Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Дельта банку во взыскании задолженности с поручителя по кредиту в Укрсиббанке

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

9 вересня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Лященко Н.П., 

суддів: Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., 

Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом.

 

Зазначало, що 18 вересня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі – ПАТ «Укрсиббанк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачці було надано кредит у розмірі 55 тис. доларів США зі сплатою 11,9 % річних на строк до 18 вересня 2037 року. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором 18 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. 

 

8 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта банк» перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами. Оскільки позичальник належним чином не виконав зобов’язання за договором, утворилась заборгованість, яка станом на 10 квітня 2014 року становила 1 108 587 грн 86 коп; зазначену заборгованість позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

 

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18 березня 2015 року, позов ПАТ «Дельта банк» задоволено: стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 108 587 грн 86 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України.

 

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) – невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України.

 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року.

 

ОСОБА_2 вказує на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права.

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18 вересня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній було надано кредит у розмірі 55 тис. доларів США зі сплатою 11,9 % річних на строк до 18 вересня 2037 року. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором 18 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

 

Згідно з пунктом 1.1 договору поруки поручитель зобов’язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором у повному обсязі.

 

Відповідно до пункту 2.3 договору поруки поручитель у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед кредитором зобов’язаний здійснити виконання боргових зобов’язань на десятий день від дати відправлення йому такої вимоги кредитором.

 

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором АКІБ «Укрсиббанк» 22 лютого 2008 року надіслав позичальнику та поручителю вимогу про дострокове повернення в повному обсязі частини кредиту, що залишилася, у семиденний строк з дати отримання вимоги (а.с. 59, 67).

 

8 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта банк» перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Дельта банк» та солідарне стягнення заборгованості за кредитом з боржника та поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що унаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя, а оскільки письмова вимога про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором відповідачам направлена 22 квітня 2014 року, а з позовом банк звернувся до суду 12 травня 2014 року, тобто в межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов’язання, то порука не є припиненою.

 

Залишаючи зазначене рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір поруки не припинився, оскільки основний договір діє до 2037 року.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України.

 

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року суд дійшов висновку про те, що, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування ним та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців від цієї дати.

 

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

 

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором.

 

У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши 22 лютого 2008 року письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів (а.с. 59, 67). 

 

Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців, від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

 

Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

 

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 

 

Отже, у справі, яка переглядається, судами неправильно застосовано частину четверту статті 559 ЦК України та зроблено передчасний висновок про відсутність підстав для відмови в позові до поручителя.

 

Оскільки з позовом до суду кредитор звернувся лише у травні 2014 року, а письмові вимоги про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором були направлені поручителю 22 лютого 2008 року і в цей же день ним отримані, то у зв’язку з пропущенням шестимісячного строку пред’явлення вимоги до поручителя позовні вимоги не підлягають задоволенню.

 

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

 

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 18 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2015 року в частині вимог до поручителя ОСОБА_2 скасувати.

 

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

Н.П. Лященко

Судді:

В.І. Гуменюк 

В.М. Сімоненко

Ю.Л. Сенін 

А.Г. Ярема

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 вересня 2015 року у справі

№ 6-933цс15

 

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

 

Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B9276D830D6AE714C2257EBD00494D59

[ANTIRAID]

При наличии требования о досрочном погашении кредита, иск к поручителю необходимо предъявить в течении шести месяцев с момента такого требования. Иначе поручительство прекращается.

[у.zaporozhskiy]

При наличии требования о досрочном погашении кредита, иск к поручителю необходимо предъявить в течении шести месяцев с момента такого требования. Иначе поручительство прекращается.

Здесь не только поручительство прекращено,а еще при налчии заявления о применении последствий пропуска исковой давности, суд обязан применить последствия ее пропуска,так как банк обратился с иском к заемщику более,чем через 3 года наступления срока основного обязательства.

Уже более полугода вопрос по подобному применению норм материального права находится в ВСУ.