Мораторий это отсрочка. Правовые позиции ВСУ в делах № 6-1102цс15 и № 6-1196цс15 от 23 сентября 2015 года

[Bolt]

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-1102цс15

 

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

 

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання.

 

Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

 

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

 

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

 

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

 

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

 

Суддя Верховного Суду України              Л.І. Охрімчук

[Bolt]

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-1196цс15

 

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

 

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання.

 

Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

 

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

 

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

 

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

 

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

   

Суддя Верховного Суду України                                              Л.І. Охрімчук

[Bolt]

Постанова від 23 вересня 2015 року № 6-1196цс15

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E0BFB1F96DF5B8C2C2257ED0002D0234                                               

 

                                                                        

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

23 вересня 2015 року

 

                         м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

 

Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі їхніх законних представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа – служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із житлового приміщення за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в особі їхніх законних представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа – служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із житлового приміщення.

ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначало, що 2 жовтня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 156 тис. доларів США на строк до 2 жовтня 2034 року, а останній зобов’язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним кредитним договором 2 жовтня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», назву якого змінено на публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно – квартиру НОМЕР_1 загальною площею 97,30 кв.м у АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі– АКБ «ТАС-Комерцбанк»), та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі – ТОВ «ФК «Вектор плюс») укладено договір факторингу, за яким банк відступив компанії свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за вказаним кредитним договором.  

Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» відступило права вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема за спірним кредитним договором, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги цієї заборгованості. За договором від 28 листопада 2012 року, укладеним між ТОВ «ФК «Вектор плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», про передачу прав за іпотечним договором разом з відступленням прав вимоги заборгованості за кредитними договорами, що здійснюється на підставі вказаного договору факторингу, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, зокрема й за вказаним вище договором іпотеки.

Посилаючись на те, що позичальник не виконує зобов’язання за зазначеним кредитним договором, у зв’язку із чим станом на 1 січня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 155 тис. 725 доларів США за кредитом та 99 тис. 235 доларів США 93 центи за процентами, ТОВ «Кредитні ініціативи»  просило: звернути стягнення на вказаний предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за зазначеним кредитним договором, що станом на 1 січня 2014 року складала 2 млн 314 тис. 155 грн 34 коп., шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначену на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна; виселити без надання іншого житла ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири, що є предметом іпотеки.

 

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 2 жовтня 2008 року, яка станом на        1 січня 2014 року складала 2 млн 314 тис. 155 грн 34 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру НОМЕР_1 загальною площею 97,30 кв.м у АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи»; ухвалено: звернення стягнення на предмет іпотеки провести шляхом проведення прилюдних торгів та встановити початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з указаної квартири; відстрочити виконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру та виселення до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».        

 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня, 19 листопада, 3 й 24 грудня 2014 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

За змістом статті 360⁵ ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 2 жовтня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 156 тис. доларів США на строк до 2 жовтня 2034 року, а останній зобов’язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за цим кредитним договором 2 жовтня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку нерухоме майно – квартиру НОМЕР_1 загальною площею 97,30 кв.м у АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор плюс» укладено договір факторингу, за яким банк відступив компанії свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі за вказаним кредитним договором.  

Згідно з договором факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор плюс» відступило права вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема за спірним кредитним договором, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги цієї заборгованості. За договором про передачу прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року, укладеним між ТОВ «ФК «Вектор плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», разом з відступленням прав вимоги заборгованості за кредитними договорами, що здійснюється на підставі вказаного договору факторингу, одночасно передаються й права вимоги за іпотечними договорами, зокрема за вказаним вище договором іпотеки.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 вересня 2012 року стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» 1 млн 938 тис. 548 грн 82 коп. заборгованості за кредитним договором. Зазначене рішення суду відповідачами не виконано.

 

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що відповідачі належним чином не виконали умови кредитного договору, та дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за цим кредитним договором з відстрочкою виконання рішення відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

 

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня, 19 листопада, 3 й 24 грудня 2014 року, копії яких надані заявником для порівняння, міститься висновок про те, що відповідачі отримали кредит в іноземній валюті на придбання житла, загальна площа цього житла, що є предметом іпотеки, не перевищує 140 кв. м, це житло використовується як місце постійного їх проживання, тому до спірних правовідносин застосовується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а відтак позовні вимоги про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки не можна задовольнити.  

