луспеник

      

         Судді:                                                                                 А.О. Лесько

                                                                                                                                                                                                          

С.Ф. Хопта

                                                                                                      

М.Є. Червинська

                                                                                                      В.А. Черненко