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

 

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

 

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

 

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

 

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

 

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

 

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

 

Разом з тим Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

 

Такого ж по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, і він відповідає нормам матеріального права.

 

За таких обставин підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року й рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року  немає.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою статті 360⁵ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

 п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої
статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий                                                                        Л.І. Охрімчук

 

Судді:                                                                                  В.І. Гуменюк      

 

                                                                                             Н.П. Лященко

 

                                                                                                   Я.М. Романюк

  

                                                                                                   Ю.Л. Сенін

 

                                                                                                   В.М. Сімоненко

 

                                                                                                   А.Г. Ярема

[Bolt]

Постанова від 23 вересня 2015 року № 6-1102цс15   

 

  http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C5E91DFB7EB47C4AC2257ED0002B27AF                                             

 

                                                                    

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

23 вересня 2015 року

 

                         м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

 

Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2015 року, ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2015 року та заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2,  ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ «УкрСиббанк» зазначало, що 12 грудня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), який у подальшому перейменований у ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15 тис. доларів США, а останній зобов’язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним кредитним договором 12 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 та майновими поручителями позичальника – ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавці передали банку в іпотеку нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що позичальник не виконує зобов’язання за вказаним кредитним договором, у зв’язку із чим станом на 13 лютого 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 8 тис. 778 доларів США 95 центів, ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та звернути стягнення на зазначений вище предмет іпотеки та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій. 

 

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2015 року, позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 8 тис. 778 доларів США 95 центів заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2006 року, що за курсом Національного банку України станом на 13 лютого 2014 року становило 75 тис. 66 грн 16 коп., з яких: 7 тис. 410 доларів США 74 центи (що еквівалентно 63 тис. 367 грн 1 коп.) заборгованості за кредитом, 1 тис. 18 доларів США 17 центів (що еквівалентно 8 тис. 706 грн 7 коп.) заборгованості за процентами, 311 доларів США 43 центи (що еквівалентно 2 тис. 662 грн 94 коп.) пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 38 доларів США 61 цент (що еквівалентно 33 грн 14 коп.) пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2015 року відмовлено ПАТ «УкрСиббанк» у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).   

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати зазначену ухвалу, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2015 року та заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,  що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та на невідповідність зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (справи № 6-57цс15 та 6-58цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

На обґрунтування заяви ПАТ «УкрСиббанк» надало копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 27 травня 2015 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «УкрСиббанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

 

Згідно із частиною першою статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15 тис. доларів США, а останній зобов’язався повернути кредит і сплачувати проценти у строк і на умовах, установлених цим договором.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним кредитним договором 12 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 та майновими поручителями позичальника – ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавці передали банку в іпотеку нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 загальною площею  S_1.

Станом на 13 лютого 2014 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед банком у розмірі 8 тис. 778 доларів США 95 центів. 

 

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що до спірних правовідносин застосовується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира, що є предметом іпотеки, використовується відповідачами як місце їхнього постійного проживання, загальна площа цієї квартири не перевищує 140 кв. м, відомостей про наявність іншого житла у відповідачів суду не надано, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення зазначеного предмета іпотеки.     

 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, копія якої надана заявником для порівняння, міститься висновок про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» має тимчасовий характер, чинність цього Закону на час ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для визначення порядку його виконання. 

У постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року, копії яких надані заявником для порівняння, міститься висновок про те, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника). Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

 

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта  незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

 

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

 

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

 

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

 

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

 

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень  цього Закону на період його чинності.

 

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

 

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

 

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для часткового скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

 

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

 п о с т а н о в и л а :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2015 року та заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу направити на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої
статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий                                                                        Л.І. Охрімчук

 

Судді:                                                                                  В.І. Гуменюк      

 

                                                                                             Н.П. Лященко

 

                                                                                                   Я.М. Романюк

  

                                                                                                   Ю.Л. Сенін

 

                                                                                                   В.М. Сімоненко

 

                                                                                                   А.Г. Ярема

[Bolt]

А я об этом всегда говорил и убеждал, но люди как зачарованные твердили о моратории...)

[romul16]

Если я правильно понял мораторий теперь практически упразднен?теперь все организации банки и факторинги бросятся удовлетворять свои права и переоформлять недвижимость,как будто это не есть способ взыскания?Как теперь бороться?

[AntiBank]

Ничего не упразднено.

Мораторий тормозит, но не отменяет.

Как по мне это и сразу было очевидно.

[romul16]

Ничего не упразднено.

Мораторий тормозит, но не отменяет.

Как по мне это и сразу было очевидно.

Ключевое слово в названии закона мораторий на ВЗЫСКАНИЕ...(так мне кажется) в моей ситуации есть решение в пользу факторинга о взыскании на предмет ипотеки,да мы его выполнять не будем,просто возьмем переоформим квартиру на себя,продадим...потом всех выселим на улицу и посмеемся над мораторием,кредитным майданом и законом о реструктуризации валютных кредитов...или я что-то не так понимаю?

[Bolt]

По ходу эта позиция не нова... Так как эта позиция была озвучена ещё 10 июня 2015 года...

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-333цс15

 

 

7 червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня
2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон «Про мораторій»).

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом «Про мораторій», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону «Про мораторій» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 Закону «Про мораторій».

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону «Про мораторій» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону «Про мораторій» не підлягає виконанню.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/443DEFC3DEAA52D7C2257E67001B2B77

[Bolt]

А 9 сентября 2015 года эта позиция была снова подтверждена ВСУ...

 

                                                 Правова позиція,

висловлена Верховним Судом України

                              при розгляді справи № 6-483цс15

 

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує       140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на  майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію  цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення  суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Отже, в справі, яка переглядається, суди дійшли передчасного висновку про те, що з набуттям чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки. Чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D6D2E22F1B276DE7C2257EBD0047D60A

[Bolt]

Я тут порылся и вижу, что всё это началось ещё раньше... А именно 27 мая 2015 года уже была принята такая правовая позиция ВСУ...

 

 

Правова позиція у справі №6-57цс15

 

 

Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядалася, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F4180DDE9D23C883C2257E5A001EA982

[AntiBank]

Ключевое слово в названии закона мораторий на ВЗЫСКАНИЕ...(так мне кажется) в моей ситуации есть решение в пользу факторинга о взыскании на предмет ипотеки,да мы его выполнять не будем,просто возьмем переоформим квартиру на себя,продадим...потом всех выселим на улицу и посмеемся над мораторием,кредитным майданом и законом о реструктуризации валютных кредитов...или я что-то не так понимаю?

Это не законно. Это подмена понятий. Нужно бороться. Это тоже вид взыскания, который запрещен. 

 

 не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1304-18

 

Стаття 33. Підстави для звернення стягнення на предмет

іпотеки

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на

підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з

договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Стаття 36. Позасудове врегулювання 

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також

вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає

можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно

до цього Закону. 

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/898-15/parao233#o233

 

Т.е. это тоже способ/вид взыскания. Он сейчас запрещен, ну в смысле его непосредственное исполнение приостановлено (рес юдиката остановлено законом).

 

Боритесь. Способы есть в параллельной ветке. 

 

ЗЫ:  рес юдиката - это право, в данном случае взыскателя, на окончательное/обязательное  исполнение решения суда. Это право как бы святое.

Но оно может быть ограничено, в данном случае,  отсрочено законом. Поэтому любые действия (обходные пути) взыскателя ускорить реализацию этого права незаконны. 

Edited September 30, 2015 by AntiBank
ЗЫ

[Wizir]

Если я правильно понял мораторий теперь практически упразднен?теперь все организации банки и факторинги бросятся удовлетворять свои права и переоформлять недвижимость,как будто это не есть способ взыскания?Как теперь бороться?

Если я правильно понял мораторий теперь практически упразднен?теперь все организации банки и факторинги бросятся удовлетворять свои права и переоформлять недвижимость,как будто это не есть способ взыскания?Как теперь бороться?

Не грустите, уважаемый Гость. ".. Всем организациям и банкам,которые бросятся... "стоит перед тем, перечитать внимательно: абз 1 от 6-1102цс15 ВСУ :

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-1102цс15

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

И когда шок пострадавших пройдет, то "...все отжатое непосильным трудом" , т.е. - по ЛЮБОМУ из этих 3-х оснований, они начнут возвращать обратно, возлагая на "поспешивших" и издержки, и комунальные за время "отжыма", -

- вот тогда, Гость, вместе и посмеемся. Успехов, и оптимизма всем.

[Bolt]

Мысль видимо глубокая, но я понял только то, что будем смеяться....

 

Это хорошо, что написали... а то я подумал, что я один ничего не понял...)))

[Wizir]

Это не законно. Это подмена понятий. Нужно бороться. Это тоже вид взыскания, который запрещен. 

 

 не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 [/size]Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 [/size]Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті[/size]

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1304-18

 

Стаття 33. Підстави для звернення стягнення на предмет

іпотеки

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на

підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з

договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Стаття 36. Позасудове врегулювання 

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також

вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає

можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно

до цього Закону. 

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/898-15/parao233#o233

 

Т.е. это тоже способ/вид взыскания. Он сейчас запрещен, ну в смысле его непосредственное исполнение приостановлено (рес юдиката остановлено законом).

 

Боритесь. Способы есть в параллельной ветке. 

 

ЗЫ:  рес юдиката - это право, в данном случае взыскателя, на окончательное/обязательное  исполнение решения суда. Это право как бы святое.

Но оно может быть ограничено, в данном случае,  отсрочено законом. Поэтому любые действия (обходные пути) взыскателя ускорить реализацию этого права незаконны.

Почему только ".. на отсрочку исполнения решения Суда ?" Любой из перечисленных в ст.33 ЗУ по ипотеку,способов взыскания, оформляется РЕШЕНИЕМ . Поясните, с чьей подачи, на каком основании, мораторий стали ограничивать только решениями судов, и не распостраняют на 2 ДРУГИХ СПОСОБА ВЗЫСКАНИЯ,по ст. 33 ЗУ Про ипотеку?

[Wizir]

Это хорошо, что написали... а то я подумал, что я один ничего не понял...)))

Вот и я не понял: где в Законе "Про мораторий.." указано, что он распостраняется только на взыскание "..по решеню суда" ?

Где там "разрешение" взыскивать 2 -мя другими способами , установленными ст. 33 ЗУ Про ипотеку...?

[AntiBank]

Почему только ".. на отсрочку исполнения решения Суда ?" Любой из перечисленных в ст.33 ЗУ по ипотеку,способов взыскания, оформляется РЕШЕНИЕМ . Поясните, с чьей подачи, на каком основании, мораторий стали ограничивать только решениями судов, и не распостраняют на 2 ДРУГИХ СПОСОБА ВЗЫСКАНИЯ,по ст. 33 ЗУ Про ипотеку?

 

Вот и я не понял: где в Законе "Про мораторий.." указано, что он распостраняется только на взыскание "..по решеню суда" ?

Где там "разрешение" взыскивать 2 -мя другими способами , установленными ст. 33 ЗУ Про ипотеку...?

 

 

Все правильно. Просто в том случае было уже решение суда, вступившее в законную силу , поэтому и написал о решении суда.

Все правильно, и другие способы взыскания тоже отсрочены. 

[AntiBank]

Это хорошо, что написали... а то я подумал, что я один ничего не понял...)))

Что там не понятного. Человек оптимистически пишет, что если даже и отожмут таким способом, то потом возвратят обратно. 

И тогда смеяться будут не они (взыскатели)

[ремикс]

А я об этом всегда говорил и убеждал, но люди как зачарованные твердили о моратории...)

 

Ну как бы и не только Вы об этом говорили....

[Wizir]

Что там не понятного. Человек оптимистически пишет, что если даже и отожмут таким способом, то потом возвратят обратно. 

И тогда смеяться будут не они (взыскатели)

Ну,спасибо..

Повторюсь, - есть Закон " О моратории", им запрещено "взыскание"; ясно, что кредиторам "это не нравится",но их никто в авантюру валютного кредитования-факторинга насильно не тащил.

Вакханалия ,творимая с мая 15 г., пол-десятком нотариусов,есть прямое нарушение ст.1 Закона.Заметьте, - в стране тысячи других нотариусов,но они держатся в стороне от дурной "темы".

И правильно делают,отвечать придется.

Я к тому, что если иск,начнется со ст.1 упомянутого Закона, за пол-года сформируется практика, ВССУ и ВСУ придется высказаться и по ней. Начало, считаю есть(начало темы): ВСУ в деле № 6-1102цс15, без обиняков признал,что эти все "якобы законные переоформления", лишь РАЗНОВИДНОСТИ ВЗЫСКАНИЯ (всего их 3).

А все размышления "..так, да не так.." - от лукавого.

[Bolt]

Постанова від 30 вересня 2015 року № 6-1825цс15

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E2EE66805CB4D7EFC2257ED500488397

 

 

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року                                                                                м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Лященко Н.П.,

 

 

суддів:

Гуменюка В.І.,

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

 

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

Яреми А.Г.,

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 5 листопада 2014 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року вказане заочне рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ КБ «ПриватБанк» порушує питання про скасування вказаних судових рішень та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон), а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року та від 24 червня 2015 року та на постанову Верховного Суду України від 28 травня 2015 року.

ПАТ «КБ «ПриватБанк» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судових рішень у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також не відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 9 червня 2006 року позивач уклав з відповідачем кредитний договір НОМЕР_1.

На забезпечення виконання кредитного договору 19 червня 2006 року між позивачем та відповідачем був укладений іпотечний договір, який зареєстрований у реєстрі за НОМЕР_2, згідно з умовами якого відповідач в забезпечення виконання умов кредитного договору передав позивачу у іпотеку належний відповідачу житловий будинок загальною площею S_1 та земельну ділянку, які розташовані за АДРЕСА_1.

Унаслідок порушення умов кредитного договору та невиконання зобов’язань за ним станом на 4 жовтня 2011 року утворилася заборгованість 20 243,38 доларів США, з яких 12 280,96 доларів США заборгованості за кредитом; 6 243,80 доларів США заборгованості за процентами за користуванням кредитом; 1 718,62 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в його задоволенні, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції помилково не застосував Закон, оскільки кредит відповідач отримав в іноземній валюті на споживчі цілі – придбання житлового будинку, який передав в іпотеку, загальна площа житлового будинку не перевищує 250 кв. м, цей житловий будинок використовується як місце постійного проживання відповідача та у його власності немає іншого нерухомого майна.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справі № 6–57цс15, наданій заявником як приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Аналогічні висновки містяться й у наданих заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року та від 24 червня 2015 року.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон не можна вважати підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми Закону, а суд першої інстанції взагалі їх не застосував, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року та заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 5 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

 

 

   Н.П. Лященко

 

 

Судді:                                        В.І. Гуменюк

 

 

  Ю.Л. Сенін

Л.І. Охрімчук

 

 

В.М. Сімоненко

Я.М. Романюк

 А.Г. Ярема

 

 

 

 

 

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі

 № 6-1825цс15

 

Згідно з пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон України «Про мораторій»), який набув чинності 7 червня 2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій», не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон України «Про мораторій» не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій» не підлягає виконанню.

[Bolt]

 

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

 

Во оно как, даже про словарик украинского языка вспомнили... )

[у.zaporozhskiy]

Ключевое слово в названии закона мораторий на ВЗЫСКАНИЕ...(так мне кажется) в моей ситуации есть решение в пользу факторинга о взыскании на предмет ипотеки,да мы его выполнять не будем,просто возьмем переоформим квартиру на себя,продадим...потом всех выселим на улицу и посмеемся над мораторием,кредитным майданом и законом о реструктуризации валютных кредитов...или я что-то не так понимаю?

 

Внимательно мониторьте ситуацию по переоформлению.

Если переоформят сразу подавайте несколько исков.

Все или многие ответы в теме: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7732&hl=

[у.zaporozhskiy]

Я тут порылся и вижу, что всё это началось ещё раньше... А именно 27 мая 2015 года уже была принята такая правовая позиция ВСУ...

 

 

Правова позиція у справі №6-57цс15

 

 

Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядалася, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F4180DDE9D23C883C2257E5A001EA982

 

Были еще мартовское и апрельское Постановление ВСУ:

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-46цс15

 

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ( далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку. 

 

За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

 

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

 

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

 

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

 

З огляду на вищезазначене норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

 

http://www.scourt.go...2257E34001D333A

 

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 березня 2015 року у справі

№ 6-44цс15

 

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

 

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

 

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

 

Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

 

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте на жодну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не послався.

 

Норми Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційним судом.

 

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону.

 

http://www.scourt.go...2257E180037F025

[у.zaporozhskiy]

п.с. Как по мне, то тема неактуальна еще с марта.

Была вероятность, что ВСУ вынесет противоположенное решение, но с мая после 3 постановления надежда растаяла.